ПРАВО ВЛАСНОСТІ[1]

Загальна оцінка рівня захисту права власності в Україні у 2017 році від міжнародних експертів залишається вкрай низькою. Зокрема за підсумками 2017 р. Альянс прав власності на основі дослідження 127 країн світу підготував та оприлюднив Міжнародний індекс прав власності-2017. Оцінку права та можливості громадян мати і захищати приватну власність здійснено за трьома основними компонентами: правове і політичне середовище, права матеріальної власності та права інтелектуальної власності. Порівняно з 2016 р. Україна погіршила свої показники та з оцінкою 3,424 із 10 можливих посіла 123 місце (нагадаю, за підсумками 2016 р. Україна посідала 115)[2]. У рейтингу економічної свободи американського аналітичного центру Heritage Foundation враховано 12 свобод – від права власності до фінансової свободи. Україна, набравши 51,9 пункта зі 100 можливих, серед 186 країн світу посіла 150 місце (між Камеруном і Сьєрра-Леоне) і останнє, 44 місце, в Європі[3]. В основному це сталося через погіршення ситуації щодо захисту права матеріальної власності, свободи торгівлі, цілісності державного управління.

До найкорумпованішої експерти відносять сферу земельних відносин. Верховна Рада у жовтні продовжила мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, введений у 2002 р., до 1 січня 2019 р. Проте дискусія щодо того, як сформувати в Україні справедливий, некорумпований, вільний ринок землі у 2017 р. не мала свого логічного завершення. Зареєстровані протягом року законодавчі ініціативи у сфері права власності на землю містять суттєві ризики. А саме проектами законів №7118[4], №7118-1[5] та №7363[6] хоч і передбачено передачу управління землями, однак лише об’єднаним територіальним громадам. До того ж, в урядовому проекті №7118 закріплено позицію щодо надання землі поза межами населених пунктів уже сформованим громадам, тоді як проект парламентського аграрного лобі №7118-1 – за те, щоб таке право мали й ті громади, які ще не об’єдналися. Проект Закону України №6269 від 31.03.2017 містить суперечливі, неузгоджені або неврегульовані питання щодо: процедури прийняття рішення стосовно приватизації земель державного або комунального сільськогосподарського підприємства та документального оформлення такого рішення; переліку осіб, які мають право на приватизацію державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; суб’єктів, які здійснюють обчислення розміру, вартості земельної частки (паю), визначення площ і місця розташування земель та процедури розрахунку розміру земельних часток (паїв); визначення вартості земельних часток (паїв); створення у процесі приватизації органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування резервного фонду земель для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням; використання земельних ділянок, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи[7].

Рівень судового захисту права на мирне володіння своїм майном і у 2017 р. оцінюється як незадовільний. Досі не зникли серйозні проблеми, пов’язані з корупцією в судах, внаслідок чого вони оцінюються як одні з найслабших та таких, що мають найнижчий рівень довіри серед державних установ у країні. Загалом корупція у 2017 р. залишилася загрозливим викликом для України, а прогрес у підзвітності державних чиновників триває досить повільно. Не стали простішими та доступнішими й процедури судового захисту.

Залишилось нерозв’язаним невиконання рішень національних судів, що стосуються захисту власності. За період з 1 січня по 31 грудня 2017 р. до Єдиного державного реєстру судових рішень було внесено 32086 ухвал на позовні заяви та скарги з приводу тяганини та невиконання рішень суду. Значну частину цих скарг і позовів з різних причин було відхилено або залишено без розгляду, а протиправна бездіяльність державних виконавців залишилась безкарною. Роками це ставало приводом для численних звернень до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Як наслідок, 12.10.2017 р. Велика палата ЄСПЛ прийняла рішення у справі «Бурмич та інші проти України», яке стосується системно невиконання державою судових рішень і, не розглядаючи аналогічних 12 143 справи, передав їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою вироблення спільного з Урядом України вирішення цієї системної проблеми[8].

Помітна увага з боку ЄСПЛ до проблеми бездіяльності та безвідповідальності, можливо, стала поштовхом до майбутніх змін. Наприклад, Верховний Суд України у справі №6-99цс17 від 08.11.2017 р. визнав, що надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної та іншої шкоди, крім цього, відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України[9]. У справі №905/640/16 від 22.11.2017 р. Вищий господарський суд України, задовольняючи касаційну скаргу приватного підприємства на бездіяльність керівника Слов’янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції, вказав, що держава зобов’язана реально виконувати судові рішення за рахунок коштів, передбачених у бюджетній програмі, створеній для виконання рішень судів[10].

Одним зі способів поліпшити виконання судових рішень було визначено реформування системи виконавчого провадження та створення інституту приватних виконавців. Відповідно до законодавства примусове виконання судових рішень і рішень інших органів покладається тепер не тільки на органи державної виконавчої служби, але й – у визначених випадках – на приватних виконавців. На кінець 2017 р. пройшли навчання 945 осіб, відбулися 15 кваліфікаційних іспитів, у яких взяла участь 261 особа (до речі, на 2018 р. Мін’юст запланував надати можливість скласти іспит не менше ніж 800 особам). Успішно склали іспит 123 особи і на початок 2018 р. до Єдиного реєстру приватних виконавців України внесено 80 виконавців, на виконанні у яких було 3300 виконавчих проваджень на загальну суму 710 млн грн[11].

Досі не розв’язане питання захисту права власності, порушене у зв’язку з анексією Криму та збройним конфліктом на Донбасі[12]^,[13]. Відсутність поступу у створенні механізму реституції та компенсації за майно, зруйноване та (або) пошкоджене в результаті збройного конфлікту спричинила звернення протягом 2017 р. постраждалих до суду по відшкодування[14]. Частину таких позовів було задоволено, проте власникам майна жодної компенсації ще не виплачено[15]^{, [16]}. Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини (далі – УВКПЛ) у своїх доповідях звертало увагу на брак прогресу у створенні єдиного реєстру пошкодженого або зруйнованого майна. В окремих районах біля лінії зіткнення, де мешканці були змушені покинути свої будинки через безпекову ситуацію місцеві військово-цивільні адміністрації проводять перевірки пошкодженого майна лише на прохання власників. Тому УВКПЛ припускає, що велика кількість пошкоджених та/або зруйнованих об’єктів власності не була підтверджена військово-цивільними адміністраціями, через що власникам такого майна може бути важко отримати компенсацію або реституцію в майбутньому[17]. Актуальності потреби у створенні ефективного та всеосяжного адміністративного механізму додає також і та обставина, що у зв’язку із закінченням трирічного строку позовної давності у цивільних справах у 2018 р. ті власники, чиє майно було пошкоджене або зруйноване у 2014 – 2015 рр., можуть втратити одну з можливостей звернення по компенсацію чи реституцію за майно, зруйноване та (або) пошкоджене в результаті збройного конфлікту[18].

[1] Розділ підготовлено: Блага Алла

[2] UKRAINE – IPRI Overall Score // International Property Rights IndeX 2017. Ukraine [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.internationalpropertyrightsindex.org/country/ukraine

[3] Index of economic freedom. Ukraine [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.heritage.org/index/country/ukraine#rule-of-law

[4] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління земельними ресурсами в межах території об’єднаних територіальних громад від 18.09.2017 №7118 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62556

[5] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління земельними ресурсами в межах території об’єднаних територіальних громад та врегулювання інших питань у сфері земельних відносин від 04.10.2017 №7118-1 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62648

[6] Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо стимулювання створення та діяльності дрібних фермерських господарств і деконцентрації повноважень у сфері земельних відносин від 06.12.2017 №7363 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63085

[7] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій від 31.03.2017 №6269 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61476

[8] О. Проценко. Понад 12 тисяч українців не отримають компенсацію від Європейського суду // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/ponad-12-tysyach-ukrajintsiv-ne-otrymayut-kompensatsiyu-vid-evropejskoho-sudu/

[9] ВСУ: Надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної та іншої шкоди, при цьому відповідачем є орган ДВС де працює д/в та орган ДКС (ВСУ у справі №6-99цс17 від 8 листопада 2017 р.) // Протокол. Юридичний інтернет-ресурс [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://protokol.com.ua/ua/vsu_nadmirno_trivale_nevikonannya_dergavnim_vikonavtsem_rishennya_sudu_e_pidstavoyu_dlya_styagnennya/

[10] ВГСУ: Держава зобов’язана реально виконувати судові рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою, створеною для виконання рішень судів (№ 905/640/16 від 22.11.2017) // Протокол. Юридичний інтернет-ресурс [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://protokol.com.ua/ua/vhsu_dergava_zobov_yazana_realno_vikonuvati_sudovi_rishennya_za_rahunok_koshtiv_peredbachenih_byudgetnoyu_programoyu_stvorenoyu_dlya_vikonannya_rishen_sudiv_(_905_640_16_vid_22_11_2017)/

[11] С. Шкляр. Виконавча служба має змінити філософію задля підвищення ефективності // Юридична газета [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.pressreader.com/ukraine/yurydychna-gazeta/20180130/282187946453254

[12] О. Шинкаренко. Вищий спеціалізований суд затягує виплату компенсації за зруйноване житло // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/vyschyj-spetsializovanyj-sud-zatyahuje-vyplatu-kompensatsiji-za-zrujnovane-zhytlo/

[13] Митна служба ігнорує рішення суду щодо незаконності пункту першого Постанови КМУ №1035 // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/mytna-sluzhba-ihnoruje-rishennya-sudu-schodo-nezakonnosti-punktu-pershoho-postanovy-kmu-1035/

[14] О. Шинкаренко. Пенсіонери Серебрянки позиваються проти уряду України // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/pensionery-serebryanky-pozyvayutsya-proty-uryadu-ukrajiny/

[15] О. Шинкаренко. СБУ вимагає від громадян довести, що їхні будинки обстрілюють // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/sbu-vymahaje-vid-hromadyan-dovesty-scho-jihni-budynky-obstrilyuyut/

[16] О. Шинкаренко. Чи отримають Лошадкіни майже 2 мільйони компенсації? // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/chy-otrymayut-loshadkiny-majzhe-2-miljony-kompensatsiji/

[17] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року // Україна без тортур [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://notorture.org.ua/2017/12/14/dopovid-shhodo-situatsiyi-z-pravami-lyudini-v-ukrayini-16-serpnya-15-listopada-2017-roku/

[18] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року // United Nations Human Rights Office of the High Commissioner [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ReportUkraineNov2017-Feb2018_UKR.pdf

УНЕМОЖЛИВЛЕННЯ БЕЗПІДСТАВНОГО ТА НЕПРОПОРЦІЙНОГО ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА НА МИРНІ ЗІБРАННЯ[1]

У 2017 р. парламент не прийняв законів щодо встановлення правових гарантій та механізмів реалізації свободи мирних зібрань. Зареєстровані у Верховній Раді України законопроекти – реєстр. №3587 і №3587-1 «Про гарантії свободи мирних зібрань»[2] – згідно із Постановою Верховної Ради України від 21 лютого 2017 р. №1852-VIII включено до порядку денного шостої сесії Верховної Ради України восьмого скликання, але не було розглянуто.

Відповідно до інформації моніторингу виконання Національної стратегії у сфері прав людини, відсутність закону перешкоджає відповідним державним органам ухвалювати підзаконні нормативно-правові акти та навіть методичні рекомендації, які регулювали б дії (чи рекомендували б дії) відповідних органів під час мирних зібрань.

Хоча, на нашу думку, норми Конституції України (які є нормами прямої дії), ЄКПЛ та практика ЄСПЛ, а також відповідні документи ОБСЄ та Венеційської Комісії є достатнім підґрунтям для визначення окремих дій та практичних навичок поліцейських під час мирних зібрань, зокрема гарантування безпеки таких зібрань.

За повідомленням Національної поліції України, з лютого 2017 р. у низці регіонів держави[3] розпочалося практичне впровадження діяльності груп комунікації (перемовників) під час проведення масових заходів. Групи утворено на позаштатній основі, до їх складу обов’язково входять поліцейські, які пройшли навчання на тренінгах. На групи покладено обов’язки постійного моніторингу оперативної обстановки, зокрема збору інформації щодо запланованих заходів, оцінки ступеня ризику (звичайний або підвищений), а також взаємодія з організаторами масових акцій. Основа роботи груп полягає у підтриманні контакту з людьми, роз’яснення їм прав і обов’язків під час проведення масових заходів. Працівники груп пройшли спеціальний тренінг, організований спеціалістами Національної поліції спільно з представниками Консультативної Місії Європейського союзу в Україні та поліцейськими з Республіки Чехія[4].

Важливим внеском у забезпечення права на захист свободи мирних зібрань є прийняття Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Законом, зокрема, внесено фундаментальні зміни до КАСУ щодо порядку обмеження свободи мирних зібрань, які захищають як інтереси окремих організаторів і учасників зібрань, так і інтереси держави й народу. У змінах передбачено такі новели: право на апеляцію рішення суду першої інстанції про заборону мирного зібрання протягом іще одного дня; обов’язок апеляційного суду негайно розглянути цю справу; зміну певних критеріїв, які мають бути в судовому рішенні (заявник має бути довести, що саме такий спосіб обмеження є достатнім і пропорційним). Суд не обов’язково може заборонити – він може дозволити проведення мирного зібрання, але із застереженням, наприклад, що має бути розведення контрзібрань. Владні органи можуть вимагати заборони мирних зібрань лише в окремих випадках і не пізніше, ніж за 24 години до самого зібрання. Розглянути справу суд має протягом двох днів або негайно. Позивач, перед тим як звертатися до суду, повинен оприлюднити позовну заяву на своєму сайті, крім того, електронною поштою повідомити організаторів проведення мирного зібрання про те, що він звертається до суду. Суб’єкт владних повноважень повинен самостійно доводити в суді, що існують підстави для заборони, а всі аргументи необхідно попередньо включити до позовної заяви. Експерти-співавтори зазначених змін вважають, що оскільки нові правила прописані дуже ретельно, більше немає необхідності розробляти новий закон[5].

У Конституційному Суді України наразі триває розгляд справи за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України ч. 6 ст. 182 Кодексу адміністративного судочинства України. Справа стосується конституційності положення законодавства, відповідно до якого рішення суду про заборону мирного зібрання виконується негайно, а саме, рішення суду апеляційної інстанції. Експерти УГСПЛ, яких Конституційний Суд України залучив до участі у розгляді справи, висловили позицію, протилежну до позиції подання Уповноваженого[6].

Не відбулося суттєвих зрушень у розслідуванні злочинів на Майдані. За інформацією Генерального прокурора України Ю. Луценка, слідство стосовно виконавців і організаторів злочинів на Майдані закінчено на 80%[7]. На думку Генпрокурора, 2017 р. став найрезультативнішим у розслідуванні «справ Майдану». За його словами, на сьогодні 380 осіб отримали підозри у фізичних діях, в тому числі – убивствах мирних учасників протесту. Серед них щодо 270 осіб справи перебувають у суді, щодо 49 – вже є вироки. Водночас Ю. Луценко уточнив, що засуджені у «справах Майдану» – рядові виконавці[8].

За словами адвоката сімей «Небесної сотні» Євгенії Закревської, велику частину справ передано до суду, однак більшість їх ніхто в судах не розглядає[9]. Однією з головних причин, яка перешкоджає належному розглядові справ у судах, є вади судової реформи. На проблемах розслідування «справ Майдану» наголошено також у доповіді Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (16 листопада 2017 р. –15 лютого 2018 р.)[10].

Вимоги мирних протестів у 2017 р. стосувалися соціально-економічних та екологічних питань, продажу земель[11]. Найгучнішою стала політична акція під стінами Верховної Ради України (так званий «МіхоМайдан»), ініційована у жовтні 2017 р. окремими політиками, громадськими та політичними рухами України (Автомайдан, Антикорупційний штаб, «Чесно», Ініціатива реальних дій, Центр протидії корупції та Реанімаційний пакет реформ)[12]. Марш Рівності «КиївПрайд-2017» також став справжнім випробуванням для правоохоронців[13]. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини направив звернення керівникові Національної поліції щодо належного гарантування безпеки учасників мирних заходів (щодо «Маршу рівності» 18 червня 2017 р. у Києві)[14].

Фіксувалися випадки насилля з боку праворадикальних угруповань до мирних акцій, присвячених гендерній рівності, меншинам[15].

На окупованому Кримському півострові протягом минулого року окупаційна влада значно посилила обмеження свободи мирних зібрань[16]. За інформацією правозахисників (станом на 20.10.2017), окупаційна влада Криму винесла 268 вироків учасникам мирних зібрань, 256 осіб притягнуто до адміністративної відповідальності. Загальна сума штрафів, стягнута за участь у мирному зібранні, становить понад 2 мільйони 942 тисячі рублів. Найбільший штраф за участь у мирному зібранні сягнув 150 тисяч рублів[17].

На проблемі системного порушення права на мирні зібрання наголошується у Тематичній доповіді Управління Верховного комісара  ООН з прав людини «Ситуація з правами людини в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)»[18] , у доповідях Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні[19].

[1] Розділ підготовлено: Семьоркіна Олена

[2] Щодо законопроектів є Спільний висновок Венеціанської комісії, Директорату з прав людини (DHR) Генерального директорату з прав людини та верховенства права (DGI) Ради Європи та Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ (ОБСЄ / БДІПЛ) щодо двох варіантів проекту спеціально до закону про свободу мирних зібрань в Україні №3587 та №3587-1 // Ні – поліцейській державі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.npd.in.ua/?p=432

[3] Групи функціонують у семи регіонах: Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Харківська, Хмельницька області

[4] Стан виконання Національної стратегії. Розширений пошук по заходах // Національний індекс прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hro.org.ua/index.php?r=9#169_1

[5] М. Каменєв. В нових кодексах є перемоги в питаннях обмеження свободи мирних зібрань // Громадське радіо [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hromadskeradio.org/ru/programs/kyiv-donbas/v-novyh-kodeksah-ye-peremogy-v-pytannyah-obmezhennya-svobody-myrnyh-zibran-kamenyev ;

Мирні зібрання можуть бути обмежені лише судом відповідно до закону // Дзеркало тижня. Україна [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://dt.ua/internal/mirni-zibrannya-vid-zaboroni-do-dialogu-263586_.html

[6] Правова позиція Української Гельсінської спілки з прав людини щодо конституційності частини шостої статті 182 Кодексу адміністративного судочинства // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/Scan.pdf

[7] Слідство у «Справі Майдану» закінчено на 80% – Луценко // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/slidstvo_u_spravi_majdanu_zakincheno_na_80__lucenko

[8] Луценко назвав 2017 рік найрезультативнішим у розслідуванні «справ Майдану» // Сьогодні [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://ukr.segodnya.ua/politics/lucenko-nazval-2017-god-samym-rezultativnym-v-rassledovanii-del-maydana-1091775.html

[9] Є. Закревська. Поки слухаються справи Майдану, деякі потерпілі вже встигли померти // Аргумент [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://argumentua.com/stati/poki-slukhayutsya-spravi-maidanu-deyak-poterp-l-vzhe-vstigli-pomerti

[10] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ReportUkraineNov2017-Feb2018_UKR.pdf  (стор. 17-18)

[11] 19 вересня відбулася Попереджувальна Всеукраїнська акція протесту Професійної спілки працівників охорони здоров’я України // Київська міська профспілка працівників охорони здоров’я [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.kmppoz.org/ua/news/new706.html ;

1 листопада 2017 року у Києві відбулася багатотисячна мирна громадська акція протесту працівників закладів та установ освіти міста проти урізання Урядом освітньої субвенції на заробітну плату у 2018 році // Профспілка працівників освіти і науки України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://pon.org.ua/novyny/5921-osvtyani-kiyeva-pd-kabmnom-n-urzannyu-osvtnoyi-subvencyi-na-2018-rk.html ;

23 травня 2017 року, в м. Черкаси на Соборній площі перед стінами обласної ради відбулася масова (близько тисячі людей) акція протесту структурних підрозділів ПАТ «Черкасиобленерго». З січня 2017 року працівники підприємства не отримують заробітну плату // Федерація професійних спілок України [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.fpsu.org.ua/novi-kontakti-fpu/222-predstavnik-fpu-v-parlamenti-sergij-kaplin/12319-vidbulasya-masova-aktsiya-protestu-strukturnikh-pidrozdiliv-pat-cherkasioblenergo-2 ;

6 грудня 2017 року відбулася акція протесту представників технікумів та коледжів зі всіх регіонів країни. Учасники висловили стурбованість зростаючою соціальною напругою у зв’язку з передачею вищих навчальних закладів на місцеве фінансування // Освітяни столиці [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://profspilka.kiev.ua/publikacii/novyny/4700-akcya-protestu-osvtyan-vnz-rvnv-akreditacyi.html ;

7 грудня 2017 року в м. Черкасах  біля приміщення обласної державної адміністрації відбулася акція протесту проти запровадження продажу земель сільськогосподарського призначення // Профспілка працівників аграрного комплексу України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://profapk.org.ua/news/reg_ntws/2172.html ;

28 листопада в низці населених пунктів області відбувається обласний мирний протест профспілок і лісівників проти схваленої урядом «Стратегії реформування лісової галузі на період до 2022 року» // Волошина [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://voloshyna.org.ua/5902-pochalisya-masov-protsti-profsplok-proti-kabmnvskoyistrategyi-privatizacyi-lsv.html

[12] Акції протесту біля Верховної Ради України (2017—2018) // Вікіпедія [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://goo.gl/xfSK7H

[13] Як поліція забезпечувала безпеку на Марші Рівності КиївПрайд2017: результати моніторингу // Центр громадських свобод [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://ccl.org.ua/2017/06/yak-politsiya-zabezpechuvala-bezpeku-na-marshi-rivnosti-kyjivprajd2017-rezultaty-monitorynhu/

[14] Уповноважений наголошує: право на мирні зібрання та свобода вираження поглядів є конституційними правами людини // Уповноважений Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/ua/all-news/pr/24517-wl-upovnovazhenij-nagoloshuye-pravo-na-mirni-zibrannya-ta-svoboda-virazhe/

[15] Ужгородки вийшли на акцію // Перший.com.ua [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://pershij.com.ua/uzhgorodki-viyshli-na-akciyu/ ; Через погрози правих організацій на Форумі видавців не презентують дитячу книжку //Українська правда. Життя [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/culture/2017/09/11/226386/ ;

Невідомі в Києві зірвали «Форум нацменшин України» // ZAXID.NET [Електронний ресурс] – Режим доступу:

https://zaxid.net/nevidomi_v_kiyevi_zirvali_forum_natsmenshin_ukrayini_n1442051,

[16] Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання прав і свобод людини і громадянина в Україні // Офіційний сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/files/Dopovidi/Report-2018-1.pdf ;

Окупанти заборонили мирні протести в Криму // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/okupanty-zaboronyly-myrni-protesty-v-krymu/

[17] У Криму з моменту окупації покарали 268 учасників мирних зібрань – правозахисники // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/u_krimu_z_momentu_okupaciji_pokarali_268_uchasnikiv_mirnih_zibran__pravozahisnikiv

[18] Див.: стор. 23. Тематична доповідь. Ситуація з правами людини в тимчасово окупованих Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна) // Офіційний сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/_layouts/15/WopiFrame.aspx?sourcedoc=/Documents/Countries/UA/Crimea2014_2017_Ukrainian.pdf&action=default&DefaultItemOpen=1

[19] Наприклад, Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/_layouts/15/WopiFrame.aspx?sourcedoc=/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf&action=default&DefaultItemOpen=1 ;

Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада – 15 лютого 2018 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ReportUkraineNov2017-Feb2018_UKR.pdf

СВОБОДА ОБ’ЄДНАНЬ[1]

Монітори виконання Національної стратегії у сфері прав людини вказують на виконання заходів у частині мінімізації втручання держави у створення, діяльність та припинення громадських об’єднань через реєстраційні процедури. Міністерство юстиції за ініціативою організацій громадянського суспільства затвердило Типовий статут громадської організації зі статусом юридичної особи та зразки складання супровідних документів. Прийняття типових документів сприятиме ефективній співпраці органів юстиції та податкових органів у процесі отримання організаціями статусу неприбутковості, подоланню корупційних схем під час державної реєстрації. Через удосконалення взаємодії державних реєстраторів органів юстиції та адміністраторів фронт-офісів технічно покращено доступ до реєстраційної послуги[2]. Втім, огляд офіційних веб-сайтів головних територіальних управлінь юстиції засвідчив, що з 25 сайтів 3 (три) містять старі зразки (в Івано-Франківській, Закарпатській і Хмельницькій області), на одному сайті (Житомирська обл.) не знайдено зразків документів, один сайт (Вінницька обл.) не функціонує.

Не виконано завдання щодо забезпечення можливості громадським та благодійним організаціям отримати фінансову підтримку за бюджетні кошти[3].

У 2017 р. загострилася небезпечна тенденція наступу агентів держави на громадянські права і свободи – було зафіксовано кримінальні переслідування громадських активістів[4], а також прийнято зміни до ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», якими працівників неурядових організацій включено до переліку осіб, які зобов’язані надавати органам влади декларацію про свої доходи. Зміни поставили працівників неурядових організацій на один рівень із урядовими посадовцями, внаслідок чого працівники НУО підлягають кримінальній відповідальності за неподання декларацій. Це дозволить державі робити конкретні організації об’єктом переслідування й обмежувати діяльність тих, хто отримує фінансування з іноземних джерел, та становитиме загрозу для особистої безпеки людей, які працюють в неурядових організаціях[5]; законодавчі ініціативи Президента України (законопроекти №6674 та №6675), у яких пропонується скасування е-декларування для громадських антикорупційних активістів в обмін на запровадження додаткової податкової звітності для громадських організацій і фізичних осіб-підприємців, а також підприємств, установ та організацій, які надають їм послуги; політичне переслідування реформаторських організацій, зокрема, антикорупційних[6].

На територіях Донбасу, які перебувають під ефективним контролем Російської Федерації, організації громадянського суспільства (ОГС) стали об’єктами нападів та були вимушені залишити цю зону, включно з ОГС, які здійснюють головним чином гуманітарну роботу («Ініціатива відповідальних громадян», наприклад). У Криму незалежні ОГС зазнали системних та масштабних переслідувань з боку окупаційної влади, що спричинило масовий відтік активістів з півострова. Організації, зокрема Комітет з прав кримськотатарського народу, Меджліс кримських татар і Ліга кримськотатарських жінок опинилися під судовим переслідуванням або іншим видом тиску окупаційної влади через вибіркове застосування законодавства Російської Федерації. Організації, які займаються культурною діяльністю, наприклад, Український культурний центр Криму, також стали об’єктами переслідувань[7].

На території окупованого Криму використовують незаконно введене Російською Федерацією репресивне законодавство для переслідування членів громадянського суспільства. Наприклад, де-факто влада Криму порушила кримінальну справу за звинуваченням у тероризмі правозахисника, члена Кримської контактної групи з прав людини Еміра Усеїна Куку. «Міжнародна амністія» визнала Куку «в’язнем совісті», за інформацією правозахисників, із ним погано поводяться в ув’язненні. Його сім’я також перебуває під тиском і залякуванням із боку спецслужб.

У частинах Донбасу, непідконтрольних українському урядові, викрадення, тортури та позасудові страти проукраїнських активістів стали поширеною практикою. За таких обставин діяльність правозахисників стала майже неможливою. Відповідальність за ці порушення лежить на Російській Федерації як державі, яка здійснює загальний та фактичний контроль над так званими «ДНР» і «ЛНР».[8]

[1] Розділ підготовлено: Семьоркіна Олена

[2] Стан виконання Національної стратегії. Розширений пошук по заходах // Національний індекс прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hro.org.ua/index.php?r=9#169_1

[3] Там само

[4] Відкрите звернення Правозахисного порядку денного з приводу відкриття низки кримінальних проваджень проти громадських організацій та активістів // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/appeals/vlada-pishla-v-nastup-na-hromadyanske-suspilstvo-pravozahysnyky/

[5] Альтернативні звіти у межах 3-го циклу Універсального періодичного огляду стану справ в сфері дотримання прав людини в Україні. Див.: стор.40 // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017  [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[6] Спільна заява Уповноваженого з прав людини, УГСПЛ та Харківської правозахисної групи щодо законопроектів №6674 та №6675 // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/appeals/spilna-zayava-upovnovazhenoho-z-prav-lyudyny-ukrajinskoji-helsinskoji-spilky-z-prav-lyudyny-ta-harkivskoji-pravozahysnoji-hrupy-schodo-zakonoproektiv-6674-ta-6675/ ;

Заява Правозахисного порядку денного із вимогою до Верховної Ради України припинити наступ на громадянські права і свободи в Україні // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/zayava-pravozahysnoho-poryadku-dennoho-iz-vymohoyu-do-verhovnoji-rady-ukrajiny-prypynyty-nastup-na-hromadyanski-prava-i-svobody-v-ukrajini/ ;

Правозахисники заявили про погіршення ситуації з правами людини в Україні  // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/pravozahysnyky-zayavyly-pro-pohirshennya-sytuatsiji-z-pravamy-lyudyny-v-ukrajini/

[7] Альтернативні звіти у межах 3-го циклу Універсального періодичного огляду стану справ в сфері дотримання прав людини в Україні. Див.: стор.40 // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017  [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[8] Там само. Див.: стор. 41. Інформація також міститься у 20-ти публічних доповідях щодо ситуації з правами людини в Україні та тематичній доповіді про ситуацію з правами людини в Автономній республіці Крим, підготовлених у 2017 році Моніторинговою місією ООН [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.un.org.ua/ua/nasha-robota/un-reform

ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД. ПРАВО НА ПРАВОВУ ДОПОМОГУ[1]

У 2017 р. не було розв’язано системних проблем у забезпеченні права на справедливий суд.

За результатами моніторингу виконання Національної стратегії у сфері прав людини можна констатувати, що не було реалізовано завдань щодо забезпечення доступності до правосуддя для кожної особи (запровадження гнучкішої системи звільнення або відстрочки оплати судового збору; звільнення від сплати судового збору осіб, які мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги); усунення недоліків процесуального законодавства та забезпечення здійснення ефективного судочинства у розумні строки, послідовної судової практики через розроблення законопроекту щодо забезпечення особі відшкодування збитків за надмірну тривалість провадження, стороною у якому вона є[2].

Ускладненим із 2016 р. залишається доступ громадян до правосуддя через неукомплектованість судів[3]. Відповідно до статистичної інформації, за 9 місяців 2017 р. рівень укомплектованості суддями місцевих та апеляційних судів усіх спеціалізацій становив від 45% (в апеляційних та окружних судах) до 69% (у господарських апеляційних судах). Кадровий дефіцит фактично паралізував роботу тих судів, у яких за штатом було передбачено невелику кількість суддівських посад (наприклад, 3 – 5). У таких судах була відсутня можливість утворювати колегії для розгляду справ, формувати новий склад суду після задоволення відводів (самовідводів), повернення справ на новий розгляд тощо. У 2017 р. в судах було зафіксовано понад 26 тис. справ, провадження в яких тривало більше одного року, понад 4 тис. справ, що перебували у проваджені більше 2 років, та 2303 справи, які перебували у провадженні суду більше 3 років. Протягом майже 2016 – 2017 рр. фактична кількість суддів зменшилась на 1828 осіб (24%)[4].

[1] Розділ підготовлено: Семьоркіна Олена

[2] Стан виконання Національної стратегії. Розширений пошук по заходах // Національний індекс прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hro.org.ua/index.php?r=9#result

[3] О. Овчаренко. Проблеми забезпечення права на справедливий суд. Права людини в Україні – 2016 // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/problemy-zabezpechennya-prava-na-spravedlyvyj-sud-o-ovcharenko/

[4] Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні. Щорічна доповідь за 2017 рік // Вища рада правосуддя [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/file/%D0%A9%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C_%D0%B7%D0%B0_2017_%D1%80%D1%96%D0%BA_.pdf

Неоднозначну реакцію серед суддів та інших правників викликав Указ Президента України від 29 грудня 2017 р. №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах». Указ виданий у межах тимчасових повноважень Президента України відповідно до підпункту 6 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ч. 3 ст. 19, ч. 2 ст. 26, пункту 40 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Проте в Указі залишилися відкриті питання, зокрема протягом якого часу планується утворення окружних місцевих та апеляційних судів (коли фактично запрацюють нові суди) та припинення роботи як юридичних осіб ліквідованих судів; переведення суддів та працівників апарату на роботу до новоутворених судів. Станом на кінець 2017 р. процедур, умов та особливостей переведення суддів на посаду в іншому суді законом не було визначено, а також суддівський корпус не інформований щодо порядку такого переведення. Натомість Президент наголосив на тому, що у нові суди буде проведено конкурс та закликав брати в ньому участь науковців та адвокатів, що викликало занепокоєння у суддів та працівників апарату судів. Вони хочуть роз’яснень, у якому порядку, за якими критеріями та в які строки буде здійснюватися переведення суддів та працівників апарату суду з ліквідованих до новоутворених судів. Крім того, суддівську спільноту хвилює питання, як узгоджується поняття «суд, встановлений законом» з указами Президента про ліквідацію суддів у контексті практики ЄСПЛ. [4]

Було оголошено конкурс на 600 прогнозованих вакансій. У жовтні 2017 р. ВККС провела відбірковий іспит для 4 128 кандидатів у судді місцевих судів. 700 найуспішніших кандидатів мали пройти спеціальну підготовку до роботи на посаду судді і для допуску до професії – скласти ще один іспит. Також було оголошено конкурс у нову інституцію – Вищий суд з питань інтелектуальної власності[5].

Європейський суд з прав людини у 2017 р. ухвалив 170 рішень проти України[6], з них 5 – по скаргах на надмірну тривалість проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту (порушення ст. 6 ЄКПЛ).

Як позитивна визначається діяльність Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Насамперед, у межах заходів загального характеру для розв’язання проблеми системного характеру тривалого невиконання рішень національних судів постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 №591 утворено міжвідомчу робочу групу з вирішення проблемних питань, пов’язаних із виникненням заборгованості держави за рішеннями судів. Робоча група розробила проект стратегії погашення заборгованості держави та запобігання її виникненню.

