27 квітня цього року Президент Російської Федерації Володимир Путін підписав Указ № 307 «Про особливості правового становища окремих категорій іноземних громадян та осіб без громадянства в Російській Федерації». Документ являє собою частину цілісної системи, що складається із законів та указів РФ, спрямованих на спонукання до прийняття російського громадянства тих українських громадян, які опинилися на тимчасово окупованих територіях або виїхали на територію країни-агресорки. Який вплив на права українців в окупації має цей указ – пояснює заступниця керівника аналітичного відділу Української Гельсінської спілки з прав людини Аксана Філіпішина.

Не маєте російського паспорту – отримуєте менше прав 

Відповідно до пунктів 1-3 цього акта громадяни України та особи без громадянства визнаються з 30 вересня 2022 року в Росії іноземними громадянами та особами без громадянства, які постійно проживають в РФ, якщо вони відповідають водночас двом таким умовам:

1) станом на цю дату вони постійно проживали на територіях самопроголошених ЛНР, ДНР, а також Запорізької та Херсонської областей або раніше проживали на цих територіях та виїхали до РФ та

2) заявили про своє бажання зберегти громадянство України або залишитися без громадянства; не принесли присягу громадянина РФ або відмовилися від її принесення.

Виходячи з положень указу загалом, отримання такого статусу передбачає значне урізання  в правах, тим самим підштовхуючи до отримання громадянства РФ всіх українських громадян, які проживають на тимчасово окупованих територіях або проживали там перед прибуттям на територію РФ. 

Іноземці на тимчасово окупованих територіях

Указ також торкнувся іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживали в Україні на підставі документів, виданих нашими компетентними органами, проте станом на 30 вересня минулого року опинилися на тимчасово окупованих територіях, а термін дії їх дозвільних документів закінчився.

Таким іноземцям та особам без громадянства дозволяється постійно проживати на тимчасово окупованих територіях на підставі прострочених документів, але лише до 1 липня 2024 року. 

Слід зазначити, що 1 липня 2024 року – це дата завершення визначеного російською владою «перехідного періоду», після якого буде припинено визнання на тимчасово  окупованих територіях українських документів, в т.ч. освітніх, медичних, соціальних тощо, виданих до 30 вересня 2022 року. Тепер черга дійшла до міграційних.

На підставі припису пункту 4 указу вказані вище наші громадяни та особи без громадянства тепер мають звернутися до органів внутрішніх справ окупаційної держави із заявою про отримання посвідки на проживання. 

Однією з умов для легалізації іноземними громадянами і особами без громадянства свого нового статусу визначено проходження дактилоскопічної реєстрації та фотографування. Пакет документів має бути поданий з перекладом на російську мову. Тим, хто наразі постійно проживає на тимчасово окупованих територіях, переклад можна не завіряти у російського нотаріуса, проте лише на час перехідного періоду. У іноземців та осіб без громадянства при видачі такої посвідки на проживання вилучаються оригінали документів, видані українськими компетентними органами.

Реєстрація місця проживання як пастка 

Щодо реєстрації місця проживання в Указі президента РФ міститься положення, що може бути розцінене як пастка для наших громадян, які досі перебувають на території Росії. Наприклад, йдеться про маріупольців, яких росіяни вивозили із зруйнованого міста до російської глибинки. Сім’ї з дітьми або особи з інвалідністю чи похилого віку, які втратили житло та майно, можуть досі залишатися на території Росії в очікуванні звільнення їхніх населених пунктів. 

Якщо такі особи мають постійну реєстрацію на тимчасово окупованій українській території, але опинилися в Росії і вимушено там зареєстрували своє місце перебування, як того вимагає місцеве законодавство, то до 5 жовтня 2023 року вони мають подати заяву про вибір місця проживання. У разі не подання заяви до цієї дати такі наші громадяни будуть зняті з реєстрації за адресою, дата реєстрації за якою була раніше.

Тобто держава-окупант ставить громадян України в умови, коли вони або мають негайно повернутися на території, де є небезпека для життя, або остаточно «русифікуватися». Інакше вони ризикують втратити реєстрацію за постійним місцем проживання на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а відтак, можливо, і житло.

Стосовно громадян України, які прибули на тимчасово окуповані території після 30 вересня 2022 року, то вони так само підлягають обов’язковій дактилоскопії, фотографуванню та мають отримати міграційну карту. Перебування на окупованих територіях їм дозволено лише тимчасово – до 31 грудня 2023 року. 

Працевлаштування без російського громадянства 

Якщо людина  відмовляється від російського громадянства на тимчасово окупованих територіях або є громадянином України, яка з якоїсь причини перебуває на території РФ і працює там, то упродовж 10 днів з дати набрання чинності указом від 27 квітня роботодавець має повідомити про таку особу органи внутрішніх справ. Громадяни України тепер можуть працювати на тимчасово окупованих територіях також лише за умови проходження дактилоскопічної реєстрації та фотографування.

Пункт 13 указу є ще більш ризикованим з точки зору наступу на свободу слова та політичних поглядів. Ті українці або особи без громадянства, які на думку окупаційної влади створюють загрозу безпеці РФ, у тому числі виступають за зміну конституційного ладу країни-агресорки чи фінансують, планують терористичні (екстремістські) акти або сприяють у здійсненні таких актів чи скоюють їх, а так само в інший спосіб підтримують вказану діяльність, посягають на громадський порядок і безпеку, у т.ч. приймають участь в несанкціонованих зборах, мітингах, демонстраціях чи пікетах – підлягають депортації.

Політика утиску і залякування

Таким чином для громадян України, які народилися та постійно проживали на територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей і наразі опинилися в окупації або вимушено опинилися на території окупаційної держави, створено умови, за яких, у разі неприйняття ними громадянства РФ, їм загрожує втрата житла, роботи або як крайній захід – депортація. При цьому усі вони мають бути взяті «на олівець» через фотографування і дактилоскопіювання.

Такими діями держава-окупант фактично тероризує місцеве населення тимчасово окупованих територій. Адже під терором зазвичай розуміється неприховане насилля представників влади з використанням державного апарату проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про опір. 

Такі дії Російської Федерації є черговим порушенням міжнародного гуманітарного права, оскільки відповідно до статті 33 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни колективні покарання, так само як і будь-які залякування чи терор, забороняються.

Окрім того, згідно зі статтею 49 вказаної Конвенції забороняється, незалежно від мотивів, здійснювати примусову індивідуальну чи масову депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави.

Реалізація указу може також негативно відобразитися на сімейних правовідносинах у разі, коли один із подружжя не прийняв громадянства РФ та був депортований.

Через встановлення відповідних умов указ також може призвести до втрати громадянами України роботи на окупованих територіях, що, у свою чергу, є порушенням статті 52 Конвенції, згідно з якою будь-які заходи, що мають на меті спричинити безробіття чи обмежити можливості працевлаштування для робітників окупованої території, щоб примусити їх працювати на окупаційну державу, забороняються.

Таким чином, на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей спостерігається цілеспрямоване застосування російською владою вже відпрацьованих у тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим правових механізмів, які ставлять українських громадян у ситуацію примусу до російського громадянства. Інакше реалізація їх соціально-економічних, політичних прав ускладнюється, а умови для проживання стають більш жорсткими.