Контроль Уповноваженого за додержанням права на звернення громадян до громадських об’єднань: чи є конституційними положення законодавства?

10 вересня 2026 року Перший сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 11-р(І)/2026 за конституційною скаргою Матвійчук Олександри В’ячеславівни щодо конституційності положень Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Справа стосується положень законодавства щодо обов’язку громадських об’єднань співпрацювати з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та відповідальності за невиконання його законних вимог або вимог його представників.

Інтереси пані Матвійчук Олександри у Конституційному Суді України представляли юристи Центру стратегічних справ УГСПЛ Михайло Тарахкало та Юлія Коваленко.

Оспорювані положення законодавства

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі – Закон про Уповноваженого) містить статтю 22, якою передбачено обов’язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, співпрацювати з ним і надавати необхідну допомогу.

На розвиток приписів цієї статті у Кодексі України про адміністративні правопорушення закріплено статтю 188-40, якою передбачено відповідальність за невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Коротко щодо суті справи та підстав звернення до Конституційного Суду

Пані Матвійчук О.В. є головою Громадської організації «Центр громадянських свобод» (далі – ЦГС).

У січні та вересні 2022 року громадянин звернувся до ЦГС у зв’язку з ймовірним порушенням його прав з боку органів держави.

Згодом згаданий громадянин звернувся до Уповноваженого зі скаргою щодо порушення його права на звернення громадян. З огляду на зазначене, у жовтні 2023 року Секретаріат Уповноваженого, здійснюючи провадження щодо парламентського контролю за правом на звернення громадян, звернувся до голови ЦГС з проханням, зокрема, поінформувати про результати розгляду заяв громадянина до громадської організації.

Однак, за твердженням Уповноваженого, на лист з відповідними вимогами не було надано жодної відповіді. У листопаді 2023 року представник Уповноваженого звернувся до громадської організації з попередженням, що відмова від співпраці з Уповноваженим матиме наслідком відповідальність згідно з чинним законодавством.

У січні 2024 року Секретаріат Уповноваженого склав протокол про адміністративне правопорушення на голову ЦГС за «невиконання законних вимог представника Уповноваженого» та скерував матеріали справи на розгляд до суду.

Суд першої інстанції виніс постанову, якою визнав пані Матвійчук О.В. як голову ЦГС винною у вчиненні правопорушення, визначеного статтею 188-40 КУпАП, і застосував адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень. Не погоджуючись із рішенням, пані Матвійчук О.В. звернулася до апеляційного суду зі скаргою про скасування зазначеної постанови та закриття провадження у справі. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без зміни, посилаючись, зокрема, на статтю 22 Закону про Уповноваженого.

У конституційній скарзі пані Матвійчук О.В. було наголошено, що повноваження Уповноваженого щодо здійснення парламентського контролю за дотриманням конституційного права на звернення громадян обмежені вимогами статті 40 Конституції України й поширюються виключно на суб’єктів владних повноважень.

Водночас застосування оспорюваних приписів Кодексу та Закону про Уповноваженого призвело до порушення гарантованих частиною першою статті 36 та частиною другою статті 61 Конституції України права на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, права на індивідуалізацію юридичної відповідальності, а також вимог щодо своєчасного, всебічного, повного й об’єктивного з’ясування всіх обставин справи, що суттєво обмежило право на справедливий суд.

Що вирішив Конституційний Суд: чи має право Уповноважений здійснювати контроль за дотриманням права на звернення громадян до громадських організації?

За результатами розгляду конституційної скарги Суд визнав відповідні положення такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).

У своєму рішенні Суд виснував, що парламентський контроль Уповноваженого за громадськими об’єднаннями є обмеженим та наголосив на відмінностях між громадськими об’єднаннями з публічним характером діяльності та без такого.

Конституційний Суд України констатував, що контроль Уповноваженого за реалізацією права на звернення громадян до громадських об’єднань з публічним характером діяльності має на меті запобігання вчиненню зловживань під час реалізації наданих їм прав щодо участі в публічному управлінні.

Водночас, на думку Суду, контроль за реалізацією права на звернення до громадських об’єднань, які не здійснюють публічно-владних повноважень або не фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів, є невиправданим. Метою діяльності таких громадських об’єднань є здійснення та захист своїх прав і свобод, задоволення суспільних інтересів на принципах добровільності та самоврядності.

Конституційний Суд у своєму рішенні підкреслив, що «покладення на всі громадські об’єднання як суб’єктів приватного права однакового за змістом і обсягом із суб’єктами владних повноважень обов’язку надавати відповідь на звернення інших приватних осіб є необґрунтованим». Такий обов’язок може бути поширений законом на громадські об’єднання з публічним характером діяльності і має на меті запобігання вчиненню зловживань під час реалізації наданих їм прав щодо участі в публічному управлінні.

У Рішенні Конституційний Суд України наголосив: «Ураховуючи, що правова природа громадських об’єднань за загальним правилом не корелюється з покладенням на них обов’язку надавати відповідь на звернення громадян, контроль держави в особі Уповноваженого за дотриманням цього права громадськими об’єднаннями, які не здійснюють публічно-владних повноважень або не фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України чи місцевих бюджетів, може обмежувати свободу громадської діяльності».

Значення рішення Конституційного Суду

Хоч Конституційний Суд України і визнав конституційними норми закону, втім згадане рішення має важливе значення для громадського сектору.

Громадська організація, навіть якщо вона здійснює суспільно важливу або правозахисну діяльність, не є органом публічної влади та не повинна автоматично нести всі обов’язки, які закон покладає на публічні інституції.

Повний текст рішення КСУ доступний за посиланням: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/11_r_1_2026.pdf

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber