Влада так і не знайшла зрозумілих аргументів для закриття 4 українських шкіл на Донеччині. Тож, перед 1 вересня Напередодні нового навчального року батьки учнів оскаржують в судах рішення місцевої влади.

За подальше існування на Донеччині 4 україномовних шкіл (однієї – в Донецьку і трьох в Макіївці) в судах бореться ініціативна група батьків. “Влада навіть у судовому порядку не змогла навести доказів та переконливих аргументів, чому потрібно ліквідувати школи,- сказала в інтерв’ю Deutsche Welle член ініціативної групи батьків макіївської школи №3 Ганна Назіпова.- Це протистояння триває вже з лютого, і за цей час я зрозуміла, що влада приймає рішення необґрунтовано”.

За словами представниці ініціативної групи батьків, чиновники не враховують ані інтереси сімей, ані безпеку дітей, ані питання майбутнього таких поселень, де “крім школи й магазина нічого немає”. “У них аргумент один – потрібно зекономити бюджетні кошти”,- обурена Ганна Назіпова.

Влада так і не почула аргументів батьків

За твердженням батьків, школи, які пропонувала влада замість тих, що закриватиме, розташовані на великій відстані від поселень, до того вони не кращі за умов. “Куди мі тільки не зверталися, куди ми тільки не стукалися – і до місцевих депутатів від Партії регіонів, і до народних. Всі, за кого ми голосували, як глухі, тому ми і ходимо по судах”,- каже Олена Ануфрієва, мати двох учнів школи № 100 міста Макіївки.

Батьки кажуть, що вчителі шкіл тримаються нейтрально, мовляв, бояться, що через протести залишаться взагалі без роботи. А підтримку їм надають представники опозиційних партій,  допомагають відстоювати школи в судах. Попри все, батьки своїми силами роблять ремонти та готують школи до відкриття першого вересня.

Мовний чинник?

Школи, щодо яких триватимуть суди, в будь-якому разі відкриються 1 вересня, запевнив у розмові з Deutsche Welle начальник обласного управління освіти Донецької області Юрій Соловйов. За його словами, поки остаточно ухвалено рішення про закриття 12 шкіл на Донеччині. “Йдеться виключно про раціональне використання бюджетних коштів. Школи, які закриваються, мають наповненість трохи більше половини, ми не можемо утримувати повітря”,- зазначив Соловйов.

Він відкинув будь-які закиди опозиції про тиск саме на україномовні школи. За його словами, понад 70 відсотків шкіл на Донеччині мають статус україномовних. І якщо йдеться про оптимізацію навчального процесу, то “зрозуміло, що українські школи також підпадають під закриття”. Мовні фактори тут ні до чого, зазначив Соловйов. Протести ж проти україномовних шкіл – “це просто шум, який потрібен опозиції”.

Недолугість аргументації посадовців

Випадково чи ні, але значна кількість шкіл, що потрапили під закриття, мають статус україномовних. І те, що влада не врахувала ризики, пов’язані з мовними питаннями на Донеччині, свідчить про непередбачувані та недолугі дії влади, сказав в інтерв’ю Deutsche Welle політолог, член Громадської ради при облдержадміністрації Олександр Клюжев. Тому, за словами Клюжева, зрозуміло, що це використали політичні опоненти.

Можливо, що є справді певні об’єктивні обставини, які спонукають до закриття шкіл, каже Клюжев. Але політика влади щодо оптимізації не спрацювала і судові процеси, незалежно вже від рішення, засвідчують це. “Влада пояснює батькам ліквідування шкіл незрозумілими бюджетними формулами, але нездатна показати переваги в якості навчання, зазначає Клюжев.

На думку експерта, влада намагається ухвалювати найважливіші соціально-економічні рішення, утім, не може вийти за звичні бюрократичні рамки і налагодити контакти та дискусію з громадськістю. І це лише початок конфліктів, передбачає політолог. “Зараз буде відбуватися оптимізація в медичній сфері. І якщо влада знову буде використовувати ті ж самі аргументи, як і при оптимізації шкіл, то ні до чого хорошого це не приведе. Знову будуть конфлікти та протистояння”,- застеріг експерт.

Доступ до лікаря, в тому числі до альтернативного запропонованому правоохоронними органами, є частиною так званого «мінімального стандарту доброго поводження», який розроблено і підтримується Європейським Комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Важливість права на медичну допомогу та можливі шляхи його реалізації є вкрай актуальними для сучасної правозастосовної практики української міліції. На жаль, численні приклади з інтерв’ю із жертвами тортур та поганого поводження в міліції підтверджують такі факти.

Стандарти права на доступ до лікаря слугують двом головним цілям:

• вони гарантують канали для передання інформації про жорстоке поводження від затриманого до лікаря, а також;

• вони мають ключову важливість для збирання доказів.

Європейський Комітет з попередження катувань, інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (КПК) чітко висловлює свою позицію про те, що прохання затриманих про зустріч з лікарем мають задовольнятися в усіх випадках, що взяті під варту затримані мають обстежуватись лікарем за їхнім власним вибором, а також що всі медичні обстеження мають проводитися поза межами чутності і поза полем зору поліції, якщо сам лікар не вимагає протилежного. КПК рекомендує, щоб у досьє, яке відкриває в’язничний лікар за результатами медичного обстеження новоприбулого ув’язненого, містилися наступні дані:

1) повний перелік заяв, зроблених даною особою, які мають відношення до медичного обстеження (включаючи опис його стану здоров’я та будь-які скарги на жорстоке поводження з ним;

2) повний перелік об’єктивних медичних висновків, зроблених на основі ретельного обстеження, а також;

3) включаючи висновки лікаря у світлі пунктів 1 і 2, включаючи висновок про ступінь відповідності зроблених особою заяв об’єктивним медичним висновкам. В усіх випадках фіксації ушкоджень, які відповідають зробленим заявам про жорстоке поводження, ці відомості мають у системному порядку доводитися до відома відповідних органів влади. Крім того, результати усіх оглядів, включаючи згадані вище заяви та висновки лікаря, мають передаватися затриманій особі та її адвокату.

Ще однією проблемою при потраплянні особи до відділів міліції у будь-якому статусі – як доставлений або як затриманий, – є те, що практично відсутня будь-яка процедура огляду особи медичним працівником (лікарем). Такий огляд мав би стати серйозним запобіжником проти тортур та поганого поводження, тому що чітко б фіксував фізичний стан людини. Практика Європейського суду з прав людини підкреслює, що держава повинна надати обґрунтовані пояснення щодо можливих тілесних ушкоджень, які з’явилися у особи після виходу з відділку поліції (справа Рібіч проти Австрії). Надання таких гарантій фізичної недоторканності особи під час її перебування у поліції/міліції можливо лише за умов попереднього (до потрапляння у відділок) огляду медичним працівником/лікарем. Нажаль, чіткої, відпрацьованої технології медичного огляду затриманих та доставлених осіб в міліції не існує. Також така технологія не знайшла відбиття в окремому наказі або розпорядженні МВС України, де було б чітко розписано як, що і коли робити при проведенні медичного огляду.

На наш погляд, відсутність практики обов’язкових медичних оглядів при потраплянні до відділків міліції можна пояснити кількома причинами і ми наведемо найбільш значущі.

1. Історична усталеність адміністративних та кримінально-процесуальних заходів. На жаль, українська міліція успадкувала багато чого від свого попередника – радянської міліції: починаючи від назви і закінчуючи методами роботи. Закритість радянської міліції була настільки високою, що навіть мови не йшло про якийсь там медичний огляд затриманих або доставлених осіб. Звісно, надзвичайні події із доставленими або запрошеними відбувалися і міліція їх вирішувала приватно, без надання розголосу такий події, у тісній співпраці із органами охорони здоров’я, які також були «пов’язані одним ланцюжком» із міліцією. Тому не мало сенсу нормативно регулювати проведення медоглядів доставлених осіб.

2. Низька адаптованість українського національного законодавства до стандартів Європейського суду з прав людини. Хоча українська юридична практика має досить багато напрацювань з точки зору рішень проти України (Афанасьєв проти України, Яковенко проти України, Шабельник проти України та інші), але все одно цієї кількості справ не достатньо для істотного впливу на правозастосовну практику міліції. Навіть після набрання чинності Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у 2006 році ситуація із порушенням права на медичну допомогу (огляд лікаря) не покращилася. Ми схильні пов’язувати слабкий вплив практики Євросуду з прав людини безпосередньо на посадових осіб, через дії (бездіяльність) яких сталося порушення прав людини, з відсутністю персональної відповідальності таких осіб за порушення. Досі не відпрацьована чітка процедура регресних стягувань з особи, яка припустила порушення прав людини із чиєї вини держава понесла збитки у вигляді виплати сатисфакції.

3. Вкрай низький рівень правової свідомості населення. Ситуація із незнанням населенням своїх прав при затриманні та доставлянні до міліції, нехтування простими запобіжниками при загрозі поганого поводження призводить до наскрізної практики не використовування медичної допомоги (огляду лікаря) під час або одразу ж після відвідування відділів міліції. Це призводить до несвоєчасних звернень до лікарів або взагалі ігнорування ними, що ускладнює або навіть унеможливлює доказування протиправного поводження та катувань з боку працівників міліції.

4. Високий рівень інституціоналізації незаконних практик при здійсненні дізнання та досудового слідства. Отримання результату у вигляді розкритого за будь-яку ціну злочину влаштовує всю систему кримінальної юстиції: від міліції і прокуратури до судових органів. Хоча за останні роки система кримінальної юстиції зазнає змін у бік гуманізації, вона все ще базується на процесуальному законі 1960 року (!). За цей час змінилося практично все: політичний устрій, форми правління, ідеологія, нарешті виросло нове покоління українців, а керівні принципи здійснення правосуддя, закріплені у КПК [України] залишилися безнадійно застарілими. Це не може не впливати на зміст, права та обов’язки учасників процесу, де домінуючу роль відіграє міліцейсько-прокурорський тандем.

Практика відвідувань територіальних органів міліції мобільними групами з моніторингу забезпечення конституційних прав та свобод громадян демонструє досить цікавий підхід до надання медичної допомоги (огляду лікарем) осіб, яких доставляють до відділів міліції. Так, щодо доставленого або затриманого, якщо є підстави вважати, що до нього застосовувалося фізичне насильство (з будь-якого боку), заповнюється форма N№ 129/о «Протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп’яніння», затверджений наказом МОЗ від 27 грудня 1999 року № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)». Але дивним, на нашу думку, є не лише той факт, що дію такого протоколу скасовано наказом МОЗ від 26.10.2009 р. № 774 «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 27.12.99 № 302», але і сама назва і зміст такого протоколу. Увесь протокол цілком присвячений огляду особи саме на стан сп’яніння, а вже додатково описуються ті тілесні ушкодження, які були виявлені під час огляду. Виявляється, що тілесні ушкодження, фіксація яких є першочерговим завданням при огляді особи, яку доставлено або затримано, стають факультативним завданням при огляді. Відповідно і ставлення до тілесних ушкоджень, і деталізація опису таких ушкоджень на тілі не носять характеру надзвичайної важливості.

У сучасній спільній медично-міліцейській практиці також зберігся анахронізм радянської епохи: так звані довідки лікарів про те, що стан здоров’я затриманого/доставленого дозволяє утримувати його в умовах ізолятора тимчасового тримання/слідчого ізолятора. Така довідка частіше за все видається лікарями бригад швидкої медичної допомоги, які приїздять на виклик та після поверхневого огляду роблять такий висновок. Жодної мови не йде про якесь більш-менш ретельне обстеження з аналізами, замірюваннями тощо. Тобто, якщо затриманий при тямі, не стікає кров’ю – він автоматично придатний для утримання в умовах ІТТ. Така довідка стає в принципі «відмовним матеріалом» лікарів від пацієнта, тому що затриманим він є лише для міліції, а для лікарів він хворий, пацієнт. Так Європейський суд з прав людини у справі Хуртадо проти Швейцарії зауважив, що хоча ст. 3 Конвенції не може розглядатися як підвалина для загального обов’язку держави звільнити з під варти затриманого на підставі медичних показань, вона, тим не менш, накладає обов’язок на державу захистити фізичне благополуччя особи, позбавленої волі, наприклад, забезпечивши їй необхідну медичну допомогу. У світлі заборони жорстокого поводження і права на життя органи поліції мають відповідний обов’язок задовольнити потреби особи у невідкладній медичній допомозі (загроза життю і здоров’ю в цілому, біль, інші ускладнення), а також у лікуванні хронічних або інших захворювань, включаючи ті, що вимагають регулярних лікувальних заходів (справа Сарбан проти Молдови). Всі наведені приклади з практики Європейського суду з прав людини дозволяють зробити висновок про те, що навіть видаючи довідку про придатність до утримання в умовах ІТТ (СІЗО), держава, в даному випадку у особі органу міліції або посадової особи міліції, не звільняється від обов’язку надати медичну допомогу і навіть лікувати затриману особу, якщо в цьому є така потреба.

Відсутність спеціальної процедури огляду, а також паперової форми фіксації такого огляду (протоколу) можна пояснити перш за все дуже високою латентністю явищ, пов’язаних із побиттям затриманих і доставлених. Крім того, стара радянська міліцейсько-медична система не була готова працювати із «побитими доставленими», принагідно приховувала наявність такого явища і, як-то кажуть, розбиралася із цим самостійно. На додаток «процесуальної перспективи» у такої скарги, навіть якщо ми гіпотетично припустимо її наявність, просто не було.

Домінуючим актом, що підтверджує наявність тілесних ушкоджень у особи, є висновок судово-медичної експертизи (СМЕ), яка проводиться відповідно до Закону України «Про судову експертизу», Кримінально-процесуального кодексу України. Крім того, ст. 7 вказаного закону встановлює монополію держави на проведення СМЕ, а саме «виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз». Ст.ст. 75, 76 та 196 КПК України визначають випадки, порядок та процедуру проведення експертиз, в тому числі і судово-медичних. Оскільки експертиза є слідчою дією, тому її проведення можливе лише після порушення кримінальної справи. Так, ст. 196 КПК України визначає порядок проведення експертизи: «При необхідності проведення експертизи слідчий складає мотивовану постанову, в якій вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об’єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред’являються експертові для ознайомлення».

Кримінально-процесуальний кодекс України у ст. 76 також визначає випадки обов’язкового проведення експертизи, до яких, зокрема, належить встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень. КПК не залишає альтернатив законного визнання наявності та тяжкості тілесних ушкоджень. Така ситуація, на нашу думку, практично «цементує» вплив на всі ланки призначення, проведення експертиз, а також надання експертних висновків міліцейсько-прокурорського конгломерату. Без дозволу слідчого практично неможливо отримати направлення на СМЕ, а також отримати результати СМЕ: такий порядок встановлює наказ МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», де у п. 4.15 йдеться про те, що видача документа на руки обстеженому допустима лише за письмовим дозволом слідчо-судових органів.

Громадянин, який постраждав внаслідок застосування до нього незаконного насильства з боку міліції, може звернутися до будь-якої медичної установи за допомогою і в цьому випадку спрацьовує Інструкція «Про порядок обліку випадків звернення до медичних установ і міськрайлінорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру», затверджена спільним наказом МВС України та МОЗ України № 307/105 від 10.05.93. Інструкція вимагає від керівників лікарень, госпіталів, профілакторіїв, клінік, травмпунктів та інших медичних установ негайно інформувати органи внутрішніх справ про всі випадки звернення за медичною допомогою осіб з вогнепальними, ножовими пораненнями та з іншими тілесними ушкодженнями, якщо є підстави вважати, що вони отримані внаслідок правопорушень. Якщо з’ясується, що такі ушкодження отримані внаслідок «спілкування» із працівниками міліції, то звичайно, що з такою інформацією міліція буде поводитися вкрай «уважно». Потерпілий знов потрапляє у міліцейсько-медичну «пастку», з якої практично нема жодного легального виходу, якщо у працівників є намагання приховати факт нанесення тілесних ушкоджень. Хоча, в принципі, право звернутися до бюро СМЕ самостійно, без направлення від органів слідства (суду, прокуратури, міліції) є у кожного громадянина. Але часто практика йде шляхом повного узгодження дій медиків та правоохоронців.

Така практика повністю не відповідає вимогам Європейського Комітету з попередження катувань та інших форм жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, який у своїй доповіді про візит до Албанії у 2005 р. наголосив, що «бар’єрів» між судово-медичними експертами та особами, що скаржаться на жорстоке поводження, не може існувати, незалежно від того, подавався чи ні офіційний запит про надання послуг такими експертами з боку посадових осіб слідчих органів прокуратури або інших органів.

Єдиний шлях вирішення такої проблеми – впровадження інституту атестованих незалежних медичних експертів, які проходять акредитацію в Міністерстві охорони здоров’я та Міністерстві юстиції України та у підпорядкуванні не пов’язані з МВС та/або МОЗ України.

Таким чином, можна зі впевненістю стверджувати, що навіть за наявності бажання та волі в потерпілого від незаконного насильства в міліції зібрати докази, – а висновок судово-медичної експертизи є одним з головних, – стає надскладним завданням. А якщо припустити, що міліція не буде або не схоче визнавати факт незаконного насильства, доведення справи до судового розгляду стає просто неможливим.

Українські правоохоронці катують підозрюваних. Для того, щоб вибити зізнання, запорізька міліція знущалась із підозрюваних у підриві Свято-Покровського храму у Запоріжжі, запевняє мати ув’язнених. Насильство під час досудового слідства зустрічається часто, це одна з найбільших проблем українського судочинства, зазначає суддя Європейського суду з прав людини Ганна Юдківська. Українські правозахисники стверджують: в Україні фактично неможливо довести, що людину катували під час досудового слідства.

«Три доби моїм дітям не давали спати, не давали пити і не давали їсти», – такі випробування, за словами Ольги Дьоміної, пережили двоє її синів – Сергій Дьомін і Антон Харитонов. Рік тому братів затримали і звинуватили у підриві Свято-Покровського храму в Запоріжжі. Мати переконана: її діти не скоювали злочину, правоохоронці вирішили просто знайти винуватого і змусили силою зізнатися її дітей у скоєнні злочину.

«Антона залякували, знущались і морально, і фізично, змушували їсти зі сміттєвого відра. Сергія три доби били, він осліп на одне око, шантажували», – розповідає мати.

Радіо Свобода звернулось до запорізької прокуратури, однак їхня прес-служба відмовилась коментувати справу Дьоміна і Харитонова, яку в народі вже охрестили «справою паламарів».

«Вибачте, я не коментую. Просто без коментарів на цю тему», – відповіли у прес-службі прокуратури.

Катування з боку правоохоронців – звичайна практика в Україні

Катування в Україні – звичайна практика, особливо коли мова йде про розкриття тяжких і надтяжких злочинів, зазначає правозахисник Андрій Діденко. За словами правозахисника, якщо й підозрюваних катували під час досудового слідства, то довести це майже неможливо.

«Судова медична експертиза – це державна інституція, у нас немає незалежного експертного аналізу. Судову медичну експертизу призначає слідчий після порушення кримінальної справи, а для того, щоб порушити кримінальну справу, треба мати докази. А як можна їх навести, якщо експертиза не проведена?» – обурюється Андрій Діденко.

Знущання з боку правоохоронців – одна з найбільших проблем українського судочинства і, на жаль, на сьогоднішній день цьому важко запобігти, зазначає суддя Європейського суду з прав людини від України Ганна Юдківська.

«На жаль, що стосується тортур, попри всі намагання, я не можу сказати, що кількість таких справ зменшилася. У нас продовжують катувати людей, особливо на досудовому слідстві. Ми надали судовим органам вказівку: якщо є припущення, що зізнання отримане таких шляхом, то його у будь-якому разі не можна класти в основу обвинувачення», – зазначає Ганна Юдківська.

Україна – п’ята у світі держава за кількістю звернень її громадян до Європейського суду з прав людини. Цей суд вже розглядав справи щодо катування підозрюваних із боку українських правоохоронців. Останній приклад: нещодавно суд у Страсбурзі виправдав хмельничанина Івана Нечипорука, якого у 2004 році засудили до 15 років ув’язнення за зберігання наркотиків та вбивство. Страсбурзький суд постановив зобов’язати Україну звільнити Івана Нечипорука і виплатити йому 48 тисяч євро морального збитку.

Україні ще є що поліпшувати на шляху до рівності прав чоловіків і жінок. Такого висновку дійшли громадські експерти, проаналізувавши те, як втілювалася державна програма з утвердження гендерної рівності в Україні.

Місцеві органи влади в Україні активніші й більш зацікавлені у впровадженні гендерної політики в своїх регіонах, на відміну від центральних органів виконавчої влади. Це – одне зі спостережень громадського моніторингу Держпрограми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві (до 2010 року). Такий висновок оприлюднив «Жіночий консорціум України».

Представниця об’єднання Наталія Точиленкова нагадала в інтерв’ю Deutsche Welle, що ще 2006 року уряд затвердив програму з амбіційною метою – «утвердження рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей», якої хотіли досягти через низку завдань. Йшлося про створення інституційної бази, зміни до законів, інтегрування гендерних підходів у роботу органів влади. Ще тоді експерти назвали програму декларативною, але тішились – це перший документ, що визначив державну політику у цій сфері. Попередні документи фокусувалися лише на покращенні становища жінок та захисті їхніх прав, що часом хибно сприймають як гендерну політику.

Бракує конкретики й участі мінекономіки

Автори моніторингу зауважують, що у втіленні держпрограми майже не задіяне міністерство економіки. У цьому вбачають серйозну проблему, адже саме на це міністерство покладено відповідальність за відстежування гендерного компоненту в програмах міжнародної технічної допомоги, які діють в Україні. У програмі не визначені й конкретні виконавці. Вживається загальне формулювання «центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування», що, як засвідчив моніторинг, потребує конкретизації.

Експерти роблять також висновок, що програма не стала ефективним інструментом впровадження гендерної політики, не забезпечила включення гендерних підходів у роботі органів влади, а також до держпрограм, дотичних до життєдіяльності жінок і чоловіків, як-от програми соціально-економічного розвитку.

Низьку пріоритетність гендерної політики в Україні засвідчив, зокрема, брак фінансування державної та обласних програм. Експерти зауважують, що програма фінансується за залишковим принципом. За словами Точиленкової, в документі не врахували цілої низки питань, зокрема й охорону здоров’я. Так, фахівці радять на майбутнє звернути увагу на давно відому проблему низького рівня очікуваної тривалості життя чоловіків.

Право на конституційне звернення щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України може реалізовуватись громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства. Тлумачення – це діяльність щодо з’ясування та∕або роз’яснення змісту норми з метою правильного її застосування і реалізації. Офіційне тлумачення в Україні здійснює Конституційний суд.

Однак останнім часом, інститут офіційного тлумачення замість гарантованого права перетворюється в особливий привілей.

Чому громадяни звертаються до КСУ?

Судочинство, окрім судів загальної юрисдикції, здійснюється також і Конституційним судом,завданням якого є гарантування верховенства Конституції як Основного закону держави на всій території України. Його діяльність повинна ґрунтуватись на принципах верховенства права, незалежності, повноти й всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Офіційне тлумачення конституційних та законодавчих положень є одним із механізмів реалізації та захисту прав і свобод людини.

За останніх 15 років КС розглянув більше 200 справ за конституційними зверненнями громадян України. Цікаво, що в 1999, 2002, 2006 та 2008 роках не було прийнято взагаліжодного рішення в справах за конституційними зверненнями громадян.

На жаль, суд взагалі не здійснював офіційних тлумачень за конституційними зверненнямиосіб без громадянства та іноземних громадян, за винятком прийняття ухвали про відмову у відкритті провадження за зверненням громадянина США Олександра Глотова, ухвала № 51-у від 1 жовтня 2002 року.

При бурхливому розвитку громадянського суспільства на диво відсутня практика офіційних тлумачень за зверненнями громадських організацій та благодійних фондів.

Суд відмовив у відкритті проваджень за клопотаннями громадської організації “З’єднання борців “За справедливість” та громадської організації правового захисту “Громадяни”. Підставами для відмови була “невизначеність предмета тлумачення”, що унеможливлювала здійснення офіційної інтерпретації тощо.

За весь період своєї діяльності КС за конституційними зверненнями громадян прийняв близько 20 рішень, у яких здійснював офіційне тлумачення конституційних чи законодавчих норм. За результатами розгляду конституційних звернень у переважній більшості приймались відмови у відкритті проваджень або провадження взагалі припинялись.

Тобто, фактично лише кожне десяте конституційне звернення громадянина України отримувало відповідне офіційне тлумачення.

Фільтри конституційних звернень

Очевидно, що законодавчо встановлюються певні вимоги до змісту конституційних звернень – своєрідні формальні фільтри, які б доводили необхідність в офіційному тлумаченні.

Підставою для звернення щодо офіційного тлумачення, згідно зі статтею 94 закону “Про КСУ“, є наявність неоднозначного застосування відповідної норми, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

Так, останні ухвали про відмову у відкритті проваджень у справах за зверненнями Сергія Пономарьова, Артема Шульженка та Євгена Тропанця свідчать фактично про урізання законодавчої конструкції “може призвести” до порушення конституційних прав.

Наявність “неоднозначного застосування” відповідних положень означає – “різне застосування одних і тих самих норм цих правових актів судами України, іншими органами державної влади за однакових юридично значимих обставин”. Саме в зв’язку з відсутністю “неоднозначності” суд у більшості випадків відмовляє громадянам у відкритті конституційних проваджень, або взагалі їх припиняє.

Попри це, далеко не всі конституційні звернення безпосередньо передаються на розгляд колегій суддів. Більшість із них немає жодного шансу бути розглянутим органом конституційної юрисдикції взагалі. Адже, попереднє вивчення й перевірку цих звернень на відповідність формальним вимогам здійснює Секретаріат суду, згідно з §10 Регламенту, який надсилає громадянам письмові повідомлення про повернення відповідних звернень, без його передання на розгляд суддів.

Попри це, громадяни активно оскаржують відмову Секретаріату в переданні конституційних звернень на розгляд КС у судах загальної юрисдикції. Практично у всіх випадках судивідмовляють у задоволенні відповідних позовів.

Право на конституційне звернення – де межа обмеження й звуження?

Конституційне звернення за своєю природою є певним прототипом конституційної скарги. Для прикладу, у країнах західної демократії як різновид конституційної скарги поширена так звана “народна скарга”, action popularis – оскарження нормативних актів в інтересах суспільства, “не визначеного кола осіб”.

Цілком нормальним вважається, коли громадянин звертається зі скаргою про визнання того чи іншого акту неконституційним.

Проте громадяни Україні не можуть звертатись до органу конституційної юстиції із клопотанням про визнання нормативних актів неконституційними.

Хоча існує практика, коли за зверненнями щодо офіційних тлумачень суд визнавав певні законодавчі норми неконституційними. Наприклад, рішення в справі за конституційним зверненням Артема Багінського – “справа візирів“, рішення за зверненням Юрія Костенка – “справа про червоні прапори“.

Однак нещодавно прийняті ухвали та правові позиції Конституційного суду дають підстави стверджувати про тривожні тенденції до можливого звуження та перетворення модифікацію права на конституційне звернення – на особливий привілей.

Так, у справі за конституційним зверненням Сергія Пономарьова, №15-у від 31 травня 2011 року суд відмов у відкритті провадження через те, що останній звернувся до органу конституційної юрисдикції від імені та в інтересах іншої особи – на підставі договору про надання правової допомоги.

Суд не визнав громадянина належним суб’єктом права на конституційне звернення, підкресливши на неможливості передачі цього права іншим особам.

Так ж ситуація з конституційним зверненням Артема Сульженка. Суд відмовив у відкритті провадження в зв’язку з тим, що даний громадянин не є суб’єктом права на конституційне звернення. КС вкотре робить висновок про те, що рішення судів, які підтверджують неоднозначність повинні стосуватись безпосередньо даного громадянина, не розглядаючи суті конституційного звернення.

Аналогічно припинено провадження за зверненням Євгена Тропанця. Суд, зокрема, дійшов висновку про те, що з “доданих до конституційного звернення рішень судів вбачається, що вони не приймалися щодо нього особисто, і не призвели чи не могли призвести до порушення саме його конституційного права”.

Отож, вкотре ускладнено можливості для громадян щодо подальших конституційних звернень.

Хоча всі рішення, які приймались судом до останнього часу, не враховували даних обставин. 

Тобто, суд фактично підкреслює, що не будь-який громадянин може звернутись стосовно офіційного тлумачення – але лише той, чиї конституційні права порушено, і це має бути підтверджено конкретними рішеннями судів загальної юрисдикції.

У цьому контексті, “привілейованим” видається рішення за конституційним зверненням Юрія Костенка.

До звернення апріорі не було додано жодного рішення судів загальної юрисдикції чи елементарних “листів” органів державної влади, які б хоч якось підтверджували неоднозначність, адже громадянин Костенко подав своє звернення в день офіційного опублікування відповідного закону. Та й підстав для розгляду даного конституційного звернення, мабуть-що не було взагалі.

Цікаво, що в окремій думці до цього рішення суддя Бринцев, сподівається, що “не дивлячись на його певні недоліки, воно буде сприяти миру й злагоді в суспільстві”.

Чого ж насправді стосувались ці “недоліки”, певно, залишиться невідомим.

Отож, право на конституційне звернення як можливості особи стосовно реалізації та захисту її прав і свобод – перетворюється в особливий привілей, переваги та виняткове ставлення до певних ситуацій чи осіб.

Але все ж таки, враховуючи значні проблеми в застосуванні як судами, так і іншими органами публічної влади тих самих норм, за таких же правових обставин, але по-різному – офіційне тлумачення повинно стати ефективним інструментом реалізації та захисту прав і свобод у демократичному суспільстві.

Кому надається допомога

Допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності надається застрахованим та незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2007 р. № 219.

Куди звертатися за допомогою

Допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості за місцем перебування безробітного на обліку і виплачується в установленому порядку через банківські установи.

Перелік документів необхідних для отримання допомоги

Допомога з безробіття призначається на підставі особистої заяви безробітного, довідки (довідок) про середню заробітну плату (дохід) за останнім місцем (кількома місцями) роботи чи служби, трудової книжки, військового квитка, копії цивільно-правового договору та пред’явленням (за наявності) свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

Військовослужбовці Збройних сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, військ цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної спеціальної служби транспорту, особи рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, особи начальницького складу податкової міліції, а також особовий склад воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), створених відповідно до законодавства на постійних засадах (далі — військовослужбовці), крім військовослужбовців строкової служби, звільнені зі служби, подають довідку (довідки) з військового комісаріату, військової частини або іншого формування, утвореного відповідно до законів України, яке виплачує грошове забезпечення, про строки проходження служби, які включаються та (або) прирівнюються до страхового стажу, а також розмір і строки виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

Відповідні довідки подають також особи, які проходили державну службу в підрозділах міліції та були звільнені у зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію або звільнені за станом здоров’я.

Відповідно до абзацу 4 п. З Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 р. № 219, до державної служби зайнятості громадяни подають копії відповідних документів (трудової книжки, диплома або іншого документа про освіту), які зберігаються в їхній особовій справі.

 Яким документом оформляється рішення про призначення допомоги з безробіття?

Рішення про призначення допомоги з безробіття, її розмір і строки виплати, відкладення, скорочення та припинення виплати оформлюється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до картки персонального обліку безробітного. З цим наказом безробітний має бути ознайомлений під особистий підпис у картці обліку ухвалених рішень керівництва центру зайнятості.

Розмір допомоги по безробіттю

Згідно з п.1 ст.23 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які впродовж 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менш як 26 календарних тижнів, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу. Розмір цієї допомоги визначається у відсотках до їхньої середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2001 р. №1266, залежно від страхового стажу: до двох років — 50%, від двох до шести років — 55, від шести до 10 — 60, понад 10 років — 70%.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів — 100%, упродовж наступних 90 календарних днів — 80; у подальшому — 70%.

Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою від мінімального розміру, встановленого законодавством.

Потрібно зазначити, що пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що до стабілізації економічного становища в Україні мінімальний розмір виплат допомоги по безробіттю визначається правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття під час затвердження бюджету Фонду виходячи з його реальних можливостей.

У зв’язку із цим Правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття постановою від 16.12.2010 р. № 227 установило мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2011 р. з 1 січня — 510 грн. або 714 гри.; з 1 квітня — 520 грн. або 729 грн.; з 1 жовтня — 534 грн. або 748 грн.; з 1 грудня — 544 гри. або 762 грн.

З 1 січня допомогу по безробіттю в розмірі 510 гри. передбачено для осіб, визнаних в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, осіб, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (понад б місяців) перерви, а також осіб, які шукають роботу вперше, та інших незастрахованих осіб, визнаних у встановленому порядку безробітними, та застрахованих осіб, звільнених з останнього місця роботи з підстав, передбачених пунктами 3,4,7,8 ст. 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України. Зазначені особи мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу. З 1 квітня допомога таким особам виплачуватиметься в розмірі 520 грн., з 1 жовтня — 534 гри., з 1 грудня — 544 гри.

Для застрахованих осіб, визнаних у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів і сплачували страхові внески, розмір допомоги встановлено з: 1 січня — 714 грн., 1 квітня — 729 грн., 1 жовтня — 748 грн., 1 грудня — 762 грн.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Виплата допомога по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, починається з 91-го календарного дня.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом 2 років. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів, для осіб, які шукають роботу вперше, та інших незастрахованих осіб — 180 календарних днів.

У яких випадках допомога по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів?

Згідно з п.5.4 Порядку надання допомоги по безробіттю тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:

– приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (в тому числі поза межами України) або здійснення іншої діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю — на строк, не менший від кількості календарних днів тимчасової роботи. Тимчасовою вважається робота, на яку працівника прийнято на строк до двох або чотирьох місяців у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника, за яким на законних під ставах зберігається його місце роботи;

– порушення умов і строку реєстрації, перереєстрації як безробітного — на строк не менш як 30 календарних днів;

– недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню відповідно до законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», наданих безробітному в письмовій формі, — на строк не менш як 15 календарних днів;

– припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості — на строк не менш як 60 календарних днів.

У яких випадках розмір допомоги по безробіттю може бути зменшений і на який термін?

Згідно з п.4.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінпраці України від 20.11.2000 р. №307, однією з умов для призначення допомоги по безробіттю є готовність особи до участі в загальнодержавних оплачуваних громадських роботах, якщо така робота для неї є підходящою. У разі відмови особи від участі в таких громадських роботах без поважних причин розмір допомоги по безробіттю, визначений відповідно до цього пункту, зменшується на 50% строком до трьох місяців.

Чи нараховується та виплачується допомога з безробіття в разі невідвідування центру зайнятості з поважних причин?

Виплата допомоги з безробіттю нараховується та виплачується в межах її загальної тривалості в разі невідвідування центру зайнятості з поважних причин, а саме в разі:

– хвороби безробітного — на підставі довідки довільної форми, виданої в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 р. № 455. За дорученням безробітного, який хворіє, оформленим у встановленому порядку, за наявності названої довідки допомога з безробіття може бути одержана іншою особою;

– надання права безробітному за його заявою залишити місце постійного проживання строком не більш як на 30 календарних днів упродовж календарного року для оздоровлення та літнього відпочинку дітей віком до 14 років;

– сесії чи захисту дипломної роботи, якщо безробітний навчається за заочною чи вечірньою формами навчання в навчальних, закладах не за направленням державної служби зайнятості — за наявності довідки-виклику на сесію та заяви безробітного про невідвідування центру зайнятості впродовж цього періоду;

– призову на навчальні (або перевірні) та спеціальні збори у Збройні сили України згідно із Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»;

– визнання особи інвалідом у період одержання допомоги з безробіття, призначеної відповідно до п. 2. 7 та 4. 1 Порядку надання допомоги з безробіття.

Підстави припинення виплати допомоги

Виплата допомоги по безробіттю припиняється в такому разі:

– працевлаштування безробітного, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов’язаної з одержанням доходу безпосередньо від такої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб’єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами);

– поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (з дня поновлення);

– вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва (з дня зарахування до навчального закладу);

– проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості (з дня початку занять);

– призову на строкову військову або альтернативну (не військову) службу (з дати, зазначеної в повістці);

– набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного (з дня набрання законної сили вироком суду або рішенням суду);

– призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку;

– призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості (з дня встановлення порушення);

– призначення безробітній жінці допомоги з вагітності та пологів (з дня набуття такого права відповідно до медичної довідки);

– подання письмової заяви про бажання доглядати за дитиною до досягнення нею трирічного віку (з дня подання заяви або з дати, зазначеної в заяві);

– подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості (з дня подання заяви або з дати, зазначеної в заяві);

– переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість або закінчення строку реєстрації місця проживання (з наступного дня після виписки або закінчення строку реєстрації);

– закінчення строку її виплати (з наступного дня);

– зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості впродовж 30 і більше календарних днів (з наступного дня після останнього відвідування безробітним центру зайнятості);

– визнання непрацездатною особи з інвалідністю в період перебування її на обліку як безробітної (з дня видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії);

– відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, в тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності);

– відмови безробітного від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

– смерті безробітного (з дня смерті).

Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними щодо призначення і виплати допомоги по безробіттю

Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1533-14&p=1314627761835151)

Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року N 307 Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0915-00&p=1314627761835151)

Постанова Правління Фонду загальнобов’язкового державного страхування на випадок безробіття від 16.12.2010 року № 227 Про мінімальний розмір допомоги по безробіттю у 2011 році  (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0008-11)

Сьогодні у Києві та ще 10 містах України студенти проводять акцію «Жовта картка українській міліції: друге попередження». Її підготували активісти правозахисного руху за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини. Студенти намагаються привернути увагу до проявів насильства серед правоохоронців, а також просвітити своїх ровесників щодо їхніх прав у спілкуванні з міліціонерами.
Такі акції є ознакою формування громадянського суспільства в Україні, стверджує перший заступник голови парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, член Партії регіонів Володимир Олійник. При цьому він сподівається, що ухвалення нового Кримінально-процесуального кодексу буде ефективним кроком у протидії випадкам катувань з боку міліції.

– Студенти вже не вперше об’єднуються для протесту проти незаконних дій міліції. Спроб порозумітись поки не спостерігається. Де тут полягає проблема: у позиції міліції, у позиції представників молоді чи, може, закони в Україні недосконалі?

-Подібні акції свідчать про поступове формування громадянського суспільства в Україні. І потрібно дослухатися до молодих людей та реагувати на їхні вимоги. Минулого тижня я та група депутатів виступили з ініціативою проекту постанови Верховної Ради, щоб у жовтні заслухати звіт міністра внутрішніх справ України – що в цілому робиться у нас у міліції? Адже питання реформ є нагальним, ми постійно говоримо про наявність проблем. І що у такій ситуації робити? Це не тільки змінювати законодавчу базу, не лише підвищувати матеріально-технічне забезпечення, але думати і про кадрове забезпечення. Учора у комітеті ми розглядали зміни до закону «Про міліцію» щодо прийняття на службу до МВС. Проте це – часткові речі. Я , наприклад, хотів би, щоб туди йшли найкращі. Для цього на таку службу мають відбирати, вона має бути престижною. І тоді нарікань буде менше. Поки що ми посилаємо туди найгірших (йдуть у міліцію, бо не вступив до ВНЗ або через інші подібні причини), а ми повинні туди направити найкращих. І взагалі, для суспільства в цілому дуже важливим є принцип – «краще менше, але краще».

– За даними Харківської правозахисної групи, торік від насильства у міліції постраждали в Україні майже 800 тисяч людей. А цього року в слідчих ізоляторах загинули щонайменше 26 осіб, зазначають правозахисники. Можливо, проблема не лише у підборі кадрів до міліції (при всій важливості цього питання)? Можливо, найголовніше – існування «звітності» під час розкриття злочинів? Колишній міністр юстиції України Микола Оніщук заявляв, що за проектом нового Кримінально-процесуального кодексу суд, не матиме права обґрунтовувати свої рішення показаннями, наданими до суду. І припиниться нарешті ця радянська практика, коли начальство правоохоронців вимагає у підлеглих звіту за розкриття скоєного злочину – щоб був результат, щоб була «галочка», а кого знайшли, як у нього вибили покази – немає значення…

-Я працював у правоохоронних органах, працював головою суду. Крайнощі завжди погані. Коли зовсім не звертали уваги на звітність, ніхто нічого не розкривав взагалі. Люди приходили і запитували – а де розкриття злочину? Коли надавали особливого значення звітності, справді, траплялися випадки, коли вибивали зізнання. Ситуація щодо звітності має бути посередині – не треба за нею гнатися, але і не слід створювати умови для бездіяльності. І цікава річ – у цій же міліції, якій закидають масові факти тортур, мордування, у ній служать українці, котрих виховали батьки. Це ж – українські люди! Ви гадаєте, кожен здатен прийти і бити людину? Ні! Тому ще раз кажу: має бути підбір кадрів, мають туди йти найкращі.

– А зараз законодавчо забезпечують унеможливлення насильства з боку міліції?

– Безперечно! Найбільшою зміною буде ухвалення цього року, за ініціативою Президента, Кримінально-процесуального кодексу. Зараз усі дії міліції базуються на Кримінально-процесуальному кодексі 1961 року. Там немає Європи, нічого демократичного там немає. Тому що там немає змагальності, немає тих речей, про які ви говорите. Якщо тільки затримали підозрюваного, повинні негайно вжити всіх заходів для забезпечення прав людини.

– Коли саме цей законопроект набуде чинності?

-Зараз цей законопроект розглядає Венеційська комісія, будуть висновки і ми плануємо цього року розпочати його слухання. Виступаючи у Верховній Раді, Президент назвав такий закон невідкладним і, думаю, що цього року ми постараємося його ухвалити.

Розумні люди правильно радять: бійтеся маленьких начальників. Чимало добрих починів, спроб провести рішучі реформи розбилися об стіну глухого саботажу «в низах». Набивши руку, керівник здатен спустити на гальмах будь-яке не зручне йому розпорядження, спотворити зміст спущених директив до повного невпізнання і обминути будь-яку перешкоду-заваду.

Автори судової реформи, запропонувавши автоматизовану систему документообігу в судах, вважали: комп’ютер не обдуриш і колишні хитрощі виявляться безсилими перед новими технологіями.

Опір старої суддівської гвардії запропонованим новаціям був очевидним і прогнозованим. Не секрет, що, попри офіційну відсутність спеціалізації суддів на низовому рівні, там давно склалася своя система розподілу праці. Служителі Феміди ділили справи на «смачні» й «несмачні», прості й складні, свої та чужі. Аж до того, що в межах обслуговуваної території один суддя намертво стовпив за собою земельні справи, другий – господарські спори з участю строго окресленого кола громадян і підприємств, третій«любив», скажімо, неоднозначні кримінальні драми, особливо пов’язані з розкраданнями і крадіжками великих сум.

Розподіл справ між суддями був привілеєм голів. У такий спосіб вони винагороджували улюбленців і карали тих, хто потрапив у немилість. Коли це почала робити автоматизована система документообігу, «нормальні судді зітхнули вільно і дуже зраділи» – так висловився один зі співрозмовників автора, з яким довелося поспілкуватися під час підготовки цієї статті.

Однак їхня радість тривала недовго. Нова система ще й запрацювати до пуття не встигла, як меткі спритники знайшли спосіб її обійти.

У розпорядженні редакції опинилися документи, які дають змогу оцінити всю витонченість знайденого рішення як мінімум в одному – Калінінському районному суді Донецька. Не маючи можливості відкинути «погані» й залишити «хороші» справи вручну, використали для цього комп’ютерну програму, покликану, здавалося б, якраз виключити упередженість у розподілі.

Авторів ідеї підвела технічна неграмотність, завдяки якій історія спливла назовні. 24 січня 2011 року при розподілі цивільних позовів навпроти прізвища голови суду Володимира Ушенка з’явилася позначка «не слухає категорію». Однак у настройках за умовчанням автоматизована система відкрита всім користувачам – і інші судді, побачивши цей «фінт вухами», обурилися: на кожного з них у результаті припало по 70-90 справ на місяць, а їхній начальник відвів собі втричі менший фронт роботи. Причому позбувся найнудніших і найнеприємніших – шлюборозлучних процесів, спорів між сусідами, аліментних позовів, з’ясовування стосунків між «дітьми війни» та Пенсійним фондом, іншої аналогічної рутини.

Зробивши PrintScreen з викривальною для шефа інформацією, служителі Феміди пішли шукати правди до Державної судової адміністрації. Але їхнє звернення Донецьке територіальне управління ДСА проігнорувало. Проте під тиском протестувальників позначку у протоколі прибрали. Натомість змінили коефіцієнти розподілу – голова все одно працював найменше, хоча й отримував свою частку справ із загального потоку. Зазначимо при цьому, що Положення про автоматизовану систему документообігу вимагає, щоб «коефіцієнт… визначався зборами суддів відповідного суду».

Наступним кроком було звернення до Генеральної прокуратури. Судді звинуватили свого шефа та керівника апарату в несанкціонованому втручанні в роботу системи. «У зв’язку з тим, що суддя позбавлений можливості технічно перевірити, а відповідно й довести факт незаконного втручання… просимо призначити перевірку автоматизованої системи документообігу в Калінінському районному суді м. Донецька», – йшлося в документі. Однак у ГПУ розвели руками: не наша, мовляв, компетенція, розбирайтеся, громадяни, самі. Скарга, погулявши інстанціями, повернулася в Донецьке територіальне управління ДСА.

Володимир Ушенко на претензії колег відреагував своєрідно: видав наказ №11-I, яким заборонив суддям доступ до системи. Відтепер кожен вершитель правосуддя бачив тільки те, що потрапляло на розгляд саме йому, але не міг порівняти свій «план по валу» з іншими. Таким чином «відвертість і прозорість» реформованого суду звелася до нуля.

«Ми вітали появу автоматизованої системи, бо ручний розподіл справ створював нездорову атмосферу в колективі. Я працюю тут уже 18 років, і в мене склалося враження, що, розписуючи справи між суддями, голова керувався здебільшого своїми симпатіями чи антипатіями. Ті, кого він не злюбив, розглядали, наприклад, тяжкі кримінальні справи, вислуховуючи нецензурну лайку і погрози від підсудних прямо в залі суду. Самі розумієте, який це був удар по психіці, особливо для жінок-суддів. Хай краще буде ця електронна лотерея, ніж такий тиск. Саме тому я чинила опір спробам відродити ручний контроль за розподілом», – розповіла кореспонденту DT.UA суддя Калінінського районного суду Любов Ткаченко.

Однак подальші спроби домогтися справедливості успіху не мали. Судова адміністрація і Рада суддів на скарги про «відлучення» від інформації, що міститься в автоматизованій системі, відповіли, що голова має на це право. Пункт 2.1 згаданого вище положення свідчить: «функціональні обов’язки, права користувачів… надання та позбавлення доступу… визначаються на підставі наказів голови суду і керівника апарату суду».

Коментарів Володимира Ушенка з приводу події отримати не вдалося: посилаючись на зайнятість, він кілька разів відкладав зустріч з нашим кореспондентом. Закінчилося все класичним «чекайте, вам зателефонують».

У Державній судовій адміністрації стверджують, що про подібні конфлікти чують уперше. «Ми регулярно проводимо семінари з керівниками апаратів, головами, суддями. Щотижня запрошуємо людей з регіонів за графіком, пояснюємо, відповідаємо на запитання. Так, є безліч неясного, суперечливих моментів, але інформації про спроби зловживань чи несанкціонованого втручання поки що не надходило», – повідомила в.о. завідувача сектору міжнародної співпраці та взаємодії зі ЗМІ Державної судової адміністрації Інна Цимбал. Мабуть, донецька філія ДСА вирішила не обтяжувати столичне начальство зайвою інформацією.

За її словами, наразі перевірки правильності використання системи електронного документообігу не проводилося.

«У даний час система вдосконалюється на основі отриманого практичного досвіду. Від суддів постійно надходять пропозиції щодо подальшого поліпшення роботи програми. Безперечно, не залишається без уваги і питання захисту від несанкціонованого втручання. Однак, повторюся, скарг на те, що голови судів використовують свої повноваження для використання системи в особистих цілях, у нас не було», – додала Інна Цимбал.

Наскільки нам відомо, після цієї розмови інформація про «суддівський бунт» все ж таки дійшла до київських кабінетів, у ДСА створено комісію для перевірки повідомлень про спроби незаконного втручання в роботу електронного документообігу.

Тим часом судді розділилися на прибічників і противників законодавчих та технічних нововведень. У кулуарах точаться жваві дискусії. Щоправда, широка громадськість про цей суддівський «міжсобойчик» майже нічого не знає. До речі, чимало керівників судів з радістю передали координуючі функції комп’ютеру.

«Особисто мені автоматизована система імпонує тим, що я тепер не чутиму претензій суддів „а чому цю справу віддали мені?” чи навпаки. Тим більше що й громадяни часто приходили на прийом з такими самими запитаннями. Все це, звісно, викликало підозри в небезсторонності та необ’єктивності розгляду справ. Тепер же кожен суддя бачить, що дали йому і його колегам, у кого яке навантаження, і я, як голова, звільнена від необхідності розписувати справи вручну», – каже голова Ворошиловського районного суду Донецька Людмила Лівочка. Разом з тим вона дорікнула розробникам: автоматизована система має дуже багато недоліків. «Наприклад, не враховується можливість повторного розгляду. Програма може видати судді його ж справу, яка повернулася з апеляції. Крім того, система не враховує стажу і досвіду суддів, і часто молодим працівникам дістаються кримінальні справи по сто томів, до чого вони не завжди бувають готові. Та й наші технічні можливості не достатні для нормальної роботи. У результаті автоматизований розподіл справ забирає більше часу, ніж ручний», – зазначила голова суду.

…Поки програмісти відлагоджують софт, а в ДСА радіють відсутності відкритого невдоволення, з’явилися перші ознаки того, що ініційована реформа може бути зведена до нуля.

Так, народний депутат від НУНС Геннадій Москаль стверджував, що Родіон Кірєєв отримав справу Юлії Тимошенко не «з комп’ютера». «Виникає закономірне запитання: яким чином працює автоматизований розподіл справ у Печерському райсуді Києва, якщо суддя Родіон Кірєєв до початку розгляду кримінальної справи щодо звинувачення Юлії Тимошенко не мав у провадженні жодної? І за весь цей період не отримав жодної нової справи, що дає йому змогу щодня розглядати тільки одну справу – проти Тимошенко», – каже нардеп, якого слід визнати обізнаною в цій сфері людиною.

Сподіваємося, що надані матеріали допоможуть йому відповісти на своє запитання. Йому і решті громадян України, які ходять до судів у пошуках справедливості.

Безглуздо було б думати, що судова реформа не викличе відторгнення в суддівському середовищі – прихильників перетворень завжди набагато менше, ніж противників, бо людина за природою своєю консервативна. Проте не менш наївно було б вважати, що старі бюрократи не знайдуть що протиставити технологіям XXI століття. Державні службовці бувають вельми винахідливими, коли йдеться про загрозу втратити свої маленькі привілеї.

АМКУ зобов’язав Київську міську державну адміністрацію привести свої дії з регулювання тарифів на платні послуги, що надаються лікувально-профілактичними державними і комунальними установами охорони здоров’я, у відповідність до вимог законодавства.

Про це Корреспондент.biz повідомили в Антимонопольному комітеті України.

Як встановив АМКУ, відсутність належного регулювання у сфері платної медицини з боку КМДА призвела до необґрунтованого стягнення з громадян у столиці коштів за послуги, які повинні надаватися безкоштовно, а також до завищення вартості медичних послуг.

“По-перше, КМДА не встановлює тарифи на платні медичні послуги, хоча це передбачено постановою КМУ від 25 грудня 1996 р. № 1578 Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)”, – йдеться в повідомленні відомства.

При цьому тарифи затверджують комунальні установи, а Головне управління цінової політики та Головне управління охорони здоров’я лише їх узгоджують.

“По-друге, Головне управління цінової політики адміністрації фактично самоусунулося від перевірки цих тарифів і неправомірно зобов’язало комунальні установи здійснювати експертизу тарифів виключно у стороннього підприємства – ТОВ Медицина ВМ”, – кажуть в АМКУ.

У повідомленні також зазначається, що статутний фонд товариства становить 40 тис. грн і складається з велосипеда, пральної машини, газової плити, електробритви тощо. У результаті цих дій комунальні установи протягом 2010 і першого півріччя 2011 року зазнали додаткових витрат на загальну суму 900 тис. грн, кажуть антимонопольники.

“Наслідком таких підходів КМДА стало те, що в перелік платних послуг входять такі, які відповідно до нормативно-правових актів повинні надаватися безкоштовно. А саме: прийоми, застосування одноразових рукавичок лікарем, послуги з накладення і зняття пов’язок, оформлення довідок та історії хвороби і т.п.”, – пояснюють в АМКУ.

При цьому, додають вони, як показали результати дослідження, кількість платних медичних послуг в комунальних установах Києва варіюється від 100 до 1300.

В АМКУ також підрахували, що розміри тарифів на ці послуги перебувають в діапазоні від 5 грн до 11 тис. грн (без ПДВ).

Водночас аналіз калькуляції вартості послуг показав, що основну частину витрат становлять зарплата, премії медичного персоналу в розмірі 100-300% від окладу, а також прибуток в розмірі 30%.

“Такі дії Київської міської державної адміністрації містять ознаки порушення конкурентного законодавства”, – резюмували у відомстві.

Депутати від опозиції хочуть декриміналізувати окремі статті Кримінального кодексу. Президент Янукович теж виступає за декриміналізацію, але не посадових злочинів, а економічних.

Декриміналізація – останнім часом стало одним з найуживаніших слів серед українських експертів і політиків. Про це говорять у Верховній Раді, в адміністрації президента та під час політичних ток-шоу. У парламенті зареєстровано кілька законопроектів, підготовлених депутатами від опозиції, які передбачають скасування кримінальної відповідальності за перевищення службових повноважень.

Окремі законопроекти зареєстрували депутати Арсеній Яценюк, лідер партії «Фронт змін», та В’ячеслав Кириленко, голова партії «За Україну!». Їхні законодавчі ініціативи сконцентровані виключно на декриміналізації норми про «перевищення службових повноважень», що власне інкримінують Юлії Тимошенко.

Тільки для своїх

У пояснювальній записці до свого законопроекту Яценюк зазначив, що норма, яка існує нині, дублюється  з кримінального законодавства Української РСР від 1927 та 1960 років. «Така практика є пережитком радянського репресивного правозастосовного механізму», – зазначає Арсеній Яценюк.

Кириленко, в свою чергу, просить парламент скасувати кримінальну відповідальність посадових осіб за політичні рішення. «У всьому цивілізованому світі за політичні рішення політики несуть політичну відповідальність», – сказав Кириленко. За його словами, внесення таких змін виключить у подальшому політичні репресії.

За внесення змін до Кримінального кодексу виступив і депутат від НУ-НС Геннадій Москаль. Раніше він пропонував амністувати ще не засуджених Юлію Тимошенко і Юрія Луценка. «Одними палатками під судом нічого не вирішиш. Тому треба зроби щось через законодавство. Наприклад декриміналізацію», – прокоментував Москаль.

Замість тюрми штраф

Разом з тим депутати з провладних фракцій не розуміють, чому опозиція так хоче терміново провести декриміналізацію окремих статей Кримінального кодексу під окремих політиків, а не розглянути проблему в цілому. «Потрібно декриміналізувати певні статті кодексу. Закон не приймається виключно щодо однієї чи іншої персони», – прокоментував українським ЗМІ заступник голови Комітету з питань правосуддя, народний депутат від Партії регіонів Валерій Бондик.

В адміністрації президента теж виступають за декриміналізацію Кримінального кодексу. Втім, там прагнуть таких змін лише в розділі економічних злочинів. Президент пропонує вже на найближчих засіданнях Верховної Ради скасувати покарання у вигляді позбавлення волі за економічні злочини, замінивши їх фінансовими санкціями.

Як повідомив керівник управління з питань судоустрою президентської адміністрації Андрій Портнов, 18 статей кодексу взагалі пропонується вилучити, бо вони використовуються правоохоронними органами для тиску на бізнес-середовище і на підприємців. Президент і його адміністрація так само, як і опозиціонери, мотивують своє бажанням «привести українське законодавство в сфері захисту прав громадян у відповідність до європейського».

Прогнозована реакція

Схоже на те, що і Євросоюз підтримує українську владу в питаннях декриміналізації. В інтерв’ю «Комерсант-Україна»  Єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле сказав, що українське керівництво ще рік тому запропонувало провести низку реформ, у тому числі Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів.

«Декриміналізація економічних злочинів – тільки частина цього процесу, цим справа не обмежиться. Так що ми бачимо, як Київ докладає зусиль для створення системи, яка стане набагато ближче до європейських цінностей», – наголосив Фюле. Водночас єврокомісар наголосив, що Україна матиме складнощі, якщо колишнього прем’єр-міністра та її колег посадять, ґрунтуючись на законодавстві, коріння якого сягає в радянську судову систему. «Якщо ви вивчите закони країн-членів ЄС, то навряд чи знайдете там статті, подібні до тих, за якими проходить Тимошенко», – сказав Фюле.

Верховна Рада в четвер має взяти до розгляду проект держбюджету на 2012 рік. Провладні депутати називають документ “професійним й успішним”. Опозиція застерігає: тепер бідні стануть ще біднішими.

Голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов заявив, що урядовий проект бюджету-2012 готовий до розгляду та містить у собі “багато нововведень”. Один з керівників парламентського комітету з економічної політики Олексій Плотніков в інтерв’ю Deutsche Welle назвав поданий урядом документ “спокійним, виваженим та професійним”. За словами депутата, в проекті “немає чогось надзвичайного, а є зрозумілі показники економічного зростання”.

Плотніков вважає “чудовим” закладений урядом дефіцит бюджету у 2,5 відсотка. А прогноз інфляції у 7, 9 відсотка назвав “нормальним для України”. Депутат зазначив, що бюджет враховує “найпесимістичніші прогнози”, але навіть за таких умов “виглядає досить привабливо”. За словами Плотнікова, в проекті  бюджету на 12-14 відсотків зростають пенсії, мінімальні заробітні плати, встановлюються відповідні виплати бюджетникам. І що “з цієї точки зору бюджет враховує всі соціальні очікування”.

Опозиція вже хоче радикального перегляду

Натомість, віце-спікер парламенту, депутат фракції БЮТ-“Батьківщина” Микола Томенко вважає, що урядовий проект бюджету “неправильний концептуально”. На його думку,  він написаний “для дуже багатих людей і бюджетних преференцій для їхнього бізнесу, а бідних робить ще біднішими”. Томенко навів такі цифри: “на охорону здоров’я – мінус шість відсотків, на розвиток фізкультури та спорту – мінус 15 відсотків”. Збільшується фінансування, за словами віце-спікера, лише тих проектів, “які лобіюються певними чиновниками”.

Томенко погрозив парламентській більшості громадським обговоренням бюджету із залученням експертів, фахівців та місцевої влади, а також радикальним переглядом видаткової частини на утримання влади. Він обурився намірами уряду збільшити фінансування МВС “на 570 мільйонів гривень, СБУ – на 235 мільйонів, генпрокуратури – на 207 мільйонів, а державного управління справами –  на 50 мільйонів”.

Антисоціальна тенденція

Цю тенденцію підтвердив і голова громадської організації “Комітет економістів України” Андрій Новак, який в інтерв’ю Deutsche Welle назвав нинішній проект бюджету “бюджетом на користь можновладців”. Економіст виділив три головні особливості проекту бюджету-2012. Перша з них – подальше зменшення частки ВВП, яка розподіляється через бюджетну систему, що означає “скорочення виконання державою своїх соціальних функцій”. Новак підрахував, що ще 4-5 років тому бюджетна система в структурі ВВП мала 31-32 відсотки, а тепер лише 28 відсотків.

Ще однією недоброю новиною Новак вважає “гіперцентралізовану бюджетну систему”. За нинішнім проектом бюджету 80 відсотків доходів має розподілятись через центральний бюджет і лише 20 відсотків – через місцеві бюджети. “Радянська економіка, яка вважалася дуже централізованою, в 90-му році мала це співвідношення лише 52 на 48”, – зазначив економіст. Він підтвердив і згадане Томенком скорочення соціальних виплат: “4-5 років тому соціальні статті займали 65-66 відсотків, а тепер уряд пропонує лише 58 відсотків. Економічна система в цілому стає дедалі менше соціально орієнтованою”.

Економіст також вказав на небезпеку того, що він назвав “надмірною залежністю від ПДВ”. 55 відсотків всіх надходжень, за його словами, передбачається отримати за рахунок збирання податку на додану вартість, а решта 45 відсотків припадає на всі інші податки, збори, мита та акцизи. Це, як вважає економіст, робить бюджетну систему незбалансованою і важко прогнозованою. “Незважаючи на проголошену податкову реформу, новий Податковий кодекс лише закріпив структуру податкових надходжень, яка хаотично складалася впродовж останніх років”, – зазначив експерт. Він вважає, що й нинішній, і попередній уряди розробляли і розробляють антисоціальні проекти бюджетів, відстоюючи через них інтереси лише прихильних до влади олігархів.

«Я приїхав, аби краще зрозуміти, що відбувається з цими трьома телеканалами, і подивитися, чи не носить це системний характер. Для Європейського Союзу свобода преси – один з основних принципів. Без незалежної преси не може існувати демократичне суспільство. Ми, як ЄС, завжди намагаємося зорієнтуватися у ситуації, робимо свої висновки. Ці висновки ми оприлюднимо щорічно у наших звітах про те, як Україна виконує ті зобов’язання, які вона на себе взяла перед Європейським Союзом», – повідомив прес-секретар представництва ЄС в Україні Давид Стулік під час «круглого столу», присвяченого ситуації, що склалася.

Він підкреслив також, що присутній як незалежний спостерігач.

Д.Стулік не зміг відповісти на питання, чи є ситуація з припиненням мовлення харківських телеканалів тиском на свободу слова.

«Я не готовий поки сказати. Ми зберемо інформацію і коли будемо мати більш-менш повну картину, підготуємо звіт для внутрішнього використання. Цей звіт також буде передано до посольств інших країн-членів ЄС», – сказав Д.Стулік.

Він повідомив також, що найближчим часом Харків мають намір відвідати посол ЄС і посли країн-членів ЄС (Чехії, Німеччини) і не виключив, що ситуація, що склалася в харківському телеефірі, обговорюватиметься на зустрічах цих послів з керівництвом Харкова.

У «круглому столі, присвяченому ситуації з припиненням мовлення харківських телеканалів „Фора”, „А/ТВК” та телекомпанії „АТН” взяли участь активісти громадського руху „Стоп цензурі!” та медіаексперти, які приїхали з Києва, а також харківські журналісти і провайдери.

Як повідомила активістка руху „Стоп цензурі!” Наталія Коваленко, після повернення до Києва вона разом з колегами має намір направити низку запитів до різних інстанцій, так чи інакше задіяних в цій ситуації. Вона також висловила підтримку журналістам всіх трьох компаній, що залишилися без ефіру.

„Ми не можемо говорити про висновки, тому що у нас на руках немає всіх необхідних документів”, – наголосив під час „круглого столу”, присвяченого ситуації, що склалася, юрист Інституту медіаправа Ігор Раскладай.

У той же час він відзначив, що з його суб’єктивної точки зору, припинення мовлення трьох телекомпаній у Харкові і результати конкурсу на цифрове мовлення є ланками одного ланцюга, який у кінцевому підсумку призведе до істотної зміни набору телеканалів по всій Україні.

Експерт Міжнародної громадської організації “Інтерньюз-Україна” Євген Радченко не виключив, що харківська ситуація може бути частиною великої централізованої гри, розпочатої з метою позбутися нелояльних мовників. Він закликав також всі сторони конфлікту «якнайшвидше припинити розбірки і відновити мовлення».

Голова Київської незалежної медіа-профспілки Юрій Луканов повідомив, що з його точки зору в ситуації, що склалася, міська влада займає «досить дивну» позицію.

«Позиція влади досить дивна. Міський голова (Геннадій Кернес – ІФ) ображався, йому здавалося, що ми його не чуємо. Але мені здалося, що я його почув. І не тільки я, але й мої колеги. Ми почули, що це конфлікт між господарюючими суб’єктами, що влада не має до цієї ситуації ніякого відношення, що влада повинна створити правила гри, а всі інші повинні грати на цьому полі, користуючись цими правилами. Але я думаю, що влада лукавить, тому що коли за дуже схожих обставин один за іншим закривають три телеканали, коли дуже багато підозрілих речей на зразок того, що провайдери спочатку погоджуються працювати з цими каналами, потім відмовляються, то навіть якщо влада повинна зробити так, щоб ці конфлікти були врегульовані. А коли влада говорить: ні-ні, це не наша справа, це навпаки створює відчуття, що влада до цього причетна. Посилює це враження те, що закрито канали, які критично ставляться до цієї влади», – повідомив кореспонденту Інтерфакс-України Ю.Луканов.

Після отримання відповідей на запити, активісти руху «Стоп цензурі!» та медіаексперти мають намір зробити спільну заяву, в якій буде відображено всі аспекти ситуації, що склалася.

Як повідомлялося, 13 вересня колектив телекомпанії «АТН» у відкритому листі президенту України Віктору Януковичу звинуватив Г.Кернеса у «безпрецедентному тиску» і зловживанні службовим становищем, яке, на їхню думку, призвело до того, що канал був позбавлений можливості виходити в ефір.

14 вересня з харківського ефіру зник канал «А/ТВК», а телеканал «Фора», який раніше скоротив мовлення до 6-ти годин, повністю припинив мовлення. В ефірі обох зниклих з телеефіру каналів також транслювалися новини «АТН».

Директор ТОВ «Українські цифрові комунікації» Максим Цзян, що забезпечує передачу сигналу, пояснив відключення телеканалу «А/ТВК» проблемами з документацією. У каналу «Фора», за словами М.Цзяна, є заборгованість перед «Українськими цифровими комунікаціями» (близько 36,6 тис грн), а також проблеми з договором.

19 вересня співробітники телекомпанії «АТН» провели пікет перед Харківською міськрадою на знак протесту проти того, що їх позбавили можливості виходити в ефір.

Президент Віктор Янукович доручив уряду і Генпрокуратурі з’ясувати ситуацію навколо харківського телеканалу АТН.

АТН подала до Харківського окружного адміністративного суду позов на міську СЕС, яка нібито незаконно заблокувала сигнал телекомпанії.

У даний час новини «АТН» виходять тільки в інтернеті і в аудіоверсії на місцевій радіостанції «Нова хвиля».

Від УГСПЛ: нагадаємо, Українська Гельсінська спілка з прав людини та Харківська правозахисна група направили звернення до органів влади про грубе порушення свободи слова в Харкові