П’ятьох активістів так званої «арабської весни» відзначили цьогорічною премією Європарламенту імені радянського вченого й дисидента Андрія Сахарова. На врученні були тільки єгипетська блогер і лівійський дисидент.

Лише двоє з п’яти активістів «арабської весни», нагороджених премією Європарламенту імені Андрія Сахарова, взяли участь у зворушливій церемонії вручення в Страсбурзі. Тунісець Мохаммед Буазізі отримав цю відзнаку посмертно – він підпалив себе 2010 року, що стало поштовхом до перших масових акцій протесту в арабському світі. Також не змогли приїхати до французького Страсбурга двоє лауреатів з Сирії.

Голова Європарламенту Єжи Бузек, вручаючи відзнаки, наголосив на мужності активістів «арабської весни», які виступили за демократичні зміни у своїх країнах – Єгипті, Сирії, Лівії та Тунісі. Всіх, хто втратив життя у боротьбі за свободу в арабському світі, вшанували хвилиною мовчання. Бузек підкреслив, що ця боротьба у Сирії триває і далі. Демонстрантів продовжують саджати за ґрати й піддавати тортурам, понад 5 тисяч осіб вже убито, серед них 300 дітей, нагадав керівник Європарламенту.

За свободу духу

«Це початок нової доби у відносинах Європи з арабським світом для досягнення взаєморозуміння»,- сказала 26-річна блогерка з Єгипту Асмаа Махфус, водночас дякуючи за вручену їй премію. Це вона через інтернет закликала єгиптян виходити на Площу Тахрір протестувати.

А хто ж решта нагороджених? 77-річний лівієць Ахмед аль-Субайр аль-Зануссі боровся з диктатурою Каддафі та провів понад 30 років в ув’язненні. Сьогодні він належить до Національної перехідної ради Лівії. Правозахисниця Разан Зайтунех із Сирії живе  у підпіллі. Її співвітчизник, карикатурист Алі Фарзат, не зміг приїхати до Франції з особистих причин.

Премія дорівнює 50 тисячам євро і має повну назву «Премія Сахарова за свободу духу». В минулому її лауреатами ставали перший чорношкірий президент Південної Африки Нельсон Мандела (1988), китайський правозахисник Ху Дзя (2008), активістка російського товариства «Меморіал» Людмила Алексєєва та правозахисник Сергій Ковальов.

Найважливішим випробуванням міліції «на міцність» має стати гідне проведення в Україні футбольного чемпіонату ЄВРО-2012. Про це заявив Президент України Віктор Янукович. Водночас глава держави визнав, що в міліції беруть хабарі та порушують права людини. Правоохоронці кажуть, що це поодинокі випадки. А от міжнародні правозахисники бачать системні проблеми і закликають втрутитися Європейський Союз.

Сьогодні Президент України привітав працівників і ветеранів міліції з професійним святом, яке відзначатимуть 20 грудня. Віктор Януковичзаявляє, що саме захищеність громадянина повинна бути визначальним критерієм оцінки роботи міліції, адже в очах людей міліціонер представляє державну владу, повідомляє прес-служба Президента.

Віктор Янукович наголосив на неприпустимості навіть поодиноких випадків порушення закону працівниками міліції – корупційних дій, насильства.

«Українська міліція продовжує катувати і фактично є безкарна»

Слова не повинні розходитися зі справами, наголошують правозахисники. Про масові зловживання української міліції заявляє організація Amnesty International. Сьогодні правозахисники закликали Євросоюз порушити це питання під час саміту в Києві 19 грудня.

«Українська міліція продовжує катувати та вимагати гроші у своїх жертв, і при цьому фактично безкарна. Також це не рідкість, коли жертв переслідують – це як помста за те, що вони поскаржилися на катування», – мовиться у заяві Amnesty International.

Порушення міліції менших масштабів виявила одна з українських громадських організацій. Після того, як в міліцейському відомстві ліквідували управління моніторингу дотримання прав людини, під однойменною назвою була створена громадська асоціація. Туди ж перейшла частина експертів, які працювали в органах. У листопаді цього року вони з іншими неурядовими організаціями провели всеукраїнську кампанію «Міліція під контролем» і підбили підсумки роботи, розповідає голова правління Асоціації українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів Олег Мартиненко.

«Основні порушення – це відсутність вільного доступу громадян у вестибюлі райвідділів, куди і згідно з законом, і відповідно до наказу МВС зобов’язаний бути вільний доступ, при цьому без постового та без питань: куди Вам і навіщо. Відсутність документації на стендах: зразків заяв, адреси прокуратури, їх години прийому тощо. Також присутнє грубе спілкування працівників чергової частини з відвідувачами, які не реагують на питання: куди подати заяву, як вона правильно оформлюється. Не кажучи вже про те, що вони там просто їдять, п’ють та дивляться відео, грають в комп’ютерні ігри під час служби, що категорично забороняється», – розповів Мартиненко.

МВС: є в нас і негідники, але ж є і порядні міліціонери

Українська міліція – не ідеальна, визнає Валентин Ведмідь, начальник управління дозвільної системи Департаменту громадської безпеки МВС України. Але водночас він наголошує, що якість роботи міліції залежить і від самих громадян.

«Як належно громадяни хочуть, щоб вона їх захищала, так вона їх і захищає. Ті громадяни, які звертаються, тих і захищають. І я не кажу, що в нас все так ідеально і всі такі ідеальні міліціонери, але в основному. Ви ж і самі заглядаєте в статистику, читаєте, злочини розслідуються. Так, є в нас і негідники є, але ж є і нормальні порядні міліціонери, які працюють», – сказав Валентин Ведмідь.

На іншу статистику звертає увагу Amnesty International. За даними Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, минулого року туди надійшло 5 тисяч скарг на тортури та інші зловживання з боку міліції, але лише 10 міліціонерів було покарано. Найкращий спосіб зупинити знущання – створити незалежний орган для розслідування злочинів української міліції, радять правозахисники.

Політв’язень, що став президентом. Чинний політик і водночас високий моральний авторитет. Чеський демократ Вацлав Гавел був людиною-легендою, що надихала однодумців у посткомуністичних країнах на боротьбу з тоталітарними режимами.

Своїми думками та спогадами про першого президента Чеської Республіки, з яким у ці дні прощається Чехія, з Голосом Америки поділилися колишні українські дисиденти Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко та Василь Овсієнко.

Євген Сверстюк: «Його сприймали як живий символ»

«Ім’я Гавела вперше прозвучало в Україні в 1968 році. Після Празької весни він увійшов у нашу свідомість як один із тих відважних чеських інтелектуалів, які «робили погоду» у Празі.

Потім це ім’я звучало вже на хвилях Оксамитової революції 1989 року, яка теж мала в українському дисидентському середовищі великий розголос. Від цього часу ми вже знаємо Вацлава Гавела як останнього президента Чехословаччини і першого президента Чехії.

Пригадую, як у дев’яності роки я був у Празі на конгресі ПЕН-клубу. Гавел тоді очолював Чеський ПЕН-клуб, я був президентом Українського ПЕН-клубу. Слава Гавела тоді вже гриміла в Європі. І ясно, що на конгресі він був світилом.

Мені також пам’ятна зустріч у Києві десь наприкінці 90-х. Гавел отримував у Київському національному університеті імені Шевченка звання почесного доктора. Не знаю, кому належала ініціатива його нагородити; напевно, університет хотів трошки підняти свою репутацію, маючи такого почесного доктора.

Гавел прийняв нагороду з належною чемністю. Але після цього висловив бажання зустрітися з українськими дисидентами. Мій близький знайомий, секретар Чеського посольства, попросив мене організувати таку зустріч. На ній були, зокрема, нині покійні Микола Руденко і Славко Чорновіл. Зустріч відбулася в кабінеті ректора, але Гавел просив, щоб були тільки дисиденти.

Наші чиновники і так звані «демократи» (адже в нас усі колишні комуністи стали демократами) хотіли теж потрапити. І не могли зрозуміти, чому така вимога, що йому залежить – воно ж усе перемішалося, і всі екс-комуністи вже були майже дисидентами…

То була дружня зустріч з фуршетом. І розмова: ми ставили різні запитання, він відповідав тільки чеською через перекладача. І говорили ми переважно на тему люстрації, яка вдалася чехам і зовсім не стояла серйозно у нас. І ми вже починали розуміти, якого результату досягли чехи, коли в них у державному апараті, в уряді були люди віддані, цілеспрямовані демократи з кола однодумців, а в нас були комуністи, які задавали тон і які фактично глушили всяку здорову ініціативу з боку тих дисидентів і їхніх прихильників, які були у Верховній раді.

Отже, це був дуже гарячий для нас момент, і Гавел з великим розумінням до нас поставився. Була гарна зустріч, і особливо нас вразила ота його демонстративна принциповість. Щоб не було суміші, тільки дисиденти! Пригадую, ректор університету був трохи ображений, що зустріч у його кабінеті, але без нього.

У ті роки ми пильно стежили за тим, що відбувається в Чехії. І ми розуміли, що Гавел – це постать, може, найбільша на посткомуністичному просторі, яка своїм обличчям, своєю діяльністю створює імідж своєї нації у світі.

Цього року ми вітали його з 75-річчям. І хоч уже було відомо, що він у важкому стані, – але якось він не давався чути про свої хвороби, а давався чути з доброго боку.

Його усі сприймали як живий символ. І нині ми всі відчуваємо велику втрату. Бо хоча символ залишається, людини вже нема. А так хотілося б, щоб така людина і далі створювала духовне середовище і щоб принаймні можна було думати, що от – запросимо Вацлава Гавела в Україну.

У наш час в Україні важко уявити, що політику можуть робити моральні люди. Вацлав Гавел змушував вірити, що політика може бути чесна і що існують люди, які дають і політичні рішення, і моральний приклад».

Левко Лук’яненко: «Я знаю, чому в Україні не було свого Гавела»

«Я особисто не був близько знайомий з Гавелом. Але було взаєморозуміння. Це взаєморозуміння формувалося ще від часів дисидентського руху в Чехословаччині, в Польщі, в Україні. Тоді й зароджувалося таке взаєморозуміння і взаємодопомога. Тому, що коли в нас в Україні заарештовували групу інакодумців, то це давало і чехам, і словакам, і полякам сигнал до солідарності. Так само, коли інакодумців хапали у Чехії, Словаччині, Польщі, це згуртовувало нас. Ми розуміли, що і в Польщі, і в Чехії – усе це різні окремі загони, які борються проти Московської імперії. І чим більше їх і чим вони активніші, тим у нас було більше надій цю Російську імперію розвалити і вивести Україну з-під влади Москви.

Чому Гавел, колишній політв’язень, міг стати президентом, і чому в Україні не міг стати президентом ні Чорновіл, ні Лук’яненко, ні хтось інший? Тому що у нас все-таки були зовсім різні обставини.

Чехословаччина попалася під Московську імперію в результаті Другої світової війни. Натомість Україна була під Московською комуністичною окупацією 70 років, а до того ще три століття під царською Росією. Ці триста з лишком років окупації страшенно понівечіли свідомість українців, ослабили наш внутрішній національний організм. Триста з лишком років українська нація жила практично відрізана від своєї політичної та економічної історії, культури, традицій і звичаїв. Тому нам так тяжко повернутися до своїх духовних джерел, до національної консолідації.

У Чехословаччині, у Чехії, коли Гавел став президентом, – зовсім інша річ. Лише від 1945 року чехам прищеплювали комунізм. Це все-таки був не такий довгий період. Саме тому чехам і словакам було легше подолати наслідки окупації. І саме оця різниця в часі, в мірі русифікації проявилася в тому, що чехи вибрали колишнього політв’язня президентом. Тоді як в Україні це було неможливо, і першим президентом тут обрали людину з комуністичної партії».

Василь Овсієнко: «Щоб з’явився український Гавел, треба поліпшувати якість народу»

«Кажуть, що політика брудна справа, але то є неправда. Залежить, який політик. Чехії таланило на порядних людей при владі. Це і Вацлав Гавел, і їхній довоєнний президент Томаш Масарик, то теж був добропорядний чоловік. Кажуть, що в нас таких немає. Є! І в нас такі є!

А чому ж у нас при владі ніколи не було свого Гавела?

От, кажуть, якби ми у 1991 році мали єдиного кандидата від демократичних сил, то могли б виграти. Ні, не виграли б! Ну, було б не 23%, як було у Чорновола, а було б 30%. Але все одно ми не дотягли б до 51%. Це наслідок того, що народ дуже винищений. Кажуть, якщо народ втратив 2-3% найактивніших людей, то він переможений. А скільки нас знищено у XX столітті – та не менше третини, якщо не половину! І то, звичайно, найкращих людей. Того народу, який був у 20-х роках, його нема! Наша якість набагато погіршилася внаслідок репресій, голодоморів і воєн.

Тому мій рецепт – поліпшувати якість народу, щоб з’явився свій Гавел. Виховувати свій народ. Як – то вже інше питання».

Зустріч Президента України Віктора Януковича з керівниками Євросоюзу можна назвати вражаючою подією з дуже великою натяжкою. На зустрічі відбудеться те, що й повинно було статися, тобто нічого. Ніякого парафування угоди про асоціацію з ЄС, ніякої зони вільної торгівлі.

Справжньою сенсацією була б відмова європейців від своїх фундаментальних принципів, їх готовність урочисто парафувати угоду з країною, яка старанно будує авторитарний режим лукашенківського характеру. Відбутися цього не могло. Але очікування дипломатичного дива стало справжньою перевіркою на моральність не тільки для української влади (їй подібні перевірки не цікаві, зважаючи на повну відсутність моральних критеріїв), це перевірка для української опозиції, багато представників якої закликали «не зупиняти» європейську інтеграцію через якусь там справу Тимошенко. Наче не ясно, що саме використання судового важеля для зведення політичних рахунків відкидає країну далеко від Європи.

Це перевірка для багатьох громадських активістів, які виступали з такими ж закликами і стверджували, що потрібно «виховувати» Януковича вже в Європі.

Це перевірка для українських журналістів, які з готовністю переказували і підтримували подібні безвідповідальні заяви. І перевірка ця показала, що Українi немає місця ні в Європі, ні поряд з нею не тому, що країна відкотилася в минуле.

Країна відкотилася в минуле, тому що її суспільство, її еліта позбавлені моральних цінностей і здатності чинити опір авторитаризму. Тому у Януковича все і вийшло. Тому і Тимошенко в тюрмі. А завтра, якщо у в’язниці опиняться Яценюк чи Кличко? Що станеться? Та зовсім нічого, громадяни обурюватимуться в інтернеті і заспокояться.

Ніяких технічних проблем з підписанням угоди з ЄС не існує. Проблема була одна, моральна. Цю проблему створив Янукович, але українці могли її вирішити і дуже просто. Якби під стінами суду на Хрещатику зібралося б хоча б стільки ж людей, як на Податковому майдані, український Президент особисто приїхав би звільняти опозиційного лідера, а слухняний йому псевдопарламент ухвалив би всі необхідні зміни в Кримінальному кодексі.

Владi плювати на Брюссель і Москву, вона боїться тільки власних громадян. Але громадяни пояснили один одному, що вони «не за Юлю», що це «не їхня війна», що «всі однакові». Навіть соратники Тимошенко затишніше відчувають себе на переговорах в Адміністрації Президента, ніж на мітингах. І ніхто не хоче зрозуміти, що справа взагалі не в Тимошенко. Справа в радянській судовій системі, в авторитаризмi. Це і є шлагбаум, який опустився на шляху України в цивілізований світ. І цей шлагбаум опустився не перед Януковичем. Він опустився перед усіма українцями. Опустився заслужено.

У Харкові допитали шістьох чорнобильців у зв’язку з порушенням кримінальних справ по факту підробки чорнобильських документів. Дії правоохоронців суперечать Кримінальному кодексу та Конституції, вважають правозахисники.

З 16 грудня біля слідчого управління МВС Харкова не припиняються мітинги чорнобильців. Вони підтримують своїх товаришів, яких по кілька годин на добу допитують слідчі. Минулого тижня їх як свідків викликали до слідчого управління повістками. Утім, декого привезли до міліції в супроводі оперативників.

Приміром, лідера харківських чорнобильців Володимира Проскуріна міліціонери фактично затримали та привезли на допит на кілька годин раніше призначеного терміну. За словами Проскуріна, кілька днів він по майже 14 годин розповідав слідчому, що робив 25 років тому у Чорнобилі. З нього навіть взяли підписку про невиїзд та “відчепилися” лише тоді, коли з Києва привезли усі його документи каже Проскурін.

Міліція порушує закон на замовлення держави?

На думку експерта Харківської правозахисної групи Людмили Клочко, правоохоронці , які “фактично примусили свідків прийти до слідчого”, порушили 29 статтю Конституції, яка гарантує особисту недоторканність, та Кримінальний кодекс України: “Це порушення 371-ї статті. Абсолютно незаконне затримання як мінімум двох чорнобильців”,- каже Клочко та заявляє, що харківська правозахисна група буде оскаржувати дії правоохоронців в суді.

Володимир Проскурін заявляє, що зараз “масштабні перевірки” чорнобильських справ йдуть скрізь по країні. У справах шістьох харківських чорнобильців, на думку Проскуріна , “міліція нічого підробленого не знайде”. “Вони так намагаються на нас тиснути”, – переконаний чорнобилець. “Багатогодинні допити” він пов’язує зі спробою влади зупинити “занадто активних” харківських чорнобильців, які саме наприкінці минулого тижня мали відвідати конференцію громадської організації “Союз Чорнобиль України” та висловити недовіру керівництву.

“Голова Союзу пан Андреєв не захищає права ліквідаторів, яких позбавляють зараз пільг та пенсій. Ми планували висунути мою кандидатуру на посаду голови. А нас ось так зупинили, а Андреєва переобрали”, – каже Проскурін. Правозахисник Людмила Клочко погоджується з таким припущенням: “Імовірно, міліція працювала на замовлення”. » Кличко називає дії правоохоронців “брутальним втручанням уряду в справи неурядових організацій”.

У зв’язку з численними зверненнями громадян щодо практичного застосування деяких положень Закону України «Про захист персональних даних» Міністерство юстиції надало роз’яснення з найбільш актуальних та поширених питань.

• Мета закону
• Що таке «персональні дані»
• Що таке «база персональних даних»
• Що не є базою персональних даних
• Хто є володільцем та розпорядником бази персональних даних
• Порядок реєстрації бази персональних даних
• Оформлення заяви про реєстрацію бази персональних даних
• Згода суб’єкта на обробку персональних даних та вимоги до її оформлення
• Порядок та підстави повідомлення суб’єкта персональних даних про його права, що стосуються обробки персональних даних
• Обробка персональних даних фізичними особами-підприємцями та самозайнятими особами
• Контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних
• Відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних

МЕТА ЗАКОНУ

Статтею 32 Конституції України проголошено право людини на невтручання в її особисте життя. Крім того, не допускається збирання, зберігання, використання поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З метою конкретизації права людини, гарантованого статтею 32 Конституції України, та визначення механізмів його реалізації 1 червня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про захист персональних даних» (далі – Закон), який набрав чинності з 1 січня 2011 року. Предметом правового регулювання Закону є правовідносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки.

ЩО ТАКЕ «ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ»

Визначення поняття персональні дані наводиться в абзаці восьмому статті 2 Закону, відповідно до якого персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Але законодавством України не встановлено і не може бути встановлено чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними, задля можливості застосування положень Закону до різноманітних ситуацій, в тому числі при обробці персональних даних в інформаційних (автоматизованих) базах та картотеках персональних даних, що можуть виникнути у майбутньому, у зв’язку зі зміною в технологічній, соціальній, економічній та інших сферах суспільного життя.

Наприклад, відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України громадянин при укладенні трудового договору зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

У зв’язку з цим персональні дані працівника, які містяться в паспорті або документі, що посвідчує особу, в трудовій книжці, документі про освіту (спеціальність, кваліфікацію), документі про стан здоров’я та інших документах, які він подав при укладенні трудового договору, обробляються володільцем бази персональних даних на підставі статті 24 Кодексу законів про працю України виключно для здійснення повноважень володільця бази персональних даних у сфері правовідносин, які виникли в нього з працівником на підставі трудового договору (контракту).

Таким чином, інформація про найманих працівників є базою персональних даних, оскільки, особові справи, трудові книжки, копії паспортів, документів про освіту зберігаються та обробляються роботодавцем.

ЩО ТАКЕ «БАЗА ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ»

Поняття «база персональних даних» визначене абзацом другим статті 2 Закону, відповідно до якого база персональних даних – іменована сукупність упорядкованих персональних даних в електронній формі та/або у формі картотек персональних даних.

З огляду на це база персональних даних є упорядкованою сукупністю логічно пов’язаних даних про фізичних осіб:

– що зберігаються та обробляються відповідним програмним забезпеченням, є базою персональних даних в електронній формі ;

– що зберігаються та обробляються на паперових носіях інформації, є базою персональних даних у формі картотек .

Картотекою персональних даних є будь-який структурований масив персональних даних, що є доступним з визначеними критеріями, незалежно від того, чи є такий масив централізованим, децентралізованим або розділеним на функціональних або географічних засадах

Такі дані мають бути структуровані за визначеними критеріями, що стосуються фізичних осіб, щоб забезпечити легкий доступ до відповідних персональних даних.

Варто зазначити, що, виходячи з положень статті 2 Закону, персональні дані одночасно можуть бути упорядковані і в електронній формі, і в формі картотек.

ЩО НЕ Є БАЗОЮ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Фізичні особи-підприємці та самозайняті особи самостійно визначають чи володіють вони базами персональних даних у сенсі Закону.

Законодавець поширив дію Закону на всі види діяльності, пов’язані зі створенням баз персональних даних та обробкою персональних даних у цих базах, за винятком такої діяльності, яка здійснюється:

– фізичною особою – виключно для непрофесійних особистих чи побутових потреб,

– журналістом – у зв’язку з виконанням ним службових чи професійних обов’язків,

– професійним творчим працівником – для здійснення творчої діяльності.

Так, під час здійснення своєї професійної діяльності на адвокатів законодавством не покладено обов’язок ведення баз персональних даних клієнтів. Але, якщо адвокати формують справи на своїх клієнтів, які вони постійно оновлюють та підтримують в актуальному стані, такі справи є базою персональних даних та підлягають державній реєстрації

Нотаріуси можуть обробляти персональні дані своїх найманих працівників, клієнтів у базах персональних даних, однак, документи нотаріального діловодства та архів нотаріуса, визначені у статті 14 Закону України «Про нотаріат» не є базою персональних даних у сенсі Закону України «Про захист персональних даних» та не підлягають державній реєстрації.

Крім того, у випадку, якщо фізичні особи – підприємці укладають договори виконання робіт або надання послуг з фізичними особами, такі договори також не є базою персональних даних та не підлягають державній реєстрації.

ХТО Є ВОЛОДІЛЬЦЕМ ТА РОЗПОРЯДНИКОМ БАЗИ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Володільцем бази персональних даних згідно з абзацом третім статті 2 Закону є фізична або юридична особа, якій законом або за згодою суб’єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних та процедуру їх обробки, якщо інше не визначене законом.

Так, якщо персональні дані обробляються юридичною особою, то володільцем бази персональних даних є юридична особа.

Розпорядником бази персональних даних згідно з абзацом дев’ятим статті 2 Закону може бути фізична чи юридична особа, якій володільцем бази персональних даних або законом надано право обробляти ці дані.

Практичним прикладом можуть бути відносини між юридичними особами та їх представництвами, філіями, відділеннями тощо. Так, у сенсі Закону ці представництва, філії, відділення виступатимуть розпорядниками баз персональних даних, володільцем яких є юридична особа.

Згідно зі статтею 4 Закону володільцем чи розпорядником бази персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи держави влади чи органи місцевого самоврядування, які обробляють персональні дані відповідно до закону.

Але якщо володільцем бази персональних даних є орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, то розпорядником бази персональних даних, крім цих органів, може бути лише підприємство державної або комунальної форми власності, що належить до сфери управління цього органу.

ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ БАЗИ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Відповідно до статті 9 Закону база персональних даних підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису уповноваженим державним органом з питань захисту персональних даних до Державного реєстру баз персональних даних.