Для розв’язання проблеми надмірної тривалості досудового слідства та судового провадження утворено міжвідомчу робочу групу, основне напрацювання якої – проект Концепції імплементації превентивних та компенсаційних засобів захисту від надмірної тривалості провадження в Україні та проект закону про компенсацію (відшкодування) за рахунок держави шкоди, завданої порушенням розумних строків досудового провадження, розгляду справи в суді[7].

Новели законодавства

13 липня 2017 р. прийнято Закон України «Про Конституційний Суд України» №2136-VIII, у якому на законодавчому рівні визначено умови для реалізації права на конституційну скаргу як додаткового національного засобу юридичного захисту прав особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні у її справі закон України суперечить Конституції України.

03.10.2017 р. прийнято Закон України №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 р., у ньому зазначені кодекси викладено у новій редакції. Зміни зумовлені потребою забезпечити перехід від чотирирівневої судової системи до трирівневої із запровадженням нового інституту касації. Без цих змін не міг розпочати роботу новий Верховний Суд.

Основними новаціями Закону №2147-VIII стали: спрощення судового процесу, запуск присудової медіації; запровадження електронного суду. Останній дістав назву «Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система» з можливістю архівації доказів, матеріалів справи в електронному вигляді. Згідно із Законом, усе виконавче провадження має перейти на електронні реєстри, а суд може відбуватися у режимі онлайн-відеоконференції. Запроваджено повну фіксацію судового процесу технічними засобами, визначено Верховний Суд як касаційну інстанцію (колегії, об’єднана та Велика палати), справи можуть переглядатися не лише за нововиявленими, але й за «виключними обставинами». Адміністративне судочинство доповнюється введенням «зразкових справ», які є своєрідним аналогом прецедентного права.

Проблемними аспектами Закону №2147-VIII стали:

• обмеження доступу до суду мешканців окупованих територій, учасників АТО, оскільки виклик до суду (судова повістка) можуть надсилатися на електронну адресу, якщо особа повідомила суду таку адресу або через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України[8];
• необґрунтовані обмеження захисту прав у суді через запровадження штрафів за зловживання процесуальними правами із розширенням категорії дій, які можуть бути розцінені як таке зловживання. У разі суб’єктивної оцінки судом дій учасника процесу як такого, що має ознаки безпідставного зловживання своїми правами, такий учасник справи може бути обмежений у доступі до суду. Але «безпідставність» є оціночним судженням і ніяк не визначається законодавчо. Таким чином доступ особи до правосуддя певною мірою починає залежати від суб’єктивного ставлення судді до необхідності захисту цього права[9];
• чергове підвищення ставки судового збору. Водночас у порівнянні з попередньою редакцією, ст. 8 Закону України «Про судовий збір» тепер встановлює умови, за яких суд може відстрочити, розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від його сплати, враховуючи майновий стан сторони. Звуження можливості державних органів отримувати відстрочку, розстрочку зі сплати судового збору, а також зменшення та звільнення від його сплати, дійсно, може стати дієвим інструментом боротьби із шаблонними та необґрунтованими зверненнями державних органів до суду, оскарженнями законних судових рішень, прийнятих на користь громадян та суб’єктів господарювання[10]. Втім, досі в судах відсутня методика визначення майнового стану особи з метою прийняття рішення про відстрочку або розстрочку сплати судового збору на певний строк, зменшення його розміру або звільнення від його сплати;
• Законом (змінами до КПК, що викладені в §1 Розділу 4) значно скорочено терміни досудового розслідування. Через настільки малу кількість часу багато майбутніх проваджень просто не будуть відкриті або ж будуть розглянуті недостатньо якісно. А справи, розгляд яких на цей момент уже тягнеться роками, можна буде просто закрити. Це дає можливість позбутися багатьох антикорупційних розслідувань та «справ Майдану»[11]. Такі зміни можуть паралізувати розслідування багатьох кримінальних справ, знижують змагальність кримінального судочинства, оскільки в них передбачено, що клопотання слідчих і прокурорів про арешт майна, затримання особи, особисте зобов’язання, заставу, домашній арешт, тримання під вартою подаватимуться до суду, де орган розслідування зареєстрований як юридична особа. У поліції найнижчий рівень зареєстрованих територіальних органів – це обласні управління. Більшість слідчих поліції будуть змушені постійно їздити до обласних центрів за десятки чи навіть сотні кілометрів, не розслідуючи справ у цей час. Так само слідчі судді цих судів будуть завалені роботою і не зможуть своєчасно розглядати такі клопотання.

Також у змінах передбачено, що лише суд зможе призначати судову експертизу. Це означає, що сторона захисту позбувається свого змагального права самостійно залучати експертів, а сторона обвинувачення кожного разу буде змушена чекати на дозвіл суду, щоб провести необхідну експертизу, зокрема для встановлення причин смерті особи. До того ж, монополію у проведенні судових експертиз матимуть лише державні спеціалізовані установи. Це призведе до істотного звуження права на захист та конституційного принципу змагальності сторін.

Через це громадські організації закликали Президента ветувати Закон. Органи розслідування, зокрема Національне антикорупційне бюро, також розкритикували зміни до цього Кодексу[12].

Позитивним у забезпеченні права на справедливий суд є прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги» від 14 листопада 2017 р. №2205-VIII. Закон передбачає обов’язкову участь особи в судовому засіданні, під час якого вирішується питання про позбавлення особи дієздатності[13].

Інші зміни 2017 року: реформування Вищої ради правосуддя

Змінена 2016 р. Конституція України розширила повноваження цього органу, щоб зміцнити незалежність суддів та подолати політичні впливи. Також було визначено поступовий (протягом трьох років) перехід до моделі, коли 11 її членів з 21 будуть суддями, яких обрали судді (доти лише 4 з 18 її членів були суддями, яких обирали судді). Такі зміни було проведено під впливом Венеційської комісії.

У січні 2017 р. набрав чинності Закон України «Про Вищу раду правосуддя», необхідний для імплементації конституційних змін.

ВРП створено із членів попередньої Вищої ради юстиції. У новому складі її має бути сформовано у 2019 р. Попри формальне наближення до стандартів, які просуває Рада Європи для центрально- та східноєвропейських держав, є великий ризик консервації проблем у системі правосуддя через цей орган. Імовірність такого негативного сценарію підтверджується подіями 2017 р.[14].

Сформовано новий Верховний Суд

Єдиний Верховний Суд утворюється замість трьох вищих судів і чинного Верховного Суду. Найвища інстанція вперше формувалася на конкурсних засадах. Також уперше до участі в конкурсі поряд із суддями запросили адвокатів та науковців.

З числа суддів нового Верховного Суду 78% – вихідці із суддівського середовища, 14% – науковці, 8% – адвокати, 42% – колишні судді Верховного Суду України і вищих судів, які мають бути ліквідовані з початком діяльності нового Верховного Суду, ще 36% – судді місцевих та апеляційних судів.

Як бачимо, судді судів вищого рівня, які буде ліквідовано, у новому Верховному Суді кількісно переважають представників інших груп.

Окрім того, 24% суддів нового Верховного Суду призначено з числа тих, кого ГРД закликала не призначати.

Сам процес конкурсу, незважаючи на онлайн-трансляції співбесід, було організовано недостатньо прозоро. Зокрема, ВККС усупереч вимогам закону не оприлюднила 48% досьє кандидатів, 68% рішень щодо підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя у касаційній інстанції і 30 рішень з понад 100 – за результатами розгляду висновків ГРД. Також не спостерігається кореляція між відкритою частиною конкурсу та його результатами. ВККС не була послідовною у застосуванні встановленої нею ж методології конкурсу. Під час психологічного тестування одним із параметрів оцінювання була лояльність[15].

Право на правову допомогу

 У 2017 р. не було реалізовано завдань Національної стратегії у сфері прав людини щодо:

• звільнення від сплати судового збору осіб, що мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги;
• розширення можливості надання первинної та вторинної безоплатної правової допомоги у цивільних та адміністративних справах;
• розширення переліку категорій осіб, які мають право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги, а саме: осіб, які претендують на отримання статусу учасника антитерористичної операції та внутрішньо переміщених осіб, осіб, середньомісячний сукупний дохід яких не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, учасників бойових дій, а також надання права недієздатним особам на безоплатну вторинну та первинну правову допомогу, передбачення права на безоплатну правову допомогу в судових процесах для осіб з інвалідністю, осіб із психічними розладами[16].

Протягом 2017 р. було двічі внесено зміни до Закону України «Про безоплатну правову допомогу»: в частині забезпечення судом права на безоплатну вторинну правову допомогу у випадку обґрунтованості скарги особи, якій відмовлено в наданні такої допомоги  (Закон №2147-VIII від 03.10.2017) та в частині надання права на безоплатну вторинну правову допомогу дітям, у тому числі дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітям, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту (Закон №2229-VIII від 07.12.2017).

Уряд урегулював питання щодо можливості інформування регіональних центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги Уповноваженим Верховної Ради з прав людини або його представниками чи регіональними представництвами про випадки затримання осіб, виявлені під час відвідування місць, у яких особи примусово тримаються за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону (постанова Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 р. №793).

Мін’юст затвердив Стандарти якості надання безоплатної вторинної правової допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі (наказ від 21.12.2017 №4125/5).

[1] Стан виконання Національної стратегії. Розширений пошук по заходах // Національний індекс прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hro.org.ua/index.php?r=9#result

[2] О. Овчаренко. Проблеми забезпечення права на справедливий суд. Права людини в Україні – 2016 // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/problemy-zabezpechennya-prava-na-spravedlyvyj-sud-o-ovcharenko/

[3] Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні. Щорічна доповідь за 2017 рік // Вища рада правосуддя [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/file/%D0%A9%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0_%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C_%D0%B7%D0%B0_2017_%D1%80%D1%96%D0%BA_.pdf

[4] Суддівська спільнота вимагає роз’яснень щодо укрупнення судів // Українське право [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrainepravo.com/news/ukraine/ftseekvfena-ftkoerskha-vypagazh-usi-yafryere-ses-tsnutstryerrya-ftsekv/

[5] Р. Куйбіда. Впровадження судової реформи в Україні: прогрес чи змарновані можливості? // Центр політико-правових реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.org.ua/ua/news/20872442-vprovadgeennya-sudovoyi-reformi-v-ukrayini-progres-chi-zmarnovani-mogelivosti

[6] Щорічний звіт про результати діяльності Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2017 році // Міністерство юстиції України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://minjust.gov.ua/files/general/2018/02/20/20180220171407-57.pdf

[7] Там само

[8] Н. Кашкевич. Судова реформа 2017: галас та сенсація на тлі війни // Аргумент [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://argumentua.com/stati/sudova-reforma-2017-galas-ta-sensats-ya-na-tl-v-ini

[9] Я. Охрамович. Чи дійсно судова реформа в Україні відбулася // Mind [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://mind.ua/openmind/20177193-chi-dijsno-sudova-reforma-v-ukrayini-vidbulasya

[10] Т. Старцева. Сплата судового збору у 2018 році: основні нововведення // Ліга [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://blog.liga.net/user/tstartseva/article/29090.aspx

[11] Зміни до процесуальних кодексів: що саме ухвалив Парламент і чому Президент мусить накласти вето // DEJURE [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dejure.foundation/%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B8-%D0%B4%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85-%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B2/

[12] Р. Куйбіда. Впровадження судової реформи в Україні: прогрес чи змарновані можливості? // Центр політико-правових реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://pravo.org.ua/ua/news/20872442-vprovadgeennya-sudovoyi-reformi-v-ukrayini-progres-chi-zmarnovani-mogelivosti

[13] К. Халецька. Віталія Лебідь, УГСПЛ: «Нарешті недієздатні люди будуть мати доступ до правосуддя» // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/vitaliya-lebid-uhspl-nareshti-nedijezdatni-lyudy-budut-maty-dostup-do-pravosuddya/

[14] Р. Куйбіда. Впровадження судової реформи в Україні: прогрес чи змарновані можливості? // Центр політико-правових реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://pravo.org.ua/ua/news/20872442-vprovadgeennya-sudovoyi-reformi-v-ukrayini-progres-chi-zmarnovani-mogelivosti

[15] Там само

[16] Стан виконання Національної стратегії. Розширений пошук по заходах // Національний індекс прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hro.org.ua/index.php?r=9#117_3

ПРАВА ЛЮДИНИ У ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМІ[1]

Загальною тенденцією залишається зменшення кількості в’язничного населення. Станом на вересень 2017 р. у пенітенціарних установах перебувало 41800 засуджених. До того ж, в останні роки збільшується  число ув’язнених у слідчих ізоляторах, таких було 18800[2]. Реагуючи на цю тенденцію, Мін’юст цьогоріч розпочав оптимізацію системи з консервації деяких установ. Разом з тим, уживані заходи несистемні і не дають можливості оновити підходи до управління безпекою у напівпорожніх в’язницях.

У 2017 р. тривають заходи з проведення в Україні започаткованої у попередньому році в’язничної реформи. Паспорт  реформи, до розробки якого залучена експертна громадськість, передбачає окремий напрям дотримання прав людини відповідно до міжнародних стандартів. Концепція реформи, ухвалена Кабінетом Міністрів України у вересні 2017 р.[3], натомість, була прийнята без громадських обговорень.

Важливим актом, що мав би передбачати організаційні механізми оновлення діяльності в’язничної системи, є законопроект «Про пенітенціарну систему», оприлюднений у листопаді 2017 р.[4]. У ньому з’явилися деякі цікаві з позиції прав в’язнів нововведення (наприклад, оновлений підхід до дострокового звільнення та пробації).

Заслуговує на увагу ініціювання Мін’юстом перегляду Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та слідчих ізоляторів. У процесі перегляду свої зауваження подавали фахівці Ради Європи та Харківської правозахисної групи.

Втім, правозахисники зауважують[5], що зазначені ключові документи, зокрема Концепція та проект закону «Про пенітенціарну систему», не розв’язують питання зміни підходів до управління системою на засадах дотримання прав людини.

Незважаючи на широку громадську адвокаційну кампанію на підтримку законопроекту про перегляд судового рішення в разі розумного сумніву щодо справедливості вироку (№2033а), цей проект не розглядається у Верховній Раді, що позбавляє засуджених права на перегляд судових помилок.

Питання погіршення стану прав людини у в’язничній системі після ліквідації самостійного органу виконавчої влади було піднято після інциденту – жорстокого вбивства наглядачки в Одеському СІЗО наприкінці літа. На думку Генпрокуратури, це засвідчило неможливість Міністерства контролювати ситуацію у в’язницях. Зазначмо, що очільники в’язничного напряму в Мін’юсті деякий час заперечували необґрунтоване і непропорційне застосування сили персоналом за результатами розслідування цього інциденту, звинувачуючи правозахисників та, зокрема, Омбудсмана у спекулятивності[6]. Проте в подальшому це звинувачення підтримала Генеральна Прокуратура України, було розпочато кримінальне провадження[7]. Зрештою, за рішенням Уряду знову буде створено самостійний орган виконавчої влади для управління системою[8], що, на погляд правозахисників, по суті є відновленням статусу-кво до початку реформування – 2016[9].

Протягом року неодноразово набували резонансу факти смертей в’язнів у тюрмах та СІЗО[10], [11]. Незмінна позиція керівництва про випадковий характер цих інцидентів та внутрішні конфлікти між в’язнями разом із закритістю розслідувань викликає все більше сумнівів в обґрунтованості та спроможності в’язничної адміністрації.

У 2017 р. опубліковано спецдоповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з участю Національного превентивного механізму за 2016 рік[12]. Особливу увагу приділено питанням про надмірні і незаконні дисциплінарні практики, неправомірне застосування фізичної сили та спецзасобів, жахливі умови тримання у низці пенітенціарних установ, особливо в СІЗО, розквіт в’язничної субкультури та неформальне керівництво з боку окремих категорій ув’язнених, порушення трудових прав в’язнів, критичне становище із наданням медичної допомоги та ін.

Також у 2017 р. було опубліковано досить критичний звіт Комітету із запобігання катуванням за результатами його ad hoc візиту в Україну у 2016 р.[13]. Ключові пропозиції Комітету – приведення умов тримання у СІЗО до належних, підвищення частоти побачень засуджених до 1 разу на тиждень, збільшення житлової площі у СІЗО з 2,5 м2 до 4 м2, зміна філософії попереднього ув’язнення з ізоляції на презумпцію контактів із зовнішнім світом[14], покращення ситуації з персоналом з метою підвищити кількість режимного, медичного персоналу, впровадження перспективи звільнення для довічників та ін.

Українська держава визнала неефективною та скасувала практику подвійного зарахування кожного дня тримання особи на попередньому ув’язненні, що діяла два роки внаслідок прийняття так званого «Закону Савченко»[15]. Зазначимо, що ця практика стосується лише нових кримінальних проваджень, адже за конституційним принципом звуження прав людини не може мати зворотної дії у часі. Водночас формальне скасування згаданої ініціативи не вирішує проблеми тримання ув’язнених у СІЗО в умовах, непридатних для тримання осіб, узятих під варту^[16].

Утім повністю ігнорується потреба змінювати давню практику кримінального покарання за дисциплінарні правопорушення (ст. 391 КК України). За цією статтею за дрібні правопорушення часто карають засуджених до позбавлення волі, котрі систематично скаржаться на дії (бездіяльність) персоналу установи.

Навесні 2017 р. за ініціативою ГПУ було піднято питання тюремної медицини і її підпорядкування. У в’язницях катастрофічно бракує лікарів та середнього медичного персоналу, укомплектування цих посад у багатьох установах не перевищує 50 – 60%, а акредитацію медичних частин установ, лікарень ДКВС та атестацію медичних працівників у більшості випадків не проведено, оскільки на це не виділяються кошти. Натомість державне фінансування потреб медичного забезпечення поточного року, як і в останні декілька років, не перевищує 22 – 23%, а медичне обладнання взагалі не оновлюється та щонайменше на 70% є застарілим або не функціонує[17].

Чи не вперше позицію щодо можливого підпорядкування в’язничної медицини МОЗ було обговорено з участю самого Міністерства і загалом коментарі міністра передбачали шляхи дотримання прав пацієнтів у пенітенціарних установах в умовах процесів здійснення медичної реформи. Проте в подальшому ця ініціатива не дістала підтримки, а на публічному рівні Мін’юст відстоює власне підпорядкування в’язничної медицини[18].

Досить неоднозначною є цьогорічна ініціатива Мін’юсту щодо запровадження власного слідства для розслідування злочинів, скоєних на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України, що знайшла відображення у доповненнях у кримінальному процесуальному законодавстві[19]. Правозахисники вважають, що внутрішнє підпорядкування слідчих підрозділів несумісне із принципом незалежності і не сприятиме ефективному розслідуванню злочинів; є неприродною функцією як для міністерства, так і для пенітенціарної системи; а також невиправданим витрачанням ресурсів системи, що страждає від недофінансування навіть наявних функцій. Мін’юст навпаки ухиляється від громадського обговорення цієї ініціативи та впроваджує організаційні і фінансові засади функціонування власних слідчих підрозділів. Наразі ж увесь 2017 р. злочини, скоєні в українських в‘язницях, або розслідуються неуповноваженими суб’єктами, або взагалі не розслідуються[20].

Викликає занепокоєння ситуація зі звільненням засуджених за судовим рішенням. Це виразно демонструє випадок в одній із колоній, де керівництво не звільняло засуджених умовно-достроково через те, що вже ухвалене рішення суду кілька тижнів не надходило до в’язниці. Причиною була зайнятість єдиної діючої судді району, яка залишалась виконувати свої обов’язки в суді та перебувала на лікарняному[21]. Питання вирішилось через залучення прокурора і правозахисників, проте це висвітлило проблему: подібні справи в українських судах не розглядаються місяцями, адже у зв’язку із суперечливими результатами судової реформи в місцевих судах відчувається нестача суддів[22].

Військовий конфлікт та окупація Криму і окремих районів Донбасу позначається на правах українських засуджених, які відбували там покарання. Адже за даними Омбудсмана, лише у в’язницях Донбасу перебувають 798 засуджених, які звернулися із проханням про переведення – відбувати покарання на підконтрольній державі території. Це 6% від загальної кількості утримуваних у колоніях ОРДЛО. Крім цього, передачі засуджених відбуваються досить рідко, за 3 роки конфлікту зусиллями Омбудсмана на територію України було повернуто 166 засуджених із в’язниць Донбасу. Про подібну долю кримських в’язнів (у в’язницях Криму перебувають 3200 в’язнів) наразі вести діалог з Російською державою нереально[23]^{, [24]}.

Питання реалізації прав засуджених пов’язане із правами персоналу системи, що залишається однією з найменш фінансово оцінених правоохоронних професій. Міністерство юстиції намагається вирішити питання низької мотивації персоналу в‘язниць. Відповідно до Розподілу видатків на наступний рік загальний фонд на оплату праці персоналу Державної кримінально-виконавчої служби та персоналу органів пробації збільшено майже вдвічі порівняно з 2017 р.[25]. У проекті закону про пенітенціарну систему закладено суттєву кількість соціальних гарантій для поліпшення наявного становища. Втім, зважаючи на невиконання навіть поточного соціального пакету персоналу, реалістичність таких намірів викликає сумнів.

[1] Розділ підготовлено: Галай А., УГСПЛ; Діденко А., ХПГ; Човган В.

[2] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 р. №654-р «Про схвалення Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/654-2017-%D1%80#n11

[3] Там само.

[4] Проект Закону України «Про пенітенціарну систему» Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=62965&pf35401=439483

[5] Новий закон про реформу пенітенціарної системи несе небезпеку порушення прав ув’язнених — експерт // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/projekt_zakonu_pro_penitenciarnu_sistemu_treba_doopracjiuvati__predstavnik_ombudsmana ; Дмитро Ягунов. Минюст наигрался в реформу пенитенциарной системы [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.yagunov.in.ua/?p=1153 ;
Андрій Галай. Як рухається в’язнична реформа? Неофіційний відгук на законопроект про пенітенціарну систему // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/yak-ruhajetsya-v-yaznychna-reforma-neofitsijnyj-vidhuk-na-zakonoproekt-pro-penitentsiarnu-systemu/

[6] Тетяна Курманова. Вбивство в СІЗО: тривожний сигнал для української пенітенціарки // ЦЕНЗОР.НЕТ [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://censor.net.ua/blogs/1106097/vbivstvo_v_szo_trivojniyi_signal_dlya_ukransko_pententsarki ;
У Мін’юсті України скаржаться на недофінансування пенітенціарної системи і некомплект співробітників //Interfax-Україна [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ua.interfax.com.ua/news/general/443593.html

[7] Яна Полянська. Чому «хворіє» пенітенціарна система: трагедія в Одеському СІЗО як дзеркало // Радіо Свобода [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/28688876.html ; https://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=215567&s=print

[8] Алла Котляр. Александр Саенко: «Система сама себя не изменит, не повысит эффективность и не сократит» // ZN,UA [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zn.ua/internal/aleksandr-saenko-sistema-sama-sebya-ne-izmenit-ne-povysit-effektivnost-i-ne-sokratit-260872_.html

[9] Тетяна Курманова. Минюст наигрался в реформу пенитенциарной системы, и вернулся к прежней ее модели, – юрист // Громадське радіо [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/mynyust-naygralsya-v-reformu-penytencyarnoy-systemy-y-vernulsya-k-prezhney-ee-modely-yuryst

[10] У Луцькому СІЗО помер 25-річний хлопець. Рідні вказують на сліди від тортур // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://goo.gl/Bajru5

[11] У місцях позбавлення волі використовують «блатних» для підтримки «порядку» – активіст //Радіо Свобода [Електронний ресурс] – Режим доступу:https://www.radiosvoboda.org/a/28690319.html

[12] Доповідь за 2016 рік. Стан реалізації національного превентивного механізму // Уповноважений Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://goo.gl/dnUryd

[13] Report to the Ukrainian Government on the visit to Ukraine carried out by the European Committee for the Prevention of Torture and Inhuman or Degrading Treatment or Punishment (CPT) from 21 to 30 November 2016 // Сouncil of Europe [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://rm.coe.int/pdf/1680727930

[14] Олена Ащенко, Вадим Човган. Українське пенітенціарне законодавство У світлі стандартів Комітетів проти катУвань ООН та Ради Європи. – Х.: Права людини, 2014. Деталі проблеми див. у розділі: Човган В. Контакти із зовнішнім світом осіб, що знаходяться у попередньому ув’язненні // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://library.khpg.org/files/docs/1413663568.pdf

[15] Закон України від 18.05.2017 р. №2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2046-19

[16] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 р. №654-р «Про схвалення Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/654-2017-%D1%80#n11

[17] Пенітенціарна медицина може перейти у сферу управління Міністерства охорони здоров’я // Асоціація українських моніторів дотримання прав людини діяльності правоохоронних органів [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://umdpl.info/news/penitentsiarna-medytsyna-mozhe-perejty-u-sferu-upravlinnya-ministerstva-ohorony-zdorov-ya/

[18] Проект Закону України «Про пенітенціарну систему» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=62965&pf35401=439483

[19] Кримінальний  процесуальний  Кодекс  України від 13.04.2012 р. №4651-VI // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

[20] Дмитро Ягунов. Фотокопія відповіді Київської місцевої прокуратури №10 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=10154946269041987&set=a.10150879941956987.395636.731941986&type=3

[21] Грізна ХПГ, або сімох засуджених звільнено! // Права людини. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://khpg.org/index.php?id=1499421544

[22] Судді знову скаржаться, що немає кому працювати // ТВІ [Електронний ресурс] – Режим доступу:
https://tvi.ua/novini/suddi-znovu-skarzhatsya-shho-nemae-komu-pracyuvati.html#hcq=YFzHBNq

[23] Україна забрала з ОРДО 166 в’язнів – бажаючих іще кілька сотень // Укрінформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/2330897-ukraina-zabrala-z-ordlo-166-vazniv-bazaucih-ise-kilka-soten.html

[24] Правозахисники хочуть створити реєстр засуджених, які вимушено відбувають покарання в ОРДЛО. ВІДЕО // Мультимедійна платформа Магнолія-ТВ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://magnolia-tv.com/video-news/2017-09-19/96413-pravozakhisniki-khochut-stvoriti-re-str-zasudzhenikh-yak-vimusheno-v-dbu

[25] Денис Чернишов. Привітання з прийняттям Бюджету на 2018 рік [Електронний ресурс] – Режим доступу:

https://www.facebook.com/DenysChernyshov.official/posts/343380929404852

ПРАВА ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ[1]

Внаслідок окупації Криму та воєнного конфлікту на території Донецької і Луганської областей за офіційною статистикою Міністерства соціальної політики, станом на 23 жовтня 2017 р. взято на облік 1 604 059 переселенців з Донбасу і Криму (рік тому аналогічна цифра була більшою на 181681 особу). Це відносна статистика, яка не відображає кількості всіх вимушених переселенців, а тільки тих, що стали на облік.

Протягом останніх 4 років в Україні відбувається становлення законодавства у сфері прав ВПО. У 2017 р. до законодавства України у сфері гарантування прав ВПО було внесено низку суттєвих змін.

Насамперед, Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнено статтею 9-1 для сприяння реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на отримання комунальних послуг. Важливою гарантією стала норма про те, що власникам (балансоутримувачам) майна, яке використовується для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, забороняється стягувати з таких осіб компенсацію вартості комунальних послуг, електричної та теплової енергії, природного газу, яка не відповідає вартості відповідних тарифів на такі послуги та товари для населення. Тобто з моменту внесення цих змін власник майна не має права вимагати від ВПО компенсації вартості комунальних послуг за ціною для юридичних осіб або за завищеною ціною, а тільки у розмірі вартості відповідних тарифів на такі послуги для населення.

Крім того, внесеними до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» змінами на органи державної влади та органи місцевого самоврядування покладено обов’язок вживати всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із наданням комунальних послуг, електричної та теплової енергії, природного газу внутрішньо переміщеним особам у місцях їх компактного поселення.

У ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» було включено частину другу, якою встановлено, що адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Важливим стало набрання чинності змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу», зокрема право на безоплатну вторинну правову допомогу отримали як внутрішньо переміщені особи, так і громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб (з питань, пов’язаних з отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, до моменту отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи).

Також у 2017 р. було внесено суттєві зміни до підзаконних нормативно-правових актів. Наприклад, до «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» внесено доповнення, за яким із переліку осіб, яким грошова допомога не призначається через наявність у власності у будь-кого із членів сім’ї житлового приміщення (частини житлового приміщення), розташованого в інших регіонах, крім тимчасово окупованої території України, виключено окрему категорію ВПО.

А саме сім’ї, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в АТО, отримали право на грошову допомогу незалежно від наявності у них у праві власності житла на підконтрольній Україні території.

Нарешті у 2017 р. Кабінет Міністрів України здійснив диференціацію розміру допомоги для ВПО – осіб з інвалідністю залежно від групи, а також підвищив загальний розмір допомоги на сім’ю з 2400 грн. до 3400 грн., якщо до складу сім’ї входять дорослі особи з інвалідністю або діти з інвалідністю.

Важливою зміною стало збільшення суми коштів на банківських рахунках, що враховується у процесі призначення грошової допомоги. Тепер грошова допомога не призначається, якщо будь-хто із членів сім’ї має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти в сумі, яка перевищує 25-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (замість «10-кратного розміру», встановленого раніше).

ВПО стикалися також із труднощами бюрократичності процедури контролю за проведенням соціальних виплат за місцем їхнього фактичного проживання/перебування. У 2017 р. було запроваджено зміни, в результаті яких процедура контролю трохи спростилася: встановлено, що у разі наявності в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб інформації щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. Крім того, було встановлено, що чергова перевірка не проводиться стосовно:

а) ВПО, які працюють в органах державної влади або органах місцевого самоврядування та надали довідку з місця роботи про те, що вони перебувають у трудових відносинах із відповідними органами державної влади або органами місцевого самоврядування і умови їхньої роботи потребують постійного перебування на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (за винятком відряджень за кордон);

б) військовослужбовців із числа ВПО, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо на території проведення антитерористичної операції, за наявності довідки з військової частини про залучення до проведення АТО.

Щодо практичної дії законодавства у сфері захисту прав ВПО, то громадські організації, які надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, констатують сталі труднощі, пов’язані із припиненням, відмові у нарахуванні соціальних виплат, бюрократичності процедури перевірки, проблеми з відновленням документів (паспортів, документів про освіту, правовстановлюючих документів на майно, інші), отримання субсидій тощо.

Відповідно до даних моніторингу Міжнародної організації з міграції зайнятість є однією з ключових проблем, що постають перед ВПО. Лише 41,5% особам – внутрішнім переселенцям у порівнянні з 60,1% – до переміщення вдалося знайти роботу на новому місці. Це безумовно впливає на рівень добробуту ВПО. Загальний рівень статків більшості таких громадян залишається низьким: тільки 45% ВПО можуть купувати продукти харчування за власний кошт[2].

Відчутні проблеми доводиться розв’язувати внутрішньо переміщеним особам із правом на житло: більшість не мають власного помешкання і вимушені його орендувати (66%), значна частина (22%) живе у родичів або у приймаючих сімей, і тільки 1% проживає у власному помешканні на підконтрольній Україні території[3]. На жаль, досі відсутні комплексні державні програми з пільгового кредитування, будівництва, відновлення або придбання нового житла для постраждалого населення[4].

Щодо соціальних виплат, то у 2017 р. більше 20% респондентів-ВПО повідомили, що зіткнулися з призупиненням соціальних виплат. Із 23,5% ВПО, яким призупинили соціальні виплати, 77% не отримали жодного офіційного повідомлення про призупинення та процедуру відновлення виплат. Серед причини призупинення виплат – недостовірні відомості про місце проживання, недостовірні відомості про рівень доходів та приховування інформації про придбання квартири або автомобіля, які було виявлено у процесі перевірок тощо.[5]

Проблеми існують також і в осіб, які проживають у так званій «сірій зоні» – на території, формально підконтрольній Уряду України, проте фактично деякі населені пункти перебувають за межами крайніх блокпостів української армії, і по них час від часу ведуться обстріли. Існує ціла низка «прифронтових» населених пунктів у Станично-Луганському, Новоайдарському, Попаснянському районах Луганської області, Волноваському, Артемівському, Мар’їнському, Ясинуватському районах Донецької області, розташованих уздовж лінії зіткнення, тобто умовного розмежування підконтрольної та непідконтрольної Україні території. Загальні для населених пунктів «сірої зони» проблеми – обмеження функціонування органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, відсутність регулярного та нерегулярного транспортного сполучення, через що доступ до «сірої зони» обмежений, медичних, соціальних установ, труднощі з доставкою продуктів харчування тощо. Також важко оцінити, яка кількість переселенців перебуває на цих територіях, оскільки органи соціального захисту населення, відповідальні за ведення обліку переселенців, фактично у «сірій зоні» не працюють.[6]

Можливі інфографіки:

[1] Розділ підготовлено: Менджул М.В., канд. юр. наук, доцент кафедри цивільного права та процесу УжНУ, учасниця наукового проекту «Юридичні механізми забезпечення прав ВПО в контексті захисту національної безпеки та євроінтеграції України», що фінансується Міністерством освіти і науки України

[2] Звіт національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами. Квітень 2017 р. – С. 7. // Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mtot.gov.ua/wp-content/uploads/nms_report_march_2017_ukr_new.pdf

[3] Звіт національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами. Квітень 2017 р. – С. 11. // Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mtot.gov.ua/wp-content/uploads/nms_report_march_2017_ukr_new.pdf

[4] Актуальний стан забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб в Україні. Доповідь представлена до Універсального періодичного огляду Організації Об’єднаних Націй. Двадцять восьма сесія Ради з прав людини ООН. 2017 – С. 8. // Національна асамблея людей з інвалідністю [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://naiu.org.ua/wp-content/uploads/2017/10/UPR_IDP_ukr.pdf

[5] Звіт національної системи моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами. Квітень 2017 р. – С. 12. // Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mtot.gov.ua/wp-content/uploads/nms_report_march_2017_ukr_new.pdf

[6] Аналіз проблем реалізації прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО) // БФ «Восток-SOS». [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vostok-sos.org/problem/

ПРАВО НА ОСВІТУ[1]

Система освіти перебуває у стані реформування. У Новому Законі України «Про освіту» задекларовано багато змін. Закон гарантує та забезпечує автономію закладів освіти, що дає їм змогу самостійно, ефективно та якісно функціонувати, регламентує засади громадського самоврядування та контролю у закладах освіти та в галузі освіти на різних рівнях. Статті закону забезпечують прозорість та інформаційну відкритість закладів освіти, визначають права та обов’язки учасників навчального процесу, серед яких закріплюються і міжнародні стандарти у галузі прав людини.

Важливою нормою закону є утворення інституту освітнього омбудсмена, що має забезпечити додаткові умови захисту й забезпечення прав і свобод усіх учасників освітнього процесу.

Важливим стало прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Плану заходів на 2017 – 2020 рр. з реалізації Концепції державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» та перспективи впровадження на період до 2029 року». У ньому йдеться про запуск нових державних стандартів, друк сучасних підручників, запровадження концептуальних засад нової системи підготовки та професійного зростання вчителів, створення нової структури школи.

Втім, поки що якісних змін щодо реалізації нововведень цього закону не відбулося. Проблемою залишається безсистемність уже здійснених та запланованих  реформ в освіті, а спосіб їх реалізації часто дає поточні результати, що досить далекі від очікуваних.

Багато дискусій викликало «мовне» питання в освіті (ст. 7 Закону України «Про освіту»). Наприкінці 2017 р. Венеціанська комісія рекомендувала внести зміни до перехідних положень закону «Про освіту», забезпечивши довший перехідний період для поступового здійснення реформи; звільнити приватні школи від нових мовних вимог; убезпечити збереження культурної спадщини меншин та безперервності вивчення мов меншин у традиційних школах.

Низка заходів МОН у 2017 р. була пов’язана із забезпеченням рівності доступу до освіти, а саме відсутність відбору дітей до перших класів, забезпечення однакового доступу до якісної освіти дітей із сільських і міських шкіл та запровадження єдиної форми зовнішнього незалежного оцінювання для випускників коледжів та професійно-технічних навчальних закладів.

Незадовільним залишається стан матеріальної бази загальноосвітніх навчальних закладів, який не дає змоги належним чином  гарантувати  безпечне середовище для учнів та повноцінну реалізацію навчально-виховного процесу. Незважаючи на збільшення фінансування навчальних закладів з державного та місцевих бюджетів останніми роками, в умовах економічної кризи поточне утримання навчального закладу та обслуговування навчального процесу значною мірою здійснюється коштом непрозоро адміністрованих благодійних внесків^[2], до яких батьків часто змушують^[3].

З наступного навчального року в Україні буде запроваджуватись інклюзивне навчання в усіх школах[4].

Інфографіка: У 2017 році кількість дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у звичайних школах, збільшилась на 70%.

Відтепер відкрити інклюзивний клас можна на підставі заявки батьків або інших законних представників дитини з інвалідністю, висновку психолого-медико-педагогічної консультації та за підтримки органу управління освітою.

Проте ситуація залишається складною для значної кількості дітей з інвалідністю. Незважаючи на запровадження концепції інклюзивної освіти, з 16395 навчальних закладів забезпечити вільний доступ у всій школі дітям з інвалідністю може лише 69^[5].

Окремо постає питання організації індивідуальної форми навчання у загальноосвітніх навчальних закладах для дітей з інвалідністю. Адже для них встановлено вдвічі менше годин на тиждень для опанування навчальної програми, ніж передбачено стандартами загальної середньої освіти^[6].

Заслуговує схвальної оцінки намір Міністерства освіти і науки України апробувати у 2018 р. під час зовнішнього незалежного оцінювання тестування для осіб із порушеннями зору за допомогою шрифта Брайля. Це вагомий крок до доступності права на освіту для людей із проблемами зору.

Продовжуються системні проблеми та перешкоди в доступі до освітніх послуг представників ромської спільноти. Незважаючи на позитивні практики в окремих громадах, діти ромів, потрапляючи в заклади освіти, стикаються із серйозними перешкодами, такими, як дискримінація, ізоляція, відправлення у спеціалізовані класи, відсутність необхідної підтримки у процесі навчання^[7]. Деякі діти стають жертвами насильства у школі^[8].

Слід зауважити, що на державному рівні відбулися й зрушення з питань освіти у галузі прав людини: наприкінці 2017 р. утворено робочу групу з розробки Загальнодержавної програми та плану дій щодо освіти у сфері прав людини[9]. Її поява зумовлена зусиллями громадськості та недосконалістю державної інформаційно-просвітницької роботи в освітньому середовищі щодо поширення знань про права людини і основоположні свободи.

Значні труднощі виникають під час реалізації права на освіту на тимчасово окупованих територіях та у прилеглих до них громадах. Незважаючи на вжиті заходи Кабінету Міністрів та Міністерства освіти і науки[10]^,[11],[12], ситуація ще далека від вирішення.

На підконтрольній агресорові території приблизно 850 закладів освіти перейшли на навчання за російськими підручниками та програмами. Діти отримують атестати і свідоцтва невизнаних «Л/ДНР», навчання супроводжується агресивною антигуманістичною та антиукраїнською пропагандою.

Кількість дітей із тимчасово непідконтрольних територій, які навчаються дистанційно/на екстернаті, зросла більш ніж на третину. Перевантаженість педагогічного персоналу та безоплатне надання освітніх послуг знижує якість навчання і не дозволяє проводити його у повному обсязі.

Задекларовані програми самостійного та дистанційного навчання, де держава виконуватиме лише функцію контролю атестації, досі не розроблені, тому це нівелює можливість реалізації права на освіту.

Зміни до закону про вищу освіту[13] фактично звузили доступ до вищої освіти для молоді з тимчасово окупованих територій. Недостатній період для впровадження змін та маніпуляції визначених закладів для навчання не дозволили організувати вступ мешканців Криму та Донбасу до українських ВНЗ. Особливо це позначилося на можливостях кримської молоді, яка через недостатність вибору вищих закладів освіти опинилася в «освітній резервації».

Стабільно складним виявилося становище з правом на освіту внутрішньо переміщених осіб. Подекуди прийняті нові порядки звужують раніше встановлені права[14],[15]. Як приклад, досить суперечливим є оновлений порядок вступу до ВНЗ з тимчасово окупованих територій[16], а надання державної цільової підтримки студентам-вимушеним переселенцям реалізується лише частково.

У вищій освіті, незважаючи на поступове впровадження норм досить прогресивного закону 2014 р., досі поширені такі явища, як непрозоре управління та корупція, імітація студентського самоврядування, примус студентів до відвідування позанавчальних заходів[17], порушення права на вибір навчальних курсів, обмеження академічної мобільності студентства та навіть прояви сексизму[18]. У 2017 р. сталося декілька випадків масових студентських протестів[19]. Незважаючи на те, чи змогли їх учасники домогтися певних результатів, керівництво університетів замість прозорого розгляду вимог практикує відрахування активістів протестних рухів з числа студентів[20]^,[21].

[1] Розділ підготовлено: Козорог Олександра, Потапова Валентина, УГСПЛ

[2] Запит Олени Бондаренко до Державної казначейської служби України // Доступ до правди [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://dostup.pravda.com.ua/request/faktichni_vidatki_po_ktkv_070201?nocache=incoming-29178#incoming-29178

[3] Війна шкільним поборам. Вікна-новини – 01.09.2016 // YouTube канал ViknaSTB [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=hpjQGXRE5SA

[4] Постанова від 26 жовтня 2016 р. №753 Київ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. №585 // Кабінет Міністрів України. Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/753-2016-%D0%BF

[5] Офіційний сайт Державної служби статистики України // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

[6] Наказ від 12.01.2016№8 «Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» // Кабінет Міністрів України. Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0184-16

[7] Дезідеріу Гергей, Тетяна Печончик. Школа для ромських дітей: ласкаво просимо до гетто? // Українська правда. Життя [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/society/2013/08/31/137591/

[8] Ірина Качан. За що побили хлопчика-цигана, або Расизм по-волинськи // ВолиньPost [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://www.volynpost.com/articles/266-za-scho-pobyly-hlopchyka-cygana-abo-rasyzm-po-volynsky

[9] Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2017 р. №1719 «Про утворення робочої групи з розроблення загальнодержавної програми освіти в сфері прав людини» // Офіційний сайт МОН [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-utvorennya-robochoyi-grupi-z-rozroblennya-zagalnoderzhavnoyi-programi-osviti-v-sferi-prav-lyudini

[10] Закон України від 15.04.2014 р. №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1207-18

[11] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 р. №909-р «Про схвалення Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року» // Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://mtot.gov.ua/5891-2/

[12] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.01.2017 р. №8-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/8-2017-%D1%80

[13] Закон України від 16.05.2017 р. №2026-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо забезпечення права на здобуття вищої освіти осіб, місцем проживання яких є тимчасово окупована територія України» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2026-19

[14] Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. №975 «Про надання державної цільової підтримки
деяким категоріям громадян для здобуття професійно-технічної та вищої освіти // Урядовий портал [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249614440

[15] Закон України від 14.05.2015 р. №425-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття професійно-технічної та вищої освіти» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/425-19

[16] Причиною закону №6116 є корупція, або чому Співаковський збрехав, а Соболєв голосував «проти»? // Тексти.org.ua [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://texty.org.ua/pg/blog/nartext/read/76677/Prychynoju_zakonu_6116_je_korupcija_abo_chomu

[17] Студентів Драгоманова вигнали на молебень замість пар. Вони прийшли з написами «Мене змусили» // Українська правда. Життя [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/society/2017/09/29/226711/

[18] Президента Могилянки просять пояснити, як на акцію проти насилля пройшли 40 радикалів // Українська правда. Життя [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/society/2017/06/20/224838/

[19] Сергій Мовчан. П’ять головних студентських протестів цієї осені // Політична критика [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukraine.politicalcritique.org/2016/12/09/p-yat-golovnih-studentskih-protestiv-tsiyeyi-oseni/

[20] Дарка Гірна, Дмитро Мрачник. З КНУ імені Шевченка відрахували учасників студентських протестів // Громадське. Суспільство [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hromadske.ua/posts/z-knu-vidrakhovuiut-studentiv-cherez-uchast-v-aktsiiakh-protestu

[21] Валерія Лукашенко. Адміністрація КНУ розказала, чому вигнали ШеваПіл з вишу // Studway [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://studway.com.ua/knu-shevapil/

ПРАВО НА ЖИТТЯ, ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ ТА ПОГАНОГО ПОВОДЖЕННЯ[1]

Основною проблемою забезпечення права на життя в Україні у 2017 р. було незабезпечення належних умов захисту цивільного населення в зоні конфлікту. Протягом року було зафіксовано постійні обстріли населених пунктів на лінії розмежування, які велися не лише зі стрілецької зброї, а й із різних артилерійських систем, реактивних систем залпового вогню, танків. Результатами невибіркових обстрілів стали численні пошкодження систем водо- та електропостачання, комунальних об’єктів. Персоналом ООН зафіксовано пошкодження внаслідок обстрілів двох лікарень, поліклініки, стоматологічної клініки та дитячого садка внаслідок обстрілів Макіївки та Донецька.^[2] 28 травня 2017 р. зафіксовано прямі влучання у центральну лікарню та школу №2 у підконтрольній уряду Красногорівці (Донецька обл.). 15 і 17 червня снаряди влучили в інтернати на неконтрольованих територіях у с. Трудовське та в м. Ясинувата (Донецька обл.) відповідно.^[3]

Заручниками обстрілів стали також засуджені, які утримуються в пенітенціарних закладах на неконтрольованій території. Працівники адміністрацій установ виконання покарань не евакуювали засуджених і навіть не виводили їх до бомбосховищ. У результаті обстрілів повністю зруйнована Червонопартизанська виправна колонія, Донецька та Макіївська виправні колонії істотно пошкоджені. Правозахисники повідомили про більше ніж п’ятьох загиблих та десятки поранених осіб.^[4]

Сторони конфлікту не вживають заходів з розмінування та демаркації замінованих територій, тому міни, нерозірвані боєприпаси, «розтяжки» та саморобні вибухові пристрої також становлять суттєву небезпеку життю та здоров’ю в зоні конфлікту. 24 квітня в с. Фащівка (Луганська обл.) на міні підірвався трактор, через що загинуло троє цивільних осіб.^[5]

Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини у своїх доповідях протягом 2017 р. задокументувало не менше 571 особи з цивільного населення, постраждалих внаслідок конфлікту: 100 загиблих та 471 поранений. Із них 7,9% – діти: 5 загиблих та 40 поранених. Проте реальні масштаби можуть бути значно більшими.

У 2017 р. зберігалася тривожна тенденція штучного заниження рівня смертності серед мирного населення шляхом зазначення неправдивих причин смерті. Харківська правозахисна група заявила про наявність у неї конфіденційної інформації щодо тиску, який застосовується до судово-медичних експертів з метою схиляння їх до зміни реальних причин смерті, пов’язаних із проведенням АТО (мінно-вибухова травма, вогнепальне поранення тощо) на побутові (побутова травма, вибухове поранення, не пов’язане з професійною діяльністю), або навіть природні причини (серцевий напад, запалення легенів тощо).^[6]

Центральні органи влади України на кінець 2017 р. не виконали низки заходів, передбачених Національною стратегією у сфері прав людини:

• розробити механізм евакуації населення із зони бойових дій та нормативно-правовий акт, яким би чітко регламентувався порядок дій персоналу установ, де утримуються діти, які перебувають під опікою чи піклуванням (установи з виконання покарань, психіатричні та інтернатні заклади тощо), які опинилися на непідконтрольній території;
• забезпечити інформування громадян, які проживають в ОРДЛО, про безпечні умови для добровільного переселення в інші регіони України;
• забезпечити права громадян, які добровільно переселяються в інші регіони України та громадян, які проживають в ОРДЛО, на отримання в контрольних пунктах в’їзду/виїзду доступного медичного обслуговування, користування туалетами, кімнатами матері та дитини, бомбосховищами, системою оповіщення.

Із ситуацією збройного конфлікту пов’язані й найвідоміші випадки катування та жорстокого поводження, вчинені представниками держави. У квітні 2017 р. у м. Бахмут (Донецька обл.) працівники поліції затримали двох чоловіків, яких вивезли за межі міста, де утримували в невідомому місці. Один із них утримувався протягом доби, а другий – протягом трьох днів без зв’язку із зовнішнім світом. Протягом цього часу чоловіків окремо допитували про причетність до озброєних груп у 2014 р., під час допитів до них застосовувались тортури. Обидва були жорстоко побиті, одному з них до статевих органів підключали електричний струм. Обох жертв помістили до слідчого ізолятора і висунули звинувачення у членстві в незаконних збройних формуваннях.^[7]

У травні 2017 р. в Маріуполі жінку заманили до позицій батальйону «Азов», де їй зав’язали очі та відвезли у невідомому напрямі. Її били по колінах прикладом гвинтівки та погрожували поховати на місці, тому вона погодилася співпрацювати. Особи, які вчинили порушення, повідомили правоохоронним органам, що вони захопили члена озброєної групи, після чого співробітники поліції допитали її без присутності адвоката і вона підписала протокол допиту, в якому визнала свою належність до озброєної групи. Наступного дня її «зізнання» було зняте на відеокамеру. Після цього жінку перевели до будівлі СБУ в Маріуполі, де їй довелося повторити своє зізнання двом співробітникам СБУ. Коли один зі співробітників вийшов з кабінету, другий зачинив двері зсередини та наказав жінці зняти одяг для проведення фізичного огляду. Працівник СБУ зробив фотографії її шрамів та татуювань, не надаючи відповідних пояснень. Після цього жінку відвезли до її помешкання, де було проведено обшук. Вона перебувала там із двома співробітниками СБУ протягом трьох днів. Тоді її привезли до суду, де співробітник СБУ двічі вдарив її у живіт, що викликало сильний біль. Військова прокуратура розпочала кримінальне провадження з приводу дій співробітників СБУ.^[8]

28 вересня 2017 р. озброєні люди у камуфляжній формі на внутрішньому блок-пості змусили цивільного чоловіка вийти з автобуса, посилаючись на те, що фото, розміщені на його сторінці у соціальних мережах, вказують на його зв’язок із озброєними групами. Чоловіка відвезли до відділку поліції у Кремінній, де його змусили роздягнутися до спідньої білизни і так стояти протягом двох годин у холодній кімнаті, поки невідомі люди заходили і виходили з кімнати. Чоловіку погрожували зґвалтуванням та лякали, що передадуть його батальйону «Азов». За відсутності адвоката він був змушений підписати пояснення, надруковане слідчим, у якому йшлося про те, що він був членом озброєних груп. Наступного дня його звільнили.^[9]

На думку міжнародних спостерігачів, у зоні ОРДЛО є досить частими випадки викрадення та незаконного затримання громадян, незаконного тримання їх під вартою та жорстокого поводження із затриманими. До таких випадків причетні практично всі силові структури: військові підрозділи, поліція та СБУ. Також зафіксовано інформацію щодо тиску на лікарів працівниками СБУ з метою засвідчення відсутності у затриманих будь-яких ушкоджень, що потребують лікування та нагляду, для того, щоб уможливити поміщення цих осіб у місця тримання під вартою, тим само позбавляючи таких осіб медичної допомоги та лікування реальних ушкоджень.^[10]

В цілому по Україні дослідники констатували негативну тенденцію зростання кількості випадків катувань у поліції. Неврегульованість запобігання жорстокому поводженню мав виправити внесений у 2017 р. законопроект «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», проте він мав системні недоліки. Наприклад, всупереч Плану дій з виконання Національної стратегії у сфері прав людини проект не передбачав жодних прав скаржника та порядку залучення його до розгляду справи. Залишилась неврегульованою й можливість залучення скаржником адвоката чи іншого спеціаліста в галузі права, правозахисників, незалежних експертів. Превенція катувань у правоохоронних органах залишається проблематичною й з урахуванням надмірного розширення повноважень ДБР, яке створювалося від самого початку як основний орган такої превенції.

Рівень незаконного насильства в поліції у 2017 р. практично зрівнявся с аналогічними показниками 2010 р., коли до влади прийшла команда В.Януковича: оціночна кількість людей, які ставали жертвами навмисного завдання працівниками поліції побиття, страждань чи катувань, зросла з 409 080 осіб у 2015 р. до 641 326 осіб у 2017. Оціночна кількість тих, що стали жертвами катувань, також зросла з 62 935 осіб у 2015 та становить приблизно 96 000 осіб у 2017.^[11]

На цьому фоні контрастує заява заступника Міністра юстиції Д.Чернишова, який наполягав на відсутності в пенітенціарних закладах України у 2017 р. зафіксованих випадків катування: «Мої слова можуть сприйматись як упереджені, тому ми спираємось на висновки Міжнародного Комітету Червоного Хреста та Європейського комітету з питань запобігання катуванням, який у грудні був у нас. У жодній з відвіданих ними установ не було нарікань щодо застосування фізичної сили. Крім того, відзначається, що харчування в установах є задовільним. Тому я можу точно сказати, що у 2017 р. тортур не було».^[12]

Водночас стало відомо про заяву капелана СІЗО в Одеській області Д. Краснобаєва від 19 серпня 2017 р. про побиття в’язнів озброєними людьми в масках під час позапланових обшуків. Прокуратура Одеської області, вивчивши записи з камер відеоспостереження, знайшла докази жорстокого побиття ногами окремих в’язнів. Частину цих відео прес-секретар Генерального прокурора Л. Сарган оприлюднила у своєму Фейсбуці, а потім і на сайті прокуратури. Справу перекваліфікували зі ст. 365 КК на ст. 127 КК (катування).^[13]

Слід зазначити, що на виконання Національної стратегії у сфері прав людини органами влади у 2017 р. так і не було подано на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо підвищення ефективності національного превентивного механізму (НПМ). Такий законопроект мав би передбачати надання НПМ додаткових повноважень щодо забезпечення виконання його рекомендацій; повноваження щодо ініціювання притягнення до дисциплінарної та іншої відповідальності винних у неналежному поводженні посадових осіб; можливості НПМ вживати інших негайних заходів реагування, обов’язкових до виконання відповідними посадовими особами.

[1] Підготовлено Олегом Мартиненко, УГСПЛ

[2] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 р. – 15 лютого 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport17th_UKR.pdf

[3] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf у

[4] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[5] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport18th_UKR.pdf

[6] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[7] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport18th_UKR.pdf

[8] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf

[9] Там само.

[10] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 р. – 15 лютого 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport17th_UKR.pdf

[11] Д. Кобзін, А. Черноусов, К. Коренева, М. Колоколова. Моніторинг незаконного насильства в поліції України (2004 – 2017 рр.), Харків, Харківський інститут соціальних досліджень (ХІСД). – 2017.

[12] Денис Чернишов: в установах ДКВС України у 2017 році не було зафіксовано випадків катування // Офіційний сайт Міністерства юстиції України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://minjust.gov.ua/news/ministry/denis-chernishov-v-ustanovah-dkvs-ukraini-u-2017-rotsi-ne-bulo-zafiksovano-vipadkiv-katuvannya

[13] Євген Захаров. Маски-шоу в Одеському СІЗО // Права людини. Інформаційний портал Харківської правозахисної групи [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://khpg.org/index.php?id=1503423869

ПРАВА ЛЮДИНИ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ФІСКАЛЬНИМИ ОРГАНАМИ^[1]

Відносини з фіскальними органами є чутливими з позиції прав людини, оскільки обов’язок сплачувати податки стосується кожного, особливо підприємців, а процедури та підходи уповноважених державних органів традиційно потребують якісних змін.

Чи не головним сигналом відсутності спрямованості на права людини варто визнати орієнтацію державної політики у сфері оподаткування на отримання максимальних податкових надходжень до бюджету. Незважаючи на спробу зменшення податкового навантаження після Революції гідності, дії Уряду не забезпечили явних і стабільних результатів. Українська податкова система залишається найбільш обтяжливою серед країн Центральної Азії та Східної Європи і становить 51,9% оподаткування комерційного підприємництва різними видами податків.^[2] Прикладом може слугувати ситуація зі збільшення мінімальної заробітної плати з 1600 грн. до 3200 грн. Однак таке підвищення супроводжувалося зростанням єдиного соціального внеску, який справляється із 3200 грн., а з урахуванням підвищення цін на «споживчий кошик» позитивних зрушень взагалі не відбулося, скоріше, навпаки. Виправити ситуацію покликана податкова реформа, втім оцінка її проміжних результатів свідчить лише про часткове сприйняття: 75% опитаних вважають, що результат відсутній, і лише 25% вірять у позитивні зрушення^[3].

Одним із чинників порушення прав платників податків на рівність незалежно від майнового стану залишається недостатня якість податкового законодавства та його неузгодженість із іншими нормативно-правовими актами. Зберігаються «білі плями», що дають можливість для неправомірного тиску з боку фіскальних органів. До прикладу, ст. 283 КАС України передбачено, що фіскальна служба у процесі погашення податкового боргу звертається до адміністративного суду незалежно від суми боргу. Натомість змінами до Податкового кодексу 2017 р. встановлено, що стягнення коштів платника податків можливе за рішенням керівника контролюючого органу без звернення до суду за певних умов: якщо сума податкового боргу перевищує 5 млн. грн. та не сплачується протягом 90 календарних днів. Таким чином закладено колізію, яка дає змогу податківцям на власний розсуд обирати спосіб стягнення боргу і порушує принцип правової визначеності.

Серед інших тривожних сигналів – відсутність рівності платників податків у застосуванні до них «податкових канікул для малого бізнесу на 2017 – 2021 роки». Із початку 2017 р. введено нульову ставку податку на прибуток для новостворених платників податку, у яких річний дохід не перевищує 3 млн грн. а розмір заробітної плати кожного з працівників є не нижчим за 2 мінімальні зарплати. Існують також інші обмеження щодо права часткового звільнення від оподаткування, яке має надати платникові податків можливість зекономити додаткові кошти на розвиток бізнесу. Однак на практиці скористатися таким правом більшість платників податків не може, оскільки умови для цього надзвичайно жорсткі. Тому очевидно, що «кроки назустріч бізнесу» мають форму ілюзії, про що свідчить проведення ідентичних «податкових канікул» у 2011 р. під час набрання чинності Податковим кодексом, які так само не мали жодного позитивного впливу на стан малого бізнесу та інвестиційний клімат.

Сталою лишається тенденція до збереження високого рівня корупції у фіскальних органах. Попри те, що відносини підприємництва з податковими органами сприймаються суспільством як непрозорі і такі, що сприяють корупції, Державна фіскальна служба України затвердила відомчу Антикорупційну програму на 2017 р. лише в останньому кварталі. ^[4]

Гостро постало питання створення Служби фінансових розслідувань, що покликана замінити податкову міліцію і стати самостійним органом забезпечення фінансової безпеки України. Хоча створення такого органу анонсовано ще у 2016 р., а зміни до Податкового кодексу України вже не передбачають існування податкової міліції, ця державна інституція продовжує функціонувати без зрозумілих пояснень від держави. Слід відзначити, що у            2017 р. громадяни України «переплатили» за утримання податкової міліції 33 млн. грн. – податкова міліція повернула до бюджету 521 млн. грн. податків, тоді як на її утримання витрачено 554 млн. грн.^[5]

На митницях під час попереднього митного оформлення у підприємців часто виникали труднощі з попередньою класифікацією товарів. Для них стала перешкодою неузгодженість українських та закордонних сертифікатів, унаслідок чого вони мали надавати велику кількість додаткових документів.

Відсутність чіткої стратегії Уряду щодо відновлення економічних зв’язків та реінтеграції тимчасово неконтрольованих територій Донецької та Луганської областей ускладнює розв’язання проблем реального забезпечення прав платників податків. Підприємці цих регіонів, тероризовані «органами влади» квазідержавних утворень щодо обов’язків сплати податків до «бюджетів республік», не мають особливого порядку врегулювання податкових справ. Станом на початок 2017 р. лише у Донецькій області працювало 20 тис. малих підприємств і приблизно 150 тис. підприємців^[6], які потребували захисту їхніх прав на державному рівні та з боку міжнародних інституцій.

До позитивних прикладів можна зарахувати діяльність відносно нової інституції – бізнес-омбудсмена. Відповідно до звітів Ради бізнес-омбудсмена, який позиціонується як основний захисник прав бізнесменів перед органами влади, значна кількість звернень стосується податкових питань і становить 62% скарг (2017 р.: 1 квартал – 115, 2-й – 105, 3-й – 253) ^[7]. Звернення зі скаргами на дії фіскальних органів переважно стосувалися законодавчих новел, зокрема: блокування податкових накладних, податкових перевірок, електронного адміністрування, кримінальних проваджень проти бізнесу з боку ДФС України, затримка із поверненням сум податку на додану вартість, труднощів електронної звітності тощо. Загальний фінансовий ефект від діяльності Ради бізнес-омбудсмена лише у третьому кварталі 2017 р. склав приблизно 197 млн. грн. (кошти, які не було стягнуто в результаті відновлення порушених прав підприємців). Левову «частку» цієї суми (90%) становлять кошти, які було відшкодовано учасникам саме фіскальних правовідносин^[8].

Важливим напрямом, що суттєво впливає на забезпечення реалізації прав не лише платників податків, а й на захист прав споживачів, є пілотне впровадження таких проектів ДФС України, які полягають у використанні та поширенні програмних продуктів, встановлених на мобільні пристрої, що дозволяють перевірити наявність у підприємств ліцензій на виробництво та реалізацію алкоголю та тютюнових виробів. Завдяки такому пілотному проекту громадяни можуть попередити контролюючі органи про правопорушення, зокрема, реалізацію підакцизної продукції неповнолітнім особам, реалізацію контрафактної продукції тощо^[9].

[1] Розділ підготовлено: Тильчик Ольга, Тильчик В’ячеслав, Університет Державної фіскальної служби України

[2] Податкова реформа. Путівник по реформах // Інформаційно-аналітичний сайт [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reformsguide.org.ua/ua/reforms/tax-reform/

[3] Податкова реформа. Путівник по реформах // Інформаційно-аналітичний сайт [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reformsguide.org.ua/ua/analytics/tax-reform-2/

[4] Наказ ДФС України від 20.10.2017 №700 «Про затвердження Антикорупційної програми ДФС на 2017 рік» // Офіційний портал ДФС України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sfs.gov.ua/baneryi/protidiya-koruptsii/antikoruptsiyna-programa-dfs/314452.html

[5]Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо створення Фінансової поліції» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=58412&pf35401=379979

[6] У ТПП України обговорили варіанти політики України щодо економічних контактів через лінію розмежування // Офіційний сайт ТТП України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://ucci.org.ua/press-center/ucci-news/u-tpp-ukrayini-obghovorili-varianti-politiki-ukrayini-shchodo-iekonomichnikh-kontaktiv-chieriez-liniiu-rozmiezhuvannia

[7] Звіт Ради бізнес-омбудсмена за ІII квартал 2017 року // Офіційний сайт Ради бізнес-омбудсмена [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://boi.org.ua/media/uploads/q32017/qiii_2017_ua_2.pdf

[8] Звіт Ради бізнес-омбудсмена за IV квартал 2017 року // Офіційний сайт Ради бізнес-омбудсмена [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://boi.org.ua/media/uploads/q42017/q4_2017_ua.pdf

[9] Роман Насіров: Боротись з тіньовим оборотом підакцизної групи товарів можна за допомогою смартфона // Офіційний сайт ТТП України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/248812.html

ПРАВА ЛЮДИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ОРГАНІВ[1]

Відповідно до законодавства України, незалежними антикорупційними органами є Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), Національне антикорупційне бюро України (Національне бюро) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП). Аналіз діяльності НАЗК, Національного бюро та САП упродовж 2017 р. свідчить про те, що чи не найбільші проблеми з дотриманням прав людини наявні у діяльності НАЗК, що зумовлено інституційними та кадровими проблемами, а також бездіяльністю цього превентивного антикорупційного органу.

Стосовно Національного бюро, то у контексті дотримання прав людини протягом 2017 р. особливих підстав для занепокоєння не виникло:

1. За даними опитування Фонду демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва, Національне бюро є найактивнішим антикорупційним органом (24%). На думку 10% опитаних, найкращим державним органом у сфері протидії корупції є САП[2]. Важливо відзначити, що впродовж 2017 р. діяльність цих антикорупційних органів була злагодженішою, ніж у попередні роки та ґрунтувалася в основному на дотриманні прав людини у сфері кримінального судочинства. Отже, оцінка діяльності Національного бюро та САП серед населення та рівень довіри до цих незалежних антикорупційних органів є досить високими порівняно з іншими державними інституціями. Варто також зауважити, що процесуальні дії детективів та оперативних працівників Національного бюро в 2017 р. здійснювалися за належного процесуального керівництва прокурорів САП та під судовим контролем відповідно до вимог КПК України.
2. У діяльності Національного бюро та САП у 2017 р. як позитивні слід виокремити справи про корупційні злочини високопосадовців та членів їхніх сімей. Ідеться про «Справу Насірова», «Справу Мартинова», «Справу бурштинових магнатів» (підозрювані Б. Розенблат та М. Поляков), «Справа рюкзаків» (підозрюваний – О. Аваков), «Справа кузні» (розслідування закупівлі Державною прикордонною службою України за кошти Державного бюджету України бронемашин «Тритон» у заводу «Кузня на Рибальському»).
3. Прозорість діяльності Національного бюро та САП забезпечується постійним інформуванням громадськості про розслідування корупційних злочинів топ-чиновників як у ЗМІ, так і на власних офіційних веб-сторінках та у соціальних мережах. Наприклад, Національне бюро має сторінку у Facebook[3], мікроблог у Twitter[4] та Youtube канал[5]. У Національному бюро створено Відкритий офіс, діяльність якого спрямована на популяризацію цього антикорупційного органу, антикорупційне навчання у школах та вищих навчальних закладах України тощо. У такий спосіб громадськість постійно отримує інформацію про антикорупційну діяльність та антикорупційні ініціативи таких органів, як НАБУ та САП.
4. Важливим аспектом у діяльності Національного бюро та САП упродовж 2017 року стало питання про провокацію підкупу, яка зачіпає і права людини[6]. Наприкінці цього року розгорівся конфлікт між Національним бюро та САП з одного боку і Службою безпеки України (СБУ) та Генеральною прокуратурою (ГПУ) – з іншого. Нагадаємо, що наприкінці листопада 2017 р. СБУ затримала 7 співробітників Національного бюро України, які працювали під прикриттям. Одного з них звинуватили у передачі неправомірної вигоди заступникові голови Державної міграційної служби України. У результаті Національне бюро припинило всі операції своїх таємних агентів під прикриттям. Затриманому детективу пред’явлено підозру у скоєнні злочинів, передбачених ст. 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою» та ст. 370 «Провокація підкупу» КК України. Можливість провокації підкупу безпосередньо впливає на дотримання прав людини в Україні у сфері кримінального судочинства та має здійснюватися відповідно до критеріїв, запропонованих Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ), а також національного законодавства. У рішеннях ЄСПЛ визначено основні умови, за сукупності яких діяльність таємних агентів не є провокацією підкупу: 1) всі методи проведення негласних слідчих дій повинні бути передбачені у законодавстві країни та проводитися на основі достатньої підстави; 2) слід чітко розмежовувати справи, у яких таємні агенти спровокували виникнення злочинного наміру, якого не існувало до провокації, з тими справами, в яких підозрювана особа вже мала намір вчинити злочин; 3) під час проведення спецзавдань завжди потрібно вживати запобіжних заходів у виді судового контролю, щоб негласні дії не відбувалися лише за рішенням самого виконавця чи його безпосереднього начальника; 4) таємна слідча діяльність повинна бути спрямована на запобігання злочинам, а не їх стимулювання; 5) негласні слідчі розшукові дії повинні відбуватися у таємний спосіб. Для цього агентам слід відмовитися від повторних пропозицій неправомірної вигоди, наполегливих нагадувань, прямих умовлянь, погроз, примушування (рішення у справах «Тейшейра де Кастро проти Португалії», «Мілінііне проти Литви», «Раманаускас проти Литви»). Отже, для того, щоб права людини у сфері кримінального провадження щодо корупційних злочинів не обмежувалися, слід внести зміни у кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство України в частині відмежування провокативної діяльності від законної таємної.

Більшої критики з позицій реалізації прав людини у 2017 р. заслуговує  НАЗК, яке допустило низку недоліків.

1. Дотримання прав людини доцільно розглядати крізь призму виконання основних антикорупційних заходів. Як вбачається з аналізу основних антикорупційних заходів, виконання яких було заплановано у Засадах державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2014 – 2017 рр., затверджених Законом України від 14 жовтня 2014 р. №1699-VII[7] та Державній програмі щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015 – 2017 рр., затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №265[8], до кінця 2017 р. планувалося здійснити близько 200 заходів. З них не виконано 33%, виконано невчасно – 40%, в процесі виконання – 5%. Отже, виконано вчасно лише близько 20%[9]. Виходить, можна констатувати, що НАЗК неналежно виконувало свої повноваження у сфері організації та контролю за виконанням Антикорупційної стратегії держави. Окрім того, на кінець січня 2018 р. на розгляд Верховної Ради України не внесено нової Антикорупційної стратегії на наступні роки.
2. Дотримання прав людини у сфері кримінального судочинства є найчутливішим до тих порушень, які відбуваються в органах кримінальної юстиції. Зокрема, кожен орган повинен мати власну компетенцію, в яку не можуть втручатися інші органи кримінальної юстиції. Окрім того, основним принципом діяльності таких органів має бути принцип законності, який, зокрема, передбачає здійснення відповідних повноважень у сфері кримінальної юстиції на підставі закону. Окремі рішення, прийняті НАЗК упродовж 2017 р., виходять за межі повноважень відповідного органу та суперечать законодавству України. Наприклад, ідеться про рішення НАЗК від 8 грудня 2017 р. №1375[10], у якому роз’яснюються окремі положення Закону України «Про запобігання корупції» в частині розслідування злочинів, передбачених статтями 366-1 «Декларування недостовірної інформації» та 368-2 «Незаконне збагачення» КК України. Цим рішенням НАЗК вийшло за межі своїх повноважень, оскільки Законом України «Про запобігання корупції» не передбачено повноважень НАЗК щодо надання роз’яснень Закону України «Про запобігання корупції» (крім питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулюванням конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, отримання подарунків та термінів, визначених у Законі України «Про політичні партії в Україні») та інших актів законодавства. Окрім того, НАЗК не належить до органів досудового розслідування та не має повноважень збирати докази, можливості цієї інституції одержувати фактичні дані, які можуть свідчити про скоєння злочинів, передбачених статтями 366-1 і 368-2 КК України, є значно вужчими порівняно з відповідними органами[11]. У такий спосіб рішення НАЗК створює нерівність осіб перед законом і судом, що прямо забороняє Конституція України (стт. 22, 24, 129), оскільки це сприятиме вибірковості підходу до притягнення винуватих осіб за декларування недостовірної інформації та незаконне збагачення.
3. Виборчі права громадян можуть бути порушені, зокрема, у встановленні прозорості механізму фінансування політичних партій. НАЗК відповідно до покладених на нього повноважень ще до 14 жовтня 2014 р. мало б затвердити методологію визначення розміру (суми) внеску на підтримку політичної партії у формі робіт, товарів та послуг. Проте проект цієї Методології було розміщено на сайті НАЗК лише наприкінці 2017 р.[12]. Як вбачається з аналізу вказаного вище проекту методології, під час її підготовки НАЗК не використало ні вже наявних джерел такої оцінки, ані не замовило послуг професійних оцінників. Зокрема джерелом такої інформації могли б бути результати оцінки та узагальнень, що здійснюються Державною службою статистики України. Сама ж методологія має низку недоліків. А саме у проекті Методології не визначене коло випадків, коли політична партія зобов’язана здійснювати оцінку тих чи інших робіт, товарів або послуг; не забезпечено ні партію, ні НАЗК простим, зручним, але водночас досить точним інструментом визначення розміру (суми) внеску у формі робіт, товарів або послуг; містяться некоректні дефініції та не розкривається багатьох термінів, що потребують тлумачення; не визначено особливостей процедури визначення розміру (суми) внеску на підтримку політичної партії у формі робіт, товарів та послуг з боку фахівців НАЗК, а також перевірки правильності здійснення такої оцінки партіями[13].
4. 4. Важливим аспектом дотримання прав людини вбачається належне функціонування у державі Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, як того вимагає ст. 59 Закону України «Про запобігання корупції». Функціонування такого реєстру запобігатиме зайняттю посад особами, що уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тих, хто притягнутий до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної або цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень, а також юридичними особами, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв’язку зі вчиненням корупційного правопорушення. На сьогодні в Україні продовжує функціонувати Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, повноваження щодо функціонування якого має Міністерство юстиції України[14]. Це призводить до того, що до реєстру вноситься не вся інформація про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. А зареєструвати інформацію про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру за скоєння їхніми уповноваженими особами корупційних злочинів, взагалі неможливо. Слід наголосити на небажанні НАЗК виконувати функцію ведення реєстру корупціонерів та невжиття цим антикорупційним органом реальних заходів для початку його належного та законного функціонування.
5. Перевірка декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (е-декларацій) є досить чутливим заходом у контексті дотримання прав людини, зокрема права на приватність та права на належне врядування через реагування на неправомірно зароблені доходи е-декларантів. Упродовж 2017 р. НАЗК відзначилося двома позиціями, що викликають занепокоєння. По-перше, з публічними звинуваченнями у вибірковості підходів і маніпулюванні результатами перевірок та їх збору виступила колишній директор Департаменту фінансового контролю НАЗК, яка стала одним із перших публічних викривачів корупції. По-друге, наприкінці року іншу відповідальну працівницю цього ж підрозділу було викрито в тому, що вона понад рік працювала і організовувала перевірки електронних декларацій, будучи засудженою за вчинення корупційного злочину. Про такі факти керівництво НАЗК, як видно з окремих публікацій, знало, однак відповідні кадрові рішення прийнято не було[15]. Відповідне судове рішення Печерського районного суду м. Києва, яким цю чиновницю було засуджено за вчинення корупційного злочину, у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє. Ці факти дискредитують спроможність НАЗК забезпечити права людини та виконувати повноваження, передбачені Законом України «Про запобігання корупції».

[1] Розділ підготовлено доктором юридичних наук З. Загиней

[2] Результати опитування. Кому довірити боротися з корупцією і формувати Антикорупційний суд – думка населення // Офіційний веб-сайт Фонду Демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://dif.org.ua/article/komu-doviriti-borotisya-z-koruptsieyu-i-formuvati-antikoruptsiyniy-sud-dumka-naselennya

[3] Сторінка Національного антикорупційного бюро України у мережі Facebook [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://www.facebook.com/nabu.gov.ua

[4] Мікроблог Національного антикорупційного бюро України у Twitter [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://twitter.com/nab_ukr

[5] Youtube канал Національного антикорупційного бюро України [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://www.youtube.com/c/NABUofficial

[6] Глушко Сергей. Провокация подкупа: имеются оправдывающие обстоятельства // Судебно-юридическая газета. Глушко Сергій [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sud.ua/ru/news/publication/113675-provokatsiya-podkupa-imeyutsya-opravdyvayuschie-obstoyatelstva

[7] Засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 – 2017 роки, затверджених Законом України від 14 жовтня 2014 р. №1699-VII // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1699-18

[8] Державна програма щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2015 – 2017 роки, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. №265 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1699-18

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/265-2015-%D0%BF

[9] Твереза оцінка результатів антикорупційної реформи // Офіційний веб-сайт Центру політико-правових реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.org.ua/ua/news/20872481-tvereza-otsinka-rezultativ-antikoruptsiynoyi-reformi

[10] Роз’яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно необхідності попереднього встановлення фактів порушення антикорупційного законодавства, а саме декларування недостовірної інформації та незаконного збагачення, Національним агентством з питань запобігання корупції у ході повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, для порушення кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтею 366-1 та статтею 368-2 Кримінального кодексу України, затв. рішенням НАЗК від 8 груд. 2017 р. №1375 // Офіційний сайт НАЗК [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://nazk.gov.ua/sites/default/files/08.12.1375.pdf

[11] Рекомендації НАЗК щодо умов розслідування злочинів за статтями 366-1 та 368-2 суперечать законодавству та не можуть бути застосовані // Офіційний сайт НАБУ [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://nabu.gov.ua/novyny/rekomendaciyi-nazk-shchodo-umov-rozsliduvannya-zlochyniv-za-stattyamy-366-1-ta-368-2 ; Хавронюк М.І. Висновок щодо рішення НАЗК від 8 грудня 2017 р. №1375 // Офіційний веб-сайт Центру політико-правових реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.org.ua/ua/news/20872562-visnovok-schodo-rishennya-natsionalnogo-agentstva-z-pitan-zapobigannya-koruptsiyi-vid-8-grudnya-2017-r.-1375

[12] Проект Методології визначення розміру (суми) внеску на підтримку політичної партії у формі робіт, товарів та послуг // Офіційний сайт НАЗК [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://nazk.gov.ua/sites/default/files/metodologiya_ostannya_red.docx.pdf

[13] Калмиков Д.О. Висновок на проект Методології визначення розміру (суми) внеску на підтримку політичної партії у формі робіт, товарів та послуг // Офіційний сайт Центру політико-правових реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.org.ua/ua/news/20872594-visnovok-na-proekt-metodologiyi-viznachennya-rozmiru-sumi-vnesku-na-pidtrimku-politichnoyi-partiyi-u-formi-robit,-tovariv-ta-poslug

[14] Про затвердження Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України: постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №171 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/171-2015-%D0%BF; Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення // Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://corrupt.informjust.ua/index.php

[15] Майже рік в НАЗК незаконно перевіряла декларації чиновниця, засуджена за корупцію // Українські новини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://ukranews.com/ua/news/541986-mayzhe-rik-v-nazk-nezakonno-pereviryala-deklaracii-chynovnycya-zasudzhena-za-korupciyu

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ^[1]

У міжнародній практиці під сектором безпеки маються на увазі структури та установи, відповідальні за управління, забезпечення і контроль за безпекою в країні: збройні сили та правоохоронні органи, пенітенціарна служба та служба зовнішньої розвідки. Завдання сектору безпеки – реагувати на громадські потреби та гарантувати безпеку як суспільне благо.^[2] Відповідно до європейського підходу, сектор цивільної безпеки передбачає узгоджену у правовому полі роботу цивільних органів безпеки, правоохоронних органів, судової системи та оборонних структур.^[3]

Попередня доповідь зафіксувала негативний стан дотримання прав людини в діяльності низки правоохоронних органів, що передусім стосувалося діяльності Служби безпеки. Ця тенденція зберігалася й у 2017 році.

До прикладу, у травні 2017 р. було зафіксовано спробу легітимізувати статус слідчих ізоляторів СБУ, на незаконному існуванні та функціонуванні яких неодноразово наголошували міжнародні інституції. Законопроект дістав негативну оцінку громадянського суспільства як крок назад у забезпеченні права на свободу та особисту недоторканність. ^[4]

Протягом 2017 р. також були зафіксовані факти незаконних дій працівників СБУ в зоні АТО. Таким, наприклад, було побиття та незаконний фізичний огляд жінки, затриманої у травні в м. Маріуполь за підозрою у належності до незаконних збройних формувань.^[5] Зафіксовані скарги цивільного населення, яке перетинає КПВВ, на факти примушування працівниками СБУ до підписання документів про готовність збирати інформацію та передавати її СБУ.^[6] 15 серпня 2017 р. жертвою жорстокого поводження з боку працівників СБУ стала Д.Мастікашева, громадянка України, під час її приїзду з Москви. Порушення процесуальних прав затриманих – проведення допиту без адвокатів – зафіксовано 12 жовтня 2017 р. в результаті затримання Службою безпеки активістів кримського Євромайдану та організації «Автономний Опір».^[7]

Відсутність дієвого контролю за діяльністю СБУ стала причиною того, що лише на підставі інформації, наданої СБУ до Пенсійного фонду, було припинено соціальні виплати близько 200 тисячам ВПО^[8]. У такий само необ’єктивний та позасудовий спосіб, лише на підставі інформації СБУ, в 2017 р. було заблоковано соціальні мережі «ВКонтакте» та «Одноклассники», а також застосовано обмежувальні санкції стосовно 468 юридичних та 1228 фізичних осіб. Блокування веб-ресурсів дістало негативну оцінку практично усіх цільових груп, міжнародних та національних експертів через порушення принципу пропорційності втручання держави в свободу слова.^[9]

СБУ перебувала у фокусі міжнародної уваги також через затримання опозиційних журналістів з Узбекистану (Нарзулло Охунжонов) та Азербайджану (Фікрат Гусейнов). Їх затримання формально здійснювалося на законних підставах згідно з процедурами міжнародного розшуку Інтерполу. Проте формальне дотримання протоколу з подальшою екстрадицією журналістів несли реальні загрози їхньому здоров’ю та життю. Відсутність удосконалення державних процедур надання політичного притулку, враховуючи випадки з біженкою Амінат Бабаєвою (Дагестан) та членом партії «Яблуко» Володимиром Єгоровим (РФ)^[10], ставить СБУ у позицію потенційного порушника прав людини.

Слабко аргументованими з позиції закону виглядали затримання працівниками СБУ журналістів-фрілансерів Антоніо Памплієги та Анхеля Састре (Іспанія), Тамари Нерсесян та В’ячеслава Немишева (РФ).^[11]

Станом на 1 листопада 2017 р. у провадженні Військової прокуратури перебували 118 злочинів, скоєних як працівниками СБУ (зловживання владою, фізичне насильство над затриманими), так і особовим складом військових формувань України.^[12]

Вектор порушень прав людини в діяльності Збройних Сил протягом 2017 р. здебільшого вказував на незадовільну роботу командування щодо розшуку щонайменше 425 військовослужбовців, зниклих безвісти. Правозахисники констатують, що службові розслідування за фактом зникнення безвісті особового складу проводяться командуванням військових частин неефективно або ж не проводяться взагалі, виплати грошового забезпечення членам сімей зниклих безвісти не здійснюються. Національних баз ДНК військовослужбовців та правоохоронців не створено, це робить процес пошуку зниклих та ідентифікації загиблих невиправдано довгим.

Моніторинг імплементації Національної стратегії у сфері прав людини у 2017 р. висвітлив додаткові проблеми ЗСУ:

• не реалізовано конституційне право на заміну військової служби альтернативною у разі, коли виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням особи;
• учасників АТО з інвалідністю не забезпечено можливістю отримання нової освіти на бюджетній основі або небюджетній із поверненням коштів;
• не забезпечено безоплатну підготовку до вступу у вищі та професійно-технічні навчальні заклади демобілізованих учасників АТО, зі включенням поряд з освітньою частиною постійного психологічного супроводу ветеранів.

Окремої уваги заслуговує тема планування військових операцій, оскільки навіть у 2017 р. більшість із них не були сплановані або контрольовані у спосіб, який передбачав би зведення до мінімуму шкоди цивільному населенню від застосування зброї. ^[13]

Проблема точного підрахунку втрат та збитків у зоні АТО посилюється через неефективну роботу Національної поліції: місцеві підрозділи поліції часто не вносять до ЄРДР відомості про злочин з метою зменшити негативну статистику щодо злочинів, пов’язаних із проведенням АТО. Навіть якщо такі відомості були внесені до ЄРДР, немає єдиного підходу до кваліфікації злочинів, cкоєних в ОРДЛО. Низка населених пунктів АТО не має дільничних інспекторів поліції або ж їхній графік роботи передбачає лише декілька робочих годин на тиждень. Громадяни, чия нерухомість була зруйнована або пошкоджена, не мають можливості звернутися в правоохоронні органи для ініціювання відкриття кримінальних проваджень.^[14]

Протягом 2017 р. МВС України не спромоглося забезпечити стабільну охорону мирних зібрань. Це стосується, насамперед, нечисленних та регіональних публічних заходів, організованих групами меншин або опозиційними політичними рухами. Поліція не забезпечила належного рівня безпеки учасникам мирного зібрання «Права ЛГБТ – права людини» 17 травня 2017 р. у Харкові, на яких здійснили напад члени «Правого сектору». Виключно через відмову поліції гарантувати безпеку було скасовано феміністичну демонстрацію у Києві у червні 2017 р.^[15] Водночас МВС України не створило належної нормативної бази для організації роботи персоналу під час проведення мирних зібрань, як це планувалося ще у 2016 р. Підрозділи Національної гвардії, Національної та патрульної поліції, задіяні в охороні громадського порядку, не мають належної координації, уніфікованих та чітких алгоритмів дій, часто – навіть ознак ідентифікації, що створює для учасників мирних зібрань реальну загрозу довільних, незаконних та безкарних дій з боку держави.^[16]

Проблемним залишається напрямок роботи поліції з ромськими громадами. Незважаючи на задекларовані реформаторські кроки та численні тренінги від неурядових та міжнародних організацій, підрозділи поліції не демонструють ознак сервісної моделі, коли справа стосується проблем ромської спільноти. До прикладу, зостався нерозслідуваним резонансний факт насильства та незаконних обшуків, здійснених стосовно 150 мешканців ромського табору (Березняки, м. Київ) невідомими особами в масках, після якого табір було повністю знищено внаслідок пожежі.^[17]

У 2017 р. МВС перебувало під шквалом критики через відсутність прогресу у практиці поводження з мігрантами. Правозахисники констатують, що шукачі притулку, затримані персоналом Державної прикордонної служби, часто не мають змоги подати заяву про надання притулку через відсутність правової допомоги юристами. Навіть у разі прийняття такої заяви не існує чіткої та ефективно виконуваної процедури передання заяви до найближчого офісу міграційної служби.

