Презентація до вебінару про іноземний досвід перехідного правосуддя за участі Ірини Марчук у форматі PPT: https://cutt.ly/MtI3liJ
Презентація до вебінару про іноземний досвід перехідного правосуддя за участі Ірини Марчук у форматі PDF: https://cutt.ly/jtI3h8S
Рекомендовані джерела інформації
РЕКОМЕНДАЦІЇ:
Право на життя, захист від катувань та поганого поводження
Профільним комітетам ВРУ ініціювати національне обговорення питань реформи сектору безпеки з подальшою розробкою відповідної стратегії та плану дій для захисту права на життя населення під час надзвичайних ситуацій та надзвичайних ситуацій воєнного характеру.
Кабінету Міністрів України забезпечити виконання Національної стратегії у сфері прав людини та перегляд Плану заходів на її реалізацію з урахуванням потреби захисту прав людини у зв’язку зі збройним конфліктом.
Міністерству оборони України, МВС України підвищити ефективність заходів для забезпечення захисту цивільного населення, яке проживає поблизу лінії зіткнення, в тому числі – механізму евакуації установ, де утримуються особи, які перебувають під опікою чи піклуванням (установи з виконання покарань, психіатричні та інтернатні заклади тощо). У необхідних випадках забезпечити спільно з іншими органами влади евакуацію населення з наданням належного тимчасового житла.
Міністерству оборони України, Генеральному штабу ЗСУ тримати у фокусі постійної уваги питання суворої заборони використання зброї невибіркової дії у населених районах та дотримання особовим складом вимог міжнародного гуманітарного права.
Міністерству оборони України ініціювати активніше очищення територій від мін, інших вибухонебезпечних залишків та небезпечних об’єктів (зруйновані будівлі, мости, військова техніка).
Профільним комітетам ВРУ ініціювати внесення змін до Кримінального процесуального кодексу та законів про правоохоронні органи для забезпечення обов’язкового відеозапису допитів та оснащення місць перебування затриманих осіб у приміщеннях правоохоронних органів пристроями відеозапису з метою запобігання застосуванню катувань та жорстокому поводженню.
Міністерству юстиції, ДПтСУ, МВС України розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів України законопроект щодо підвищення ефективності діяльності Національного превентивного механізму через надання додаткових повноважень для забезпечення виконання його рекомендацій; визначення повноважень щодо ініціювання притягнення до дисциплінарної та іншої відповідальності винних у неналежному поводженні посадових осіб та щодо можливостей вживати інших негайних заходів реагування, обов’язкових до виконання відповідними посадовими особами.
ДПтСУ у процесі розробки положень в’язничної реформи, керуючись засадами ефективної соціальної реабілітації, забезпечити реалізацію таких напрямків:
Органам судової влади у процесі здійснення судової реформи і оновлення корпусу суддів впроваджувати тимчасові заходи, що унеможливлять обмеження таких природних прав засуджених, як право на життя і здоров’я, особисту свободу.
ДПтСУ спільно з МОЗ розробити план включення системи пенітенціарної медицини до загальнодержавної системи охорони здоров’я, не допускаючи погіршення рівня медичного обслуговування засуджених.
Міністерству юстиції погодити медичні акти ДПтСУ щодо надання медичної допомоги з міжнародними стандартами, враховуючи практику ЄСПЛ. Забезпечити належне фінансування медичної допомоги ув’язненим.
Профільним комітетам ВРУ спільно з ДПтСУ розробити механізм евакуації та добровільного переведення осіб, засуджених до початку конфлікту, на підконтрольну урядові України територію незалежно від реєстрації місця їхнього проживання для забезпечення можливості спілкування із членами сім’ї. Ініціювати розробку заходів із забезпечення соціальної, психологічної та іншої підтримки членів сім’ї осіб, які силоміць утримуються в місцях несвободи на території Російської Федерації та тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим без належних правових підстав.
Право на справедливий суд
Кабінету Міністрів України забезпечити виконання рекомендацій Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, викладених у доповідях Управління Верховного Комісара ООН з прав людини щодо ситуації з правами людини, зокрема в частині обов’язку правоохоронних органів України забезпечити доступ затриманого до адвоката одразу після ув’язнення й утримуватися від вчинення будь-яких слідчих дій за відсутності останнього.
Міністерству юстиції розширити виключні обставини перегляду судових рішень не тільки через установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань під час вирішення певної справи судом, а й іншими міжнародними юрисдикційними органами, зокрема Комітетами ООН.
Міністерству юстиції, Судовій адміністрації України передбачити повідомлення про виклик до суду (судова повістка) через місцеві засоби масової інформації для осіб, місце перебування яких невідоме (для забезпечення доступу до суду мешканців окупованих територій та учасників АТО).
Судовій адміністрації України розробити для судів методику визначення майнового стану особи для прийняття судом рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, зменшення його розміру чи звільнення від його сплати.
Право на приватність
Кабінету Міністрів України забезпечити виконання центральними органами виконавчої влади, у віданні яких перебувають місця несвободи, міжнародних стандартів, Конституції України та законів України щодо права осіб на приватність.
Кабінету Міністрів України припинити будь-які контакти Пенсійного фонду України з органами Російської Федерації, які мають наслідком передавання персональних даних громадян України органам держави-агресора.
Свобода пересування
Кабінету Міністрів України:
Право на свободу та особисту недоторканість
Верховній Раді України:
– прискорити розгляд проектів законів про правовий статус осіб, зниклих безвісти (реєстр. №5435 від 22.11.2016), про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо генетичної ідентифікації військовослужбовців) (реєстр. №2001а від 03.06.2015);
– прискорити ратифікацію Римського Статуту Міжнародного кримінального суду.
Кабінету Міністрів України забезпечити виконання рекомендацій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо порушення права на свободу і особисту недоторканність у місцях несвободи.
Генеральній прокуратурі України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Службі безпеки України забезпечити ефективне розслідування злочинів, пов’язаних із насильницьким зникненням і незаконним обмеженням свободи.
Свобода думки, совісті та віросповідання
Міністерству інформаційної політики України виробити чіткі умови та критерії протидії інформаційній війні та гібридним загрозам, за яких обмеження допускалися б лише на підставі закону та з урахуванням міжнародних стандартів. Під час формування та реалізації політики у сфері державно-церковних відносин вживати заходів із протидії міжконфесійним конфліктам, використання релігійних громад для просування державного стратегічного наративу.
Міністерству внутрішніх справ України, Міністерству оборони України вжити заходів із протидії обмеженню свободи совісті.
Міністерству закордонних справ України використовувати правові та міжнародні механізми для захисту свободи совісті та релігійних організацій на тимчасово окупованій території та в окремих районах Донецької та Луганської областей, на території яких уряд України не здійснює своїх повноважень.
Свобода мирних зібрань
Національній поліції України на основі Конституції України, ЄКПЛ та практики ЄСПЛ, а також відповідних документів ОБСЄ та Венеційської Комісії забезпечити постійне навчання поліцейських щодо гарантування безпеки мирних зібрань.
Верховній Раді України у зв’язку з Указом Президента України від 29 грудня 2017 р. №449/2017 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів» забезпечити наступність у розгляді справ судами, зокрема «справ Майдану».
Міністерству юстиції України в межах реалізації Плану заходів з виконання Національної стратегії у сфері прав людини здійснювати моніторинг реалізації Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» у частині змін до КАСУ щодо порядку обмеження свободи мирних зібрань. За результатами моніторингу підготувати пропозиції щодо доцільності прийняття законопроектів реєстр. №3587 і №3587-1 та необхідності подальших змін до законодавства для забезпечення свободи мирних зібрань.
Свобода об’єднань
Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України виключити в подальшому внесення законодавчих ініціатив, які обмежують свободу об’єднань та в цілому порушують громадянські права. Забезпечити на рівні закону і на практиці створення та підтримку сприятливого середовища для громадянського суспільства у відповідності до прав, закріплених у МПГПП, Декларації ООН про правозахисників та резолюціях Ради з прав людини 22/6 про захист правозахисників, 27/5 про безпеку журналістів та 27/31 про простір громадянського суспільства. Щонайменше слід гарантувати свободу об’єднань, свободу громадянському суспільству функціонувати без свавільних втручань держави, спілкуватися та співпрацювати, звертатися по фінансування і захист держави та одержувати його.
Верховній Раді України скасувати закон №6172, що вимагає від працівників неурядових організацій подавати до органів влади декларації про майновий стан.
Верховній Раді України скасувати статтю 186-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка встановлює відповідальність за керівництво або участь у незареєстрованих об’єднаннях громадян[1].
Право власності
Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя розв’язати проблему захисту права матеріальної власності, зокрема у частині спрощення та доступності процедури судового захисту.
Кабінету Міністрів України здійснити комплекс заходів, спрямованих на подолання корупції на рівні держави в цілому і у сфері земельних відносин зокрема.
Кабінету Міністрів України розв’язати питання щодо системного невиконання рішень національних судів, які захищають власність. Забезпечити якнайшвидшу реалізацію положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і виділення достатніх фінансових ресурсів на його виконання.
Кабінету Міністрів України поетапно зняти мораторій на відчуження та зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Розробити законопроекти, за допомогою яких буде забезпечено справедливий, некорумпований, вільний ринок землі.
Кабінету Міністрів України удосконалити захист прав власників земельних ділянок, створити механізми протидії силовому захопленню цих земель, прийняти законодавчі акти, які б урегулювали основні аспекти функціонування ринку землі.
Кабінету Міністрів України удосконалити механізм зміни цільового призначення земельних ділянок та встановити чіткі критерії, за допомогою яких визначатимуться можливості або обмеження у використанні земельної ділянки.
Кабінету Міністрів України створити ефективний та всеосяжний адміністративний механізм реституції та компенсації за майно, зруйноване та (або) пошкоджене в результаті збройного конфлікту.
Гідний рівень життя
Кабінету Міністрів України:
ДФС України розробити наказ «Про затвердження Антикорупційної програми Державної фіскальної служби України на 2018 рік» та в подальшому готувати аналогічні накази, що дозволить вчасно визначити та підготувати конкретні заходи щодо запобігання корупційним порушенням у ДФС України.
ДФС України започаткувати практику громадського обговорення результатів застосування до платників податків різних «пільгових режимів», наприклад, «податкових канікул» з метою визначити, наскільки вони виправдали очікування та чи дійсно сприяли реалізації права на вільну економічну діяльність і підтримку з боку держави та уповноважених державних органів.
ДФС України спільно з МінТОТ України розробити з участю громадськості та впровадити системну програму заходів підтримки малого та середнього підприємництва на тимчасово окупованих територіях та у регіонах, розвиток яких зазнав негативного впливу через збройний конфлікт на Сході України.
ДФС України практикувати поетапне розширення інструментів захисту прав підприємців з боку бізнес-омбудсмана, переймати інституційний розвиток цього напряму за зразком системи Омбудсман+, що позитивно зарекомендувала себе у практиці Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
ДФС України автоматизувати процедуру попереднього митного оформлення та максимально наблизити вимоги щодо формування документів, які вимагаються від зацікавлених осіб, до міжнародного зразка, щоб виключити необхідність дотримання «внутрішніх» стандартів, котрі суттєво відрізняються від міжнародних та ускладнюють таку процедуру в Україні.
Право на освіту
МОН України розробити ефективні механізми та процедури запровадження норм Закону України «Про освіту», серед яких: моніторинг процедур оцінювання та забезпечення якості освіти, підзвітність школи перед громадою і суспільством та прозорість витрачання державних і недержавних фінансових надходжень.
МОН України реалізовувати інформаційно-просвітницьку роз’яснювальну роботу щодо поширення та популяризації інклюзивного підходу у забезпеченні доступу до освіти. Розробити спеціальні програми та навчальні посібники для дітей із різними нозологіями інвалідності, забезпечити загальноосвітні та спеціальні навчальні заклади цими посібниками. Забезпечити систему підготовки педагогічних працівників у галузі форм, методів роботи з дітьми, які мають інвалідність, а також навичок надання першої медичної допомоги дітям, які мають проблеми зі здоров’ям.
МОН України розробити систему комплексних заходів, спрямованих на розширення доступу ромів до освіти, базуючись на аналізі їхніх освітніх потреб та принципах деізоляції.
МОН України розробити й затвердити Загальнодержавну програму з освіти у сфері прав людини, яка має стати базою для розробки державних стандартів і обов’язково долучити до цього процесу зацікавлені громадські організації.
МОН України розвивати можливості дистанційної та екстернатної освіти, особливо для мешканців тимчасово окупованих територій, водночас регулюючи навантаження і тарифікації вчителів, які проводять дистанційне навчання, максимальну кількість учнів у класі.
МОН України підтримувати розширення та реалізацію прав студентів в управлінні вищими навчальними закладами та імплементації інших новацій Закону України «Про вищу освіту».
Протидія дискримінації
Верховній Раді України прийняти у другому читанні і в цілому проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу)» від 20.11.2015 №3501, розширивши перелік захищених ознак за аналогією із Кодексом Законів про працю.
Верховній Раді України повернутися до розгляду проекту Закону «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьби із цими явищами» від 14.11.2016 №0119, ратифікувавши міжнародний договір без застережень.
Кабінету Міністрів України удосконалити законодавство щодо розслідування та відповідальності за злочини на ґрунті нетерпимості.
Участь в управлінні державними справами
Верховній Раді України невідкладно розглянути та ухвалити законодавчі ініціативи, спрямовані на забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб, у тому числі щодо участі у місцевих виборах.
Верховній Раді України під час удосконалення виборчого законодавства враховувати рекомендації міжнародних та регіональних організацій, зокрема Венеціанської комісії щодо забезпечення виборчих прав громадян, формування виборчих округів, фінансування політичних партій, виборчої агітації, функціонування інституцій із проведення виборів, використання у виборчому процесі інформаційних технологій.
Права ВПО та жертв конфлікту
Міністерству соціальної політики спільно з профільними комітетами ВРУ та Міністерствами розробити державну програму підтримки жертв конфлікту, яка передбачатиме: соціальну та психологічну реабілітацію осіб, що стали заручниками/полоненими терористичних угруповань або дістали інвалідність у зоні АТО; безоплатну правову допомогу, заходи фізичної безпеки (за необхідності); можливість отримання нової освіти на бюджетній основі або небюджетній із поверненням коштів.
Профільним комітетам ВРУ ініціювати розширення мережі контрольних пунктів в’їзду-виїзду (КПВВ) для перетину лінії розмежування/адміністративної межі з розміщенням на КПВВ пунктів обслуговування мешканців ОРДЛО та Криму (центри надання адміністративних, соціальних, банківських послуг, послуг нотаріуса; послуг безоплатної правової допомоги тощо). Забезпечити право власності громадян, розширивши перелік товарів та речей для особистого користування, перевезення яких через лінію розмежування/адміністративну межу дозволено.
Кабінету Міністрів України розробити механізм формування фонду виплат матеріальної компенсації жертвам конфлікту (в тому числі – на ліки та медичне обслуговування, послуги психологічних і соціальних служб), який має передбачати такі джерела надходження фінансів: Державний бюджет України; благодійні фонди, кошти міжнародної допомоги; інші доступні джерела, що не заборонені законодавством.
Міністерству соціальної політики ініціювати створення робочої групи з розробки критеріїв та запровадження диференційованого рівня матеріальної компенсації, враховуючи наявність різних особливих обставин та індивідуальних особливостей конкретних жертв збройного конфлікту. Спільно з Міністерством юстиції з метою захисту майнових прав жертв збройного конфлікту ініціювати розробку механізму виконання майнових (боргових) зобов’язань на окупованих територіях та непідконтрольних територіях Донецької і Луганської областей.
