Чим може бути корисною прокуратура, якщо ви маєте проблеми з доступом до інформації? Так, будь-яке порушення органом влади закону “Про доступ до публічної інформації” є приводом для звернення до прокуратури. А прокуратура має вагомі засоби впливу на порушників закону.

Крім того, якщо відповідь прокурора вас не задовольнить, це не забороняє потім звернутися також і до суду.

Коли звертатися?

Закон про доступ визначає порядок надання, оприлюднення та обліку публічної інформації. Фактично це і є ті випадки, коли ви можете звернутися до прокуратури у випадку порушень.

Отже, перший випадок, це порушення порядку надання інформації за інформаційними запитами.

Основні вимоги закону про доступ щодо надання інформації за запитами наступні:

а) ви маєте право запросити будь-яку інформацію, незалежно від того, стосується ця інформація вас особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту;

б) запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним, запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача;

в) у розпорядника є лише 3 винятки, які дозволяють не надавати інформацію: таємниця (наприклад, державна або банківська), конфіденційна інформація (наприклад, персональні дані особи) або службова інформація;

г) відповідь на запит має бути надана не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту, а якщо ж ця інформація стосується життя або здоров’я, її мають надати за 48 годин.

Другий випадок, це порушення вимог закону про доступ щодо порядку оприлюднення інформації. Стаття 15 визначає, що не пізніше 5 днів з дня затвердження (якщо мова йде про проекти – то 20 днів до їх прийняття) розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:

а) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси;

б) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії, проекти рішень, що підлягають обговоренню;

в) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

г) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

д) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

е) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

є) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

ж) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

з) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію та інше.

Третій випадок, це порушення щодо обліку та організаційного забезпечення доступу.

Відповідно до статті 14 закону про доступ, розпорядники інформації зобов’язані:

а) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

б) вести облік запитів на інформацію;

в) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

г) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації.

Отже, якщо розпорядник інформації не має обліку, не надає можливості працювати з документами, не призначив відповідальних осіб, це є приводом для звернення до прокуратури. Як це правильно зробити?

Порядок звернення

Процедура подання та розгляду скарг до прокуратури щодо порушення права на інформацію регулюється законом “Про звернення громадян”.

У скарзі має бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові, місце проживання, викладено суть скарги, а також вказано дату та вчинено підпис (стаття 5). Можна подати скаргу особисто, або через уповноважену на це іншу особу (за нотаріальною або аналогічною довіреністю).

До скарги додаються наявні рішення або копії рішень, які приймалися за зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються заявнику (стаття 16).

Скарги приймаються до розгляду не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийнятим рішенням і не пізніше року з моменту його прийняття (стаття 17).

Якщо ви звернулися зі скаргою, ви також маєте право, згідно статті 18 закону про звернення:

а) особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та особисто брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

б) знайомитися з матеріалами перевірки;

в) подавати додаткові матеріали або наполягати на їх витребуванні прокуратурою;

г) бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

д) користуватися послугами адвоката або представника;

е) висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

є) вимагати компенсації збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Перевірку виконання законів прокуратура здійснює, в першу чергу, саме за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що потребують прокурорського реагування, а за наявності підстав – також з власної ініціативи прокурора.

Які ж можливості є у прокуратури щодо реагування на порушення закону про доступ?

Прокуратура на практиці

Одна з чернігівських громадських організацій в кінці вересня 2011 року звернувся до обласної прокуратури з заявою про порушення Чернігівською міською радою законодавства про доступ до публічної інформації.

Громадська організація звертала увагу прокуратури, зокрема, на факт відсутності частини рішень Чернігівської міської ради на офіційному веб-сайті ради – всі рішення та проекти рішень, які стосуються земельних питань, міська рада відмовляється оприлюднювати.

Варто відзначити, що чернігівська прокуратура підтримала в цьому питанні позицію громадської організації і вже 21 вересня внесла подання до міської ради щодо усунення порушення законодавства.

Одна з івано-франківських громадських організацій звернулася до сільської ради із запитами щодо земельних ділянок, проте остання інформації на запит так і не надала. В зв’язку з цим організація в жовтні 2011 року звернулась із скаргою до прокурора району за відмову в наданні інформації на запит.

В отриманій від прокуратури відповіді зазначалося, що за результатами перевірки прокуратурою району внесено припис в сільську раду про усунення порушень закону, а сільського голову притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 212-3 КУпАП.

Ми вже говорили, що прокуратура, в разі наявності підстав, може самостійно проводити перевірки та вживати заходів прокурорського реагування.

Виконавчий комітет Львівської міської ради 5 серпня 2011 року прийняв рішення про затвердження переліку відомостей, які не містять ознак публічної інформації.

Прокуратура міста Львова наклала протест на рішення виконкому, яким було затверджено перелік відомостей, що не містять ознак публічної інформації. 11 листопада виконком ЛМР частково задовольнив протест прокурора щодо скасування рішення виконкому “Про затвердження переліку відомостей, які не містять ознак публічної інформації”.

Крім реагування на конкретні порушення, прокуратура може також провести загальну перевірку дотримання розпорядником інформації вимог закону про доступ.

Органи прокуратури Хмельницької області під час перевірок додержання органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування закону “Про доступ до публічної інформації” виявили низку порушень.

Встановлено порушення статей 4 і 5 закону в діяльності управлінь освіти, праці, з питань екології та контролю за благоустроєм міста, соціального захисту населення та охорони здоров’я, житлово-комунального господарства Хмельницької міської ради.

Не було забезпечено систематичного та оперативного оприлюднення інформації про діяльність та прийняті рішення, про порядок складання та подання запиту на інформацію, не обладнано інформаційний стенд про доступ до публічної інформації, не розроблено бланк інформаційного запиту, не визначено спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями.

Оскільки Кам’янець-Подільською міською радою не було оприлюднено за 20 робочих днів, як того вимагає законодавство, проектів рішень сесії, прокуратурою мста Кам’янця-Подільського опротестовано розпорядження міського голови про скликання сесії, на якій мали розглядатись вказані проекти.

Підсумок. Отже закон “Про доступ до публічної інформації” надав кілька можливостей для відновлення прав, в разі їх порушення. Ви можете звернутися зі скаргою до вищестоящого органу, до суду, а також до прокуратури.

Кожен із цих видів оскарження може бути ефективним. Особливо, якщо ви знаєте як і що можна оскаржити. Чітка та аргументована позиція, з посиланням на чинні норми законодавства, в більшості випадків змушує державні органи відповідно реагувати. Про це свідчать багато реальних прикладів.

Органи прокуратури наділені широкими можливостями реагувати на будь-які порушення закону про доступ. Будь-яку невідповідність дій розпорядника інформації закону про доступ чи його бездіяльність можна оскаржити в прокуратурі.

Дмитро Чоповський, Інститут масової інформації, для УП

Зразок скарги в прокуратуру у справі про доступ

Прокуророві __________ району________ області

Від: _______________________________________

адреса проживання: _________________________

поштова адреса: ____________________________

тел.: _______________________________________

СКАРГА

(Коротке викладення обставин відносно порушення Вашого права у довільній формі, наприклад)

«__» ___________ 20__ року я звернувся до ______________________ з запитом на надання публічної інформації.

Запитувалася наступна інформація (документи):_____________________________________________.

«__» ___________ 20__ року мною було отримано лист-відповідь, яким було надано неповну інформацію (вказати яку надано, а яку ні): __________________________________________.

(або вказати, що станом на «__» ___________ 20__ року відповіді на запит не було надано взагалі).

(тут ви можете за наявності вказати додаткові докази, що підтверджують обставини у справі: копія поштового повідомлення про вручення кореспонденції; копія поштового опису вкладеного в конверт, копія запиту зі штампом відповідача, датою та вхідним номером і т.д.).

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. Стаття 14 Закону встановлює обов’язок Відповідача надавати достовірну, точну та повну інформацію.

Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про прокуратуру» обов’язком прокурорського нагляду за дотриманням законів є захист від неправомірних дій, гарантованих Конституцією України, іншими законами України та міжнародно-правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав та свобод людини і громадянина.

Згідно з п. 11 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) у справах про правопорушення, передбачені статтею 212-3 КУпАП, протоколи про правопорушення мають право складати прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 212-3, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 4, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», –

ПРОШУ:

1. Винести подання про усунення порушень Закону України «Про доступ до публічної інформації» і зобов’язати посадових осіб органу державної влади (місцевого самоврядування) ___________ надати мені повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту.

2. Притягти до адміністративної відповідальності за ненадання інформації (надання неповної інформації, надання недостовірної інформації тощо) за ч. 1 статті 212-3 КУпАП винної посадової особи.

ДОДАТКИ:

1. Копія інформаційного запиту від __________ р.;

2. Копія листа-відповіді від _________ року за № __________ (якщо відповідь надавалась);

3. … (інші додатки – будь-які документи, що підтверджують обставини справи).

«____» __________ 20___ року ____________________ ____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

В українському судочинстві можуть з’явитися присяжні засідателі. Це передбачає проект нового Кримінально-процесуального кодексу, який Президент Янукович надіслав на розгляд Верховної Ради. Влада переконує, що це початок розбудови в Україні повноцінного інституту суду присяжних. Експерти ж критично ставляться до такої ініціативи, зазначаючи, що в українську систему судочинства повертається радянська модель інституту народних засідателів.

У президентському проекті Кримінально-процесуального кодексу йдеться, що підозрювані у скоєнні особливо важких злочинів зможуть вимагати призначення суду, який складатиметься з двох професійних суддів та трьох присяжних. Кандидатури присяжних висуватимуть місцеві громади.

Ця модель відрізняється від класичного розуміння суду присяжних, заявляє президент Інституту правової політики Микола Оніщук. Запропонована модель спростовує саму суть такого суду, кажу він.

«Це відмінна модель від тієї, що пропонувалось розробниками Кримінально-процесуального кодексу раніше, за якою рішення щодо факту самого злочину та наявності вини підсудного приймає не професійний суд, а лава присяжних, тобто обрані у той чи інший спосіб громадяни України у кількості шести або дванадцяти осіб. За таких умов рішення щодо його вини та скоєного злочину приймають саме громадяни. Професійний же суд у випадку, якщо прийнято рішення щодо наявності такої вини здійснює кваліфікацію злочину та застосовує міру покарання», – пояснює Оніщук.

Дорогий суд присяжних

Представники ж уряду переконують, що ця модель є лише першим етапом розбудови повноцінної системи суду присяжних. Голова парламентського підкомітету з питань кримінально-процесуального законодавства Святослав Олійник зазначає, що у новому законодавстві цей інститут закладено в тому вигляді, в якому це можливо з економічної точки зору.

«Я хочу сказати, що це дуже дороге задоволення. Колись ми прийдемо до справжнього нормального інституту суду присяжних. З паном Оніщуком можна погодитись: це не та модель, яку ми бачимо у кіно. Але ви уявляєте, скільки державі коштує забезпечити дванадцятьом цивільним людям заробітну плату на місяць, зібрати їх в одному місці і утримувати їх там?», – каже Святослав Олійник в інтерв’ю Радіо Свобода.

Радянська модель повертається

Утім, на думку правозахисників, проект Кримінально-процесуального кодексу фактично передбачає повернення до радянської системи судочинства.

«Це намагання розказати усім, що в Україні розвинута демократія. Коли кажуть про суд присяжних, мається на увазі окрема колегія присяжних, які вирішують питання винуватості чи невинуватості підсудного, і до якої суддя не входить. Тепер же це – єдина колегія. Це не присяжні, як би їх не називали», – зазначає голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко.

За його словами, спроба переконати європейських фахівців, що вводиться суд присяжних, не вдалася, адже експерти, які аналізували цей законопроект також засвідчили, що такий інститут він не запроваджує.

“Держава – це не лише сукупність інститутів, органів, як цьому вчить теорія держави й права. Запам’ятайте: держава – це ще й духовне поле, яке примушує громадян коритися носіям публічної влади, дотримуватися державного порядку, дотримуватись законів”.
Із лекції професора МДУ імені Ломоносова Володимира Томсінова

Теорія

Минулого року із трибуни Верховної Ради, під час процедури призначення на посаду судді КС, один із кандидатів дещо патетично, але цілком щиро зізнався, що попасти в це святилище служителів Феміди – найбільша мрія й свідчення кар’єрного успіху для судді.

А й справді!.. Кожен, хто в новинах на ТБ бачив картинку з ошатної зали засідань Конституційного суду, переймався трепетом, коли сановні небожителі в малинових мантіях, з товстими ланцюгами на шиї, оголошували вердикт. При цьому диктор за кадром не забував підкреслити, що рішення КС ніде й ніким не може бути оскарженим, чи відміненим.

Така собі монополія на компетентність і професійну чистоплотність, зафіксована в Конституції, де чорним по білому записано: “КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні”.

Більше того, діяльності й повноваженням цього органу в Основному законі присвячено цілий розділ, а в законі “Про держбюджет” – окремий рядок.

Відразу зауважимо: у такому особливому ставленні до КС, українська держава не оригінальна. У всіх цивілізованих країнах цей орган, а в деяких із них цю функцію виконує Верховний суд – перебуває в статусі “священної корови”, яка є уособленням вищої справедливості й правової чистоти.

Що цікаво! У нестихаючих дискусіях про надмірні пільги та привілеї українських владоможців, судді КС, зазвичай, не є суб’єктами гучної критики. Хоча їх заробітна платня, пенсійне, медичне, транспортне забезпечення відповідають найвищим чиновницьким стандартам.

І пов’язано це не лише з тим, що ця категорія “слуг народу” не часто попадає в поле зору пересічного громадянина. Скоріше за все, українські платники податків інтуїтивно усвідомлюють, що високі офіційні матеріальні статки суддів КС, при наявності людської гідності й моральних імперативів, мають бути гарантією їх принциповості й непохитності в стосунках з іншими інститутами влади – президент, уряд, парламент…

Не забуваймо, адже згідно 147-й статті Конституції лише “…Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та Законів України”.

Практика

На стінах палацу КС на Жилянській висять фотографії всіх суддів, починаючи з 1996 року. Це – гарна традиція, яка, окрім банального задоволення “еґо”, наче нагадує власникам просторих мантій “Ніхто – не забутий, ніщо – не забуто!”

Перший раз український КС гучно “гепнув у рейку” у грудні 2003 року, коли прийняв “вікопомне” рішення про право Леоніда Кучми, усупереч прямій нормі Основного закону, втретє балотуватися на посаду президента.

Гостра політична ситуація в країні на той час врешті-решт відбила в другого президента бажання випробовувати долю. А Конституційний суд уперше заслужив іронічний титул “найоб’єктивнішого у світі” серед українських журналістів.

Народний поголос говорить, що коли наступного року високий очільник конституційної Феміди приїхав на “малу Батьківщину” на поминальні дні, йому було дуже “не в кайф” почути від своїх земляків не зовсім стилістично вишукані, але від того не менш справедливі оцінки професійної діяльності українського КС.

Одначе, – це лірика, а ми говоримо про прозу, яка сьогодні перетворилася у відвертий фарс.

Складається враження, що судді КС творчо переосмислили мудрість Конфуція на український лад. Древній китайський мислитель 2,5 тисячі років тому написав:“Благородний муж є твердим у принципах, але не впертим”. У виконанні служителів конституційної Феміди це нагадує народне прислів’я: “Закон наче дишло, куди повернув – туди й вийшло”.

При цьому розворот “дишла” залишається незмінним – на Банкову.

Уперше таке переконання сформувалося у квітні 2010-го, після вердикту КС про право народних депутатів, обраних за партійними списками, на індивідуальній основі формувати парламентську більшість – всупереч Конституції та прийнятому у 2008 році тим же КС рішенню.

Відсутність жорсткої реакції на це неподобство з боку громадянського суспільства, політикуму, наукової спільноти, європейських інституцій – зміцнили атмосферу правового нігілізму, який у виконанні КС знайшов продовження в нікчемному з юридичної точки зору рішенні про скасування політичної реформи-2004 і поверненні, усупереч приписам Основного закону, до його редакції 1996 року.

На підтвердження такої оцінки приведемо висновок Венеціанської комісії із цього приводу від 17-18 грудня 2010 року: “…Очевидно, існуюча конституційна система, яка ґрунтується на рішенні КС, не є цілком легітимною. Лише Конституційна процедура для внесення змін у Конституцію, яка здійснюється Верховною Радою, спроможна забезпечити її повну легітимність”.

Цікаво, що відчувають панове судді після таких оцінок їхньої компетентності з боку цього високошанованого експертного інституту Парламентської Асамблеї Ради Європи?

Чи усвідомлюють вони, що у втраті діючою владою довіри з боку європейських партнерів – є і їхня “заслуга”, у вигляді підмоченої репутації єдиного органу конституційної юрисдикції, завданням якого, як гордо визначено на офіційному веб-сайті КС, є “гарантування верховенства Конституції як Основного закону держави на всій території України”?

Хочеться запитати: а як з “гарантуванням верховенства Конституції” кореспондується рішення від 21 червня 2011 року?

Нагадаємо, у цей день КС, розглянувши справу про повноваження державних органів у сфері судоустрою, визнав конституційними положення закону “Про судоустрій і статус суддів”, якими, вийшовши за рамки своїх повноважень, наділив президента непередбаченим Конституцією правом “ліквідовувати суди” і здійснювати переведення судді з одного суду до іншого суду того ж рівня й спеціалізації.

Хтозна! Можливо, не будь цього рішення, а на його основі президентських призначень деяких одіозних суддів – і не було б такої кількості запитань вітчизняних та зарубіжних експертів до якості судових рішень у справі бувшого прем’єр-міністра?..

І нарешті, хочеться уточнити: а як співвідносяться із високими словами: “Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов’язки судді Конституційного Суду України…” – рішення від 27 грудня 2011 року? Цього дня КС визнав конституційним право уряду визначати порядок і розмір соціальних виплат залежно від наявного ресурсу бюджету Пенсійного фонду.

Цинізм і абсурдність такого рішення полягає в тому, що двічі, 9 липня 2007-го та 22 травня 2008 року КС оголошував по аналогічних справах вердикт із точністю до навпаки. А саме: визнавав неконституційними норми закону про бюджет, де уряд намагався перейти до ручного регулювання питань соціального захисту та пенсійного забезпечення.

Як же тоді бути з нормою 22-ї статті Основного закону, яка прямо вказує: “При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”?

Мабуть, люди в мантіях у глибині душі переконані, що ця норма стосується лише соціальних гарантій та пенсійного забезпечення для “касти обраних” – а не всіх громадян України…

Свята наївність!

Висновки

Колись герой культової кінокомедії “Джентльмени удачі” слушно зауважив: “Ну хто його посадить. Він же пам’ятник!”

У нашому випадку таким “пам’ятником”, якого ніхто не посадить, є український КС.

Автори Конституції, опираючись на міжнародний досвід, саме таким чином виписати його місце й повноваження в системі органів влади. Така незалежність і захищеність мали стати гарантією прийняття неупереджених, правосудних рішень.

Однак хто міг припустити, що на 16-му році існування, рішення КС у сприйнятті значної частини суспільства асоціюватимуться зі словами – “замовність” і “некомпетентність”?!

Який же вихід?

Оскільки жоден судовий орган в Україні не уповноважений давати оцінку діяльності КС, пропоную звернутися до Конституції та закону “Про КСУ”.

Основний закон визначає, що КС складається з 18 суддів, з яких президент, парламент та з’їзд суддів призначають по 6 чоловік.

Стаття 23 закону “Про КС” дає вичерпний перелік обставин, за яких відбувається звільнення з посади судді КС.

До теми нашої розмови має відношення лише пункт 5 – “порушення суддею присяги”. А як інакше можна охарактеризувати “художества”, про які йшлося вище?

Будьмо реалістами: навряд чи доводиться розраховувати, що з’їзд суддів ближчим часом скаже гучне “фе” своїм колегам по цеху. Після минулорічних “бульдозерних уроків”, вчинених владою щодо Верховного Суду та його голови, і стоїчного мовчання суддівської спільноти – такі очікування видаються малообґрунтованими.

Залишаються президент і парламент.

Усі сумнівні рішення КС “дивним чином” вписувалися в корпоративні інтереси Віктора Януковича і його команди. Тому чекати жорсткої, але справедливої оцінки з боку гаранта дотримання Конституції не варто. Хоча?.. Як там у Шекспіра: “Мавр зробив свою праву, мавр може піти?”

Може й так, але цей сюжет ще явно не на часі.

Тоді – парламент. Але не нинішній, а майбутній. І то – за умови, якщо потенційні претенденти на “парламентську папаху” та їхні політичні сили гарантують виборцям, що розрубають цей гордіїв, а точніше, конституційно-судовий вузол.

Це варто зробити.

І не з метою помсти, а тому що держава не може існувати й розвиватися, якщо до її ключових інститутів немає довіри. Одним із них є Конституційний Суд.

Отже, як кажуть англійці: “Stepbystep”.

Цікаво, яку реакцію би викликав заголовок «Осіб, які розстріляли співробітників «Приватбанку», виправдали». Обурення, чи жодної реакції, бо ситуація немислима?  Адже навіть при фатальному рівні довіри до суддів в Україні, читач навряд чи повірить, що знайдеться суддя, який би виправдав «осіб, які розстріляли» людей.  А чи знайдеться суддя, який наважиться винести виправдальний вирок після шквалу заголовків в ЗМІ на кшталт «Особам, які розстріляли співробітників “Приватбанку”, висунули звинувачення»?

Суд має винести справедливе рішення на підставі об’єктивного та неупередженого розгляду всіх матеріалів справи.  Шанси для обˈєктивного розгляду гучної справи двох обвинувачених у вбивстві пˈятьох осіб в Донецьку 29 грудня 2011 р. якщо не рівні нулю, то досить марні, коли міліція й Гепрокуратура, за допомогою ЗМІ фактично вже «засудили» обвинувачених.

Доходить навіть до повного абсурду: «До осіб, які розстріляли співробітників “Приватбанку” застосовувалося насильство?». Особа, яка хоче просту дієту й далі заголовків не читає, може подумати, що на покидьків напали в приступі обурення огидним злочином. Однак ті, хто читає далі, не можуть не зрозуміти, що все ж таки не все так просто.

Мати одного з обвинувачених у вбивстві п’яти працівників “Приватбанку” стверджує, що з сина вибили зізнання, що до нього довго не допускали адвоката, що є свідки, які підтвердять, що він не був побитий до затримання.  Ба більше, що є свідки, які підтвердять його алібі. Те, що МВС явно не спростовує сліди побиття, просто стверджує, що хлопець у побитому стані зˈявився на місці злочину, насторожує своєю передбачуваністю. Аргументи, що обвинувачені самі «зізналися», слід зіставити з величезним масивом матеріалів, зокрема, й недавньою доповіддю «Міжнародної Амністії» про способи отримання подібних зізнань.

Родичі ставлять обґрунтовані запитання щодо фрагменту відеозапису слідчого експерименту, який продемонстрували журналістам на прес-конференції міністра внутрішніх справ, і який тепер можна подивитися в Інтернеті.

Злив лише частини начебто записаного слідчого експерименту (й оприлюднення запису взагалі), коли міліція відмовляється надавати докази причетності обвинувачених до злочину, посилаючись на таємницю слідства чи небезпеку свідків, виглядає принаймні дивним. Якщо мають незаперечні докази причетності обвинувачених, навіщо вдаватися до примітивної та не надто переконливої спроби налаштувати громадськість проти одного обвинуваченого?

Де тут правда, не мені судити, але й не я придумала таку надзвичайно важливу складову справедливого судочинства, як презумпцію невинуватості, про яку геть забули.

Звісно не тільки, та й не в першу чергу журналісти. 31 грудня 2011 р. МВС повідомляє на своєму сайті, що «У Донецьку затримано зловмисників, які скоїли розбійний напад на відділення “Приватбанку” Й хоча сам міністр внутрішніх справ В. Захарченко – на тому брифінгу й на другому 3 січня – продовжує говорити про  «підозрюваних», він абсолютно недвозначно стверджує, що МВС «за дорученням Президента України від 29.12.2011» та рекордним темпом розкрило злочин.  Іншими словами, вони молодці, що так оперативно виконали розпорядження головного молодця, який про всіх дбає, а тепер громадяни можуть спати спокійно в своїх ліжках.

Незрозуміло, навіщо знадобився відеозапис частини слідчого експерименту, якщо все так однозначно. Та й різні інші питання виникають навіть після прочитання повідомлень міністра, – тільки, як видається, не у Генпрокурора. 16 січня повідомлялось, що троє працівників прокуратури Донецької області отримали цінні подарунки від генпрокурора за участь в розкритті вбивства п’яти працівників донецького VIP-відділення «Приватбанку».

Тобто, все вже розкрите, всі, разом із Президентом, задоволені, а суддям залишається лише оголосити вирок.

Це, безумовно, не перший раз, коли так брутально порушують право підозрюваних на презумпцію невинуватості, на справедливий суд узагалі. З того, однак, не випливає, що журналісти мають бути причетними до фактичної деградації правосуддя.

Згідно з недавнім опитуванням «Рейтингу», 26% громадян бояться бути засудженими за злочини, яких не вчиняли. Чи обґрунтовано бояться – це інше питання. Але будь-яка гучна справа, де підозрюваних фактично засуджено та нагороди роздано до завершення розслідування, зростанню довіри, м’яко кажучи, не сприяє. Якщо обвинувачені дійсно скоїли цей злочин, вони заслуговують на найсуворіше покарання. Якщо ні, то невинуваті сядуть за злочини, яких не вчиняли, а небезпечні вбивці залишаться на волі. В умовах тиску згори на правоохоронні органи, й дедалі більше зазіхань на незалежність та загальну роль судової влади, не завадило би журналістам памˈятали, кому вони покликані служити – собі та всім громадянам.

Такі прохання жителям Рівного почали надходити переважно на початку цього року, як правило, на зворотному боці рахунків для оплати платежів за послуги. Про це, зокрема, юристам Рівненського Комітету виборців розповіли громадяни, які почали звертатися до центру права організації за роз’ясненням законності таких дій.

Тож про ситуацію, що склалась, і те, як діяти, коли у вас просять надати дозвіл на використання ваших персональних даних розповідає керівник центру права РОГО «Комітет виборців України» Микола Глотов.

Чому згадані підприємства почали просити від громадян надавати письмові «підписки» чи «згоди суб’єкта персональних даних»?

Справа в тому, що минулого року набув чинності Закон України «Про захист персональних даних». Але поки не було суттєвих штрафів для організацій за його невиконання, то цей закон фактично мало хто виконував.

Однак, з 1 січня 2012 року набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних», яким передбачена можливість притягнення до адмінвідповідальності посадових осіб підприємств, організацій, підприємців тощо за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних. Така відповідальність, крім іншого, передбачає штрафи від 5100 гривень, які можуть за певних умов накладатися на посадових осіб підприємств, підприємців. Саме тому керівництво різних організацій, аби перестрахувати себе від можливого накладення на них штрафів, і вирішило активізувати роботу в напрямку збору від громадян письмових згод на обробку персональних даних.

Варто зазначити, що нещодавно парламент прийняв і направив на підпис Президенту Закон про відтермінування вступу в дію згаданого вище закону з 01.01.2012 до 01.07.2012. Однак, поки Президент його не підпише і він не буде опублікований, діятиме норма про відповідальність з 1 січня 2012 року.

Як себе поводити, якщо комунальне чи інше підприємство просить надати згоду на обробку Ваших персональних даних?

Якщо хтось просить вас надати подібну згоду, то, напевно, з відповідним підприємством ви уклали якийсь договір (наприклад, про надання телекомунікаційних послуг телефонного зв’язку чи послуг теплопостачання). В таких договорах при їх укладенні людина зазвичай вказує свої персональні дані: прізвище, ім’я та по батькові, адресу проживання, контактний телефон, паспортні дані, ідентифікаційний номер.

Перш ніж підписувати «Згоду суб’єкта персональних даних» (такі документи пропонують підписувати деякі підприємства Рівного) чи інший подібний папірець, потрібно його уважно перечитати. В ньому варто звернути увагу на два ключові нюанси:

1. Які саме ваші персональні дані хоче обробляти відповідне підприємство (наприклад, прізвище, ім’я та по батькові, адреса проживання, контактний телефон, інформація про перебування у власності та/або користуванні конкретного житла, паспортні дані, інформація про ідентифікаційний номер) та кому їх передавати (яким третім особам)? Якщо чіткого переліку таких відомостей у цьому папірці не прописано, то є ризик, що ви можете дозволити відповідному підприємству поширювати інформацію про вас будь-кому. Наприклад, даєте дозвіл передати інформацію про ваш борг з оплати послуг цього підприємства вашому начальнику за місцем роботи або ж вивісити ваші персональні при вході у під’їзд вашого будинку.

2. Чи міститься в документі, який вам пропонують підписати, інформація про те, що вам роз’яснені права, встановлені Законом України «Про захист персональних даних», мета збору та обробки таких відомостей? Якщо про таке роз’яснення ваших прав вказано, а прав вам ніхто не роз’яснив, то, перш ніж підписати, слід вимагати роз’яснити права або надати їх перелік.

Насамкінець варто наголосити, що підписувати чи ні відповідну згоду – це ваше право, а не обов’язок. Тому законно змусити вас це робити ніхто не може. Крім того, перш ніж підписати таку згоду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону «Про захист персональних даних» ви самостійно маєте право внести до такого документа застереження про те, які дії з вашими персональними даними забороняєте вчиняти. Наприклад, передавати за місцем роботи інформацію про ваш борг чи навіть сам факт існування договору з цим підприємством. Або заборонити поширювати інформацію про ваші борги перед підприємством шляхом вивішування про це інформації на під’їзді будинку, де проживаєте тощо.

У будь-якому випадку в кожній конкретній ситуації, перш ніж щось підписувати, краще порадитися з адвокатом чи іншим юристом.

Також про основні і найактуальніші питання, що стосуються практичного виконання законодавства щодо захисту персональних даних, ви можете прочитати на інформаційному порталі РОГО «Комітет виборців України» в матеріалі «Найактуальніші аспекти виконання Закону «Про захист персональних даних» в питаннях-відповідях».

ПАРЄ закликала українську владу звільнити Тимошенко та пригрозила санкціями у випадку невиконання Києвом рекомендацій Асамблеї. Про це йдеться у резолюції ПАРЄ, ухваленій 26 січня у Страсбурзі.

У своїй резолюції «Функціонування демократичних інституцій в Україні», ПАРЄ закликала президента України Віктора Януковича вжити всіх можливих кроків, аби звільнити екс-прем’єра Юлію Тимошенко та інших членів попереднього уряду, а також дозволити їм брати участь у майбутніх виборах. Асамблея закликала негайно змінити дві статті, за якими була засуджена Тимошенко у відповідності до стандартів Ради Європи.

Крім того, ПАРЄ висловила занепокоєння у зв’язку з різким погіршення стану здоров’я Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. У резолюції міститься вимога до української влади забезпечити незалежне медичне обстеження Тимошенко без висування будь-яких умов. Якщо необхідно, лікування має бути здійснене незалежними медиками за межами пенітенціарної установи, вважають депутати Асамблеї.

Відсутність незалежного правосуддя

ПАРЄ висловила також глибоке занепокоєння з приводу відсутності незалежної судової системи в Україні і вважає, що це є головною проблемою українського правосуддя. На переконання ПАРЄ, причиною цього є чинна в Україні процедура призначення суддів. Асамблея рекомендувала Києву скасувати або принаймні суттєво скоротити п’ятирічний випробувальний термін для суддів та відсторонити Верховну Раду від процедури призначення.

ПАРЄ також вважає, що актуальний склад Вищої ради юстиції «суперечить принципу розподілу влади». Крім того, Асамблея занепокоєна, що в українській системі правосуддя надміру широко практикується практика попереднього взяття під варту – часто без підстав та вагомих причин. ПАРЄ посилається на презумпцію невинності, згідно з якою досудове утримання під вартою слід застосовувати лише в крайніх випадках, якщо є реальна загроза втечі підозрюваного.

