Держава вкладає гроші в підтримку сімейного виховання, але дитячих сімей стає менше. У чому парадокс?

Попри суттєві державні видатки та донорську підтримку, мережа сімейних форм виховання дітей в Україні скорочується: за офіційними даними Державної служби у справах дітей, кількість дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ), прийомних сімей та сімей опікунів, які припиняють роботу через евакуацію, втрату майна чи виснаження батьків, перевищує кількість нових. 

Про цей парадокс 16 вересня заявила Аксана Філіпішина, керівниця аналітичного відділу УГСПЛ, під час слухань у Комітеті гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради, присвячених Дню усиновлення.

Головна теза: гроші не компенсують безпековий вакуум

За словами Філіпішиної, створення прийомної сім’ї чи ДБСТ — це довгострокове рішення, а в умовах війни люди не готові брати відповідальність за виховання дитини, не маючи чітких державних гарантій і не знаючи, де опиняться завтра.

Додатковим фактором нестабільності вона назвала передачу Пенсійному фонду України повноважень щодо виплат на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і грошового забезпечення патронату, яка спричинила затримки на кілька місяців, а також збережену дискримінацію у виплатах: для понад 30 тисяч дітей під опікою допомога виплачується лише до 18 років, тоді як в інших сімейних формах — за певних умов до 23.

Відтак держава має не лише намагатися втримати розвиток сімейних форм виховання, а й активно підтримувати тимчасові форми влаштування дітей, які чекають на свою родину, — наголосила Аксана Філіпішина.

Три системні виклики

Заморожена інфраструктура та дублювання послуг. Мережа малих групових будинків (МГБ) створювалася за державні кошти як інструмент деінституціалізації, але зі зміною політичних пріоритетів її розвиток зупинили на користь нової послуги «Сімейна домівка» — по суті аналогічної за змістом. Сьогодні МГБ фінансується лише на утримання дітей, а «Сімейна домівка» — повністю з бюджету. Наслідок: приміщення МГБ, зведені за бюджетні гроші, стоять пустками, а громади не можуть перепрофілювати їх під інші соціальні потреби (наприклад, для ВПО чи ДБСТ) — це вважатиметься нецільовим використанням бюджетних коштів і загрожує кримінальним переслідуванням.

Бар’єри для розвитку патронату. Патронат — єдина тимчасова форма влаштування дітей у сім’ю, яка демонструє зростання, але, за словами Філіпішиної, держава сама створює йому перешкоди:

• стаття 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає відстрочку для опікунів і прийомних батьків, але не для патронатних вихователів та їхніх помічників із числа членів сім’ї — мобілізація вихователя чи чоловіка в патронатній парі фактично руйнує послугу, і дитина повертається до інтернатного закладу чи лікарні;
• трапляються затримки виплати грошового забезпечення, зокрема так званих підйомних;
• відсутні системні державні інформаційні кампанії про патронат для громадян і громад.

Відсутність житлових гарантій для ВПО. Більшість ДБСТ, прийомних сімей та сімей опікунів з окупованих і прифронтових територій втратила житло. Точкова допомога приватних фондів, за словами Філіпішиної, не замінює державної гарантії:

— Субвенція на ДБСТ, МГБ та житло для дітей-сиріт цього року спрямована виключно на ДБСТ: якщо торік за її кошти придбали житло для понад 140 ДБСТ, то цьогоріч через розподіл коштів лише в грудні є ризик не встигнути придбати жодного.

Що пропонує УГСПЛ

Аксана Філіпішина адресувала Комітету три рекомендації:

1. Внести зміни до статті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», передбачивши право на відстрочку для патронатних вихователів та їхніх помічників — членів сім’ї — на період дії договору; а також до Закону «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» — щодо продовження виплат на підопічну дитину до 23 років у разі навчання.
2. Доручити Міністерству соціальної політики розробити порядок, який дозволить громадам юридично безпечно розконсервувати чи перепрофілювати об’єкти МГБ під актуальні соціальні потреби без ризику кримінального переслідування — або відновити їхнє цільове фінансування.
3. Затвердити державну програму житлових гарантій для релокованих прийомних сімей, сімей опікунів і патронатних родин (наприклад, компенсацію оренди житла на період виконання обов’язків щодо дітей) та розгорнути національну інформаційну кампанію з популяризації патронату.

Слухання «Стан та проблеми розвитку сімейних форм виховання дітей: виклики та пріоритети державної політики України» відбулися 16 вересня у Верховній Раді з ініціативи Української мережі за права дитини (УМПД) та були приурочені до Всесвітнього дня усиновлення, який відзначається 17 вересня. 

У заході взяли участь представники профільних міністерств, Офісу Президента, Верховного Суду, Офісу Генерального прокурора, Уповноваженого ВР з прав людини, органів місцевого самоврядування, міжнародних організацій та організацій-членів УМПД. За підсумками обговорення напрацьовано проєкт рекомендацій щодо усунення системних бар’єрів у розвитку сімейних форм виховання. 

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber