«Я впевнена, що мого сина вбили»: як мати військовослужбовця три роки б’ється за правду про загибель сина
Молодший лейтенант Дмитро Петренко* загинув у своїй палатці серпні 2022 року. Військове командування одразу вирішило — самогубство. Але мати, Олена Петренко, переконана: сина вбили. Вже понад три роки вона сама веде розслідування, добиваючись від слідчих того, що ті мусили зробити самі.
Юристи Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини супроводжують Олену на цьому шляху та звернулися до Європейського суду з прав людини, щоб відстояти її права.
*Імена головних героїв змінено з метою анонімізації. Ім’я сина змінено на Дмитро Петренко, ім’я матері — на Олена Петренко.
Дмитрові Петренку було 23 роки. Інженер-енергетик, боксер, філателіст, людина з безліччю планів. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році він сам прийшов до військкомату — ще до того, як мати встигла його зупинити.
— Він говорив мені про обов’язок кожного чоловіка захищати Батьківщину. Щодня ділився думками щодо бойових дій. А невдовзі зателефонував і сказав, що він уже у військкоматі, — розповідає Олена.
У травні 2022 року Дмитра мобілізували. Після навчання у Львівській області молодший лейтенант Петренко вирушив на Миколаївщину — командиром мінометного взводу з 37 підлеглими.
Пізніше Олена Петренко, мати Діми, отримала сповіщення про смерть. Її сина не стало серпні того ж місяця, але вона дізналася про це лише кілька днів потому.
«Він мріяв про собаку — і про Перемогу»
На передовій Дмитро не скаржився. Навпаки — з захватом розповідав матері про нову зброю, про розрахунки, про те, як машина врятувала їм усім життя, коли ворог помітив їхні позиції. Він піклувався про бойовий дух підлеглих — ходив по наметах, пропонував побалакати, скачував фільми для тих, хто після контузії забував про побут.
— Діма чітко розумів, де він знаходиться і для чого. Він мріяв бути військовим і казав, що в ЗСУ все чітко і зрозуміло: є наказ — треба виконувати. Йому подобалося служити, — каже Олена.
Тим часом він домовився привезти до частини щеня німецької вівчарки. 26 серпня планував приїхати додому — забрати дрони, компаси, маскувальні сітки, генератори, які зібрали волонтери й рідні. У Києві на нього чекала волонтерська машина.
Останній раз мати чула голос сина серпні того ж місяця ввечері. Розмова тривала хвилин десять — звичайна, спокійна. Дмитро сказав, що вранці привезуть щеня. Потім різко перервав розмову.
— Він завжди так робив, коли щось чув чи бачив. Після цього син більше не передзвонював, — каже Олена. — А в той день, коли ми так чекали його вдома, наша дитина приїхала у домовині.
«Схоже на суїцид» — і крапка
Зранку серпні 2022 року у наметі місця дислокації було виявлено тіло молодшого лейтенанта Дмитра Петренка. Вогнепальне наскрізне поранення голови. Поряд — автомат АК-74.
Службове розслідування у військовій частині тривало з 23 серпня по жовтень 2022 року. Висновок: «смерть схожа на суїцид», «ознак складу злочину не виявлено», «вини посадових осіб не встановлено».
Олена Петренко переконана, що це розслідування було формальним і необ’єктивним. На її думку, комісія не з’ясувала, хто перебував на місці дислокації тієї ночі, не перевірила зброю у військових, не опитала патрульних і місцевих мешканців, не перевірила особовий склад на алкоголь.
Юристи УГСПЛ також вказують на принципову проблему складу комісії:
— У складі комісії при службовому розслідуванні були зацікавлені особи, які були безпосередніми керівниками або підлеглими «підозрюваних» осіб. Тому не дивно, що комісія не встановила людей, відповідальних за смерть Дмитра.
На практиці висновок службового розслідування складно оскаржити в суді. Це позбавило Олену не лише правди, а й соціального статусу. Вона не має юридичного статусу родини загиблого при виконанні обов’язків військовослужбовця, а отже, не отримує жодних пільг і виплат.
Сліди пороху, два отвори і версія, якої слідчі не хочуть чути
Паралельно з службовим розслідуванням серпні 2022 року поліція відкрила кримінальне провадження за статтею 115 «умисне вбивство» . Але вже від початку — за словами матері — слідство взяло курс на самогубство.
Судово-медична експертиза встановила наскрізне вогнепальне поранення голови і зазначила, що «локалізація ран не виключає можливості спричинення вогнепального поранення власноруч». Але ціла низка інших даних викликає сумніви.
На руках і зрізах нігтів Дмитра слідів продуктів згорання пороху виявлено не було. Незалежний судово-медичний експерт, якого залучила Олена, зробив висновок: «Відсутність слідів продуктів згорання пороху у змивах з правої та лівої рук викликає сумнів у можливості їх спричинення власною рукою». Фото- і відеофіксація розтину не проводилась.
У висновку дослідження штанц-марка не описувалася. Штанц-марка — це характерний слід на шкірі, який утворюється, коли постріл здійснено впритул: край ствола буквально «втискається» в тіло, залишаючи специфічний відбиток. Наявність такої ознаки дозволяє зробити висновок про дуже малу дистанцію пострілу.
