Районні лікарні на Сумщині профінансовані на третину, повідомляють лікарі. Проблеми, зізнаються, також у недоборі медперсоналу – зокрема й тому, що випускники медичних вишів воліють працювати або у Києві, або у приватних лікарнях, де вищі зарплати. У Сумській облдержадміністрації запевняють, що проблеми у сфері охорони здоров’я вирішують поетапно, однак мешканці області все одно скаржаться на неналежну медичну допомогу. 
 
Тринадцять гривень на ліки та вісім на харчування виділяється бюджетом України для добового утримання одного стаціонарного хворого в лікарні. Виділеної на медикаменти суми вистачає лише для надання першої медичної допомоги. Подальше лікування відбувається за рахунок хворого.
 
Фінанси до лікарняного бюджету надходять із трьох джерел: державного, місцевого та із внесків громадян. Лікарі зазначають, що «отримують від держави лише третю частину від того, що просять на медицину». Через це медичні працівники вимушені порушувати 49 статтю Конституції про безкоштовне лікування й пропонувати людей самостійно купувати медикаменти та оплачувати так звані благодійні внески.
 
«Із цими грошима треба жити увесь рік та дивитися в очі людям, які приходять за допомогою. Так є такі, що можуть допомогти і не дадуть, а є ті, хто не може нічого зробити. А я не можу, я розводжу руками: у нас просто немає грошей», – коментує ситуацію лікар однієї із районних лікарень Сумщини, який побажав залишитися анонімним.
 
«Лікар сказав, що операція заскладна»
 
Недостатнє фінансування викликає ще одну проблему: кваліфіковані лікарі не бажають працювати за низьку платню. При цьому недосвідчені лікарі не можуть вчасно надати якісну допомогу, передбачену законом України «Про охорону здоров’я».
 
Так, зокрема, коли о п’ятій ранку Олександра привезли до районної лікарні на Сумщині із роздробленим носом, місцеві лікарі відмовилися надавати допомогу. Юнака із носовою кровотечею довелося везти до обласного центру за 140 кілометрів.
 
«Лікаря одразу не було, його довелося чекати, а потім він приїхав і сказав, що нічого не зробить, операція дуже складна. Побоялися робити. Мені тампони в носа позапихали і все. Відправили до Сум», – розповідає Олександр.
 
В облдержадміністрації проблему визнають
 
Заступник голови Сумської обласної державної адміністрації Тамара Іщенко каже, що «існує проблема у виконанні функцій закладами первинної і вторинної ланок медичного обслуговування». У адміністрації намагаються вирішити проблему шляхом залучення до роботи молодих працівників. Вони обіцяють допомогти молодим лікарям із працевлаштуванням та житлом.
 
«Ми намагаємося вирішити цю проблему за рахунок нашого медичного інституту Сумського державного університету. У цьому році ми звернули на це серйозну увагу. Ведемо  роботу із органами місцевого самоврядування, щодо забезпечення житлом і квартирами», – повідомила Тамара Іщенко.
 
Тим часом реально випускники медичних навчальних закладів не хочуть працювати у районних  та сільських лікарнях, а надають перевагу роботі у приватних добре обладнаних клініках. Та й зарплати там кращі.
 
Голова Комітету з питань охорони здоров’я України Тетяна Бахтєєва, каже, що «реальний показник забезпеченості лікарями сьогодні становить лише 27% на 10 000 населення, при цьому різниця між укомплектованістю лікувальних установ обласного рівня і первинної ланки – 10-15%».
 
При цьому, згідно з даними на сайті Міністерства охорони здоров’я України, медицину з державного бюджету цього року профінансують на 53,3 %.

У Львові, не попереджаючи родичів, незаконно позбавили волі на кілька діб Юрія Литвака. Били і тримали прикутим до батареї, поки не звів наклепу сам на себе та не зізнався у злочині, до якого непричетний.

У ніч проти 3 грудня 2011 року працівники патрульно-постової служби затримали Юрія Литвака разом із другом у Львові на вул. Шевченка. Хлопці вирішили «сходити до вітру» у під’їзді будинку. Їх затримали, бо поскаржилися мешканці, але чомусь як підозрюваних в обкраданні підвалів. Потім позбавили волі на три доби та ледь не нав’язали чужу кримінальщину.

«Мого сина затримали працівники Шевченківського райвідділу – і він пропав. Його там били, катували й мучили, а від мене приховували, де він», – розповідає мати затриманого Любов Литвак.

Із рук міліції Юрія забирала «швидка» – у вівторок, 6 грудня, вже із Залізничного райвідділу. І хоча обійшлося малою кров’ю – синцями та подряпинами – чоловік перебував у жахливому стані.

Дорогою ціною, але потерпілим таки вдалося створити прецедент – у Львові вперше за останні роки жертвам садистів у погонах вдалося домогтися справедливості. Кримінальну справу за фактом обкрадання підвалів порушили, але будь-які претензії до затриманих зняли. Понад те, проти самих міліціонерів порушено кримінальну справу.

Минуло більш як півроку – і 6 липня з’явилася інформація про те, що «прокуратура Шевченківського району м. Львова скерувала до суду кримінальну справу стосовно заступника начальника районного відділу міліції і трьох міліціонерів, які застосували насильство до двох львів’ян». За такі злочини чинне законодавство передбачає від трьох до восьми років ув’язнення з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Пан або пропав

Але до визнання складу злочину у діях міліціонерів дійти було непросто. Адвокат постраждалих розповіла, що чоловіків затримали близько першої години ночі 3 грудня (з п’ятниці на суботу). Зранку у приміщенні опорного пункту навпроти Шевченківського райвідділу міліції їх почали бити. Юрій Литвак написав явку з повинною, де «зізнався», що обкрадав підвали. При цьому, як розповіла адвокат, явку було складено навіть не стосовно того будинку, біля якого його затримали, – обікрали підвали у зовсім іншому місці. Того ж дня Литвака завезли в опорний пункт на вулиці Золотій, де до ранку понеділка тримали прикованим кайданками до батареї.

Родичам Юрія про його місцеперебування не повідомили. З понеділка (5 грудня) загубленого в міліцейських коридорах почали шукати всіма засобами, подаючи заяви та скарги про зникнення особи в обласне управління внутрішніх справ, в обласну прокуратуру, у сам райвідділ.

7 грудня знову скарги, знову телеграми. Випадково вдається з’ясувати, що Литвак перебуває в Залізничному райвідділі. Адвокат пройшла туди. Чоловіка вдалося звільнити. Одразу до райвідділу викликали «швидку», постраждалого госпіталізували та подали заяву у прокуратуру Шевченківського району. У середу 8 грудня у нього вже брали пояснення як у потерпілого від дій міліції. Відбулося судово-медичне обстеження на факт наявності тілесних ушкоджень.

За цих обставин у грудні минулого року порушили кримінальну справу за фактом перевищення службових обов’язків працівниками Шевченківського райвідділу.

Міліцейський «беспрєдєл» і проста людська безпорадність

Як пояснювала адвокат, порушень у діях міліції щодо затриманих було безліч.

По-перше, підозрювати чоловіків у крадіжці з підвалів могли лише в тому разі, якби їх упіймали на місці злочину, впізнали б свідки або якби при них було знайдено якісь речові докази. Нічого подібного у цьому випадку не було.

По-друге, чоловікам мали повідомити, в якому статусі вони перебувають у райвідділі. Кожна особа, що переступає поріг райвідділу, має такий статус (затриманий, свідок чи відвідувач) і так само має право про нього знати. Якщо людей затримали, то міліціонери зобов’язані дати їм змогу повідомити родичам (законом на це передбачено кілька годин), забезпечити собі захист адвоката. Натомість чоловікам сказали, що їх переводять в опорний пункт для відібрання ще деяких пояснень. При цьому ті й не здогадувалися, що їх підозрюють у крадіжці і що на них може очікувати.

По-третє, Юрія Литвака били, приховували його місцезнаходження від матері і принижували у збочений спосіб – він сидів прикутий до батареї, мусив проситися в туалет, просити їжу й медикаменти у своїх же мучителів.

Водночас, не маючи дос­віду спілкування з «правоохоронними» органами, потерпілі виявилися дуже вразливими. Вони не мали при собі паспортів, тож їх змогли затримати вночі для ідентифікації особи. Також чоловіки неуважно подивилися в журнал доставлених у Шевченківський райвідділ, де було вказано, що їх затримано як підозрюваних. Просто підписалися в журналі і таким чином підтвердили, що претензій до працівників міліції не мають і що їх випустили з райвідділу, хоча насправді залишалися заручниками ситуації і просто «перекочували» з пункту А у пункт Б.

А далі спрацював інстинкт самозбереження – писали явки з повинною та зізнавалися в будь-чому, тільки щоб не били. Адвокат каже, що це правильна реакція, бо в таких ситуаціях геройство недоречне. Якщо є загроза життю і здоров’ю, краще підписувати, що дають, але будь-які незаконні дії працівників міліції мають бути зафіксовані відразу після виходу з райвідділу. Причому не можна відходити від райвідділу ні на крок, бо після того працівники міліції можуть розказувати, що, мовляв, пройшов десять метрів від міліції, впав і сам побився.

Міліція безкарна, бо нема контролю громадськості

Підбити підсумки щодо ситуації з катуваннями у райвідділах ми попросили експерта – представника Асоціації українських моніторів із дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ) Тараса Гаталяка:

– Цей випадок із катуваннями дуже добре ілюструє, що громадський контроль за роботою райвідділів, ізоляторів тимчасового тримання, опорних пунктів є недостатнім. Адже будь-яке обмеження волі громадянина з боку працівників міліції регулює закон, де чітко написано, що повинен робити правоохоронець, коли затримує особу, незалежно від того, райвідділ це чи ні. До речі, опорні пункти – це відкриті (!) установи міліції і будь-який громадянин має туди доступ, адже саме там відбувається контакт між дільничним інспектором та людиною, що має скарги або запитання. Користуючись цим правом, Асоціація УМДПЛ навіть зараз проводить моніторинг по всій Україні таких опорних пунктів.

Також Гаталяк не оминув увагою популярну практику явки з повинною, пояснив її причини: «Спостерігаємо сильний відтік професійних кадрів із міліції. Розслідувати справи кваліфіковано, збирати доказову базу часто нема кому. Водночас залишилися показники розкриття злочинів, які треба виконувати. Не останню роль у цьому відіграє явочна система, про яку ми давно говоримо. Вона створює для міліції спокусу незаконної поведінки, тому що явка з повинною може фігурувати як основний доказ у розслідуваннях. Тож працівники міліції намагаються будь-що її отримати. До речі, новий Кримінально-процесуальний кодекс цю явку вже переосмислює».

Ще один цікавий момент, на який вказав експерт, – це відповідальність: «В Україні, коли міліціонери застосовують грубі методи щодо затриманих, прокуратура зазвичай порушує кримінальну справу за ст. 365 ККУ – перевищення службових повноважень. Але чомусь не застосовують статті 127, яка чітко регламентує кару за катування. Інкримінували б цю статтю, то покарання працівників правоохоронних органів було б жорсткішим».

Вісім порад, як не втрапити у халепу з міліціонерами:

– завжди майте при собі паспорт;

– нічого не підписуйте, не читаючи та не впевнившись на 100% у правдивості того, під чим лишаєте свій автограф;

– якщо б’ють, підписуйте все, але відразу ж потому оскаржуйте;

– викличте «швидку» під райвідділ, говоріть про застосування сили, побиття, просіть відвезти у травматологію;

– найміть адвоката або зверніться до правозахисних організацій із тим, щоби правильно зібрати докази, пройти судово-медичну експертизу;

– не бійтеся скаржитися на дії працівників міліції;

– якщо ви – родич потерпілого, подавайте скарги і заяви, але так само узгодивши з юристами свої дії;

– робіть проблему пуб­лічною, звертайтеся до ЗМІ.

Зрозуміло, що не могли би вигадати переконливе виправдання для масштабної зневаги до Конституції, законів та значної частини суспільства, але жах бере від думки, що влада опинилася в руках людей, здатних додуматися до наступного:

«Президент підписав Закон та доручив Уряду створити робочу групу».

Складається вперте враження, що для Президента та його оточення ще не вмерла тільки надія, що з допомогою чергової робочої групи чи комісії вони можуть начхати на демократію, на народ, на саму державу, а ніхто не помітить.

Рекордна безглуздість чи рекордне нахабство? Це великою мірою залежить від реакції громадськості.

Чергова робоча група має бути утворена «із залученням громадськості, відомих діячів освіти, науки та мистецтв, провідних фахівців із мовних питань для розробки та внесення системних пропозицій з удосконалення законодавства щодо порядку застосування мов в Україні.»

Проблема не тільки в розумовій акробатиці, якої від нас вимагають, аби повірити в роль Миколи Азарова як захисника української мови. Повірити в «залучення громадськості» не легче, коли своїм підписанням Закону «Про засади державної мовної політики», Янукович побив усі рекорди зневаги до тієї самої громадськості. Він проігнорував:

Конституцію України,

кричущі порушення процесу ухвалення закону,

Висновок Венеціанської комісії Ради Європи,

Поради Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Кнута Воллебека;

думки всіх профільних установ НАН України (Інституту мовознавства, Інституту української мови, Інституту політичних та етнонаціональних досліджень, Інституту держави й права),

висновки Головного науково-експертного управління Верховної Ради, Міністерства фінансів та Мінюсту, принаймні двох парламентських комітетів;

Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій;

Заяву Асоціації єврейських організацій і общин (ВААДу) України;

Заяву Ініціативної групи «Першого грудня»  (підписались В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський)

Звернення громадських діячів і громадських організацій

Висновки експертів Центру Разумкова, УНЦПД, Фонду «Демократичні ініціативи» Миколи Рябчука та інших

Думки численних науковців, письменників, та інших громадян;

правозахисних та громадських організацій, зокрема:

Конгресу національних громад України

Асоціації українських письменників

Секретаріату Національної спілки письменників України

Центру політико-правових реформ

Харківської правозахисна група;

Центру громадянських свобод;

Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка;

ВМГО «Дебатна Академія» та багатьох інших

Звернення Української Гельсінсьої спілки з прав людини,

Лабораторії законодавчих ініціатив

ГО “Гельсінська ініціатива-ХХІ”:

Громадського інформаційно методичного центру “Всесвіт”:
ВГО Альянс Майдан

Проекту “Без кордонів” ГО “Центр “Соціальна Дія”:

“Правозахисного руху Криму”

Комітету з моніторингу свободи преси в Криму: , та багатьох інших

Обійдусь без риторичних запитань, адже відомо, чиї інтереси Президент захищає. І навіть, якщо результат не так легко прогнозувати, шкоди він уже завдав.

Єдиний представник громадськости в антикорупційному комітеті уже раніше заявив, що залишить комітет, якщо Президент підпише законопроект, який узаконює корупцію (підписав) та «мовний» закон (теж).

Залишається тільки одне запитання – навіщо брати будь-яку участь у небезпечній та дедалі менш переконливій імітації суспільного діалогу? Втім, воно теж видається риторичним.

На процесі в справі проти гурту Pussy Riot прокурор заявив, що дівчата можуть змінитися лише у неволі, і вимагає засудити їх до трьох років ув’язнення в колонії загального режиму.

Суд над дівчатами із панк-гурту Pussy Riot лишається найгучнішим і найскандальнішим процесом в Росії після повернення Володимира Путіна в президентське крісло. Якщо суспільний інтерес до цієї справи дещо згас, то увага з боку російських та зарубіжних ЗМІ не послаблюється. А вирок, яким би він не був, без сумніву, поверне суперечки про справедливість російського правосуддя на попередній рівень.

В центрі уваги – Pussy Riot

За час, який пройшов з моменту початку процесу, в суді відбулося немало знакових подій. По-перше, за наполяганням сторони звинувачення, слухання із відкритих перетворилися на закриті. При цьому відеозйомка в залі Хамовницького суду не припинилася і після запровадження заборони. Це вкрай здивувало адвокатів, але їхнє питання про те, кому дозволено порушувати приписи судді, залишилися без відповіді. Крім того, суддя Сирова також на прохання прокурорів ввела обмеження на використання прямої мови свідків у журналістських публікаціях.

По-друге, змінилася поведінка судових приставів, на яких поскаржилися журналісти. В понеділок, 6 серпня, в Хамовницькому суді з’явилася спеціальна комісія Федеральної служби судових приставів. І рядові співробітники служби, які забезпечують порядок у ході слухань, відразу стали ввічливими, усміхненими та уважними. Утым, свої обов’язки пристави виконували справно, і частина людей, включаючи журналістів, в зал потрапити так і не змогла.

Пристрасті вщухли

Пристрасті біля входу в будівлю Хамовницького суду з часом поступово слабшали. Якщо в перший день слухань в 7-ому Ростовському провулку, де знаходиться суд, зібралося до 50 прибічників та противників Pussy Riot, то через тиждень масові акції перетворилися на поодинокі пікети. Так, наприклад, в наступний після початку процесу понеділок лише дві людини стояли біля будівлі суду з плакатами, на яких було написано «Суддя Сирова: честь сьогодні або сором на все життя?» і «Проти Путіна? В Хамсуд і на нари».

На іншому боці вулиці стояв молодий чоловік, який з плакатом в руках вимагав покарання для дівчат із Pussy Riot. Кореспондентові DW він пояснив, що його почуття, як людини віруючої, були ображені «бісівським танцем», виконаним біля вівтаря. При цьому він уточнив, що не вважає ув’язнення єдино можливою формою покарання для Pussy Riot і буде задоволений, якщо їх ізолюють від суспільства в божевільні або позбавлять російського громадянства.

«Досить адекватна публіка»

Політики і просто відомі люди, які привертали увагу журналістів в перші дні після початку процесу, з часом перестали приїздити до суду. Як тільки спонтанні мітинги припинилися, змінилося і ставлення поліції до людей, які приходять на знак протесту. Проте інколи можна було спостерігати доволі цікаву картину: співробітник правоохоронних органів повідомляє телефоном стан справ, зачитуючи надписи на плакатах пікетників і звітуючи при цьому, що сьогодні нібито зібралася «досить адекватна публіка».

Pussy Riot: суд вершить сам Путін

Але так було не завжди. В п’ятницю, 3 серпня, поліція затримала п’ятьох прибічників Pussy Riot. Троє з них вилізли на дах бібліотеки, яка знаходиться навпроти будівлі Хамовницького суду, запалили файєри і почали вигукувати гасла на підтримку підсудних. В подальшому гасла були визнані антиурядовими, за що всіх трьох ув’язнили на 5 діб. Двоє інших, схоже, обійшлися штрафами.

На Путіна вся надія?

Однак поки що суттєво практично нічого не змінилося. Суддя день у день задовольняла клопотання лише сторони звинувачення, тоді як адвокатам часниць гурту не вдалося досягти жодної позитивної відповіді на свої прохання. Так, не було отримано додаткового часу на ознайомлення з матеріалами справи, не була надана можливість викликати до суду додаткових свідків. Нарешті, суддя сім разів відмовилася взяти самовідвід, на якому наполягав захист. В цілому передбачувана визначеність відчувається в усьому, що відбувається в Хамовницькому суді. Якщо виникає складне питання, яке йде від захисту, суддя зазвичай оголошує перерву. Журналісти, які були присутні на всіх засіданнях суду, припускають, що, можливо, суддя бере такий собі тайм-аут для проведення консультацій з прокурорами, оскільки нерідко після таких перерв звучить відповідь, яка повторює аргументи сторони звинувачення. Так вже бувало на процесі у справі Ходорковського, хоче це ні в тому, ні в іншому випадку не можна довести.

У приміщенні суду

Раніше судовий процес прокоментував президент Росії Володимир Путін, і це, як вважають спостерігачі, – єдине, що може вплинути на хід судового розгляду, хоча «телевізійне правосуддя», так само як і телефонне, в Росії ніби недопустиме. Перебуваючи у Лондоні, президент заявив, що не вбачає у вчинку дівчат із панк-гурту нічого хорошого, однак вважає, що не варто їх судити «вже так суворо». За словами Путіна, він розраховує «на обґрунтоване рішення». Що малося на увазі незрозуміло, але стаття «хуліганство», за якою судять дівчат із Pussy Riot, передбачає до семи років позбавлення волі. Прокурор Олександр Нікіфоров під час судового процесу у справі гурту Pussy Riot 7 серпня висловив вимогу ув’язнити звинувачених до трьох років позбавлення волі в колонії загального режиму.

ООН заслухає національний звіт України про дотримання прав людини в країні. Правозахисники написали альтернативну доповідь і сподіваються, що міжнародна спільнота дослухається до їхніх зауважень.

Під егідою Організації об’єднаних націй 24 жовтня у Женеві відбудуться слухання, на яких уряд України представить звіт щодо ситуації з дотриманням прав людини в країні. Універсальну доповідь Україна представляє в ООН вдруге. Презентуватиме її у Женеві урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Назар Кульчицький. Також представники ООН заслухають і доповідь уповноваженого з прав людини в Україні Валерії Лутковської. Аби міжнародна організація мала об’єктивну картину того, що відбувається з правами людини, українські правозахисні організації виклали своє бачення ситуації в альтернативній доповіді.

Знайди десть відмінностей

Два документи суттєво різняться. «Держава замовчує те, що їм невигідно і багато розказує про досягнення. Здебільшого це стосується ухвалення всіляких законів», – прокоментував Deutsche Welle юрист Української Гельсінської спілки, координатор укладання доповіді неурядових організацій Максим Щербатюк. За його словами, в урядовому звіті чимало уваги приділяється законам про дискримінацію, протидію торгівлі людьми, доступу до публічної інформації, але чиновники не згадують, що більшість законів реально не працюють або застосовуються не в повному обсязі.

«Планів і законів багато, але чи приносять вони користь для покращення ситуації з дотриманням прав людини?», – запитує юрист. Він наголосив, що у громадській доповіді відзначається суттєве погіршення ситуації з дотриманням прав людини в Україні. Це стосується права українців на справедливе судочинство, захисту від катувань та права на свободу слова.

«Голодний по-іншому дивиться на права людини»

Аби додати об’єктивності та переконливості громадській доповіді, Центр інформації про права людини спільно з центром «Соціальна дія» провели опитування громадян про те, що, на їхню думку, є найбільшим порушенням права людини в Україні. Результати опитування шокували самих правозахисників. Майже 23 відсотки опитаних зазначили, що їх найбільше бентежать низькі соціальні виплати, пенсії, 13 відсотків – корупція, 10 – погане медичне обслуговування. «У людей у пріоритеті їхні соціальні права. Для них не очевидний зв’язок, якщо забезпечувати базові права людини, то автоматично немає проблем із соціальними правами. Але ж коли людина голодна, чи може вона думати про свободу слова, чи свободу мирних зібрань?», – прокоментувала Deutsche Welle керівник Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Вона також полетіла до Женеви, аби особисто роздати представникам ООН результати соцопитування та переконати їх написати більш критичну резолюцію та рекомендації щодо дотримання прав людини в Україні. «Тут очевидна диспропорція того, чого хочуть люди і що представлятимуть урядові структури», – наголошує Печончик.

В очікуванні рекомендацій

За чотири роки, відколи Україна представила партнерам по ООН перший звіт, поступ у захисті прав людини був мінімальним, кажуть правозахисники. «Після першої доповіді Україна виконала рекомендації десь на 20%. Це при тому, що їх було мало, вони були або надто легкими, або надто розмитими. Зараз ми сподіваємося, що ООН напише уряду до двохсот рекомендацій, які реально сприятимуть поліпшенню прав людини в Україні», – зауважив представник української Гельсінської спілки Максим Щербатюк. Правозахисники визнають: якщо Україна не виконає цих рекомендацій, то суттєвих санкцій не буде. Хіба що міжнародні донори частково відмовлять від надання фінансової допомоги Україні.

Український «парламент» вчергове «порадував». В період, коли увага громадян та міжнародної спільноти прикута до виборів, кнопкодави наважилися ухвалити скандальний закон «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Законопроект  №10492 авторства регіонала Василя Грицака був прийнятий майже без змін (враховано переважно поправки того ж депутата) голосами фракцій Партії регіонів, Народної партії, КПУ та кількох позафракційних депутатів.

І хоча нещодавно наша організація вже писала про змістцього законопроекту, проте важливість теми змушує знову привернути увагу до тепер вже закону. Адже ініціатори закону використовують важливу проблему (необхідність введення біометричних паспортів для виїзду за кордон – як елемент діалогу щодо лібералізації ЄС візового режиму для України) для досягнення своїх цілей – заробляння на громадянах при видачі найширшого переліку документів.

Отже, що чекає Україну від цього закону у разі, якщо його підпише Янукович.

По-перше, більшість документів особи будуть містити біометричні дані (хоча ЄС очікує цього лише щодо документів для виїзду за кордон). Виготовлення таких документів(особливо з електронними носіями), а також оснащення органів влади технікою для зчитування таких даних цілком очевидно відбуватиметься за рахунок громадян (як у вигляді загальних податків, так і нових розмірів плати за конкретні документи).

По-друге, в основному документі особи («паспорті громадянина України») не передбачено обов’язкового зазначення інформації про місце проживання особи. Отже, слід приготуватись, що незабаром нам доведеться регулярно відвідувати органи влади для отримання нової «довідки», яка підтверджуватиме таку реєстрацію.

Звертатися до чиновників взагалі доведеться значно частіше. Навіть діти з народження тепер будуть змушені отримувати той же паспорт, переоформляючи новий кожні десять років. Депутат Грицак зробив ще один подарунок українцям – тим, хто має водійське посвідчення старого зразка, до 2014 року слід отримати нове.

Крім того, закон зберігає низку існуючих проблем де-факто поліцейської держави України: власне систему двох паспортів (внутрішнього та закордонного),  підзаконне (тобто відомче)регулювання процедури видачі документів особи; необґрунтовані строки видачі документів(загальний – 30 днів, швидше – за окремою заявою, за додаткову плату).

Депутати з пропрезидентської більшості проігнорувати останнє Послання Президента до Верховної Ради, де серед першочергових завдань було визначено потребу делегування органам місцевого самоврядування функцій з видачі паспортів, реєстрації місця проживання. У законі про зміну суб’єкта не йдеться  (тобто це буде і надалі система МВС, нехай і через Державну міграційну службу);

До того ж, у порядку оплати паспортних документів також зберігається існуюча непрозорість та відомча корупція. Замість того, щоб у законі чітко визначити вартість кожного документу, депутат Грицак вніс додаткову поправку до Бюджетного кодексу, яка фактично уможливлює стягнення кількох платежів за одну адміністративну послугу (до речі, ця поправка прямо суперечитьнещодавно ухваленому Закону «Про адміністративні послуги»).

Але це все лише «квіточки». Хоча платити за них будемо ми, прості громадяни, з власної кишені та власною гідністю і свободами.

Найнебезпечніше ж у цьому законі – створення нової мегабази даних з цинічною назвою «Єдиний державний демографічний реєстр».До реєстру буде вноситися вся інформація про кожну особу:відомості про батьків; реквізити документів, виданих особі (тип, назва документа, серія, номер, дата видачі та уповноважений суб’єкт, що видав документ, строк дії документа); відцифрований зразок підпису особи; відцифрований образ обличчя особи; додаткова змінна інформація (про місце реєстрації, про сімейний стан, про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, про видачу приватизаційних паперів, додаткові (факультативні) біометричні дані, параметри), а також дані з відомчих інформаційних систем.

Отже, депутати дозволили збирати про громадян практично необмежену інформацію. Хто, коли і з якою метою буде використовувати цю інформацію питання риторичне.

Цікаво, що влітку, глава держави вже ветував схожу законодавчу ініціативу – коли змінами до Закону «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» вже пропонувалося створення аналогічної  бази даних. Тоді президент апелював і до того, що закон «не розкриває мети запровадження чергової бази персональних даних про все населення України, проживання та перебування кожної особи». Чи задовольнить гаранта Конституції мета бази даних у новому законі – побачимо вже скоро.

Але, на жаль, Україна продовжує скочуватися до тоталітаризму. Контроль над суспільством, тобто приватним життям громадян – є однією з ознак цього. І якщо в інших країнах парламенти та конституційні суди стоять на захисті від подібних зазіхань (про що дуже красномовно написавнещодавно публікацій Євген Захаров), то Україна продовжує демонструвати до чого призводить зрощення жаги збагачення (у нашому випадку – від прихильників виготовлення нових і дорогих документів для громадян) та відомчі і персональні страхи – бажання тотально контролювати життя суспільства.

Представники ЛГБТ-спільноти виступають проти ухваленого Верховною Радою в першому читанні законопроекту, який передбачає заборону пропаганди гомосексуалізму, спрямованої на дітей. Представники ЛГБТ-спільноти називають цей документ «гомофобним», таким, що суперечить Конституції України. Натомість ініціатори законопроекту стверджують, що його варто було ухвалити ще 20 років тому.

Автори законопроекту щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір пропонують встановити відповідальність за пропаганду стосунків сексуального характеру між особами однієї статі, зловживання свободою діяльності друкованих ЗМІ або використання теле- і радіоорганізацій для цього.

Така заборона необхідна, щоб зупинити агітацію гомосексуалізму, яка поширена, наприклад, на концертах відомих співаків та в глянцевих журналах і у кіно. У цьому переконаний один із ініціаторів законопроекту, депутат-комуніст Євген Царьков. Раніше ж такої заборони в Україні не було через тиск західних країн, стверджує депутат.

Комуніст ставить діагноз гомосексуалам

Те, що сьогодні називається гомосексуалізмом, одностатевим коханням – я цих людей ніколи не ображав, я вважаю що це хворі люди, у них є відхилення

Євген Царьков: «Для ментальності нашого народу, незалежно від національності, це неприйнятно. Для нас все одно кохання і дитина зачата в коханні, і виховання в коханні це пріоритет. А те, що сьогодні називається гомосексуалізмом, одностатевим коханням – я цих людей ніколи не ображав, я вважаю що це хворі люди, у них є відхилення. Тому що природа так придумала, що шлюб, подальше продовження життя, народження дітей, взагалі розвиток цивілізації немислимі в одностатевих стосунках», − вважає комуніст.

Твердження про те, що гомосексуали є нібито хворими людьми, науковці відкидають. Ще на початку 90-их Всесвітня організація з охорони здоров’я викреслила гомосексуалізм зі списку хвороб.

«Закон створює можливість маніпуляції людиною, шантажу»

Право дитини на безпечний інформаційний простір має бути захищене, погоджується голова Гей-Форуму України Святослав Шеремет. Водночас, якщо забороняється обіг певної інформації, то вона стає недоступною не тільки для дітей, а й для населення в цілому, зауважує він. І порівнює заборону пропаганди гомосексуалізму із законом про наклеп.

Коли лідер Компартії розлучився зі своєю дружиною, і ЗМІ повідомляли про це, то я себе питаю, це що – пропаганда розлучення в інформаційному просторі чи інформування про подію?

