Викрадена дитина — живий щит: як Росія використовує цивільних у війні проти України

Розстріл цивільних на Донеччині та викрадення дитини для приховування злочину — черговий епізод у довгому переліку російських воєнних злочинів. Росіяни систематично використовують мирних жителів як живі щити під час бойових дій, що прямо заборонено міжнародним гуманітарним правом.

Про те, як ворог експлуатує цивільних, чи можна захистити людей на окупованих територіях і які механізми покарання існують, — розповіла Олена Куваєва, юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини в етері Lviv Media.

У районі Шандриголового на Лиманському напрямку російські військові розстріляли сім’ю цивільних і захопили неповнолітню дівчинку. Дитину вони використали як живий щит для прикриття своїх груп під час штурмових дій. 

Радіоперехоплення свідчать: командир РФ з позивним «Балі» віддав наказ на знищення цивільного населення ще до початку штурму. Інструкції були чіткими — діяти швидко і «убивать всех без разбора».

Тримаючи викрадену дитину в заручниках, росіяни продовжили просування. Українські бійці в такому випадку не можуть вести вогонь, щоб не поранити дитину.

Воєнний злочин зафіксували у прямому ефірі підрозділи Третього армійського корпусу. Перехоплення розмов російських військових підтверджують: дії противника були заздалегідь сплановані. Це ще один приклад систематичного використання мирних жителів як живих щитів — практики, забороненої міжнародним гуманітарним правом і кваліфікованої як воєнний злочин.

Що означає «живий щит»

— Використання цивільних як живих щитів означає, що присутність особи, захищеної міжнародним правом, використовується для захисту певного регіону, об’єкта, техніки або самих збройних сил від військових операцій протилежної сторони, — пояснює Олена Куваєва.

Російська Федерація застосовує цю практику ще з часів окупації Криму. Є два найпоширеніші варіанти: примус цивільного населення фактично прикривати війська або розміщення військової техніки у щільній житловій забудові. В обох випадках українські сили опиняються в скрутному становищі — відповідно до норм МГПМіжнародне гуманітарне право More все ще вони зобов’язані не шкодити цивільним, отже практично не можуть проводити військові операції і виконувати бойові завдання.

Використання живих щитів — воєнний злочин, який не має строку давності. Проте окупанти продовжують застосовувати цей метод.

Але ситуація по всьому фронту різна. Десь транспорту достатньо, десь його критично бракує. Багато також залежить від інтенсивності обстрілів — Росія не соромиться обстрілювати прифронтові населені пункти та евакуаційні автівки, щоб завадити евакуації і збільшити кількість жертв серед цивільних.

Як Україна може захистити цивільних

Постанова Кабінету Міністрів № 841 від 13 жовтня 2013 року передбачає порядок примусової евакуації, зокрема, і із зони бойових дій. Дорослі можуть від неї відмовитися, підписавши відповідний документ, якщо ухвалили таке рішення. Але коли йдеться про дітей — евакуація обов’язкова, і з ними має виїхати хоча б один із батьків, особа, що їх замінює або інший законний представник. Відмова від такої евакуації не допускається.

Організація евакуації — відповідальність місцевих органів влади. Її ефективність залежить від здатності до логістики та менеджменту. Законодавство створює для того додаткові умови, наприклад, зобов’язуючи перевізників і навіть приватних осіб надавати свої транспортні засоби.

Читати більше: Атаки з використанням дронів на Херсонщині: УГСПЛ звернулася до Незалежної міжнародної комісії ООН із розслідування порушень в Україні

Проблема також і в тому, що деякі люди повертаються назад навіть після примусової евакуації, або ж відмовляються від неї вже тоді, коли за ними спеціально приїхали на їхнє прохання.

— На жаль, такі випадки є. Особливо боляче за тих, хто ціною ризику свого життя евакуював цих людей. Закликаю таких людей думати не лише про своє життя, але й про ті ризики, на які вони наражають інших, — каже Олена Куваєва.

Ба більше, такі люди створюють проблеми для українських військових. Бачачи цивільних, бійці змушені діяти обережніше, що ускладнює виконання бойових завдань. Міжнародне право не дозволяє ігнорувати присутність цивільних, навіть якщо протилежна сторона використовує їх як живі щити.

Інструменту, який би змусив людей не повертатися в зону активних бойових дій, в Україні наразі не існує.

Безпека понад усе

Що робити людям, які залишилися на окупованій території, але хотіли б допомогти зафіксувати міжнародні злочини? Олена Куваєва наголошує: найперше — дбати про свою безпеку, аби не стати безпосередньо потерпілим від них.

Документування злочинів, фотофіксація, збереження документів — це важливо для майбутнього притягнення окупантів до відповідальності. Правозахисники та міжнародна спільнота потребують цих доказів. Але коли йдеться про вибір між життям і отриманням доказів, треба обирати життя.

— Якщо військовий бачить у вікні камеру та живу людину, шанс, що ця людина стане мішенню або живим щитом, надзвичайно великий. Тому я дуже закликаю людей обирати своє життя, безпеку і переховуватися, — підсумовує юристка.

Якщо в населеному пункті не ведуться безпосередні бойові дії, така діяльність може бути безпечнішою, хоч і все ще залишається достатньо ризикованою, як і сам факт перебування на окупованій території під повною владою Росії. Але цінними насправді є будь-які свідчення, усні історії, газети, брошури, інформаційні матеріали, що розповсюджуються на окупованих територіях. Такі матеріали навряд викличуть велику підозру, але стануть у нагоді під час розслідувань після деокупації. Але якщо стоїть питання між життям і документуванням — вибір має бути очевидним.

Хто відповість за злочини

— Відповідальність тут несуть не тільки виконавці. Це системна політика Російської Федерації, і командування віддає прямі накази або безпосередньо потурає таким діям, — наголошує Олена Куваєва.

До відповідальності можуть притягти як безпосередніх виконавців, так і командування — через міжнародні механізми або національні розслідування українських правоохоронних органів. Єдина проблема: процеси наразі йдуть заочно, а для реального покарання потрібно захопити злочинців у полон, заарештувати їх у встановлений кримінально-процесуальним законодавством спосіб або дочекатися, коли Росія буде зобов’язана видати їх.

Попри складність і тривалість процедур, документування таких випадків уже сьогодні має ключове значення. Зібрані докази стануть основою для майбутніх розслідувань і судових процесів — як в Україні, так і на міжнародному рівні. Це дає шанс, що злочини не залишаться поза увагою, а їхні виконавці й ті, хто віддавав накази, рано чи пізно постануть перед правосуддям.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube