Про зловживання арештом як мірою запобіжного заходу в Україні активно заговорили після арешту екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Правозахисники кажуть, що працювати на обвинувачення – звична практика українських судів.

Якщо особу затримано і слідчі вимагають арешту, то з ймовірністю у 90 відсотків суд задовольнить подання правоохоронних органів, таку статистику наводить український омбудсмен Ніна Карпачова. За її інформацією, Україна є лідером серед країн Європи щодо тримання осіб під вартою. Щороку арештовують до 60 тисяч осіб, які роками сидять у СІЗО, допоки тривають слідчі дії і судові слухання.

“Уся система працює на засудження людини”

Звідси і проблема з переповненими СІЗО, поганими умовами тримання, що є також порушенням прав людини. Правозахисники доповнюють цю статистику омбудсмена більш кричущими даними: лише 0,2 відсотки підсудних отримують виправдальні вироки. Проблема з необґрунтованими арештами накопичується десятиліттями, вся система працює на засудження людини, каже експерт Центру правових та політичних досліджень”СІМ” Руслан Тополевський.

“У нас досі зберігся радянський підхід, коли краще тримати людину під арештом, щоб вигідно було її допитувати, зручно для слідства, а не для людини”,- каже правозахисник. І веде далі: суди зазвичай роблять те, що хоче прокуратура, не слухаючи доводів адвокатів, а взяття під варту взагалі не обґрунтовують, лише дослівно цитують норму закону, яка передбачає саме таку міру запобіжного заходу.

Правосуддя для “білих” і “чорних”

Інші міри запобіжного заходу як, приміром, взяття грошової застави чи на поруки застосовують вкрай рідко і то для “мажорів”, вкотре доводячи, що українське правосуддя є для “білих і чорних”, каже Тополевський. Грошова застава в Україні практично не спрацьовує, судді бояться це робити через відсутність методології розрахунку витрат держави на випадок пошуку підслідного. А от домашній арешт, який широко застосовують у європейській практиці, взагалі не передбачено чинним Кримінально-процесуальним кодексом.

У правозахисника Тополевського є свої версії, чому суди зазвичай діють на догоду прокуратурі: у малому місті може спрацьовувати схема “ти мені – я тобі”, або ж судді ще не відчувають абсолютної незалежності, а дисциплінарні провадження є методом тиску. Трапляються і цілком абсурдні випадки, розповідає правозахисник, коли судді проводять судові слухання і без прокурорського обвинувачення.

Переламати цю схему і в такий спосіб зменшити кількість невмотивованих арештів нині дуже складно, розмірковує Тополевський. Для початку слід внести зміни до кримінально-процесуального кодексу, змінити роль адвокатури і дбати про якість суддівського корпусу.

Представники української інтелігенції виступили на захист кримськотатарської газети «Къырым», випуск якої припинився через відсутність державного фінансування. Близько ста відомих українських письменників, журналістів, науковців, правозахисників, культурних діячів та громадянських активістів у відкритому листі закликають Президента Віктора Януковича захистити культурні і мовні права етнічних меншин у Криму.

Відкритий лист українському керівництву станом на вечір середи, 3 серпня, підписали 94 особи, серед яких відомі правозахисники, письменники, журналісти, громадські діячі – Наталя Бєліцер, Євген Захаров, Йосип Зісельс, Тарас Возняк, Микола Рябчук, Богдана Костюк та інші. Причина такого звернення – драматичність ситуації, що склалася довкола газети «Къырым» – одного з двох нині існуючих видань, що виходили кримськотатарською мовою.

Із січня нинішнього року вона більше не фінансується, а в травні призупинила свій вихід. Експерт Інституту Пилипа Орлика Наталія Бєліцер, яка є одним із укладачів та ініціаторів цього листа, каже, що кримські татари є громадянами України і не мають ніякої іншої батьківщини, ніякої іншої держави, яка бала б подбати про повне забезпечення їхніх прав, у тому числі – збереження їхньої етнокультурної ідентичності, їхньої мови, що неможливо без преси рідною мовою.

Оскільки, держава цього явно не зробила, зазначає Наталя Бєліцер, а ситуація погіршилася зі зникненням системи держуправління – Державного комітету національностей і релігії України, ліквідованого торік під час адмінреформи, то саме суспільство має намагатися захистити права кримських татар.

У відкритому листі також сказано, що етнічна преса, тим більше нечисельного народу, «не може жити без дотації, не може функціонувати як бізнес-проект». «Підтримка етнічної преси – світова та європейська практика. Українська держава також у низці законів гарантує підтримку періодичним виданням, які виходять мовами етнічних меншин», – мовиться у відкритому листі українському керівництву.

На ситуацію відреагувала Ганна Герман

Реакції влади на це звернення громадськості поки що немає. Але в середу під час онлайн-конференції в інформагенції «Наш продукт» керівник Головного управління з гуманітарних і громадсько-політичних питань Адміністрації Президента України Ганна Герман, відповідаючи на запитання про долю видань «Кримська світлиця» і «Къырым», сказала, що «дуже б хотіла, щоб в Криму була і українська газета і газета кримськотатарською мовою».

Вона пошкодувала, що ці проблеми досі не вирішені, і пообіцяла звернутися до кримського прем’єра Василя Джарти, щоб той підтримав обидві газети. Однак, після уточнення, що за ці видання відповідає не Рада міністрів АРК, а Міністерство культури України, пообіцяла «жорстко поговорити» з міністром Михайлом Кулиняком, який якраз тепер перебуває у Криму.

Нещодавно чернігівська міліція прозвітувалася в місцевій пресі про результати своєї діяльності в 2011 році під заголовком «Українська міліція нового формату: результати і перспективи». Поміж іншої статистичної інформації, що висвітлює позитивну динаміку боротьби із злочинністю та реформування органів внутрішніх справ, особливу цікавість викликають дані про скарги на порушення прав людини працівниками міліції.

Зокрема у повідомленні зазначається:

«З початку поточного року в області було зареєстровано 418 повідомлень щодо порушення дотримання прав людини, з них 12 щодо побиття, 11 – незаконного обшуку, 2 щодо незаконного затримання, 16 щодо незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та 245 щодо незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Проведений аналіз вказаного напрямку роботи вказує на те, що з усіх вказаних вище повідомлень щодо порушення прав людини 208 взагалі не підтвердились, по 125 повідомленнях матеріали в порядку ст. 97 КПК України були направлені до органів прокуратури, якою було прийнято 124 рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, за 1 повідомленням порушено кримінальну справу (РМОП «Беркут»).»

Тобто з 418 повідомлень тільки по 1 (!) скарзі були виявлені ознаки злочину в діях правоохоронців й було прийнято рішення про порушення кримінальної справи. І ще не факт, що й ця справа дійде до суду. Дійсно така статистика вражає.

Далі більше. Автори матеріалу підсумовують, чому ж все-таки громадяни скаржаться на дії міліціянтів:

«Вивченням вказаної статистики встановлено, що більшість громадян спонукала до написання звернень природна захисна реакція на обвинувачення у скоєнні злочину або правопорушення, з метою уникнення покарання за вчинені дії, заплутати слідство та перешкодити встановити істину у справі.»

Тобто за логікою правоохоронців, скаржитися на незаконні дії працівників міліції мають нахабство лише шахраї, крадії й хулігани.

Така звітність міліціянтів виглядає особливо цинічно на фоні останніх заяв українських правозахисників, що 40 кожні секунд українська міліція застосовує насильство проти людини, а кількість випадків катувань у міліції протягом 2010 року зросла від 600 тисяч до 780 тисяч на рік. Але чернігівська міліція, мабуть, не має до цього жодного відношення.

Нестатутні стосунки або просто «дідівщина» були типовими рисами радянської армії. Ця проблема лишається й в українському війську, хоча, можливо, й у менших масштабах.

Львів‘янин Роман може чимало розказати про «дідівщину». Три роки тому він відслужив, але досі пам‘ятає як солдати старшого призову принижували й знущались над новачками, примушували працювати замість себе. «Мене навчили, що армія – група людей, об’єднаних хамством, несправедливою субординацією та сентиментами до СРСР», – ділиться своїми невеселими спогадами хлопець. За його словами, йому й на власній шкірі довелося зазнати, що таке армійське насильство.

Казати, що Роману просто не пощастило, було б помилкою. Як засвідчило опитування, проведене Центром європейської та євроатлантичної інтеграції у військових частинах Черкаській області, «дідівщина» залишається поширеним явищем в українській армії. Більше того, солдати ставляться до нестатутних відносин як до традиції, «хоча й неприємної, але такої, що її можна витримати», розповів у розмові з Deutsche Welle директор Центру Віктор Велівченко.

