Українські міста завершують підготовку до Євро-2012. Водночас, практично до всіх об’єктів є зауваження щодо доступності для людей з обмеженими фізичними можливостями. Про це, зокрема, свідчить приклад Львова.

На певних етапах будівництва об’єктів до чемпіонату представники громадських організацій, які опікуються проблемами інвалідів, проводили моніторинг, викладали своє бачення і зауваження до проектів, розповідає в інтерв’ю Deutsche Welle координатор програм безбар´єрності Національної Асоціації інвалідів України Ярослав Грибальський. Але в результаті, жоден з об’єктів у Львові не пристосований повною мірою до потреб інвалідів, каже Грибальський. За його словами, пропозиції і зауваження експертів стосувалися передовсім розміщення та ухилів пандусів при головних входах на об’єкти, ознакування і розмірів стоянок в аеропорту, облаштування туалетних кімнат для інвалідів, ознакування контурних елементів для тотально незрячих, стандартів для встановлення сидінь на арені для візочників.

Зауваження є до всіх об’єктів: стадіону, аеропорту, доріг, реконструкції центральної частини міста, культурних закладів і навіть готелів. «Мені сумно, коли вкладаються значні кошти, а розуміння щодо доступності немає. Ми оглядаємо об’єкти, робимо свої висновки, готові їх надати, а нам кажуть: «Вибачте, нам не до вас». Можливо, це так, – каже координатор програм, коли все робиться поспіхом і терміни підтискають, але хто це потім перероблятиме?», –  запитує Грибальський.

Радяться, але не дослухаються

Як приклад, до проекту реконструкції головного вокзалу у Львові інваліди надали свої зауваження, але проект ще кілька разів переробили і пропозицій не врахували. В результаті, викладеною бруківкою візочникам важко пересуватися, а про телекомунікаційну доступність для осіб з вадами зору та слуху годі й говорити, додає Грибальський. Він вказує на те, що на львівському головному вокзалі нині є лише один пандус і один ліфт на перон, а до решти перонів не добратися.

Аналогічна ситуація з аеропортом і стадіоном: «Ми напрацювали пропозиції, але виконавці ігнорують зустрічі з нами. Відновлюючи центральну частину міста, історичне середовище, місцева влада теж не думає про доступність, не передбачено окремих доріжок для пересування інвалідів, як це проблемо, приміром, у Кракові. Все покривають незручною бруківкою чи плитами».

Зауваження є і до готельної інфраструктури. Але це приватні об’єкти, пояснює Грибальський, і при бажанні власника недоліки можна швидко виправити задля комфорту клієнтів.

Екстрим по-українськи

Європейський вболівальник, який звик до комфорту, прибувши на чемпіонат в Україну, може відчути справжній екстрим, і щонайменше буде здивований, вважає Ярослав Грибальський. За його словами, по всій Європі серед людей з інвалідністю нараховують півмільйона фанатів футболу, які готові не залежно від відстані приїхати на матчі у ту чи іншу країну.

Днями в інтерв’ю “Wall Street Journal”  президент Янукович заявив, що звільнення Тимошенко подало б неправильний сигнал суспільству.

Негативних, геть тривожних сигналів накопичилось стільки, що бажання це цунамі стримати, чи то від нього втекти, можна зрозуміти. Втім, від наслідків нестриманого бажання позбутися політичних опонентів не так легко втекти – ані владі, ані тому самому суспільству, чиє виховання так схвилювало гаранта.

“Якого роду сигнал ми даємо суспільству? – питав пан Янукович, звертаючись до журналіста Wall Street Journal. – Що для того, щоби коїти злочини, потрібно бути членом опозиції?”.

Саме таке враження своїм глядачам настійно нав’язував державний та прислужливий Перший національний телеканал 11 жовтня.  Про пильну увагу Європи повідомили, про причини – ані слова.  А навіть, якщо від невпинних хвиль обурених заяв різних єврочиновників, представників закордонних держав, міжнародних НУО, в голові запаморочилося, рятунок все ж таки був. Адже в кожній стислій заяві гранично чітко викладено причини стурбованості.  Процес і вирок свідчать про «вибіркове застосування законодавства», „політично мотивоване переслідування, неповагу до міжнародних стандартів щодо справедливого, прозорого, незалежного судового процесу”.  В значній частині заяв напряму пишуть про намір переглянути Угоду про асоціацію з ЄС, про загрозу для відносин з європейськими та іншими державами.  Тобто про дипломатичні натяки говорити не доводиться.

Тому, гадаю, більшість телеканалів воліли взагалі замовчувати ось такі недобрі слова.  Щоб, так би мовити, не подавати небажаний сигнал суспільству.

Повернімось до інтерв’ю. президента.

Підвищивши голос, він закликав Захід поважати його країну і заявив, що у нього склалося враження, що “вони не хочуть слухати” його заяв про те, що він не втручається у роботу судів і правоохоронних органів“.

Дійсно прикро, коли говоримо про відданість євроінтеграції, демократичним цінностям, в тому числі й об’єктивному та незалежному правосуддю, а геть відмовляються схвально кивати головою.  Ба більше, згадують про дивний вибір судді, про цілу низку порушень вимог справедливого судочинства.  Якось важко тільки слова, хоч би гарно не звучали, слухати, коли журналісти демонструють прямий зв’язок між свідком обвинувачення та Адміністрацією Президента.  Коли регіонали не припиняють повторювати, слід за Генпрокурурою, обвинувачення.  Або, навпаки, випереджають цей незалежний орган влади.  Коли видно, як напрочуд гармонічно все – старий процес, нові обвинувачення, питання про декриміналізацію, тощо – скоординовано з державним Першим національним.

Координація аж кидається в очі.  На Першому національному вже 12 жовтня майже не згадують про вирок Тимошеко.  Дізнаємось лише про намір адвокатів подати апеляцію, хоча вирок, процес і, звісно, ймовірні наслідки для України, надзвичайно жваво обговорюють усі світові ЗМІ.  Водночас питаються «Як борги приватної компанії стали державними?».  На це питання люб’язновідповідає прем’єр-міністр України:

«Уряд продовжує врегульовувати масу інших боргових претензій до держави. Наприклад, вимогу Міністерства оборони Російської Федерації повернути 405 мільйонів доларів боргу горезвісних “Єдиних Енергетичних Систем України” пані Тимошенко. А це 3, 3 мільярда гривень, що, на хвилиночку, дорівнює всім витратам держави на будівництво лікарень, шкіл тощо в регіонах України у 2012 році.»

А вже наступного дня нам повідомляють, що «Юлію Тимошенко можуть засудити ще на 12 років і висунути претензій більш як на три мільярди гривень». За словами Івана Дерев’янка, начальника головного слідчого управління СБУ:

«Тимошенко вчинила замах на розкрадання коштів державного бюджету у особливо великих розмірах шляхом покладання на Камбін України зобов’язань корпорації ЄЕСУ перед Міністерством оборони Російської Федерації – 405 мільйонів 500 тисяч доларів США.»

Аж жах бере, коли усвідомлюєш, скільки ворогів, тобто злочинців, намагаються уникнути справедливого, й звісно незалежного, правосуддя. Та й протягом 15 років!

Втім про духовне здоров’я народу дбає Гарант.

“У понеділок Янукович припустив, що було би неправильно звільнити Тимошенко у зв’язку з новими кримінальними звинуваченнями, висунутими проти неї минулого тижня”. 

Тобто Президент, який звісно «не втручається в роботу судів та правоохоронних органів” не відповідає на чітко викладені претензії щодо вже завершеного судового процесу та вироку.  Ні, він уже знає, що лідерку «Батьківщини» не можна звільнити, бо порушено іншу проти неї кримінальну справу, у ході та результаті якої можемо не сумніватися.

Адже влада дбатиме про сигнали суспільству.

Чи не час суспільству подавати чіткі сигнали владі? Допоки не пізно.

Українці бачать своє майбутнє в більш песимістичних тонах, ніж минулого року, а понад половина вважає, що країна крокує до нестабільності. Такі результати опитування, що наприкінці літа провела Міжнародна фундація виборчих систем (IFES). Ці результати радикально відрізняються від минулорічного опитування, коли після обрання Віктора Януковича на Президента 21 відсоток опитаних вважав, що країна на шляху до стабільності. Що сталося? Група експертів зібралася цими днями у Вашингтоні, щоб проаналізувати ці нові результати.

Результати чергового опитування громадської думки не були несподіванкою ні для кого. Більшість українців вважає, що країна крокує до нестабільності, майже 90% респондентів занепокоєні економічною ситуацією в Україні, їх турбує інфляція, бідність та безробіття. Президентові довіряє всього 29 відсотків респондентів, а 58 відсотків занепокоєні ситуацією щодо поваги до прав та свобод з боку влади.

Фінансова криза та невдалі намагання уряду дати їй раду абсолютно виправдовують такі результати громадської думки, вважають аналітики.

Але основну увагу своєї презентації вашингтонські експерти присвятили проектові нового виборчого закону, який сьогодні розглядається в українському парламенті. Міжнародна фундація виборчих систем входить до робочої групи, яка проаналізувала цей законопроект.

Величезна більшість респондентів (88 відсотків) мало чула або взагалі нічого не чула про цей законопроект, який, серед іншого, передбачає, що половина депутатів обиратиметься в одномандатних округах, друга половина за партійними списками. Прохідний партійний бар’єр підвищується від трьох до п’яти відсотків, партійні блоки не матимуть права брати участь у виборах. Такі зміни фактично цілковито усунуть малі партії від виборчого процесу.

Партія регіонів переписує закон на свою користь?

Сам законопроект у своїй суті викликає певне занепокоєння, констатує колишній посол США в Україні, аналітик Інституту Брукінґза Стівен Пайфер. «Змінювати виборчі закони в демократіях – це не обов’язково табу, але це треба робити дуже обережно, і робити це так, щоб весь політичний спектр країни був залучений у цьому процесі. Виринають проблеми, коли партія, яка здобула більшість, починає переписувати закони на свою користь. Є підстави для тривоги щодо цього законопроекту. Якщо глянути на весь цей процес, то він виглядає як спроба Партії регіонів зацементувати свою позицію в українському парламенті», – каже він.

Заступник директора Міжнародної фундації виборчих систем Ґевін Вайс є одним із авторів аналізу нового законопроекту, головний висновок якого стверджує, що пропоновані зміни насправді створюють дві паралельні системи. Він теж переконаний: забагато змін не призведе ні до чого доброго. «Якщо такі зміни будуть пропонуватися кожного разу, коли в Україні відбуваються важливі вибори, і це сприйматиметься народом як політично мотивоване, це справді створює нестабільність, яка триватиме», – каже фахівець.

Українські законодавці вже тривалий час переписують свої закони про вибори. Напередодні кожних виборів з’являються якісь нові прийоми, нюанси, зміни. Опитування показує: український виборець не має поняття, що це за зміни і заради чого їх пропонують. Пора ухвалити одні правила і жити за ними, вважає Стівен Пайфер.

«Питання закону про вибори мусить бути вирішене. Якщо Україна безконечно переписуватиме закони про вибори що п’ять років, тоді щось тут не так. Врешті-решт, мають бути єдині правила, які працюватимуть так, щоб надати справедливі правила гри повному політичному спектрові. Саме це є одним із ключів до політичної стабільності в Україні», – наголошує аналітик.

Стабільність – ключове слово в політичному лексиконі Президента Януковича. Він любить його часто повторювати і вважає себе носієм стабільності. Однак, як свідчать результати опитування, його дії до стабільності не ведуть. Схоже, новий закон про вибори піде цим самим шляхом.

Підприємці також люди. І, як інші смертні, хворіють. Але, на відміну від найманих працівників, лікарняних не отримують. Щоб стати повноправним членом Фонду соцстрахування на випадок тимчасової втрати працездатності, згідно із законом України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 7 липня 2010 року, вони повинні укласти договір про добровільну участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності у Пенсійному фонді. Як повідомила заступник начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Галина Недзельська, на Львівщині із 46 тисяч 200 фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, угоду про добровільне страхування станом на перше вересня 2011 року уклали аж… 226 осіб. Чому підприємців не приваблює можливість отримувати лікарняні?

З історії питання

Закон, який передбачав виплати з тимчасової втрати працездатності у разі захворювання та виплати допомоги під час вагітності і пологів, діє з 2001 року. Його дія ніколи прямо не поширювалася на суб’єктів підприємницької діяльності, оскільки ті ніколи не підлягали загальнообов’язковому державному страхуванню. Згідно із законом, самозайняті особи мали право на оплату лікарняних лише у разі реєстрації в органах фонду соціального страхування на добровільних засадах. Потім був указ президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», який передбачав, що для того, аби уникнути подвійного оподаткування, платники єдиного податку вважалися застрахованими з дня сплати єдиного податку. Тому частина його (близько 11%) перераховувалась до Фонду соціального страхування. Така особа автоматично вважалася застрахованою і отримувала право на допомогу з тимчасової втрати працездатності у разі захворювання, допомогу під час вагітності та пологів, а також на курортне лікування тощо.

Так тривало недовго, бо вже з початку нинішнього року зазначена норма закону перестала діяти. Оскільки ж кошти з єдиного податку до Фонду соціального страхування не надходять, то особи, котрі забезпечують себе роботою самостійно, не підлягають загальнообов’язковому державному страхуванню. Підприємець, який вирішив брати в ньому добровільну участь, повинен подати до Пенсійного фонду за місцем проживання заяву за формою згідно з додатком 2 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загально­обов’яз­кове державне соціальне страхування (постанова правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. №21-5). Крім того, йому знадобляться копії таких документів: довідка про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності), трудової книжки (за наявності), документа, що посвідчує особу, свідоцтва про державну реєстрацію. Все дає можливість укласти з Пенсійним фондом договір про добровільне страхування на термін не менше одного року і в разі настання страхового випадку отримувати допомогу у відповідних фондах.

Вагітні досі без лікарняних

Є проблеми і в самому Фонді соціального страхування. Наприклад, Мінсоцполітики й досі не розробило нової схеми нарахування лікарняних виплат. Тому жінки-підприємці, які народили дітей, ось уже дев’ять місяців не можуть отримати цих грошей. Ще торік таких проблем не було. Недавно керівництво фонду рекомендувало своїм робочим органам призупинити застосування і використання у своїй роботі роз’яснення Міністерства соціальної політики України від 22.07.2011р. №7475/0/14-11/18, обґрунтовуючи це тим, що виконавча дирекція Фонду звернулася до Мінсоцполітики з приводу врегулювання питань щодо права на матеріальне забезпечення зазначеної категорії жінок.

Цей факт підтвердив DT.UA й завідуючий відділом соціальних виплат обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Львівській області Богдан Прокопенко. За його словами, проблеми з виплатою допомоги з тимчасової втрати працездатності, виплатою допомоги під час вагітності та пологів виникли з 1 січня ц.р. Оскільки досі не розроблено механізму розрахунку та оплати, фонд аж ніяк не може здійснити виплати цих коштів. У матерів уже діти бігають, а вони досі не отримали лікарняних. Така ситуація в усій Україні.

Підприємці також звертають увагу на ту обставину, що у разі захворювання вони мають змогу отримувати лікарняні лише починаючи з шостого дня лікарняного режиму. Згідно з чинним законодавством, оплата лікарняних поділяється на дві складові: перші п’ять днів проводить роботодавець і відносить ці витрати до валових витрат підприємства, а оплату решти днів лікарняного проводить роботодавець. Потім Фонд соцстрахування компенсує йому ці витрати шляхом перерахування відповідних сум на поточний рахунок або шляхом зменшення суми зобов’язань роботодавця до фонду. Таким чином, перші п’ять днів допомога підприємцям має надаватися за рахунок підприємства.Оскіль-ки ж у підприємців роботодавця немає, то хворіти їм доводиться… за власний рахунок. Тоді як внески сплачувати потрібно регулярно.

Фонд — не благодійна організація

За словами завідуючого юридичним відділом Фонду соціального страхування з тимчасової втрати праце­здатності виконавчої дирекції Львівсь­кого обласного відділення Юрія Бо­беляка, стояло питання, щоб оплачувати лікарняні підприємцям за рахунок Фонду соціального страхування починаючи з першого дня захворювання. Але бували випадки, коли з метою економії фонду заробітної плати на лікарняні вирушали цілі колективи. Тому законодавці запровадили превентивні заходи. Як повідомив
Ю.Бо­беляк, багато країн взагалі оплачують лікарняні в розрахунку 80% від середньої заробітної плати.

Проте підприємцям, каже він, слід пам’ятати, що при загальному захворюванні люди інколи можуть перебувати на лікарняному до чотирьох місяців поспіль. А при захворюванні на туберкульоз його взагалі може бути продовжено до десяти місяців. Фонд соціального страхування надає матеріальне забезпечення не як благодійний дар, а як компенсацію за втрачену заробітну плату. Якщо людина має вищу заробітну плату, платить більші внески, – то, відповідно, отримує більшу суму допомоги.

Скільки платити?

З 1 січня 2011 року Законом України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування» встановлено розмір «обов’язкової» ставки єдиного внеску для підприємців на рівні 34,7% бази оподаткування. Як розповіла Галина Недзельська, базою для нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно, але вона не може бути більшою за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою від розміру мінімального страхового внеску. Тут слід зазначити, що сума сплаченого єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, відповідно до п. 23 ст.8 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на за­-галь­но­обов’язкове державне соціальне страхування», розподіляється лише на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (4,32% від сплаченої суми) та на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (95,68% від сплаченої суми).

Участь приватних підприємців у соціальному страхуванні у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, і страхуванні від нещасних випадків на виробництві цим законом передбачена на добровільних засадах. При цьому розмір ставки ЄСВ зросте:

1) «обов’язкове» страхування + добровільне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності — 36,6%;

2) «обов’язкове» страхування + добровільне страхування від нещасного випадку — 36,21%;

3) «обов’язкове» страхування + добровільне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку — 38,11%.

Скільки ж грошей мусить щомісяця сплачувати підприємець, аби отримати право на одержання лікарняних?

Як повідомила Галина Недзельська, щоб мати право на отримання лікарняних, підприємець додатково повинен сплатити 1,9% від суми доходу, який він вкаже у договорі, але цей дохід має бути не нижчим від мінімальної заробітної плати. Наприклад, мінімальна заробітна плата з 1 жовтня 2011 року становить 985 гривень, відповідно підприємцеві доведеться щомісяця сплачувати додатково 18 грн. 72 коп. (985 грн. 1,9%=18,72 грн.) Поясню, чому. Згідно із ЗУ №2755, при укладенні договору на добровільну участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,6% визначеної бази нарахування, з яких, відповідно до ЗУ, обов’язковими є 34,7%, 33,2% надходить до Пенсійного фонду України, 1,5% — до Державного центру зайнятості, а 1,9% добровільної участі — до Фонду соцстрахування у зв’язку тимчасової втрати працездатності.

Коментар

Андрій Корчинський,
голова Асоціації вільних профспілок автотранспортників України

— Лікарняні — дуже добре. Але якщо людина є приватним підприємцем, то хто має їх виплачувати. Ця процедура не відпрацьована як слід. Навіть якщо приватні підприємці зареєструються в органах соціального страхування, то за перші п’ять днів хвороби вони нічого не отримають. По-друге, сьогодні підприємець не має права на відпустку. Чому тоді він повинен сплачувати єдиний соціальний внесок упродовж усього року?

І, нарешті, щодо лікарняних. На мою думку, в Україні має діяти персоніфікована накопичувальна система. Тоді, якщо раптом із людиною щось станеться, їй не доведеться позичати гроші в банку, вона зможе сама оплатити своє лікування. А як бути, коли людина просто не доживає до пенсії чи трагічно гине? Тоді гроші, які є у підприємця на персональному накопичувальному рахунку, могла б отримати його сім’я. Так заведено у світі. Зараз же ці гроші пропадають. Лише за таких умов державна страхова система могла б нормально працювати. Якщо цього не зробити, то буде не обіцяна пенсійна реформа, а джерело додаткового податку з громадян, щоб закрити дірку у державному бюджеті.

Наприклад, зараз 37% підприємці перераховують до Пенсійного фонду. З них 7% могли б іти на загальнодержавне страхування, а 30% – надходити на персоніфікований накопичувальний рахунок. Тоді буде контроль за цими коштами, їх не можна буде витратити невідомо на що.

Як європейські стандарти можуть допомогти забезпечити свободу мирних зібрань в Україні? Про це у четвер зібрались порадитись у Києві представники ОБСЄ, члени Венеціанської комісії та українські правозахисники.

За останній рік кількість судових заборон мирних акцій значно зросла, а в Києві судові інстанції взагалі почали задовольняти УСІ такі подання КМДА, каже експерт Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда. Такі результати дослідження практики адміністративних судів усіх рівнів у справах про обмеження права на мирні зібрання за останні три роки.

Європейські стандарти чи радянські закони

Як європейські стандарти можуть допомогти забезпечити свободу мирних зібрань в Україні? Про це йтиметься на міжнародному “круглому столі” у Києві. За словами експерта Куйбіди, право на мирне зібрання в Україні порушують органи місцевого самоврядування. А ще суди, які застосовують радянське законодавство і підзаконні акти місцевих органів, що суперечать чинній Конституції.

Всі ці справи мають велику перспективу у Європейському суді з прав людини, підкреслює Куйбіда. Також право порушують міліція і суди, коли притягують до відповідальності організаторів або учасників мирних зібрань за “несанкціоновані” мітинги.

Фахівець із судочинства каже, що в Україні заборонити мирне зібрання може лише суд: “Бачимо, суди не обізнані із європейськими стандартами, зокрема з рішеннями Європейського суду з прав людини, керівними принципами зі свободи мирних зібрань ОБСЄ, а можливо, свідомо їх ігнорують”. Більшість судів, аж до вищого адміністративного, керуються указом президії СРСР та актами органів місцевого самоврядування, які обмежують свободу мирних зібрань.

Експерти дослідили підстави відмов

Куйбіда назвав Deutsche Welle перелік найпоширеніших підстав, через які суди забороняють зібрання. Через те, що вони мають відбуватися одночасно з офіційними заходами чи заходами інших організацій; коли є якісь вади у повідомленні про мирне зібрання; несвоєчасно подано повідомлення; доведеться обмежувати рух транспорту. Експерт заявляє, застосування таких підстав не узгоджується із євростандартами. Згідно з ними, не можуть бути заборонені навіть контрдемонстрації, тобто демонстрації учасників з протилежними поглядами, а повідомлення про зібрання подається органу влади, щоб він гарантував безпечне проведення заходу.

Через це чільною темою дискусії у Києві за участі експертів ОБСЄ і членів Венеціанської комісії є формування сприятливого законодавства для свободи мирних зібрань. Комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при Президентові України ще у червні цього року схвалила новий проект закону “Про свободу мирних зібрань” та спрямувала його до Венеціанської Комісії Ради Європи. 14 жовтня Венеціанська Комісія разом із ОБСЄ схвалила спільний позитивний висновок щодо законопроекту.

Експерт Центру політико-правових реформ Куйбіда упевнений, що новий закон потрібен, якщо його ухвалять у редакції, яка відповідатиме європейським стандартам (право на контрдемонстрації, одночасні мирні зібрання, право на спонтанні мирні зібрання, обов’язок влади  забезпечення безпеки учасників мирних зібрань тощо). “Цей закон має запобігати свавільним обмеженням свободи мирних зібрань і викорінити практику застосування радянських підходів. Головне, щоб його не спотворили у парламенті”,- наголошує Роман Куйбіда.

Центр політико-правових реформ опублікував результати дослідження практики адміністративних судів усіх рівнів у справах про обмеження права на мирні зібрання за останні три роки. В дослідженні, зокрема, йдеться про те, що право збиратися мирно є одним зі способів вільного вираження поглядів, зокрема, з метою привернення уваги влади на місцевому чи загальнодержавному рівні до суспільних проблем та потреб.

Для влади мирні зібрання мають бути одним із індикаторів суспільної думки,  з урахуванням якої слід проводити свою політику.  Для громадськості і міжнародної спільноти рівень забезпечення свободи мирних зібрань є мірилом демократії.

Свобода мирних зібрань гарантується Конституцією України і може бути обмежена лише судом і тільки в інтересах національної безпеки та громадського порядку –  з метою
запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і
свобод інших людей.

Предметом цього дослідження стала судова практика адміністративних судів усіх рівнів у
справах про обмеження права на мирні зібрання за останні три роки, аби з‘ясувати, якого
змісту суди надають зазначеному положенню Конституції і чи відповідає таке змістовне
наповнення міжнародним стандартам.

Повний текст дослідження можна знайти тут.

Один політолог недавно писав, що «за результатами вироку Тимошенко суспільству можна поставити трійку, владі – 4, а Заходу – 5». Чому таку поблажливу оцінку поставлено першому – невідомо. Звісно, відбулись митинги прихильників Тимошенко. Написано чимало гострих статей у виданнях та на сайтах, які читають ті, хто більш-менш поділяє критичне ставлення до дій влади. Більша частина населення вже давно сидить на іншій диеті, а на їхніх екранах усе подавалось по-іншому. Захід ніби просто незадолений тим, що засуджено представника опозиції, хоча список гріхів тієї злодійки з кожним днем зростає. Чи не напрошується діагноз звиклої українофобі чи неприйнятного втручання Заходу у внутрішні справи держави? Звідки мають знати, що все не так? Зрозуміло, що в будь-якому разі залишились би за кадром спільні заяви громадськості проти розправи з політичними опонентами, Але відсутність об’єднаного протесту щодо цієї профанації правосуддя та цілої низки інших тривожних тенденцій не менш віддаляє Україну від демократичної спільноти, ніж нахабна тупість влади.

Півтора роки тому, Захід волів нічого не помічати, коли зухвало взялися за демонтаж доволі крихких підвалин демократії, Цього разу західним державам в рішучості не відмовиш. Резолюція Європарламенту від 27 жовтня абсолютно чітко ув’язує підписання Угоди про асоціацію з припиненням політичних переслідувань.

Пˈятірку не складно дістати, коли можеш плюнути та руки умити, й коли власні виборці, мˈяко кажучі, без розуміння відреагують на вибіркове застосування санкцій проти Білорусі за переслідування опозиції та пряник для Україні за таке ж переслідування. Саме неможливість інакше тлумачити обвинувачення, арест, кричущі порушення процесуального законодавства та елементарних принципів справедливого суду зумовила гранічну стислість та недипломатичну однозначність їх заяв.

Шустер лукавить, коли намагається виправдати своє запитання на «Шустер live” «Чи має Європейський Союз право нав’язувати

 свої правила Україні?» Даруйте, при чому тут «свої правила»? А Конституція та законодавство України? Хай спочатку розтлумачить, куди поділись конституційні гарантії незалежної судової влади.

Саме Першій Національний найбільш прислужливо допомагає владі «змінювати громадську думку під час прямого ефіру». Можливо, для Шустера важлива тільки «жвава дискусія», проте запитання явно маніпулятивне й відволікає увагу від головного, а саме, що немає «їхніх» та «наших» правил і що влада саботує європейський вибір.

Чи Шустера не турбує те, що з теленовин на тому самому Першому не дізнаєшся, про що взагалі йдеться? 27 жовтня глядачам поінформували, що «Київ має всі підстави претендувати на вступ до ЄС», що грудневий саміт «дасть змогу подолати останні перешкоди на шляху до підписання Угоди про асоціацію». Оскільки резолюція з’явилася саме через вирок Тимошенко, не випадає про це взагалі не згадувати. А ось – депутати “закликають українську владу забезпечити справедливий і прозорий процес в разі апеляції Тимошенко, а також в інших судових справах проти членів колишнього уряду“.

Круто, коли аж вісім пунтів резолюції присвячені судовому процесу над Тимошенко, Луценком та іншими колишніми урядовцями, й коли чітко написано, що без розвˈязання ситуації жодної Угоди не буде. Про те на Першому, як заведено, мовчать.

А чому так заведено? Чому за гроші платників податків обдурюють тих самих платників податків? Смішно собі уявити, щоб громадяни будь-якої держави в ЄС платили за подібну пропагандистську каламуть. Тому, власне, й слід було би здійснювати тиск на Euronews, котрий напевно не побажає, щоб глядачі в європейських країнах дізналися, як тісно цей міжнародний канал співпрацює з рупором української влади.

Чого вартий Закон про доступ до публічної інформації та й положення Конституції, якщо влада може безкарно брехати та маніпулювати суспільною думкою? Моніторинг, звісно, відіграє важливу роль, але потрібно й змусити владу дотримуватися права всіх громадян на неупереджене та об’єктивне висвітлення подій. Якщо не змусити, то принаймні присоромити журналістів та інших, причетних до оббріхування аудиторії. Маємо їх розуміти, адже побоюються втратити працю? Цілком можливо, але де межа, яку неможна перейти?

Людьська тупість часто виглядає безмежною, але стосовно Тимошенко та інших можна сподіватися, що спрацює хоча би інстинкт самозбереження. На жаль, є й інші загрози демократичному розвиткові України, й розраховувати на безкромпромісну позицію з боку Заходу до самих результатів наступних виборів навряд чи варто. А потім буде пізно.

Знаємо, що всі хитрощі навколо висновків Венеціанської комісії та тайком внесених, як до законопроекту про парламентських виборів, так і до законопроекту про судоустрій, положень, які ще більше ставлять під загрозу незалежність судової влади та демократричність виборів, спрямовані на зміцнення нинішньої влади. Абсолютно слушно підозрюємо, що зміни до закону про захист суспільної моралі зовсім не обумовлені турботою про жертв дитячої порнографії чи духовні цінності. Знаємо, що ці зміни, й новий судовий збір, разом з іншими законодавчими ініціативами, можуть використовувати як засіб приборкання незручних журналістів і ЗМІ. Що зможуть відключити інші телеканали, як у Харкові, де прибрали з ефіру три телекомпанії, які висвитлювати не ті події, та не так, бо після шквалу заяв, в тому числі з ОБСЄ, замовчать не тільки канали, але й ті, хто протестував.

Якщо знаємо, що все робитиметься й далі, що висвітлення подій на державному телеканалі буде продиктоване не правом громадян на правдиву інформацію й професіоналізмом журналістів, а повною неповагою влади до демократичних правил гри, невже нарешті не припиниться апатія суспільства?

Фото з сайту: http://vip-mediagroup.com

Чи в принципі можливо показати правдиво роботу міліції, якщо замовником є міністр внутрішніх справ? За які гроші робиться серіал? Чи не є очевидним його передвиборний характер?…

Товариш Сталін постійно дбав про найкращий у світі радянський кінематограф. І про те, щоби цей кінематограф оперативно відгукувався на потреби часу, щоби відображав життя справжніх народних героїв. Досить згадати цілу серію зроблених найкращими режисерами історичних стрічок про знаних полководців, починаючи від князя Невського й закінчуючи адміралом Нахімовим. Отож епізод, що відбувся у березні 1935 року й був описаний газетою «Правда», не становив винятку: «Когда режиссеру А.П. Довженко вручили на заседании Президиума ЦИК СССР орден Ленина и он возвращался на своё место, его догнала реплика товарища Сталина: “За вами долг – украинский Чапаев”. Через некоторое время на этом же заседании товарищ Сталин задал вопрос товарищу Довженко: “Щорса вы знаете?” – “Да”, – ответил Довженко. – “Подумайте о нём”, – сказал товарищ Сталин».

І Довженко створив цей фільм. Робота йшла довго і складно – замовник постійно стежив за її перебігом, особисто затвердив актора Самойлова на головну роль, переглядав зняті епізоди (нерідко після цього їх доводилося перезнімати чи перемонтовувати), висловлював побажання щодо введення у стрічку тих чи інших сюжетних ліній, незалежно від їхньої історичної правдоподібності (однією з них були бойові дії червоних військ проти польської армії, які насправді розгорнулися через рік по смерті Щорса). У підсумку, хоча Довженкові й удалося внести до загалом пропагандистського фільму деякі українські мотиви та символічні образи, закарбовані на рівні соціокультурних архетипів, але вийти за межі міфологеми йому не вдалося. Втім, він і не дуже прагнув цього, в сценарії стрічки неодноразово пишучи про ідеалізований, дистанційований від реальності її характер.

Але то ж Довженко, який перед цим міг достатньо вільно створити кілька фільмів, – і тому навіть у тоталітарній міфологемі в нього наявні нотки людяності, навіть у зробленій на замовлення пропагандистській стрічці відбивається талант автора, а отже ціла низка кадрів «Щорса» й нині гідна того, щоби їх вивчати під оглядом кінематографічної майстерності, винісши ідеологію «за дужки». А от через десять років, у так само замовному «Мічурині», суцільна банальщина, як сюжетна, так і образно-символічна, рівень відчутно нижчий за середній. Причини? Їх чимало, але не остання та, що не можна тривалий час робити тільки замовні, ідеологічно правильні стрічки. Навіть талант найвищого ґатунку такого не зможе витримати…

Я вже не кажу про те, що «українського Чапаєва» в дійсності не могло бути, як то кажуть, за визначенням. Бо насправді був начдив Чепаєв, а не Чапаєв (останній – герой роману Фурманова). Ну, а кіноЩорс – це міф у кубі, бо ж, скажімо, реальний начдив 44-ї погрожував повести дивізію до Петлюри…

Історія ця мені згадалася, коли міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов в інтерв’ю телеканалу «Рада» висловив надію на швидку появу стрічки про вітчизняних правоохоронців: «Я сподіваюся, що наш український кінематограф до Дня міліції (який відзначається в Україні 20 грудня. – С.Г.) кілька серій фільму про українську міліцію випустить», – повідомив він, реагуючи на зауваження про те, що США, країни Заходу, а останнім часом і Росія формують імідж поліції через художні кіно- й телефільми. Ба більше: міністр нагадав, що МВС уже певний час працює над реалізацією такого проекту. І справді: ще влітку колишній радник міністра внутрішніх справ, полковник-журналіст Костянтин Стогній відкрив пресі невелику таємницю: МВС планує зняти художній фільм про роботу міліції. «Могильов хотів, щоб люди побачили життя райвідділу», – повідомив тоді Стогній, розповідаючи про розмову з Могильовим із приводу створення фільму. Екс-радник міністра взявся за написання сценаріїв згаданих уже чотирьох перших серій, як то кажуть, із детективною канвою.

Звісно, поки результат не постав на екрані, виносити присуд зарано. Але вже зараз можна сказати, що генерал-полковник Могильов пішов хибним сталінським шляхом, на додачу до цього не маючи у своєму підпорядкуванні ані Ейзенштейнів, ані Пудовкіних, ані Довженків. Отож виникає ціла низка закономірних запитань стосовно цієї міністерської ініціативи.

По-перше, за які гроші робиться ця стрічка (точніше, її чотири перші серії)? Якщо бюджетні, то чи не є це ще менш законною витратою коштів, аніж те святкування Дня міліції, яке інкримінується Юрієві Луценку? Якщо ж ідеться про «спонсорські джерела», то чи не пов’язано це з обміном за класичною схемою: «ти – мені, я – тобі», яка в даному випадку є корупційною?

По-друге, чи в принципі можливо показати бодай відносно правдиво роботу райвідділу міліції, коли замовником є міністр внутрішніх справ? Якщо вона, власне, несе суто пропагандистський заряд? І чи буде успішною відомча пропаганда – адже ані у США, ані у Євросоюзі, ані навіть у Росії відповідні правоохоронні структури не виступають ініціаторами і замовниками фільмів?

По-третє, Костянтин Стогній із його аж надто неоднозначними поглядами на українську націю та українську державність (перейменувати Україну на Русь, українців на русичів, запровадити двомовність, перестати орієнтуватися на націоналізм і запросити з Російської Федерації висококласних спеціалістів) може стати в пригоді хіба що в написанні фентезі на тему нацистської загрози, яка йде від таємних антарктичних баз нащадків гітлерівців, але не про вітчизняну («руську» чи «русскую»?) міліцію.

По-четверте, коли практично відсутнє національне кіновиробництво, коли телефільми продукуються по чайній ложці на рік, серіалові про міліцію – якими б не були масштаби витрат на нього – середній і посередній рівень гарантований. Утім, звісно, можна запросити висококласних фахівців із Російської Федерації – продюсерів, режисерів, акторів…

По-п’яте, як на мене, очевидним є не надто прихований передвиборний характер планованого серіалу: перші чотири серії цього грудня, наступні (якщо на одну серію припадатиме місяць-півтора) – навесні, третя подача – на наступну осінь, отож буде нагода все повторити-прокрутити разом, і хай живе телевізійний райвідділ міліції, який забезпечує найчесніші вибори!.. Втім, Україна все-таки не Росія, і свого підполковника Путіна, який прикрив би своїм авторитетом не надто привабливу картину «внутрішніх органів», у нас немає. І, сподіваюся, не буде ніколи.

І взагалі – хіба посутніми міфологемами, навіть – уявімо це бодай на мить – талановитими, зітреш той реальний бруд, яким, на думку мільйонів українських громадян (досить поглянути на соціологічні дані чи на дискусії в інтернеті), по вуха сьогодні заляпано правоохоронні органи, що їх мій колега Віктор Каспрук небезпідставно зве «олігархоохоронними»?

Не треба забувати: і в США, і в Євросоюзі за здебільшого позитивного ставлення до правоохоронців (винятком може бути хіба що Греція останніх років) завжди вистачало і вистачає сьогодні гостро критичних стрічок про поліцію, а ще в Америці та Європі (а також у Японії, Австралії, Аргентині тощо) не бояться сміятися з неї. Варто згадати хоча би класичний цикл Луї де Фюнеса і його команди про жандармський відділок із Сан-Тропе. А той самий де Фюнес у «Фантомасі»… Сумніваюся, що в нас цей актор пройшов би по статті формування позитивного іміджу міліції (до речі, для початку варто було би перейменувати цю структуру, яка досі має радянсько-реліктову назву, щоби вона звалася так, як звуться захисники правопорядку не тільки у США, а віднедавна навіть у Росії; бо ж як, між іншим, під час Євро-2012 закордонні гості здогадаються, хто є who?).

Загалом же, найшвидше, ідеологія запланованого серіалу буде на рівні «Где-то кое-кто у нас порой» (була така знакова пісня в циклі телевистав доби Леоніда Брежнєва «Следствие ведут ЗнаТоКи») – тобто про «окремі недоліки», що їх успішно долають хоробрі міліціонери. А от про реальні проблеми боротьби з криміналітетом та корупцією (на якому там «гідному» місці Україна у світі?) навряд чи щось скажуть. Зі зрозумілих українській аудиторії причин. Зате мистецького рівня навіть радянських телесеріалів досягти буде практично неможливо. Бо ж потрібне (абеткова істина, але варто її ще раз повторити) масове, постійне виробництво фільмів. На це не потрібні скажені гроші – бо ж «мєнтовські» російські серіали 1990-х нерідко робилися майже на копійки, на ентузіазмі акторів, які не хотіли дискваліфікуватися. Але і без грошей не вийде. А головне – не вийде без бодай відносної творчої свободи і без повної відсутності замовлень із боку МВС на позитивні фільми про міліцію…

Сьогодні, 1 листопада, в Україні набув чинності закон про судовий збір. Закон істотно підвищить витрати тих, хто звертається до суду.

Як пише Комсомольская правда в Украине, приймаючи цей закон, депутати хотіли поправити матеріальне становище судів, які часто не могли надіслати листа відповідачам. Згідно з рішенням депутатів, яке набирає чинності з сьогоднішнього дня, державне мито скасовується, зате вводиться судовий збір.

