В урядовому проекті Стратегії з боротьби із дискримінацією відсутня згадка про протидію дискримінації за віком, сексуальною орієнтацією, ґендерною ідентичністю. Організації секс-меншин звертаються до Президента.

Президент України Віктор Янукович найближчим часом має розглянути і затвердити Стратегію боротьби з дискримінацією в Україні щодо здійснення прав і свобод особистості. Відповідний документ схвалив напередодні уряд. Проект стратегії розробив Мін’юст на виконання Національного плану дій щодо лібералізації візового режиму ЄС для України.

У документі, зокрема, пропонують спрямувати зусилля держави на формування у суспільстві толерантного ставлення до особи за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними ознаками. Та забезпечити з боку держави правовий, медичний та соцзахист осіб, які постраждали від дискримінації. Втім, нічого не сказано про сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, вік і фізичні вади.

Організації, що захищають права секс-меншин, підготували звернення Президенту України. Вони наполягають на включенні сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності до переліку ознак, за якими прямо заборонена дискримінація в усіх сферах життя, що регулюються законодавством України. У тексті звернення, що передали Deutsche Welle, сказано: “Це стало б першим кроком України у здійсненні добровільно взятих на себе зобов’язань і, безумовно, було б оцінене Радою Європи та ЄС”.
Лідер Гей-Форуму України Святослав Шеремет каже, ще два роки тому Комітет Міністрів Ради Європи схвалив “Рекомендацію про заходи з боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності”. Це був перший міжурядовий документ такого рівня про забезпечення громадянської рівноправності для лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів, Україна підтримала його без застережень, у повному обсязі. Першу оцінку дій урядів щодо втілення в життя цієї Рекомендації робитимуть експерти Ради Європи вже наступного року у березні.

Стратегія – ще не закон

Валерія Лутковська працює у міністерстві юстиції, вона – урядова уповноважена України у справах Європейського суду. “Стратегія базується на загальних правових засадах, на Конституції. Що таке дискримінація – на жаль, не визначено в українському законодавстві. Тож мені подобається, що документ якраз дає більш широке розуміння – що держава має робити, аби реалізувати права людини, як зазначено у Конституції”,- прокоментувала DW експертка.

За словами Лутковської, стратегія є більше “дорожньою картою”, “дороговказом” із загальним підходом до захисту державою людей від дискримінації, не є законом. На її погляд, дискусія щодо визначень конкретних груп осіб можлива тоді, коли розроблятиметься закон, а мета стратегії – зосередити зусилля держави у боротьбі з дискримінацією, але не захищати обрані групи осіб: “Така вибірковість буде дискримінацією навпаки”.

Незручна тема 

Експерт правозахисного Центру для геїв і лесбійок “Наш світ” Олександр Зінченков каже: те, що Мінюст, не включив сексуальну орієнтацію та ґендерну ідентичність до переліку ознак, за якими була б заборонена дискримінація, свідчить про формальний підхід держорганів та про їхнє бажання уникати незручної для них теми. Шеремет припускає, що звернення буде проігноровано, й це призведе до негативної оцінки євроінституціями. На думку лідера Гей-Форуму, від України далі вимагатимуть ухвалення комплексного антидискримінаційного законодавства. “Це ще питання конституційної реформи, де теж не вказані ознаки віку, сексуальної орієнтації, фізичних вад чи інвалідності, як заборонені підстави для дискримінації, для цього потрібна політична воля”,- додає Святослав Шеремет.

Екс-директор Координаційного бюро з євроінтеграції Кабміну Вадим Трюхан зараз є керівником практики “міжнародне та європейське право” в адвокатській компанії “IMG partners”. Експерт каже, що сам факт розробки стратегії є позитивним кроком, адже наближає Україну до запровадження безвізового режиму для поїздок громадян до ЄС. Він погоджується, що згадані питання прямо не відображені в Конституції України. Разом з тим, нагадує Вадим Трюхан, згідно з Основним законом, “усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах”. Тож, на його думку, розробникам стратегії бажано було б врахувати питання віку, сексуальної орієнтації та ґендеру при її доопрацюванні. А ще – порадитись щодо документу з представниками ЄС та Ради Європи.

Дніпропетровська міська рада має ухвалити рішення про перейменування вулиць, названих іменами радянських діячів першої половини минулого століття. Вони, за рішенням Верховного Суду, входять до переліку осіб, винних в організації Голодомору. На перейменуванні багато років поспіль наполягають громадські активісти. Вони збираються 29 лютого пікетувати міську раду. Тим часом, частина депутатів і деякі мешканці цих вулиць висловлюються проти перейменування.

Перейменування вулиць із «червоними» назвами у Дніпропетровську домагаються майже два десятиліття. Рішення щодо трьох назв вже узгодила профільна комісія міськради. Вулиці Станіслава Косіора пропонують повернути історичну назву Бульварна, вулиці Павла Постишева – присвоїти ім’я льотчика Віталія Попкова, а вулицю Власа Чубаря – перейменувати на честь Григорія Омельченка, останнього лоцмана дніпрових порогів.
 
Один із ініціаторів перейменування, лідер місцевого осередку ВО «Свобода» Андрій Денисенко переконаний: політична воля на таке рішення у депутатів є. Сьогодні він разом з однодумцями планує взяти участь у пікетуванні міськради.
 