Міноборони: проблема існує

Існування цієї проблеми не приховують і в міністерстві оборони України. Щоправда, там зауважують, що нинішню ситуацію не можна порівнювати з «дідівщиною» радянських часів. «Те, що зараз, це – не «дідівщина», це конфлікти, суперечки, адже маємо тільки два призови водночас. Там різниця менше півроку. Це не так, як 20 років тому, коли сухопутні війська служили по два, а моряки по три роки», – сказав керівник відділу департаменту преси міноборони Костянтин Саділов у розмові з Deutsche Welle.

Також деякі експерти вказують не певний прогрес у боротьбі з нестатутними стосунками в українській армії. Провідний експерт воєнних програм Центру імені Разумкова Олексій Мельник сказав у розмові з Deutsche Welle, що сьогодні українські солдати значно менше потерпають від нестатутних відносин, ніж їхні батьки, що служили в радянській армії. На його думку, покращенню ситуації сприяла демократизація суспільства і розвиток системи демократичного цивільного контролю над збройними силами, наголосив експерт.

Солдати налаштовані скептично

Представник міноборони Саділов запевнив, що у відомстві намагаються вживати заходів, які б допомогли якщо не побороти, то принаймні звести конфлікти між солдатами до мінімуму. За його словами, з кожним роком кількість таких випадків в Збройних Силах України зменшується на 5-6 відсотків. На рік можна говорити про кілька десятків інцидентів, які фіксують, і що переходять у ранг правопорушень, повідомив Саділов.

Це офіційні дані, не виключно, що реальні цифри є вищими. Ні для кого не секрет, що чимало випадків «дідівщини» з тих чи інших причин замовчуються самими солдатами. До речі, раніше замовчуванню сприяли й норми, які діяли в армії. У міноборони пояснюють, що ще 5-6 років тому командир за кожен такий інцидент у підрозділі ніс персональну відповідальність, тому часто конфліктні випадки справді приховували. Нині ж керівництво міноборони, за словами Саділова, змінило цю практику – якщо командир сам виявив, доповів і розпочав дисциплінарне розслідування, то його за це не карають, тож сенсу приховувати нема.

Серед солдатів, однак, і надалі панують скептичні настрої, про що свідчать знову ж таки результати дослідження Центру європейської та євроатлантичної інтеграції. Тільки шість відсотків опитаних молодих військовослужбовців сподіваються на вирішення проблеми нестатутних стосунків за допомогою командирів. Серед військових зі стажем таких ще менше, каже директор Центру Велівченко. Близько 30 відсотків опитаних вважають, що варто робити вигляд ніби взагалі нічого не сталося.

В усьому винні школа й батьки?

Поки що не відчутно особливо позитивного ефекту і від запровадження «телефону довіри», скориставшись яким солдати можуть повідомити про нестатутні відносини в підрозділі. За словами Велівченка, анкетування свідчить, що жоден солдат не користувався «телефоном довіри». «Дідівщина не є законом в українській армії, хоча, на жаль, існує. Існування дідівщини зумовлено передусім закритістю збройних сил», – пояснює Велівченко.

У самому міністерстві оборони не погоджуються з твердженням про закритість. Представник українського оборонного відомства Саділов наголосив, що питання військової дисципліни піднімають під час кожного засідання колегії міністерства оборони, до якого входять представники різних структур, а також народні депутати. Якщо школа й батьки не виховали порядну людину, то вісімнадцяти-дев’ятнадцятирічних важко перевиховати і в армії, вважає Саділов.

Олексій Мельник з Центру імені Разумкова сподівається, що нестатутні стосунки між солдатами зникнуть разом з переходом на контрактну армію. З цим погоджується й голова «Центру Громадянських Свобод», що опікується правами призовників, Олександра  Матвійчук. В розмові з Deutsche Welle серед головних причин «дідівщини» вона назвала примусовий строковий призов. На її погляд, вихід – в ліквідації примусового призову, запровадження добровільного набору та покращення фінансування армії.

Українська міліція посилено тренується діяти під час масових акцій, зокрема – зупиняти вуличні заворушення.

У спецпідрозділах “Беркут” такі навчання проходять щотижня, повідомляє Радіо Свобода.

У МВС пояснюють це підготовкою до чемпіонату Євро-2012, який триватиме лише місяць.

Утім з неофіційних джерел відомо, що розганяти масові акції готуються і в інших містах.

Правозахисники та представники опозиції кажуть, що таким чином силові відомства готуються протидіяти акціям протесту проти чинної влади.

У свою чергу речник МВС Сергій Бурлаков заявиви, що підрозділи МВС у всіх регіонах регулярно навчаються діяти під час масових акцій.

“Відпрацьовують дії під час безпорядків, які чинять футбольні фанати. Навчання відбуваються відповідно до річного плану. Зокрема, “Беркут” щотижня вчиться діяти за оперативними планами “Грім”, “Хвиля”, “Сирена”, – сказав він.

“Навчання в тих регіонах, де проходитиме Євро-2012, стали інтенсивнішими. У решті регіонів вони на попередньому рівні”, – додав Бурлаков.

Тим часом прості співробітники міліції в регіонах визнають, що додаткові навчання таки проходять.

Зокрема, про це розповів один із міліціонерів Ужгорода, в якому, як відомо, жодних подій до чемпіонату Європи з футболу не передбачено.

Тим часом у Луганській області такі навчання проводяться публічно. Бійці внутрішніх військ навчаються протидіяти юрбі кийками та щитами.

Голова харківської правозахисної групи Євген Захаров сумнівається, що міліція готується саме до Євро-2012.

З ним погоджується і депутат від НУНС Геннадій Москаль. Він пов’язує такі тренування саме з підготовкою до розгону можливих мітингів проти влади.

“Не вірте, що це підготовка до чемпіонату з футболу. Квитки купують за великі кошти, за вибірковим принципом, тому організованих груп фанатів та заворушень не буде. Це лише прикриття, бо і суспільство, і влада сьогодні бачать, як зростають протестні настрої. Але немає кому їх очолити. Інакше б уже відбувся і третій Майдан, і четвертий, і п’ятий”, – наголосив Москаль.

 Сімферопольський місцевий суд заборонив проведення у понеділок біля будинку Ради міністрів АРК флеш-мобу, організованого кримськими громадськими активістами через одну із соціальних мереж. Учасники акції, більшість з яких один одного не знає, збиралися посидіти на сходах перед центральним входом до кримського уряду і попити там квасу. Флеш-мобери виконали судове рішення, однак пообіцяли його оскаржити у суді вищої інстанції.

Кримські громадські активісти, які організувалися через соціальну мережу «Фейсбук», збиралися висловити свій протест проти кадрової політики в Криму, коли на ключові (і не тільки) посади в органах центральної, республіканської і навіть місцевої влади в автономії призначаються переважно вихідці з Донецької області.

Як розповів один із ініціаторів цієї акціїСергій Веселовський, спершу її назвали «Здрастуйте, Василю Георгійовичу!» і планувалося, що флеш-мобери прийдуть з порожніми пляшками від пива, які б імітували «коктейлі Молотова». Це мало б виглядати як натяк на нещодавній інцидент, коли один із жителів Сімферопольського району намагався підпалити будинок кримського уряду, кинувши у двері пляшку із запальною сумішшю. Сергій Веселовський каже, що учасники флеш-мобу хотіли показати владі, як значна частина кримчан до неї ставиться, а після акції збиралися прибрати усі пляшки.

Втім, багато інтернет-активістів розцінили назву заходу образливою для кримського прем’єра Василя Джарти, який продовжує боротися з важкою хворобою, а міліція ще за тиждень до його проведення попередила учасників флеш-мобу про адміністративну відповідальність. Акцію перейменували: «Не доводьте до гріха!» і замість порожніх пивних пляшок її учасники вирішили принести пластикові склянки з бочковим квасом, а також офіційно сповістити про свої плани місцеву владу. Тим не менш, суд у неділю заборонив і таку акцію, хоч у ній спершу зголосилися взяти участь лише кілька десятків учасників.

Влада боїться флеш-моберів?

До суду звернулися представники Сімферопольського міськвиконкому. Його чиновники повідомили, що цього дня на центральному майдані міста перед будівлею уряду вже проходитиме публічна акція на честь «Всесвітнього дня кохання».

Крім того, ініціатори флеш-мобу повідомили владу про свій захід лише в суботу, а якесь рішення міськвиконкому вимагає, щоб про публічні акції сповіщали аж за 15 днів, тож чиновники, мовляв, цього разу не встигають підготуватися. Суд погодився з такими аргументами, і, пославшись на постанову Президії Верховної Ради СРСР ще від 1988 року, заборонив проведення мирних зборів громадян перед Радою міністрів АРК.

Коли Олександра Дворецька, яка офіційно повідомляла міськраду про флеш-моб, прийшла на центральний майдан Сімферополя, там уже її чекали правоохоронці і судовий виконавець. Останній попередив Олександру та її подругу, яка прийшла зі склянкою квасу, про заборону акції. У цей час на майдані з квасом у пластиковому посуді перебували ще кілька осіб і півтора десятка журналістів, а також група неповнолітніх підлітків із плакатами про кохання і безкоштовні обійми.

Олександра Дворецька оголосила, що акції не буде, і заявила, що насправді злякалася влада, яка боїться, коли громадяни, навіть так, без політичних вимог і критики уряду, виходять показати свою позицію.

Олександра Дворецька збирається оскаржити рішення суду і, за її словами, у цьому їй допоможуть фахівці з Української Гельсінської спілки з прав людини. Вона сподівається, що Україна не піде шляхом Білорусі, а флеш-моби залишатимуться частиною громадського життя автономії.

Доба Януковича може вписати у свій реєстр типову для багатьох епох спробу. Хто тільки із Президентів не намагався реформувати Кримінально-процесуальний кодекс! От і команда Януковича взялася за цю апріорі гучну справу.

Проект нового Кримінального процесуального кодексу України з’явився на сайті Міністерства юстиції. В перших реакціях на цей проект відразу ж помітили (як-от колишній міністр юстиції Микола Оніщук), що автори проекту істотно принизили ідею суду присяжних як таку в найбільш делікатній справі – довічного ув’язнення.

Думали і надумали – запропонували розглядати такі справи складом із трьох суддів і двох присяжних. Тобто реформа кодексу в одному із найскладніших судових питань по суті є поверненням до радянських систем судочинства.

За цим фактом стоїть досить серйозна істина. Українська юстиція і досі залишається в лещатах традиційних схем, в яких домінує силовий фактор. Тобто, у судовому процесі влада і досі схильна віддавати перевагу слідству і прокуратурі, уникаючи посилення ролі захисту.

Інститут присяжних в багатьох аспектах створював і продовжує створювати в багатьох країнах певний баланс між обвинувальною стороною і адвокатами підсудних. Слідство і прокуратура в умовах суду присяжних повинні вступати в змагання із захистом і переконувати 12 присяжних у своїй правоті.

Заокеанський приклад

У 1994–1995 роках в Америці відбувалася одна із найгучніших судових справ. На лаву підсудних потрапив відомий у світі кіноактор і спортсмен О’Джей Сімпсон. Його звинуватили у жорстокому вбивстві своєї колишньої дружини та її друга.

Здавалося, для багатьох було очевидним, що Сімпсон скоїв цей злочин. Сторона обвинувачення представила абсолютно незаперечні факти.

Однак ці факти були повністю «розвалені» адвокатами підсудного. При цьому був використаний принцип сумніву вини.

Захист застосував усі можливі шляхи, щоб поставити під сумнів висновки обвинувальної сторони. На очах у мільйонів телеглядачів у різних країнах світу в прямому ефірі відбувалося запекле змагання між обвинувальною і захисною сторонами.

Чи не цього факту так сильно бояться українські начальники від права?

І врешті-решт адвокати Сімпсона, представивши купу помилок слідства, заклали сумнів у більшості присяжних, і підсудного було виправдано.

При цьому адвокати намагалися уникнути питання, чи вбивав Сімпсон, чи ні. Вони обговорювали і доводили некомпетентність, недбальство слідства і обвинувачення. Це спрацювало.

Українська реальність

Радянське право в принципі не приймало можливість рівного змагання у суді між захистом і обвинувальною стороною. Прокуратура завжди мала привілейоване становище в порівнянні із захистом. Саме тому інститут присяжних, який міг би вирівнювати шанси сторін, ніколи не стояв на порядку денному як можливий варіант судочинства в СРСР.

Очевидно, і пострадянський період продовжує віддавати перевагу позиції сили. Тому і присяжні у своїй класичній ролі й до сьогодні лякають начальників судочинства країни, яка уже 20 років позиціонує себе як незалежна.

Як видно, деякі елементи залежності від радянської доби ще досить відчутні. Саме про це свідчить запропонований Міністерством юстиції новий проект Кримінального процесуального кодексу України.

Тим часом в тій же Америці інститут присяжних продовжує завдавати серйозних клопотів слідству і прокуратурі.

Не далі як у липні в Орландо, в американському штаті Флорида, закінчився не менш гучний судовий процес над Кейсі Ентоні – жінкою, яку обвинувачували у навмисному вбивстві власної доньки. І знову присяжні висловили сумнів, оскільки слідство і прокуратура не були достатньо переконливими для остаточного звинувачення в убивстві.

Тобто ще раз присяжні довели, що для кардинальних і радикальних звинувачень слідство повинно бути максимально підготовленим. Позиція сили, вплив держави, ба навіть тиск громадськості виявилися слабкішими, ніж 12 присяжних.

Я не закликаю копіювати. Можна віднайти щось своє. До речі, структура «народних засідателів» (як ти їх не називай) – явно не український винахід.

Богдан А. Футей є суддею Федерального суду претензій США з травня 1987 року. Починаючи з 1991-го бере активну участь у програмах із верховенства права і демократизації в Україні: суддівських програмах обміну, семінарах. Був радником Робочої групи з питань розробки Конституції України. Суддя Футей також був офіційним спостерігачем під час парламентських виборів 1994-го, 1998-го, 2002-го та 2006 років, президентських виборів 1994-го, 1999-го, 2004-го та 2010 років. Оглядав українське виборче право і розробляв керівні принципи для міжнародних спостерігачів

Автори проекту Конституції України 1996 року та ті, хто її приймав, усвідомлювали: наріжним каменем демократії є верховенство права. Розуміли, що система, в якій виконуються примхи однієї людини або в якій певне коло зацікавлених осіб може переступити закон, не може назватися демократичною.

Упродовж останніх 15 років Конституція гарантувала, що «в Україні визнається та діє принцип верховенства права». Основний закон розподіляє владу в державі на законодавчу, виконавчу та судову і встановлює, що кожна з них реалізує свої права в межах визначених повноважень. У рамках судового провадження Конституція гарантує багато прав. Наприклад, право всім учасникам процесу на «рівність перед законом і судом» та право надавати докази, мати відкритий процес і право на судовий процес відповідно до законів країни.

Як усвідомлювали автори проекту Конституції, без цих гарантій демократія є неефективною. Без стабільної та послідовної правозастосувальної практики, примхливі та суперечливі судові рішення вселятимуть невпевненість і руйнуватимуть будь-яку довіру законослухняного громадянина до неупередженого суду. Без верховенства права країна є поділеною між тими, хто над законом, і тими, хто нижчий за нього. Або на тих, хто пише правила і робить усе що заманеться, і на тих, хто мусить виконувати ці правила. Без судової гілки влади, що гарантуватиме захист прав людини на свободу слова, преси, на процесуальні гарантії, можуть принижуватися права меншин і непопулярних груп. Без незалежної судової гілки неможлива повага до верховенства права. Відсутність захисту цих категорій може заважати сталому демократичному, політичному й економічному розвитку України на шляху до європейських стандартів життя.

Дві нещодавні події похитнули впевненість у тому, що верховенство права та всі інші гарантії утверджуються в Україні.

По-перше, судове переслідування колишнього прем’єр-міністра Юлії Тимошенко створило щонайменше видимість недоречності, що затьмарило імідж української правової системи та судової влади. Є численні порушення процесуального законодавства та норм Конституції. Ув’язнення Тимошенко негайно поставили під питання різні країни й організації, лідери світу, зокрема й екс-президента Леоніда Кравчука, колишнього спікера парламенту Арсенія Яценюка, колишнього глави Служби безпеки України Валентина Наливайченка, багатьох членів парламенту та виконавчої влади Європейського Союзу, Державного департаменту США й американських сенаторів: Джона Маккейна та Річарда Лугара.

Оригінал тексту англійською: The Ongoing Battle to Protect the Rule of Law in Ukraine

Ці процесуальні порушення ставлять питання за рамками вини чи невинуватості конкретної особи, яка за волею долі є лідером опозиції. Вони ставлять питання: захист основоположних свобод, закріплених у Конституції, гарантовано всім чи тільки правлячій еліті й тим, хто має зв’язки в політиці? На тлі цих можливих порушень хтось має запитати: де українське юридичне суспільство, де Пленум Верховного Суду? У Сполучених Штатах низка неурядових організацій, наприклад, Американська асоціація правників, допомагає гарантувати дотримання належних процедур. Але де є такі неупереджені організації в України? Крім того наміри України інтегруватися у велике європейське співтовариство значно уповільнюються на тлі беззаконня.

По-друге, прийняття у липні 2010-го нового Закону «Про судоустрій та статус суддів» засвідчило послаблення і так надміру заполітизованої судової системи. Цей закон передбачає систему, у якій президент може ліквідовувати суди, а Верховний Суд не має влади над судами нижчого рівня, що приймають рішення про передачу справ до Верховного Суду. Систему, у якій Вища рада юстиції грає заполітизовану роль, а конституційні гарантії щодо суду присяжних ігноруються. Послаблення судової системи та її зростаюча підконтрольність виконавчій гілці влади зменшує рівень захисту, гарантованого Конституцією всім українцям.

Після останніх подій Україна опинилася на краю прірви з пошкодженим іміджем. Держава має сама у себе спитати: яке значення для країни має Конституція? Якщо Основний закон має «найвищу юридичну силу» і є запорукою демократичного розвитку держави – тоді ці слова слід поважати, а конституційних принципів дотримуватися. Якщо ж Конституцію розглядають як щось, що можна порушити за незручної ситуації, то такий Закон є лише словами на папері й не зможе забезпечити свободи, за які боролися українці. Без цих свобод майбутнє України як демократичної нації є у небезпеці.

Я продовжую вірити в Україну та український народ.

Учасники заворушень у Великобританії координували свої дії за допомогою інтернетів та смартфонів. Слова Кемерона про наміри обмежити доступ до соціальних мереж для зловмисників обурили не лише британців.

«Якщо люди використовують соціальні мережі, щоб провокувати насильство, то ми повинні їх зупинити», – позиція британського прем’єра пролунала чітко та однозначно. Він планує обговорити з власниками мереж, у який спосіб можна блокувати схильних до агресивних дій користувачів. Згідно з планами Кемерона, поліція та служби безпеки повинні долучитися до відстеження потенційних злочинців в інтернеті. Вже у п’ятницю, на другий день після заяви Кемерона, на лаві підсудних на півдні Англії опинився 27-річний чоловік за звинуваченням у закликах до скоєння злочинів за допомогою мережі Facebook, насамперед ідеться про грабіжництво та пошкодження майна. Так само і  в інших регіонах Великобританії поліція проводить слідчі дії стосовно користувачів Facebook. У Плімуті, наприклад, одинадцятирічну дівчинку відвідали чиновники, щоб провести інструктаж щодо використання соціальних мереж. Підозрюють, що вона закликала до участі у вуличних протестах, використовуючи свою сторінку в цій соціальній мережі. Іншу 18-річну дівчину звинуватили в тому, що вона за допомогою смартфона Blackberry підбурювала своїх знайомих.

Загроза наступу на свободу поглядів?

Критики вбачають в урядових планах, а також у діях поліції у Великобританії загрозу для демократії. Медіа-юрист Стів Кунцевич зазначає, що урізання прав користувачів було б «найфундаментальнішим втручанням у мережі  з боку уряду за останні 15 років». Він побоюється, що розвиток ситуації за таким сценарієм міг би призвести до «ерозії права на свободу висловлення думки». Рік Фергюсон з впливової групи Trend Micro заявив, що технічно блокувати доступ подібним чином практично неможливо. «Ми ж бачили це на прикладі брутальних диктатур. Навіть у Єгипті, Ірані чи Лівії, на відміну від демократичної Великобританії, спроби обрубувати доступ до інтернету виявилися марними. Люди завжди знаходять обхідні шляхи», – сказав Фергюсон.

У мережі обурюються

Самі інтернет-коритстувачі не приховують свого обурення словами Камерона. Усього лишень якихось півроку тому британський прем’єр з огляду на революційний рух в арабському світі вимагав свободи висловлення поглядів в інтернеті, а самі соціальні платформи називав «впливовим інструментом у руках громадян». На думку єгипетського блогера Махмуда Салема, Великобританія, а з нею і всі уряди «країн першого світу», якщо вдадуться до обмежень соціальних мереж, то самі з себе «видовищно зірвуть маски». Журналіст Джефф Джервіс у своєму блозі (www.buzzmachine.com) прямо звернувся до Девіда Камерона, запитавши, що в такому разі відрізняє його від урядовців Саудівської Аравії.

Так само і в німецькому інтернет-просторі з обуренням реагують на британські плани. Блогер Томас Кнювер назвав пропозицію Девіда Кемерона «справжнім ідіотизмом» www.indiskretionehrensache.de.  Користувач під ніком Gerry 10 написав читацький коментар під статтею на сайті www.zeit.de: «Якщо він це зробить, то тоді жоден політик у ЄС не зможе скаржитися на ситуацію з дотриманням прав людини у Китаї».

Речник Facebook уже заявив у п’ятницю, що компанія з радістю готується до  зустрічі з британським урядом, аби повідомити про вжиті заходи, щоб ця мережа навіть у час таких викликів залишалася «безпечною та позитивною платформою».

Упродовж останніх трьох ночей на вулицях британських міст панував спокій. Постає питання, хто має прибирати те, що залишили після себе учасники заворушень. Відповідь на нього теж можна знайти в інтернеті. На порталі www.riotcleanup.co.uk британці домовляються про спільне прибирання розгромлених міських вулиць.

Проблема становлення національної системи підтримки та захисту прав людини є об’єктом уваги з боку європейського співтовариства, країни якого зацікавлені в сталому розвитку України як правової держави та наданні необхідних ресурсів для вирішення проблем у цій сфері. За оцінкою національних експертів, серед країн Східної Європи Україна отримує одну з найбільших часток міжнародної допомоги .

У зв’язку з цим фактом привертають увагу неодноразові на протязі 2010-2011 рр. звинувачення з боку представників уряду та депутатського корпусу на адресу громадянських інституцій у так званому «грантожерстві», тобто неефективному використанні донорської допомоги, при цьому остання розглядається як така, що часто має сумнівні цілі та не відповідає внутрішній державній політиці. Одночасно громадянське суспільство та міжнародне товариство стали свідками розробки парламентом законопроекту, який покликаний забезпечити контроль за фінансуванням громадських організацій в Україні таким чином, щоб забезпечити їх фінансування виключно за рахунок коштів громадян України, тобто без залучення зарубіжних фондів .

То які ж кошти надходять до України від міжнародних донорів на забезпечення прав людини і на що витрачаються ці кошти? Чи дійсно існує в Україні клас «грантожерів», які витрачають міжнародну допомогу на непотріб?

Якщо ми проаналізуємо ситуацію у цій сфері за останні роки, то ми побачимо, що лише Європейська Комісія та Рада Європи у 2009-2010 роках реалізовували шість проектів в області верховенства права та захисту прав людини. Інші донори здійснюють допомогу щонайменше за трьома пріоритетними напрямками в галузі захисту прав людини – розвиток судової системи (USAID), підтримка системи кримінальної юстиції (ОБСЄ, CIDA, SIDA, Департамент юстиції США) та доступ до правосуддя (датська програма MATRA, Інститут відкритого суспільства). До числа постійних донорів входять уряди США, Великої Британії, Нідерландів, Німеччини, Канади, Швейцарії та Швеції, а також Програма розвитку ООН. Навіть Японія надає певну підтримку Україні в області демократичних ініціатив та моніторингу виборчого процесу. Провідна роль при цьому належить Європейському Союзу та уряду США, якщо брати за індикатор розмір асигнувань, виділених під реалізацію проектів та спільних програм. Серед приватних донорів найбільш помітну роль відіграють такі благодійні інституції, як Фонд Джорджа Сороса та Фонд Чарльза Стюарта Мотта.

Загальна ж кількість міжнародних донорів, що сприяють розвитку демократії та покращанню стану справ в галузі дотримання прав людини, за оцінками європейських аналітиків, перебільшує цифру у тридцять агенцій .

Уряд США на сьогодні є найбільшим донором у сфері підтримки прав людини та розвитку демократії в Україні. Починаючи з 1992 р., система підтримки урядових та місцевих ініціатив встановилася таким чином, що основне навантаження припадає на програму USAID (United States Agency for International Development), неурядову організацію NED (National Endowment for Democracy) та безпосередньо Посольство США в Україні.

Бюджет USAID, наприклад, в 2010 році для України склав 96 млн. 47 тис. дол. США, в тому числі на Програму підтримки верховенства права та прав людини – 5 млн. 719 тис. дол. США, Програму розвитку громадянського суспільства – 15 млн. 324 тис. дол. США .

До числа видів діяльності, що підтримуються USAID у сфері правової реформи та верховенства права, уряд США традиційно відносить проекти, спрямовані на розвиток більшої прозорості та підзвітності судової влади, зростання рівня довіри до неї у суспільстві, кращого доступу громадян до правосуддя завдяки створенню системи безоплатних юридичних консультацій; формування згоди з питань судової реформи, автоматизації та більшої ефективності роботи судів. Широко заохочуються також заходи щодо вдосконалення моніторингу діяльності судів з боку громадянського суспільства та розвитку співпраці між судами та ЗМІ. Так, протягом 2009-2010 рр. в рамках програми планувалося створити п’ять нових безплатних юридичних консультацій («юридичних клінік») та сім центрів правової допомоги у регіонах, де ці потреби задовольнялися не повністю. Ресурси програми також були залучені для створення фонду правового захисту, який мав забезпечити фінансову підтримку при веденні високовартісних справ – зокрема, за колективними позовами . У 2009 році USAID підтримало діяльність мережі 8 громадських консультативних центрів, які надали понад 5266 консультацій правового характеру, ініціювали майже 1461 адміністративну справу, представляли інтереси громадян при розгляді майже 613 справ у судах у 2009 році, а також надали безоплатну правову допомогу у всіх регіонах України малозабезпеченим громадянам та тим, які не мають належного доступу до юридичних послуг .

За результатами 2010 року більше 2500 працівників судових органів отримали методичну та технічну допомогу, а USAID надала додаткову допомогу в розробці проекту нового Кримінально-процесуального кодексу, який надійшов до парламенту для подальшого розгляду . В процесі реалізації навчальних програм USAID підвищили фаховий потенціал 484 судів по всій території України. Під егідою USAID було також розроблено спеціалізований курс навчання з питань соціальної роботи для представників громадських організацій, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми. 820 потерпілих від торгівлі отримали безпосередню медичну, психологічну, юридичну допомогу. Мережа громадських організацій, що безпосередньо надають таку допомогу, розширилася до 30 НУО. Фонд «Східна Європа» у семи містах України провів навчальні семінари з питань КСВ для журналістів, участь у яких взяли загалом 245 осіб .

На відміну від зазначених заходів у сфері верховенства права та захисту прав людини, Програма USAID з розвитку громадянського суспільства надає перевагу зусиллям у сфері розвитку громадянського суспільства, результатом яких має стати розвиток громадської активності та зміцнення потенціалу НУО, що зазвичай стосується підтримки політичних та соціальних прав громадян. Ці напрямки у 2008 році реалізовувалися в межах проекту «Об’єднуємося заради реформ» (UNITER) та програм Фонду «Євразія». Діяльність проекту UNITER була спрямована на зміцнення організаційної спроможності провідних українських НУО, підвищення їх фінансової самостійності та фахових навичок у правозахисній діяльності. У рамках програми Фонду «Євразія» був створений Фонд «Східна Європа», діяльність якого у 2008 році мала зосередитися на шести головних напрямках, до яких серед інших належали розв’язання проблем вразливих соціальних груп, розвиток партнерства між територіальними громадами, а також розбудова спроможностей до чесного і справедливого врядування.

Ресурси наступного джерела допомоги, американської організації NED, із середнім щорічним розміром бюджету для України приблизно у 2 млн. 200 тис. дол. США, спрямовуються на більш широку мережу неурядових організацій, які працюють у сфері захисту прав людини. У 2009 році таку підтримку отримали 49 українських організацій із загальним річним бюджетом 2 млн. 888 тис. дол. США. Серед напрямків підтримки слід зазначити сприяння реалізації громадянами України своїх політичних прав (приблизно 486, 3 тис. дол. США); забезпечення моніторингу та аналізу дотримання прав людини в Україні (471, 2 тис. дол. США); підтримка свободи слова та доступу до інформації (401, 598 тис. дол. США); заходи, спрямовані на захист прав жінок (81, 5 тис. дол. США), свободи переконань (42 тис. дол. США), права на приватність (28, 7 тис. дол. США) .

Безпосередня підтримка ініціатив громадянського суспільства здійснюється також Програмою демократичних грантів, що працює при Посольстві США в Україні. Враховуючи, що з 1996 року Програмою було підтримано більше 600 проектів із бюджетом від 5 до 15 тис. дол. США, щорічний бюджет програми складає в середньому 420 тис. дол. США .

Європейський Союз протягом 2010-2011 рр. здійснює підтримку України шляхом реалізації близько 250 проектів, проте захисту прав людини безпосередньо стосувалися лише четверо з них: «Створення національної системи попередження катувань та поганого поводження в Україні» (бюджет € 696, 680.00 спільно з Радою Європи), «Правовий та соціальний захист дітей шукачів притулку та біженців в Україні» (бюджет € 960, 000.00), «Зміцнення національних механізмів та ресурсів щодо ліквідації торгівлі дітьми в Україні» (бюджет € 596, 559.00), «Права жінок та дітей в Україні» (бюджет € 1, 080, 000.00 спільно з Радою Європи) . Інші програми ЄС у галузі верховенства права спрямовані на підвищення ефективності судової системи (бюджет € 10, 321, 800.00) , навчання державних службовців (бюджет € 1, 075, 000.00) та підвищення кваліфікації суддів (бюджет € 1, 100, 000.00) .

Рада Європи, як один із найвпливовіших донорів, певний обсяг допомоги реалізує в рамках спільних проектів, які випливають із договорів як з Європейською комісією, так й з державами-членами РЄ і державами зі статусом спостерігача . Таким, наприклад, є проект “Боротьба з проявами жорстокого поводження і безкарністю у країнах Південного Кавказу, Молдові й Україні”, розрахований на реалізацію протягом 2009-2011 рр. спільно з Європейською комісією . Стратегія донорської допомоги документально закріплена спеціальним документом – Планом дій РЄ щодо України на 2008-2011 роки. План був ухвалений Комітетом Міністрів Ради Європи на початку липня 2008 року із безпрецедентним за обсягами за весь період членства України в Раді Європи бюджетом в обсязі близько 25 млн. євро . План дій є базовим концептуальним документом, який містить такі основні розділи, як захист та сприяння правам людини; верховенство права; вибори; сприяння демократичним процесам, залучення громадськості й належне врядування на місцевому і регіональному рівнях тощо.

Аналіз проектів, включених у 2009-2011 рр. в програму підтримки прав людини в України, дозволяє виокремити в якості основних проекти, результатом яких є:

– підвищення професійності представників органів влади, які безпосередньо відповідальні за дотримання міжнародних стандартів в реалізації внутрішньої політики (проект «Підвищення рівня захисту й дотримання прав людини завдяки посиленню потенціалу окремих цільових груп (правників – суддів, прокурорів, адвокатів) і інститутів України щодо використання в повсякденній роботі європейських стандартів і норм у царині прав людини»), січень 2009 – грудень 2010.

– забезпечення свободи слова (проект «Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі»), серпень 2008 – квітень 2010.

– формування інституцій громадянського суспільства як незалежного механізму контролю за дотриманням прав людини в діяльності органів влади (проект «Формування активної мережі незалежних позасудових правозахисних структур»), січень 2008 – грудень 2009.

– створення необхідних умов соціального захисту для громадян України та окремих вразливих груп (проект «Формування сучасної системи соціального забезпечення відповідно до європейських стандартів і норм (включаючи розробку відповідних рекомендацій щодо законодавчих дій та керівних принципів політики, а також навчання соціальних працівників); підготовка до підписання/ратифікації Європейського Кодексу соціального забезпечення»), січень 2008 – грудень 2011.

– Захист прав національних меншин та мігрантів (проекти «Посилення потенціалу органів державної влади щодо питань меншин», «Зміцнення національного потенціалу для розробки, здійснення, моніторингу та поширення інформації про національну політику щодо ромів та подолання негативних стереотипів, з якими стикаються роми», «Трудові мігранти – розробка політики/програм реінтеграції для мігрантів, що повертаються на батьківщину, та політики/програм інтеграції для недавно прибулих мігрантів; посилення потенціалу національної міграційної служби»), січень 2008 – грудень 2011 .

Програма розвитку ООН (ПРООН) в Україні представляє міжнародну агенцію, яка забезпечує ефективне використання коштів, надісланих країнами-членами ООН, для підтримки демократичних інновацій. Механізми захисту прав людини наразі є ключовим елементом наступних проектів ПРООН:

– «Соціальна інтеграція людей з інвалідністю шляхом забезпечення доступу до зайнятості» (01.09.2008 – 01.09.2010). Бюджет проекту становить 290 тис дол. США .

– «Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні» (15.09.2008 – 15.09.2011). Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні є спільним проектом Європейського Союзу, Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку (SIDA) та Програми розвитку ООН. Бюджет 2010 року становив 2 млн. 415 тис. 993 дол. США .

– «Програма розвитку та інтеграції Криму» (01.01.1995 – 30.06.2011). Програму, створена у відповідь на складні проблеми соціального та економічного характеру, посилені питанням депортованих етнічних груп, наразі забезпечила доступ близько 200 тис. сільських жителів до якісних соціальних і комунальних послуг. Освоєні протягом 2005-2010 рр. кошти складають 11 млн. 200 тис. дол. США .

– «Розвиток громадянського суспільства» (01.01.2009 – 30.06.2012). Проект впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні спільно з місцевими та міжнародними партнерами та фінансується Міністерством закордонних справ Данії протягом 2009-2012 рр. Загальний бюджет проекту становить близько 3, 5 млн. дол. США .

Офіс Координатора проектів ОБСЄ в Україні підтримує ініціативи, спрямовані на зміцнення захисту прав людини та покращення прозорості і відкритості стосунків між громадянами і державою.

Бюджет Координатора проектів ОБСЄ в Україні в 2009 році, відповідно до рішення № 888 Постійної Ради від 2 квітня 2009 року, складає приблизно 2, 758, 500 євро, окрім позабюджетного фінансування, коли цього вимагають масштабні довгострокові проекти . Таким, наприклад, був спільний з Європейським Союзом проект, результатом якого стала підготовка протягом 2008-2010 рр. приблизно 90 тис. членів виборчих комісій. Частина проектів, підтриманих Офісом протягом 2008-2010 рр., були безпосередньо спрямовані на підвищення рівню захищеності прав людини ресурсами державного та недержавного секторів українського суспільства. Зазначені проекти були реалізовані в рамках наступних програм Офісу:

1. Програма «Верховенство права та права людини» .

«Удосконалення вищої освіти у сфері захисту прав людини», «Зміцнення верховенства права та захисту прав людини», «Національні превентивні механізми попередження тортур та інших форм жорсткого поводження в місцях тимчасового тримання, обмеження та позбавлення волі», «Відповідні стандарти відшкодування державою шкоди у випадку порушення прав людини».

2. Програма «Протидія торгівлі людьми та насильству в сім’ї» .

«Протидія торгівлі людьми», «Протидія насильству в сім’ї».

3. Програма «Демократизація та належне урядування» .

«Сприяння гендерній рівності», «Сприяння формуванню громадянського суспільства».

Посольство Великої Британії у 2008-2010 роках, окрім партнерської участі у спільних програмах та заходах, підтримало проект «Кожен має право працювати: Партнерство заради створення можливостей працевлаштування молоді з інвалідністю» із загальним бюджетом 140 тис.фунтів. За два роки проект охопив консультаціями щодо працевлаштування понад тисячу молодих людей та допоміг 132 із них знайти роботу .

Посольство Канади надає підтримку як силами власних проектів, так й за допомогою Канадської міжнародної агенції розвитку (CIDA). В 2010 році уряд Канади виділив більш, ніж 36 мільйонів канадських доларів на підтримку шести проектів, що відповідали пріоритетам розвитку уряду України. П’ять проектів були зосереджені на створенні середовища для сталого економічного зростання, тоді як шостий проект «Реформування системи ювенальної юстиції» надавав допомогу з метою покращення послуг та програм ювенальної юстиції, проведення тренінгів для суддів та інших учасників, що залучені до впровадження програм у сфері ювенальної юстиції в пілотних регіонах. Загальний бюджет проекту склав 6 млн. 200 тис. канадських доларів .

Канадська міжнародна агенція розвитку (CIDA) була одним з перших міжнародних донорів, які надали допомогу Україні в перші роки незалежності. Наразі у фокусі програм CIDA в Україні знаходяться питання підтримки принципів демократичного управління, верховенства права, гендерної рівності, дотримання прав та свобод . Загальний бюджет донорської допомоги у 200 тис. дол. США в 2010-2011 рр. переважно був призначений для захисту прав дітей, інвалідів, осіб похилого віку, розвитку рівності жінок та протидії ксенофобії .

Посольство Німеччини у 2010 році підтримало в Україні чотири правозахисних проекти на суму в еквіваленті 104 тис. євро: „Зміцнюємо сім’ї – захищаємо права дітей”, „Права жінок у суді”, „Проти насилля у сім’ї”, „Мініпроект Крим/Буковина” (захист прав етнічних меншин) . У 2009 році перевага також була надана проектам із захисту прав вразливих груп та протидії катуванню: „Проти торгівлі людьми – музикою перебороти мовчання“, „Проти сексуальної експлуатації дітей“, „Зміцнення системи прийомного батьківства в Україні“, «Міжетнічний літній молодіжний табір „Джерело толерантності“, „Проти катувань і поганого поводження в тюрмах“.

Посольство Нідерландів так само, як і посольства США та Канади, надає донорську допомогу у сфері захисту прав людини через спеціальну програму MATRA. Програма спрямована на сприяння країнам Південної та Східної Європи у розбудові демократичного суспільства, керованого за принципами верховенства права. В Україні, наприклад, з 2004 року MATRA підтримала 16 спільних проектів у цій галузі . Як правило, річний бюджет Програми приблизно у 300-350 тис. євро розподіляється таким чином, що на проекти у сфері захисту прав людини та прав етнічних меншин припадає 13% бюджету, ще 11% бюджету надаються проектам в сфері забезпечення свободи слова та підтримки національних ЗМІ . Незважаючи на те, що фінансування проектів відбувається з бюджету MATRA, безпосереднє керівництво проектами здійснює Посольство Нідерландів в Україні.

Посольством Швеції протягом 1995-2006 рр. було виділено 71 мільйон доларів США з метою підтримки реформ, що мали забезпечити інтеграцію України до європейських структур. Донорська допомога Швеції надходить через Шведську міжнародну агенцію розвитку (SIDA), яка є урядовою організацією і представлена окремим відділом в посольстві Швеції в Україні. SIDA реалізує донорську допомогу у співпраці із такими стратегічними партнерами, як Рада Європи, Європейський банк реконструкції і розвитку та Світовий банк. Річний обсяг допомоги Україні складав у шведських кронах близько 180 мільйонів на 2009 рік, близько 200 мільйонів – на 2010 рік і близько 220 мільйонів на період 2011-2013 років . Підтримка уряду Швеції традиційно здійснюється у двох стратегічних напрямках – демократичне врядування та права людини; природні ресурси та навколишнє природне середовище. Аналіз реалізованих проектів в сфері захисту прав людини дозволяє зробити акцент на наступних :

1. «Підтримка регіональних ініціатив підтримки ромського населення» (2006-2009), бюджет 777 273 євро.

2. «Зниження випадків ВІЛ-інфікування серед молоді південних та окремих східних регіонів України» (2006-2009), бюджет 1 млн. 090 тис. 909 євро спільно з ПРООН та UNICEF.

3. «Реформування системи охорони дитинства» (2006-2010), бюджет 409 091 євро.

4. «Реформування виборчої системи» (2007-2010), бюджет 363 636 євро.

5. «Протидія торгівлі людьми» (2006-2011), бюджет 1 млн. 648 тис. 352 євро спільно з Міжнародною організацією з міграції (МОМ).

6. «Система пробації та реінтеграції засуджених» (2008-2011), бюджет 13 млн. 630 тис. євро.

Посольство Швейцарії спрямовує донорську допомогу через окрему інституцію – Дирекцію з питань розвитку та співробітництва (DEZA), яка є агентством у складі Федерального Департаменту закордонних справ Швейцарії. DEZA відповідає за координацію діяльності федеральних відомств, спрямованої на розвиток співробітництва й надання Швейцарією гуманітарної допомоги в галузі розвитку демократії та засад ринкової економіки. Загальний обсяг допомоги, наданої Україні протягом 2002-2006 рр. швейцарською стороною, дорівнювала 29, 7 млн. швейцарських франків (CHF). Бюджет DEZA для України за програмою верховенства права та демократії у 2008 р. складав 2, 2 млн. CHF та 2, 7 млн. CHF – у 2009-2010 рр . Основними напрямками донорської підтримки є підтримка реформи кримінальної юстиції та пенітенціарної системи, профілактика дитячої злочинності.

Міжнародний фонд “Відродження” (МФВ), як частина мережі Інституту відкритого суспільства, заснованого Дж.Соросом, працює в Україні з 1990 року. МФВ залишається однією з найбільших благодійних фундацій в Україні з щорічним бюджетом до 7 млн. дол. США для сприяння неурядовим організаціям в сфері становлення відкритого, демократичного суспільства.

У 2009 році Фондом було підтримано понад 550 проектів для здійснення суспільно важливих громадських ініціатив, виділивши для цього 6, 5 млн. дол. США. Зокрема, програма «Верховенство права» підтримала 64 проекти в галузі забезпечення прав людини на суму 1млн. 305 тис. 547 дол. США, що у загальній сумі проектів склало частку 21.64%. Серед основних пріоритетів програма розглянула доступ до правосуддя (11 проектів з бюджетом $ 481675), судовий захист прав людини (5 проектів з бюджетом $ 87057), доступ до інформації (10 проектів з бюджетом $ 132973), моніторинг прав людини (4 проекти з бюджетом $ 71946), просвітництво в галузі прав людини (10 проектів з бюджетом $ 158457), посилення правових можливостей бідних верств населення (6 проектів з бюджетом $ 158289), реформування кримінальної юстиції (9 проектів з бюджетом $ 93015), сприяння реформуванню кримінально-виконавчої системи (8 проектів з бюджетом $ 112685).

Фонд Чарльза Стюарта Мотта надає підтримку українським неурядовим організаціям в сфері розбудови громадянського суспільства, юридичної підтримки та захисту прав населення. Протягом 2008-2011 років донорська допомога була отримана такими громадськими організаціями, як Українська Гельсінська спілка з прав людини (бюджет 200 тис. дол. США ), Комітет виборців України (бюджет 140 тис. дол. США ), Громадянська мережа ОПОРА (бюджет 100 тис. дол. США), Фонд відкритого суспільства (бюджет 100 тис. дол. США), Фонд «Європа XXI» (бюджет 100 тис. дол. США), Ресурсний центр «ГУРТ» (бюджет 90 тис. дол. США). З 2011 року до числа зазначених організацій приєднався Інститут громадянського суспільства (бюджет 100 тис. дол. США).

Загальний внесок світової спільноти в розбудову механізмів захисту прав людини в України досить складно піддати диференційованому розрахунку, оскільки вплив донорської допомоги тим чи іншим чином завжди має одним з результатів покращення стану справ в цій галузі. Ми можемо лише констатувати, що програми, спрямовані на підтримку принципів верховенства права, прав людини та демократичного врядування, протягом минулого 2010 року мали бюджет понад 60, 4 млн. дол. США із наступним розподілом серед основних донорів:

Суб’єкт донорської допомоги Розмір (дол. США)

1. USAID 21 млн. 043 тис.

2. Європейський Союз 14 млн. 832 тис.

3. Посольство Канади 6 млн. 592 тис.

4. ПРООН 4 млн. 290 тис.

5. Посольство Швейцарії 3 млн. 075 тис.

6. NED 2 млн. 200 тис.

7. Міжнародний фонд “Відродження” 1млн. 305 тис.

8. SIDA 1 млн. 271 тис.

9. Офіс Координатора проектів ОБСЄ 770 тис.

10. Програма демократичних грантів (США) 420 тис.

11. Фонд Чарльза Стюарта Мотта 340 тис.

12. CIDA 200 тис.

13. Посольство Німеччини 148 тис.

14. Посольство Великої Британії 116 тис.

15. Посольство Нідерландів 106 тис.

Однією з причин складності вимірювання як загальної цифри асигнувань, так й оцінки ефективності використання наданої допомоги є відсутність відповідних координаційних механізмів на державному рівні. Позиція держави з питань залучення донорських коштів є досить суперечливою через політичну складову, зокрема – через неузгодженість зовнішньої та внутрішньої доктрини розвитку України.

У 2007 р., наприклад, у рамках приєднання до Паризької декларації Україна висловила побажання країнам-донорам щодо надання державі міжнародної технічної допомоги та започаткування низки проектів у сфері прав людини та гендерної рівності. Відповідно до Паризької декларації, в Україні було створено спеціальну урядово-донорську групу, яка мала розробити загальну стратегію та концепцію отримання технічної допомоги українськими органами влади. Очікувалося, що в сфері прав людини та гендерної рівності будуть реалізовані щонайменше сім міжнародних проектів . Результати діяльності урядово-донорської групи наразі невідомі, як не можна знайти на урядовому порталі будь-яких посилань на донорську чи міжнародну допомогу.

Проте, підсумовуючи викладену вище інформацію, ми можемо констатувати, що з наданої донорами у 2010 році допомоги у розмірі понад 60, 4 млн. дол. США на потреби державного сектору була спрямована наступна її частка.

Так, за програмами ЄС, що передбачали підвищення ефективності судової системи, навчання державних службовців та підвищення кваліфікації суддів, у 2010 році було витрачено 12 млн. 496 тис. 800 євро. Посольство Канади для проведення тренінгів для суддів в рамках реформування системи ювенальної юстиції надало 6 млн. 200 тис. канадських доларів. Посольство Швейцарії на підтримку реформи кримінальної юстиції та пенітенціарної системи, профілактику дитячої злочинності також надало 1 млн. 300 тис. швейцарських франків. Щорічний розподіл бюджетів шведських програм, спрямованих на розробку системи пробації та реінтеграції засуджених, а також реформування системи охорони дитинства, вказує на отримання Україною у 2010 році 3 млн. 489 тис. 300 євро.

Загальна сума міжнародної благодійної допомоги, отриманої державними установами України в 2010 р. становить, таким чином, близько 30 млн. 832 тис. 900 доларів США, тобто 51% від річного обсягу допомоги. Проте цей відсоток є значно більшим з урахуванням проектів Ради Європи та програми USAID, які протягом минулого року надали методичну та технічну допомогу більше 2500 працівникам судових органів, а також підвищили фаховий потенціал 484 судів.

То хто ж є «грантожерами» в нашій країні, якщо більшість міжнародної допомоги отримує не громадські організації, а урядовий сектор? При цьому для урядовців та депутатів не є секретом, що протягом останніх 4 років донори надають пріоритет саме державному сектору, суттєво зменшивши фінансування інституцій громадянського суспільства до однієї третини власних бюджетів .

Стратегія та ефективність поділу донорської допомоги залишається дискусійною темою, оскільки уряд ані після 2005 року, ані після 2010 року не виявив належної політичної волі щодо реформування державних структур в сторону покращання їх роботи в галузі забезпечення прав та свобод людини. Незважаючи на значну донорську допомогу, в Україні з 2004 року залишаються у практично незмінному вигляді корумпована судова гілка влади, безконтрольні та вкрай непрозорі органи прокуратури, недіючий інститут омбудсмана, застаріле кримінально-процесуальне законодавство.

Натомість, саме ініціативи неурядового сектору, підтримані донорськими фондами, продовжують відігравати ключову роль в захисті прав людини та виконувати роль каталізатора в реформуванні внутрішньої державної політики. Цей факт наочно підтверджує позицію вчених стосовно того, що в сучасному демократичному світі громадянське суспільство виконує не тільки функції захисту прав та інтересів громадян, але й здійснює контроль за державою таким чином, щоб держава не перевищувала своєї компетенції і суворо дотримувалась конституційного принципу пріоритету прав і свобод людини і громадянина .

Головне управління МВС у Криму попередило організаторів та учасників сатиричного флеш-мобу «Здрастуйте, Василю Георгійовичу!» Про адміністративну відповідальність за проведення акції. Міліція автономії вважає, що такі заходи можна проводити лише з дозволу міськради Сімферополя.

За даними главку, 11 серпня у деяких ЗМІ з’явилася інформація про те, що 13 серпня на площі ім. Леніна в Сімферополі противники політики кримського прем’єр-міністра Василя Джарти проведуть свій сатиричний флеш-моб. У міліції стверджують, що організатор акції Сергій Веселовський закликав сімферопольців взяти участь у даному заході: принести з собою порожні пляшки з-під пива і вкласти в них шматки тканини.

«Тканиною ми заткнемо шийку пляшок і розставимо їх по всій площі та на сходинках будівлі Ради міністрів. Це буде імітація «коктейлю Молотова», яким намагалися підпалити будівлю », – цитує главк слова Веселовського.

Проте в міліції визнали, що є і друге обгрунтування для проведення акції, озвучене організаторами – протест проти продажу алкогольних напоїв неповнолітнім.
У зв’язку з цим міліція Криму повідомила, що заявку на проведення даної акції організатори в Сімферопольську міську раду не подавали.

«Організація, проведення та прийняття участі в даному заході будуть розглядатися як порушення чинного законодавства у сфері посягань на встановлений порядок управління», – заявили в міліції, попередивши, що санкція за цією статтею передбачає покарання у вигляді штрафу від 170 грн або адміністративний арешт на строк до 15 діб.

Від УГСПЛ: Правозахисниця Олександра Дворецька наступним чином прокоментувала погрози правоохоронців: “Небезпечні справи відбуваються в Криму. Тепер і плановані флешмоби опиняються поза законом. Ніхто з ГУ МВС, напевно, і не чув ні про ст.39 Конституції України, ні про ст.11 Європейської конвенції.

Молоді складно зрозуміти, як тепер проводити флешмоби, якщо вони за своїм визначенням не мають організаторів (лідерів), а його учасники часто не знають один-одного, а просто за попередньою домовленістю здійснюють певні дії.

Ситуація в Криму загострюється, під пильною увагою знаходяться громадські активісти та журналісти. В індивідуальній розмові з одним з організаторів – міліція обіцяла штрафувати всіх по ст.152 Адміністративного кодексу, знімати всіх учасників будуть з трьох камер.Запевняли, що безкарним не залишиться ніхто.