МінТОТ України ініціювати внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», закріпивши такі додаткові гарантії здійснення права власності, як: створення реєстру майна ВПО в межах тимчасово окупованих територій або в зоні проведення антитерористичної операції і до якого ВПО не мають доступу фізично; врегулювання процедури відновлення права власності ВПО після повернення на попереднє постійне місце проживання через механізм реституції або компенсації у випадках, коли реституція є неможливою.
Кабінету Міністрів України, враховуючи неналежне функціонування Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (Мінсоцполітики), ініціювати покладення обов’язків щодо формування та ведення бази даних на МінТОТ України.
Кабінету Міністрів України ініціювати створення ефективних адміністративних процедур (за критеріями спрощення, прозорості, доступності та ефективності) отримання та відновлення для громадян, які проживали на окупованих територіях, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, майнові права особи; факти народження та смерті; укладання і розірвання шлюбу. Передбачити гармонізацію адміністративних та судових процедур установлення таких фактів з одночасним звільненням ВПО від сплати судового збору у справах щодо встановлення юридичних фактів.
Кабінету Міністрів України розглянути реалізацію таких питань: ініціювання інфраструктурних проектів, які сприяли б адаптації ВПО у регіонах, куди вони переїхали (будівництво житла, соціальних об’єктів); надання грантів, кредитних ліній для започаткування ВПО власної справи в Україні; створення системи підвищення кваліфікації чи перекваліфікації, здобуття освіти для переселенців у регіонах переміщення; розширення списку пільг для роботодавців, які приймають на роботу ВПО; залучення ВПО до переїзду у громади, де будуть реалізовуватися великі інвестиційні проекти.
Права жінок
Верховній Раді України прийняти Закон «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція).
Верховній Раді України внести зміни до Закону України «Про місцеві вибори» щодо встановлення відповідальності за недотримання обов’язковості представництва осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах не менше 30% від загальної кількості кандидатів у виборчому списку.
Верховній Раді України на виконання вимог Закону України «Про політичні партії в Україні» внести зміни до Закону України «Про вибори народних депутатів України» стосовно обов’язковості представництва осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах не менше 30% від загальної кількості кандидатів у виборчому списку та встановлення відповідальності за недотримання цього положення.
Центральній виборчій комісії погодити свої нормативно-правові акти у відповідність до вимог законодавства щодо 30% розміру квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків від партії у виборчому списку кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати місцевих рад та не допускати порушення цього положення.
Кабінету Міністрів України на виконання вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» розробити ефективний механізм запобігання домашньому насильству і насильству за ознакою статі та закріпити його у підзаконних нормативно-правових актах.
Кабінету Міністрів України повністю виконати заходи плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини до 2020 року, які стосуються забезпечення прав жінок, та інших чинних національних програм і планів, які стосуються прав жінок.
Кабінету Міністрів України запровадити, розширити гендерну освіту та ознайомлення з правами жінок для всіх вікових категорій (дошкільний вік, шкільний вік, студенти, дорослі).
Розробити і впровадити ефективні механізми інтеграції прав жінок і гендерної рівності в роботу державних інституцій та місцевих органів влади. Забезпечити призначення на посади керівників різних рівнів виключно на конкурсній основі, не допускаючи гендерної сегрегації та надання переваг кандидатам чоловічої статі.
Кабінету Міністрів України здійснити заходи щодо реального впровадження гендерно орієнтованого бюджетування.
Кабінету Міністрів України оновити методологію проведення гендерно-правової експертизи чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів.
Права дітей
Міністерству соціальної політики, враховуючи вагоме соціальне значення питання деінституалізації, оприлюднювати поточну інформацію (за шість та дванадцять місяців) щодо виконання Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 – 2026 рр. та плану заходів з реалізації її І етапу, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 №526-р.
Координаційному центру з надання правової допомоги внести на розгляд Міністра юстиції пропозиції щодо уточнення, протягом якого періоду та / або в якому обсязі (кількість годин) буде забезпечено надання дитині безоплатної вторинної правової допомоги.
Міністерству соціальної політики з метою недопущення таврування дітей розробити зміни до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 №2229-VIII щодо заміни терміну «дитина-кривдник» на «дитина, яка вчинила домашнє насильство».
Міністерству соціальної політики спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади та заінтересованими органами, організаціями розробити та прийняти підзаконні акти щодо комплексного міжвідомчого запобігання і протидії домашньому насильству у сім’ях із дітьми, надання допомоги і захисту постраждалим дітям, а також коригування поведінки дітей, які вчинили домашнє насильство.
Кабінету Міністрів України сприяти розвитку інклюзивної освіти, поширюючи її не тільки на дітей з інвалідністю.
Кабінету Міністрів України створити систему катамнезу та запровадити програми раннього втручання в усіх регіонах України.
Права людей з інвалідністю
Верховній Раді України імплементувати положення Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю до національного законодавства, зокрема щодо недискримінації осіб з інвалідністю, забезпеченням розумного пристосування, в тому числі у сфері зайнятості, деінституалізації та послуг за місцем проживання.
Для ефективної імплементації Міжнародної класифікації функціонування обмежень життєдіяльності та здоров’я Кабінету Міністрів України розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект змін до законодавства щодо реабілітаційних послуг для осіб із порушеннями здоров’я.
Міністерству освіти вивчити питання щодо доцільності об’єднання дітей з особливими освітніми потребами в окремі групи зі спеціальними умовами та розробити систему однакового оцінювання під час проведення апробації ЗНО шрифтом Брайля. Особливі умови слід створювати якнайближче до місця проживання / навчання.
Міністерству соціальної політики розробити Порядок компенсації вартості самостійно придбаних технічних та інших засобів реабілітації, передбачений ч. 1 ст. 27 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні».
Права людей з проблемами психічного здоров’я
Верховній Раді України погодити ст. 42 Цивільного кодексу України із ч. 3 ст. 300 Цивільного процесуального кодексу України щодо можливості подання заяви про поновлення дієздатності фізичною недієздатною особою.
Верховній Раді України внести зміни до абзацу 2 ч. 4 ст. 63 Цивільного Кодексу України, виклавши її у такій редакції: «Під час призначення опікуна для малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, а також під час призначення піклувальника для неповнолітньої особи та фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена, враховується бажання підопічного».
Верховній Раді України внести зміни до ст. 43 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» у частині скасування положення щодо згоди опікуна на медичне втручання відносно недієздатної особи.
Верховній Раді України у зв’язку з низькою спроможністю органів опіки та піклування здійснювати контроль за дотриманням прав людини щодо недієздатних осіб під час їх госпіталізації, внести зміни до ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», поклавши функції контролю на органи судочинства.
Кабінету Міністрів України розробити та подати на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» щодо надання права на безпосереднє звернення про отримання первинної та вторинної безоплатної правової допомоги недієздатним особам та особам, дієздатність яких обмежена.
Кабінету Міністрів України посилити спроможність органів опіки та піклування, зокрема через розроблення відповідного законодавства та ресурсного посилення відповідних інституцій.
Кабінету Міністрів України під час розробки Плану заходів на реалізацію «Концепції охорони психічного здоров’я на період до 2030 року» враховувати довгострокові рішення із реформування інших сфер, залучати до консультацій із її розроблення органи місцевого самоврядування, інші зацікавлені сторони.
Кабінету Міністрів України під час планування та впровадження довгострокових рішень у сфері реформування охорони здоров’я враховувати особливості ланки послуг психічного здоров’я.
[1] Альтернативні звіти у межах 3-го циклу Універсального періодичного огляду стану справ в сфері дотримання прав людини в Україні. Див.: стор.47 // Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf
ГІДНИЙ РІВЕНЬ ЖИТТЯ[1]
Бідність та соціальне відчуження залишаються одним із найвідчутніших викликів. Фактичне зниження соціальних стандартів у поєднанні з підвищенням цін створюють несприятливе середовище для успішного запровадження реформ та зменшення суспільної напруги. Показники вимірювання рівня бідності можуть відрізнятися, проте частка охопленого нею населення залишається значною. Дані ПРООН, оприлюднені під час презентації Доповіді щодо Індексу людського розвитку-2016, свідчать: «В Україні налічується 1,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб, 2,8 мільйона людей з обмеженими можливостями, близько 60% живуть за межею бідності, що визначається як фактичний прожитковий мінімум»[2]. Власне, за показником ІЛР щодо рівня життя Україна займає одне з останніх місць у Європі. «Однак щодо України найбільш песимістичні результати стосуються рівня життя. Хоча протягом 1990 – 2015 рр. загальне значення ІРЛ України зросло на 5,2%, зараз валовий національний дохід (ВНД) нижчий, ніж на початку 1990-х років, коли було вперше проведено оцінку рівня людського розвитку»[3].
Офіційна статистика щодо рівня життя здається оптимістичною. Рівень бідності за витратами нижче фактичного прожиткового мінімуму у І півріччі 2017 р. становив 48,3%, а за доходами нижче фактичного прожиткового мінімуму – 39,4% та показав певне зростання порівняно з попереднім періодом. Рівень абсолютної бідності, розрахований на основі законодавчо встановленого розміру прожиткового мінімуму, навпаки, дещо зменшився та становив 3,7%. Проте рівень бідності за міжнародним критерієм ООН збільшився на 0,1 в. п. і становив 1,9%. Показники відносної бідності у першому півріччі 2017 р. мали тенденції до зростання: рівень бідності за критерієм за витратами (75% медіани сукупних витрат) становив 25,4%, а за критерієм з використанням еквівалентної шкали ЄС (60% медіани сукупних доходів) – 9,7%[4].
Дещо іншою є суспільна оцінка рівня життя. За даними дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», за останній рік у більш як 60% опитаних погіршилося матеріальне становище, у 30% воно не змінилося, лише у 6% – покращилося, 2% – не визначилися з відповіддю. Більше ніж 60% опитаним не під силу сплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги, 35% мають змогу їх оплачувати, ще 3% не визначилися. Абсолютна більшість (97%) опитаних відчувають на собі підвищення цін на споживчі товари і послуги у цьому році[5]. Недостатньо коштів на харчування у 12% опитаних Київським міжнародним інститутом соціології[6].
Підтверджують невтішний аналіз соціологів дані щодо розриву між доходами багатих та бідних. Якщо у 2006 р. цей розрив був 1:10, у 2016 — 1:30, то у 2017 — 1:40. Тоді як у країнах ЄС такий показник становить 1:5. Повсюдним явищем стає бідність працівників не лише у бюджетній сфері, але й у підприємництві[7]. Середня зарплата в Україні становить 190 євро і є найнижчою у Європі[8], а різниця в оплаті праці чоловіків та жінок у І півріччі 2017 р. становила 26,6%[9].
На жаль, нинішню систему соціальної підтримки не можна вважати надто ефективною. Незважаючи на стратегічні пріоритети з її удосконалення, цьогорічні тенденції, за винятком впливу підвищення мінімальної заробітної плати, не дуже відрізняються від попередніх періодів.
Такі тенденції відображаються й на рівні громад. Орієнтація місцевих програм на окремі захищені законодавством категорії не завжди прямо веде до надання допомоги особам / домогосподарствам, що перебувають за межею бідності[21].
Гострою залишається й проблема забезпечення житлом. «За даними дослідників, рівень забезпеченості житлом в Україні утричі нижчий, ніж того вимагають стандарти ООН. На одного українця припадає 23,8 кв. м житла, — в Європі ці показники майже удвічі вищі. Тільки на квартирній черзі перебувають приблизно 650 тис. українців і рік у рік їх кількість зростає»[22]. На жаль, державні програми фактично не фінансуються. В окремих обласних центрах наявні місцеві програми сприяння придбанню / будівництву житла. До прикладу, у м. Суми у межах програми сприяння житловому молодіжному будівництву у 2017 р. з міського бюджету було виділено кошти на 5 пільгових довгострокових кредитів сім’ям на будівництво житла. Проте у жодному із 7 проаналізованих міст не передбачено програм із забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб[23].
Є певні зрушення у статистиці безробіття в Україні. Кількість зареєстрованих безробітних за 2017 р. скоротилася з 429 тис. осіб у січні до 354 тис. у грудні, але кількість вакансій на українському ринку праці, навпаки, за цей самий період зросла з 47 до 50,5 тис[24]. Однак, позитивний тренд можна пояснити і відтоком значної частки населення країни за кордон. За різними даними, за межами України заробляють на життя від 6 до 8 мільйонів осіб. Серед країн Центрально-Східної Європи саме Україна є джерелом найбільшої кількості трудових мігрантів із вищою освітою, стрімко втрачаючи освічених і досвідчених фахівців (інженерів, лікарів, фахівців ІТ-сектору, агрономів і викладачів). Ще однією проблемою є те, що кваліфіковані трудові мігранти згодом втрачають свої навички, бо часто займаються «непрофільною» діяльністю — один із трьох українських мігрантів із вищою освітою виконує роботу, яка не потребує такої високої кваліфікації[25].
Підтверджують цю невтішну статистику соціологи. Серед тих, хто працював за кордоном, майже половина були задіяні у сфері будівництва та ремонту (43%), вдвічі менше (23%) – на сільськогосподарських роботах, 10% – на роботах по дому, по 3% мали досвід роботи в IT, догляді за дітьми, ресторанному бізнесі (кухарі, офіціанти, прибиральники). По 2% працювали в готельному бізнесі, офісними працівниками, медичним персоналом. По 1% заявили, що працювали прибиральниками та у сфері послуг (перукарі, масажисти, майстри); 35% опитаних працювали за кордоном офіційно, 61% – неофіційно, 4% не дали відповіді[26].
На жаль, ця тенденція у майбутньому може набути загрозливих рис. За даними соціологів, 44% опитаних виявили бажання працювати / отримати роботу за кордоном: молодь – 68%, особи середнього віку – 52%, старшого віку – 20%. Молодь більше за інших хоче отримати роботу через бажання реалізації себе як спеціаліста та отримання досвіду у міжнародних компаніях, найстарші – через кращий соціальний захист за кордоном[27]. За іншими даними, майже 30% живуть із думкою про те, що готові виїхати закордон, 64% заявили, що не замислювалися про те, щоб виїхати з України. Серед тих, хто має намір покинути Україну, 55% — молодь у віці від 18 до 29 років; 44 — від 30 до 39 років; 33% – 40 – 50-річні[28].
У 2016 р. в Україну від заробітчан надійшло 5,4 млрд доларів, що на 4% більше за показник попереднього року. Ця сума дорівнює 19% від суми доходів держбюджету в 2016 р. і становить приблизно 7% ВВП нашої країни, водночас Україна входить до першої тридцятки країн, найбільш залежних від експорту трудових ресурсів[29].