«Комісія з питань топоніміки Дніпропетровської міської ради підтримала нашу пропозицію, є проект рішення. Цей проект пройшов рішення виконкому і вже був винесений на засідання міської ради. Окремі депутати влаштували істерику, оці сучасні нащадки косіорів, чубарів, постишевих. Як пояснити інакше, що ці люди противляться виконанню рішенню суду? Невиконання рішення суду передбачає кримінальну відповідальність», – заявляє Андрій Денисенко.
 
Політика чи гроші?
 
Влада Дніпропетровська довго не йшла на поступки громадськості, адже, як пояснювали в міськраді раніше, у місті діє мораторій на перейменування вулиць із радянськими назвами. Зараз депутати «більшості» заявляють: хвилюються через можливі незручності для мешканців.
 
«Ми принципово проти перейменування вулиць у Дніпропетровську, тому що це рішення торкається не тільки політики, а й життя міста. Ті люди, які мешкають на тих вулицях, самі, згідно зі Статутом міста, мають право визначитись, перейменовувати їм чи ні», – зазначив депутат міської ради, керівник фракції КПУ Сергій Воробйов.
 
Мешканці вулиці Косіора наразі збирають підписи за те, щоб відтермінувати перейменування. Стурбовані: переоформлення документів перетвориться на ходіння інстанціями і вдарить по гаманцях. При цьому частина мешканців заявила, що не проти повернення вулиці історичної назви, але після того, як влада вирішить організаційні питання.
 
«Новації неприйнятні. І прописку, й документи треба ж буде змінювати».

«Косіора – якось звичніше, це ж наша історія», – кажуть мешканці вулиці Косіора. Між тим, низка громадських організацій Дніпропетровська звернулась до міського голови Івана Куліченка із вимогою не зволікати з перейменуванням, щоб уникнути «соціального напруження». Вони заявляють: готові самі зібрати кошти, потрібні для цього. Стурбованим же жителям пояснюють, що документи усім переоформлять організовано.

Прихильники перейменування також наголошують: якщо буде рішення щодо трьох вулиць, то наступний крок – позбавитись прізвища «Петровський» у назві міста. 15 лютого у Дніпропетровську протестувальники уже домагались розгляду питання про зміну радянських вулиць.

Раніше у Дніпропетровську, за рішенням міськради, з’явилась вулиця Леоніда Брежнєва.

Корупція, расова дискримінація та візові проблеми – це перелік основних труднощів, з якими стикаються іноземні студенти в Україні.

Корупція, расова дискримінація та візові проблеми – це перелік основних труднощів, з якими стикаються іноземні студенти в Україні.

Теоретично Україна має бути зацікавлена в іноземних студентах. Адже, за даними міносвіти, завдяки «заокеанським спудеям», яких нині в Україні налічується 53,5 тисячі, держбюджет щороку поповнюється на 800 мільйонів гривень. Лише за саме навчання вони платять до 500 мільйонів доларів. Та навіть приносячи прибутки Україні, студенти отримують зовсім не солодке життя. Дані правозахисних організацій шокують: громадяни, які приїжджають на навчання, нерідко стають жертвами шахраїв, ще не доїхавши до університету.

Часто студенти організовують свої поїздки до України не самі, а за допомогою фірми-посередника, що обіцяє залагодити всі можливі проблеми. Причини цього зрозумілі: далеко не всі університети розміщують інформацію на своїх веб-сайтах англійською чи іншими іноземними мовами. А відповідно, потенційним студентам важко зорієнтуватися, куди та які саме документи їм потрібно надсилати.

Однак бути впевненим у чесності агента не можна, зазначають у центрі «Без кордонів», співробітники якого займаються моніторингом та захистом прав мігрантів. Деякі посередники й самі не достатньо обізнані з ситуацією в Україні. У результаті на сайтах деяких компаній, які «вербують» студентів з-за кордону, можна прочитати, ніби Україна є членом ЄС, а під час літніх канікул іноземці зможуть поїхати на стажування до Швеції та Британії. Така інформація робить країну більш привабливою в очах іноземців, але коли вони приїжджають на навчання, то стикаються з суворими реаліями.

Неприємності починаються вже в аеропорту

Утім, часто агенти не лише перебільшують «комфортність» проживання в Україні, але й шахрують фінансово. Гроші зі студентів починають викачувати, як тільки ті зійдуть із літака. Серед звичних фінансових маніпуляцій – завищення вартості проїзду від аеропорту до гуртожитків. «Ще кілька років тому за трансфер з Донецького аеропорту до Луганська студенти медичного університету платили посереднику 200 доларів. У 2010 році ця сума становила вже 2000 доларів», – розповіла Deutsche Welle асистент проекту «Без кордонів» Олена Бондаренко.

З наступними проблемами іноземці можуть зіткнутися, вже прибувши на місця навчання. Нерідко студентам обіцяють навчання англійською мовою, але потім виявляється, що дана програма відбувається лише українською чи російською мовами. А керівники департаментів з питань міжнародних студентів не завжди володіють англійською, а тому допомогти студентам не можуть. У результаті студенти підписують контракт українською мовою, навіть не знаючи напевне, що в ньому написано.Зрештою неочікувані неприємності можуть спіткати ще в аеропорту. У листопаді 2011 року до співробітників проекту «Без кордонів» зателефонував хлопець із Судану. Він розповів, що утримувався в столичному аеропорту «Бориспіль» 5 днів. Він просидів у невеликій кімнаті з кількома стільцями та без ліжка, і весь цей час йому не давали води та їжі. Він повідомив прикордонникам, що приїхав на навчання до Харківського медуніверситету. Втім, у нього не було можливості повідомити університет про затримання через відсутність доступу до телефону та інтернету. Студента відправили назад до Судану, а адміністрація університету навіть не подбав, щоб якось виправити ситуацію.

Не поспішати з оплатою

Для іноземних студентів існує ймовірність не лише зіпсувати собі настрій, але й втратити значні кошти. У жовтні 2009 року група африканських студентів приїхала на навчання до університету Тараса Шевченка. Їх поїздка була організована марокканською компанією Carrefour Event, яка називала себе офіційним представником університету. Іноземці сплатили агентам кілька тисяч доларів за візу, проживання та навчання. Та після приїзду в Україну вони були змушені сплатити ще по 20 тисяч гривень університету, який не отримав коштів від посередника.

Схожа прикра ситуація склалася і з групою туніських студентів, що приїхали на навчання до Національного авіаційного університету. Як розповів декан факультету по роботі з іноземними студентами НАУ Андрій Крижановський: «Ми справді співпрацювали з тим посередником. Але минулого року в Тунісі була революція. Оплата спершу відбувалася якимись траншами, а потім узагалі припинилася. Ми звернулися до силових структур, але агент просто зник з України», – зазначає декан.

Іноземним студентам Крижановський радить звертатися напряму до вищих навчальних закладів. Таким чином вони зможуть бути повністю впевненими в тому, що посеред року їх не попросять вдруге заплатити за навчання.

Сварка з університетом – шлях до депортації?

Якщо ж у студента трапляється конфлікт із університетом, в такому випадку майже неможливо відстояти свої права, розповідає юрист Галина Бочева. «Міграційний статус студента в країні залежить від університету, без згоди якого навіть не можна перевестися до іншого ВНЗ. Якщо існує конфліктна ситуація, то університети, як правило, цього не роблять і не віддають документи, в тому числі страховий поліс, атестати, зворотній квиток», – підкреслює юрист.

За даними організації «Без кордонів», упродовж останніх років лише двоє іноземних студентів наважилися звернутись до суду, щоб оскаржити рішення про депортацію. Нігерієць Кеннет Оноджет, який навчався в Луганському медичному університеті, змушений був перездати один з предметів під час літньої сесії. Після цього він поїхав додому на канікули, а повернувшись, дізнався, що його відрахували. Хлопець зобов’язався ще раз прослухати предмет, після чого його поновили в університеті. Сплативши гроші за рік навчання, він надав паспорт для продовження візи. Але – отримав штамп про депортацію. Кеннет звернувся за допомогою до юристів, і врешті суд визнав рішення про його депортацію незаконним.

Аналогічна ситуація трапилася зі студенткою з Конго Біантусою Таді Коломбе. Вони приїхала до Києва навчатися на підготовчих курсах. В Україну дівчина приїхала вагітною і хотіла після першого семестру взяти академічну відпустку. Однак віддавши паспорт для продовження візи, також отримала відмову. У результаті дівчина навіть не змогла зареєструвати дитину в Україні. Юристи проекту «Без кордонів» звернулися до суду, і рішення про депортацію було визнано незаконним. Однак термін її перебування в Україні до наступного семестру так і не продовжили.

Нині в Україні нема організацій, які спеціалізуються на допомозі іноземним студентам. Якщо ж трапляються неприємності, Бочева рекомендує звертатися до адвоката. За її словами, це значно збільшує шанси на те, що заяву студента розглянуть у міліції, а за потреби – й відстоюватимуть його права в суді.

Расова дискримінація

Водночас тим студентам, які не мають проблем із навчанням, також варто бути на сторожі. Адже вже один лише інший колір шкіри студента може стати причиною для агресії по відношенню до нього. Випадки дискримінації трапляються в різних областях України. Зокрема в січні тернопільська газета зобразила африканців та арабів у вигляді мавп, які залицяються до українських жінок. А в лютому вінницькі соціал-націоналісти провели марш проти імміграції біля гуртожитків іноземних студентів.

Згідно з даними проекту «Ініціатива Різноманіття», більшістю жертв расистських нападів у 2007-2011 роках виявилися саме іноземні студенти. А згідно з опублікованим у 2008 році дослідженням Еліз Ґарві, близько 35% закордонних студентів, які мешкали в Києві, заявили про напади на них з расових мотивів.

Із заявами про напад постраждалі частіше звертаються до університету, а не міліції. Але навчальні інституції не завжди хочуть розголошувати таку інформацію, зазначає Галина Бочева. «Університети зацікавлені в тому, щоб якомога більше студентів хотіли приїхати вчитися до них. А інформацію про напади на іноземців вони сприймають як потенційний ризик того, що студенти не будуть приїжджати. По-друге, вони не знають, як допомогти в цих ситуаціях», – коментує юрист.

Для полегшення життя іноземців, минулого року було видано англомовний посібник «Життя та навчання в Україні». Окрім загальних відомостей про країну, новоприбулі студенти можуть знайти там інформацію про те, як убезпечити себе в місті, а також куди саме звертатися в разі нападу.

Звичайний киянин Володимир Стріхар створив юридичний прецедент. Аби довести свою правоту в трудовому спорі, дійшов аж до Конституційного суду. Щоб там розтлумачили статті Трудового кодексу про термін подання позовної заяви проти роботодавця щодо виплати боргів із зарплати. Сповнений енергії пенсіонер судиться вже 8 років. Це при тому, що розмір невиплаченої зарплатні мізерний – лише 379 гривень.

Юлія Янчар, журналіст:

– Рідкісний і поодинокий випадок у трудовому спорі. Громадянин України за 8 років судової тяганини з підприємством, яке на момент його звільнення не виплатило зарплатні у повному обсязі, дійшов аж до Конституційного суду. Саме тут 16 суддів тлумачили ті статті, які судді інших інстанцій трактували неправильно.

Інвалід третьої групи, пенсіонер Володимир Стріхар на схилі літ сам вивчився на юриста. Щоб захистити свої права працівника. А почалося все 2004-го. Чоловік звільнився з посади інженера і не отримав останньої зарплати і відпускних. Загалом – 379 гривень. Дарувати їх – не захотів. 

Володимир Стріхар, позивач:

– Я обратился в администрацию инженерного центра, о виплате задолженности по зарплате. Мне ответили, что моя зарплата уже виплачена и показали ведомость выплаты зарплаты, где я увидел не свои подписи. 

Тоді пан Володимир пішов до суду і потрапив у бюрократичний коловертень протяжністю в роки. Його справу передавали з інстанції в інстанцію. Бо то одна, то інша відмовлялися розглядати позов, оскільки термін подачі минув. За законом це три місяці. Та впертий пенсіонер таки довів і факт фальсифікації у зарплатних відомостях, і те, що грошей від підприємства він не отримував. Тому Конституційний суд розтлумачив: термін позовної давності у таких трудових спорах починається з моменту виплати зарплати, а не звільнення. 

Анатолій Головін, головуючий суддя Конституційного суду:

– Встановлено тримісячний строк, перебіг якого починається з дня, коли такий працівник дізнався, або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини яких сталася затримка виплати всіх належних сум, фактично розрахувався з ним.

Тепер рішення Конституційного суду – обов’язкове до виконання на території України і не може бути оскарженим. Та енергійний Володимир Стріхар заспокоюватися не хоче і вимагатиме від фірми відшкодування за всі роки, витрачені на суд.

Володимир Стріхар, позивач:

– За 43 месяца – оклад 379 гривен. Если умножить на 43 месяца, получается 16 тисяч 329 гривен. 

Плюс моральні збитки. Але щоб отримати ці гроші, пану Володимиру потрібно пройти судові інстанції по третьому колу! Юристи кажуть – чоловік став першопрохідцем у трудових спорах. Адже тепер суди 233 статтю закону про працю не трактуватимуть двояко.

Михайло Ілляшев, керуючий партнер юридичної фірми:

– Він на сьогоднішній день створив певну практику нову в Україні. І вже ця практика буде однозначною, що якщо роботодавець при звільненні працівника не виплатив йому все, що належить цьому працівнику, і потім цей працівник іде до суду, то він не обмежений цим строком у 3 місяці з моменту звільнення. 

А Володимир Васильович готовий вийти на міжнародний рівень. І якщо не захистить своїх прав в українському суді – піде до Європейського. 

Володимир Стріхар, позивач:

– Вам молодым жить в этой стране. И без борьбы никто вам не отдаст ни материальные блага, ни какие либо права. 

 На посаду омбудсмена в Україні два кандидата: відомий правозахисник та не надто відома представниця інтересів держави в Євросуді. Переможець буде відомий 13 березня.

На вакантну посаду уповноваженого Верховної Ради з прав людини претендують двоє. Відомого правозахисника, голову правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євгена Захарова ще кілька тижнів тому подала опозиція. Зі своєю кандидатурою депутати від провладної більшості визначилися лише в останній день терміну реєстрації кандидатів, запропонувавши опікуватися правами людини Валерії Лутковській. Поки невідома широкому загалу Лутковська нині є уповноваженим уряду у Європейському суді з прав людини.

Карпачову рано списувати з рахунків?

Найвищі шанси стати новим омбудсменом наразі приписують Лутковській. Однак і багаторічну уповноважену Ніну Карпачову у парламенті ще не збираються списувати з рахунків, каже голова правозахисної організації «Спільна Мета» Руслан Бортнік. Він вважає, що по кандидатурі Валерії Лутковської не всі «регіонали» голосуватимуть позитивно, тож і Ніна Карпачова матиме шанс стати омбудсменом втретє. «Голосування відбуватиметься бюлетенями і, ймовірно, частина представників від Партії регіонів залишить їх пустими, або зіпсує. Це для того, аби вибори повторити з новими кандидатами», – сказав Бортнік Deutsche Welle.

Такий розвиток подій не виключає і депутат від БЮТ Степан Курпіль. Попри це він вважає, що офіційна кандидатка від влади Валерія Лутковська отримає більше голосів у парламенті. Курпіль вважає її гідною суперницею правозахисника Захарова. «Вона обізнана. Інтелектуалка. Чи зможе стати на сторону людей після того, як захищала права держави у Європейському суді з прав людини покаже час», – прокоментував Deutsche Welle Курпіль.

Лутковська: відкрита, але заангажована?

40-річна Валерія Лутковська за першим фахом філолог російської мови, також має диплом юриста. Кілька років була заступницею міністра юстиції Олександра Лавриновича. Саме його експерти називають причетним до висування Лутковської на посаду омбудсмена. Адже певний час вона працювала у комерційній фірмі сина міністра «Лавринович і партнери», констатує голова правозахисної організації «Спільна Мета» Руслан Бортнік. На його переконання, Валерія Лутковська – заангажована особа і не відповідає основним демократичним вимогам висування на посаду омбудсмена. «Ця людина була включена у державну систему. Вона характерний чиновник і робитиме все просто для відписок», – зазначив Бортнік.

«Вона дійсно була «адвокатом диявола», захищаючи інтереси держави у європейському суді з прав людини, але ж була хорошим адвокатом», – прокоментував член правління інституту «Республіка» Володимир Чемерис. Представляти інтереси української держави в Європейському суді з прав людини – завдання не з легких. Зрештою, Україна – серед лідерів за кількістю позовів до суду у Страсбурзі.

Саме обізнаність з тонкощами і механізмом дії Європейської конвенції про захист прав людини є великою перевагою Лутковської, вважає юрист і правозахисник Олександр Бурмангін. «Вона вже не зможе сказати: «ой я не знала…». Її ретельно контролюватимуть правозахисні організації», – каже Бурмагін.

«Найкраще, що могла запропонувати більшість»

Олександр Бурмангін вважає, що у нинішній ситуації, коли влада висуває саме Лутковську на посаду омбудсмена і готова за неї голосувати, то це кращий вибір з того, кого могла запропонувати провладна більшість. Правозахисники вірять, що Лутковська буде відкритою і тісно співпрацюватиме з ними. Втім, спрогнозувати якою буде її позиція із захисту політичних в’язнів Юлії Тимошенко і Юрія Луценка правозахисники не беруться.

«З попереднього досвіду спілкування бачу, що вона налаштована на співпрацю. Нам буде легше донести їй, що не тільки Луценко і Тимошенко страждають у в’язницях, а ще й тисячі засуджених і затриманих потребують захисту. Це позитив», – сказав Deutsche Welle виконавчий директор Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів Вадим Пивоваров. Навіть її конкурент за посаду омбудсмена Євген Захаров «позитивно відгукується про Валерію Лутковську», каже Володимир Чемерис, але «всі її плюси та мінуси покаже час», наголошує правозахисник.Вадим Пивоваров

Більше восьми тисяч скарг подали у Генпрокуратуру громадяни України, які постраждали від жорстоких дій міліціонерів у райвідділах і слідчих ізоляторах. Про це заявив Радіо Свобода правозахисник Євген Захаров. Тим часом, у суди доходить лише невеликий відсоток справ. Днями дві справи проти тернопільських міліціонерів, які катували затриманих, прокуратура Тернопільської області таки передала до суду.

Прокуратура Тернопільської області направила до суду кримінальну справу проти трьох правоохоронців, які працювали у кримінальному розшуку у Гусятинському райвідділі міліції. Слідчі довели, що міліціонери намагалися вибити зізнання.

Торік правоохоронці провели обшук у будинку чоловіка, якого підозрювали у причетності до крадіжки у помешканнях, але все відбувалось без присутності господаря, без понятих і складання протоколу. Через кілька годин міліціонери знову приїхали до будинку, але на цей раз побили чоловіка і забрали у райвідділ, де намагались силою змусити підозрюваного зізнатись у скоєнні злочину. Його били доки він не втратив свідомість. Чоловіка примусили написати заяву, що він отримав побої не у райвідділі міліції, і відпустили додому. Повідомила Радіо Свобода речниця прокуратури Тернопільської області Леся Долішня.

Торік у СІЗО та райвідділах померли 37 людей

Оскільки у справі були свідки, доведено побиття, тому вона і потрапила у суд, пояснив Голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров. Але це радше виняток у силовій системі. За словами правозахисника, сьогодні Україна за кількістю випадків щодо застосування катувань і тортур у слідчих ізоляторах і райвідділах міліції повернулась у 2004 рік. Експерт наводить цифри: у 2010 році майже 800 тисяч громадян України постраждали від дій міліціонерів, а минулого року таких було близько мільйона. За даними правозахисних організацій, така ситуація спостерігалась 8 років тому. Торік у слідчих ізоляторах і райвідділах міліції померли 37 людей. Тобто правоохоронці силовим методом поліпшують звітність з розкриття злочинів.

«Це показує, яким це явище є масовим. Дуже багато залежить, який Кримінально-процесуальний кодекс ухвалять. У новому законопроекті є чимало запобіжників», – каже Євген Захаров.

Адвокат на першому допиті унеможливить тортури

Зупинити масове явище вибивання свідчень можна буде тільки тоді, коли новим Кримінально-Процесуальним кодексом буде передбачена обов’язкова присутність адвоката при першому допиті, переконаний правозахисник. До того ж Європейський суд з прав людини все частіше вимагає від українських судів скасувати рішення, коли докази проти людини добивались незаконним шляхом. Якщо Верховний Суд України надасть рекомендації не брати до уваги такі незаконні докази, то таке явище, як катування і тортури, мали б зникнути з правоохоронних органів, сподівається Євген Захаров.

Катування і тортури залишились на ментальному рівні силових структур ще від часів НКВС і припинити цю масову епідемію доволі складно допоки міліціонерам необхідно виконувати план розкриття злочинів задля галочки. Тому для постраждалих останньою надією на справедливість залишається лише Європейський суд з прав людини.

Між тим, у прес-службі міліції Львівщини наголошують, що цього року в області не було жодного випадку використання проти підозрюваних незаконних методів слідства

Комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при президентові України вважає, що прийнятий Радою у першому читанні Кримінально-процесуальний кодекс потребує суттєвого доопрацювання. Про це йшлося сьогодні на засіданні комісії, повідомляє кореспондент Тижня.

Члени комісії у своїх висновках зазначають, що у кодексі є чимало порушень. Зокрема, новий КПК надає слідчому прокурорські повноваження, а збереження слідчих підрозділів в органах державної безпеки є ознакою поліцейської держави, що не відповідає рекомендаціям Парламентської асамблеї Ради Європи. Крім цього, комісія зазначила, що потрібно змінити норму КПК, що визначає період утримання затриманого без вироку суду 72 години. Для цього, на їх думку, вистачає і доби.

Комісія вважає, що КПК також містить норми, котрі порушують право на свободу та особисту недоторканість, а також наполягає на недопустимості використовувати докази, отримані незаконним шляхом.

«Комісія вважає, що проект у запропонованому вигляді потребує істотного доопрацювання, оскільки не відповідає вимогам Конституції України, положенням Європейської конвенції з прав людини, вимогам низки резолюцій та рекомендацій ПАРЄ стосовно інститутів, що забезпечують верховенство права та стосовно обов’язків та зобов’язань України перед Радою Європи», – йдеться у висновках комісії.

Висновок з рекомендаціями комісія направила президенту та депутатам Верховної Ради.

Раніше повідомлялося, що до нової редакції Кримінально-процесуального кодексу внесли понад 3 тис поправок.

Нагадаємо, президентський проект КПК був прийнятий Радою в першому читанні 9 лютого.

Робота над документом велася півтора року і проходила під керівництвом радника президента-керівника головного управління з питань судоустрою адміністрації президента Андрія Портнова. Документ повністю змінює існуючу модель кримінальної юстиції – прокурор фактично стає керівником слідства і відповідає за весь процес: від початку розслідування до винесення вироку в суді. Серед іншого проект нового КПК передбачає можливість розгляду кримінальних справ судом присяжних.

Активістку громадського руху «Відсіч» Катерину Чепуру 4 квітня викликають до суду за організацію несанкціонованого мітингу перед Клубом Кабміну, де відбувалось громадське обговорення законопроекту «Про вищу освіту». Дівчина переконує: це був спонтанний протест, вона нічого не організовувала і навіть майже не брала участі, бо практично увесь час була на засіданні. А міліція наполягає на своїй правоті. 

Справу про адміністративне правопорушення Катерини Чепури розглядатиме Печерський районний суд Києва. Активістку руху «Відсіч» викликають у зв’язку з акцією протесту біля Клубу уряду, що відбулася 24 січня.

Тоді прем’єр Микола Азаров ініціював обговорення поданого урядом законопроекту «Про вищу освіту», у якому, серед інших, повинні були брати участь і студентські активісти. Однак ті, прийшовши до Клубу Кабміну, у списках себе не виявили і стали вимагати пропустити їх на засідання.

Катерину Чепуру таки пропустили – одну з усіх громадських активістів – тож, за її словами, протестувати тоді часу не було. Від «Відсічі» під Клубом Кабміну загалом стояли не більше восьми осіб, протест ніхто не готував, активісти діяли за ситуацією, зазначає Катерина Чепура.
“Міліція спить і бачить…”

Катерина Чепура

«Міліція спить і бачить, щоб законодавчо закріпити відповідальність за проведення акції, – вважає активістка.– Тобто, якщо зараз хтось подає заявку, і на акції кожен відповідає за власні дії, то вони хочуть закріпити таку річ, що той, хто подав заявку, той за всіх і відповідальний. Це міліції дуже потрібно, тому що вони знаходять крайнього. І, власне, суд, на який мене викликають – вони мене зробили крайньою».

«Дозволу не було, а акція була»

На сьогодні у законодавстві немає поняття «спонтанної акції», мітинг відбувся без дозволу, тому й було складено адміністративний протокол, зауважує в коментарі Радіо Свобода речник київської міліції Ігор Михалко.

Вони не подали 

Ігор Михалко

«Тобто, вони не подали заявки до КМДА, жодного дозвільного документа не було. А акція була. От за це і було складено акт – от і все. А суд розставить усі крапки над «і»», – зазначив він.

На судове засідання обіцяли прийти активісти «Відсічі» та інших громадських організацій. Також свій намір підтримати в суді незаконно, за його словами, звинувачену дівчину висловив голова парламентського комітету з питань освіти і науки, депутат-регіонал Максим Луцький.

Нині в Україні зареєстровано чи не найменше громадських організацій у всій Європі. Новий закон про громадські об’єднання дозволить українцям активніше відстоювати свої права.

Після шести років обговорень і узгоджень в Україні таки з’явився новий закон про громадські організації, який в останній редакції називається «Про громадські об’єднання». Член Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Василь Демчишен запевняє, що змінивши назву закону, депутати розширили спектр його дії. Адже «громадські об’єднання» – це об’єднання не тільки фізичних осіб, громадських спілок, а й об’єднання юридичних осіб з можливістю членства в них окремих осіб.

Полегшена реєстрація

Верховна Рада ухвалила документ після численних консультацій з громадськими діячами, які називають закон «проривним та прогресивним».

десять тисяч населення працює тільки 17 громадських організацій. У Хорватії таких організацій 85, а у Естонії більше 200 на десять тисяч населення», – прокоментував Deutsche Welle Максим Лациба. Крім того, документ обмежує підстави відмови в реєстрації громадських об’єднань та скорочує термін їхньої реєстрації до семи робочих днів. Громадські об’єднання можуть здійснювати діяльність як юридичні особи або ж без цього статусу.

Фінансове процвітання гарантоване?

Новий закон також встановлює, що реєстрація громадських організацій буде безкоштовною. Платитимуть такі організації лише за внесення змін до статуту, видачу дубліката оригіналу свідоцтва про реєстрацію чи статуту громадського об’єднання.  Окремим приводом радіти для громадських організацій є те, що вони відстояли можливість здійснювати підприємницьку діяльність. Експерти наголошують, що це сприятиме «процвітанню» громадських організацій, бо всі кошти, наприклад, від продажу своєї книги з дослідженнями, ці організації, за законом, мають спрямовувати  на свою статутну діяльність.

Також представник програми розвитку ООН підкреслив, що, скасувавши територіальність в реєстрації громадських об’єднань, Україна наблизилася до європейських норм функціонування недержавних організацій. Якщо раніше громадські організації діяли лише на території, де вони були зареєстровані, то з новим законом, їхня діяльність може поширюватися на всю країну.«Для інвалідських організацій це просто вихід. Інваліди часто роблять щось руками: свічки, іграшки, прикраси. Тепер вони зможуть все це продавати і на виручені гроші оплачувати комунальні послуги приміщення, де розташована організація, чи купувати якусь оргтехніку», – пояснив Deutsche Welle менеджер програми розвитку ООН «Розвиток громадянського суспільства» Валерій Олійник. На його думку, це «історичний прорив» для громадянського суспільства, який «унезалежить» громадські об’єднання від донорів.

Шпарини для корупції

Однак залишилися  в законі і «дірки» для впливу на громадські організації, переконані експерти. Так, за п’ять років з назв таких організацій мають зникнути слова «суд, агенція, служба» тощо. А ще державні органи тепер прискіпливо перевірятимуть статутні документи організацій на дотримання всіх законів, замість того, аби обмежитися нормами конституцій, зауважує Максим Лациба. «Статут організацій перевірятимуть і на дотримання закону про бібліотечну справу, і закону про збереження кажанів чи ще щось. Це лазівка для чиновників. Через це вони можуть відмовляти в реєстрації», – припустив експерт.

Представники недержавних неприбуткових організацій не бояться, що новий закон спровокує велику кількість «неефективних липових» організацій, які лише «освоюватимуть гранти донорів». Вони переконані, чим більше в Україні буде громадських організацій, тим буде більша конкуренція за надання соціальних послуг, які, відповідно, будуть якіснішими і доступнішими для українців.

Якщо ухвалений Верховною Радою закон «Про громадські об’єднання» підпише президент, то він вступить в силу з 1 січня 2013 року.

24 березня невідомі напали на співзасновника інтернет-видання «Дорожній контоль», силоміць затягли до машини, вивезли за межі Києва та побили. Про це повідомляє відділ зв’язків з громадськістю ГУ МВС у місті Києві.

Близько 13:00 до чергової частини Деснянського райуправління столичної міліції по спецлінії 102 надійшло повідомлення від лікаря про те, що до Лікарні швидкої медичної допомоги було доставлено побитого чоловіка 1986 року народження.

Попередньо встановлено, що потерпілий є співзасновником інтернет-газети «Дорожній контроль», повідомляє міліція. З його слів стало відомо, що цього ж дня близько 11-ї години, коли він підійшов до власної автівки, на нього напали двоє невідомих, силоміць затягли до салону автомобіля «Джип Гранд Черокі», в якому сиділи ще двоє незнайомців, вивезли за межі Києва та побили.

Чоловіка, який лежав на дорозі помітили велосипедисти, які проїжджали неподалік, і викликали швидку медичну допомогу.

Під час спілкування з правоохоронцями потерпілий розповів, що нападники відібрали у нього також і деякі особисті речі.

Наразі слідчим відділом Деснянського райуправління за фактом вчиненого злочину порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 186 (грабіж).

Працівники столичної міліції проводять низка оперативно-пошукових заходів щодо встановлення обставин події та затримання зловмисників.

Керівник прес-служби «Дорожнього контролю» Єгор Воробйов підтвердив інформацію міліції та повідомив, що йдеться про керівника проекту Ростислава Шапошнікова.

Він пояснив, що у вихідні дні спростовував інформацію про побиття представника «Дорожнього контролю» в інтересах слідства. «Тепер я можу вам підтвердити інформацію міліції», – додав він.

За словами пана Воробйова, Ростислав Шапошніков зараз перебуває в лікарні. «Стан стабільний, але спілкуватися він не може. У нього численні забої, гематоми, розсічена брова, можливо, струс мозку», – повідомив він.