Водночас у первинному судово-медичному висновку були вказані дві штанц-марки. Це означало б, що обидва поранення були завдані впритул. Однак автомат у ту ніч стояв на режимі черги. При стрільбі чергою зброя зміщується через віддачу вже після першого пострілу — і два окремі постріли впритул одномоменто фізично неможливі. Попри цю очевидну розбіжність, зразок шкіри для дослідження взяли лише з однієї рани.
— Коли я запитала прокурора, чому не провели аналіз з другого ранового каналу, він сказав, що «для естетики», — згадує Олена.
Важливим є й той факт, що Дмитро був шульгою, але ця обставина не бралась до уваги при проведенні експертиз. Намет, у якому знайшли тіло, було знищено ще до повноцінного огляду: слідів другої кулі так і не знайшли, напрямок і кількість пострілів встановити вже неможливо.
«Розслідування тримається лише на зусиллях матері»
Три роки Олена Петренко їздить до Миколаєва — за власні кошти, чотири рази. Вона відвідала місце події, розмовляла з місцевими мешканцями, зустрічалася з ДБР, прокурором, військовою службою правопорядку, ходила до суду. Подала десятки клопотань, скарг і запитів.
Потерпілою у кримінальному провадженні її визнали лише червні 2023 року — через десять місяців після загибелі сина, і лише після того, як вона сама подала відповідне клопотання.
Слідча відповідає відмовою приблизно на 70% клопотань матері. Ключовий свідок — командир військової частини — досі не допитаний, хоча суд зобов’язав це зробити ще у червні 2024 року. Номер адвоката Олени у прокурора виявився заблокованим.
Один зі слідчих ДБР, за словами Олени, ще до офіційного розгляду її скарги зателефонував особисто і попередив, що відмовить у відкритті провадження. Коли вона особисто передала слідчому кольорові фото з місця події і флеш-накопичувач із матеріалами справи, той, навіть не вивчивши їх, сказав: «Тут все зрозуміло — ось тіло, ось автомат, значить самогубство».
Юристи УГСПЛ констатують:
— Розслідування смерті її сина не було незалежним, адекватним і ефективним. Правоохоронні органи відразу прийняли версію військової частини про самогубство і автоматично внесли до ЄРДР передчасну інформацію. Інші версії загибелі ніколи не озвучувались і не досліджувались.
У листопаді 2022 року слідча закрила справу — не повідомивши про це матір. Постанова про закриття була скасована прокурором лише після судових скарг Олени у травні 2023 року — через «невмотивованість» і відсутність належної правової оцінки результатам 11 судових експертиз.
На кінець червня 2024 року Олена Петренко здобула 10 судових рішень, 7 з яких — на її користь. Але переважна більшість із них лишилась на папері.
Не поодинокий випадок
Влітку 2024 року УГСПЛ провела онлайн-опитування сімей, чиї рідні загинули під час перебування на військовій службі і чия смерть була класифікована як самогубство, нещасний випадок або інша небойова втрата. Картина виявилась однотипною.
Юристи УГСПЛ фіксують системні вади: бездіяльність і халатність слідчих, перевірка лише версії самогубства, непроведення слідчих дій та призначених судом заходів, фальсифікації в матеріалах справ, передчасне закриття проваджень, ігнорування клопотань родин.
За оцінкою юристів, «держава не виконала свого позитивного зобов’язання захистити право на життя жертви, поки той перебував під її контролем. А потерпілі — родини загиблих — так і не отримали ні покарання винних, ні відповіді на питання, як і чому загинули їхні рідні».
Читати більше: Самогубство чи вбивство? Родина загиблого прикордонника оскаржує офіційну версію в ЄСПЛ
«Хіба мій син заслужив таке ставлення?»
— У кожному військовому я бачу свого сина. Сина, який дуже рвався захищати Батьківщину, який мріяв побороти ворога і марив Перемогою. Мій син мав багато планів на майбутнє. Натомість, я маю вислуховувати припущення від органів влади, що він скоїв самогубство. На 100% я впевнена, що це не так. А тому із дня у день в душі ростуть розпач і зневіра в органах влади.
Справа досі перебуває на стадії досудового розслідування. Заяву до Європейського суду з прав людини юристи УГСПЛ подали у зв’язку з порушенням статті 2 Конвенції — права на життя — і в матеріальному (невиконання державою обов’язку захистити Дмитра), і в процесуальному (відмова провести ефективне розслідування) аспектах. Окремо стаття 3: нелюдське поводження з матір’ю через роки невизначеності і безкарності.
— Я вірю, що те, за що боровся мій син — вільна незалежна правова держава — таки візьме верх над бездіяльністю і байдужістю чиновників. А тому чекаю і борюся за справедливе рішення у кримінальному провадженні. Тоді я зможу — ні, не змиритися із втратою сина — але принаймні зі спокійною душею приходити на його могилу, горювати як мама, але розуміти, за що він віддав своє життя.
Дослідження підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».