«Якщо тебе били лише два рази за день — це хороший день»: УГСПЛ наголосила на системності тортур українців у російському полоні

9 жовтня у Варшаві в межах Конференції з людського виміру ОБСЄ відбувся сайд-івент, присвячений масштабній практиці насильницьких зникнень та незаконного утримання, яку Росія здійснює на окупованих територіях України та на власній території.

Захід організували гуманітарна ініціатива «Пошук. Полон» та правозахисні організації, які входять до Ініціативи «Трибунал для Путіна» (T4P): Центр громадянських свобод, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Центр досліджень діяльності правоохоронних органів (CLEAR).

Серед учасників заходу був колишній полонений Максим Буткевич. Він є відомим правозахисником, засновником центру прав людини «Зміна» і «Громадського радіо», який мобілізувався у 2022 році та влітку потрапив у полон. Російська влада тримала Буткевича не як військовополоненого, а як «воєнного злочинця»: самопроголошений суд на окупованій Луганщині «судив» його за нібито насильство над цивільними і дав 13 років тюрми, а визнання провини він дав під загрозою тортур. У своєму виступі Максим наголосив:

— Жорстоке поводження з українськими військовополоненими і цивільними у російському полоні — це системна політика Росії, а не поодинокі випадки.

Три рівні пекла: як влаштована система тортур

Олена Куваєва, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ, окреслила факти системного застосування катувань у місцях несвободи та наголосила на тому, що тортури, через які проходять незаконно позбавлені волі цивільні та військові, яких утримують в полоні, а також засуджені за так звану “протидію СВО” або ж з політичних мотивів і за сфабрикованими справами, можуть деякою мірою різнитись. Такі практики носять системний характер і умовно їх можна розділити на три рівні.

Перший рівень — умови утримання. 

Цивільних та віськових утримують в умовах, що самі по собі є катуванням: приміщення сирі, непристосовані до проживання і часто із пліснявою на стінах, без вентиляції, де взимку морозно, а влітку нестерпно душно, відсутність базових засобів гігієни і доступу до душу. Охоронці часто навмисно забороняють відкривати вікна в спеку і змушують відкривати їх у холод. Їжі завжди недостатньо і її якість завжди погана. Зв’язок із родинами фактично відсутній. З подібними умовами стикаються всі, хто потрапляє до рук росіян, від першого і до останнього дня утримання, незалежно від наявності чи відсутності «вироку».

Другий рівень — щоденні «режимні» знущання. За інформацією, наявною наразі, як правило, їм піддаються саме військовополонені. Вони можуть різнитись від установи до установи

Майже всі полонені повідомляють про те, що їх змушують цілодобово стояти, забороняючи сидіти на ліжках з 6:00 до 22:00. Умови утримання, як правило, ще важчі — у камерах постійно горить світло, іноді — вночі його роблять менш яскравим. Часто може працювати радіо або інше джерело звуку. Залежно від волі тих чи інших охоронців, полонених можуть примушувати декламувати гімн РФ, вірші, вивчати історію Росії і переказувати окремі факти з неї, а за помилки — карати побиттям, позбавленням їжі чи прогулянок. Окреме покарання — так звані «лічилочки», коли затриманих змушують по черзі лічити протягом ночі, не даючи нікому заснути. Це може тривати до 3-4 ночей поспіль.

— Пам’ятаю, коли почали відбуватися перші обміни ще у 2022 році, один з опитуваних військових сказав мені: якщо тебе побили лише два рази за день, то це хороший день, — розповіла Олена Куваєва.

В установі, де утримували цього військового, окрім іншого, двічі на добу відбувались перевірки особистих речей. Під час кожної перевірки мешканців камери виводили в коридор, змушували стати «зірочкою» біля стіни і починали бити, паралельно обшукуючи камеру. І так відбувалось із кожною камерою на поверсі по черзі.

— Більшість говорить про те, що це очікування було жахливішим за саме побиття, — зазначила експертка.

Третій рівень — заходи особистого характеру: садизм і бажання принизити або покарати конкретну людину або вибити «необхідні» свідчення. Вони застосовуються і до цивільних, і до військових, а після отримання необхідних свідчень, інформації вони можуть припинитись або випадковим чином продовжитись.

«Тапік», «дельфінчик» і «прийомка»: методи КДБ у XXI столітті

Олена Куваєва описала жахливі методи тортур, які росіяни застосовують до українських полонених. Один із найпоширеніших — електричний струм, у побуті це називають «тапік». Людині під’єднують дроти до пальців, вух, геніталій, язика і пускають струм. Від нестерпного болю жертва втрачає свідомість після кількох секунд катувань, потім її приводять до тями — і все починається спочатку.

Інший вид тортур — так званий «дельфінчик»: людину опускають обличчям у воду, чекають, доки вона от-от втратить свідомість, підіймають, дають зробити кілька вдихів і повертають у воду.

Більшість тортур відбувається за усталеними, майже «методичними» схемами або притаманні тій чи іншій установі, але є і випадки хаотичних, випадкових знущань, які «вигадують» окремі представники пенітенціарної системи РФ. Мар’яна Чечелюк, українська поліцейська, цивільна особа, яку затримали при виході з «Азовсталі», розповідала у інтерв’ю, як її садили на стілець, а перед нею вишиковували кількох українських військових, яких роздягали нижче пояса. 

— З якою метою? Без ніякої. Це навіть не був допит, від неї або них не хотіли ніякої інформації, — пояснила Олена Куваєва.