У резолюції також сказано, що українській системі правосуддя властиве прихильне ставлення до сторони обвинувачення. ПАРЄ закликала гарантувати «рівність зброї» обвинувачення та захисту. Верховна Рада має «оперативно ухвалити необхідні конституційні поправки» з тим, аби усунути положення, що перешкоджають виконанню рекомендацій Асамблеї.

У разі невиконання – санкції

ПАРЄ закликала Київ до термінових реформ, необхідних для виконання Україною зобов’язань, взятих при вступі до Ради Європи. Асамблея стежитиме за виконанням рекомендацій резолюції, особливо тих, що пов’язані з кримінальним переслідуванням колишніх членів уряду. Це продемонструє, наскільки влада України справді віддана нормам та цінностям Ради Європи.

ПАРЄ застерегла, що в разі невиконання Києвом рекомендацій резолюції проти України будуть запроваджені санкції. Таке доповнення до тексту резолюції запропонували співдоповідачі моніторингового комітету з питань України. За документ проголосували 69 депутатів, проти – 8, утрималися – 14. Парламентська Асамблея закликала моніторинговий комітет продовжувати ретельно відстежувати ситуацію.

Тим часом міністерство закордонних справ України привітало таку критичну резолюцію ПАРЄ, зазначивши, що вона допоможе зміцненню демократії в Україні. «Ухвалена резолюція стала перемогою збалансованих оцінок та здорового глузду над черговими спробами перенести внутрішньополітичну боротьбу на європейський майданчик», – сказано в повідомленні українського МЗС.

Рахункова палата провела аудит системи оплати праці суддів і встановила, що існуючі нормативно-правові документи в цій сфері значною мірою є суперечливими, тому немає однозначного тлумачення їхнього змісту. Як наслідок, виникають протиріччя у підходах до оплати праці суддів, а отже, втрачаються конституційні гарантії їхньої незалежності.

Недосконалість правової системи регулювання оплати праці суддів створює чималу кількість правових колізій. Проведений аудит засвідчив, що вироблення єдиного механізму нарахування і виплати суддям заробітної плати було загальмоване. Натомість гарантовані державою розміри зарплати суддів судів загальної юрисдикції поступово зменшуються, що змушує служителів Феміди масового подавати позови про захист своїх прав.

Рахункова палата акцентувала увагу Уряду на тому, що недосконалість механізму фінансування заробітної плати суддів збереглася і на наступний бюджетний період. Практично судді знову будуть поставлені у пряму залежність від надходжень коштів судового збору по справах, які вони самі й розглядають. Отже, видатки на оплату праці суддів здійснюватимуться за рахунок коштів спеціального фонду держбюджету.

Водночас Закон України «Про судоустрій і статус суддів» чітко визначає, що бюджетні призначення на утримання судів належать до захищених статей бюджетних видатків. Фінансування ж видатків на оплату праці зі спеціального фонду створює загрози втрати незалежного судочинства – такий собі судовий госпрозрахунок. Судовий збір, відповідно до законодавства, повинен використовуватися на покриття судових витрат, а не на заробіток суддів.

Колегія Рахункової палати наголосила, що з метою дотримання і реалізації конституційних гарантій незалежності суддів видатки на оплату їхньої праці мають формуватися виключно за рахунок загального фонду держбюджету. Адже зарплата суддів є не лише формою грошової винагороди за працю, а й запобіжним заходом у протидії корупції.

Близько сотні чорнобильців у Харкові продовжують безстрокову акцію протесту на майдані Свободи. Вони називають порушенням прав людини дозвіл Конституційного Суду у справах про соціальні виплати право спиратися не лише на соціальне законодавство України, а також на нормативні акти Кабміну щодо ручного регулювання розмірів виплат.

«Тепер судитися із урядом буде важче, але, я переконаний, що свого часу буде дана відповідна правова оцінка діям суддів Конституційного Суду. Ми вдруге бачимо винесення рішення, яке суперечить Конституції. Ніде ж не згадуються статті Конституції, які забороняють виносити закони і нормативні акти, які утискають права людей. А це відбувається. Те, що робить Кабінет Міністрів, – це порушення прав людини. Усіх громадян, в першу чергу соціально незахищених – і чорнобильців, і «афганців», і інвалідів, і дітей війни, і вчителів та лікарів, військових, працівників міліції тощо», – сказав Радіо Свобода представник нової харківської чорнобильської організації «Всеукраїнське об’єднання ветеранів Чорнобиля» Петро Прокопенко.

За словами Прокопенка, чорнобильці мають на руках судові рішення щодо виплат пенсій, які були ухвалені ще до рішення Конституційного Суду.

Вже третій день поспіль чорнобильці на кілька годин виходять на майдан Свободи, щоб нагадати владі про свої права. Ліквідатори вимагають виконання рішень судів, припинення перевірок їхніх медичних карток з метою скорочення кількості одержувачів чорнобильських пенсій, а також звільнення заступника голови обласної адміністрації Ігоря Шурми, якого ліквідатори обвинувачують в організації цих перевірок.

Чорнобильці обіцяють не припиняти акцію доти, доки їхні вимоги не будуть виконані.

Наступного тижня спливає термін повноважень чинної Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової. Незалежні правозахисники вже визначились з кандидатом на цю посаду.

7 лютого завершується термін повноважень Ніни Карпачової, Уповноваженої Верховної Ради з прав людини. Відтоді починається 20-денний термін для висування кандидатів на цю посаду, які по тому мають пройти парламентський комітет з прав людини. Згідно з законом, кандидати мають проживати в Україні останні п’ять років, бути не молодшими за 40 років і мати досвід правозахисної діяльності.

А надто, як нагадують в Українській Гельсінській спілці з прав людини, їхніми рисами мають бути – безсторонність, незалежність, компетентність, плюралізм та підзвітність. Саме такими основними вимогами має керувати парламент, обираючи нового Уповноваженого, згідно документів ПАРЄ і ООН. У спілці наголошують на безпартійності претендента: “Це має бути людина з доброю репутацією, яка не бере участі у політичній діяльності і відома своїми моральними чеснотами”.

Колишній генпрокурор – чим не омбудсман?

 Як поділився з Deutsche Welle виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко, є небезпека, що провладні депутати можуть підтримати політично заангажованого претендента. Так, неофіційно називають кандидатуру колишнього Генпрокурора Геннадія Васильєва. Бущенко нагадує, що Ніну Карпачову теж обрали як депутата від Партії Регіонів: “У 2007 році ця посада була предметом політичного торгу”.

На думку правозахисника, нині небезпека, що оберуть політика, ще вище, адже, прогнозує Бущенко, будуть намагатися обрати саме провладного політика. Директор Гельсінскої спілки підкреслює, що це небезпочно для такої посади, тому незалежним активістам слід наполягати, щоб Уповноваженим стала людина, яка не ассоціюється з політикою, а тим більше – з певною партією.

Кампанія за Захарова

Тому й Гельсінска спілка збирає підписи під відкритим зверненням до спікера і голів фракцій парламенту, де наголошують, що цю посаду не може обіймати держпосадовець, який зробив кар’єру в органах, що є традиційними порушниками прав людини – міліції, прокуратурі, службі безпеці. У тексті сказано: “Такий вибір сприйматиметься українським суспільством і європейською спільнотою як попрання ідеї захисту прав людини задля намагання влади поставити під контроль діяльність омбудсмана, у той час коли його завданням є саме контроль влади”.

Правозахисники-підписанти вважають, що гідним кандидатом є правозахисник Євген Захаров. Президент Фонду якісної політики Михайло Мінаков каже – Захаров має репутацію принципового захисника прав людини, є одним з лідерів правозахисного руху і має значний авторитет у суспільстві. Але експерт зауважує: “Зважаючи на логіку нинішньої політичної конкуренції за контроль над сферою конституційних прав громадян, шанси пана Євгена стати омбудсманом незначні”.

Водночас, за словами аналітика, президент Віктор Янукович неодноразово виявляв уміння ламати українські політичні традиції та робити неочікувані рішення. Правозахисник з Луганська Олексій Свєтіков навіть вважає, що регіонали можуть погодитись на кандидата з середовища правозахисників. На його погляд, це одна з стратегій Януковича – брати до влади колишніх опозиціонерів, як-от Владислав Каськів, Юрій Павленко.

Знову Ніна Іванівна?

Обмежень щодо кількості термінів на посаді для однієї людини закон не містить, отже, теоретично, і Ніна Карпачова може знов бути переобраною. Втім, таких прогнозів ніхто не дає. Як зауважує Мінаков, Карпачова чотирнадцятий рік на посаді: “Це унікальна тривалість служби на посаді такого рівня. Зважаючи, що ситуація з правами людини в Україні радикально не покращувалася, така живучість має пояснюватися вмінням співпрацювати з різними складами парламенту, президентами та урядами”.

Впродовж усіх трьох каденцій пані Карпачової проблемами залишалися тортури, торгівля людьми, утиски свободи слова, переслідування політопонентів тощо. Правозахисниця Людмила Коваль каже, якщо мова йде про середній бал “атестату” омбудсмана Карпачової, то за п’ятибальною системою це буде тверда трійка.

Водночас, за її словами, впродовж третьої каденції (2007 – 2012 роки) омбудсвумен намагалась не порушувати принцип безсторонності і демонструвати свою незалежність: “Але в умовах тотального наступу нової влади на права людини ці намагання виглядали кволими потугами, спрямованими на збереження хоча б формальних ознак  статусу головної правозахисниці країни”.

Коваль, яка і в 2007 році підтримувала кандидатуру Євгена Захарова, вважає і зараз, що він найбільше відповідає вимогам до кандидата. Але бачить нині і інших можливих претендентів, це правозахисниця Катерина Левченко і заступниця міністра юстиції України Валерія Лутковська.

Чи багато зміниться після сумнозвісного рішення Конституційного суду від 20 січня 2012 р.? Повинно змінитися, тільки зовсім не так, як того бажали замовники рішення.

Повинно, бо знаємо, для кого судді найвищого суду в державі любˈязно визначили межі «конфіденційної інформації», й чому саме тепер, коли не тільки в Жашкові починають готуватися до наступних виборів. Ясно, чому саме так, а не інакше, щоб у влади руки нібито чистими залишилися, а потрібний результат був забезпечений.

Повинно змінитися, бо судді не могли не знати, скільки бруду приховано тими нібито чистими руками, й марно посилаються на міжнародні конвенції, щоб не таким брудним виглядало їхнє потакання владі та задоволення власних інтересів.

Прислужливо розширили до неможливості визначення конфіденційної інформації, тільки ось забули розтлумачити депутатам Жашківської районної ради, та й нам з ними, що саме не підлягає обмеженню, коли саме можливі збирання та розповсюдження конфіденційної інформації про особу, бо є «в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини»

Хоча, власне, про це йдеться, зокрема, й в багатьох документах тих європейських структур, на які вельми вибірково посилалися. Про це йдеться й в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Інформація про майновий стан чиновників і політиків, які живуть за рахунок платників податків та розпоряджаються їх грошима, не може бути конфіденційною інформацією.  Загальновідомо, що одної декларації самого чиновника замало, якщо перевірити фактично стане неможливо, та й члени їх сімей тепер зможуть посилатися на право на приватність.

Не тлумачили, що не підлягає обмеженню, незважаючи на очевидні колізії в законодавстві, бо від невизначеності в багатьох геть пропаде бажання на власній шкурі це перевіряти. Сміливі журналісти залишаться, але менше. Їх, цілком можливо, не чіпатимуть, розраховуючи на те, що в нинішніх умовах неприємності від неминучого галасу переважать імовірну шкоду від самих журналістських розслідувань.

На жаль, радше не помиляються. Проводяться в Україні гучні та суспільно значущі журналістські розслідування, які влада фактично ігнорує.  Знає, що це їй вдасться, що в ЗМІ про те подискутують день чи два, і знову буде тиша.  Обурились люди, коли загинув Ігор Індило в Шевченківському відділку міліції в Києві.  Дехто ще обурився, коли через півтора року завершився «суд», який так і не зˈясував причину смерті здорового хлопця.  Шкоду від подібного обурення влада спокійно переживе.  Як і абсолютно скандальні відкриття про Межигірˈя, про видатки на нардепів, тощо.  Внаслідок подібного скандалу в Англії два роки тому полетіли голови, кількох депутатів притягли до кримінальної відповідальності та внесено суттєві зміни до системи відшкодування депутатських видатків

Не йдеться про якісно іншу владу в Англії, чи в Німеччині, як продемонстрував недавній скандал довкола Президента.  Народ має інші очікування та вимоги – народні обранці мають їм служити, й хай ЗМІ не відчепляться, допоки ті не пояснять, не тільки, що трапилося, але й що збираються змінити.  Тут одної статті мало, треба, щоб тему підхопили інші журналісти, накинулися із запитаннями.

Саме тому вважаю, що рішення КСУ, як не прикро для влади, може сприяти формулюванню важливих стратегій та розширити усвідомлення, чого не мають права приховувати. Наступний список можливих напрямків діяльності жодним чином не претендує на вичерпність.

Слід узгодити (з усіма зацікавленими журналістами та громадськими організаціями) список відомостей, які вважаємо особистою справою політиків (будь-які романи, сексуальна орієнтація, тощо), й ті, що не підлягають обмеженню в доступі, бо представляють суспільний інтерес. Це все, що ми вправі вимагати від людей, які вирішують (чи сподіваються отримати можливість вирішувати), як витрачаються гроші платників податків.  Це безумовно включає й все, що могло би свідчити про корупцію, про неповну чи неправдиву інформацію в деклараціях, тощо).

Якщо вирішили, що депутатський дім – його фортеця, довколо якої можна збудувати подвійний паркан з металу та права на приватність, не миритися безглуздо, адже рішення КСУ не підлягає оскарженню.  Проте не можуть заборонити запитання, які напрошуються.  Хай всі подібні запитання пролунають, якомога частіше та із різних джерел.  Вони, до речі, можуть викликати додаткові запитання від GRECO чи Міжнародного Валютного Фонду.

І що з того, що чудово розуміємо, що саме захищають від народу, та чиї гроші на себе витрачають?  Розуміємо, й що подібні запитання поставлять їх у незручне становище. Розуміємо, й не хочемо піти їм назустріч, як то зробив, наприклад, Савік Шустер у минулу п’ятницю, коли він раптом вирішив із гістьми обговорити геноцид вірмен замість скорочення соціальних виплат.

Варто стисло викласти як запитання, так і пояснення, чому вони мають бути поставлені.  Щоб усі зрозуміли, чому не можна, наприклад, задовольнятися абсолютно неадекватною відмовою адміністрації президента повідомити, хто з чиновників чи політиків, які мешкають в урядових резиденціях “Конча-Заспа” та “Пуща-Водиця” мають пільги на комунальні послуги, бо це «віднесено Кабінетом Міністрів до інформації з обмеженим доступом».

Подібну Хартію відкритості можна надіслати, наприклад, усім кандидатам у нардепи, з проханням до них і членів їх сімей приєднатися на знак згоди на розголошення суспільно важливої інформації.  Бажано потім ту саму Хартію розсилати до різних груп чиновників, суддів, тощо. Якщо, як нас запевняють представники АП та правлячої більшості, немає проблеми з доступом до подібної інформації, то нехай всі приєднаються.  Якщо не мають чого приховувати, чому не можна ділитися інформацією?  В аеропорту можуть поставити будь-які запитання, покопатися в найприватніших речах.  Я не терористка, проте знаю, що від подібних обмежень мого права на приватність, нам усім небезпечніше.

Якщо не всі дадуть згоду, то оприлюднимо список приєднавшихся, та список питань, які решта відносить до «інформації з обмеженим доступом».  Фактично, на які запитання з боку платників податків та виборців щодо виконування повноважень та витрачання публічних грошей вони не бажають відповідати.

Всі ті запитання повинні лунати якомога ширше, зокрема й англійською мовою.  Тоді їх можуть підхопити іноземні журналісти, представники GRECO та інших європейських структур , які не звикли ввічливо переходити на іншу тему, коли співрозмовник відхиляється від відповіді.

Небажання відповідати на обґрунтовані запитання, що напряму стосуються суспільного інтересу, теж дозволяє виборцям робити інформований вибір.  Перед виборами громадяни мають право знати, хто справді зацікавлений у доступі до інформації, у відкритості та підзвітності, а хто тільки в красивих словах.

ЗМІ можуть повідомляти про відомих людей і публікувати фото без їхнього дозволу, якщо метою публікації є інформування громадян, а не розважання. Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини.

Суд розглядав одразу два позови щодо однієї теми – ЗМІ і право на особисте життя відомих людей. До суду позивалися Компанія „Шпрінгер“, що видає найпопулярнішу в Німеччині газету BILD та Каролін принцеса Монако.

У другому процесі видавництво „Шпрінгер“ скаржилося на німецьку Феміду, яка 2004 та 2005 року заборонила друкувати у газеті BILD будь-які матеріали та фото відомого німецького актора, що його заарештували через кокаїн. З огляду на те, що актор, ім’я якого не розголошується, грав роль відомого комісара поліції і був широко відомий публіці, журналісти вирішили, що громадськість має право знати про його правопорушення. Німецький суд, однак, був іншої думки і наголошував на дотриманні права актора на особисте життя. Тепер же Європейський суд з прав людини дійшов іншого висновку. Відповідно до вердикту, у цьому разі право громадськості на інформацію важливіше за право на особисте життя. Тепер держава Німеччина має сплатити компанії „Шпрінгер“ 17 тисяч євро компенсації та понад 32 тисячі судових витрат.

Каролін пішла ні з чим

Водночас позов принцеси Монако Каролін був відхилений. Позивачка намагалася кілька разів заборонити використання власних фото друкованими ЗМІ Німеччини, але безуспішно. Зокрема йдеться про фотографію, на якій Каролін прогулювалася верхи. Цей знімок журнал Frau im Spiegel використав для того, щоб проілюструвати статтю про хворобу батька Каролін – князя Монако Райнера та подальшу долю його дітей. Німецький суд вирішив, що стан здоров’я князя та майбутнє монархії в Монако є суспільно важливою інформацією. І фото Каролін було використано з метою інформування, а не розважання читачів. Тож позов Каролін був відхилений. Судді європейського суду з прав людини погодилися із своїми німецькими колегами.

Як повідомили українські засоби масової інформації, вчора за мою кандидатуру на посаду Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поставили підписи 113 депутатів з фракцій БЮТ та «Нашої України», і Голова Верховної Ради Володимир Литвин передав підписи до профільного парламентського комітету. При цьому лідер фракції “БЮТ” Андрій Кожем’якін заявив, що «Ми вважаємо, що саме пан Захаров гідно представлятиме на цій посаді опозиційні сили в Україні».

Я вдячний депутатам Верховної Ради, які підтримали мою кандидатуру. Але у зв’язку з цим я хочу наголосити, що фундаментальними вимогами, якими має керуватися Парламент, обираючи нового Уповноваженого, є безсторонність, незалежність, компетентність, плюралізм та підзвітність. Уповноважений з прав людини, має бути безпартійним, незалежним від партійного впливу і представляти весь парламент, а не тільки опозицію. Уповноважений має захищати права людини незалежно від її політичної належності, політичних й інших переконань, громадянства, етнічного або соціального походження, майнового або іншого положення, посади, роду і характеру занять, місця проживання, раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії.

Безперечно, це передбачає й захист від політичних переслідувань, зокрема, й представників опозиції. Політичні переслідування є брутальним порушенням прав людини.