Святослав Шеремет: «Закон створює можливість маніпуляції людиною, шантажу, тому що неможливо чітко провести межі: де наклеп, а де неправдива інформація. І так само про гомосексуальність. Де інформування, а де пропаганда? Коли лідер Компартії розлучився зі своєю дружиною, і ЗМІ повідомляли про це, то я себе питаю, це що – пропаганда розлучення в інформаційному просторі чи інформування про подію? Ось з гомосексуальнстю те саме, якщо медіа напишуть, що Британія легалізували шлюби між особами однієї статі, це пропаганда чи інформування? Відповіді на це запитання закон не містить, він не містить також відповіді, який зв’язок між безпекою дитини і інформацією про сексуальність», − зазначив у коментарі Радіо Свобода Святослав Шеремет.

За його словами, законопроект щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір є класично дискримінаційним і обмежує право людини на інформацію, що суперечить Конституції України. Крім того такий підхід до прав ЛГБТ стане на заваді європейській інтеграції України.

Тим часом у російському місті Санкт-Петербурзі закон про заборону пропаганди гомосексуалізму серед неповнолітніх набув чинності в березні цього року. Відповідно до закону, всі «публічні дії, спрямовані на пропаганду мужолозтва, лесбіянства, бісексуалізму, трансгендерності серед неповнолітніх» караються в адміністративному порядку. Нещодавно одна з громадських організацій Росії звинуватила в пропаганді гомосексуалізму відомого виробника молочних продуктів. На упаковках цієї компанії була намальована веселка, яка є також емблемою ЛГБТ.

Стурбованість станом свободи слова в Україні зростає. Вирішальний період виборчої кампанії супроводжується новими утисками незалежних ЗМІ. У понеділок журналісти вийдуть на акцію проти закону про наклеп.

Перед парламентськими виборами 28 жовтня українська влада посилює цензуру та тиск на незалежні ЗМІ. Верховна Рада запроваджує кримінальну відповідальність за наклеп. А останні незалежні видання стають об’єктами переслідувань.

Початок вересня минув під знаком гучного скандалу довкола телеканалу ТВі – Нацрада хотіла позбавити його частот на мовлення, а місцеві кабельні оператори припиняють ретрансляцію його програм. В останні дні місяця незалежне видання “Український тиждень” заявило про спроби влади заблокувати його доступ до читачів.

Кому заважає журнал

Про це журнал пише у редакційній статті “Останні незалежні видання в Україні під загрозою”. Влада “вирішила остаточно зачистити інформпростір від останніх вільних медіа” та поспішає “виконати план до дня голосування, аби подати єдино правильну картину “демократичних” виборів в Україні”, наголошується у передовиці.

Головний редактор “Українського тижня” Сергій Литвиненко в інтерв’ю DW сказав, що перші симптоми з’явилися після критичної статті щодо стану української преси у номері, який вийшов напередодні Всесвітнього газетного конгресу в Києві на початку вересня.

Відтоді у видання почалися проблеми. Рекламна агенція “АТ Медіа” відмовилась від розповсюдження видання в міжнародному аеропорті “Бориспіль”. Вона повідомила редакцію, що так сталося за наполяганням керівництва аеропорту, незадоволеного “розміщенням в журналі матеріалів проти нинішнього уряду”. Наступний номер журналу масово викупали з кіосків у Києві “люди, які мають стосунок до холдингу UMH Group”, що вважається власністю медіа-менеджера Бориса Ложкіна, близького до президента Януковича.

Литвиненко зазначив, що через відсутність в Україні повноцінного рекламного ринку його виданню, яке засноване австрійським інвестором, доводиться покладатися не на прибутки від реклами, а на економічну вигоду від продажу журналу та його передплати. “Ми не заробляємо на публікації замовних статей і тому були змушені збільшити вартість свого журналу до 20 гривень, ставши одним з найдорожчих видань. Але якщо блокування доступу до читачів буде тривати, це означатиме тиск на інвестора із тим, щоби він не мав прибутків і відмовився від фінансування “Українського тижня”, – не виключив Литвиненко.

Три різновиди цензури

Ця технологія влади є аналогічною до застосованої проти каналу ТВі і зветься “економічною цензурою”, сказала DW представниця міжнародної правозахисної організації “Репортери без кордонів” Оксана Романюк. Вона заявила, що на телеканалах, як і у часи авторитарного президента Леоніда Кучми, знову є “темники”. Але наразі “ще немає журналістів, які готові відкрито заявити” про цей різновид цензури. Бо телевізійники побоюються стати після таких заяв безробітними, пояснила Романюк.

На правозахисниці, для таких побоювань є поважні причини. “В Україні немає медіа-ринку, ЗМІ є неприбуткові, і їхня політика цілковито залежить від медіа-власника. Якщо журналіст про таке відкрито заявить, його звільнять, і йому доведеться іти працювати хіба що охоронцем в супермаркет”,– впевнена представниця “Репортерів без кордонів”. Вона впевнена, що в Україні є й “вертикальна цензура в телепросторі”. Романюк пояснила, що це цензура, через яку на телеканалах з’являються однакові новини на однакову тему і з однаковими оцінками.

За даними вересневого соціологічного дослідження Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва, теленовини лишаються головним джерелом інформації для українських виборців. Голова правління міжнародної громадської організації “Інтерньюз-Україна” Костянтин Квурт сказав DW, що цензурування теленовин зараз відбувається і нібито в цілком невинний спосіб. “Політична реклама на телеканалах перед виборами є суттєвим джерелом доходів. Якщо ж телевізійники дозволяють собі якусь критику політика чи партії, від них приходять представники і кажуть: ми ж вам даємо заробити, а ви про нас подаєте таку недобру інформацію і, погрожуючи забрати своє рекламне замовлення, просять більше так не робити”, – сказав Квурт.

У понеділок українські журналісти в Києві демонструватимуть проти нового закону про наклеп. Цей закон має на меті запровадження кримінальної відповідальності за паплюження репутації особи. Але сама можливість кримінального переслідування може відлякати журналістів від написання критичних статтей, викриття недобросовісних політиків та корумпованих чиновників.

Народні депутати почали розглядати закон на початку вересня, у розпал виборчої кампанії, та вже проголосували за нього у першому читанні. Численні медіа-експерти та правозахисники відзначають, що ці та інші утиски свободи слова в Україні можуть поставити під сумнів демократичність виборів.

Журналісти регіональних ЗМІ в Україні із занепокоєнням сприйняли ухвалення Верховною Радою в першому читанні законопроекту про наклеп. Як наголосила, відповідаючи на запитання DW, керівник інформаційної служби кримського телеканалу «Чорноморська телерадіокомпанія» Юлія Єгошина, в разі набуття чинності закону проводити журналістські розслідування, робити політичні репортажі буде майже неможливо.

Роман Шрайк: ситуація в Україні не настільки весела, щоб жартувати

«От кореспондент робить повноцінний сюжет: з балансом думок, отримує коментарі від усіх сторін конфлікту. І що потім? Будь-хто з учасників конфлікту може заявити про наклеп і журналіста можуть покарати», – каже Єгошина. На її думку, з таким законом «доведеться посилювати юридичну експертизу всіх матеріалів».

Журналісти не довіряють судам

Щоправда, і Єгошина сумнівається, що журналісти зможуть захистити свої інтереси в українському суді. У журналістів уже зараз немає шансів на перемогу в суді, а з законом про наклеп тим більше не буде, каже керівник інформаційної служби «Чорноморської телерадіокомпанії».

Перед «великими ризиками» застерігає й Борис Васильєв, керівник служби новин дніпропетровського «11 каналу». «Знаючи нашу правоохоронну, судову системи, рівень нашої демократії, я хвилююсь, що суди працюватимуть не на користь журналістів», – поділився своїми міркуваннями Васильєв у розмові з DW. Водночас він наголосив, що його телекомпанія і в майбутньому працюватиме так, як і раніше. «Ми відповідально ставимося до інформації та матеріалів в ефірі», – сказав він.