У випадку, якщо юридична особа, фізична особа – підприємець, самозайнята особа встановлює, що вона не обробляє персональні дані, в такої особи відсутній обов’язок реєструвати базу персональних даних.

Указом Президента України «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань захисту персональних даних» від 6 квітня 2011 року визначено уповноваженим державним органом з питань захисту персональних даних – Державну службу України з питань захисту персональних даних, одним із основних завдань якої є реєстрація баз персональних даних.

Реєстрація бази персональних даних здійснюється за заявочним принципом шляхом повідомлення. Суть заявочного принципу полягає в тому, що основним є подання володільцем бази персональних даних заяви про реєстрацію бази персональних даних, а не отримання свідоцтва про державну реєстрацію бази персональних даних. Отже, ключовим та визначальним є факт внесення відповідного запису Державною службою України з питань захисту персональних даних до Державного реєстру баз персональних даних, а не отримання володільцем бази персональних даних свідоцтва про державну реєстрацію, що є наслідком зазначеного факту.

Сайт Державного реєстру баз персональних даних https://rbpd.informjust.ua, на якому є можливість слідкувати за ходом державної реєстрації заяви в режимі он-лайн.

ОФОРМЛЕННЯ ЗАЯВИ ПРО РЕЄСТРАЦІЮ БАЗИ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Заява про реєстрацію бази персональних даних подається володільцем такої бази або уповноваженим представником в паперовій або електронній формі, вимоги до заповнення та порядок подання якої визначені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний реєстр баз персональних даних та порядок його ведення» від 25 травня 2011 року № 616 та наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження форм заяв про реєстрацію бази персональних даних та про внесення змін до відомостей Державного реєстру баз персональних даних і порядку їх подання» від 8 липня 2011 року № 1824/5. Ознайомитися із вказаним наказом в електронному вигляді можна на сайті Верховної Ради України:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0890-11.

Зокрема заява про реєстрацію бази персональних даних, що подається в електронній формі, повинна відповідати вимогам Законів України «Про електронний цифровий підпис» та «Про електронні документи та електронний документообіг». А саме: така заява повинна містити електронний підпис, що є обов’язковим реквізитом електронного документа та який накладається володільцем бази персональних даних для його ідентифікації Державною службою України з питань захисту персональних даних.

Заява про реєстрацію бази персональних даних та про внесення змін до відомостей Державного реєстру баз персональних даних, зокрема, повинна містити інформацію про мету обробки персональних даних з визначенням категорії обробки персональних даних.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих документах, які регулюють діяльність володільця бази персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

З огляду на вищевикладене метою обробки персональних даних є забезпечення володільцем бази персональних даних належного здійснення діяльності, визначеної в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих документах, які регулюють його діяльність, та внаслідок якої виникає необхідність у вчиненні будь-якої дії або сукупності дій з обробки персональних даних у базах. Слід звернути увагу на те, що склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та не надмірним стосовно визначеної мети їх обробки.

Визначення категорії обробки персональних даних залежить від вимог до обробки персональних даних, які містяться в базах персональних даних заявника.

Так, Законом передбачені загальні та особливі вимоги обробки персональних даних. Статтею 6 Закону встановлені загальні вимоги обробки всіх наявних у суспільному житті персональних даних особи, за винятком персональних даних, для яких статтею 7 Закону визначені особливі вимоги обробки. До таких персональних даних належать дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, а також даних, що стосуються здоров’я чи статевого життя.

Підсумовуючи викладене, категорія обробки персональних даних визначається володільцем бази персональних даних в залежності від вимог до обробки персональних даних, що встановлені статтями 6, 7 Закону та яких володілець бази персональних даних зобов’язаний дотримуватися при обробці персональних даних.

Додаткової уваги потребує те, що володілець реєструє базу персональних даних, а саме надає відомості про неї, які включаються до Державного реєстру баз персональних даних, однак не передає Державній службі України з питань захисту персональних даних наявні в ній персональні дані.

Згідно частини 4 статті 9 Закону володілець бази персональних даних зобов’язаний повідомляти Державну службу України з питань захисту персональних даних про кожну зміну відомостей , необхідних для реєстрації бази персональних даних не пізніш ніж протягом 10 робочих днів з дня настання такої зміни.

Володілець бази персональних даних надсилає Державній службі України з питань захисту персональних даних заяву про внесення змін до відомостей необхідних для реєстрації, за формою встановленою наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження форм заяв про реєстрацію бази персональних даних та про внесення змін до відомостей Державного реєстру баз персональних даних і порядку їх подання» від 8 липня 2011 року № 1824/5. Володілець позначає «видалити» тих відомостей заяви, які змінились. На заміну ним шляхом позначення «додати» володілець подає нові відомості.

Свідоцтво про внесення змін до відомостей, необхідних для реєстрації бази персональних даних не надається. Натомість, Державна служба приймає рішення про внесення змін до відомостей, необхідних для реєстрації бази персональних даних шляхом надсилання володільцю бази персональних даних листа, в якому повідомляє про прийняте рішення.

Для видалення бази персональних даних з Державного реєстру баз персональних даних, володілець такої бази направляє в Державну службу захисту персональних даних заяву про внесення змін до відомостей Державного реєстру баз персональних даних та позначає «вилучити» всі поля відомостей, які були внесені.

ЗГОДА СУБ’ЄКТА НА ОБРОБКУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ ТА ВИМОГИ ДО ЇЇ ОФОРМЛЕННЯ

Обробка персональних даних відповідно до частини 5 статті 6 Закону здійснюється за згодою суб’єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Так, відповідно до абзацу п’ятого статті 2 Закону згодою суб’єкта персональних даних є будь-яке документоване, зокрема письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Обробка даних про фізичну особу без її згоди не допускається, крім випадків, визначених Законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. В цьому випадку під Законами розуміються всі інші Закони, які надають право на обробку персональних даних із зазначенням чіткого переліку таких даних.

Закон також дозволяє здійснювати обробку персональних даних без згоди субєкта персональних даних , якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту його життєво важливих інтересів. У такому випадку обробляти персональні дані без згоди суб’єкта персональних даних можна до часу, коли отримання згоди стане можливим.

Згідно з вимогами Закону згода суб’єкта персональних даних на обробку персональних даних повинна містити інформацію щодо:

– мети , яка визначається володільцем бази персональних даних в залежності від виду його діяльності, при здійсненні якої виникає необхідність у обробці персональних даних у базах персональних даних, конкретних цілей обробки персональних даних, для досягнення яких володілець бази персональних даних обробляє персональні дані у цій базі (стаття 2 Закону);

– обсягу персональних даних, а саме чіткого переліку персональних даних фізичної особи, які можуть обробляються володільцем бази персональних даних у цій базі (стаття 6 Закону);

– порядку використання персональних даних , який передбачає дії володільця бази щодо обробки цих даних, в тому числі використання персональних даних працівниками володільця бази персональних даних, відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов’язків, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб’єктам відносин, пов’язаних із персональними даними (стаття 10 Закону);

– порядку поширення персональних даних , який передбачає дії володільця бази персональних даних щодо передачі відомостей про фізичну особу з бази персональних даних (стаття 14 Закону);

– порядку доступу до персональних даних третіх осіб , який визначає дії володільця бази персональних даних у разі отримання запиту від третьої особи щодо доступу до персональних даних, у тому числі порядок доступу суб’єкта персональних даних до відомостей про себе (стаття 16 Закону).

ПОРЯДОК ТА ПІДСТАВИ ПОВІДОМЛЕННЯ СУБ’ЄКТА ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ ПРО ЙОГО ПРАВА, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ОБРОБКИ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Однією зі складових процесу обробки персональних даних є їх збирання, що передбачає дії з підбору чи впорядкування відомостей про фізичну особу та внесення їх до бази персональних даних.

Так, згідно зі статтею 12 Закону володілець бази персональних даних протягом десяти робочих днів з дня включення персональних даних до бази персональних даних, що є дією зі збирання персональних даних, зобов’язаний повідомити суб’єкта персональних даних, виключно в письмовій формі , про його права, що визначені статтею 8 Закону, мету збору даних, яка визначається володільцем бази персональних даних, та осіб, яким будуть передаватися персональні дані.