[1] Розділ підготовлено: Мойса Богдан
[2] Доповідь ПРООН: Україна зайняла 84 місце серед 188 країн світу [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.un.org.ua/ua/informatsiinyi-tsentr/news/4089-dopovid-proon-ukraina-zainiala-84-e-mistse-sered-188-krain-svitu
[3] Індекс людського розвитку: Україна падає, що робити [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ua.undp.org/content/ukraine/uk/home/ourperspective/ourperspectivearticles/2017/04/13/-.html
[4] Інформація щодо рівня життя населення у 2017 році. Додатки: інформаційно-аналітична записка Мінсоцполітики // Федерація професійних спілок України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://expert.fpsu.org.ua/news/392-informatsiya-shchodo-rivnya-zhittya-naselennya-u-2017-rotsi
[5] Дослідження проведено у травні 2017 року // Соціологічна група «Рейтинг» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ratinggroup.ua/research/ukraine/vzglyady_grazhdan_na_ekonomicheskuyu_i_politicheskuyu_situaciyu_v_ukraine.html
[6] Алла Котляр. Тактичні песимісти і стратегічні оптимісти // Дзеркало тижня. Україна [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://dt.ua/SOCIUM/taktichni-pesimisti-i-strategichni-optimisti-264606_.html
[7] Що в Україні погіршувало ситуацію з правами людини у 2017? // Вгору [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vgoru.org/index.php/prava-lyudini/item/24293-shcho-v-ukraini-pohirshuvalo-sytuatsiiu-z-pravamy-liudyny-u-2017
[8] В Україні середня зарплата становить 190 євро і є найнижчою в Європі // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/v_ukrajini_serednjia_zarplata_skladaje_190_jevro_i_je_najnizhchojiu_v_jevropi
[9] Навіть за Держстатом в Україні чоловіки заробляють на 27% більше за жінок // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/navit_za_derzhstatom_v_ukrajini_choloviki_zarobljiajiut_na_27_bilshe_za_zhinok_
[10] Прожитковий мінімум встановлено ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1801-19. Фактичний прожитковий мінімум, що розраховується згідно зі ст. 5 Закону України «Про прожитковий мінімум», опубліковано Федерацією професійних спілок України // Федерація професійних спілок України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://expert.fpsu.org.ua/monitoring-prozh-minimum/385-prozhitkovij-minimum-v-tsinakh-grudnya-2017-roku
[11] Закон України «Про державний бюджет України на 2017 рік» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1801-19
[12] Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання прав і свобод людини і громадянина в Україні. Права людини. Київ. [б. в.], 2018. – С. 11. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/files/Dopovidi/Report-2018-1.pdf
[13] Що в Україні погіршувало ситуацію з правами людини у 2017? // Вгору [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vgoru.org/index.php/prava-lyudini/item/24293-shcho-v-ukraini-pohirshuvalo-sytuatsiiu-z-pravamy-liudyny-u-2017
[14] Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання прав і свобод людини і громадянина в Україні. Права людини. Київ. [б. в.], 2018. – С. 11. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/files/Dopovidi/Report-2018-1.pdf
[15] Олександр Сергієнко. Як зігрітися Україні або як «нагрівають» українців // Дзеркало тижня. Україна [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://dt.ua/energy_market/yak-zigritisya-ukrayini-abo-yak-nagrivayut-ukrayinciv-265959_.html
[16] Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання прав і свобод людини і громадянина в Україні. Права людини. Київ. [б. в.], 2018. – С. 23. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/files/Dopovidi/Report-2018-1.pdf
[17] Перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1774-19/paran394#n394
[18] Мінсоцполітики пропонує 120 грн на місяць замість пільгового проїзду. Що з цього приводу думають особи з інвалідністю? // ВГО «Національна асамблея людей з інвалідністю» [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://goo.gl/y4574n
[19] Правова безвихідь для людей від Європейського суду // Варто знати [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://goo.gl/UirgjK
[20] Олена Проценко. Понад 12 тисяч українців не отримають компенсацію від Європейського суду // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/articles/ponad-12-tysyach-ukrajintsiv-ne-otrymayut-kompensatsiyu-vid-evropejskoho-sudu/
[21] Зі звітів розділу «Гідний рівень життя» міні-проекту УГСПЛ «Місцевий індекс прав людини»
[22] Сергій Комнатний. Державні житлові програми // Дзеркало тижня. Україна [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://dt.ua/business/derzhavni-zhitlovi-programi-buterbrod-dlya-bidnih-chi-instrument-vihodu-krayini-z-demografichnoyi-krizi-260536_.html
[23] За даними проекту УГСПЛ «Місцевий індекс прав людини»
[24] Юлія Мостова, Сергій Рахманін. Кровотеча // Дзеркало тижня. Україна [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.gazeta.dt.ua/internal/krovotecha-chomu-ukrayinci-pokidayut-svoyu-krayinu-267394_.html
[25] Там само
[26] Настрої серед українців-заробітчан // Соціологічна група «Рейтинг» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ratinggroup.ua/research/ukraine/nastroeniya_sredi_ukraincev-zarobitchan.html
[27] Динаміка міграційних настроїв українців // Соціологічна група «Рейтинг» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ratinggroup.ua/research/ukraine/dinamika_migracionnyh_nastroeniy_ukraincev.html
[28] Юлія Мостова, Сергій Рахманін. Кровотеча // Дзеркало тижня. Україна [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.gazeta.dt.ua/internal/krovotecha-chomu-ukrayinci-pokidayut-svoyu-krayinu-267394_.html
[29] Сергій Савенко. Українці на експорт: сьогодні і завтра трудової міграції // fi.Новини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://news.finance.ua/ua/news/-/413402/ukrayintsi-na-eksport-sogodni-i-zavtra-trudovoyi-migratsiyi
СВОБОДА ДУМКИ, СОВІСТІ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ[1]
2017-й став роком укріплення започаткованих раніше тенденцій. У запалі протидії зовнішній небезпеці влада потурає собі у спокусі вдаватися до інколи сумнівних з погляду дотримання прав людини обмежень усередині країни. Прагнення мобілізувати і так радикалізовану громадську думку призводить до того, що під гаслом захисту чи то країни, чи то традиційних християнських та сімейних цінностей, чи оборони патріотизму вживаються дії або висловлювання, мало пов’язані із правами людини, а лобістська діяльність Ради церков із запобігання утвердженню принципу рівності гідна кращого застосування. Незважаючи на спроби експертної спільноти виробити умови боротьби із гібридними загрозами, які зменшили б ризики для основоположних свобод, більшість їхніх ініціатив розбивається об стіну «простих» рішень.
Орієнтування на заборони було обране урядом як альтернативний спосіб захисту національної безпеки. Ще у грудні 2016 р. парламент ухвалив урядовий законопроект[2], згідно з яким на митну територію України не може бути ввезена видавнича продукція, яка за своїм змістом спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади; пропагує війну, вчинення терористичних актів; пропагує комуністичний та/або націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими та їхню символіку; розпалює міжетнічну, расову, релігійну ворожнечу; посягає на права і свободи людини; пропагує державу-агресора, зокрема її органи влади, представників органів влади, працівників культури та інших сфер держави-агресора, які публічно підтримують окупацію території України; використовує шаржування державних символів України (Державного Герба, Державного Прапора, Державного Гімну) у будь-якому вигляді. 5 квітня 2017 р. Кабінет Міністрів ухвалив відповідний Порядок, яким на Держкомтелерадіо покладено повноваження у сфері дозволу на ввезення друкованої продукції. Держкомтелерадіо, надаючи відповідні дозволи або відмови, керується висновком Експертної ради[3]. До завершення 2017 р. під заборону потрапили 24 видання російських авторів та перекладених книг[4]. Перелік заборонених книг та авторів експертна спільнота оцінює неоднозначно, як приклад наводячи заборону російськомовного перекладеного видання британського автора[5].
Іншою ціллю стали інтернет-ресурси та соціальні мережі, компанії, власники яких походять із Росії. Служба безпеки України визнала небезпечними «понад 800 антиукраїнських груп». «Прийнявши таку позицію СБУ, Президент своїм указом увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Санкції стосувалися 468 юридичних та 1228 фізичних осіб, а також передбачали блокування веб-ресурсів mail.ru, Яндекс, соцмереж ВКонтакте та Одноклассники. Блокування веб-ресурсів дістало негативну оцінку практично всіх цільових груп. Міжнародні та національні експерти зауважили порушення принципу пропорційності втручання держави в свободу слова, а також необ’єктивний і позасудовий порядок закриття низки веб-ресурсів»[6].
Заборони так само стосувалися російських телеканалів, зокрема опозиційного до кремлівського режиму каналу «Дождь», інтернет-публікацій, у яких вбачався антиукраїнський чи проросійський зміст[7]. Лише у липні 2017 р. розпочалося розслідування щодо діяльності веб-сайту «Миротворець», на якому, починаючи з серпня 2014 р., оприлюднюються персональні дані тисяч осіб, у тому числі працівників медіа і громадських активістів, яких називають там такими, що підтримують діяльність озброєних груп та «тероризм»[8].
Не спростували цієї тенденції й парламентарі: народні депутати вирішили не зупинятися на цьому і в окремих законодавчих ініціативах, зокрема, законопроекті №6688[9] пропонують доповнити визначення технологічного тероризму щодо застосування мережі інтернет у випадках: «та/або спрямовані на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, на здійснення впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста)»[10]. У відповідній заяві Правозахисного порядку денного наголошується, що: «цей документ запроваджує російську практику роботи спецслужб із блокування доступу до інформаційного ресурсу без рішення суду. Відповідно, технологічним тероризмом може бути визнано будь-яку дискусію про рішення влади з метою впливу на такі рішення, якщо для цього використовувався інтернет»[11]. Наразі законопроект не включено до порядку денного, однак вірогідність його прийняття здається цілком можливою.
Водночас до порядку денного включено іншу законодавчу ініціативу – №2050а, що передбачала встановлення заборони на поширення або сприяння поширенню інформації про проведення антитерористичної операції без дозволу оперативного штабу[12]. «Бажання органів влади забезпечити замовчування суспільно значущої інформації <…> призвело до спроби здійснити це найпростішим шляхом, а саме – шляхом встановлення кримінальної відповідальності за поширення або сприяння поширенню інформації про проведення антитерористичної операції без дозволу оперативного штабу.»[13].
Ще однією, тісно пов’язаною із заборонами, є тенденція до пошуку та протидії внутрішнім «агентам Кремля». Надто категоричними видаються твердження Національного інституту стратегічних досліджень щодо Української православної церкви (Московського патріархату). «Ця церква засвідчила свою колабораціоністську позицію, яка проявилась як у співпраці з окупантами на непідконтрольних Україні територіях, так і у запереченні російської агресії та представленні її як до внутрішнього (громадянського) конфлікту, поширенні пропагандистської маячні про нібито спільне походження українського та російського народів. Священоначалля, ієрархи та священнослужителі УПЦ МП регулярно демонструють неповагу до української влади, національних символів та героїв, зневажливо відмовляють патріотично налаштованим громадянам у церковних відправленнях (навіть щодо поховань полеглих у боях із окупантом українських воїнів), закликають молодь не захищати Україну тощо»13. Попри всю важливість заходів на захист країни, все-таки така точка зору не сприяє національному примиренню, її категоричність щодо всієї конфесії може негативно позначитися на повазі до свободи віросповідань її вірних. Водночас очевидною є необхідність підкріплення вищецитованої позиції Національного інституту стратегічних досліджень рішеннями суду та відкритими провадженнями щодо незаконних дій священнослужителів УПЦ.
Більш явно ця тенденція продемонстрована в п. 19 Наказу МВС щодо організації служби військового духовенства у Національній гвардії. «Командування військової частини <…> 19) не допускає (обмежує діяльність) священиків тих релігійних організацій, центри яких знаходяться на території країни-агресора»[14]. Реалізація цього пункту може мати наслідком обмеження свободи совісті віруючих однієї з православних конфесій[15].
Повертаючись до принципу відділення церкви від держави, слід визнати, що представництво релігійних організацій, активно лобіюючи ті чи інші законодавчі норми, саме потенційно провокує порушення цього принципу. Як приклад, просування позиції Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій під час розгляду Комітетом ВР із питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення антидискримінаційних поправок, підготовлених до другого читання проекту Трудового кодексу України. «Верховна Рада та Уряд повинні відстоювати національні інтереси України, дбати про добробут українського народу, плекати самобутність, культурні особливості та моральні засади українського суспільства. А відтак – протистояти тиску та завзятим намаганням просунути в законодавство України дедалі ширше підґрунтя до легалізації так званих одностатевих «шлюбів» чи партнерств», – заявила Рада Церков у своєму зверненні до парламентарів[16]. Особливо парламентарі підтримали представництво релігійних організацій у справі ратифікації Стамбульської конвенції[17].
Симптоматичним щодо іншого принципу – відділення школи від церкви – є неоднозначна позиція суспільства у питанні обов’язкового викладання у школах предмету християнської етики. 13,5% опитаних глибоко переконані, що предмет потрібно викладати всім учням із залученням представників православних церков. Кожний п’ятий українець (21,9%) переконаний, що це мають робити спеціально підготовлені вчителі. 34,9% респондентів погоджуються на факультатив, але без виставляння оцінок і якщо в цьому будуть зацікавлені батьки. Чимала частка опитаних (18,5%) виступила категорично проти цього предмета у школі, а ще 11,2% було важко відповісти. У зв’язку з цим правозахисники, не заперечуючи викладання релігій у школі, наполягають на дотриманні свободи совісті усіх віруючих та невіруючих учнів: «В Україні осіб, які сповідують християнство, – переважна кількість. Та було б непогано фокус дискусії про християнську етику зміщувати в бік необхідності викладати предмет про релігійне різноманіття»[18].
На жаль, триває й тенденція втручання у свободу релігій представників окремих конфесій, зокрема Свідків Єгови[19]. Досить тривожна ситуація зі свободою совісті склалася на тимчасово окупованих територіях та в окремих районах Донецької та Луганської областей. Зокрема діяльність організації Свідків Єгови було заборонено через те, що у приміщеннях організації нібито знайшли «агітаційні матеріали з нацистською символікою та атрибутикою, а також листівки із закликами співпрацювати з українськими силовиками»[20], після чого Зали Царства стали недоступні для вірян. Пізніше «суд» виніс «рішення», де проголошено, що дії Свідків Єгови «посягають на релігійне самовизначення інших осіб»[21].
Дві релігійні публікації цієї ж релігійної організації «Донецька народна республіка» визнала «екстремістськими». Свідків Єгови звинувачували в екстремізмі та залякували, проводили свавільні обшуки релігійних будівель та конфіскацію релігійної літератури, викликаючи членів громади до «поліції» або «прокуратури» і повідомляли, що вони повинні припинити свою діяльність, доки їхню організацію не буде «зареєстровано». Однак, відповідно до інформації Управління Верховного Комісара Організації об’єднаних Націй з прав людини, порядку такої «реєстрації» не було встановлено[22]. Загальна кількість експропрійованих залів будівель Свідків Єгови на відповідних територіях постійно збільшується і на початок 2018 р. становить 14[23].
Інші протестантські громади також зазнають обмежень. Наприклад, «Міністерством державної безпеки» «Луганської народної республіки» публічно названо «Нетрадиційною релігійною організацією» баптистську громаду, яку, окрім цього, звинувачено у «деструктивній діяльності»[24]. Загалом у серпні 2017 р. у «Луганській народній республіці» ухвалено «наказ», у якому вимагається отримати від релігійних організацій позитивний «висновок теологічної експертизи» для «реєстрації» та діяльності у статусі «юридичної особи». До того ж, «Експертна рада», створена для проведення такої «теологічної експертизи», може видати негативний висновок на підставі великого та неконкретного переліку причин[25].
Не краща ситуація із правами релігійних організацій і на території Криму. У червні 2017 р. було скасовано реєстрацію усіх 22 релігійних громад Свідків Єгови в Криму у зв’язку з рішенням Верховного суду Російської Федерації у квітні 2017 р., яким було встановлено, що ця громада порушила національне законодавство щодо боротьби з екстремізмом. Ця ситуація зачепила приблизно 8 тисяч вірних[26].
Під загрозою опинилася діяльність Української Православної Церкви Київського Патріархату у Криму через відсутність офіційного юридичного статусу[27]. Це підтверджують події 31 серпня, коли кримські силовики здійснили напад на храм Святих рівноапостольних князів Ольги та Володимира у Сімферополі. У результаті блокування храму травмували руку архієпископу Сімферопольському і Кримському УПЦ КП Клименту, пошкодили та вивезли церковні цінності[28].
Незважаючи на перереєстрацію, становище УГКЦ у Криму також не прийнятне. Лише два священики громади проживають на окупованому півострові, оскільки решту священників УГКЦ, які не були мешканцями Криму станом на березень 2014 р., визнано іноземцями, їм довелося виїхати з півострова[29].
[1] Підготовлено Богданом Мойсою, УГСПЛ
[2] Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження доступу на український ринок іноземної друкованої продукції антиукраїнського змісту» №1780-19 від 08.12.2016 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1780-19
[3] Постанова Кабінету Міністрів України №262 від 05.04.2017 «Деякі питання видачі (відмови у видачі, анулювання) дозволу на ввезення видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/262-2017-%D0%BF
[4] Російський переклад книжки британського публіциста не дозволили розповсюджувати в Україні через антиукраїнські цитати // Детектор медіа [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://detector.media/infospace/article/133798/2018-01-17-rosiiskii-pereklad-knizhki-britanskogo-publitsista-ne-dozvolili-rozpovsyudzhuvati-v-ukraini-cherez-antiukrainski-tsitati/
[5] Ідеться про видання Ентоні Бівора «Сталінград». Докладніше – за посиланням вище.
[6] Свобода слова в умовах інформаційної війни та збройного конфлікту / А.Б. Блага, О.А. Мартиненко, Б.С. Мойса, Р.В. Шутов; за заг. ред. О.А. Мартиненка // Українська Гельсінська спілка з прав людини. – К., 2017. – С. 28–29 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wpcontent/uploads/2018/01/Web_Svoboda_Slova_A5_Ukr3.pdf
[7] Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року, 16 травня – 15 серпня 2017 року, 16 серпня – 15 листопада 2017, 16 листопада 2017 – 15 лютого 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[8] Там само
[9] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері №6688 від 12.07.2017 авторства І.Ю. Вінника («БПП»), Д.Б. Тимчука та Т.М. Чорновол («Народний фронт»)
[10] Поки що не Росія: правозахисники констатують наступ держави на права людини // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/pravozahisniki_konstatujiut_nastup_derzhavi_na_prava_ljiudini
[11] Там само
[12] Свобода слова в умовах інформаційної війни та збройного конфлікту / А.Б. Блага, О.А. Мартиненко, Б.С. Мойса, Р.В. Шутов; за заг. ред. О.А. Мартиненка // Українська Гельсінська спілка з прав людини. – К., 2017. – С. 29–30 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wpcontent/uploads/2018/01/Web_Svoboda_Slova_A5_Ukr3.pdf
[13] Там само
[14] Наказ Міністерства внутрішніх справ України №205 від 24.03.2016 «Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Національній гвардії України» // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0557-16
[15] Заборонити служити капеланам Московського патріархату. Аваков правий чи порушує право на віросповідання? // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/zaboronivshi_svjiashhennikiv_moskovskogo_patriarkhatu_dljia_kapelanstva_ukrajina_porushuje_pravo_na_virospovidannjia__dumka
[16] Трудовий кодекс намагаються скоригувати на користь ЛГБТ-спільноти без громадського обговорення // Інститут релігійної свободи [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1792%3A1&catid=34%3Aua&Itemid=61&lang=uk
[17] Докладніше – у розділі «Протидія дискримінації»
[18] Ірина Виртосу. Великодні роздуми про права людини // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/velikodni_rozdumi_pro_prava_ljiudini
[19] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року. – С. 33 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[20] В «ЛНР» обвинили «Свидетелей Иеговы» в работе на спецслужбы Украины // Громадське радіо [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hromadskeradio.org/news/2017/08/29/v-lnr-obvinili-svideteley-iegovy-v-rabote-na-specsluzhby-ukrainy
[21] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року – С. 31 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[22] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року. – С. 26 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[23] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2017 року – 15 лютого 2018 року. – С. 31 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[24] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 листопада 2016 року – 15 лютого 2017 року. – С. 31 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[25] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року. – С 32 – 33 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[26] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року. – С. 37 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[27] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року. – С. 42 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
[28] В Криму силовики напали на храм Київського патріархату: винесли цінності, травмували архієпископа // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/v_krimu_siloviki_napali_na_khram_kijivskogo_patriarkhatu_vinesli_cinnosti_travmuvali_arkhijepiskopa
[29]Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року. – С. 42 // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини
ПРАВА ДІТЕЙ[1]
Станом на 2017 р. кількість дітей в Україні становила 7 615 606 осіб (18% від загальної кількості постійного населення)[2]. Уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба зазначив, що Україна посідає 186 місце у світі за показником народжуваності і 13 місце у світі – за показником вимирання нації. Майже 106 тис. дітей, а це 1,5% усього дитячого населення країни, живуть і виховуються в інтернатах, але тільки 8% із них – сироти, решта 92% мають батьків[3]. Крім того, 17% мають інвалідність. Основною причиною потрапляння дітей в інтернатні заклади у 2017 р. залишалися неблагонадійні сім’ї, бідність родин, складні життєві обставини, недостатність послуг із підтримки дітей та сімей із дітьми на місцевому рівні. Щонайменше 600 тис. дітей проживають у неблагонадійних родинах, і вони, по суті, «у черзі» на потрапляння до інтернатних закладів[4].
У 2017 р. було прийнято Національну стратегію та План заходів із реформування інтернатних установ на 2017 – 2026 рр.[5]. У межах проекту модернізації соціальних послуг, на який Україна отримала позику на 300 млн євро від Світового банку, передбачено пілотні проекти з деінституалізації у кількох областях. Проте на сайті Мінсоцполітики станом на кінець березня 2018 р. немає жодної інформації про стан виконання запланованих на 2017 р. заходів.
На виконання прийнятих у 2016 р. змін до законодавства щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, зокрема у частині організації наставництва, забезпечення найкращих інтересів дитини тощо, у 2017 р. пройшли навчання 30 патронатних сімей[6].
Питання забезпечення найкращих інтересів дитини у 2017 р. розглядалося також і з погляду доступу дітей до правосуддя. А саме, 11 липня 2017 р. Європейський Суд з прав людини виніс рішення у справі «М.С. проти України» (скарга стосувалася вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини після розлучення батьків та неналежного розслідування владою імовірних сексуальних знущань над дитиною). Вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує ґрунтовного вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у розв’язанні спірного питання для всіх сторін. Зокрема у визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю (крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною); по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 76)[7].
Поліпшення ситуації з доступом дітей до правосуддя у 2017 р. відбулося також і завдяки розширенню їхніх можливостей отримати безоплатну вторинну правову допомогу. Тепер право на всі види правових послуг, передбачені ч. 2 ст. 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» мають «діти, у тому числі діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, діти, які постраждали внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту»[8].
Із питаннями прав дитини були пов’язані прийняті протягом 2017 р. законодавчі акти. 7 листопада 2017 р. Верховна Рада посилила державні гарантії безпеки дітей від зовнішніх загроз, передбачивши, що охорона дитинства є однією з пріоритетних сфер національних інтересів у контексті Закону «Про основи національної безпеки України», а забезпечення особливого піклування про дитину та реалізація її прав визначається як принцип внутрішньої політики у контексті Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». У прикінцевих положеннях Закону Кабінет Міністрів отримав доручення передбачити під час опрацювання проекту закону про Державний бюджет України на 2018 р. суттєве підвищення розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років та для дітей віком від 6 до 18 років; до 1 січня 2018 р. розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону щодо покращення соціального захисту сімей з дітьми та встановлення справедливих соціальних гарантій дітям[9].
6 грудня 2017 р. було внесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, а саме визнано обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину щодо малолітньої дитини або у присутності дитини (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК), а в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, закріплено можливість застосувати до винної особи такого обмежувального заходу, як обмеження спілкування з дитиною у разі, якщо домашнє насильство вчинено стосовно дитини або у її присутності (п. 2 ч. 1 ст. 91-1 КК України)[10].
7 грудня 2017 р. парламент посилив захист права дитини на належне утримання через удосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів[11], а також удосконалив підходи до захисту і отримання допомоги дітьми у зв’язку із домашнім насильством[12]. До того ж, увага приділяється і дітям, які постраждали від домашнього насильства, і дітям, які його скоїли.
Стосовно загальної ситуації з доступом дітей до правосуддя наведемо оцінку Міжнародної мережі з прав дитини (Child Rights International Network, CRIN), яка дослідила, як правові системи 197 країн дозволяють дітям реалізувати свої права або ж навпаки, провокують порушення, з якими вони повинні боротися. У підготовленій цією організацією Глобальній доповіді про доступ дітей до правосуддя Україна отримала 55,4 бали і разом з Руандою посіла 80 місце[13].
Національна стратегія у сфері прав людини визнає важливе значення захисту прав дитини й визначає своїм пріоритетом створення сприятливого середовища для виховання, навчання, розвитку дитини та ефективної системи забезпечення реалізації її прав; удосконалення державного механізму забезпечення прав дитини, запланувавши виконання п. 81 Плану. Моніторинг імплементації Нацстратегії показав, що на кінець 2017 р. було проведено 20 заходів (25%). У стані виконання перебували 33 заходи (41%), 12 заходів (15%) були виконані частково, 14 (17%) залишилися невиконані; ще стосовно 2 заходів (2%) інформація відсутня[14].
Серед проблем у сфері реалізації прав дитини станом на 2017 р. визначимо такі:
– досі не розроблено механізму евакуації населення із зони бойових дій та нормативно-правового акту, яким би чітко регламентувався порядок дій персоналу установ, де утримуються діти, які перебувають під опікою чи піклуванням (установи з виконання покарань, психіатричні та інтернатні заклади тощо) на непідконтрольній території;
– не запроваджено дієвого механізму виявлення дітей, які беруть безпосередню участь у воєнних діях чи збройних конфліктах;
– не сформовано та не запроваджено міждержавних, державних, міжгалузевих, галузевих стандартів безпеки та добробуту дитини;
– більше 200 тисяч дітей потребують термінової психологічної допомоги через психологічні травми внаслідок загибелі рідних та близьких, переховування у підвалах під обстрілами тощо; досі залишилася нез’ясованою доля неповнолітніх (21 особа), котрі трималися в установах Державної пенітенціарної служби України Донецької та Луганської областей;
– основна маса дітей, які не зареєстровані у встановленому законом порядку, перебувають у соціально складних та неблагонадійних сім’ях. Передусім це стосується ромських сімей та сімей, члени яких не мають громадянства.
[1] Підготовлено Аллою Благою, УГСПЛ
[2] Вікова структура населення України // Державна служба статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/dem/piramid/all.php
[3] В Україні за роки її незалежності чисельність дитячого населення зменшилась майже вдвічі // Укрінформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2165052-kilkist-ditej-v-ukraini-zmensilas-majze-vdvici.html
[4] Там само
[5] Про Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017 – 2026 роки та план заходів з реалізації її І етапу / Розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 №526-р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/526-2017-%D1%80#n23
[6] В Україні активно розвивається навчання патронатних вихователів // ВГО Магнолія [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://magnolia.org.ua/uk/content/v-ukrayini-aktivno-rozvivaietsya-navchannya-patronatnih-vihovateliv-video
[7] Пархоменко П. Значення рішення ЄСПЛ у справі «M.С. проти України» для правозастосовчої практики // Юрлига [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://jurliga.ligazakon.ua/news/2017/7/25/162658.htm
[8] Про безоплатну правову допомогу / Закон України від 02.06.2011 №3460-VI // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3460-17
[9] Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій безпеки дітей / Закон України від 07.11.2017 №2180-VIII // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2180-19
[10] Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами / Закон України від 06.12.2017 №2227-VIII // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2227-19/paran6#n6
[11] Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів / Закон України від 07.12.2017 №2234-VIII // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2234-19
[12] Про запобігання та протидію домашньому насильству / Закон України від 07.12.2017 №2229-VIII // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2229-19
[13] Права, средства правовой защиты и представительство: глобальный доклад о доступе детей к правосудию // CRIN [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.crin.org/sites/default/files/crin_a2j_global_report_russian.pdf
[14] Стан виконання Національної стратегії у сфері прав людини // Національний індекс прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hro.org.ua/index.php?r=9#result
СВОБОДА ПЕРЕСУВАННЯ[1]
Протягом 2017 року найтриваліших порушень свободи пересування було допущено щодо внутрішньо переміщених осіб та інших громадян України під час перетину лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях, адміністративного кордону з тимчасово окупованою АР Крим.
Досі діє дозвільний порядок переміщення осіб через лінію розмежування (зіткнення) у межах Донецької та Луганської областей[2]. Змін щодо безстрокових перепусток, необхідних для перетину лінії розмежування, внесених у квітні 2017 р. до Тимчасового порядку, не було запроваджено на практиці. Встановлена ще у 2015 р. заборона на регулярне пасажирське сполучення через лінію зіткнення найбільше вплинула на незахищені верстви населення: вони не мають власного транспорту чи інших варіантів для перетину лінії зіткнення, тому вимушені погоджуватися на невигідні умови, користуючись послугами перевізників, що спекулюють на цих перевезеннях. Водночас пасажири та перевізники, а також правозахисники наполягають на тому, щоб автобусні та залізничні перевезення через лінію зіткнення здійснювалися офіційно. Недостатня кількість транспортних коридорів через лінію розмежування є серйозним викликом для забезпечення свободи пересування. Проїзд до населених пунктів «сірої зони» часто супроводжується безпідставними вимогами військовослужбовців пред’явити перепустку, що видається для перетину лінії зіткнення, або довідку внутрішньо переміщеної особи. Також на деяких блокпостах проїзд можливий лише за списком, який затверджений місцевою адміністрацією[3].
Зафіксовано також порушення права на безпечне перетинання лінії зіткнення. Прикра ситуація з доступом до пішохідного переходу лінії зіткнення через, зокрема, КПВВ «Станиця Луганська», який є єдиним переходом у роботі на території Луганської області, вимагає істотного поліпшення. Перш за все, у цьому пункті перетину доцільно вдосконалити логістику переходу, скоротити час очікування та створити нормальні умови для людей, які перетинають лінію розмежування, надто для тих, кому важко очікувати протягом тривалого часу у зв’язку зі станом здоров’я. Так само має бути гарантовано безпеку для цивільних мешканців, які переходять через лінію розмежування, і осіб, що забезпечують цей перехід.
До того ж, у зв’язку зі зростанням кількості осіб, які перетинають лінію зіткнення, викликають занепокоєння безпекові ризики – часті обстріли КПВВ, які спричиняють поранення та смерті цивільних мешканців, а також численні випадки підриву на мінах та снарядах на узбіччях біля КПВВ[4]. Інтенсивність руху через лінію зіткнення, своєю чергою, зумовлена вимогами Уряду, відповідно до яких ВПО, котрі мають право на пенсію, зобов’язані відбувати обтяжливі процедури підтвердження своєї особи для отримання пенсії особисто.
Відсутність захисту від спеки/холоду, місць для відпочинку, неналежні санітарні умови на контрольних пунктах погіршують і без того складне становище людей та загострюють проблеми захисту, особливо осіб з інвалідністю, осіб похилого віку, дітей і жінок. Дуже тривожною у 2017 р. була ситуація в Луганській області, де маршрут через Станицю Луганську залишається єдиним для перетину лінії зіткнення. Перейти лінію розмежування тут можливо лише пішки через небезпечні дерев’яні пандуси, що з’єднують частини зруйнованого мосту. Зафіксовано недостатність інвалідних візків із боку мосту, підконтрольного урядові, та цілковиту відсутність доступу до візків з боку мосту, контрольованого НЗФ, а потреба в такому виді допомоги вкрай висока. Крім того, поганий стан пандусів створює загрозу для життя та безпеки пішоходів.
У транспортних коридорах Донецької області автобуси, що курсують між так званим «нульовим блокпостом» та КПВВ, не пристосовані для осіб з інвалідністю. На деяких КПВВ протягом робочого часу не завжди наявні автомобілі швидкої допомоги. Задокументовано випадки, коли недоцільні або непропорційні обмеження та перевірки на блокпостах порушували не лише право на свободу пересування, а й право на особисту свободу та безпеку. Наприклад, 11 липня 2017 р. на блокпості в Мар’їнці працівники СБУ протягом кількох годин допитували волонтерку з Донецька, яка часто перетинає лінію зіткнення, щоб відвідати свою літню матір на території, контрольованій НЗФ, та своїх дітей у Запоріжжі (територія, підконтрольна урядові), стосовно її ймовірної причетності до НЗФ. Додаткові перешкоди для свободи пересування спричинено відкриттям Національною поліцією України так званих «внутрішніх» блокпостів, що ніяк не пов’язані з маршрутами перетину лінії зіткнення.
Наявні обмеження свободи пересування непропорційно впливали на цивільне населення, що проживає безпосередньо біля лінії зіткнення, перешкоджаючи доступу громадян до медичних, освітніх, соціальних, адміністративних та юридичних послуг. Крім того, ця штучна межа та складна процедура її перетину розділяє сім’ї, що створює додаткові труднощі[5].
Попри систематичні звернення правозахисних організацій та спостережних місій міжнародних організацій, уряд не усунув завад для переміщення майна та особистих речей з окупованого Криму. У грудні 2015 р. Кабінет Міністрів прийняв Постанову №1035 «Про обмеження поставок окремих товарів з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію». Після набрання Постановою чинності тисячі кримчан зіткнулися з проблемами, пов’язаними з переміщенням майна через контрольно-пропускні пункти. Постанова обмежує типи та кількість соціально значущих товарів, які можуть бути вивезені з території Криму або ввезені на неї. Наразі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 у справі №826/9502/16 визнано незаконним та нечинним п. 1 Постанови №1035 (тобто скасовано дискримінаційні обмежувальні норми щодо заборони на період тимчасової окупації поставок товарів (робіт, послуг)[6].
Моніторинг на адміністративному кордоні засвідчив, що рішення суду виконується непослідовно. У деяких випадках українські правоохоронці вимагали від подорожніх, яким не було відомо про рішення суду, дотримуватися положень постанови, що втратили чинність. В інших випадках, особливо коли було пред’явлено копію судового рішення, правоохоронці дозволяли безперешкодний перетин адміністративного кордону. Окрім того, станом на 10 серпня 2017 р. текст уже скасованої Постанови залишався вивішеним на пункті пропуску «Чонгар». Позитивним є той факт, що до переліку осіб, які можуть звертатися по спеціальний дозвіл на перетин адміністративного кордону, було додано іноземних юристів та правозахисників, адже до 29 липня 2017 р. в українському законодавстві до загальної заборони перетину іноземцями адміністративного кордону між Кримом та материковою Україною виняток допускався лише для осіб, у яких є підстави сімейного чи релігійного характеру, та іноземців, які володіють нерухомістю в Криму[7].
[1] Розділ підготовлено: Семьоркіна Олена
[2] Тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затверджений наказом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей від 14.04.2017 № 222 – ог (із останніми змінами та доповненнями від 15.12.2017 №1000 ог)
[3] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства. Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf
[4] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства. Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf
[5] Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport19th_UKR.pdf
[6] Універсальний періодичний огляд: альтернативний вимір. Компіляція альтернативних доповідей організацій громадянського суспільства. Третій цикл УПО, Україна: ПРООН в Україні, 2017 // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2017/04/UPR_3rd-cycle_CSOs_ua.pdf
[7] Там само
ПРАВО НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ[1]
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у 2017 році виніс 4 рішення у справах щодо України, в яких констатується порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:
За даними судової статистики, на 5,95% збільшилась порівняно з 2016 р., кількість розглянутих місцевими загальними судами справ і заяв у порядку цивільного судочинства понад строки, встановлені ЦПК України[2]. Збільшилася кількість задоволених подань прокурорів на застосування запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням свободи.[3]
Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини у 2017 р. ініціював заходи для вирішення системної проблеми надмірної тривалості досудового слідства та судового провадження: напрацьовано Концепцію імплементації превентивних та компенсаційних засобів захисту від надмірної тривалості провадження в Україні[4], розроблено проект закону про компенсацію (відшкодування) за рахунок держави шкоди, завданої порушенням розумних строків досудового провадження, розгляду справи судом; розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо приведення порядку застосування запобіжних заходів у відповідність з практикою Європейського суду з прав людини» (внесено урядом до Верховної Ради України реєстр. №7089 від 07.09.2017)[5].
Частково вирішено проблему порушення у ч. 3 ст. 315 КПК України права людини на свободу та особисту недоторканність, про що було зазначено в рішеннях Європейського суду, зокрема, у справах «Чанєв проти України», «Харченко проти України»: за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Конституційний Суд України прийняв рішення від 23.11.2017 р. №1-р/2017, в якому визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення третього речення ч. 3 ст. 315 КПК України. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а саме з 23 листопада 2017 року запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії, стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом[6].
За результатами моніторингу виконання Національної стратегії у сфері прав людини та Плану заходів на її реалізацію, помітна позитивна динаміка у погодженні з міжнародними стандартами процедури затримання і тримання особи під вартою, припинення практики незареєстрованих затримань. А саме розпочато обладнання адмінбудівель поліції системами відеоспостереження із забезпеченням можливості централізованого збереження перегляду та копіювання матеріалів у встановленому законодавством порядку. В оперативно-службовій діяльності органів та підрозділів Держприкордонслужби також використовуються підсистеми відеоспостереження, які забезпечують дистанційний контроль за ситуацією в пунктах пропуску через державний кордон України, окремими ділянками кордону та об’єктами підвищеної небезпеки. Усі адміністративні будівлі органів та підрозділів Національної гвардії України обладнані системами відеоспостереження із забезпеченням збереження з можливістю копіювання його в установленому законодавством порядку, без можливості перегляду у режимі віддаленого доступу. Адміністративні будівлі СБУ (зовнішній та внутрішній периметр та окремі поверхи) обладнано системами відеоспостереження із централізованим збереженням записів. Утім, уряд досі не ініціював внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу (ст. 107) та законів про правоохоронні органи для забезпечення обов’язкового відеозапису допитів та оснащення місць перебування затриманих осіб у відділах правоохоронних органів пристроями відеозапису з метою запобігання застосуванню катувань та жорстокому поводженню[7].
Урядом вживалися заходи щодо посилення ефективності судового контролю за підставами позбавлення свободи, зокрема під час застосування примусової госпіталізації до психіатричних закладів: законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо проведення судово-психіатричної експертизи в адміністративному провадженні внесено урядом до Верховної Ради України (реєстр. №7472 від 29.12.2017). Щоправда, у 2017 р. законопроект не було розглянуто.
Не вирішено проблеми унеможливлення безпідставного та неналежним чином оформленого затримання, тримання особи під вартою без рішення суду в частині урегулювання питань кримінально-правових наслідків фактичного ув’язнення раніше засуджених осіб на тимчасово окупованих територіях, а також осіб, які звільняються з цих установ[8].
В окупованому Криму триває практика необґрунтованих обшуків та затримань[9].
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини із власної ініціативи здійснює низку проваджень щодо порушення правоохоронними органами Російської Федерації права на свободу та особисту недоторканність громадян України[10].
Проблема незаконного та свавільного позбавлення волі, насильницьких зникнень і викрадень унаслідок збройного конфлікту на Сході України та Кримському півострові, зокрема й із боку правоохоронних органів України, постійно порушується в доповідях Управління Верховного Комісара ООН з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні[11].
[1] Розділ підготовлено: Семьоркіна Олена
[2] Судова статистика // Судова влада України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://court.gov.ua/inshe/sudova_statystyka/porivn_tabl_17
[3] Звіт про роботу прокурора за 12 місяців 2017 року // Генеральна прокуратура України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.gp.gov.ua/ua/stst2011.html?dir_id=113275&libid=100820&c=edit&_c=fo
[4] Пропозиції до Концепції імплементації превентивних та компенсаційних засобів захисту від надмірної тривалості провадження в Україні // Міністерство юстиції України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://rm.coe.int/doc-4/168078f22e
[5] Щорічний звіт про результати діяльності Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у 2017 році // Міністерство юстиції України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://minjust.gov.ua/files/general/2018/02/20/20180220171407-57.pdf
[6] Рішення Конституційного Суду України №1-28/2017 від 23.11.2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/1-p_2017.pdf
[7] Стан виконання Національної стратегії. Розширений пошук по заходах // Національний індекс прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hro.org.ua/index.php?r=9#169_1
[8] Стан виконання Національної стратегії. Розширений пошук по заходах // Національний індекс прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.hro.org.ua/index.php?r=9#169_1
[9] Анализ нарушений прав человека в оккупированном Крыму за 2017 год //Крымскотатарский ресурсный центр [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ctrcenter.org/ru/analytics/87-analiz-narushenij-prav-cheloveka-v-okkupirovannom-krymu-za-2017-god-prezentaciya
[10] Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання прав і свобод людини і громадянина в Україні // Офіційний сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ombudsman.gov.ua/files/Dopovidi/Report-2018-1.pdf
[11] Для прикладу: Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport18th_UKR.pdf ;
Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 серпня – 15 листопада 2017 року // Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/UAReport20th_UKR.pdf
ПРАВА ОСІБ ІЗ ПРОБЛЕМАМИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я[1]
Можна схвально оцінити прийняття у 2017 р. Верховною Радою України низки важливих законопроектів[2], покликаних покращити ситуацію із забезпеченням прав осіб із психічними порушеннями. Більшість нововведень стосувалися розширення прав недієздатних осіб, зміни процедури позбавлення особи дієздатності, механізмів примусової госпіталізації та примусового огляду осіб із психічними розладами, а також зміна кримінального процесуального законодавства, яке регулює застосування примусових заходів медичного характеру. Пропонований розділ покликаний окреслити вплив законодавчих змін на забезпечення прав осіб із психічними та інтелектуальними порушеннями.
Системою психічного здоров’я охоплено значну частку населення. Станом на 1 січня 2017 р. 1673328 жителів України перебували на обліку у зв’язку із розладами психіки та поведінки, в тому числі 694928 – внаслідок розладів, пов’язаних зі вживанням алкоголю та наркотиків (3,9% населення). За 2016 р. до закладів з надання психіатричної допомоги було госпіталізовано 182415 хворих, які в середньому 53,4 дні перебували у стаціонарі. На кінець 2016 р. в Україні 261240 хворих на психічні розлади мали групу інвалідності, з них 8,5% – діти у віці до 17 років. 9893 хворих у 2016 р. первинно були визнані особами з інвалідністю у зв’язку з психічними розладами. Смертність населення України від навмисного самоушкодження у 2015 р. становила 17,7 на 100 тис. населення.[3] На жаль, послуги психіатричної допомоги продовжують асоціюватись із обмеженням прав людини, дискримінацією, в тому числі сеґрегацією користувачів цих послуг.
Найвразливішою групою залишаються недієздатні особи та особи, дієздатність яких обмежена. Їх кількість станом на 01.01.2017 склала 39 797 осіб, із них 36 025 осіб з інвалідністю (91,4%). Свого часу УГСПЛ уже висловлювала стурбованість щодо належного рівня послуг майже 9% осіб, яким інвалідності не встановлено. Очевидною є необхідність активнішого включення органів опіки та піклування до розв’язання питань доступу недієздатних осіб до послуг, пов’язаних з інвалідністю. 30 427 недієздатним особам та 1 128 особам, цивільна дієздатність яких обмежена, призначено опікунів та піклувальників, з яких 30 111 (95,5%) перебувають у родинних стосунках з підопічними. 7 666 недієздатних осіб та 164 особи, цивільна дієздатність яких обмежена, опікунів та піклувальників яким не призначено, перебувають під опікою чи піклуванням закладів соціального захисту сфери управління Мінсоцполітики. 5 297 недієздатних осіб поміщено опікунами до спеціальних закладів.[4]
Покращити доступ до правосуддя цієї категорії громадян мають зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України. Статтею 300 ЦПК визначено, що заяву про перегляд рішення про визнання особи недієздатною може бути подано самою особою. Крім того, захистити інтереси недієздатних або обмежено дієздатних осіб покликане й положення частини 6 тієї ж статті ЦПК, яке обмежує строк рішення про обмеження цивільної дієздатності або позбавлення дієздатності двома роками[5]. Однак ці зміни не можна вважати повноцінними, оскільки законодавець не вніс відповідних змін до ст. 42 ЦК України, яка теж регулює процедуру поновлення дієздатності. Виходить, що наразі існує колізія у законодавстві, адже у ЦК України зазначено, що поновлення цивільної дієздатності відбувається лише за заявою опікуна або органу опіки та піклування[6].
Як позитивне можна оцінити положення ст. 299 ЦПК про участь особи, щодо якої приймається рішення про визнання її недієздатною або обмеження її дієздатності, у судовому засіданні. Передбачено й можливість участі через відеоконференцію у разі перебування особи у психіатричному закладі. Участь особи у судовому засіданні, заслуховування її думки є одним із фундаментальних умов доступу до правосуддя осіб із проблемами психічного здоров’я. Втім, законодавець вирішив, що не в усіх питаннях, які стосуються недієздатних осіб та осіб, дієздатність яких обмежена, їхня думка є важливою. Зокрема не передбачено врахування думки особи під час розгляду справ щодо призначення опікуна чи піклувальника.
Водночас зменшено втручання опікуна до інших сфер життя недієздатної особи, а саме виключено положення про стерилізацію недієздатних осіб за згодою опікуна (ст. 281 ЦКУ, ст. 49 Основ законодавства України про охорону здоров’я). Однак ризик прийняття опікуном рішень, які не обов’язково можуть бути підтримані недієздатною особою, зберігається через положення ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я України, згідно з якою медичне втручання щодо недієздатної особи здійснюється за заявою опікуна[7].
Викликом залишається й забезпечення права на захист осіб, що перебувають під опікою чи піклуванням. На жаль, такі особи не можуть самостійно отримати безкоштовної правової допомоги. Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» таку допомогу може бути надано виключно на підставі звернення опікуна чи піклувальника[8]. Це положення суттєво ускладнить або навіть унеможливить доступ до правосуддя недієздатних осіб, зокрема у питаннях поновлення цивільної дієздатності.
Турбує й дискримінація недієздатних осіб у частині позбавлення їх права на звернення. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» звернення недієздатних осіб не підлягають розгляду, таке звернення може бути подано лише законними представниками. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини 10 листопада 2017 р. підготував відповідне конституційне подання про визнання таких положень неконституційними[9]. На це час питання про відкриття конституційного провадження розглядається в Конституційному Суді України.
У змінах до Закону України «Про психіатричну допомогу» переглянуто процедуру госпіталізації недієздатних осіб. Відповідно до рішення Конституційного Суду України[10] порядок госпіталізації недієздатної особи за згодою опікуна було визнано неконституційним. З того часу питання госпіталізації недієздатної особи вирішувалося на підставі рішення суду. Згідно зі змінами до ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», недієздатну особу може бути госпіталізовано за її згодою, або у випадку неможливості отримання такої згоди – за рішенням органу опіки та піклування, яке ухвалюється не пізніше 24 годин з моменту звернення до цього органу законного представника зазначеної особи і може бути оскаржено до суду[11]. На жаль, увесь позитивний ефект від уведення контролю над госпіталізацією недієздатних осіб втрачається через низьку спроможність органів опіки та піклування. Є побоювання, що рішення цих інституцій матиме виключно формальний характер, про що опосередковано свідчить подана кількість недієздатних осіб, які позбавлені послуг, пов’язаних з інвалідністю.
Тим самим Законом передбачено необхідність отримання згоди особи з психічними порушеннями у випадках надання послуг психічного здоров’я, наприклад, щодо вирішення питання застосування лікування, проведення психіатричного огляду, надання амбулаторної допомоги, госпіталізації до психіатричної лікарні, влаштування до закладів соціального захисту. Якщо така особа не може висловити прохання чи надати усвідомлену письмову згоду, тоді згоду може надати опікун, який, своєю чергою, повинен повідомити органи опіки та піклування[12].
Особам, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру, у змінах до Закону України «Про психіатричну допомогу» забезпечено гарантії доступу до альтернативної судово-психіатричної експертизи та право на звернення до суду із заявою про зміну чи припинення застосування примусових заходів медичного характеру. Крім того, відтепер адміністрація закладу, де перебуває особа, повинна забезпечити безперешкодну можливість обстеження особи обраним нею незалежним лікарем-психіатром на території закладу з надання психіатричної допомоги або кримінально-виконавчої установи відповідно[13].
Внесено зміни й до Кримінального процесуального Кодексу України[14]: захищено процесуальні права осіб із психічними розладами у кримінальному процесі[15] та гарантовано обов’язкову участь особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру, у судовому засіданні[16].
Стриманий оптимізм, що зміни у послугах психічного здоров’я набуватимуть обертів, додає схвалена в уряді Концепція розвитку охорони психічного здоров’я на період до 2030 року[17]. Як один зі способів розв’язання проблем у цій сфері у документі пропонується: «Зменшення дискримінації та порушень прав людей з проблемами психічного здоров’я передбачається за рахунок приведення національного законодавства у відповідність з вимогами міжнародних документів з прав людини, виконання програм підтримки працевлаштування осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями, соціальної інтеграції, здобуття освіти, залучення пацієнтів та їх сімей, а також громадських об’єднань, які здійснюють захист прав пацієнтів, до планування та виконання програм у сфері охорони психічного здоров’я, впровадження ефективного механізму здійснення контролю за дотриманням прав людини під час надання допомоги людям з проблемами психічного здоров’я та механізму притягнення до відповідальності за дії, що мають ознаки дискримінації за ознакою психічного здоров’я. Протидія стигмі, подолання соціальної ізоляції осіб з психічними та інтелектуальними порушеннями буде здійснюватися шляхом включення таких осіб до соціальних спільнот, забезпечення їх підтриманого проживання на рівні територіальної громади, соціального супроводу під час працевлаштування, удосконалення системи надання реабілітаційних та соціальних послуг». Всіляко підтримуючи таку амбітну мету, розраховуємо, що напрями її реалізації будуть наповнені конкретним змістом та необхідними фінансовими ресурсами. Крім того, хочеться сподіватися, що довгострокові рішення у сфері психічного здоров’я враховуватимуть реформування в інших сферах, зокрема децентралізації, загальної реформи охорони здоров’я.
До слова, фахівців у сфері психічного здоров’я якраз і турбує неврахування цієї ланки у реформі охорони здоров’я. Експерти зауважують, що скорочення ліжок у психіатричній допомозі без розвитку амбулаторних її форм не сприятиме ефективним послугам. Крім того, серйозні виклики для осіб із проблемами психічного здоров’я можуть виникнути під час взаємодії із сімейними лікарями на первинній ланці, зокрема щодо захисту конфіденційної інформації про стан психічного здоров’я пацієнта. Експерти звертають увагу й на суттєве звуження кількості лікарських засобів Національним переліком: «Унаслідок цього в нас залишилася обмежена кількість найменувань ліків, які пацієнти можуть отримати безкоштовно, за деякими нозологіями — лише один препарат»[18]. Незрозуміле також включення послуг психічного здоров’я до гарантованого переліку безплатних медичних послуг: «Нині держава обіцяє безкоштовну первинну, екстрену та паліативну допомогу. А як бути пацієнтам із вадами психічного здоров’я, особливо з тяжкими розладами (таких в Україні 20 – 25% від загальної кількості психічнохворих)?»[19].
Віддаємо належне Міністерству охорони здоров’я у розробленні і затвердженні нових Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги[20]. Згаданий нормативно-правовий акт визначає права та обов’язки осіб, до яких застосовано примусові заходи медичного характеру, передбачає розробку індивідуальних планів соціальної та психологічної реабілітації пацієнтів, регламентує соціально-побутові умови перебування пацієнтів у закладах з надання психіатричної допомоги.
[1] Розділ підготували: Лебідь Віталія, Мойса Богдан
[2] Див.: Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги
від 15.04.2016 №4449 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58760 ;
Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо врегулювання законодавства у сфері застосування запобіжних заходів до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування)
від 04.12.2014 №1242 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52696 ;
Проект Закону про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів
від 23.03.2017 №6232 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61415
[3] Дані взято із Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 р. №1018-р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1018-2017-%D1%80
[4] Соціальний звіт за 2016 рік // Офіційний веб-портал Міністерства соціальної політики України. – 2017. – 35 С. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.msp.gov.ua/timeline/Socialni-zviti-.html
[5] Цивільний процесуальний кодекс України. Ред. від 24.02.2018 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/paran8275#n8275
[6] Цивільний кодекс України. Ред. від 07.03.2018 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15
[7] Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 10.03.2018 №2801-12 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12
[8] Закон України «Про безоплатну правову допомогу» від 07.01.2018 №3460-17 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3460-17
[9] Конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради з прав людини від 17.11.2017 №1-2553 // Конституційний Суд України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/kp000_redacted.pdf
[10] Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-1/2016 від 01.06.2016 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v002p710-16
[11] Закон України «Про психіатричну допомогу» (зміни вводяться в дію 10.06.2018 р.) // Голос України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/296976
[12] Там само.
[13] Ст. 19 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст. 95 КК України, ст. 514 КПК України
[14] Зміни вводяться в дію 10.06.2018 р. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
[15] Ст. 506 КПК України
[16] Ст. 512 КПК України
[17] Концепцію схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 р. №1018-р
[18] Охорона психічного здоров’я загубилася в нетрях реформи // Ваше здоров’я [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.vz.kiev.ua/ohorona-psyhichnogo-zdorov-ya-zagubylasya-v-netryah-reformy/
[19] Там само.
[20] Наказ Міністерства охорони здоров’я від 31.08.2017 №992 «Про затвердження Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1408-17
ПРАВА ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ[1]
2017 рік у сфері прав людей з інвалідністю запам’ятається як рік законодавчого врегулювання використання терміну «особа з інвалідністю», прийняття довгоочікуваного сучасного Закону України «Про освіту», обраного курсу на деінституалізацію дитячих закладів та декларування впровадження Міжнародної класифікації функціональних обмежень.
Незважаючи на певні зрушення у законодавчій площині, складається враження, що системність і послідовність цих дій відсутня. З одного боку, на законодавчому рівні закріплюється використання терміну «особа з інвалідністю»[2], а з іншого – Міністерство освіти і науки України рекомендує для використання у навчанні підручники, на обкладинці яких написано «для розумово відсталих дітей». Напевне, лише за допомогою розголосу цієї проблеми у соціальних мережах вдалося розв’язати її у найкоротший термін. Відповідно до наказу МОН у підручниках, які друкуватимуться за кошти державного бюджету у 2017 р., назви патологічних станів учнів загальноосвітніх навчальних закладів буде замінено кодуванням відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб[3].
На жаль, на момент підготовки звіту статистика щодо кількості осіб з інвалідністю на початок 2017 р. відсутня, тому доводиться скористатися даними, які публічно озвучили урядовці. Отже, станом на початок 2017 р. загальна чисельність осіб з інвалідністю в Україні становила 2 млн 600 тис. осіб: понад 240 тис. осіб з інвалідністю I групи, понад 900 тис. осіб – II групи і понад 1,3 млн осіб – III групи; дітей з інвалідністю практично понад 156 тис[4]. Окрім цього, у порівнянні з попереднім 2016 – 2017 навчальним роком на 53% збільшилася кількість учнів в інклюзивних класах – з 2700 осіб до 4100 осіб. Також на 7% збільшилася кількість учнів з особливими потребами, для яких навчально-виховний процес організовано у спеціальних класах загальноосвітніх шкіл за місцем проживання[5].
Підтверджує враження фрагментарності дій із забезпечення прав осіб з інвалідністю прийняття Закону, яким термінологію погоджено із Конвенцією про права осіб з інвалідністю. На жаль, уряд змінив буквально лише термін, не надто вдаючись у зміну моделі інвалідності, яку декларував іще далекого 2012 р. Як приклад – ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», у якій закріплено, що оснащення та пристосування робочих місць здійснюється «з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю»[6]. Очевидно, мало йтися про врахування необхідності мінімізації перешкод у виконанні особою професійних обов’язків. Те ж саме стосується й терміну «розумне пристосування», використання якого, за деякими винятками, не виходить за межі теоретичних змагань. Є сподівання, що реалізація Плану заходів з упровадження в Україні Міжнародної класифікації функціонування обмежень життєдіяльності та здоров’я поліпшить цю ситуацію.[7] Реалізація Плану, як задумано, повинна поширити послуги, пов’язані з порушенням здоров’я не лише на осіб, яким формально встановлено групу інвалідності. Однак терміни виконання заходів, зокрема щодо розроблення законодавства зі впровадження МКФ та надання реабілітаційних послуг ставлять під сумнів реалістичність їх реалізації.
Урядові законодавчі ініціативи у сфері безперешкодного доступу покликані посилити відповідальність за недотримання державних будівельних норм та державних стандартів[8]. Є дві законодавчі ініціативи, через які пропонується внести зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення щодо відповідальності у сфері доступності. Водночас із запровадженням механізму адміністративної відповідальності за дискримінацію порушення у сфері неврахування потреб маломобільних груп населення можуть розглядатись у контексті цього механізму.
Інцидент 2017 р. у київському метрополітені вкотре актуалізував проблему відсутності інфраструктури та умов для незрячих користувачів собак-поводирів. Чоловіка не впустили до метрополітену через те, що він був із собакою, наявність якої пояснював необхідністю супроводу.[9] Дискусія, що розгорнулась у середовищі людей з інвалідністю та поза ним, підтвердила відсутність системної державної політики із забезпечення осіб з інвалідністю допоміжними засобами.
Вперше у 2017 р. створювалися спеціальні умови для дітей з особливими освітніми потребами під час проведення зовнішнього незалежного оцінювання, передбачені спільним наказом МОН та МОЗ[10]. Проте у ЗМІ повідомлялося, що діти з інвалідністю та їхні батьки були обурені тим, що особливі (спеціальні) умови забезпечувались без урахування місця проживання дитини, оскільки діти, які потребували спеціальних умов, об’єднувались в окремі групи. Як приклад наводиться ситуація, коли для складання ЗНО дитина з інвалідністю була змушена їхати з одного району міста в інший, що стало додатковою перешкодою для таких дітей, особливо враховуючи недоступність транспортної інфраструктури та значну відстань[11].
Зіштовхнулися з труднощами у процесі отримання відповідного медичного висновку також випускники Києва, оскільки лікарі в поліклініках, до яких батьки зверталися за направленням на лікарсько-консультаційну комісію, не знали про такі вимоги[12].
Усього в 2017 р. для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні було зареєстровано 308 осіб з особливими освітніми потребами, 174 з яких отримали 30 додаткових хвилин для виконання сертифікаційної роботи; 14 –зошити із завданнями та бланки відповідей, надруковані збільшеним шрифтом; 22 потребували доступного туалету; 24 – виконання сертифікаційної роботи за столом, придатним для письма на інвалідному візку. Особи, які потребували допомоги перекладача жестової мови, складали ЗНО в аудиторіях, де здійснювався сурдопереклад (такі аудиторії створювалися, як правило, в обласному центрі)[13]. Схвалюючи спроби створити певні умови під час складання ЗНО, все ж таки слід врахувати необхідність адаптувати ці умови якнайближче до місця проживання чи навчання дитини з інвалідністю.
Упродовж 2017 р. тривала робота щодо підготовки апробації проведення ЗНО з використанням шрифту Брайля. Наприкінці 2016 р. було створено робочу групу з наукових, методичних, практичних працівників[14]. Уже в березні відповідно до наказу МОН[15] на сайті Міністерства оприлюднили для обговорення зміни до програм ЗНО з трьох предметів для осіб, що у навчанні використовують шрифт Брайля. Нарешті, наприкінці 2017 р. було видано відповідний наказ[16] щодо проведення у 2018 р. апробації ЗНО. Отже, відповідно до згаданого Наказу, результати апробаційного тестування не зараховуються як оцінки за державну підсумкову атестацію за освітній рівень повної загальної середньої освіти.
Інша складність полягає в тому, що наразі невідомо, як саме отримані тестові бали за виконання сертифікаційних робіт будуть переводитись у рейтингові оцінки, оскільки розробка цих критеріїв має бути здійснена до березня 2018 р. Є певний ризик, що рейтингова оцінка може бути суттєво нижчою, оскільки сертифікаційні роботи для осіб із порушеннями зору відрізняються від загальних завдань. Наприклад, у сертифікаційній роботі з історії України особи з порушеннями зору виконуватимуть 40 завдань (максимальна кількість балів, які можна набрати – 54), а в інших осіб їх 60 (максимум можна отримати 94 бали)[17]. Виходить, на цей час складно передбачити, як рейтингові оцінки залежатимуть від кількості виконуваних завдань, відповідно, виникає сумнів з приводу можливості конкурувати під час вступу до навчальних закладів.
Відзначився у 2017 р. й Національний цирк України, який у лютому запропонував матері дитини на інвалідному візку додаткові «випробування» для перегляду вистави: «…від сім’ї дівчинки, яка користується інвалідним візком, вимагали залишити візок у гардеробі й через другий поверх по сходах проходити в зал на місця, розташовані на рівні 1-го поверху»[18]. Врешті, після тривалих обговорень у соціальних мережах, втручання Уповноваженого ВР з прав людини цирк встановив підйомник для маломобільних груп та зорганізував службу супроводу для людей з інвалідністю[19] – це свідчення невеликого, та все ж поступу у відстоюванні прав людей з інвалідністю.
[1] Розділ підготували: Мойса Богдан, Фурсова Людмила
[2] Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19.12.2017 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2249-19
[3] Наказ Міністерства освіти і науки України «Про кодифікацію навчальної літератури для учнів з особливими освітніми потребами» від 02.03.2017 № 335 // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.mon.gov.ua/ua/about-ministry/normative/7090-
[4] В Україні кількість людей з інвалідністю зросла до 2,6 млн і становить 6% населення // День [Електронний ресурс] – Режим доступу:
[5] Там само
[6] Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19.12.2017 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2249-19
[7] План заходів затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. № 1008-р. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1008-2017-%D1%80#n10
[8] Ідеться про Проекти Законів: «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення вимог законів України, спрямованих на створення безперешкодного доступу для осіб з інвалідністю до будівель і споруд» (реєстр №6536 від 01.06.2017) // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61942 та «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо відповідальності за обстеження та паспортизацію об’єктів громадського та цивільного призначення» (реєстр №5546 від 16.12.2016) // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60740
[9] Скандал у метрополітені: чоловіка з собакою-поводирем не пустили в підземку – реакція соцмереж // Новое Время [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/skandal-u-metropoliteni-cholovika-z-sobakoju-povodirem-ne-pustili-v-pidzemku-reaktsija-sotsmerezh-913933.html
[10] Спільний наказ Міністерства освіти і науки України та Міністерства охорони здоров’я України «Деякі питання участі в зовнішньому незалежному оцінюванні та вступних іспитах осіб, які мають певні захворювання та/або патологічні стани, інвалідність» від 29.08.2016 № 1027/900 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1707-16
[11] Инклюзия «на бумаге» и в реальности // УНІАН [Електронний ресурс] – Режим доступу:
https://www.unian.net/society/1975589-inklyuziya-na-bumage-i-v-realnosti.html
[12] Там само
[13] Інформаційна довідка до питання 1 «Про забезпечення права на освіту дітей з інвалідністю. Доступність для осіб з інвалідністю закладів освіти, у тому числі тих, в яких проводиться зовнішнє незалежне оцінювання» // лист Міністерства соціальної політики України від 25.09.2017 № 18106/0/2-17/17
[14] Наказ МОН України «Про адаптацію програм зовнішнього незалежного оцінювання для сліпих осіб» від 28.12.2016 №1640 // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.mon.gov.ua/ua/about-ministry/normative/6687-
[15] Наказ МОН України «Про внесення змін до програм зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури, математики та історії України щодо адаптації їх для сліпих осіб» від 17.03.2017 №404 // Офіційний веб-сайт Міністерства освіти і науки України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.mon.gov.ua/ua/about-ministry/normative/7143-
[16] Наказ Міністерства освіти і науки України від 13.12.2017 № 1625 «Про проведення в 2018 році апробації технології проведення зовнішнього незалежного оцінювання для осіб з порушеннями зору, які використовують у процесі навчання шрифт Брайля» // Освіта.ua [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://osvita.ua/legislation/Ser_osv/58599/
[17] Характеристика сертифікаційної роботи // Український центр оцінювання якості освіти [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://testportal.gov.ua/sertificatist/
[18] Через 8 місяців після випадку з дитиною на візку цирк запустив підйомник для маломобільних груп // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу:
[19] Там само.
УЧАСТЬ В УПРАВЛІННІ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ[1]
Спроба зміни виборчої системи та полярні їй ініціативи, визнання неконституційною «партійної диктатури» та відмова в реєстрації кандидатів на місцевих виборах, розширення формальних можливостей громадської участі у виробленні рішень та ігнорування зобов’язань із забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб – лише декілька контрастних тенденцій, якими позначився 2017 рік. Цього року не відбулося помітних зрушень у зміні законодавства щодо проведення національного референдуму, питання про місцевий референдум взагалі зосталося не відрегульованим.
Неоднозначні з погляду прав людини рішення ВРУ у 2017 р. стали предметом уваги Конституційного Суду України. Неконституційними визнані положення законодавства, якими передбачалася можливість політичних партій виключати зі списків кандидатів у народні депутати одномандатного виборчого округу після проведення виборів[2], [3].
Невирішеною залишається проблема реалізації виборчих прав внутрішньо переміщеними особами, зокрема щодо голосування на місцевих виборах, та обрання народних депутатів в одномандатних округах. У березні 2017 р. група народних депутатів подала відповідний законопроект, розроблений з участю неурядових організацій[4]. У проекті пропонується внести зміни до законів України «Про Державний реєстр виборців», «Про місцеві вибори», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» з метою вдосконалення процедури визначення виборчої адреси виборця. Передбачається, що виборець отримає можливість звернутися з мотивованою заявою до органу ведення Державного реєстру виборців щодо визначення його нової виборчої адреси незалежно від зареєстрованого місця проживання[5]. На жаль, законодавчої ініціативи у парламенті так і не було розглянуто.
Водночас Рада спромоглася задекларувати намір кодифікувати виборче законодавство, прийнявши у першому читанні проект відповідного кодексу[6]. У ньому пропонується запровадити пропорційну систему з відкритими списками на парламентських та окремих місцевих виборах (зокрема виборах до обласних рад та місцевих рад міст, у яких кількість виборців перевищує 90 000 осіб). Крім того, у проекті пропонується: створити можливість самовисування кандидатів на всіх видах місцевих виборів, включно з тими, що проводяться за пропорційною системою з відкритими списками; запровадити 40% гендерну квоту у партійних списках на парламентських та місцевих виборах із включенням до кожної п’ятірки кандидатів у кожному зі списків в обов’язковому порядку не менше двох кандидатів кожної статі (недотримання цієї вимоги призведе до відмови у реєстрації списку)[7].
Експерти, однак, критично оцінюють як сам текст проекту, так і перспективи його ухвалення. Законопроекту бракує положень, які б забезпечували свободу пересування та вільний вибір місця проживання, особливо у контексті дотримання виборчих прав внутрішньо переміщених осіб. «Необхідним є включення положень щодо спрощеного порядку зміни виборчої адреси на адресу їхнього фактичного проживання внутрішньо переміщених осіб, заборони зміни виборчої адреси за визначений строк до дня голосування тощо»[8]. Не знайшлося місця у проекті й напрямам забезпечення виборчих прав людей з інвалідністю. Загалом прийнятий у першому читанні проект Виборчого кодексу не можна вважати прогресивним – ним не враховано переваги електронного врядування у діяльності реєстру виборців. Низку вад містить й регіональний аспект пропорційної системи із відкритими списками, а також положення про виборчу агітацію, зокрема щодо платної реклами[9]. Міжнародними та неурядовими організаціями спільно із народними депутатами зареєстровано поправки до законопроекту, що мали б поліпшити ситуацію із забезпеченням виборчих прав[10].
Сумніви в ухваленні Виборчого кодексу викликані, по-перше, слабкою його підтримкою парламентськими фракціями – експерти схильні вважати результативне голосування за проект №3112-1 «випадковим»[11]; по-друге, до другого читання зареєстровано більше чотирьох тисяч поправок, внаслідок чого може виникнути «ризик затягування розгляду цього акту в парламенті»[12].
Народні депутати підтвердили побоювання експертів та, не поспішаючи із реформою виборчої системи, почали підготовку до майбутніх парламентських виборів, свідченням чого є вал законопроектів з цієї тематики. Вісім законотворчих ініціатив було зареєстровано у Верховній Раді впродовж грудня 2017 р.[13]. Початок процесу було покладено через законопроект кількох десятків депутатів, який передбачає перехід до мажоритарної виборчої системи[14]. У декількох альтернативних проектах запропоновано впровадити пропорційну виборчу систему із відкритими списками. В інших передбачається або паралельна виборча система, або пропорційна із закритими списками[15]. В обґрунтуванні більшості ініціатив їх автори апелюють до прав людини та посилення участі в управлінні державними справами. Однак більшість ініціатив не враховує міжнародних стандартів забезпечення виборчих прав та рекомендацій експертів.
Вирізнити можна хіба законопроект №7366-2 «Про вибори народних депутатів України»[16], до якого включено рекомендації експертів із Міжнародної фундації виборчих систем IFES та громадської мережі ОПОРА. Законопроектом передбачено, зокрема: запровадження пропорційної системи з відкритими списками на парламентських виборах в Україні, яка базуватиметься на 28 регіонах із приблизно однаковою кількістю виборців у них та внутрішньопартійним 0,5% бар’єром для зміни черговості кандидатів у списках; впровадження 40% гендерної квоти для партійних списків та посилення механізмів просування жінок до парламенту, зокрема через закріплення положення, згідно з яким партії матимуть можливість скасовувати реєстрацію включеного до списку кандидата перед днем голосування лише за умови одночасної заміни такого кандидата представником тієї ж статі; заборону платної політичної реклами на телебаченні, радіо, а також зовнішньої політичної реклами; створення умов для забезпечення виборчих прав людей з інвалідністю; покладення на ЦВК обов’язку оприлюднення ключової інформації щодо виборів (включно з протоколами про підрахунок голосів та встановлення підсумків голосування) у форматі відкритих даних, а також забезпечення відкритого доступу до основних даних стосовно виборів, зокрема до автобіографій кандидатів; розширення прав офіційних громадських спостерігачів на виборах[17].
Загалом законотворча робота парламентарів не сприяла подоланню викликів, незважаючи на декларовану відданість зобов’язанням із забезпечення виборчих прав.
Практичне втілення гарантій виборчих прав можна було прослідкувати під час Перших місцевих виборів в об’єднаних територіальних громадах. 29 жовтня 2017 р. відбулися вибори у 201 громаді, а 24 грудня – у 51 ОТГ. Під час виборчих кампаній виявилася недосконалість законодавства про місцеві вибори. Пропонована пропорційна система призводить до того, що персоніфікований список, за який виборці віддають голоси, може бути змінено на етапі реєстрації кандидатів та розподілу мандатів. Крім того, така система уможливлює обрання у різних виборчих округах неоднакової і нерідко кардинально різної кількості депутатів. Через цю обставину закладається конфлікт зі сприйняттям факту закріплення кандидата за конкретним територіальним виборчим округом, який тільки посилюється можливістю отримання мандата непопулярним у виборчому окрузі кандидатом від прохідної на рівні всієї громади місцевої організації політичної партії[18].
Проблемою залишаються й необґрунтовані з погляду міжнародних стандартів рішення територіальних виборчих комісій щодо відхилень у кількості виборців у виборчих округах: у 98 громадах ТВК не повною мірою дотримувалась рекомендації Венеціанської комісії щодо 15% відхилення кількості виборців в округах[19].
Третім викликом стало недотримання положень законодавства про місцеві вибори через відсутність належних санкцій. На перших виборах 25-ти міських рад, які відбулися 29 жовтня 2017 року, у 39% усіх зареєстрованих виборчих списків не дотримано гендерної квоти. У поодиноких випадках до виборчих списків було включено менше 30% кандидатів чоловічої статі, а в абсолютній більшості неналежно сформованих виборчих списків не було дотримано квоти щодо жінок [20]. Ще одним яскравим прикладом недостатньо ефективного законодавчого врегулювання виборчих процедур є проміжне та остаточне звітування розпорядників виборчих фондів кандидатів та місцевих організацій політичних партій. За підрахунками ОПОРИ, лише 1% кандидатів у депутати сільських та селищних рад подали проміжні фінансові звіти на перших місцевих виборах 29 жовтня 2017 р. Натомість у 12 з 25 міських громад, де 29 жовтня відбувалося голосування, жодна місцева організація політичної партії не надала проміжного фінансового звіту. Аналіз ОПОРИ показав, що лише 16,4% кандидатів на посади голів ОТГ виконали приписи законодавства щодо проміжного звітування. Значна частина висуванців на перших місцевих виборах не відкривала виборчих фондів (до прикладу, на виборах міських голів 29 жовтня таких було 45%), це унеможливлює системний контроль за фінансуванням їхньої передвиборної агітації [21].
Негативно позначилась і неузгодженість виборчого законодавства із законодавством інших сфер. Одного з кандидатів було знято з реєстрації за наявність паспорта у формі ID-картки. Декількох кандидатів територіальні комісії намагались зняти з реєстрації через формально різні вимоги до форм декларацій про доходи.
Серед найбільших порушень на перших місцевих виборах в ОТГ спостерігачі ОПОРИ фіксували: проведення агітації у заборонених місцях; зловживання адміністративним ресурсом, зокрема через благодійну діяльність. На перших місцевих виборах 29 жовтня та 24 грудня 2017 р. Національна поліція, її територіальні підрозділи розпочали 44 кримінальні провадження щодо злочинів проти виборчих прав громадян, із яких 20 були закриті станом на лютий 2018 р.[22].
Доводиться констатувати, що найсерйозніші виклики, виявлені під час місцевих виборів, зумовлені чинним виборчим законодавством, що повинно стати додатковим стимулом для Верховної Раді не зволікати з проведенням виборчої реформи.
[1] Розділ підготовлено: Мойса Богдан
[2] Рішення Конституційного Суду України від 21.12.2017 №3-р/2017 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 9 ст. 61, ч. 3 ст. 105 Закону України «Про вибори народних депутатів України», п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вибори народних депутатів України» щодо виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку партії у багатомандатному окрузі» (справа про виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку політичної партії) // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-17
[3] Докладніше аналіз Закону подано у: Петрова Ірина. Дотримання виборчих прав в Україні у 2016 році. // Права людини в Україні – 2016. Доповідь правозахисних організацій / За ред.: А. П. Бущенка, О. А. Мартиненка / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — . КВІЦ, 2017. — . С. 228–235. // Українська Гельсінська спілка з прав людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2016/12/Prava-2016-povna-versiya.pdf
[4] Ідеться про Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян), реєстр №6240 від 27.03.2017 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61425
[5] У Верховній Раді зареєстрували законопроект щодо захисту політичних прав ВПО // Донецька обласна організація ВГО «Комітет Виборців України» [Електронний ресурс] – Режим доступу:
[6] Проект Виборчого кодексу України №3112-1 від 02.10.2015, внесли народні депутати Парубій А.В., Черненко О.М., Ємець Л.О. // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56671. 07.11.2017 Проект прийнято у першому читанні.
[7] Із інформаційного повідомлення IFES від 08.11.2017.
[8] Експертний Висновок щодо Проекту Виборчого кодексу України №3112-1 від 2.10.2015 р. // Центр політико-правових реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://pravo.org.ua/ua/news/20872527-visnovok-schodo-proektu-viborchogo-kodeksu-ukrayini–3112-1-vid-2-geovtnya-2015-roku
[9] Ідеться про формування 27 виборчих округів, пропорційна відсоткова частка виборців у яких суттєво перевищує пропоновану європейськими стандартами. Марина Ставнійчук. Виборчий кодекс. Знову глухий кут. // Дзеркало тижня. Україна [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://dt.ua/internal/viborchiy-kodeks-znovu-gluhiy-kut-260584_.html
[10] Поправки стосуються: посилення гендерних положень проекту; заборони платної політичної реклами; положення щодо порядку призначення членів ЦВК; забезпечення політичних та виборчих прав внутрішньо переміщених осіб; підвищення доступності виборчого процесу для виборців з інвалідністю; розширення прав громадських спостерігачів на виборах та інші. // Інформаційне повідомлення IFES від 22.11.2017: Зареєстровано поправки до проекту Виборчого Кодексу №3112-1.
