«Документуй сьогодні, бо завтра доказів може не бути»: як фіксувати злочини окупантів і куди звертатися

У Переяславі, в рамках відкриття просвітницько-виставкового проєкту «Спротив на тимчасово окупованих територіях України», юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Олена Куваєва провела практичну лекцію про те, як правильно збирати докази злочинів окупантів, куди їх подавати — і чому зволікати не можна. 

Термінологія — не дрібниця

Перше — точність у словах. Помилки в термінах, які виникають у медіа та в публічному просторі, розмивають кордони між поняттями й ускладнюють пошук: якщо матеріал про воєнні злочини названо «військовими», одні його не знайдуть, інші — посваряться через некоректне вживання.

— Дуже важливо розділяти воєнні і військові злочини. Воєнні злочини (war crimes) — це порушення законів і звичаїв війни, що регулюються, в першу чергу, міжнародним гуманітарним правом, Римським статутом і Женевськими конвенціями: катування, викрадення цивільних, розстріли, використання живих щитів. А військові злочини — це суто внутрішні порушення порядку несення служби в армії: дезертирство, самовільне залишення частини. Вони можуть відбуватися і в мирний час, — пояснює Олена Куваєва.

Різниця має і практичний вимір: з дезертирством до міжнародного суду не підеш — це справа національного законодавства.

Метадані — невидимий, але критичний доказ

Будь-яке фото чи відео, зроблене в окупації або на місці злочину, містить вшиту технічну інформацію: дату, час, подекуди ще і координати, модель пристрою, тощо. Ці метадані роблять файл вагомішим доказом. Але якщо переслати зображення через звичайний месенджер, метадані стираються — і файл перетворюється на звичайну картинку без прямої прив’язки до місця та часу.

Щоб зберегти метадані, передавати файли краще електронною поштою або завантажуючи на Google Drive — не через месенджери і не як картинку. 

Окремо — про цілісність файлу. Будь-яке втручання в оригінал: нарізки, редагування, накладання фільтрів — може позбавити його доказовості й зробити ненадійним джерелом. Оригінальний файл має залишатися незміненим. 

МКС, ЄСПЛ, реєстр збитків: де які строки

Європейський суд з прав людини не карає безпосередньо за воєнні злочини, але встановлює факти порушень прав людини та визначає відповідальність держави. Після виключення Росії з Ради Європи покриває лише порушення, що відбулися до 16 вересня 2022 року. Строк звернення — 4 місяці від моменту порушення. На практиці ЄСПЛ залишається актуальним переважно для тих, хто потрапив у полон до цієї дати і фізично не міг подати заяву вчасно.

Міжнародний кримінальний суд веде справи про індивідуальну відповідальність конкретних осіб — саме тому МКС видав ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової за викрадення українських дітей, а також ряд російських генералів — за спрямування нападів на цивільні об’єкти. Наразі Суд приймає індивідуальні заяви.

Реєстр збитків для України, створений під егідою Ради Європи, — найдоступніший інструмент для кожного постраждалого. Там можна зафіксувати зруйноване майно, травми, загибель рідних, внутрішнє переміщення та інші категорії шкоди. Реєстрація доступна через застосунок «Дія», інструкції на сайті достатньо детальні. Однак, наразі внести інформацію можна лише щодо тих порушень, які стались з 24 лютого 2022 року.

— Задача зараз — хоча б зафіксувати. Настільки якісно і детально, наскільки це реально можливо. Ця інформація ляже в основу майбутніх трибуналів, — зазначає юристка.

Про воєнні злочини також можна повідомити через warcrimes.gov.ua — платформу, запущену за участі Офісу Генерального прокурора.

Також у будь-якому разі, якщо Ви стали свідком чи жертвою злочинів росіян, варто повідомити про це поліцію або СБУ. Воєнні злочини не мають строків давності.

Хороший документатор — живий документатор

Безпека того, хто фіксує злочини, — така сама умова, як і якість доказів. Знімати відео з вікна, коли їде російська колона, і передавати свідчення в режимі реального часу — це ризик для життя.

— Безпека документатора — це перше, про що ми говоримо. Ризикувати життям не варто, очевидно, — каже Олена Куваєва.

«Процесом керує людина»: принцип «не нашкодь»

Окрема частина лекції стосувалася роботи з постраждалими під час документування. Тут принцип «не нашкодь» стосується передусім потерпілого чи свідка.  Олена Куваєва працює з людьми, які пережили полон, окупацію та катування, проводить із ними глибинні інтерв’ю — і головним правилом своєї роботи називає безпеку та людиноцентричність.

— Процесом опитування керує виключно людина, яка пережила травму. Якщо є найменший ризик того, що розмова — емоційно, фізично — зашкодить їй або її рідним, які залишилися на окупованій території, не варто її навіть починати. Якщо ж розмова вже почалася і людина хоче зупинитися, ми не маємо права просити її продовжувати. Жодне правосуддя не варте того, щоб людина знову переживала те, що і вперше не мало б з нею ставатися, — ділиться вона.

Водночас інтерв’ювання, якщо воно побудоване правильно, може бути й терапевтичним: багато людей, що пройшли через полон, знаходять у такій розмові простір, де можна розказати те, що неможливо сказати ні побратимам, ні журналістам, ні рідним. «Колись один із заявників порівняв наше інтерв’ю зі сповіддю. Якщо людина готова розказати — це добре для всіх. Але якщо не готова — це її вибір і її право.», — розповідає Олена Куваєва.

Окремий ризик — публічність. Навіть анонімна історія може ідентифікувати людину: якщо в конкретному населеному пункті певна посада чи роль були у однієї-двох осіб, «розсекретити» джерело нескладно, навіть якщо опублікований текст не міститиме імені свідка. Олена Куваєва також наводить приклад із власної практики: до утримуваних у російському полоні приходили і повідомляли, що їхні рідні розказали про них у медіа. Тож можна зробити висновок про те, що наглядачі слідкують за українськими ЗМІ, а отже, інформація, як туди потрапляє, може мати наслідки для тих, хто залишається в полоні чи в окупації.

Тому перед будь-якою публікацією чи передачею свідчень треба поставити собі питання: чи є у цієї людини рідні на окупованій території? Чи може ця інформація їм зашкодити? Чи може ця інформація вплинути на людей, згаданих у свідченнях?

Чому зволікати не можна

Люди — носії інформації — зникають зі зв’язку чи помирають. Мозок витісняє травматичні спогади. Речові докази знищуються. Строки звернень спливають. І все це має вплив на те, яким буде поствоєнний час — скільки потерпілих отримають репарації і в якій кількості, скільки воєнних злочинців отримають свої строки, як і що ми пам’ятатимемо про цю війну. Російсько-українську війну вже зараз називають найбільш задокументованою в історії, але значна частина того, що відбувається на окупованих територіях, досі залишається невидимою для міжнародної спільноти.

— Документувати — важливо для правосуддя, для відбудови. Важливо для міжнародної адвокації. Важливо для того, щоб ми самі нарешті вивчили уроки взаємодії з Росією й могли публічно показати світові, що тут насправді відбувається, — резюмує правозахисниця.

Якщо ви або ваші близькі постраждали від дій окупантів, зверніться до поліції, СБУ або прокуратури, а також зафіксуйте шкоду в Реєстрі збитків для України. За підтримкою у документуванні можна звертатися до УГСПЛ та інших правозахисних організацій.

Більше про виставковий проєкт читайте в матеріалі.