Виїхати з окупації подружжя фермерів із Запорізької області планувало після збору збіжжя, посіяного ще до повномасштабного вторгнення росіян. Але за кілька днів, як Тамара (ім’я – змінене) мала опинитись на підконтрольній українській владі території, в дім увірвались озброєні військові РФ. У телефоні жінки вони знайшли переписки з сусідами, які вже покинули село. І через ці повідомлення звинуватили її у співпраці з СБУ. Про 22 дні ув’язнення, допити та дорогу на волю Тамара розповіла документаторам Української Гельсінської спілки з прав людини, які збирають свідчення воєнних злочинів росіян в рамках глобальної ініціативи «Трибунал для Путіна». 

«Посиди, подумай»

—  Вперше росіяни приїхали в наше село в Мелітопольському районі 12 квітня 2022 року. Вони були у чотирьох шкільних автобусах: чоловік 50. У місцевих перевіряли документи, проводили обшуки в оселях, мародерили. Хизувалися, що так «назбирали» 40 тисяч доларів. Влаштували такий собі бізнес: забирали чоловіків, а потім повертали їх за гроші. Бранців часто вивозили за село з мішками на голові і там лупцювали. 

Раз на тиждень їхня фсб кошмарила населення обшуками. А вже 5 вересня 2022 року близько восьмої ранку росіяни увірвались  і до нас додому. Приїхали на мікроавтобусі та автівці без номерів. Їх було семеро: у формі та в кепках з нашитими російськими триколорами. Щойно я їх побачила – одразу забігла до будинку, щоб видалити всі додатки в смартфоні, до яких могли б причепитися. Однак, не встигла «почистити» деякі українські телеграм-канали. Під час обшуку вони шукали прапори, військову форму, зброю.

Росіяни одразу взялися за перевірку телефону Тамари. В них знайшли не видалені переписки з сусідами, які виїхали з окупації і цікавились ситуацією в селі. Їх військові РФ розцінили, як передачу свідчень до СБУ.

—  А потім звинуватили мою доньку у співпраці з СБУ і навіть назвали якийсь позивний, що нібито їй належить. Хоча вона в перший же день повномасштабного вторгнення виїхала і знаходилась за кордоном. Не було їм до чого причепитися і до мого чоловіка. Тож вони розсадили нас по різних кімнатах і почали ретельно допитувати. Далі сказали, що забирають мене з собою допоки донька не повернеться в Україну. А один із росіян був схожий на психопата, він сказав: «А если она не вернётся – то за ней выедут кадыровцы и привезут с мешком на голове морским путём!» Він кричав, стукав у стінку кулаками. Після допиту одягнули мені шапку на очі, запхали до мікроавтобуса і повезли. Оскільки я дуже добре знаю дорогу до Мелітополя, то одразу зрозуміла, що їдемо  саме туди. По приїзду мене обшукали і закрили в камері, де вже знаходилася дівчина. Спілкуватись нам заборонили. Першого дня не дали ні води, ні їжі, нічого. Сказали: «Посиди, подумай». Спала я на дерев’яній поличці. Матрац і подушку видали аж на третій день. В камері було дуже брудно. Через проблеми з каналізацією, всі нечистоти з унітазу автоматично опинялися у нас: сморід, мухи. В таких умовах провела 22 дні. За цей час нам двічі давали сухпайок для військових: це була банка  паштету, або тушонки, або гороху. Це десь 300 грам «їжі» на добу. А ще давали смердючі, протерміновані плавлені сирки. 

«Погрожував віддати чеченцям на розваги»

На другий день затримання Тамару повели на допит. Хто ставив запитання жінка не бачила, тому що на очах була шапка.  Росіянам принципово відповідала українською. 

– І тут мені прилітає удар в голову ззаду і фраза: «Говори нормальным языком!» По голосу я опізнала того неадеквата, який забирав з дому. Запитували кому я надавала інформацію, чому не люблю росію, хто в селі має проукраїнську позицію, хто служив в АТО. Я сказала, що всі виїхали. Той, що стояв ззаду, бив мене по голові кулаками: нарахувала шість ударів. Хапав за носа і кричав, що він мені його зараз зламає. Бив по вухах долонями і погрожував віддати чеченцям на розваги. Погрожував: «Завтра, если ты не напишешь всё на бумаге – я тебя буду лупить ногами, ты будешь у меня здесь валяться на полу и ссаться под себя». Так тривало хвилин 40. Потім видали листок, ручку і змусили всі відповіді записати. Для цього мене повернули до камери. А наступного дня, після обіду, знову забрали на допит, але вже не били. Порівнювали контакти з мого телефону і телефону мого чоловіка – запитували хто ці люди. Я все заперечувала, на все мала свої аргументи, а прямих доказів у них не було. Мене відправили в камеру аж до 15 вересня 2022 року.

Після затриману росіяни фізично не катували. Але жінка стала свідком тортур інших та піддавалась моральним знущанням. 

– У нас горлопанила музика на весь коридор. За моїми відчуттями це тривало з 6-ї і до 23-ї години. Ставили гімн росії, суїцидні пісні, Газманова, про Донецьк. Інколи музику робили тихіше і ми чули, як вони заходили до інших камер і кричали: «На колени!» Потім йшли удари. Там було 11 камер. Якось одного хлопця забрали на допит на цілу добу. Ми вже почали хвилюватися за нього. Але потім почули, як спрацьовує замок. Його привезли, включили гімн росії і змусили співати в коридорі. 

«Что-то сильно гордо пошла. Давай ей кинем гранату в спину!»

На черговий допит жінку привели без пов’язки на очах. У камері, де він відбувався, з’явилась камера:

– Переді мною був чоловік невеликого зросту, з чорною бородою. Вдягнений у зелену форму з шевронами з російськими прапорами. Його цікавила моя проукраїнська позиція. Запитував чому я не люблю росію, чому я не хочу жити в росії. І тут мене понесло так, що я вже не знала правильно роблю чи ні, але розуміла, що на камеру він мене не битиме. Він мені казав: «Из-за таких, как вы, погибают наши мальчики! Я не могу вас отпустить, вы сгниёте у нас в тюрьме. Вам грозит от 8 до 20 лет за экстремизм». Спитав: «Ты хотела выехать в Украину?» Я відповіла: «Так,  хотіла виїхати». На що росіянин сказав: «Нам такие не нужны». І на цьому все завершилося. 

Одного ранку двері камери відчинилися з того боку, звідки на жінку завжди чекали неприємностіі:

 – Сказали: «На выход!» Одягнули мішок на голову і  вивели. Коли запихали в автомобіль, то вдарили головою об машину і насмішливо додали : «Ой, ну что же вы так неаккуратно!» Сказали, що везуть на розстріл. Потім пересадили в ще один автомобіль, яким довезли до їхнього блокпосту. Погрожували, що похоронять мене у викопаному окопі. Наказали: «Говори: слава росии!» Я промовчала. «Он твоя ненька Украина! П****й!» Я з гордо піднятою головою пішла в сіру зону. Почула, як вони кажуть: «Что-то сильно гордо пошла. Давай ей кинем гранату в спину!» Хтось відповів: «Нет, давай лучше очередь пустим». Я йшла дорогою, але руку не піднімала автомобілям, бо знала, що поки мене бачать орки – ніхто мене не забере. Вже завернула, пройшла посадку, але жоден з 74 автомобілів, які проїздили повз, не зупинився мене підібрати. Пройшла кілометрів 25: під «градами», але боялася навіть лягти на узбіччя, бо там могла на міні підірватися. Останні кілометри було дуже важко. В ув’язненні я схудла на 10 кілограмів, дуже води хотілося. Зрештою, мене таки  підвезла автівка до українського блокпосту. Там наші військові дали попити і печива, посадили у маршрутку.  Так я доїхала до Запоріжжя. Вже там дізналася, що батьки і чоловік неодноразово приходили до росіян і намагалися дізнатися де я, щоб передати хоча б ліки від низького тиску. Щоразу їм говорили: «У нас такой нету». Моєму чоловікові пощастило виїхати з окупації 22 вересня 2022 року, бо наступного ж дня росіяни знову прийшли до нас додому, щоб  забрати його воювати. 

Пережитий досвід жінка пропрацьовувала з психологом два місяці. Каже стрес сильно вплинув на здоров’я та зовнішність:  сильно випало волосся і злазила шкіра. Плакати не могла. 

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.