МВС стабільно негативно репрезентує міжнародний імідж України через відсутність ефективних процесуальних інструментів захисту прав осіб, затриманих у транзитних зонах аеропортів, які, до того ж, як правило, позбавлені їжі, води та можливості забезпечення елементарної гігієни. Причиною цього, крім нестачі перекладачів та фінансування, є тенденція правоохоронців не складати адміністративні протоколи про затримання іноземців та осіб без громадянства, оскільки факт складання протоколу зобов’язує їх інформувати центри з надання безоплатної правової допомоги.

МВС так само є відповідальним за відсутність обліку осіб без громадянства, які перебувають на території України, а відповідно – за відсутність належних законодавчих ініціатив з урегулювання проблем цієї соціально вразливої групи, яка кількісно коливається від 3 млн 522 тис. 811 до 4 млн 587 тис. 712 осіб.^[18]

Як розв’язання зазначених проблем з боку міжнародних організацій пропонується здійснити реформу сектору безпеки.^[19] Реформування безпекового сектору не є синонімом реформування у сфері оборони, оскільки воно є ширшим, і таким, що адекватно відображує інтереси населення в цілому та окремих соціальних груп, а також враховує гендерні аспекти. Проте керівництво України та її силових структур, на думку міжнародних інституцій, неприпустимо довго перебуває лише на підготовчому етапі такої реформи попри наявність концептуальних і стратегічних документів реформування.^[20]

[1] Розділ підготовлено: Мартиненко Олег, Блага Алла, УГСПЛ

[2] Україна. демократичне урядування у секторі безпеки. [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://ukrainesecuritysector.com/uk/topic/

[3] Цілісність сектору безпеки [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://securitysectorintegrity.com/uk

[4] Проект Закону про внесення змін до Законів України «Про попереднє ув’язнення» та «Про Службу безпеки України» щодо функціонування слідчих ізоляторів №6521 від 26.05.2017 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61911

[5] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf

[6] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport20th_UKR.pdf

[7] Андрій Коваленко. Human Rights Watch: СБУ затримала кримських активістів у стилі ФСБ // Depo. Війна. [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.depo.ua/ukr/war/human-rights-watch-sbu-zatrimala-krimskih-aktivistiv-u-stili-fsb-20171013657196

[8] С 1 апреля приостановлены выплаты переселенцам, попавшим в «списки СБУ» // 62.ua Сайт города Донецка [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.62.ua/news/1626457?utm_source=Abomus&utm_medium=referral&utm_campaign=news

[9] Олексій Панич. Блокування інтернет-ресурсів йде врозріз із розумінням свободи слова – Рада Європи // «Детектор медіа». Олексій Панич [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://detector.media/infospace/article/126033/2017-05-17-blokuvannya-internet-resursiv-ide-vrozriz-iz-rozuminnyam-svobodi-slova-rada-evropi/

[10] Олег Шинкаренко. Правозахисники: СБУ допомагає спецслужбам авторитарних країн // Олег Шинкаренко. Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/pravozahysnyky-sbu-dopomahaje-spetsluzhbam-avtorytarnyh-krajin/

[11] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport20th_UKR.pdf

[12] Там само.

[13] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[14] Там само.

[15] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf

[16] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[17] Ольга Веснянка. Виселення ромів з табору у Києві це порушення прав людини – правозахисники // Громадське радіо. Ольга Веснянка [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hromadskeradio.org/ru/programs/chiriklo/vyselennya-romiv-z-taboru-u-kyyevi-ce-porushennya-prav-lyudyny-pravozahysnyky

[18] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[19] Україна. демократичне урядування у секторі безпеки.  https://ukrainesecuritysector.com/uk/topic/

[20] Україна-2016: здобутки і проблеми на шляху трансформації. Прогнози-2017. Громадська думка про підсумки 2016 р. [Електронний ресурс] / [Ю. Якименко, А. Биченко, В. Замятін та ін.]. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://razumkov.org.ua/uploads/article/2016-2017_Pidsumky.pdf.

ПРАВА ЛЮДИНИ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ДОНБАСУ ТА АР КРИМ

Порушення основних прав людини на окупованих територіях Донбасу протягом 2017 р. продовжували мати системний характер, в результаті яких жертвами конфлікту стали не менше 644 осіб цивільного населення, постраждалих внаслідок конфлікту: 112 загиблих та 532 поранених. З них 7,9 % складають діти – п’ятеро загиблих та 46 поранених. Для понад 600 тис. цивільних осіб (з них 100 тис. дітей), які мешкають в «сірій зоні» по обидві сторони лінії зіткнення, умови життя погіршилися через пошкодження житла та об’єктів цивільної інфраструктури, обмеження свободи пересування, високий рівень безробіття, нестачу громадського транспорту.[1]

На окупованих територіях Донбасу найбільшого резонансу отримала практика свавільних затримань громадян силовими структурами т.зв. ЛНР/ДНР під виглядом адміністративного арешту. Початковий строк такого арешту складає 30 діб з можливістю його продовження до 60 діб. Тримання під час арешту може проходити без контактів з родичами та адвокатами, без процесуального нагляду та моніторингу з боку міжнародних організацій. Таким чином «адміністративний арешт», який може тривати до кількох місяців, за усіма сутнісними ознаками майже не відрізняється від факту насильницького зникнення. В цілому «МДБ» у 2017 році затримало 246 осіб за «підозрою у шпигунстві та державній зраді».[2]

В одному з таких випадків, у лютому 2017 р. озброєні люди в камуфляжній формі і масках увірвалися в приватний будинок у Донецьку і «заарештували» чоловіка на очах у його сім’ї. Наступного дня «МДБ» підтвердило, що чоловік перебуває під 30-денним «адміністративним арештом». У березні «МДБ» повідомило, що строк тримання під вартою було продовжено ще на 30 днів, без надання будь-якої інформації про його місцезнаходження. Жертві лише дозволили двічі зателефонувати дружині. Під час першого дзвінка, вона зрозуміла по голосу, що він страждає від фізичного болю. У квітні його сім’ї повідомили, що чоловіка обвинувачують у «шпигунстві». Станом на 15 травня місце його утримання під вартою залишалося невідомим, а його адвокат не мав безперешкодного доступу до нього.[3]

Свавільність затримань супроводжується порушенням права на життя затриманих та жорстоким поводженням з ними. Умови тримання ускладнені недостатнім рівнем медичної допомоги, їжею неналежної якості, відсутністю належного опалення. Ці ж проблеми стосуються й виправних колоній, де до зазначених проблем слід додати свавільне порушення права на свободу тих засуджених, які повністю відбули строк покарання або були виправдані судами на контрольованій Урядом території після початку конфлікту. Проте дана категорія засуджених звільнена не була. Засудженим, ув’язненим на території т.зв. ДНР до початку конфлікту, також відмовляють в переведенні на контрольовану урядом України територію.[4] Окремими дослідженнями правозахисників станом на січень 2017 року було виявлено 147 незаконних місць несвободи, створених сепаратистами (84 місця в Донецькій і 63 місця в Луганській областях). Особи, які в них утримувалися, також вказують на обмежений доступ до води; відсутність спеціально облаштованих місць для сну; неналежні санітарні умови; відсутність доступу до свіжого повітря, широке застосування фізичного, сексуального та психологічного насильством.[5]

Свобода слова є непропорційно та незаконно обмеженою, через що об’єктивне викладення суспільно-значущої інформації часто є неможливим. Відомим є випадок із затриманням 13 липня 2017 року жінки з вадами слуху, яка публічно критикувала «Луганську народну республіку» у соціальних мережах. Вона утримувалася 16 діб без адвоката та зв’язку із зовнішнім світом. Під час одного із допитів їй вивихнули палець із використанням пласкогубців. Після цього вона була «депортована» до контрольно-пропускного пункту у Станиці-Луганській, де їй наказали йти на сторону, підконтрольну Україні.[6] 27 вересня 2017 року в Донецьку озброєні люди затримали російського блогера, якого під час арешту було побито, зламано ногу та висунуто звинувачення щодо участі в терористичній організації. Продовженням такої політики стала вимога у вересні 2017 р. влади т.зв. ДНР до інтернет-провайдерів щодо збору та зберігання персональних даних усіх користувачів, а також інформації щодо їх дій в інтернеті.[7] Станом на початок 2018 р. як мінімум двоє блогерів продовжували утримуватись озброєними групами т.зв. ДНР.[8]

Репресивні дії в сфері свободи супроводжуються ризиками в сфері свободи переконань, де особливою категорією об’єктів впливу стають діти. Правозахисникам вдалося виявити залучення близько 200 дітей із непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей до участі у військово-виховних таборах на території Росії, або території, що фактично контролюється Росією (Абхазія, Крим). Частина таких таборів проводилась на базі військових частин Збройних сил Російської Федерації (табори «Бойове братство», «Гвардієць») або ж із залученням представників силових структур Російської Федерації. Експерти зазначають, що такі дії з дітьми окупованих територій, у поєднанні з військово-патріотичною риторикою створює реальний ризик для прикриття вербування та підготовки юнаків і дівчат для участі у незаконних воєнізованих формуваннях.[9]

На окупованих територіях зафіксовані масштабні перешкоджання діяльності релігійних громад Свідків Єгови: обшуки, збір персональних даних, примушування до перереєстрації, конфіскація майна. Так, у 2017 р. був конфіскований будинок у громади м. Горлівка (Донецька обл.), ще три будинки були закриті у Луганську, Алчевську та Голубівці (Луганська обл.). [10] З лютого 2018 р. у т.зв. ЛНР вийшов «закон», що забороняє всі «релігійні групи», не пов’язані безпосередньо з «традиційними» конфесіями.[11]

Право власності пересічних громадян також знаходиться під загрозою. Так, 3 листопада 2017 року у т.зв. ДНР було оприлюднено наказ про «націоналізацію» врожаю, вирощеного за земельних ділянках, включених до «державного» та «комунальних» «майнових фондів» та «зайняті» юридичними особами або фізичними особами «без дозволу».[12] Жителі Луганська стурбовані вимогами влади т.зв. ЛНР, згідно яких приватне житло, залишене без нагляду на строк від 3 місяців, підлягає інвентаризації з можливим переданням у володіння іншими особами.

Залишається актуальним доступ вразливих категорій населення до соціальних послуг та державної допомоги. Зокрема, люди з інвалідністю не мають можливості отримувати безкоштовно окремі медикаменти, товари та щорічне лікування, а допомога з інвалідності, яку виплачують т.зв. ЛНР/ДНР, не покриває основних потреб. В силу цих обставин уразливі категорії населення залишаються залежними від своїх сімей або гуманітарної допомоги. Остання, на жаль, довільно обмежується місцевою владу шляхом акредитування, через що доставляння гуманітарної допомоги до 800 тисяч людей, які її потребують, стає проблематичною.[13] Уряд України в 2017 р. продовжував політику обмежень виплати пенсій в залежності від реєстрації осіб в якості ВПО та місця їх проживання.

На території окупованого Криму основна кількість резонансних порушень прав людини була пов’язана з громадами кримських татар. Окупаційна влада активно переслідувала спроби кримських татар проявляти власну громадську, релігійну або культурну активність. З цією метою був застосований широкий спектр репресивних дій – від штрафів за участь у несанкціонованих діях до масових арештів та звинувачень у приналежності до «Хізб ут-Тахріру» – організації, що вважається «терористичною» та діяльність якої у Російській Федерації заборонена. Менджліс кримськотатарського народу також віднесено до екстремістських організацій.

Так, 21 лютого 2017 р. були заарештовані 10 кримських татар, які знімали на відео обшук в будинку, що належить кримському татарину, підозрюваному в екстремізмі. Вони були визнані винними в порушенні громадського порядку і протидії переміщенню цивільних осіб та засуджені до п’яти діб адміністративного арешту. 13 квітня 2017 р. поліція провела рейд в Бахчисараї і заарештувала двох кримських татар за розміщення «екстремістських матеріалів» у соціальній мережі. П’ять інших кримських татар, які зібралися на вулиці, спостерігаючи за поліцейським рейдом, були заарештовані і звинувачені в «несанкціонованому громадському зібранні». Всі семеро були засуджені, шестеро – до адміністративного арешту (від двох до 10 днів) і один – до грошового штрафу.[14]

8 серпня 2017 р. літнього кримськотатарського чоловіка було заарештовано за проведення одиночного пікету навпроти будівлі Верховного суду Криму в Сімферополі на підтримку кримських татар, щодо яких здійснюються кримінальні провадження. Його було притягнуто до відповідальності за проведення несанкціонованого громадського зібрання і здійснення опору наказам поліції та призначено штраф у розмірі 10 тис. рублів, а також 10 днів арешту.[15]

Одними з найбільш резонансних порушень прав людини стало засудження 11 вересня 2017 р. Ахтема Чийгоза до 8 років позбавлення волі за організацію масових заворушень протягом громадського зібрання у Сімферополі 26 лютого 2014 року, тобто до окупації Криму. Іншим випадком стало засудження 27 вересня 2017 р. Ільмі Умерова до двох років позбавлення волі за публічні заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації протягом телевізійного інтерв’ю.[16]

Залишалася напруженою ситуація зі свободою слова, оскільки окупаційна влада продовжила здійснення тиску на опозиційних та незалежних журналістів.   У лютому 2017 р., наприклад, у Сімферополі була затримана знімальна група телеканалу СТБ (Україна), яка в якості експерименту отримала дозвіл російського МЗС на роботу в Криму.[17] Журналісток Олену Лунькову і Ірину Ромалійську поліцейські перевіряли кілька годин, при цьому вилучили їх документи. Журналістки вважають, що саме широкий розголос інциденту в соцмережах і медіа не допустив того, щоб ситуація стала більш серйозною. Окремі журналісти та активісти, які активно висловлюються по кримській тематиці в ЗМІ, навіть внесені в список терористів і екстремістів (http: // fedsfm. Ru / documents / terrorists-catalog-portal-act). В цьому списку є також українські журналісти, кримчани Ганна Андрієвська, Андрій Клименко та Олег Сенцов.[18]

18 грудня 2017 року Верховний суд Криму залишив чинним вирок, винесений журналісту-фрілансеру Миколі Семені, якого у квітні 2016 року обвинуватили за написання (під псевдонімом) статті, котра нібито містить заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації.[19]

Залишається системною проблемою неналежний рівень надання медичної допомоги у місцях несвободи на території окупованого Криму. Управління Верховного комісара ООН повідомило про випадок відмови засудженому в медичній допомозі в Сімферопольській виправній колонії № 102 через те, що у нього не було медичної страховки Російської Федерації. 6 березня 2017 р. у виправній колонії в Російській Федерації (Тлюстенхабль, Адигея) помер кримський ув’язнений Андрій Левін, куди він був переведений з Криму 1 листопада 2015 року. Він страждав на ВІЛ, туберкульоз, хронічний панкреатит і хронічний паранефрит. 16 лютого 2017 р. А.Левін звернувся до прокуратури Адигеї зі скаргою на те, що йому не було надано жодного медичного лікування.[20]

Серед масштабних порушень прав  людини в Криму слід зазначити призов жителів Криму до збройних сил РФ, що порушує встановлену міжнародним гуманітарним правом заборону примушувати осіб, що перебувають під захистом, служити в збройних силах окупаційної держави. Кількість двох призивів у 2017 р. склала 4800 осіб, при цьому вперше третину призовників планувалося перевести з Криму на материкову частину РФ.[21]

[1] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини. Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 16 лютого 2017 року по 15 лютого 2018 року

[2] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року

[3] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року

[4] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року

[5] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства. Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017. https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[6] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року

[7] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року

[8] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року

[9] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства. Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017. https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf

[10] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року

[11] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року

[12] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року

[13] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року

[14] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року

[15] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року

[16] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року

[17] https://www.facebook.com/lunkovaalyona/posts/10207079799107821

[18] КРЫМ БЕЗ ПРАВИЛ. Тематический обзор ситуации с правами человека в условиях оккупации». – Вып. 4 – Информационная оккупация / Под общей ред.: С. Заец, Р. Мартыновский, Д. Свиридова. – Киев, 2017. – 92 с., https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2016/04/4Kr_Ru_fin_18.12.2017.pdf

[19] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року

[20] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року

[21] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини. Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 16 лютого 2017 року по 15 лютого 2018 року