ЄСПЛ ухвалив рішення проти РФ щодо порушення права на мирні зібрання у Криму

20 січня 2026 року ЄСПЛ виніс рішення у справі Bekirov and Others v. Russia, яка стосується порушення права на мирні зібрання щодо 43 індивідуальних заявників, які на момент подій у справі проживали в Криму.

Це перше рішення ЄСПЛ по суті в індивідуальних справах, що стосуються збройного конфлікту між Україною та РФ щодо подій в Криму після окупації останньою та встановлення юрисдикції над півостровом з 27 лютого 2014 року.

Зауважимо, що у 10 справах заявники були представлені у ЄСПЛ юристами Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини, які з 2014 року системно надають допомогу і представляють інтереси постраждалих у ЄСПЛ.

Короткий опис подій у справі

Заявники є мешканцями Криму, більшість з них є кримськими татарами. У період з 2014 по 2017 рік заявники брали участь у акціях протесту у Криму з метою висловити свою проукраїнську позицію або висловити протест проти різних переслідувань, які були ініційовані російською окупаційною владою проти членів кримськотатарської громади. Кожному заявнику було пред’явлено звинувачення в адміністративних правопорушеннях за російським законодавством у зв’язку з проведенням демонстрацій. У деяких випадках заявників заарештовували і доставляли до відділків поліції. Після розгляду їхніх справ так званими російськими окупаційними «судами»[1] заявників визнали винними в адміністративних правопорушеннях і призначили покарання або у вигляді сплати штрафів у різному розмірі, або у вигляді адміністративного арешту.

Детальна інформація про заявників та фактичні дані, що стосуються кожної заяви, наведені в таблиці, що додається до рішення ЄСПЛ.

Скарги заявників

Заявники скаржилися, що визнання їх винними за участь у мирних демонстраціях порушило їхні права на свободу зібрань та/або свободу вираження поглядів, гарантовані статтями 10 та 11 Конвенції.

Заявники (за винятком заяви № 47032/17, в якій заявники не висували цієї скарги) також стверджували, що в ході адміністративного провадження проти них були порушені їхні процесуальні права, передбачені статтею 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Деякі заявники також скаржилися, що їхнє адміністративне затримання було свавільним, у порушення статті 5 § 1 Конвенції, яка гарантує право на свободу та особисту недоторканність.

Порушення, встановлені ЄСПЛ

Право на мирні зібрання

ЄСПЛ у §§14-17 рішення наголосив, що кожен із заявників був засуджений за статтею 20.2 Кодексу про адміністративні правопорушення РФ («КАО») за порушення встановленого порядку проведення публічних заходів. У кількох випадках окупаційна влада розігнала заходи та затримала деяких заявників під час або незабаром після заходів. Не підлягає сумніву, що ці заходи становили втручання у право заявників на свободу мирних зібрань.

ЄСПЛ зазначив, що оскаржувані заходи, вжиті російськими окупаційними органами влади, а саме поліцією та «судами», ґрунтувалися на внутрішньому законодавстві РФ. Однак, коли держава-відповідач поширила застосування своїх законів на Крим, вона зробила це всупереч Конвенції, витлумаченій у світлі міжнародного гуманітарного права. Відтак, російське законодавство не може вважатися «законодавством» у значенні Конвенції, а будь-яка адміністративна практика, що ґрунтується на ньому, не може вважатися «законною» або «відповідно до закону» (див. рішення Ukraine v. Russia (re Crimea) [GC], nos. 20958/14 and 38334/18, §§ 942 та 946, 25 June 2024). Відтак, Суд дійшов висновку, що оскаржувані заходи не можуть вважатися «передбаченими законом» у даній справі. З огляду на це, Суд не має необхідності розглядати, чи були дотримані інші вимоги статті 11 § 2, а саме: переслідування законної мети та необхідність втручання.

Також ЄСПЛ нагадав, що він уже встановив існування адміністративної практики російської окупаційної влади, яка полягає у забороні публічних зібрань та висловлювань на підтримку України або кримськотатарської спільноти, а також у залякуванні та свавільному затриманні організаторів таких демонстрацій, у порушення статті 11 Конвенції.

ЄСПЛ наголосив, що беручи участь у зазначених демонстраціях, заявники відкрито виступили проти заходів, вжитих російською окупаційною владою, засуджуючи переслідування кримських татар або стверджуючи, що Крим є невід’ємною частиною України. За цих обставин заходи, вжиті проти них, були частиною системи, спрямованої на залякування місцевого населення, зокрема членів кримськотатарської громади, та придушення проукраїнських настроїв. Відповідно, було порушено статтю 11 Конвенції стосовно всіх заявників.

Право на свободу та особисту недоторканність та право на справедливий судовий розгляд

ЄСПЛ також встановив порушення статті 5 Конвенції щодо окремих заявників (заяви № 57665/16, 61583/17 та 61791/17) у зв’язку із затриманням останніх на підставі російського законодавства, що не може вважатися «встановленим законом». Крім того, встановлено порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції щодо всіх заявників (окрім заяви № 47032/17, де заявник не подавав відповідну скаргу), оскільки «суди, що діють у Криму відповідно до російського законодавства, не можуть вважатися «встановленими законом» у значенні статті 6 Конвенції».

Значення рішення

Це рішення підтверджує висновки Великої Палати ЄСПЛ у міждержавній справі Ukraine v. Russia (re Crimea) щодо здійснення РФ ефективного контролю над Кримом з 27 лютого 2014 року та систематичності порушення прав жителів Криму з моменту окупації, зокрема існування адміністративної практики за статтями 5, 6 та 11 Конвенції.

Справа Bekirov and Others v. Russia є першим рішенням по суті в індивідуальних справах щодо збройного конфлікту, яка чітко ілюструє існування адміністративної практики переслідування жителів Криму і систематичного порушення конвенційних прав після окупації півострову РФ. Це рішення не лише встановлює відповідальність РФ за стан прав людини на півострові, але й надає заявникам змогу отримати відшкодування в майбутньому.

Матеріал підготувала юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ Юлія Коваленко 

[1] Йдеться про суди, створені окупаційною владою на території Кримського півострову після окупації