Окремо експертка згадала про так звану «прийомку» — термін, який вона відкрила для себе з початком роботи з обміняними військовополоненими. Первинно так називали процес реєстрації особи в новій установі. Проте в Росії це значить чергове коло  знущань, побиття кийками, струмом, різні медичні маніпуляції, приниження. Це триває від години при кожному переміщенні до нової установи.

— Те, що відбувається в установах виконання покарань і для нас звучить дико, — звичайна практика для росіян, яка на тій території збереглася з часів радянського союзу і сьогодні активно застосовується проти всіх без виключення українців, — підкреслила Олена Куваєва.

Туберкульоз замість лікування: медична допомога як знаряддя вбивства

Окрему увагу експертка приділила питанню медичної допомоги, хоча, за її словами, важко говорити про неї там, де вона відсутня.

Цього року їй вдалося задокументувати випадки, коли військових поміщали в одну камеру з хворим на відкриту форму туберкульозу. Хлопці повідомляли адміністрацію про важкий стан хворого, але належної допомоги йому не надали. Його забрали в карцер — холодне, сире одиночне приміщення — лише коли він почав кашляти кров’ю.

— Звісно, це був туберкульоз. Звісно, ослаблені організми решти хлопців у камері миттєво підчепили його. Звісно, увагу на них звернули лише через пів року, коли ті так само почали втрачати свідомість, — розповіла Олена Куваєва.

За її словами, лікування надавали найдешевшими і найтоксичнішими препаратами, які ослаблений організм не міг сприйняти. У полонених погіршувалося здоров’я, вони втрачали зір, свідомість, їх мучили галюцинації. Десь через пів року лікування, у 2023 році, їх назвали здоровими. Але у 2025 році, коли вони повернулися до України, їм знов діагностували туберкульоз.

— Коли полонені розповідають про смерті в місцях утримання, дуже часто вони зазначають, що людина тривалий час мучилася, буквально горіла або на очах згасала від тієї чи іншої хвороби, а медична допомога надавалася в останній момент. Тож в умовах російського полону виживання — це радше вдача, — констатувала експертка.

Один із військових розповідав, як після звільнення зателефонував дружині співкамерника, який помер у нього на руках, аби висловити співчуття. А вийшло, що повідомив їй про смерть, яка сталася за кілька років до того.

Інший відомий випадок — справа Вікторії Рощиної, журналістки з України, яку захопили в полон і довго катували. Тіло повернули в напівзруйнованому стані, без мозку, гортані і очних яблук. Експерти припускають, що вона була задушена, адже це можна встановити саме за пошкодженнями цих органів.

Читати більше: Справа Вікторії Рощиної: як працює заочне правосуддя для воєнних злочинців

Судові процеси як інструмент пропаганди

Владлена Падун, аналітикиня УГСПЛ, представила результати дослідження фальсифікації судових справ проти військовополонених та цивільних.

Українських військовополонених звинувачують у злочинах, які насправді були скоєні російськими силами: обстрілах цивільної інфраструктури, убивствах мирних мешканців, мародерстві. 

Зізнання вибивають за допомогою насильства: побиттями, використанням електрошокера, імітацією страт тощо. Один із полонених мав обрати: підписати зізнання й бути засудженим як воєнний злочинець, після чого, можливо, його обміняють, або відмовитися — і тоді його вб’ють під час так званої спроби втечі.

Справи розглядають суди, підконтрольні російській владі. Вироки відомі заздалегідь. Адвокати або співпрацюють із системою й виконують лише формальну роль, або якщо вони відмовляються співпрацювати, їм перешкоджають у доступі до полонених. Засуджених військовополонених у медіа показують як «карателів» і «воєнних злочинців», щоб виправдати російську агресію.

Цивільні заручники: повна невидимість

Щодо цивільних ситуація ще гірша.

— Повна невидимість (incommunicado): якщо щодо військовополонених Росія іноді надає інформацію, то про цивільних найчастіше невідомо нічого: де вони утримуються, у якому стані їхнє здоров’я. Родини позбавлені будь-якого зв’язку, — зазначила Владлена Падун.

Деяких цивільних засуджують до тривалих строків ув’язнення за фальшивими звинуваченнями у «співпраці з українською армією» або «тероризмі». Окупаційні адміністрації використовують «превентивні арешти», щоб підпорядкувати собі цивільних через страх. Багатьох затримують без офіційних звинувачень. Мета — змусити українців мовчати і залякати тих, хто підтримує Україну.

Владлена Падун виділила спільні тенденції для військовополонених і цивільних: систематичне застосування тортур і психологічного тиску, відсутність доступу до незалежних адвокатів і реального захисту, закриті судові процеси, недоступність матеріалів справи. Сфабриковані справи використовуються для російської пропаганди та залякування інших.

— Фальсифікація судових справ проти військовополонених і цивільних є частиною ширшої стратегії Російської Федерації. Її мета — виправдати власні воєнні злочини та делегітимізувати Україну. Ці процеси грубо порушують норми міжнародного гуманітарного права, Женевські конвенції та базові принципи справедливого суду, — підсумувала аналітикиня.

За даними ініціативи «Трибунал для путіна», з початку повномасштабного вторгнення задокументовано 3445 випадки насильницьких зникнень та незаконного утримання з 4534 постраждалими у них. Відповідно до статті 7(1)(і) Римського статуту, насильницькі зникнення є злочином проти людяності, а їх широке застосування Росією свідчить про свідому політику придушення опору через страх і терор.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube