Активісти, правозахисники й митці пікетували у Міжнародний день біженців, 20 червня, генеральну прокуратуру. Вони вимагали звільнити московського художника і громадського активіста Дениса Солопова.

Денис Солопов був активним учасником минулорічної акції проти вирубки Химкинського лісу неподалік Москви для побудови швидкісної автотраси. Він приїхав в Україну в пошуках притулку від того, що він вважає переслідуванням російської влади. Представництво Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців в Україні визнало його біженцем в межах свого мандату.

2 березня він був підданий екстрадиційному арешту за поданням російських властей і наразі утримується в СІЗО.

Наочна інсталяція

Учасники пікету біля генпрокуратури збирали підписи під петицією до генпрокурора України та уповноваженої Верховної Ради з прав людини. У тексті містилася вимога визнати екстрадицію Дениса Солопова неможливою, а також відмовити російським властям у видачі Солопова і звільнити його з-під варти. Пікетники вигукували гасла: “Садіть дерева, а не людей!” та “Свободу Денису Солопову!”. Вони зробили наочну інсталяцію, під час якої один з пікетувальників стояв на табуретці з зашморгом на шиї та зв’язаний мотузками кольорів російського прапора. За словами художниці Євгенії Білорусець, це символізує хитку і небезпечну ситуацію, в якій опинився російський активіст.

Перехожим та працівникам генпрокуратури, які подекуди виглядали з вікон, був продемонстрований відеоролик “Мобілізація” про долю Дениса Солопова. Правозахисник Михайло Каменєв в інтерв’ю Deutsche Welle не виключив, що подібні акції протесту можуть бути дієвими. “Єдиний, хто може зараз приймати рішення у цій справі, – це генпрокуратура. Можна апелювати або до неї, або до президента, якому вона підпорядковується”, – сказав Каменєв. Він вважає, що українське законодавство в частині екстрадиційних процедур виписано вкрай суперечливе і заплутане. А українська влада, всупереч рекомендаціям європейських інститутів і організацій, зловживає арештом і використовує його не у виняткових випадках, а як звичайний запобіжний захід.

Не перший раз

За даними представництва УВКБ ООН в Україні, більшість звернень про надання статусу біженця, відхиляється органами міграційної служби без належного і детального розгляду по суті. Раніше в країні неодноразово траплялися прецеденти видачі біженців і шукачів притулку до країн їхнього походження. На батьківщині вони інколи були позбавлені права на справедливий суд і опинилися під загрозою катувань та жорстокого поводження.

Депутат Європейського парламенту чешка Зузана Ройтова відома своїм принциповим ставленням до проблем захисту прав людини. Зокрема, вона нещодавно виступила із закликом до країн – членів Європейського Союзу, щоб ті, як і Чехія, надавали підтримку українським опозиційним політикам.

Депутат Європейського парламенту чешка Зузана Ройтова відома своїм принциповим ставленням до проблем захисту прав людини. Зокрема, вона нещодавно виступила із закликом до країн – членів Європейського Союзу, щоб ті, як і Чехія, надавали підтримку українським опозиційним політикам.

– Сьогодні Президент України Віктор Янукович виступив на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи і наголосив, зокрема, що для України головною метою залишається бій з корупцією. У зв’язку з цим він звернув увагу на те, що окремі українські політики намагаються уникнути правосуддя, називаючи це політичним боєм влади з опозицією. Як ви на це дивитесь?

– Але ж вони не намагаються уникнути правосуддя, вони не мають ані можливості його уникнути. Їх безперестанно допитують, їм забороняють пересуватись і займатись політичною працею. Тобто все навпаки.

– Які, на вашу думку, підстави того, що Європейський парламент виступив проти методів, якими провадиться слідство у справах опозиційних політиків в Україні?

– Європейський парламент регулярно обговорює ці питання, звертає увагу на порушення прав людини і демократії й ухвалює до цього відповідні постанови. Україна для Європейського Союзу і, звичайно, для нас, чехів є дуже важливим партнером. Звичайно, це природно, що нас цікавить, що в цій країні діється. Більше того: Україна має укладений договір з Європейським Союзом і готується угода про асоціацію. Там є певні зобов’язання, які, як видається, не виконуються.

– Чеський уряд надав політичний притулок колишньому міністрові економіки України Богданові Данилишину. Чи привернув цей крок Чехії увагу інших країн ЄС на стан судочинства, права в Україні?

– Я переконана в тому, що всі країни Європейського Союзу володіють інформацією й свідомі того, що в Україні дійшло до зміни курсу. В чому ця зміна полягає? Є великою проблемою, коли демократична країна зводить порахунки з опозицією й використовує при цьому репресії, репресивні елементи, якими є поліція, право, залякування опозиції. Тут, звичайно, є великою проблемою те, як відбуваються процеси над тими дванадцятьма членами уряду, спосіб, як з ними поводяться – це вказує на те, що поліція й право не є незалежними від сучасного політичного керівництва. Це принципова проблема в кожному демократичному суспільстві. Звичайно, те, що Чехія надала політичний притулок Богданові Данилишину, – це природний крок, тому що європейські держави надають політичний притулок кожному, хто відповідає певним умовам для утримання такого статусу.

– Ви нещодавно закликали країни-члени Європейського Союзу в разі, якщо ситуація в Україні не зміниться, вжити санкції проти цієї держави за порушення міжнародного права. Гадаєте, ваш заклик був почутий і дасть результати?

– Я це сформулювала як умову, як певну можливість, якої, напевно, ні Європейський Союз, ні Україна зовсім собі не бажають. Адже запровадити санкції – це дуже серйозна справа. Але також правда і те, що домовленостей, підписаних між ЄС та Україною, мали б дотримуватись. Тут, звичайно, маємо великі підозри, великі питання. По суті, швидше примножуються докази того, що, коли йдеться про дотримання прав людини і безсторонність судів, про можливість демократичних виборів в майбутньому, – що це все є в Україні під загрозою. І це при тому, що Україна у своєму договорі з Європейським Союзом взяла на себе певні зобов’язання.

– Сьогодні вже не раз можна почути думку, що Україна стала на білоруський шлях. Як може Європейський Союз звернути увагу на цю небезпеку?

– Ми вже звернули увагу на цю небезпеку в постанові Європейського парламенту. Однак існують й інші можливості, які випливають із тих домовленостей, які існують між Україною та ЄС. З огляду на те, що Україна готується до укладення Договору про асоціацію, що вона зацікавлена працювати над умовами, які нададуть їй можливість стати членом Європейського Союзу – це є шлях, яким Україна, якщо вона вже на нього стала, має іти і ці вимоги виконувати. Європейський Союз дуже вимогливий до того, щоб виконувались політичні критерії. До політичних критеріїв якраз і належить незалежність ЗМІ, незалежність права, демократичні вибори. Є, звичайно, й фінансові важелі підтримки, якими володіє ЄС.

– Президент Віктор Янукович неодноразово заявляв, що в інтересах України є інтеграція з європейськими структурами, підписання договору про асоціацію з ЄС. З іншого боку, він завжди наголошує про стратегічне партнерство з Росією. Яку позицію займає Європейський Союз до такої багатовекторності в українській закордонній політиці?