У «Дорожньому контролі» пов’язують напад з професійною діяльністю пана Шапошнікова. «На звичайний хуліганський напад це не схоже – схоже на замовлення: мовчки схопили, вивезли, побили і викинули на узбіччя», – сказав керівник прес-служби.

«Дорожній контроль» – сайт, що спеціалізується на викритті протиправних дій працівників ДАІ.

Фільм естонського режисера про дитячу працю в нелегальних шахтах Донбасу, був заборонений до показу на фестивалі документального кіно в Києві.

Ініціатором заборони виступила український співпродюсер Олена Фетісова, повідомляє “Остров”.

Фільм, знятий в 2008-2010 роках в місті Сніжне Донецької області.

Головний герой кінострічки – підліток з неблагополучної родини, змушений йти в шахту, щоб прогодувати сестер.

Стрічку Мар’яни Каат зняли з показу на фестивалі всього за кілька годин до презентації.

Такий хід, на думку естонської сторони, виглядає досить дивним, оскільки раніше нічого подібного Фетісова не заявляла, і навпаки, будучи продюсером, мала намір поширювати фільм в Україні.

Каат була шокована тим, що трапилося. Дії Фетісової вона вважає політичним замовленням.

Фетісова раптово назвала своє ж кіно “постановочним і невідповідним жанру”.

“Фільм, в силу політичної ситуації в Україні, складно поширювати. Моя мета – показ зараз, індивідуальний показ поза фестивалем, щоб люди винесли самі свої рішення, що цей фільм собою являє, тому що ті звинувачення, які я отримала сьогодні, несподівані для мене , вони просто образливі “, – сказала Каат.

Мар’яні Каат вдалося показати фільм в Україні поза конкурсом, однак говорити про прокат після демаршу української сторони неможливо.

Фільм демонструвався на фестивалях в 30 країнах світу.

З ініціативи Олени Фетісової фільм вже одного разу був видалений з ютуба, однак тепер доступний знову.

http://www.youtube.com/watch?v=ltGpPHY9cYU&feature=player_embedded

Завдяки змінам у конституції Фінляндії писати закони тепер може кожен громадянин. На їхній підставі нове громадське об’єднання прагне модернізувати систему законотворчості в країні.

У Фінляндії на початку березня набули чинності зміни до конституції, які дозволили кожному громадянину країни виступати у ролі законотворця. Для того, щоби будь-який законопроект чи законодавча ідея потрапили на голосування у парламент, їх автор має зібрати 50 тисяч підписів співгромадян, що досягли виборчого віку.

Полегшити весь процес має нова онлайн-платформа “Відкрите міністерство”. Відкрилась вона за ініціативою громадського об’єднання з Гельсінкі. Сайт не лише полегшує процес збору підписів, але й дозволяє обговорення законопроектів, ініційованих пересічними громадянами.

Єдиним бар’єром на разі залишається впровадження перевірки електронної ідентифікації користувачів, яку має затвердити фінський уряд. Deutsche Welle розпитала про цю ініціативу одного з засновників “Відкритого міністерства” Йоонаса Пекканена.

DW: Пане Пекканен, отже, що воно таке, ваше “Відкрите міністерство”?

Ця платформа є нашою спробою демонополізації законотворчості, якою сьогодні займаються лише офіційні особи та міністерства. Але тепер, зі змінами до конституції, усі громадяни у Фінляндії можуть пропонувати власні законопроекти, а ми їм у цьому допомагаємо.

DW: А раніше це було неможливим?

Ні, раніше їх могли подавати лише депутати і найчастіше голосували проти законопроектів від опозиції.

DW: Яка процедура розгляду буде у законопроектів від громадян?

З цим поки що існують складнощі. Річ в тому, що будь-який законопроект має бути підкріпленим 50 тисячами підписів громадян: електронних чи звичайних паперових.

DW: А парламентарії можуть щось змінювати чи доповнювати у текстах або ж лише мають голосувати “за” чи “проти”?

В принципі, вони можуть дещо змінювати в тексті чи доповнювати. Але тут треба пояснити, що існує два види законопроектів. Перший тип передбачає внесення змін до вже існуючих законів. Другий – це абсолютно нові законопроекти. Їх редагувати парламентаріям буде важче.

DW: Подібна громадянська ініціатива існує і в Латвії, де через онлайн-платформу збирають пропозиції депутатам Сейму. Ви брали її за основу своєї роботи?

Ні. Насправді ми про неї дізналися лише згодом. Це теж досить цікавий проект. Ми навіть пробуємо вийти на контакт з його засновниками, подумати про якісь спільні проекти.

DW: Які пропозиції законопроектів вже надійшли до Вас?

Наприклад, один громадянин запропонував зміни до закону про приватне банкрутство. У Фінляндії, на відміну від інших країн, неможливо оголосити себе банкрутом. Інший громадянин пропонує, за прикладом США, законопроект про обмеження максимальної гучності реклами на телебаченні та радіо, адже відомо, що рекламу пускають на підвищеній гучності. Ще хтось пропонує узаконити двосторонній рух велосипедам на вулицях з одностороннім рухом автомобілів. Такі закони вже ухвалені у ФРН та Швейцарії.

DW: І коли до їхнього розгляду мій би взятися парламент?

Реалістичною ціллю я вважаю наступний рік.