Володілець бази звільняється від виконання вказаного обов’язку лише у разі, якщо персональні дані збираються ним із загальнодоступних джерел. Під визначенням «загальнодоступні джерела інформації», зокрема, розуміються друковані засоби масової інформації, засоби телерадіомовлення, інтернет-портали, публічні виступи та інші джерела інформації, до яких фізичні та юридичні особи мають вільний, необмежений чинним законодавством, доступ.

ОБРОБКА ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ-ПІДПРИЄМЦЯМИ ТА САМОЗАЙНЯТИМИ ОСОБАМИ

Частиною 1 статті 24 Закону визначено, що фізичні особи-підприємці, у тому числі лікарі, які мають відповідну ліцензію, адвокати, нотаріуси особисто забезпечують захист персональних даних, якими вони володіють згідно з вимогами закону.

КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Здійснення контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних відповідно до статті 23 Закону покладено на Державну службу України з питань захисту персональних даних.

Так, відповідно до підпункт 14 пункту 3 Положення про Державну службу України з питань захисту персональних даних, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 390, Державна служба України з питань захисту персональних даних здійснює контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних шляхом проведення виїзних та безвиїзних перевірок володільців та (або) розпорядників баз персональних даних.

Також відповідно до підпункту 16 пункту 3 цього Положення Державна служба України з питань захисту персональних даних складає адміністративні протоколи про виявленні порушення законодавства у сфері захисту персональних даних.

Але справи про адміністративні правопорушення у сфері захисту персональних даних розглядаються згідно зі статтею 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення виключно районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

З метою забезпечення виконання громадянами, органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами організаціями незалежно від форми власності вимог Закону 2 червня 2011 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних», який набирає чинності з 1 січня 2012 року.

Відповідно до цього закону громадяни, посадові особи, громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності притягуються до адміністративної відповідальності за вчинення таких правопорушень:

1) неповідомлення або несвоєчасне повідомлення суб’єкта персональних даних про його права у зв’язку із включенням його персональних даних до бази персональних даних, мету збору цих даних та осіб, яким ці дані передаються;

2) неповідомлення або несвоєчасне повідомлення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань захисту персональних даних про зміну відомостей, що подаються для державної реєстрації бази персональних даних;

3) ухилення від державної реєстрації бази персональних даних;

4) недодержання встановленого законодавством про захист персональних даних порядку захисту персональних даних у базі персональних даних, що призвело до незаконного доступу до них;

5) невиконання законних вимог посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань захисту персональних даних щодо усунення порушень законодавства про захист персональних даних.

За порушення недоторканості приватного життя, а саме за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації винна особа притягується до кримінальної відповідальності.

Якими словами прощаєшся з незнайомою людиною, чиє життя не дозволяло повністю впадати в мізантропічний негативізм, зарозумілий цинізм?  Чия смерть сприймається як особиста втрата, залишає якусь пустоту?

Жодними.  Або його.

… тільки поверховий погляд дозволяє – і то лише приблизно – ділити суспільство на правлячих і пригноблених. … В посттоталітарній системі межа цього конфлікту проходить de fakto через кожну людину, бо кожен по-своєму є її жертвою і опорою.

… Кожній людині, природно, ніщо людське не чуже, в кожному живе прагнення до людської гідності, моральної цілісності, свободи  волевиявлення, трансценденції «світу об’єктивної реальності», водночас практично кожен тією чи іншою мірою здатний миритися з «життям у брехні» , кожен  певним чином піддається сірій банальності та стандартам, у кожному є велика спокуса розчинитися в безликій масі і мирно пливти за течією псевдожиття.

Прощаємося з Вацлавом Гавелом за три дні до річниці абсолютно безпідставного арешту колишнього міністра внутрішніх справ, Юрія Луценка. Прощаємося, коли суд, «розглянувши» апеляцію Юлії Тимошенко проти вироку у «газовій справі», залишив її без змін.  Після розгляду, до речі, який перенесли на день після зустрічі Януковича з європейськими лідерами, хоча він досі повторює безглузду байку про це, ніби він не може втручатися в діяльність судової влади.  Коли третього увˈязненого колишнього урядовця, через півтора року після арешту, нарешті перевели в медчасть СІЗО.

Прощаємося в той час, як Яків Строган, який наважився публічно звинуватити міліцію в катуванні, вже понад рік сидить у СІЗО.

Коли порушено кримінальні справи проти деяких чорнобильців, а саме тих, хто не бажав грати «в постійний діалог Кабміну із чорнобильцями».  Ясна річ, із правильно мислячими.  Адже до звітно-виборчої конференції громадської організації “Союз Чорнобиль Україна”, за участю віце-прем’єра Клюєва, тих інших не впустили.

Прощаємося з людиною, яку більшу частину життя влада вважала неправильно мислячою.  Дехто в пострадянському просторі, напевно, досі так і вважає.

Прощаємося з людиною, яка у вересні цього року, разом із Далай-ламою та іншими, заступилася за Тимошенко та розкритикувала українську владу за відхід від принципів демократії та неповагу до верховенства права. Автори звернення закликали ЄС наполягати на звільненні з-під варти Тимошенко та інших представників української опозиції.

Прощаємося з людиною, яка в останньому своєму листі заступилася за репресованих білорусів, висловила солідарність із політвˈязнями..

Сумуємо за  Вацлавом Гавелом разом із людьми в Чехії, Словаччині, Польщі.

Тихо, зі свічками.

А якими словами прощатися він сам підказав.  Кожному.

2011-й став роком погіршення ситуації зі свободою слова в Україні. Про це йдеться у спільному звіті Української медіа-асоціації, Незалежної медіа-профспілки та руху «Стоп Цензурі!» за підтримки міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів». Разом з цим, медіа експерти зазначають, що консолідація журналістської спільноти, започаткування діалогу зі владою, і прийняття нових законів дає основу для того, щоб змінити ситуацію на краще.

2011 рік характеризувався збільшенням цензури і кількості випадків перешкоджань професійній діяльності журналістів. У 2011 році зафіксовані 24 напади на журналістів під час виконання ними професійних обов’язків, тоді як минулого року  21 такий випадок. Крім того, у липні 2011 року відбулося масове побиття у Печерському суді Києва, під час якого постраждало близько 30 журналістів. У жовтні-грудні більше 10 працівників медіа постраждали під час висвітлення акцій протесту у Києві.

«Журналістів били найперше люди, які утримуються на кошти платників податків. Тобто, міліціонери – співробітники спецпідрозділів, які б мали захищати права людей і в тому числі право суспільства на отримання інформації», – каже директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар.

Телебачення не дає об’єктивної «картинки»

Також в українських мас-медіа зросла кількість різноманітних видів цензури, особливо це стосується телебачення. Медіа-експерти помітили, порівняно з минулим роком, посилення ангажованості новин на абсолютній більшості телеканалів. За словами шеф-редактора видання «Телекритика» Наталі Лігачової, помітнішою також стала участь ведучих популярних політичних ток-шоу в маніпуляціях.

«Насамперед, йдеться про Євгена Кисельова, який бере дуже активну участь в дискредитації Юлії Тимошенко у своїй «Великій політиці» на «Інтері», – зауважила вона.

Все це призводить до того, що значна частина громадян, які не мають можливості читати газети, журнали або інтернет-видання, «просто позбавлена об’єктивної інформації про те, що ж відбувається в країні», наголошує Наталя Лігачова.

Утім, були цього року в українському інформаційному просторі й позитивні зміни. Насамперед, експерти відзначили вступ у дію закону «Про доступ до публічної інформації». Ще одним позитивомє консолідація журналістської спільноти, зазначив керівник Незалежної медіа-профспілки Юрій Луканов. 

Також у 2011 році українська влада пішла на діалог з журналістською спільнотою. Зокрема, новий міністр МВС Віталій Захарченко навіть закликав сприяти професійній діяльності журналістів, такою була його реакція на критику журналістів, які зіткнулися із протидією з боку міліції під час висвітлення суду на Юлією Тимошенко та масових акцій протесту. Проте, як зауважила з цього приводу президент Асоціації медіа-юристів Тетяна Котюжинська, подібні заклики краще оформляти у вигляді прямих інструкцій, за порушення яких була б передбачена службова відповідальність.