– Україна – велика держава з великими можливостями. Вона розташована так, що її сусідами є з одного боку Європейський Союз, з іншого – велика Росія. Цілком логічно, що ці зв’язки, економічні й політичні, Україна має й зі Сходом, і з Заходом. Звичайно, якщо говорити сьогодні про розвиток подій в Росії, про демократичний шлях розвитку, то це не є зовсім ідеальний приклад. Всі знають, що Україна є так трохи поділеною на західну частину, яка надає перевагу демократії й з радістю вступила б до Європейського Союзу, і східну, котра більше орієнтована на Росію. А далі все буде залежати, як укладуться відносини між Путіним та Медведєвим, чи в Росії відбудеться більш демократичний розвиток, чи шлях піде до тоталітарної системи, тобто повернення до цього горезвісного зразка, яким сьогодні є Білорусь. Все, що стосується придушення прав людини, то до цього європейці дуже чутливі, особливо ми, ця частина Європи, яка 40 років жила в цій соціалістичній системі, коли наші права гнобились, ми не могли вільно пересуватись, не могли вільно відвідувати родичів. Я сама 23 роки не бачила своїх батьків, які втекли на Захід, а я як неповнолітня не могла до них приїхати. Це наші спогади. Ми дуже вболіваємо за українців, щоб Україна продовжувала іти демократичним шляхом, на який дуже успішно встала.

– Що конкретно за цих обставин може зробити Європейський Союз, щоб підтримати демократичний розвиток в України, зокрема, програму Східного партнерства?

– Цього року навесні між Україною та Європейським Союзом був підписаний Меморандум про порозуміння, направлений на підтримку того, що називається «Good Governance and Rule of Law» – тобто «Якісне управління і верховенство права». Також готується договір про асоціацію і договір про зону вільної торгівлі. В рамках цього готуються програми, які дадуть Україні можливість здобути від ЄС 470 мільйонів євро. Це дуже важливо. Серед них різноманітні економічні програми, а також і підтримка громадянського суспільства, неприбуткових організацій, торговельних спілок, незалежних ЗМІ і, звичайно, розвиток політичних партій так, щоб існував політичний плюралізм. Однак те, що зараз, на жаль, діється в Україні, зокрема, з осені минулого року, свідчить, що перед виборами, які мають відбутись восени наступного року, сучасне політичне керівництво намагається дискредитувати і будь-якою ціною перешкодити праці нинішніх опозиційних партій. Це не входить до демократичного шляху розвитку. Адже ці програми мають підтримувати демократичний розвиток. Тобто зараз все залежить від України, яку позицію вона займе. Більше того: останньою неприємною справою для нас, але і для України є те, що пані Тимошенко, яка була запрошена взяти участь у різних міжнародних акціях, зокрема, наприкінці червня мала взяти участь у пленарному засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи у Страсбурзі чи в саміті Європейської народної партії в Брюсселі, через слідство було заборонено виїхати з України. Хоча, звичайно, у випадку Юлії Тимошенко важко припустити, що вона може згубитись десь в Європі, що вона може уникати розслідування. Тут усі сприймають це як цільову репресивну акцію уряду, як справу, що не входить до програм, які сьогодні обговорюються між ЄС та Україною.

– Понад рік тому нинішня влада Президента Віктора Януковича була в опозиції й звинувачувала тодішній уряд Юлії Тимошенко у порушенні прав опозиції. Сьогодні ситуація навпаки. Що, на вашу думку, кульгає: недосконала політична система в Україні чи недосконале економічне законодавство? Або ж одне і друге – переплетіння політики з економічними інтересами українських олігархів?

– Я не є знавцем середовища, деталей життя, щоб такі тонкощі розрізнити. Але гадаю, що ви назвали всіх «винуватців», хоча звичайно, винними є завжди люди на тих найвищих посадах, які намагаються за будь-яку ціну втримати владу. Страх із зміни влади – саме той страх, сказала б я, є ключовим. Тому що для демократичного суспільства добре, коли влади змінюються, тому що тоді вони взаємно себе пильнують і таким шляхом знижується потенціал корупції. Демократія є корисною для розвитку суспільства. Гадаю, що в Україні шлях до демократії вже розпочався, це певний процес, тому добре мати терпіння. Україна повинна знайти свій власний шлях. Однак ми повинні звертати увагу, коли доходить до настільки серйозних випадків порушення прав людини, як те, що сьогодні діється у розслідуванні справ членів колишнього уряду пані Юлії Тимошенко. Там ідеться про обмеження права тих політиків на їхнє вільне пересування, спілкування, зустрічі з їхніми потенційними виборцями. Це створює враження й усі припускають, що йдеться в першу чергу про цілеспрямовану акцію – придушити опозицію. Думаю, що в попередньому періоді таких порушень прав людини з боку влади не було, не було зафіксовано, що доходило до зловживань правом, поліцією, як це відбувається сьогодні.

Хочу також додати про таке. Я прочитала статті, які є актуальними і з яких випливає, що ці дві американські фірми, що їх запросила і яким заплатила сучасна українська влада, щоб вони провели аудит щодо господарювання попереднього уряду, так до цих фірм звернулись з проханням, щоб вони представили матеріали, на основі яких вони дійшли своїх висновків і які надали в розпорядження сучасної української влади. Саме на їхній основі були висунуті звинувачення стосовно низки осіб. Ці фірми відмовились оприлюднити свої матеріали, і їх не має бажання показувати і українська влада. Це є ті моменти, які ще більше доповнюють те, що зростає кількість людей, політиків і країн і поза Європейським Союзом, які переконані в тому, що йдеться про цільову акцію стосовно опозиції, а не про бій з корупцією.

– Сьогодні можна почути, що Європейський Союз має свої проблеми, наприклад, з економічною ситуацією, кризовими сценаріями, євро, і тому такі країна, як Білорусь чи Україна, виходять на маргінес інтересів ЄС. Як в такій ситуації втримати активний діалог між Україною та Європейським Союзом?

– Я думаю, що цей діалог буде дуже активний. Я в цьому переконана не тільки тому, що чеський комісар пан Штефан Філе займається проблемами програми Східного партнерства та інтеграції нових країн. Велика частина людей в Європейському Союзі – чи то чехи, чи словаки, поляки, угорці чи німці та інші – зацікавлені і бажають, щоб в майбутньому Україна стала членом нашого спільного економічного і політичного простору. Як на мене, на цей діалог ніколи не можна вплинути чи применшити його, хоча зараз Європейський Союз вирішує такі проблеми, як єврозона чи посткризові сценарії. Адже справді Україна дуже важливий економічній партнер – чи то йдеться про енергетичну програму, чи інші. Це наші спільні цілі, які маємо вирішувати разом з Україною.

95 відсотків рішень Європейського суду не виконуються Україною у повному обсязі. Таку цифру оприлюднила український омбудсмен Ніна Карпачова. Українці й надалі залишаються в п’ятірці лідерів за скаргами проти держави.

Щороку Європейський суд з прав людини приймає в середньому близько 60 рішень за зверненнями українців, повідомив голова Європейського суду Жан-Поль Коста. Це майже вісім відсотків від усієї кількості заяв, що надходять до Страсбурга. Утім, ці рішення Україна не виконує в повному обсязі, каже омбудсмен Ніна Карпачова.

«Очевидно, що йдеться про систематичне невиконання Україною заходів загального характеру, які б унеможливили повторення ситуацій, що оскаржував заявник», – прокоментував статистику в інтерв’ю Deutsche Welle правозахисник, координатор ГО «Гармонія і порядок» Дмитро Гудима. За його словами, виплату компенсації держава ще якось намагалася більш-менш виконувати, хоча і тут є приклади із затримкою відшкодувань. Але щодо кожного рішення Україна повинна була вжити не лише матеріальні заходи, але подбати про те, щоб надалі таких порушень більше не траплялося.

Потерпає імідж держави

Проблема в тому, каже правозахисник, що Європейський суд не має важелів впливу, аби змусити Україну виконувати ці рішення. Суд лише вказує на недоліки української правової системи. Найбільше, що може загрожувати державі, – це призупинення членства у Раді Європи за системні порушення. Але таких прецедентів ще не було. Тим часом невиконання рішень Європейського суду з прав людини за нинішніх умов лише шкодить іміджу України як правової держави, зауважує Гудима.

Проблема з оформленням звернень

Занепокоєння викликає не лише невиконання рішень, але й чимала кількість звернень українців, повідомила уповноважена з прав людини Ніна Карпачова. Вона вважає, що звернень може поменшати, якщо українців забезпечити правом на конституційну скаргу задля захисту людини на національному рівні.

Зі ста відсотків звернень українців до Європейського суду лише 15 судді приймають до розгляду. Дмитро Гудима пояснює це тим, що українцям бракує правової обізнаності і вони не знають, як саме має виглядати порядок звернення. За його словами, громадяни мало поінформовані про юристів, які надають послуги з оформлення скарг до Європейського суду. А ще – є потреба у підвищенні рівня освіти правників у галузі європейської судової практики, зауважує правозахисник.

Основний чинник порушення прав та свобод – Янукович

Протягом року оцінка ситуації з правом на свободу слова, думки, релігії, виявлення поглядів в українців погіршилася. Також наші громадяни вважають, що за цей період погіршилася ситуація щодо дотримання всіх основних громадянських прав і свобод. Про це свідчать дані опитування, проведеного до Дня Конституції соціологічною службою Центра Разумкова.

Рік тому, у червні 2010 року, з 5 можливих балів опитані громадяни поставили ситуації з правом на свободу слова 3,7, а в червні цього року – 3,3.

«Напередодні Дня Конституції України ми провели наше щорічне опитування громадян, аби з’ясувати, якою мірою українці задоволені рівнем дотримання різних груп прав та свобод, гарантованих  Основним Законом», – пояснює Центр мету свого дослідження .

Більшість громадян України (51,5%) традиційно найважливішими для себе вважають базові права людини, в першу чергу – право на життя. Однак, понад третину опитаних (35,2%) на перше місце поставили  соціальні та економічні права. Це свідчить про нагальну необхідність розв’язання загрозливих для  життєдіяльності суспільства проблем  саме в цій сфері.

Загальний рівень дотримання різних прав та свобод в Україні оцінюється не високо. Найгірше дотримуються соціально-економічні та екологічні права, найкраще – базові права особистості. Як і в попередні роки, найнижчу оцінку було надано дотриманню соціальних прав та права на справедливий, відкритий і незалежний суд – тут середня оцінка не перевищила 2,4 балів за 5-бальною шкалою (див. таблицю 1).

Таблиця 1

На Вашу думку, наскільки дотримувалися протягом останнього року в Україні наведені права людини і громадянина? Будь ласка, дайте оцінку за 5-бальною шкалою, де оцінка „1” означає, що права дотримувалися дуже погано, а „5” – що дуже добре. (Дайте відповідь по кожному рядку)

% опитаних експертів	Оцінка за 5-бальною шкалою						Середній бал 2011	Середній бал 2010
	1	2	3	4	5	Важко відповісти
Право на життя	6,0	9,8	25,6	28,5	25,0	5,2	3,6	3,7
Право на свободу і особисту недоторканість,	7,9	17,3	32,3	22,3	13,7	6,6	3,2	3,4
Недопустимість катувань та перебування людини в рабстві	9,4	14,4	24,3	21,2	16,1	14,8	3,2	3,4
Право на справедливий, відкритий і незалежний суд	21,3	27,9	28,4	10,4	2,4	9,6	2,4	2,6
Право вільно обирати та бути обраним до представницьких органів влади, а також право здійснювати контроль за діями влади	12,7	19,0	32,6	18,7	8,2	8,9	2,9	2,8
Презумпція невинуватості у кримінальному праві	11,0	20,3	29,4	15,2	4,2	20,0	2,8	2,8
Право на свободу слова, думки, совісті і релігії, на свободу виявлення поглядів	7,1	12,6	32,5	25,9	15,5	6,4	3,3	3,7
Право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими	5,9	14,3	29,9	26,2	12,3	11,5	3,3	3,9
Право на освіту	7,8	13,3	30,0	30,6	13,9	4,6	3,3	3,5
Право на захист порушених прав	11,8	20,9	33,3	18,0	4,5	11,6	2,8	3,1
Право на приватну власність та на ведення власного бізнесу	8,0	15,1	34,9	18,7	11,1	12,4	3,1	3,3
Право на гарантію прав і свобод без дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин	6,1	11,7	28,6	22,5	16,0	15,1	3,4	3,6
Право на працю та справедливу винагороду	23,6	28,1	27,0	13,1	3,1	5,1	2,4	2,7
Свобода пересування	5,7	11,5	21,8	31,4	22,5	7,1	3,6	3,9
Право на створення організацій працівників і роботодавців для захисту своїх економічних і соціальних інтересів	7,2	14,0	28,5	20,2	10,8	19,2	3,2	3,3
Право на захист дітей та підлітків	8,3	16,5	29,5	25,5	8,4	11,9	3,1	3,3
Право на охорону здоров’я	20,2	30,0	31,3	10,8	3,0	4,8	2,4	2,7
Право на соціальне забезпечення	24,1	33,0	25,8	10,2	2,2	4,8	2,3	2,6
Право на соціальну та медичну допомогу	24,9	33,1	27,1	8,4	2,3	4,2	2,3	2,5

На запитання «Які зміни відбулися протягом 2008 року у порівнянні з попередніми роками щодо дотримання зазначених груп прав?» найбільше було зауважень щодо суттєвого погіршення ситуації з дотриманням соціальних та економічних прав (право на працю, достатній життєвий рівень, соціальний захист, право ведення власного бізнесу тощо) – 72,5% респондентів, та дотриманням екологічних прав – 48,3% респондентів.

Щодо базових прав особистості, трохи більше половини респондентів (54,2%) вважають, що ситуація тут залишилася без змін, тоді як 35,3% вважають, що вона погіршилася, і лише 4,1% громадян відзначили, що відбулися зміни на краще. Приблизно так само розподілилися відповіді громадян і на питання щодо дотримання культурних прав – 53,2%, 32,5% та 3,9%, відповідно.

Стосовно політичних прав та свобод українців (право обирати владу та бути обраним, право контролю за представницькими органами влади тощо), 45,9% респондентів вважають, що ситуація залишилися без змін, 45,6% – що вона погіршилася, і лише 1,9% відзначили певні позитивні зміни в цій царині.

За оцінками громадян, ситуація погіршилася в усіх групах прав. Як і у 2010 році, надалі особливо помітні негативні зміни ситуації з дотриманням соціально-економічних прав (негативний баланс змін -41,3) і в групі культурних прав (-34,1). Цього року громадяни відзначають також значне погіршення з дотриманням базових прав особистості (баланс -20,0 у порівнянні з -2,8 минулого року) та дотриманням конституційних політичних прав (баланс -23,4 у порівнянні з -2,7 минулого року).

Таблиця 2

На Вашу думку, протягом останнього року у порівнянні з попередніми роками які зміни відбулися  стосовно дотримання зазначених груп прав?

СИТУАЦІЯ: % опитаних громадян	Покращилася	Погіршилася	Залишилася без змін	Важко відповісти	Баланс змін*
Базові права особистості (право на життя, особисту свободу, свободу слова і переконань, свободу пересування, недоторканість особи, право на таємницю листування тощо)	7,7	27,7	56,8	7,9	-20,0
Політичні права (право обирати владу та бути обраним, право контролю за представницькими органами влади, тощо)	7,5	30,9	51,9	9,7	-23,4
Соціальні та економічні права (права на працю, достатній життєвий рівень, соціальний захист, право на ведення власного бізнесу тощо)	7,6	48,9	36,6	7,0	-41,3
Культурні права	3,1	33,4	48,1	15,4	-30,3
Екологічні права	7,6	15,8	65,1	11,6	-8,2

* Баланс змін – розраховується як різниця між часткою респондентів, які вважають, що ситуація покращилася і часткою тих, хто вважає, що ситуація погіршилася.

Таблиця 3

На Вашу думку, протягом вказаного року у порівнянні з попередніми роками які зміни відбулися  стосовно дотримання зазначених прав?

Баланс змін громадської думки,  % Категорії	2008	2009	2010	2011
Базові права особистості (право на життя, особисту свободу, свободу слова і переконань, свободу пересування, недоторканість особи, право на таємницю листування тощо)	5,7	-31,2	-2,8	-20,0
Політичні права (право обирати владу та бути обраним, право контролю за представницькими органами влади, тощо)	-1,6	-43,7	-7,4	-23,4
Соціальні та економічні права (права на працю, достатній життєвий рівень, соціальний захист, право на ведення власного бізнесу тощо)	-17,2	-70,4	-49,9	-41,3
Культурні права	-4,6	-28,6	-34,1	-30,3
Екологічні права	-26,3	-46,3	-12,0	-8,2

Щодо порівняльної оцінки загального стану дотримання прав та свобод в Україні (таблиця 4), респонденти і тут зазначили суттєве погіршення ситуації (негативний баланс змін становив -28,9)

Таблиця 4

На Вашу думку, ситуація з дотриманням прав людини в Україні протягом останнього  року у порівнянні з попередніми роками:

	% опитаних  громадян
Покращилася	6,3
Погіршилася	35,2
Залишилася без змін	41,7
Важко відповісти	8,0
Не відповіли	8,9
Баланс змін	– 28,9

На думку громадян, найбільше сприяють порушенню або унеможливлюють реалізацію їхніх прав та громадянських свобод народні депутати (47,9%), міліція (45,7%) та Президент України (39,3%). «Почесне» четверте місце майже з однаковими результатами поділили між собою суди (37,9%) та кримінальні структури (37,6%).

Основним джерелом порушення прав та свобод в Україні цього року громадяни визначили президента України (20,5%), кримінальні структури (10,8%), уряд України (9,8%), народних депутатів (9,4%) та міліцію (9,0%).

Дедалі частіше українські громадяни визначають звернення до Європейського суду з прав людини як найбільш ефективний спосіб захисту порушених конституційних прав і свобод (24,5%), тоді як українським судам довіряють лише 6,7% опитаних. В цілому робота національної судової системи  оцінена на 2,2 бали за 5-бальною шкалою. Показник за останні три роки постійно погіршується, що не може не викликати значного занепокоєння станом правосуддя в Україні, вважають соціологи Центру Разумкова.

Так, на питання «Чим у першу чергу керуються українські правоохоронні органи та суди у своїй роботі?» менше 17% громадян відповіли „керуються законом”, тоді як в основному, на переконання респондентів, вони опікуються власними інтересами або ж виконують політичне замовлення з боку влади (таблиця 5).

                                                                                                                                                Таблиця 5

Як Ви вважаєте, чим у першу чергу керуються українські правоохоронні органи та суди у своїй роботі?

% опитаних громадян	Законом	Особистими інтересами співробітників і керівників	Політичним замовленням з боку влади	Інше	Важко відповісти
Міліція	13,2	52,1	19,7	3,6	11,4
Прокуратура	15,7	39,0	27,1	3,3	14,9
Служба безпеки України	16,4	24,0	34,9	2,9	21,8
Суди	14,8	38,1	27,8	3,6	15,7

В цілому 53,9 % опитаних громадян вважають, що правоохоронні органи та судова система більш жорстко ставляться до опозиційних політичних діячів і більш м’яко до провладних, тоді як лише 2,6% визначили, що влада жорсткіше ставиться «до своїх». Ще 19,4% респондентів вважають таке ставлення однаковим до всіх політичних сил, а 24,2% зазначили, що їм важко визначитися з відповіддю на це питання.

Жодна з останніх реформаторських ініціатив уряду України не здобула підтримки громадян, зазначає Цент Разумкова. Як видно з таблиці 5, найбільш непопулярними виявилися пенсійна реформа (59,9% зовсім не підтримують проти 27,5% тих, що підтримують повністю або частково), податкова реформа (46,3% зовсім не підтримують проти 23,4% тих, що підтримують повністю або частково) та реформа трудового законодавства  (38,6% зовсім не підтримують проти 24,3% тих, що підтримують повністю або частково).

Таблиця 6

Чи підтримуєте Ви ініціативи Уряду в наступних сферах?                                         

(Дайте відповідь по кожному рядку) % опитаних респондентів	Повністю підтримую	Частково підтримую	Зовсім не підтримую	Нічого не знаю про ініціативи Уряду у цій сфері	Важко відповісти
Пенсійна реформа	6,1	21,4	59,9	6,5	6,2
Трудове законодавство	3,4	20,9	38,6	24,0	13,1
Податкова реформа	2,6	20,8	46,3	18,2	12,2
Судова реформа	3,3	17,2	24,1	37,4	18,0
Реформування силових структур	4,8	15,0	15,4	44,3	20,4
Реформа виборчого законодавства	4,8	16,9	18,5	39,8	20,0
Ювенальна юстиція (захист прав дітей та правосуддя у справах неповнолітніх)	8,4	13,9	12,1	45,4	20,2
Конституційна реформа	4,8	16,7	25,0	31,8	21,7

Про надзвичайно низький рівень довіри громадян до чинної влади свідчить також розподіл відповідей на питання «Як Ви вважаєте, чиїми інтересами переважно керується уряд України у своїх діях та ініціативах?». Лише 9,8% опитаних вважають, що уряд керується інтересами пересічних  громадян, тоді як 50,1% вважають, що урядовці керуються власними інтересами та інтересами наближеного кола, а ще 23,8% зазначили, що на першому місці в урядовців захист інтересів великого бізнесу. 