Віртуальна й реальна тиша

У Харкові, де рік тому від ефіру відключили три непровладні телеканали, критика на адресу обласного й міського керівництва перемістилась в інтернет-простір. Харківський журналіст Дмитро Брук вважає, що в разі набуття чинності закону про наклеп непровладні ЗМІ вже й в інтеренті «не публікуватимуть багато з того, що вони пишуть зараз».

Медіа-експерт харківської правозахисної групи Оксана Нестеренко прогнозує взагалі зникнення дискусії в суспільстві. Закон про наклеп – це пряме порушення гарантованого Конституцією права на вільне висловлювання думок, констатує Нестеренко. При чому, зауважує вона, документ «може закрити рота» не тільки журналістам, але й експертам, які коментують події, блогерам, користувачам соціальних мереж, учасникам мітингів. Опитані DW експерти й журналісти застерігають, що з таким законом заточити до в’язниці можна буде фактично кожного.

Введення кримінальної відповідальності за наклеп можна порівняти із сумнозвісним “Законом про 5 колосків”. Це ганебна практика, коли людину ставлять в неможливі умови і карають за спробу вирватися.

Верховна Рада проголосувала у першому читанні за зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів. Якщо їх приймуть остаточно, журналістів, а також інших громадян, котрі поширять інформацію, яку хтось розцінить як посягання на його честь і гідність, чекає покарання аж до обмеженням волі від двох до п’яти років.

Для свободи слова запровадження кримінальних санкцій в умовах вибіркового правосуддя буде мати руйнівну силу. “До 5 років тюрми” є тим інструментом, який може остаточно вбити вільне слово в країні.

Санкції зачеплять не лише журналістів. Повістки а-ля “чекістська дійсність” чекатимуть істориків, видавців, блогерів – всіх, хто працює з інформацією.

В 30-х роках сумнозвісний “Закон про 5 колосків”, а саме Постанова ЦВК і РНК СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”, під приводом охорони державного майна дала репресивному режиму “легітимну” підставу репресувати людей, котрі намагалися вижити в умовах штучного голоду-геноциду.

Сьогодні влада використовує подібний інструмент – ставить працю журналістів в неможливі умови (цензура, тиск на медіавласників, відключення з ефіру, джинса та закриття інтернет-сайтів), а за спробу вирватися – запроваджує кримінальну відповідальність.

Відтак буде дуже складно говорити про інформування громадськості та можливості відстоювання прав людини.

П.C.

Те, що на початку каденції Януковича багато інформації про минуле викреслили з підручників історії, засвідчило: уряду не потрібно, щоб громадяни знали, до чого призводить зловживання владою.

Так простіше знову використовувати старі репресивні практики…

Запроваджуючи Державний демографічний реєстр, депутати хочуть тотально «біометризувати» українців. До реєстру вноситимуть значно більше інформації, ніж того вимагають міжнародні зобов´язання України.

Верховна Рада готується вдруге розглянути законопроект депутата від Партії регіонів Василя Грицака про Державний демографічний реєстр. У першому читанні на початку вересня депутати його підтримали, пояснюючи такий поспіх невідкладними вимогами Євросоюзу про запровадження системи паспортів з біометричними даними, яка потрібна для лібералізації візового режиму України з європейськими країнами.

Раніше парламент кілька разів намагався ухвалити різноманітні законопроекти про біометричні паспорти для українців, однак президент їх ветував. Нині депутат Грицак вкотре ініціював розгляд подібного документу. «Серед усіх інших законопроектів – цей виглядає найбільш реалістичним. Він більш дешевий і не корупційний. Тому ми його підтримали у комітеті», – пояснив Deutsche Welle депутат від БЮТ, перший заступник голови парламентського комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Віктор Таран. За його словами, раніше до парламенту подавалися законопроекти, які вимагали поряд з паспортами запровадити ще й картку громадянина України, а це додаткові витрати для держави, а виготовлення таких карток хотіла взяти на себе комерційна структура.

Величезна база даних

Депутат констатує, що Євросоюз вже давно нагадує Україні про її обіцянку гармонізувати законодавство щодо біометричних даних українців, які виїжджають за межі країни. Однак, на думку експертів Центру політико-правових реформ, які ретельно проаналізували законопроект про державний демографічний реєстр, у цьому документі написано значно більше того, чого вимагає від України ЄС. «Там зазначено, що у паспорті будуть біометричні данні людини. Але ж не тільки у закордонному, а й і у внутрішньому паспорті. Крім цього буде створена мега-база даних із зазначенням номерів всіх документів, які отримувала людина. Пропонується також видавати паспорт новонародженим з біометричними відмітками і потім змінювати його кожні десять років», – пояснює експерт центру Віктор Тимощук.

Він додає, що за нейтрально-бюрократичною назвою знову подано законопроект, який працюватиме на інтереси комерційних структур. «Назву законопроекту вигадували будь-яку, аби там не було слова паспорт. Але ж депутат Грицак чітко асоціюється з концерном ЄДАПС, який хоче виготовляти українцям біометричні паспорти. При цьому законопроект, підготовлений мінюстом, був відхилений, хоча він набагато змістовніший», – вважає Віктор Тимощук.

Беззахисна інформація

Вже незабаром українців можуть зобов’язати надавати персональні дані при купівлі sim-карти. Це нововведення криє у собі ризики подальшого посилення контролю за громадянами, нарікають критики.

Користувачів інтернету потрібно вчити захищати свої дані

Законопроект Грицака передбачає, що окрім збирання біометричних даних, вносити у державний демографічний реєстр всю важливу інформацію про людину починаючи від дати народження посвідченням водія, про шлюб, сплату податків та закінчуючи документом про смерть. «У демократичних країнах обережно підходять до створення таких серйозних баз. В Україні захист цих даних ніхто не гарантує», – наголошує Тимощук. З тим, що в Україні немає гарантії збереження конфіденційної інформації погоджується і депутат Таран.

Деякі бази даних можна купити на книжковому ринку

Він запевняє, що саме незахищеність даних громадян і стала підставою для створення такого єдиного реєстру. «Якщо все знаходиться в одній базі, то дані легше зберегти, ніж коли вони знаходяться у семи різних реєстрах», – пояснив парламентарій, посилаючись на досвід країн ЄС. Натомість правозахисники вимагають, аби депутати перед голосуванням про створення подібних єдиних всеохоплюючих баз даних унеможливили їхній вільний продаж. «Порядок з документами – це дійсно вимога ЄС і нам її не уникнути. Але ж в європейських країнах розвинена система захисту персональної інформації. А у нас всі бази можна купити на київському ринку «Петрівка»», – констатує виконавчий директор Української Гельсінської спілки Аркадій Бущенко.

І правозахисники, і експерти називають законопроект депутата Грицака про створення державного демографічного реєстру «сирим і неадекватним нинішнім українським реаліям», а також таким, який не враховує інтереси громадян.

“У  ЦВК вибір – або провалити вибори, або порушити закон”
Голова ЦВК Володимир Шаповал.

Конституція України, Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.3), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (ст.25), Закон України “Про вибори народних депутатів України” гарантують українцям вільні вибори. На наше переконання (і за контекстом відповідних положень згаданих правових актів) поняття «вільні вибори» включає у себе не лише забезпечення вільного волевиявлення у момент його здійснення (голосування), а і створення належних умов для формування усвідомленого вибору, неухильне дотримання законних процедур і відповідність норм закону принципам права.  Про те, як все це реалізується чи не реалізується у вітчизняних реаліях – нижче.

Завданням проекту «Майдан-Моніторинг:Вибори 2012», який став можливим завдяки підтримці Міжнародного Фонду “Відродження”,  є збір документальної інформації про порушення закону про вибори під час виборів в Верховну Раду України в 2012 році. Минула половина виборчої кампанії. Час підбивати перші підсумки.

Пропонуємо вашій увазі інформацію про найбільш розповсюджені і найбільш серйозні типи порушень. Факти, згадані в документі, задокументовані на нашій інтерактивній картіhttp://maidan.org.ua/vybory2012  і підтверджені фото, відео чи офіційними документами. На 16 вересня на інтерактивній карті порушень зібрано 604 скарги. Всього ми розглянули 2015 повідомлень.

1. Робота виборчих комісій

Вперше за 20 років при жеребкуванні партійного представництва в ОВК це зроблене для всіх 225 комісій разом одноразово, а не по кожній комісії окремо. На наше переконання, Закон України “Про вибори народних депутатів України” передбачає (ст.27) проведення окремого жеребкування щодо включення представників політичних партій до складу кожної окружної виборчої комісії, а не одного, гамузом, щодо всіх окружкомів, як вчинила ЦВК. Відповідно, Центральна виборча комісія не мала правових підстав проводити одне голосування замість 225-ти, а вчинивши так, вчинила юридично некоректно і, можливо, вже підклала бомбу під виборчий процес.

Це призвело до наслідків, які, на нашу думку, можуть суттєво вплинути на результати виборів.

1. Зовсім не представленими в ОВК залишилися дві партії, які реально змагаються за місце в Верховній Раді (тобто згідно соцопитувань мають шанс подолати 5% бар’єр).
2. Майже у всіх ОВК представлені реально НЕпрацюючі, симулякричні, партії, місця яких у окружкомах нерідко займають дійсні члени Партії регіонів.
3. Головами як мінімум 10% ОВК (це тільки ті, про які ми знаємо) виявилися мешканці інших регіонів, переважно Криму та Донецької області, які взагалі не з’являлися на засідання.
4. Є повідомлення про те, що членами ОВК стали люди, які не давали на те згоди і не мали про те уявлення.
5. Вже є повідомлення про проведення засідань ОВК і ухвалення рішень без кворуму, про грубе порушення процедури, коли засідання скликалися та проводилися не уповноваженими особами.

Запобігти масованій фальсифікації виборів на рівні ОВК можна тільки терміновим проведенням нового жеребкуванням по кожному округу окремо.

Нас дивує пасивність щодо цього питання з боку суб’єктів виборчого процесу (окрім ВО “Свобода” та “УДАР”у, які звернулися до суду).

Коли вже був готовий звіт, то стало відомо про рішення ЦВК, яке забезпечує можливість такого ж голосування по ДВК. Якщо це станеться, то говорити про «вільні вибори» в контексті Європейської Конвенції з Прав Людини вже не доведеться.

2. Примус

Примушення бюджетників до агітації

Є надійно зафіксовані випадки, коли працівники шкіл, лікарень, бібліотек та інші бюджетні працівники займалися агітацією за мажоритарників від влади. Так вже вийшло, що учасники проекту, а також наші волонтери самі були свідками цього. До декого з нас вони прийшли додому.

В Харкові вчителі навіть залучали старшокласників до рознесення продуктових наборів.

В Теплодарі Одеської області наш волонтер за фільмував, як вчителі збирали дітей на агітаційний захід Партії регіонів.

З Одеської, Тернопільської і навіть Львівської області повідомляли про примушення вчителів вступати в Партію регіонів.

Не варто додатково пояснювати, що такий примус суперечить частині першій ст.19 Конституції України, згідно з якою “ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством”.

Шантаж студентів щодо голосування

Нам повідомили про 4 випадки, коли студентів шантажують або непоселенням до гуртожитку, незаліками, або ж і відрахуванням з ВИШ’у і вимагають: 1. правильно проголосувати та зафіксувати факт правильного голосування, 2. тимчасово змінити адресу для голосування на потрібній дільниці. 3. забезпечити зміну адреси для голосування на потрібній дільниці своїх рідних та близьких. Йдеться поки про Луганськ, Київ і Київську область.

Це теж суперечить частині першій ст.19 Конституції України

Крім того, у разі підтвердження (фіксації) таких випадків можна сміливо казати про ознаки злочину, відповідальність за який встановлено ст.157 Кримінального кодексу України – “Перешкоджання здійсненню виборчого права <…> суб’єкта виборчого процесу <…>, поєднані з підкупом, обманом або примушенням”.

3. Адмінресурс

Агітатори за Партію регіонів

На початку серпня з Одеської області повідомили про роботу бюджетників – соціальних працівників, які обходять помешкання і опитують людей про ставлення до Партії регіонів, розповідають про її досягнення, тощо. Пізніше ТВі вдалося зробити інтерв’ю з однією також агітаторкою з Київщини, а також зафільмувати роботу таких агітаторів на Одещині. Як відомо, 12 тисяч таких соціальних працівників держава найняла на роботу на півроку. І всі вони отримують зарплату з Державного бюджету. Ми отримували численні повідомлення з усіх регіонів України про діяльність таких агітаторів. А також, ми маємо низку, на жаль, на сьогодні не підтверджених документально, повідомлень про те, що чи не всі вони були відібрані місцевими структурами Партії регіонів опісля відповідних вишколів.

Навряд чи така практика відповідає засадам і принципам невтручання, рівного і неупередженого ставлення суб’єктів владних повноважень до всіх кандидатів та партій – суб’єктів виборчого процесу (пп.2,3 п.5 ст.3, пп.6 п.2 ст.11 Закону “Про вибори…”)

Агітація в державних і комунальних закладах

Носить масовий характер в Одеській, Харківській областях та в Криму. Але зустрічається скрізь. Проявляється в розміщенні агітаційних матеріалів всередині та назовні будівель органів місцевого самоврядування, шкіл, лікарень, бібліотек, пошт, ЖЕКів, БТІ, РАГСів, тощо, що прямо заборонено п.4 ст.74 Закону “Про вибори народних депутатів України”.

В школах відбувалося вручення школярам сувенірної продукції і навіть сумок і дощовиків з символікою Партії регіонів, і перетворення їх таким чином на живих носіїв реклами. Спроби маніпулятивного використання дітей задля досягнення електорального результату видаються особливо кричущими порушеннями.

Це відбувалося масово 1 вересня (в нас на карті є свідчення з  Житомира, Черкас, Нікополя, Бучі, Узина, Донецька, Старої Синявки, Запоріжжя, Лисичанська, Харкова, Нової Каховки, Фонтанки, Боярки, Луганська, Вишневого, Свердловська, Сєвєродонецька, і вони продовжують надходити).

Найбільш диким, на нашу думку, є випадок, коли в великій кількості шкіл ОВО №94 1 вересня одночасно пролунав аудіозапис поздоровлення з елементами агітації кандидата-депутата Т.Засухи. Без застосування адмінресурсу таке неможливо.

Треба відмітити ще й масову практику Одещини по вивішуванню прапорів ПР на сільрадах, яка після втручання омбудсмена трансформувалася в повішення їх поруч з сільрадами на стовпах ліній електроживлення. Це не є формальним порушенням, але на нашу думку, це є демонстративним жестом, або в термінах психології «актом символічного насильства».

Пряма агітація за кандидатів

Зафіксовані численні випадки агітації практично по всій країні за конкретних кандидатів чи партії посадовими особами державних органів в робочий час, передовсім головами ОДА чи РДА. Часто така агітація містила елементи шантажу «не проголосуєте – не дадуть газ» (М.Папієв, голова Чернівецької облдержадміністрації).

Також посадові особи брали участь в агітаційних заходах кандидатів (відкритті дитмайданчиків, зустрічах з виборцями, концертах, тощо).

Все це порушує вищезгаданий принцип рівного, неупередженого ставлення, а агітація державними посадовцями у робочий час взагалі прямо заборонена п.1 ст.74 Закону “Про вибори…”.

Надання преференцій в державних і комунальних ЗМІ

Попри низку норм виборчого закону щодо рівного, неупередженого ставлення ЗМІ до всіх кандидатів і партій, про об’єктивність висвітлення кампанії тощо, є численні повідомлення про немарковану рекламу кандидатів в депутати в державних (телерадіокомпанії) і комунальних ЗМІ (газети) по всій країні. Так само чисельними є повідомлення про відмову таких ЗМІ в розміщенні рекламних матеріалів інших кандидатів.

Апофеозом таких порушень стала пряма трансляція УТ-1 святкового параду на день Харкова, під прапорами Партії регіонів, звісно без всяких рекламних позначок.

Відмова кандидатам в виготовленні агітаційної продукції

Також, майже всюди, зафіксовані свідчення кандидатів у депутати про масові відмови виготовлювати агітаційну продукцію. Приватні підприємства пояснюють такі відмови «рекомендаціями очільників місцевої влади» та «небажанням мати проблеми». В нас є дані про те, що в Києві «профілактичними роботами» з власниками друкарень займався УБЕЗ.

Також є  повідомлення про непоодинокі випадки знищення (демонтажу) комунальними службами вже розміщеної реклами кандидатів та партій, попри встановлену законом заборону на перешкоджання проведенню виборчої агітації.

Перешкоджання кандидатам в проведенні зустрічей з виборцями

В усіх регіонах України, крім Заходу, кандидати в депутати скаржилися на адміністративні перешкоди. Є факти судових заборон зустрічей з виборцями через абсурдні по суті позови місцевої влади (з юридично сумнівною прив’язкою зустрічей кандидатів з виборцями до реалізації права на проведення мирних зібрань). Клуби і школи масово відмовляють кандидатам, посилаючись на вказівки згори і накази начальства.

Представники місцевої влади беруть участь в організації хуліганських і провокативних по суті “контрмітингів” під час зустрічей кандидатів з виборцями. «Контрмітинги» по всій країні організовуються за одним сценарієм і для їх виконання залучаються місцеві бюджетники.

Використання комунальних робіт для агітації

В Одеській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій областях масово, а в решті – інколи, рекламою кандидатів від Партії регіонів і самої партії слугують знаки, дошки, плакати і навіть білборди про проведення комунальних робіт. Прізвище кандидата чи назву партії однозначно пов’язують (різними формулюваннями) з фактом проведення ремонтів та реконструкцій, які насправді проводяться за рахунок державного або місцевого бюджету, тобто за гроші всіх платників податків, а не окремої партії чи кандидата. В Харкові комунальних працівників на додаток до оголошення про «ремонт завдяки такому то», ще й вдягають в футболки з прізвищем кандидата.

Така реклама на комунальних об’єктах, яка за суттю є введенням виборця в оману, маніпуляцією, перешкоджанням вільному формуванню вибору, неможлива без застосування адмінресурсу.

Використання бюджетної програми для агітації

В Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях члени ПР зайнялися доставкою цифрових ТВ тюнерів для пенсіонерів, які придбані в рамках державної програми. Тюнери доставлялися разом з партійною агітацією, або агітаційними матеріалами мажоритарників від ПР, і в людей, особливо стареньких, природньо складається враження про те, що завдячувати подарунку вони мають саме ПР.

Отримати доступ до тюнерів на поштах без застосування адмінресурсу було неможливо.

4. Підкуп

У п.13 ст.74 Закону “Про вибори…” названий “непрямим” – безоплатне чи пільгове надання товарів, робіт, послуг.

Подарунки дітям

Шкільне приладдя, шкільна та спортивна форма та спортивний інвентар і навіть набори для немовлят – це те, що дарували кандидати-мажоритарники. Практично завжди це супроводжувалося агітаційними матеріалами кандидата. Плюс вищезгадана роздача канцприладдя з символікою ПР на 1 вересня.

Системного характеру по всій країні набуло встановлення «брендованих» іменем кандидата, а в Дніпропетровську навіть і іменем ПР, дитячих майданчиків. Деякі з них встановлені ще до формального початку виборчої кампанії, а слугують агітпостами і зараз. Про деякі точно відомо, що вони профінансовані коштом місцевого бюджету (в Дніпропетровській області).

Продуктові набори

Набори продуктів гуртовою вартістю від 30 до 70 гривень з обов’язковим пакунком з прізвищем кандидата та-або агітаційною продукцією всередині стали візитівкою нинішніх виборів. Масова, системна роздача таких виборчих дарунків зафіксована в деяких округах Києва і Київщини, всіх – Харкова, на Вінниччині, Чернігівщині, Донечиині, а також менш масово – скрізь, крім Західної України. І продовжується й досі.

Техніка для шкіл і лікарень

Кандидати практично по всій країні дарували обладнання школам, лікарням, дитсадкам. І писали про це на своїх офіційних сайтах, про це писали газети і знімало телебачення.  В Одеській і Хмельницькій  областях і Лисичанську, як мінімум, від імені Партії регіонів школам дарувалися комп’ютери з китайської гуманітарної допомоги адресованій українській державі.

Транспортні засоби

Зафіксовані випадки дарування кандидатами велосипедів листоношам та машин лікарням та відділкам міліції. Про ці випадки також гордо пишуть сайти кандидатів. Суми цих витрат не вписуються в декларації кандидатів. По Дніпропетровській області вже встановлено, що дарувалися машини швидкої допомоги з бюджетних програм.

Гроші

Ну і банальне. На відміну від “непрямого підкупу” – прямо. Просто роздавали гроші. Причому один кандидат – неодноразово, про що повідомляли місцеві ЗМІ і навіть була відеофіксація. Ніякої реакції на ці випадки з боку органів влади не було.

5. Порушення порядку агітації

Політична реклама на транспорті

Попри пряму заборону політична реклама на транспорті громадського користування (п.8 ст.74 Закону “Про вибори народних депутатів України”) носить масовий характер. Найбільше повідомлень про такі випадки – з Києва, Криму, Донецької, Сумської та Одеської областей.

Рекламу розташовують як назовні транспорту, так і всередині, на вікнах, що заборонено Законом “Про рекламу”. Водії на зауваження пасажирів не реагують і зазвичай кажуть «нам таке видали».

В Києві таке порушення найчастіше, за нашими спостереженнями, здійснює КПУ, в решті міст – мажоритарники та ПР. Спроби активістів привернути до цього увагу міліції в Києві успіху не мали.

Судові процеси над ЗМІ

Нам відомо про два випадки, коли за порушення порядку агітації суди призупинили реєстрацію газет на період виборів («Зміївський кур’єр», Зміїв, Харківська область та «Особистий погляд», Ірпінь, Київська область). Про систематичне порушення тут казати поки що не можна, але можна казати про явну ваду законодавства, яке дозволяє закривати ЗМІ у досить неоднозначних (невизначеність терміну “одноразове грубе порушення”) ситуаціях.

Без вихідних даних

Справді широко поширене порушення, можна сказати, пошесть – відсутність обов’язкових вихідних даних на агітпродукції. Однак, на нашу думку, воно не може суттєво вплинути на волевиявлення, хоча, безперечно, не сприяє поінформованості, обмежує можливості впливу на несумлінних агітаторів та контрагітаторів, перешкоджає контролю за джерелами фінансування такої діяльності.

Це тільки перший аналітичний документ. Виборча кампанія триває і порушення стають все більш різноманітними. Далі буде.

Віктор Гарбар, Наталка Зубар, Олександр Северин, к.ю.н, Людмила Ямщикова

За допомоги десятків волонтерів, без яких зібрати і обробити такий масив інформації було б неможливо. Дякуємо всім!

 Цей текст англійською 

Проект “Майдан-Моніторинг: Вибори 2012” є логічним продовженням проекту “Моніторинг стану дотримання конституційних прав і свобод в Україні”, в рамках якого наша організація тільки за 2012 рік зібрала, перевірила та оприлюднила більше 170 випадків порушення фундаментальних прав та свобод, таких як свобода вираження, свобода інформації, свобода совісті, свобода об`єднань, свобода слова, свобода мирних зібрань.

Здійснення проектів “Моніторинг стану дотримання конституційних прав і свобод в Україні” та “Майдан-Моніторинг: Вибори 2012” стало можливим завдяки підтримці Міжнародного Фонду Відродження (http://irf.ua/).