25 серпня 2026 року Українська Гельсінська спілка з прав людини у партнерстві з Вищою школою публічного управління провела брифінг «Знання, що працюють: досвід навчання та практика застосування національного та міжнародного компенсаційних механізмів».
Захід зібрав державних службовців центральних і місцевих органів виконавчої влади, представників органів місцевого самоврядування, адвокатів системи безоплатної правничої допомоги та представників неурядових організацій, які працюють з особами, постраждалими від війни. Учасники обговорили результати освітнього компонента проєкту, практичні інструменти та рекомендації, напрацьовані за його підсумками, а також подальші кроки щодо підвищення професійної спроможності фахівців і посилення міжвідомчої взаємодії.
Перехідне правосуддя та компенсація — не питання «на потім»
Відкриваючи захід, директорка Вищої школи публічного управління Юлія Лихач наголосила, що ще кілька років тому питання перехідного правосуддя переважно розглядалися як тема майбутнього, тобто періоду після завершення війни. Натомість Україна вже сьогодні забезпечує надання державних і муніципальних послуг в умовах збройної агресії.
За її словами, тема перехідного правосуддя не одразу стала частиною навчальних програм Вищої школи публічного управління. Її розвиток став можливим завдяки пошуку партнерів і співпраці з УГСПЛ та міжнародними партнерами. Важливим результатом цієї роботи стало формування тренерського потенціалу: близько 20 підготовлених тренерів можуть надалі працювати з громадами та регіональними центрами підвищення кваліфікації.
— Механізми компенсації створені. Але для постраждалої людини шлях до них залишається складним. Наше завдання — посилити спроможність фахівців не просто знати про ці механізми, а й допомагати людині пройти свій маршрут, — так сформулювала мету освітнього компонента Олександра Козорог, керівниця освітнього департаменту УГСПЛ.
Саме ця ідея стала наскрізною для всієї роботи: від формального знання механізмів компенсації до здатності допомогти конкретній людині реалізувати своє право.
Дослідження, яке лягло в основу навчання
Освітній діяльності передувало дослідження потреб: анкетування охопило 162 публічних службовців та 37 адвокатів, юристів, правозахисників і представників НУО з 10 областей та Києва.
Серед публічних службовців найчастіше проблемними називали:
реєстрацію та підтвердження права власності — 53,1%;
збір документів — 31,5%;
обстеження житла — 24,1%.
Для адвокатів, юристів, правозахисників та представників НУО найбільшими викликами стали:
відсутність документів на майно — 86,5%;
неможливість обстеження житла — 75,7%;
питання співвласності — 56,8%.
Ці результати показали, що проблема виникає не в одній процедурі, а накопичуєтьсяна всіх етапах маршруту постраждалої людини. Саме цей висновок визначив подальшу логіку розроблення навчальних продуктів.
— Ми почали не з навчання, а з дослідження: анкетування, потім фокус-групи та професійні обговорення, аналіз практики — і вже на цій основі визначали навчальні потреби. Головний висновок, який змінив підхід: запит змістився від «пояснити механізм» до «дати алгоритм». Фахівцям уже не потрібно розповідати, що таке єВідновлення чи RD4U, натомість їм потрібні відповіді на конкретні ситуації: що робити, якщо немає документів, як підтвердити право власності, як діяти у випадках співвласності чи спадкування, — пояснює Олена Семьоркіна, аналітикиня УГСПЛ.
Дослідження також ґрунтувалося на підході, що базується на правах людини: аналізувалися не лише права і гарантії постраждалих, а й повноваження та обов’язки органів влади, які мають забезпечувати ці гарантії. Саме прогалини між правами людини та спроможністю інституцій їх забезпечувати стали основою для побудови структури навчання.
Від дослідження — до освітньої екосистеми
За результатами дослідження команда проєкту за участю Вищої школи публічного управління розробила дві загальні короткострокові програми, які були погоджені Національним агентством України з питань державної служби:
«Застосування механізмів перехідного правосуддя в державній та місцевих політиках у сфері компенсацій та захисту прав постраждалих осіб» (Наказ НАДС від 12.06.2026 року № 77-25);
А також розробили програму підготовки тренерів, регіональні навчальні матеріали та матеріали для трьох навчальних курсів та практичні інструменти — карти маршруту постраждалої людини, алгоритми дій, чек-листи, карти міжвідомчої взаємодії та навчальні сценарії.
— Дослідження показало, що складнощі виникають не на одному етапі, а накопичуються протягом усього маршруту постраждалої людини. Для адвокатів і правозахисників найбільшим викликом лишається відсутність документів на майно — з цим зіткнулися понад 86% опитаних. Це і визначило, чому в навчанні ми зробили акцент на практичних алгоритмах для складних випадків, а не лише на поясненні механізмів, — пояснює Олена Семьоркіна.
Метою було перейти від ситуації, коли фахівець знає лише свою ділянку процедури, до розуміння всього маршруту постраждалої людини.
— Ми закладали три рівні зміни: індивідуальний — знання і компетентності фахівця; практичний — здатність діяти у складних, нестандартних ситуаціях; і системний — узгоджена робота різних інституцій. Саме на ці три рівні — професійну компетентність, професійну практику та інституційну спроможність — було побудовано модель освітнього компонента, — зазначає Олександра Козорог.
Базова програма охопила 77 учасників у межах трьох дводенних тренінгів у 10 областях та Києві. Далі модель масштабувалася: 21 тренер і фахівець підготували 23–25 червня 2026 року, після чого відбулися 18 онлайн-семінарів (29 червня — 31 липня 2026 року), які охопили 821 учасника з 9 областей.