Так само незадоволені громадяни і системою збору та розподілу податків. Так, на перших трьох позиціях опинилися такі варіанти відповіді: «все одно ці гроші будуть розкрадені чиновниками» – 34,6%, «гроші платників податків не крадуть, але розподіляють неправильно» – 22,4% та «у мене відбирають чесно зароблені гроші» – 19,8%.

Лише 6,4% опитаних громадян вважають, що сплачені податки повернуться до них та їхніх близьких через державну систему соціального забезпечення, і ще 8,3% вірять, що сплачені сьогодні податки можуть бути запорукою їхнього соціального захисту у майбутньому.

Такі оцінки корелюються з оцінкою респондентами рівня допомоги та послуг, що надаються державою громадянам. Так, лише 0,8% вважають цей рівень достатнім, ще 3,7% скоріше достатнім, тоді як безумовно недостатнім його визнають 63% опитаних та ще 25,6% – скоріше недостатнім.

Повна версія порівняльного дослідження щодо стану дотримання різних груп прав в Україні протягом останнього року буде підготовлена і представлена наприкінці літа на сайтіhttp://www.freedomhouse.kiev.ua/

Дослідження „Думка громадян про стан дотримання конституційних прав та свобод в Україні”проведене на замовлення міжнародної громадської організації “Дім Свободи Україна» соціологічною службою Центру Разумкова з 5  по 9 червня 2011 року. Було опитано 1210  респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як стратифікована, багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі. Опитування здійснювалося у 102  населених пунктах (із них 62 міських та 40 сільських поселень). Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 3% з імовірністю 0,95.

Для порівняння у звіті наведені результати загальнонаціональних опитувань, проведених у 2008, 2009 та 2010 роках. Опитування проводилися в рамках проекту «Абетка з прав людини в Україні”, щовиконується „Домом Свободи Україна” за підтримки  Національним Фонду Демократії (NED).

Значення Інтернету в суспільних відносинах як майданчика для комунікації постійно зростає. Це загальносвітовий процес. Після WikiLeaks та подій в Африці й Азії, цілком зрозуміло, що Інет – це не просто засіб інформації та комунікації, він здатен стати суб’єктом глобальних політичних процесів. Звідси – посилена увага до мережі з боку політиків.

За дослідженнями компанії InMind, від осені минулого року кількість вітчизняних користувачів мережі майже дотягувала до 13 мільйонів. Це також достатньо серйозна цифра як для України.

І якщо йдеться про важливу сферу суспільного життя, то очевидно, що переміщення врегульованих правом суспільних відносин у мережу спричинятиме поширення законодавчого регулювання і на Інтернет.

Наразі кількість правових норм стосовно регулювання власне мережі Інтернет є малою. Дається взнаки глобальний характер мережі та нематеріальний характер потенційного предмета правового регулювання – інформації, яка в мережі може бути змінена, переміщена, поширена або знищена за кілька миттєвостей.

Але поки суспільство в країнах Заходу не бачить чи то необхідності, чи то практичної можливості регулювати Інтернет, держава, а фактично чиновницький апарат з правлячою елітою на Сході робить спроби потроху запровадити таке регулювання. Серйозний крок у цьому напрямку зробила Росія.

14 червня цього року президент РФ Дмитро Медведєв підписав федеральний закон “Про внесення змін в окремі законодавчі акти РФ у зв’язку з удосконаленням правового регулювання в сфері ЗМІ”, який доповнює закон РФ “Про ЗМІ” 1991 року поняттям мережевого видання.

Таким чином запроваджується можливість зареєструвати Інтернет-видання в якості засобу масової інформації. Така реєстрація не є обов’язковою, але внаслідок реєстрації Інтернет-видання набуває прав і обов’язків ЗМІ.

Питання – наскільки такий статус буде потрібен російським мережевим журналістам? Чи означає це, що державні органи відтепер надаватимуть акредитацію журналістами лише з зареєстрованих Інтернет-видань?

Цікаво, що навесні уряд РФ оголосив тендер на державний грант щодо вивчення досвіду регулювання Інтернету в інших країнах. Перелік країн дуже цікавий – США, Британія, Франція, Китай, Канада, Білорусь та Казахстан.

Російський уряд готовий заплатити майже один мільйон рублів за дослідження, яке, відповідно до технічного завдання, має дати відповіді щодо кола інформації, за розміщення якої настає юридична відповідальність, з’ясувати, які дії в Інеті є правопорушенням, чи встановлено право блокування сайтів чи припинення доступу до них, чи закриваються в національному сегменті сайти, інформація на яких шкодить національним інтересам.

Фактично, таке дослідження може стати початковим етапом більш радикального регулювання в цій країні.

Іще один цікавий приклад: 16 травня цього року на тридцять шостому пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї країн-учасниць СНД було прийнято модельний закон “Про засади регулювання Інтернету”.

Він не має обов’язкової сили, але призначений стати прикладом регулювання суспільних відносин щодо Інтернету в країнах СНД. Модельний закон можна було б визнати прогресивним (наприклад, він передбачає участь саморегулівних організацій користувачів й операторів послуг мережі в розробці нормативно-правових актів, громадський контроль з їх боку за діяльністю держорганів), якби не кілька “але”.

По-перше, в частині 2 статті 9 модельного закону передбачено уповноважений орган держави, що “представляє та захищає її інтереси у сфері Інтернету”. Можна було б зрозуміти, якби тут ішлося про інтереси суспільства, а так виходить, що держава, як надбудова над суспільством, покликана його обслуговувати, має якісь свої відмінні інтереси?

Мабуть ці “інтереси держави” дивним чином співпадуть з інтересами правлячої політичної сили.

По-друге, ставиться під питання захист приватності користувачів мережі. В останній, 13-тій, його статті сказано, що держава встановлює обов’язок операторів послуг Інтернету зберігати інформацію про користувачів та надані їм послуги не менше року та надавати ці дані на запит судових, правоохоронних органів.

Зважаючи на низький рівень правової культури в пострадянських країнах, справедливо буде припустити, що в разі зберігання такого роду інформації про особу, за певну плату неофіційно до неї можна буде отримати доступ і іншим суб’єктам, окрім судових і правоохоронних органів.

Треба визнати, що в мережі існують очевидні проблеми, пов’язані з відсутністю системного й всеохопного регулювання та єдиних підходів на міжнародному рівні: починаючи від розсилання спаму й закінчуючи новітніми видами шахрайств та поширенням дитячої порнографії.

Як це регулювати без шкоди для права на інформацію, свободи слова, міжнародна спільнота єдиної відповіді ще не має.

Окремі не зовсім демократичні держави пропонують достатньо радикальні підходи щодо обмеження Інтернету.

Досягти ефективного “фільтрування” контенту мережі важко без досягнення лояльності ключових надавачів доступу в мережу – операторів, які надають доступ дрібнішим операторам, а ті вже надають доступ безпосередньо кінцевим споживачам.

Це є “вузьким місцем”, на якому держорганам технічно можна було б поставити фільтри для блокування доступу до певного контенту в мережі. Важливою тут є кількість цих самих ключових операторів мережі.