Якщо раніше витрати прив’язували до неоподатковуваного мінімуму, який становив 17 гривень, то в майбутньому точкою відліку стане мінімальна зарплата на початок року (941 гривень). Також законом істотно збільшується мінімальний і максимальний пороги судового збору.

Водночас, закон в десять разів знижує розмір збору, що сплачується при поданні позовів про захист честі, гідності та ділової репутації. Норма, що діяла досі, стримувала бізнесменів від подачі позовів, які можуть призвести до закриття ЗМІ. Раніше такі справи коштували від 1 до 10% від суми позову, і багато хто відмовлявся платити істотні суми у вигляді збору. Тепер же новий закон встановлює, що, заплативши 2880 гривень, можна буде висунути позов на будь-яку, найбільш нечувану за розмірами суму.

Як пише газета, подорожчає і розмір збору при подачі позову в господарських справах – в 14 разів. Зміни торкнуться також і тих, хто звертається до суду з немайновими спорами, приміром, розлучитися стане в 10 разів дорожче. “Якщо перевести людською мовою сухі юридичні терміни, то виходить, що за заяву про розлучення потрібно буде заплатити 92 гривні (раніше – 8,5 грн)”, – пояснила юрист Марина Коваль.

На її думку, в нововведенні є і плюси, і мінуси. “Люди і банки перестануть ходити в суд через дрібниці. Наприклад, банки спишуть дрібні заборгованості, адже судитися через борг в 200 гривень буде просто невигідно”, – розповіла юрист.

При цьому низка категорій громадян будуть звільнені від сплати судового збору. Серед них ті, хто подає позови про стягнення зарплати, поновлення на роботі, у спорах, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, а також споживачі за позовами, пов’язаними з порушенням їх прав.

Від сплати судового збору звільняються:

1) позивачі – за подання позовів про стягнення зарплати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

2) позивачі – за подання позовів про відшкодування збитків, завданих каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;

3) позивачі – за подання позовів про стягнення аліментів;

4) позивачі – за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні;

5) особи, які страждають на психічні розлади, і їх представники – за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань щодо захисту прав і законних інтересів особи при наданні психіатричної допомоги;

6) позивачі – за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

7) позивачі – за позовами, пов’язаними з порушенням їх прав;

8) інваліди ВВВ і сім’ї воїнів (партизанів), які загинули або зникли безвісти, і прирівняні до них особи;

9) інваліди І та ІІ груп, законні представники дітей-інвалідів та недієздатних інвалідів І та ІІ груп;

10) позивачі – громадяни, які належать до категорій 1 і 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

11) позивачі – за подання позовів про уточнення списку виборців;

12) військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, що проходять службу у військовому резерві – за подачу позовів, пов’язаних з виконанням військового зобов’язання;

13) позивачі – за подання позовів про відшкодування збитків, завданих неповерненням у терміни, передбачені договорами або статутними документами, грошових та майнових внесків, які були залучені в акціонерні товариства, банки, кредитні установи, довірчі товариства та інші юридичні особи, які залучають кошти та майно громадян;

14) громадські організації інвалідів, їх підприємства, установи, організації, громадські організації ветеранів, їх підприємства, установи, організації – за подачу позовів, з якими вони звертаються до суду;

15) державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації тагромадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;

16) інші особи, передбачені законом, у тому числі Пенсійний Фонд України, Мін’юст, Антимонопольний комітет і так далі.

Унаслідок побоїв помер 26-річний водій автомобіля Камаз, в результаті зіткнення з яким загинув мер міста Обухова Київської області Володимир Мельник, пишуть Вечерние Вести.

Як пише видання, водієві провели чотири судово-медичні експертизи, жодна з яких не підтвердила наявність алкоголю в його крові.

Вечерние вести нагадують, що слідче управління Міністерства внутрішніх справ у Київській області порушило кримінальну справу за фактом дорожньо-транспортної пригоди. Водія Камаза затримали, і він перебував у слідчому ізоляторі Обухівського РВВС.

27 жовтня 2011 року водій Камаза помер в міській лікарні Обухова від отриманих побоїв, повідомляє видання.

Джерело Вечерних вестей у правоохоронних органах, яке побажало залишитися невідомим, повідомило, що молодого хлопця “до смерті забили в Обухівському РВВС родичі загиблого мера, а саме син, зять і кум Володимира Мельника, при цьому до смерті залякавши родичів загиблого”.

Журналістам ВВ не вдалося отримати відповіді на питання – чи ведеться слідство за фактом насильницької смерті молодої людини.

Як повідомлялося, слідче управління Головного управління МВС України в Київській області порушило кримінальну справу за фактом дорожньо-транспортної пригоди, в якій загинув мер міста Обухів Володимир Мельник.

Мельник розбився на власному автомобілі на смерть на Київській трасі 20 жовтня. Автомобіль Toyota під керуванням Володимира Мельника здійснив зіткнення з КамАзом, завантаженим цеглою, який розвертався на дорозі в дозволеному місці. Мельнику було 52 роки. Його було обрано на посаду міського голови Обухова в 1998 році, і він керував містом безперервно протягом 13 років.

Міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов назвав малоймовірною можливість цілеспрямованої інсинуації ДТП, в якій загинув мер Обухова Володимир Мельник.

При цьому глава МВС нагадав, що мер Обухова своїм автомобілем їхав з досить великою швидкістю, в результаті чого він наздогнав КамАЗ, що їхав попереду, а від зіткнення КамАЗ відлетів на 10 метрів від місця зіткнення.

27 жовтня Європейський парламент прийняв Резолюцію щодо поточної ситуації в Україні. Ця Резолюція була очікуваною, і її зміст не став сюрпризом, оскільки був відомий заздалегідь.

Важливо її розглянути з точки зору меседжів, які європейці посилають українській владі – уже не в усному режимі, а у вигляді офіційного документу, який матиме вплив на взаємовідносини між Україною та ЄС і визначатиме позицію європейських інституцій у різних сферах.

Треба пам’ятати, що всі подальші документи, які прийматиме Європарламент і які стосуватимуться України, будуть розглядатися з урахуванням цієї Резолюції.

Таку вже, бачите, звичку мають європейці – пам’ятати, що вони говорили вчора, і відповідати за це. На відміну від українського досвіду ухвалення рішень, коли може бути “7 п’ятниць на тижні”.

Отже, що саме сказав Європарламент “між рядків”?

1. Позиція Європейського Парламенту залишається традиційною щодо визнання права України, згідно зі статтею 49 Договору про Євросоюз, яка визначає порядок подання заявки на вступ до ЄС. Це міститься в пункті 1 Резолюції. Але редакція цього пункту дуже відрізняється від положень попередніх Резолюцій Європарламенту.

Зокрема, від Резолюції 25 лютого 2010 року, у якій прямо було зазначено: “Україна як європейська країна має спільну історію та спільні цінності із країнами ЄС і визнає європейські устремління України”, 6-й пункт. Зараз – просто згадка статті 49 Договору про Європейський Союз.