— Масштаб, якого ми досягли — понад 860 учасників у дев’яти областях, — підтверджує, що ця модель працює, — додає Олександра.
Що показала практика
Досвідом безпосередньо під час панельних дискусій поділилися Марія Кошка і Оксана Михальчук, представниці ЦНАПів Бородянки та Бучі, а також Наталія Козаренко, координаторка громадських приймалень УГСПЛ, та Наталя Войнова, адвокатка Центру стратегічних справ УГСПЛ.
Серед підходів, які найкраще спрацювали, — поєднання очного, онлайн- та воркшоп-форматів, навчання на основі кейс-методу, змішані групи фахівців різних установ, регіональний обмін досвідом і підготовка тренерів як механізм відтворення результатів.
Водночас учасники освітньої діяльності визначили сім системних викликів, які залишаються актуальними: динамічне законодавство, різний рівень підготовки фахівців, розрив між нормою і практикою, складні нестандартні кейси, нечіткість ролей, обмежений час на навчання та потреба у супроводі після його завершення.
— Ми свідомо працювали у змішаних групах — реєстратори, представники ЦНАПів, юристи Мін’юсту, фахівці органів соціального захисту. Кожен розповідав про свої виклики, і разом ми шукали відповідь, чому те саме законодавство в різних громадах працює по-різному: одні вже налагодили механізм, а інші, які з ним не стикалися, не знають, із чого почати, — зазначає Наталя Войнова.
Попри повітряні тривоги та відключення електроенергії під час проведення 18 онлайн-семінарів, координаторці громадських приймалень Наталії Козаренко та її команді вдалося зберегти майже безперебійний процес і повну залученість учасників. Цей досвід команда називає одним із практичних уроків масштабування навчання на регіони.
Чого потребуємо далі?
Серед проблем, які учасники навчання побачили на практиці, — цифрові бар’єри (люди без доступу до цифрових сервісів ризикують лишитися без компенсації), труднощі з доступом до компенсації для українців за кордоном, а також низька обізнаність щодо існування міжнародного компенсаційного механізму поряд із національним.
— Значна частина проблем уже була розв’язана в якійсь одній громаді, але цей досвід не доходить до інших. Учасники наголошували на потребі створення «банку рішень» — компенсаційний механізм має цінність не з позиції процедури, а з позиції постраждалої людини, і те, чи отримає вона допомогу, не повинно залежати від того, в якій громаді вона живе, — підсумовує Наталя Войнова.
Модеровану дискусію цього блоку провела Юлія Лихач:
— Дуже важливо будувати роботу, виходячи з вашого запиту,— від тих потреб, які у вас є. Ваша фаховість і ваша експертиза є для нас основою для подальшої роботи, — наголосила вона.
Важливим висновком стало й те, що цільову аудиторію подальшого навчання варто визначати не за організаційною належністю, а за роллю у маршруті постраждалої людини — від ЦНАПів та органів місцевого самоврядування до соціальних служб, Пенсійного фонду України, комісій, реєстраторів, адвокатів і неурядових організацій.
Рекомендації на майбутнє
За підсумками навчального компонента сформульовано п’ять пріоритетів для подальшої роботи.
Оновлювати. Навчальні програми потребують регулярного перегляду відповідно до змін законодавства та практики. Без цього зміст швидко втрачає актуальність.
Поглиблювати. Найбільший запит фахівців стосується не базового ознайомлення з механізмами, а навчання роботі зі складними кейсами: відсутністю документів, співвласністю, спадкуванням, ситуаціями на тимчасово окупованих територіях.
Об’єднувати. Подальше навчання варто будувати навколо спільного маршруту постраждалої людини, а не навколо функцій окремої установи — це дозволяє фахівцям різних інституцій (ЦНАП, ОМС, комісії, реєстратори, адвокати, НУО) бачити свою роль у цьому маршруті та точки взаємодії між собою.
Масштабувати. Модель варто поширювати через уже підготовлених тренерів і регіональні команди — це створює механізм відтворення результатів без необхідності щоразу залучати зовнішніх експертів.
Повертати практику в навчання. Реальні кейси та професійний досвід учасників мають постійно оновлювати зміст програм — навчання ефективне лише тоді, коли залишається безпосередньо пов’язаним із практикою.
При цьому універсального формату немає: формат має відповідати меті навчання — передати інформацію, сформувати навичку, розібрати кейс, забезпечити обмін досвідом або виробити спільне рішення.
— Освіта має стати частиною системи, а не окремими заходами, — резюмувала Олександра Козорог, описуючи модель сталості освітнього компонента.
Ця модель виглядає як постійний цикл: практика виявляє проблеми → аналіз → оновлення навчання → навчання → застосування → нова практика. Такий підхід дозволяє перейти від разових навчальних заходів до постійного розвитку професійної та інституційної спроможності фахівців, які забезпечують доступ постраждалих до механізмів компенсації.
Головний результат цієї роботи — не просто створені навчальні продукти чи проведені тренінги. Це сформована модель, у якій знання перетворюються на професійну дію, а професійна практика — на нові знання. Саме так знання починають працювати на головну мету — зробити шлях постраждалої людини до компенсації більш зрозумілим, доступним і узгодженим.
Цей захід проводиться громадською спілкою «Українська Гельсінська спілка з прав людини» у партнерстві з Вищою школою публічного управління в межах проєкту Міжнародної організації з міграції (МОМ) за підтримки Державного департаменту США. Погляди, викладені у матеріалах заходу, належать автору(-ам) і не обов’язково відображають позицію Державного департаменту США або МОМ.