Як можемо бачити на прикладі електронних ЗМІ, українській владі вдалося досягти такої лояльності від більшості загальнонаціональних телеканалів, внаслідок чого спостерігаємо замовчування інформації з низки суспільно важливих тем при формальній відсутності державного органу з цензури та явних ознак системної координації інформаційної політики телеканалів ззовні чи поміж ними.

В радянській правовій науці правові норми однозначно трактувалися як продукт держави, тому прихильники державного регулювання Інтернету позиціонуватимуть державу як єдиного суб’єкта, спроможного навести лад у цій сфері.

Проте в Європі правові норми не розглядаються як продукт виключно держави, історичним прикладом цього є правовий звичай, як усталене правило поведінки в певній сфері, яке склалося без участі держави внаслідок багаторазового застосування.

На сучасному етапі створення певних норм для регулювання окремого виду суспільних відносин відбувається більш централізовано. Суб’єкти правовідносин у певній сфері об’єднуються, часто під загрозою запровадження несприятливого для них державного регулювання, в саморегулівні організації для вироблення власних правил поведінки у своїй сфері відносин та нагляду за їх дотриманням.

Імовірно це єдиний спосіб реагування українських Інтернет-видань, який дасть можливість вибити козирі з рук прихильників державного регулювання українського сегменту мережі.

Необхідно створити саморегулюючу організацію вітчизняних Інтернет-видань, яка запровадила б єдині стандарти професійної етики серед своїх учасників та наглядала б за їх дотриманням. Простіше кажучи, потрібна розробка й запровадження публічних правил редакційної політики в Інтернет-виданнях

Такі правила могли б базуватися на типових засадах журналістської етики, кілька спроб прийняти які вже мали місце в Україні, але, на жаль, не привели до їх активного практичного застосування.

Звичайно, що правила редакційної політики Інтернет-видань мали б урахувати особливості роботи в мережі, зокрема “зачистку” контенту користувачів від ксенофобських висловлювань, наявність ефективного зворотного зв’язку з редакцією Інтернет-видання та інше.

Наявність правил редакційної політики, до речі, дозволить провести межу між професійними журналістами та блогерами й іншими користувачами. В принципі зрозуміло, що метою перших є передусім повноцінне інформування своєї аудиторії. Других – передусім самовираження і донесення своїх думок загалові. Але такі акценти варто формалізувати.

Правозахисники констатують, що в Україні за останні півтора роки ситуація із катуваннями та поганим поводженням у міліції та пенітенціарній системі загострилася.

Про це сказав співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров сьогодні на прес-конференції на тему: “26 червня – Міжнародний День захисту жертв катувань”.

Він зазначив, що за даними соціологічних досліджень, проведених у 2009-2010 роках, оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства у міліції в 2010 році становила 780-790 тис., в 2009-604 тис. осіб. “Це означає, що кожні 40 секунд у міліції відбувається акт незаконного насильства”, – сказав Захаров.

Він нагадав, що в 2010 році в установах міліції загинула 51 людина, а станом на 20 червня 2011 року 26 загиблих.

За словами Захарова, в деяких слідчих ізоляторах, насамперед в Києві, Харкові, Донецьку, Сімферополі, Дніпропетровську, спостерігаються катування умовами тримання. Правозахисник повідомив, що в Лук’янівському СІЗО знаходиться близько 4 тис. обвинувачених у скоєнні злочинів за наявності 2 тис. 900 місць.

Він також нагадав, що за міжнародними стандартами на одну особу має припадати 4 м. кв. площі, за українським законом – 2,5 м. кв. , тобто спостерігається порушення на рівні закону. “Самі умови перебування в таких камерах є просто нестерпними, і це ні що інше, як катування умовами тримання”, – сказав він.

Він також зазначив, що проблема переповненості слідчих ізоляторів лише частково пов`язана з фінансуванням системи установ утримання під вартою. За словами правозахисника, у набагато більшій мірі ця проблема залежить від ідеології і системи кримінального правосуддя щодо утримання під вартою обвинувачуваних.

Захаров зазначив, що правоохоронці “списують” нерозкриті вбивства на інших людей, застосовуючи катування, щоб отримати зізнання у скоєнні злочину. “Таких випадків, на жаль, доволі багато”.

Представник Харківської правозахисної групи, адвокат Аркадій Бущенко вважає, що ГПУ має вважати одним із своїх головних завдань – подолання катувань у правоохоронних органах і пенітенціарній системі.

“Я не бачу перешкод для будь-якого прокурора провести ефективне розслідування катувань. Якщо таке розслідування буде проводитися ефективно, якщо винні будуть покарані на систематичній основі, я думаю, що це буде потужним сигналом правоохоронцям, що цього не треба робити”, – сказав він.

На переконання Бущенка, вищі судові інстанції мають сформулювати своє ставлення до використання доказів із застосуванням катувань. “Це має бути чітко висловлене ставлення, у будь-якому вигляді, зокрема, резолюції, постанови пленуму. Якщо вони систематично будуть скасовувати рішення нижчих судів, які побудовані на незаконно отриманих доказах, це буде також дуже сильний сигнал нижчим судам. Якщо такі докази не будуть прийматися, ніхто не буде катувати”, – додав він.

Нагадаємо, Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити 12 тис. євро компенсації за моральну шкоду і 700 євро компенсації за судові витрати 59-річному Петру і 55-річній Марії Матушевським за смерть їхнього сина під вартою внаслідок катувань.

Сьогодні біля приміщення Генеральної прокуратури України правозахисники провели акцію, присвячену Міжнародному дню проти катувань.
Організатори ознайомили численних журналістів із сучасними знаряддями катувань, які застосовують представники правоохоронних органів України.

Коментар Євгена Захарова

Організатори акції також нагадують: Протягом 2010 року кількість випадків катування у міліції зросла від 600 тисяч до 780 тисяч на рік (тобто кожні 40 секунд в Україні відбувається акт незаконного насилля)

Кількість смертей в МВС за рік зросла із 23 випадків до 51.

Організації, які долучилися до проведення акції:

Українська Гельсінська спілка з прав людини,

Харківська правозахисна група,

Фундація Регіональних Ініціатив,

Дорожній контроль,

Фотоальбом з акції можна подивитися тут: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1308825484

Судочинство в Україні, як і в інших пострадянських республіках, часто ґрунтується не на доказах, як в демократичних державах, а на зізнаннях підозрюваних

Фоторепортеру Дональду Веберу знадобилося понад п’ять років, щоб проникнути в Україні в міліційну кімнату допитів.

2006 року він супроводжував у Чорнобилі офіцерів міліції, які наткнулися на двох чоловіків, що крали металевий брухт. Вебер йшов за ними назірці, коли офіцери арештували їх, а потім спостерігав з кутка кімнати, як офіцери брутально вимагали від них зізнань.

Вебер перебував у полоні вражень від того, як психологічно реагують люди у стані повного  підпорядкування. Коли він стежив за допитом, йому спало на думку здійснити проект – зафіксувати міліційні допити у колишній радянській республіці. Згідно з твердженнями правозахисних груп, більшість засуджень ґрунтуються тут на зізнаннях підозрюваних. У Вебера було надійне джерело інформації у міському міліційному управлінні, і він почав домагатися допуску. Спочатку офіцер навідріз відмовляв йому. Та після багаторічного вмовляння Вебер таки отримав дозвіл.