[11] Марина Ставнійчук. Виборчий кодекс. Знову глухий кут.
[12] Експертний висновок ЦППР. – С. 2
[13] Інформаційне повідомлення IFES від 19.01.2018: У Верховній Раді зареєстровано вісім законопроектів про вибори народних депутатів України
[14] Йдеться про Проект Закону про вибори народних депутатів України (за мажоритарною системою) №7366 від 06.12.2017 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=63088 та альтернативні йому законопроекти.
[15] Із інформаційного повідомлення IFES.
[16] Законопроект внесли Леонід Ємець («Народний Фронт»), Ганна Гопко, Остап Єднак (позафракційні) та Наталія Веселова («Самопоміч»).
[17] Із інформаційного повідомлення IFES від 19.01.2018
[18] Остаточний звіт за результатами спостереження ОПОРИ на перших місцевих виборах в об’єднаних територіальних громадах 29 жовтня та 24 грудня 2017 року // Громадянська мережа ОПОРА [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.oporaua.org/vybory/pershi-vybory-v-obiednanykh-hromadakh-2016/45292-ostatochnyi-zvit-za-rezultatamy-sposterezhennia-opory-na-pershykh-mistsevykh-vyborakh-u-obiednanykh-terytorialnykh-hromadakh-29-zhovtnia-ta-24-hrudnia-2017-roku
[19] Там само.
[20] Там само.
[21] Там само.
[22] Там само.
ПРОТИДІЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ[1]
2017 не став роком значних зрушень у законодавчій площині. Два роки парламент зволікає із розглядом у другому читанні проекту Закону №3501[2]. Проектом, зокрема, пропонується декриміналізувати відповідальність за дискримінацію з одночасним упровадженням механізму адміністративної відповідальності, ввести додаткові форми дискримінації: віктимізація та відмова в розумному пристосуванні; доповнити Закон визначеннями «множинна дискримінація» та «дискримінація за асоціацією» тощо. Незважаючи на відсутність змін у частині збільшення ознак, за якими дискримінація заборонена, на чому наполягають правозахисні організації, впровадження норм цього законопроекту на практиці має посилити відповідальність за дискримінацію.
«Загроза сімейним цінностям» і «пропаганда гомосексуальних шлюбів» через наявність понять «ґендер» та «сексуальна орієнтація» для частини народних депутатів стали нездоланною перешкодою ратифікації Стамбульської Конвенції[3]. Проти приєднання до договору виступила Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. У Раді Церков заявили, що основна проблема Стамбульської Конвенції в тому, що вона запроваджує в законодавство України нові поняття – «ґендер», «ґендерна ідентичність», «ґендерна чутливість», «сексуальна орієнтація» і подібні, які виходять за межі загальноприйнятного в Україні поняття «стать» та викривляють розуміння гендерної рівності як рівності прав жінок і чоловіків. «На наше переконання, такий викривлений підхід може зробити Стамбульську Конвенцію інструментом для популяризації в українських школах і університетах нових «ґендерних ролей» та одностатевих стосунків, що було б згубним шляхом для України. Це занепокоєння зумовлюється тим, що Конвенція прямо передбачає обов’язки держав-підписантів щодо навчання учнів «нестереотипним ґендерним ролям», – заявила Рада Церков[4]. На жаль, таке ставлення частини депутатського корпусу та релігійних організацій прямо впливає на перспективи ратифікації.
Законопроект №6015[5], зареєстрований у 2017 р., має на меті усунути дискримінацію за ознаками інвалідності та віку щодо відбування покарань. У проекті пропонується виключити зі ст. 101 Кримінального виконавчого кодексу України частину, якою встановлено обмеження щодо осіб, які досягли пенсійного віку або є особами з інвалідністю І – ІІ групи стосовно можливості переведення до дільниці соціальної реабілітації.
Малоймовірно, що антидискримінаційною може вважатися інша законодавча ініціатива, викладена у проекті Закону №6353[6], котру обґрунтовують відповідними міжнародними стандартами, зокрема рішенням ЄСПЛ. Ідеться про виключення можливості призначати довічне покарання жінкам, які вчинили кримінальне правопорушення вперше, закріпивши цю норму у ст. 64 Кримінального кодексу України. Додатково в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні та Законі України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» передбачено, що встановлення різних видів та розмірів кримінальних покарань, порядку їх виконання та відбування не є дискримінацією.
Аргументація авторів щодо причиново-наслідкового зв’язку між вразливістю жінок та злочинами, які вони вчиняють, навряд чи може вважатись виправданою, оскільки головним під час визначення покарання має бути не стать чи якась інша ознака конкретної людини, а ступінь тяжкості злочину та обставини, передбачені кримінальним законодавством.
Обурення викликали й рішення Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення від 15.03.2017 щодо проекту Трудового кодексу України. Під час засідання було запропоновано та підтримано нову редакцію ст. 3, з якої вилучено ознаки, за якими забороняється дискримінація[7]. Наразі після внесення відповідних поправок на сайті Верховної Ради України зареєстровано проект до другого читання, у якому міститься широкий перелік ознак, включаючи сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність[8].
За даними загальнонаціонального дослідження «Що українці думають про права людини», уявлення про дискримінацію в українському суспільстві виявилося достатньо поширеним. Загалом приблизно 60% опитаних наголосили на наявності проблеми дискримінації: приблизно 16% вважають цю проблему дуже серйозною, приблизно 44% – серйозною за наявності більш важливих проблем. Водночас майже 26% опитаних вважають дискримінацію взагалі «не проблемою». Автори дослідження звертають увагу на те, що оцінка серйозності проблеми дискримінації безпосередньо залежить від наявності чи відсутності такого особистого досвіду[9].
Із позиції респондентів, найчастіше дискримінують за ознаками: віку (37,4%), інвалідності (32,7%), майнового стану (24,4%). Замикають десятку «національність» (14,8%), «релігійні погляди» (12,2%) та належність до ВПО (11,8%)[10].
Частина опитаних вважає, що права окремих груп можна обмежувати. Наприклад, найбільше українці готові обмежувати права наркозалежних (26%), олігархів (20%), людей з непопулярними політичними поглядами (19%), ЛГБТ (19%), колишніх засуджених (12%), ромів (11%), безхатченків (5%), ВПО (4%), безробітних (3%)[11].
Доводиться констатувати, що негативне ставлення до окремих груп часто набуває крайніх проявів брутального порушення прав людини. Наприклад, зафіксовано випадки підпалів ромських таборів у Києві та Львові з метою фактичного вигнання мешканців за межі міст[12]. Крім того, скоєно напади на помешкання ромів у Харківській області, м. Золотоноші та м. Бориславі. На жаль, правоохоронці не лише не здійснюють ефективного розслідування таких дій, а інколи представники цих інституцій й самі беруть у них участь[13].
Водночас мішенню радикальних угрупувань часто стають активісти та учасники мирних зібрань, які представляють соціальні меншини (спільнота ЛГБТ, учасники зібрань за права жінок) або є особами з іншими соціальними або політичними поглядами. У багатьох випадках поліція не дбає про гарантування безпеки учасників таких зібрань. До того ж, кримінальні провадження якщо й відкриваються, то здебільшого кваліфікуються не як злочини на ґрунті нетерпимості, а як хуліганство[14].
Незважаючи на законодавче декларування принципу рівності між батьками та врахування найкращих інтересів дитини, під час вибору місця її проживання після розлучення батьків суди стають на бік матері. Особливе обурення чоловіків викликає посилання судів на норми Декларації прав дитини 1956 р., де передбачено, що маленька дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю. Представники організації «Батько має право» вимагали від Генеральної прокуратури України розпочати розслідування щодо суддів Верховного Суду України, які у своїх рішеннях використовують згадану Декларацію[15], зокрема у рішенні від 14.12.2016 у справі №757/11568/15-ц[16].
11 липня 2017 р. Європейський суд з прав людини у справі «М. С. проти України» констатував порушення Україною права заявника, гарантованого ст. 8 Конвенції, у зв’язку з рішеннями національних судів про визначення місця проживання дитини заявника[17].
В Інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, направленого головам апеляційних судів, надано роз’яснення щодо цієї справи[18]. Зокрема наголошується, що основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини та зазначається, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братися до уваги.
Українська судова практика щодо дискримінації у 2017 р. поповнилася справою проти страхової компанії, правила якої містять обмеження щодо страхування осіб з інвалідністю. Рішенням першої інстанції позов особи було задоволено, а страхову компанію – зобов’язано внести зміни до Правил добровільного страхування медичних витрат та до Договору добровільного страхування осіб, які подорожують за кордон через скасування норм, що встановлюють заборону на страхування осіб із I та II групою інвалідності[19].
Проте апеляційний суд скасував рішення першої інстанції, аргументуючи це тим, що уповноважений орган може відмовити у ліцензії або реєстрації правил у випадку порушення норм чинного законодавства. Суд зазначив, що позивач зі скаргою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, чи безпосередньо до відповідача з метою захисту та відновлення своїх прав не звертався, а тому колегія суддів вважає, що особа передчасно звернулася до суду з цим позовом[20]. Залишається сподіватися, що на етапі касації рішення буде змінено.
Напевно, фактично вперше у 2017 р. порушення прав матерів із дитячими візками вийшло за межі гнівних постів у соціальних мережах. Ідеться про ініційований батьківською групою у Facebook «Київ дружній до батьків та малюків» флешмоб, який провели батьки з метою ввійти до Міжнародного центру сучасного мистецтва PinchukArtCentre з дитячими візочками. Така ініціатива виникла після повідомлення однієї мами про те, що їй заборонили відвідати виставкові зали з дитячим візочком[21].
Насправді саме така реакція батьків може бути найдієвішою у боротьбі з дискримінацією, оскільки демонструє представникам бізнесу, що будь-які безпідставні заборони дістануть у відповідь негативну реакцію не однієї людини, а цілої групи осіб, котрі можуть перестати користуватись їхніми послугами.
На жаль, через неможливість притягнути до відповідальності за дискримінацію й надалі триває порушення прав різних груп, зокрема через поширення мови ворожнечі.
Як приклад, мер Чернігова на своїй сторінці у Facebook своєрідно висловився щодо демографічної ситуації та «характеристик» українця: «Якщо брати патріотичну складову, щоб мінімум 3 дитини в сім’ї. Щоб дівчина і хлопець, вони виростали і знали, що якщо в них не буде 3 дітей, значіть вони хворі, якісь не такі, вони взагалі не українці»[22]. До слова, за ці висловлювання міський голова здобув перемогу в номінації «Язик мій – ворог мій» щорічної антипремії «Дискримінатор року»[23].
«Відзначились» і депутати Івано-Франківської та Полтавської міських рад, які підготували звернення до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України щодо захисту інституції сім’ї в Україні. У зверненні йдеться про необхідність виключення з чинного законодавства термінів «сексуальна орієнтація» і «гендерна ідентичність» та недопущення включення цих словосполучень до нових документів. Міські депутати пропонують заборонити пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, у тому числі у формі так званих «маршів рівності», «прайдів», «гей-парадів», «фестивалів квір-культури» тощо та ухвалити Закон України «Про заборону пропаганди гомосексуалізму»[24].
Спроба обмежити права осіб за певною ознакою притаманна не лише високопосадовцям. 327 мешканців Чернігова проголосували за петицію, зареєстровану в Єдиній системі місцевих петицій, щодо платного проїзду пенсіонерів у громадському транспорті з 7 до 9 години ранку та з 17 до 19 години вечора[25]. Проте керівництво міста петицію не підтримало, посилаючись на порушення чинного законодавства.
[1] Розділ підготовлено: Мойса Богдан, Фурсова Людмила
[2] Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу)» від 20.11.2015 №3501 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=57162
[3] Проект Закону «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьби із цими явищами» від 14.11.2016 №0119 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60492
[4] Рада Церков закликає депутатів не ратифіковувати Стамбульську Конвенцію» // Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vrciro.org.ua/ua/statements/499-uccro-against-ratification-of-istambul-convention
[5] Проект Закону «Про внесення зміни до статті 101 Кримінально-виконавчого кодексу України щодо усунення дискримінаційних положень» від 02.02.2017 №6015 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61043
[6] Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 12.04.2017 №6353 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61595
[7] Стенограма засідання Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення від 15 березня 2017 року [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=2&ved=0ahUKEwijioPd_PfYAhUKBywKHVGfC3UQFggtMAE&url=http%3A%2F%2Fkomspip.rada.gov.ua%2Fuploads%2Fdocuments%2F30507.doc&usg=AOvVaw00Kb4WpddFLrGL0Asl3idu
[8] Текст законопроекту до другого читання від 24.07.2017 // Офіційний веб-портал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53221
[9] Що українці знають і думають про права людини: загальнонаціональне дослідження / [І. Бекешкіна,
Т. Печончик, В. Яворський та ін.]; під заг. ред. Т. Печончик. – Київ, 2017. – 308 с. С 66 – 67.
[10] Там само. С 69
[11] Там само. С 71
[12] Так, 5 квітня невідомі влаштували підпал ромського табору у Києві // Виселення ромів з табору у Києві це порушення прав людини – правозахисники //Громадське радіо [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hromadskeradio.org/ru/programs/chiriklo/vyselennya-romiv-z-taboru-u-kyyevi-ce-porushennya-prav-lyudyny-pravozahysnyky
[13] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2017 року, 16 травня – 15 серпня 2017 року, 16 серпня – 15 листопада 2017, 16 листопада 2017 – 15 лютого 2017 року
[14] Там само
[15] Чи дискримінує Декларація прав дитини права батька? // Радіо Свобода [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/28355863.html
[16] Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.12.2016 у справі №757/11568/15-ц // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63659672#
[17] Рішення Європейського суду з прав людини у справі «М.С. проти України» заява №2091/13 // European Court of Human Rights [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-175140%22]}
[18] Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.08.2017 № 9-1580/0/4-17 // ВСУ [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://goo.gl/GpZBFZ
[19] Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровськ від 14.03.2017 у справі № 201/13021/16-ц // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/65364042
[20] Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.08.2017 № 201/13021/16-ц // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/68468003
[21] Візочкові ралі, або як мами вимагають доступності в Україні // Українська правда [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/society/2017/08/2/225644/
[22] Мер Чернігова назвав «хворими» українські сім’ї, де менше трьох дітей // ZAXID.NET
[Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zaxid.net/mer_chernigova_nazvav_hvorimi_ukrayinski_simyi_de_menshe_troh_ditey_n1435669
[23] Оголошено переможців щорічної анти премії «Дискримінатор року» 2017 // Міжнародний фонд «відродження» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.irf.ua/allevents/news/ogolosheno_peremozhtsiv_schorichnoi_antipremii_diskriminator_roku_2017/
[24] Полтавська міськрада просить заборонити «гей-паради» і вилучити із законів «страшні» слова // Центр інформації про права людини [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://humanrights.org.ua/material/poltavska_miskrada_prosit_zaboroniti_gejparadi_i_viluchiti_iz_zakoniv_strashni_slova ; Франківська міськрада вимагає заборонити пропаганду гомосексуалізму // Курс [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://kurs.if.ua/news/frankivska_miskrada_vymagaie_zaboronyty_propagandu_gomoseksualizmu_v_ukraini_61094.html
[25] Петиція від 06.11.2017 «Проїзд в час пік для пенсіонерів» // Єдина система електронних петицій [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://e-dem.in.ua/chernihiv/Petition/View/1169