Український науковець отримав нагороду Німецького товариства захисту даних та безпеки даних за свою наукову розробку в галузі комп’ютерної безпеки – нову систему анонімізації користувачів інтернету “Шелон”.

Андрій Панченко, студент Київського політехнічного інституту, ще під час навчання потрапив на практику до Німеччини. Ступінь магістра він вирішив отримати саме в цій країни. Але лише цим науковець не обмежився, бо в університеті Аахена одразу закінчив й аспірантуру. Нині Андрій Панченко працює в Люксембурзькому університеті в Інтердисциплінарному центрі безпеки надійності та довіри, куди його запросили для проведення досліджень у галузі комп’ютерної безпеки.

Нещодавно Андрій Панченко отримав нагороду Німецького товариства захисту даних та безпеки даних за свою наукову роботу в галузі комп’ютерної безпеки. Зокрема він розробив програму “Шелон” – нову систему анонімізації користувачів інтернету. Вона дозволяє працювати в інтернеті, відправляти повідомлення та мейли, при цьому зберігаючи в таємниці власну ай-пі адресу. Вона вигідно відрізняється від вже існуючих аналогів своє швидкодією – у 8 разів швидша, ніж інші. Про неї, а також про захист даним ми поговорили з автором Андрієм Панченком.

DW: Андрію, наскільки я зрозуміла, система “Шелон”, яку ви розробили, істотно поліпшує вже існуючі можливості анонімного спілкування в інтернеті. Яким чином від цього може виграти користувач?

Андрій Панченко: Дуже просто. Якщо ви коли-небудь користувалися засобами анонімності, то напевне помітили, що інтернет стає повільнішим. Тому багато користувачів не готові жертвувати швидкістю заради анонімності. “Шелон” дає можливість суттєво збільшити пропускну можливість мережі – до 8 разів у порівнянні з існуючими системами, такими, як, приміром, „Tor“.

DW: Тема захисту персональних даних є сьогодні дуже актуальною. Але такі вдосконалені новітні системи захисту доступні переважно лише великим компаніям. Як ви гадаєте, чи у майбутньому пересічні користувачі зможуть теж захищати свої дані? Адже нині багато веб-сторінок обіцяють, що вони нікуди не передають дані своїх користувачів, я насправді роблять це…

Так, навіть, якщо компанії обіцяють не передавати дані своїх користувачів, це нічого не означає. Та й не виключено, що деякі працівники цих компаній зловживають повноваженнями – копіюють та продають дані про своїх користувачів. Інший приклад: через уразливість систем безпеки у програмному забезпеченні фірм доступ до приватної інформації користувачів можуть отримати й злочинці. Особливо проблематичним є те, що інформація з різних джерел комбінується, а також той факт, що не вся інформація може відповідати дійсності. Ми навіть не можемо уявити, які висновки з цієї інформації зроблять інші особи. Приміром, вам можуть відмовити у кредиті, візі, страховці, роботі і так далі, а ви навіть не підозрюватимете, чому так сталося. На мою думку, першим кроком у галузі комп’ютерної безпеки має стати навчання користувачів правилам поводження зі своїми особистими даними. Ті люди, які спілкуються у соціальних мережах, – так би мовити, добровільно віддають свої особисті данні. Кажучи образно, якби на ваших вікнах не було завіс, то правоохоронцям теж було б легше зазирати до вас.

DW: Але ж з іншого боку, якщо в інтернеті всі будуть спілкуватися анонімно, то в правоохоронців не буде можливості боротися зі злочинцями, які діють у мережі. Що ви думаєте з цього приводу?

Це не зовсім так. Злочинці мали, мають та будуть мати можливості спілкуватися анонімно, незалежно від наявності систем захисту для масового користування. У них є свої «рішення» для цього. Ціль наших розробок – створити засоби, якими би люди могли користуватися масово. Приміром, ті, які піклуються про свою приватну сферу, або ж ті, які хочуть уникнути цензури. Звичайно, системи анонімності ускладнюють пошук злочинців. Але, продовжуючи своє порівняння, якби на ваших вікнах не було завіс, то правоохоронцям теж було б легше заглядати до вас і дивитися, чи немає там злочинців. Але ж чи вихід це?

DW: Андрію, і наостанок – як ви вважаєте, чи можливо в Україні проводити такі дослідження, які ви здійснюєте нині в Люксембурзі? Якщо так – то чому не проводять? Якщо ж ні – то що заважає?

Думаю, це майже неможливо. Ключовим фактором для науковця є участь у наукових конференціях, обговорення публікацій, дискусії, співпраця з колегами з усього світу. На жаль, через брак адекватного фінансування науковці з України не мають можливості відвідувати такі заходи. Я вже був на багатьох конференціях у різних країнах світу і за цей час зустрів там тільки одну людину, яка працює в Україні. І то вона поїхала туди власним коштом. Іще один курйоз: коли в усьому світі цінуються міжнародні публікації на всесвітньо важливих конференціях, то для аспірантів в Україні визнаються тільки публікації в деяких виданнях України та СНД, які не мають ніякої ваги у світових наукових колах. Це просто прямий шлях до корупції та втрати якості. Гадаю, що в Україні практично немає підростаючого покоління науковців. І коли старше покоління піде на пенсію, це стане дуже відчутним. Але держава, здається, не сильно переймається і не прагне нічого змінити у цій сфері. На жаль, теперішнє керівництво має інші пріоритети і не зацікавлене в розвитку науки. В Україні я міг би, мабуть, працювати в якійсь приватній фірмі, але не в науці.

Для того, щоб робити добрі справи, не обов’язково об’єднуватися в громадські організації, благодійні фонди, добропорядні співтовариства з печаткою юридичної особи. Достатньо мати добру волю і наполегливість. Що відбувається в нашій країні? В її правовій системі? За останні два роки чи зможемо ми назвати приклади позитивного досвіду щодо покращення ситуації з дотриманням прав і свобод людини?

Ви скажете, що такого досвіду бути не може, адже, якщо в когось і жевріли примарні сподівання на зміну ситуації з дотриманням прав людини в Україні на краще в найближчу перспективу, то вони розчавлюються нанівець завдяки сумним реаліям сьогодення, за якими всі ми – хто з острахом, хто з болем, а хто і з повним розчаруванням і зневірою – спостерігаємо.

Це системні кримінальні переслідування за політичними мотивами, зловживання і корупція, непрогнозовані й упереджені судові рішення, непрозорі дії влади і майже повна безвідповідальність чиновників на тлі злочинної кругової поруки. Останні події щодо розгляду справи Юлії Тимошенко відкрили очі на справедливість українського судочинства навіть в тих людей, хто до останнього вірив, що ситуація з дотриманням прав людини має змінитися на краще, хто сподівався, що неодмінно влада має реформуватися і змінюватися, працювати на користь людей, а судові рішення мають бути неупередженими і прогнозованими з огляду на обставини справи і доказову базу обвинувачення.

Що робити в такій країні коли неможливо нічого зробити? Як діяти коли влада карає лише тому, що вона влада? Які заходи громадського впливу вважатимуться ефективними для зміни ситуації з дотриманням прав людини на краще? Яким чином народ, як єдине джерело влади може скористатися своїми конституційними гарантіями? На всі ці та багато інших актуальних питань, що турбують представників прогресивного суспільства шукають відповіді науковці і аналітики, громадські діячі і свідомі політики.

Ми самі маємо перетворитися на ті зміни до яких прагнемо, а також ми маємо внести свою свідому частку в розбудову правової держави. Якщо кожний українець усвідомить що він має права і отримає елементарні знання, яким чином ці права потрібно реалізувати і захищати, свідомий авангард небайдужих українців — патріотів своєї батьківщини, неодмінно зростатиме. Це перетвориться в потужну хвилю громадської нетерпимості до будь-яких порушень прав і свобод, а люди зрозуміють, що власними зусиллями, потужними спільними діями можна зробити неможливе, адже неможливого, як відомо не існує, потрібна тільки добра воля, натхнення і велике бажання.

«Громадські помічники Феміди» – так назвали організатори Курс для підготовки активістів громадського руху на захист прав людини. Тобто головною метою Курсу є не критикувати, не нарікати, а навпаки – вказувати на недоліки влади і сприяти виправленню помилок. А саме: навчити людей системно аналізувати, досліджувати ситуацію, пов’язану з порушеннями прав людини, а владі дати можливість реабілітуватися в очах людей, ображених несправедливими діями держслужбовців. Це сприятиме підвищенню рейтингу суспільної довіри до влади з боку українців.

«Громадські помічники Феміди» експериментальний проект громадської ініціативи спрямований на розв’язання певних проблем в українському суспільстві пов’язаних з очевидними порушеннями прав людини і бездіяльністю влади. Тридцять учасників Курсу були об’єднані у три групи. В склад кожної групи увійшли: юристи, журналісти і громадські діячі. Кожна група отримала в якості завдання інформаційну базу про певну кримінальну справу. Кримінальні справи підбиралися за такими критеріями: в кожній справі очевидними є порушення прав людини, власне застосування незаконного насильства під час досудового слідства. В кожній справі на національному рівні не вдалося домогтися позитивних зрушень. Всі справи мають перспективу в Європейському суді з прав людини і підтримуються «Центром стратегічних судових справ». Підготовку учасників здійснюють експерти Харківської Правозахисної Групи, Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру Громадянських Свобод. Адміністратором проекту виступає ВМГО «Дебатна Академія».

За зразок недолугої української правоохоронної і судової системи, були взяти три кримінальні справи за певними критеріями: по кожній справі є підстави стверджувати, що відносно людини застосовувалися катування.

Олександр Рафальський засуджений до довічного позбавлення волі. Захистом зібрані аргументи , які переконливо свідчать на користь того, що відносно Рафальського під час досудового слідства були застосовані тортури. Комітет ООН по запобіганню катувань висловився стосовно справи Рафальського в своїх рекомендаціях на адресу Уряду України, зазначаючи що Україна має провести розслідування обставин незаконного насильства відносно Рафальського. Міжнародна Амністія в двох своїх річних доповідях за 2009-2010 роки зазначила, що Олександр Рафальський був катований.

Друга справа загиблого двадцятисемирічного юнака Сергія Карпиленка, якого звинуватили у викраденні мобільного телефона, при тому, що мати парубка стверджує, що саме в цей день син хворів і не міг скоїти злочин. Разом з тим, під час затримання і дізнання міліціонери завдали Карпиленку тілесних ушкоджень, в результаті яких затриманому була видалена селезінка.

Пізніше Сергій, перебуваючи в одній камері з в’язнем, хворим на відкриту форму туберкульозу, токож захворів на туберкульоз, а 7 листопада 2011 року помер в лікарні. При тому, що міра запобіжного заходу у вигляді арешту йому так і не була змінена на підписку про невиїзд. Міжнародна Амністія в своїй річній доповіді зазначає про порушення права на належне медичне забезпечення відносно Карпиенка.

Як третій приклад безкарності українських «катів в погонах» є унікальний за своєю безпрецедентністю випадок, що стався з харків’янином Яковом Строганом. Його катували, вивозили в ліс, підключали до статевих органів електричний струм, а коли Яків втрачав свідомість, для того, аби він прийшов до тями, міліціонери заливали в горло Якова нашатирний спирт, потім дві доби тримали в кімнаті для тортур, вимагаючи від родини гроші. Яків пообіцяв принести належну суму, аби тільки вийти з полону звірячих нелюдських мук.

Після звільнення з полону звернувся до МВС, прокуратури, в правозахисні організації, до журналістів, навіть прийняв участь в слуханнях Парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та зустрівся з Омбудсменом і заручився підтримкою Ніни Карпачової. Після таких дій Строган вдруге був затриманий за фальшивим обвинуваченям і катований тими ж міліціонерами, доставлений в суд для обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При тому, що Яков був доставлений до зали суду зі слідами тілесних ушкоджень на обличчі та слідами від насильства на шиї, Прокуратура навіть за таких обставин вдруге відмовляє в порушенні кримінальної справи.

На прикладах, зазначених вище, влада демонструє українцям свою повну безвідповідальність, створює умови для безкарності «злочинців у погонах». Складається враження, що саме на таких критеріях базується позиція прокуратури Харківської області: «будете скаржитись на міліцію, з вами буде те, що з Яковом Строганом».

Інформаційно Курс підтримано медіа джерелами такими, як агенції «Поряд з Вами», «Свідомо».Також інформацією про всі три справи зацікавилися журналісти «Агентів впливу» з телеканау НТН.

Чи вдасться активістам громадського суспільства домогтися справедливості у власній країні ми спостерігатимемо протягом Курсу «Громадські помічники Феміди»? Проте учасники налаштовані на позитивну ініціативу, впевнені, що саме прогресивне суспільство подолає корупцію і хабарництво, тортури і нехтування держслужбовцями своїми посадовими обов’язками.

Проект проводиться за фінансової підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини

Андрій Діденко,
Правозахисник (ХПГ)

P.S. До речі, в рамках Курсу «Громадські помічники Феміди» учасники 19 грудня біля приміщення Апеляційного суду провели провели вуличну акцію, висловивши своє обурення щодо подій, які відбулися у зв’язку з трагічною загибеллю Сергія Карпиленка. В цей день розглядалася апеляція захисту на вирок місцевого суду за яким Сергій був засуджений на 4,5 років позбавлений волі. По результатах судового розгляду, вирок був скасований, справа передана на розслідування до прокуратури.

Мустафа Найем молодець, що під час підсумкової прес-конференції Віктора Януковича поставив гостре та вкрай незручне запитання Президентові.

Прикро, що більше таких не було. Й, що ніхто не підхопив тему, не звернув увагу, як Президента, так і глядачів, на сумнівне відношення «відповіді» до запитання.

Решта запитань якісь розˈєднані та відкриті, без конкретики.  Подібні запитання ставляться у психотерапії.  Людина розслабляється, сам фактично вирішує, що для нього важливе, про що він хотів би розповідати, почувається у себе, в безпеці. Саме таке враження могло у Президента скластися.  Адже, крім запитання Найема, непередбачуваних моментів не лунало зовсім.

Міг геть забути, що не йдеться про сеанс терапії з милим п. Коротичем.  Президент мав відзвітувати про свою діяльність, відповісти на конкретні запитання, а не тільки ділитися на памˈять заученими фразами.

Відомо було, що доведеться поговорити про Тимошенко.  Так само відомо, що він посилатиметься на незалежність судової влади, в чию діяльність він, мовляв,  не може втручатися. Що навіть «думку» парламенту.він зобовˈязаний шанувати.

Але чи насправді нікому до голови не спало спитати, чому саме той перший «незалежний суд» раптом вирішив зробити тривалу перерву аж до кінця 8-ої щорічної міжнародної конференціїї в Ялті у вересні, та другий «незалежний» так само несподівано переніс засідання на день після саміту в Києві?  Навіщо не спитати, чому би не втручатися, як мінімум, шляхом суворих запитань до прокуратури,чи Вищої ради юстиції, коли українські та міжнародні правозахисні організації заявляють про серйозні порушення права Юлії Тимошенко на справедливий суд, та навіть регіонал і досвідчений юрист Сергій Головатий готов публічно заявити, що судовий процес над колишнім прем’єр-міністром супроводжувався безліччю кричущих порушень європейських стандартів?

Список непоставлених запитань можна, звісно, доповнити, втім, принаймні пролунало головне, що вирок в Європі вважають політично мотивованим.  Схоже, влпив Першого національного виявився заразним, адже інші справи повністю замовчали.  Що напередодні першої річниці безпідставного арешту колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка відверто вражає.

Слід відзначити, що чимало запитань стосуватиметься так само і Валерія Іващенка, втім, наразі мова окремо про Луценка.

Чи пан Президент міг би пояснити, чому ані він, ані Генпрокурор не реагують на заяви україньских та міжнародних організацій про відсутність підстав для арешту та продовження сроків тримання під вартою Юрія Луценка? Він як Гарант зобовˈязаний захищати право громадян на свободу та безпеку, їх право на справедливий суд. Чи перевірено інформацію, оприлюднену, наприклад, в Другому попередньому звіті Данського Гельсінкського Комітету з прав людини? Ким перевірено? Нагадаю, людина сидить у СІЗО протягом року за «зволікання з ознайомленням з матеріалами у справі».

Він обвинувачується в порушеннях, які вражають своєю тривіальністю. Якщо взагалі є порушеннями, адже дедалі більше свідків у суді заяляють, що не одержували злочинних вказівок від колишнього міністра та й нічого особливого не вбачають в інкримінованих йому «злочинах».

Коли досі невідомо джерело грошей, втрачених на пишному святкуванні 60-річчя Президента в 2010 р., коли незважаючи на дане слово, тільки підібраним журналістам показано підібрану частину президентської резиденції в Межигір’ї, чи не варто було б розтлумачити ЗМІ та глядачам, в чому саме полягає провина Луценка?  Чим, наприклад, відрізнялося відзначення Дня міліції в 2008 та 2009 рр. від відзначення Дня прокуратури в цьому році?

Могли би поцікатися, чому Гарант не реагує на перетворення суду в цирк.  В серпні двоє потерпілих у справі Луценка фактично визнали, що слідчий Генпрокуратури підказав, що мають написати в заяві на Луценка.  Щотижня зˈявляються повідомлення, що одних свідків допитували після слідства, інші кажуть, що іхні слова перекрутили слідчі.  13 грудня прокурори запропонували за відсутністю свідка В. Шелудька зачитати його покази на досудовому слідстві. На заперечення захисту, що свідок уже почав свідчити у суді, а його покази суттєво різнилися від показів, які були внесені у протокол допиту на досудовому слідстві, суддя С. Вовк волів не звертати уваги.

Чи пан Президент теж воліє не звертати уваги на подібні порушення прав громадян?

Щкода, що не питали Гаранта.  Аргумент, що «й так ясно», чому Юрія Луценка вже рік тримають під вартою, прирікає всіх ще довго перебувати в якомусь задзеркаллі, де верховенство права та незалежність суддів існують тільки на телешоу під назвою «прес-конференція Президента»

Захисники Юлії Тимошенко заявили, що не мають наміру звертатися до українських судів, захищаючи екс-прем’єра, і усі свої зусилля спрямують на підготовку скарг у міжнародних судах і передусім у Європейському суді з прав людини.

Скарга колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка також перебуває на розгляді Європейського суду. Про те, які перспективи у цих справ і що означатиме їх позачерговий розгляд, ВВС Україна спілкувалася із головою правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євгеном Захаровим.

Євген Захаров: Насамперед, треба зрозуміти таке. Справи розглядатимуться позачергово не тому, що це саме справи Юрія Луценка чи Юлії Тимошенко, а тому, що після набуття чинності протоколу номер 14 до Європейської конвенції з прав людини були запроваджені різні процедури, спрямовані на пришвидшення розгляду скарг, які стосуються певних статтей Європейської конвенції.

Раніше всі скарги були рівними, їх розгляд залежав від дати подання і від того, якою є загальна кількість заяв, отриманих судом. Тому розгляду можна було чекати чотири-п’ять років.

Тепер залежно від того, про які саме порушення Європейської конвенції було заявлено, скарга може розглядатися першочергово.

Скарги Юлії Тимошенко і Юрія Луценка розглядатимуться у пріоритеному порядку, бо в них згадуються порушення норм Європейської конвенції і передусім статті 18. Якщо Європейський суд визнає, що ця стаття порушена, це означатиме, що він визнає переслідування за політичними мотивами. Що є дуже серйозним звинуваченням для країни, що є членом Ради Європи. Членство у цій організації означає, що в країні немає політичних переслідувань під виглядом кримінальних.

ВВС Україна: Якщо у звичайному режимі на розгляд скарги у Європейському суді можна чекати чотири-п’ять років, то який часовий проміжок у разі позачергового розгляду?

Євген Захаров: Тут теж є своя черга, але ми вже маємо приклади і певний досвід, щоб робити висновки про терміни. Європейський суд визнав необхідність позачергового розгляду двох справ по Україні, які стосувалися катування і неналежного поводження із особою – це стаття три Європейської конвенції; порушення права на свободу і особисту безпеку – це стаття п’ять, яка захищає від свавільних арештів; порушення права на свободу висловлення поглядів – стаття 10 та права на свободу мирних зібрань – стаття 11.

Я можу сказати, що дві справи, які вели наші адвокати на підставі п’ятої та 11-ї статтей вже пройшли комунікацію у суді, хоча були подані зовсім нещодавно, минулого року. Ми чекаємо на їх розгляд вже на початку наступного року або найпізніше навесні.

Це справа про Клацнутисподіваються лише на Європейський суд. Як це може вплинути на розгляд її скарг?

Євген Захаров: Щодо стосується Юлії Тимошенко, то на мою думку, там є великі проблеми. Захист справді заявив, що не звертатиметься до касаційних інстанцій. Але, як я вважаю, це означатиме порушення процедури Європейського суду.

Найкращий спосіб довести, що касаційна інстанція є неефективною – це подати касацію і отримати відмову. Інших способів довести це немає. З іншого боку, є приклади в Україні, коли у касаційній інстанції справи вирішувалися на користь скаржника. Ми мали таку практику у декількох справах.

Тому я вважаю таку позицію захисників помилковою. Європейський суд може взагалі визнати заяву неприйнятною і не розглядати її по суті.

Захист має відмовитися від такої своєї позиції, якщо він справді хоче захистити інтереси Юлії Тимошенко. Обов’язково подати касаційну скаргу і дочекатися відповіді. Ця відповідь має з’явитися не пізніше ніж через шість місяців. І лише після цього звертатися до Європейського суду з прав людини.

ВВС Україна: ЗахисникСергій Власенко заявив, що готуються звернення до інших міжнародних судових інстанцій, а не лише до Європейського суду з прав людини. Це може пришвидшити розгляд скарг?

Євген Захаров: Це виглядає як ніcенітниця. Оскільки є аксіомою, що коли ви звернулися до однієї міжнародної судової інстанції, то вже до іншої звертатися не маєте права. Якщо є звернення до Європейського суду з прав людини, то інша судова інстанція не братиме до розгляду скаргу.

Тому мене все це дуже дивує, якщо чесно. Вони взяли на себе відповідальність за захист свого клієнта, а іноді діють всупереч цим інтересам.

ВВС Україна: Наскільки відомо, скарги до Європейського суду Юлія Тимошенко подавала не на вироку суду, а на неправомірність арешту. Тобто, у цьому випадку не йдеться про необхідність проходити усі судові інстанції в Україні. А ви кажете, що це обов’язково…

Євген Захаров: Справді, скарга була подана на підставі статті, яка стосуються порушення права на свободу і особисту безпеку. Але насправді захисники Юлії Тимошенко подали більше скарг.

Все, що я сказав раніше, стосується скарги на підставі шостої статті – про порушення права на справедливий суд. Позитивне рішення за цією скаргою дало б шанс на скасування вироку, винесеного Юлії Тимошенко. Але для цього слід було пройти усі інстанції в Україні.

Решта скарг екс-прем’єра не стосуються, власне, вироку, і тому вони справді можуть розглядатися у Європейському суді.

Щодо Юрія Луценка, то як я вже казав, рішення за його скаргою про порушення права на свободу і особисту безпеку і про політичне переслідування може з’явитися вже ближчим часом.

ВВС Україна: Були повідомлення про те, що представники двох країн Євросоюзу стежитимуть за розглядом справи Юрія Луценка. Називалися дві скандинавські країни. Що це означає на практиці?

Євген Захаров: Це рішення Євросоюзу, який вважає за необхідне напряму отримувати інформацію про те, що відбуватиметься зі справами у Європейському суді. Це свідчить про увагу ЄС до таких справ. 

До речі, Данський гельсинський комітет має представника в Україні. Він відвідує судові процеси, пише детальні звіти, зустрічається із багатьма людьми, приміром, двічі зустрічався із генеральним прокурором України.

Іноземці стежать за ходом справ Тимошенко і Луценка, і висновки, що їх вони роблять, абсолютно невтішні для української держави. Як і наші експерти, вони вбачають серйозні порушення прав людини у цих справах.

Із Євгеном Захаровим розмовляла Світлана Дорош