Упродовж місяців він щоранку з’являвся у міліційній штаб-квартирі. Вебер сидів у безпросвітно сірому коридорі на дерев’яній лаві, чекаючи поки отримає дозвіл у підозрюваних бути свідком їхніх допитів. Отримавши згоду, спостерігав за тим, що відбувалося, сидячи на стільці у невеличкій кімнаті, де тьмяне світло відбивалося на стіні візерунком павутиння.

Сюди приводили різних людей: повій, наркодилерів, ґвалтівників і злодіїв, винуватість яких не було доведено. Декотрі з них були незворушними, інші корчилися від страху. Вебер підіймав фотокамеру, відчуваючи, що наближається мить, коли підозрювані вИзнають свою провину. Незалежно від того, чи вони насправді винні, чи ні. Саме цю мить він мав зафіксувати.

Зрештою, вину визнавав кожен. Щоправда, аби зламати декого, потрібен був час. Один підозрюваний вперто заперечував, і, висловлюючи зневагу, до офіцера, який його допитував, перейшов на феню. «Офіцер втратив контроль над тим, хто був у нього в руках», – згадує Вебер. Він зробив моментальний знімок, коли міліціонер притиснув пістолет до голови підозрюваного.

Це тривало декілька секунд. Коли пістолет був вже в кобурі офіцера, перебіг допиту змінився. Підозрюваний  висловлювався чемно і невдовзі визнав вину.

                  Коментар

Цієї осени виходить друком книга Дональда Вебера Interrogations («Допити»), що неодмінно приверне увагу впливових правозахисних організацій на Заході. Погляд з середини в українську камеру тортур – це не дешева сенсація. Тож на Україну чекає новий міжнародний скандал, пов’язаний з порушенням прав людини…  

«Кожного дня точилася боротьба між моїми уявленнями та поглядами інших учасників (драми), які вважали морально прийнятним те, що для мене було огидним. Відбувалося зіткнення культур: моїх чудернацьких просвітницьких ідей і серйозних намірів слідчих, які вели допити і домагалися зізнань…». Це -висловлювання з сайту Canadian art  самого Дональда Вебера – автора фото-серії, яку він знімав протягом чотирьох місяців в одному з міліційних відділків України.     

Щоправда, в словах канадця, як і в есе, опублікованому в американському тижневику Newsweek, є недомовка. Вона стосується того, яким чином закордонному фоторепортеру тривалий час вдалося бути свідком сцен, коли у  підозрюваних «вибивали» зізнання.  Такої можливості не мав жоден український журналіст з тих, які  розслідують тему насильства у правоохоронних органах України.  Відповідь на питання, як спромігся на це канадський фоторепортер Доналд Вебер, – на поверхні. Він діяв за принципом «мета виправдовує засоби» і домігся свого. Навряд чи «багаторічними вмовляннями». А недомовка свідчить  про те, що силові структури в Україні  повністю корумповані.

Чоловіки є керівниками більшості українських компаній і лише на 14% підприємств головують жінки. Третина українських працівниць жіночої статі стикалися з ситуаціями, коли чоловіки мали переваги в розмірі оплати праці та при прийомі на роботу. Такими є дані соціологічних опитувань.

За дослідженнями одного з міжнародних кадрових порталів, керівниками у майже 90% українських компаній є чоловіки. І третина роботодавців визнає, що в них більше шансів потрапити на топові посади, повідомила генеральний директор порталу Марина Маковій.

«Керівний склад 58,6% компаній також переважно чоловічий і лише 24% – переважно жіночий. У рівній мірі чоловічий і жіночий керівний склад тільки в 17% українських компаній. Також 51,7% роботодавців відзначають, що в чоловіків вищі, ніж у жінок очікування заробітної плати. Але й рівень заробітних плат, також, як правило, вищий», – розповіла Марина Маковій.

Жінок з дітьми до 3 років і вагітних все ще звільняють з роботи

Минулого року державні органи перевірили 2,5 тисячі українських підприємств. Порушення трудового законодавства знайшли у 80% випадків, розповідає Андрій Черкасов, голова Державної інспекції з питань праці.

«Було перевірено 2,5 тисячі підприємств, на яких працювали 285 тисяч жінок. І порушення були виявлені більш ніж на 1,9 тисячі підприємствах. Невеликі порушення усуваються без штрафних санкцій. Але матеріали 159 перевірок були передані в правоохоронні органи, в прокуратуру для реагування. Були такі порушення, як невиплачені відпускні до початку декретної відпустки. А також порушення заборони звільняти вагітних жінок і жінок з дітьми до 3 років. Стосовно 120 жінок роботодавці не дотримувалися цього правила», – зазначив Андрій Черкасов.

Саме з такою ситуацією стикнулася у себе на роботі Майя. За професією вона – лікар-невропатолог. Спочатку її не хотіли брати на роботу через те, що вона – молода жінка, а тепер збираються звільняти через вагітність, розповідає подруга  Майї  – Аліса.

«Вона після закінчення інституту працювала кілька років у лікарні. Її брати не хотіли, але взяли за умови,якщо вона не буде в найближчому майбутньому народжувати дітей. Якщо, скажімо, прийде чоловік на її місце, то його візьмуть із розпростертими обіймами – каже Аліса. – І через кілька років вона вийшла заміж, завагітніла, а коли прийшла оформлювати документи для декретної відпустки – головний лікар одразу запропонувала їй звільнитися. Жінка, звичайно, була в розпачі. З великими труднощами вона вмовила керівницю, щоб її не звільняли, принаймні, до народження дитини, не кажучи вже про те, щоб оплачувати потім декрет».

«Успіх не має статі»

Другий рік поспіль в Україні проводиться конкурс «Рівні можливості: кращий роботодавець року». Співвідношення працівників різної статі, рівне кар’єрне зростання, рівні можливості для працевлаштування, попередження сексуальних домагань, а також створення умов для працівників із сімейними обов’язками – ось основні принципи, яких мають дотримуватися компанії-претенденти. «Успіх не має статі» – це девіз конкурсу, розповідає Катерина Ситнікова експерт проекту ЄС «Права жінок та дітей в Україні».

«Основна мета конкурсу – донести до роботодавців інформацію про те, що ж це таке – гендерна рівність на роботі. А також допомогти компаніям покращити ситуацію у цій сфері. Надати їм конкретні приклади того, які кроки необхідно зробити», – пояснила Катерина Ситнікова.

Підприємства-переможці конкурсу минулого року забезпечують працівників кімнатами матері та дитини, виділяють працюючим мамам додаткові години відпочинку, або ж надають можливість декретної відпустки татусям.

Однак в Україні є й інші компанії, власники яких вважають жінок – зайвими на роботі, наприклад, підприємець Ігор. «У мене власна справа і більшість робітників – чоловіки, є лише одна жінка. Жінки забагато думають, інколи зайвого. Треба робити, а не думати, проводити якісь дискусії або будувати якісь інтриги, що вони дуже полюбляють: аналізують якусь дію, а потім роблять собі якісь надумані висновки», – сказав він.