Відчуваєте різницю?..

Крім того, у цьому з пункті з’явився цілий ряд “але”, яких не було раніше. Я вже писав про “важкий лайнер ЄС“, який дуже неповороткий.

Так от, ці “але” говорять про початок зміни позиції Європарламенту й означають, що подальше поглиблення абсурду, яке твориться в Україні, призведе до того, що в розумінні статті 49 Договору про Європейський Союз – Україна може перестати вважатися “європейською”.

2. Наступні пункти з 2-го до 7-й стосуються кримінальних справ проти лідерів опозиції. Тут варто зробити одразу кілька висновків:

– вирок Юлії Тимошенко не просто роздратував європейських політиків – він їх шокував. Особисто я не пам’ятаю в Резолюціях ЄП висловів на кшталт: “Засуджує обвинувальний вирок колишньому прем’єру Юлії Тимошенко як порушення прав людини та зловживання судовою системою”, 2-й пункт Резолюції. Тобто ЄС для себе вже остаточно визначився, хто насправді в Україні керує судовою системою й визначає її рішення;

– коли в офіційному документі містяться слова: “Занепокоєний тим, що судовий процес проти Тимошенко повністю суперечить проголошеній українським урядом відданості демократії та європейським цінностям”, пункт 4 Резолюції – то це мовою дипломатів означає: “Перестаньте нам брехати на кожній зустрічі! Дістали вже!”;

– представникам влади потрібно припинити торочити під час своїх вояжів до Брюсселю, що справу Тимошенко потрібно відділити від Угоди про асоціацію. Їхня позиція із цього приводу вже не зміниться – дивись пункт 7 Резолюції;

– угода про Асоціацію, навіть у випадку парафування, не буде підписана й ратифікована з боку ЄС доти, поки Тимошенко й Луценко знаходяться за ґратами. І це ще один меседж, який треба засвоїти. Угода про асоціацію може стати таким же документом для України, як Угода про партнерство й співробітництво для Білорусі.

3. Хотів би особливу увагу звернути на пункт 8 Резолюції “…зміцнення верховенства права та внутрішні реформи, включаючи достойну довіри боротьбу з корупцією, є важливими не тільки для підписання Угоди про асоціацію та поглиблення відносин між Україною та ЄС, але й для консолідації демократії в Україні”.

Тобто, ціну проголошеній так званій “боротьбі з корупцією” в ЄС не тільки добре знають, але й у черговий раз закликають перестати “мочити” бізнес, у тому числі інвесторів з ЄС. Апетити й “панятія” нинішніх скоробагатьків такі, що іноземний інвестор просто біжить з України, а український бізнес потихеньку здається або погоджується платити непомірну “мзду”.

Якщо раніше було важко працювати, то зараз – просто неможливо. Це мені доводилося чути не від одного бізнесмена.

4. Пункт 11, який стосується закону про вибори народних депутатів, уже напряму говорить, що якщо для української влади висновки Венеціанської комісії – це рекомендації, які можна не брати до уваги – то для ЄС це сигнал до дії: визнавати вибори чи не визнавати.

5. Важливий також меседж міститься в 13-му пункті Резолюції щодо перенесеної зустрічі керівництва ЄС з Януковичем і необхідності її проведення до грудневого Саміту Україна-ЄС.

Означає цей меседж єдине – зробіть усе можливе, щоб ця зустріч відбулася, бо в іншому випадку саміт Україна-ЄС краще взагалі не проводити. Ну, щоб не ганьбитися остаточно.

Ось такі “останні китайські” попередження. Може, до когось дійде?..

Законопроект №9400 про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) щодо розгляду справ стосовно пенсійного забезпечення, підготовлений Міністерством соціальної політики, передбачає внесення змін до КАСУ, а саме: вилучення з нього діючої норми про «негайне виконання постанов суду про присудження виплати пенсій” у повному обсязі. Натомість розмір “негайних» виплат за судовим рішенням пропонується скоротити до «меж суми стягнення за один місяць», пише «Коммерсантъ-Украина».

Автори документа пропонують розглядати клопотання про нарахування, перерахунок пенсій, здійснення, надання та отримання пенсійних виплат тільки в адміністративних судах «за загальними правилами КАСУ». Це означає, що подібні позови не зможуть розглядатися за скороченою процедурою протягом трьох днів без проведення засідання і виклику учасників процесу.

У відомстві Сергія Тігіпка вважають, що рішення щодо соціальних виплат повинні розглядатися адміністративними судами, а не судами загальної юрисдикції. «В Україні 667 судів загальної юрисдикції, але не всі з них володіють достатньою компетенцією у цих питаннях і тому приймають суперечливі рішення — іноді на користь позивачів, іноді на користь держави — з одним і тим самих пенсійних питань», — пояснив керівник прес-служби міністерства Михайло Кухар.

Автори законопроекту також мають намір зменшити розмір штрафів, які може бути накладено на посадових осіб, які не виконують постанову суду: зі 100-300мінімальних заробітних плат (98,5-295,5 тис. грн) до 100-300 мінімальних неоподатковуваних мінімумів (1,7-5,4 тис. грн).

М.Кухар уточнив, що запропонований законопроект безпосередньо пов’язаний з судовими рішеннями з виплат пенсій чорнобильцям і дітям війни.

Нагадаємо, у середу на брифінгу в Кабміні віце-прем’єр Сергій Тігіпко назвав «корупційними» рішення судів, які постановили виплатити чорнобильцям місячні пенсії у розмірі близько 30 тис. грн, а також більше 500 тис. грн компенсації. За його словами, всього в Україні вже було прийнято більше тисячі подібних рішень, і всі вони є «непідйомною вагою” для бюджету.

В організаціях чорнобильців не схвалюють ініціативу міністерства, вважаючи її «ще однією спробою уряду відмовитися від взятих на себе зобов’язань і забрати гроші, присуджені рішеннями судів».

На думку народного депутата Юрія Ключковського (НУ-НС), “це кричуще порушення всіх правових норм»: «Якщо Мінсоцполітики турбує навантаження на бюджет, яке виникає через виплати пенсій за рішеннями судів, — треба запитати, чому у держави виникли такі борги перед пільговиками і хто їм заважав десятиліттями виплачувати пенсії та соціальні надбавки, передбачені законами України».

Нагадаємо, що 1 і 2 листопада чорнобильці та діти війни пікетували Верховну Раду і Кабмін з вимогою не скасовувати їхні соціальні пільги.

Також нагадаємо, що 9 вересня ВР прийняла в першому читанні законопроект №9127, яким, зокрема, передбачається встановлення Кабміном порядку та розміру компенсацій пільговикам, що і викликало бурю обурення і масових протестів.