Очевидно, що влада шляхом обмеження права на мирні зібрання побоюється будь-якої критики в свою сторону, відмовляється вести діалог з населенням.

Активна молодь виступає проти подібного роду заяв ГУ МВС, яке діє не за принципами закону, а в інтересах влади”.

Скільки б не писали про політичний контекст справи Тимошенко, неможливо уникнути питань суто правових

Сумно жити в країні, де попри декларування дії верховенства права суди ігнорують норми національних законів, а радянський позитивізм досі домінує у свідомості представників професійної правничої спільноти.

Незатишно жити в країні, де адвокати підсудної обурюються свавільними діями судді, пишуть апеляційні скарги, але не наводять базових правових аргументів, щоб переконати та – якщо хочете – вчити суддів апеляційного суду. Треба знати, що суддів дратує посилання на Євроконвенцію, і в цьому випадку вчити їх потрібно цитуванням українських законів, де чітко зазначено, що обрання, зміна та скасування запобіжного заходу є предметом апеляційного оскарження протягом трьох діб…

Страшно жити в країні, де правлять прокурори, а у суддів не вистачає професійних знань, щоб їм заперечити і поставити їх на місце утвердженням законності у судових рішеннях.

І нарешті, дуже некомфортно жити в країні, де преса задовольняється відповідями прокурорів і риторичними окликами адвокатів, а не шукає експертів для відповіді на дуже просте, але надзвичайно важливе питання: що це за країна така, член Ради Європи, з амбіціями на вступ до Євросоюзу, де арешт людини не є предметом оскарження для перевірки законності такого рішення?

Залишмо дипломатам, міжнародним спостерігачам та правозахисникам оцінку причин кримінального переслідування лідера опозиційної сили.

Щоб не дозволити більше вводити громадськість в оману різними маніпулятивними технологіями навколо цього судового процесу, слід зосередитися на правовому аналізі ситуації. Це важливо, адже дуже багато людей переконані, що пані Юлія мала (чи ще має?) унікальний шанс перемогти правовими аргументами в політичному судовому процесі, продемонструвавши високу правову культуру і міжнародні стандарти ведення процесу.

Ідея та принцип змагальності в українському праві саме на етапі судового розгляду навіть такої справи у нинішніх умовах достатні для підняття планки і злагодженої спокійної роботи сторони захисту. Однак цього немає.

Введення нових адвокатів, відмова від них, потім їх повернення нагадує радше нервову політичну чубанину, ніж тактику для захисту від кримінального обвинувачення.

Вперті вимоги різних адвокатів про два місяці часу на ознайомлення з матеріалами справи були апріорі приречені. Молодий суддя продемонстрував упертість і зі свого боку. Якщо відверто, то не існує стандартів на ознайомлення справи для адвокатів, які вступають у судовий процес. Міжнародне право оперує поняттям «підготовка для захисту» і йдеться про достатність часу для такої підготовки, що забезпечується досвідом та майстерністю адвокатів у рамках наданого судом часу.

Спостерігаючи трагікомічний розвиток подій, важко позбутися думки про навмисність саме такого їх перебігу. Складається гнітюче враження про недооцінку та недостатню реалізацію можливостей адвокатів у цьому процесі.

Погодьтеся, низька активність захисту в залі суду може бути з двох причин : 1) через брак професійного досвіду та знань адвокатів або 2) через свідоме обмеження їхньої активності та ігнорування їхніх порад клієнтом.

Адвокати потрібні в залі суду, щоб нейтрально і професійно допомогти суду встановити факти кримінальної справи, їхні мотиви та належність і прийнятність доказів. Отже, допит свідків при такому підході мав би відбуватися в інтересах підсудної виключно адвокатами, оскільки сама вона вразлива, може демонструвати емоційну нестриманість і схильна обвинувачувати всіх, хто проти неї. Це природна реакція людини.

Адвокати мали б пояснити своїй клієнтці, що з огляду на це їй краще не брати участі у допитуванні свідків, щоби своїми запитаннями не атакувати їх у залі суду. Захисники мали б узгодити з нею всі нюанси питань по кожному зі свідків і самі впоратися з ними.

Відома теза, що краще запитання у залі суду – не поставлене. Адвокати мали б порадити їй уникати запитань, відповідь на які не відома. Випрацювання лінії захисту, зокрема, полягає у великій системній роботі поза залою суду, у підготовці питань для демонстрації наявних у справі суперечностей або для їх усунення. Пам’ятаймо, що суд не зв’язаний сформованим прокуратурою обвинуваченням і повинен ґрунтувати своє рішення виключно на фактах, підтверджених у залі суду, і лише на перевірених у судовому процесі доказах.

За всіх політичних контекстів не прийнятно перетворювати зал суду на політичний майданчик, а тактику захисту – на мітингову технологію. Звісно, задля цього адвокатам треба бути достатньо твердими у стосунках зі своєю VIP-клієнткою. Доречно тут зауважити, що основний принцип юридичної професії – незалежність. У таких випадках дуже важливо не потрапити в залежність від власного клієнта, щоб не опинитися у його/її підпорядкуванні.

Однак повернімося до теми Habeas Corpus. Стаття 148 Кримінально-процесуального кодексу України визначає мету і підстави застосовування запобіжних заходів, які може бути вжито (в нашому випадку) до підсудного. Мета – запобігання спробам ухилитися від суду, перешкоджанню встановленню істини у кримінальній справі або продовженню злочинної діяльності, а також забезпечення виконання процесуальних рішень. Запобіжні заходи мають застосовуватися лише за наявності достатніх підстав вважати, що підсудний буде намагатися ухилитися від суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

Кимось із адвокатів було наведено тлумачення дії – перешкоджання встановленню істини у справі (вплив на свідків, знищення доказів тощо). Зауважмо, що в кримінальному процесі не допускається розширювальне тлумачення понять.

З урахуванням зазначеного, клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу і застосування арешту для підсудної з підстав начебто її перешкоджання встановленню істини у справі, а насправді за надзвичайну її активність при допиті високопосадових свідків – не ґрунтувалося на нормах чинного українського законодавства і неупередженим суддею мало бути відхилено.

Суддя у цій справі клопотання задовольнив і постановив замінити підписку про невиїзд на арешт. Статті 165, 165-1 та 165-2 КПК України регулюють застосування, скасування та зміну запобіжного заходу. Постанову судді про зміну запобіжного заходу і, в нашому випадку, взяття під варту мало бути негайно оголошено під розписку підсудній і одночасно їй мало бути роз’яснено порядок і строки оскарження постанови – а саме три доби. Суддя Кірєєв усупереч КПК вирішив, що постанова оскарженню не підлягає.

Звернімося до відомого з латини принципу Habeas Corpus, який означає, що кожна заарештована особа має право вимагати судового перегляду законності обмеження її свободи і дії судді першої інстанції у цій справі обов’язково має бути перевірено вищим судом.

Суддя апеляційного суду Єфімова, яка відмовила у прийнятті апеляції до розгляду, погано вчила кримінальний процес і кримінальне право і, вирішуючи справи, не дбає про дотримання українських законів. Якби вона вчилася добре, то вирішила б інакше. Вона би розуміла, що позбавлення особи волі – це питання конституційного рівня, оскільки йдеться про правомірність обмеження особистої недоторканності людини, а ч. 8 статті 165-2 КПК гарантує оскарження арешту на будь-якому етапі карної справи.

У коментарі одному з телеканалів представник прокуратури пояснив, що «рішення судді про зміну запобіжного заходу не підлягає апеляційному оскарженню, оскільки начебто є проміжним рішенням у справі і має оскаржуватися одночасно із оскарженням рішення по суті», тобто після постановлення вироку. Вже зазначалося: страшно жити в країні, де правлять прокурори, а в суддів не вистачає професійних знань, щоб їм заперечити і ставити їх на місце ухваленням законного судового рішення у світлі конституційних гарантій.

Хіба дивно, що в цій країні прокурор не відрізняє рішення про позбавлення волі особи від справді проміжних рішень у справі, якими можуть бути відмова у відводі судді, призначення експертизи, окремі ухвали тощо?

Як навчити українських прокурорів відрізняти справи від людей?

Хто має навчити українських суддів захищати права людини?

* Хабе́ас ко́рпус акт (англ. Habeas Corpus Act) – законодавчий акт, ухвалений парламентом Англії в 1679 році, є складовою конституції Великобританії, визначає правила арешту і притягнення обвинуваченого у скоєнні злочину до суду, надає суду право контролювати законність затримання, а особі – вимагати початку такої процедури контролю, відомої з латини як хабеас корпус).

Фото з сайту: http://gazeta.ua/