Гендерна рівність на чверть підвищує продуктивність праці 

Хоча порушення законодавства в цій сфері ще є, гендерна рівність на роботі поступово стає нормою в Україні, вважає Юрій Сизенко заступник міністра у справах сім’ї, молоді та спорту.

«На тих чи інших підприємствах уже стає традицією думати про скорочений робочий день для жінок, які мають дітей до 14 років; про те, щоб була кімната «матері та дитини». Стає традицією, коли чоловік може піти в декретну відпустку по догляду за дитиною. Виховання про гендерну рівність має бути ще з школи та дитсадка», – наголосив Юрій Сизенко.

За словами експертів, практика гендерної рівності в компаніях не лише утверджує права людини, а й сприяє економічному розвитку. Наприклад, за даними Конфедерації роботодавців України, однакова кількість чоловіків та жінок на підприємстві підвищує продуктивність праці на 25 %.

За перше півріччя 2011 року в установах Міністерства внутрішніх справ України загинуло 26 людей.

Про це повідомив у вівторок співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, передає “Інтерфакс-Україна”.

“Відомо, що в 2010 році в установах міліції загинула 51 особа, в 2009 році – 23 людини, а на 20 червня 2011 року вже маємо 26 загиблих”, – розповів він.

При цьому правозахисник також зазначив, що за останні півтора року в Україні загострилася ситуація з тортурами і поганим поводженням з громадянами в установах міліції.

Пославшись на дані проведених Харківською правозахисною групою соціологічних досліджень на національному рівні, Захаров повідомив, що оціночне число постраждалих від незаконного насильства в міліції в 2009 році склало 604 тисяч осіб, а в 2010 році ця цифра склала вже 790 тисяч осіб.

Також у зв’язку зі збільшенням тортур у правоохоронних органах, за словами Захарова, збільшилася кількість звернень українських громадян до Європейського суду з прав людини, який вже прийняв кілька десятків рішень про порушення в Україні ст.3 Європейської конвенції по захисту від катувань.

При цьому велика частина рішень Європейського суду стосуються процесуального аспекту цієї статті, зокрема, відсутності ефективного розслідування заяв про катування і жорстоке поводження, які надходять від громадян до органів прокуратури.

Крім того, громадяни скаржаться до Європейського суду з прав людини на умови утримання в деяких СІЗО України і в місцях позбавлення волі, що, на думку Європейського суду, є жорстоким поводженням, так само, як і ненадання медичної допомоги в пенітенціарних установах.

Як повідомив Захаров, в даний час число людей, що містяться в 32 українських СІЗО, перевищує 40 тисяч осіб.

Особливо негативна ситуація спостерігається в Київському, Харківському, Донецькому, Дніпропетровському і Сімферопольському СІЗО, які суттєво переповнені.

Президент Росії Дмитро Медведєв визнав, що смерть у в’язниці російського юриста Сергія Магнітського стала результатом «злочинних дій».

Сегрій Магнітський звинуватив чільних працівників Міністерства внутрішніх справ Росії, податкових та інших органів у привласненні коштів, які мали піти до російського бюджету, на суму близько 200 мільйонів доларів.

В свою чергу  звинувачені ним чільники МВС порушили справу проти самого Магнітського за те, що він нібито допоміг компанії Hermitage Capital уникнути податків.

Магнітський потрапив до слідчого ізолятора, де він в жахливих умовах провів майже рік. За цей час юристові, який мав проблеми зі здоров’ям, не раз відмовляли в медичній допомозі.

16 листопада 2009 року Магнітський помер.

Через деякий час кілька урядовців МВС, яких Магнітський звинуватив у шахрайстві, отримали високі відзнаки свого міністерства.

Конгрес США взяв до розгляду законопроект «Справедливість для Сергія Магнітського». Документ пропонує заборонити видавати американські візи причетним, на думку конгресменів, до смерті юриста, і блокувати їхні активи у США, якщо такі виявляться.

До справи долучилася й Польща. Її міністр закордонних справ Радослав Сікорський уже заявляв: якщо міжнародні інституції визначать перелік осіб, причетних до смерті Магнітського, його країна може запровадити проти них і свої візові санкції. Це на практиці закриє перед тими російськими урядовцями доступ до всіх країн «шенгенського простору».

До вашої уваги офіційний трейлер фільму про Сергія Магнітського.

Уряд оприлюднив для громадського обговорення проект нового Кримінально-процесуального кодексу. Документ передбачає низку нововведень, зокрема пропонується запровадити домашні арешти терміном до двох місяців та електронні браслети для стеження за підозрюваними. Крім того, передбачені угоди обвинуваченого з потерпілим та взагалі скасовується таке поняття, як порушення кримінальної справи.

На думку керівника робочої групи, що створила цей проект, радника президента Андрія Портнова, найголовніше досягнення, – те, що адвокат в суді матиме однакові права з прокурором. Тепер кожна сторона повинна доводити суду, що є доказом (провини або невинності), а що – ні, пише “Сегодня“.

Крім того, документом пропонується запровадити домашні арешти терміном до двох місяців та електронні браслети для стеження за підозрюваними.

Також передбачено повне скасування дослідування кримінальних справ. Адже поки в нас, за словами Портнова, 99,8% усіх судових рішень – це або обвинувачувальні вироки, або дослідування. І тільки 0,2% – виправдальні вироки. Тепер же якщо слідчий в процесі досудового слідства не зібрав доказів провини, то справу не відправлять на дослідування, а суддя буде зобов’язаний виправдати підсудного. В зв’язку з цим, розповів Портнов, ми чекаємо до 30% виправдальних вироків, як в Європі.

Вводиться таке поняття, як угода. Вона може бути з потерпілим або про визнання провини. Кожна з них затверджується судом. Угода обвинуваченого з потерпілим (окрім суспільно небезпечних злочинів, скажімо, вбивства) – якщо останній вважає, що перед ним виконані всі зобов’язання, відшкодовано збиток. Тоді він забирає свою заяву, слідство припиняється. Угода про визнання провини може бути двох видів.

Перший вид (при скоєнні нетяжкого злочину) – угода обвинуваченого зі слідством, коли обвинувачений добровільно визнає провину, готовий, приміром, відшкодувати збиток разом зі штрафом, тоді його звільняють від серйознішого покарання та накладають на нього згаданий штраф. Другий вид – якщо обвинувачений згоден співпрацювати зі слідством для розкриття тяжчого злочину. Тоді, з дозволу суду, йому обіцяють менший термін.

Взагалі скасовується таке поняття, як порушення кримінальної справи (слідчий зобов’язаний лише внести відомості про злочин в Єдиний реєстр досудових розслідувань і почати це розслідування). Це різко зменшить бюрократію в роботі правоохоронців.

Є ще низка нових моментів, на які, на думку Портнова, слід звернути увагу. Серед них – те, що, за новим КПК, основний запобіжний захід в економічних злочинах – застава (арешт – тільки якщо застава не сплачена). І взагалі арешт буде можливий лише тоді, коли стаття КК передбачає за злочин не менше 5 років для раніше несудимого.

“Зараз ми чекаємо висновку щодо нового КПК від Ради Європи, як тільки отримаємо – вноситимемо законопроект до парламенту на затвердження”, – сказав Портнов.