Обвинувачення проти екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка виглядають дещо надуманими і мали б призвести радше до політичної, а не кримінальної відповідальності.

Про це йдеться у доповіді Данського Гельсінського комітету з прав людини щодо справи Луценка та колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.

У доповіді зазначається, що підписка про невиїзд, яку було взято з Луценка і Корнійчука після порушення справ, не відповідала Протоколу №4 до Європейської конвенції про права людини.

Данський експерт також вважає, що не було підстав для взяття під варту Луценка і Корнійчука.

На його думку, жоден із цих екс-чиновників “скоріше за все, не був би затриманий у країні з іншою правовою традицією”.

Даньский фахівець припускає на підставі двох проаналізованих справ, що правосуддя в Україні є вибірковим і тому несправедливим.

На основі цих спостережень Данський Гельсінський комітет робить висновок про недоцільність припинення моніторингу в Україні на цьому етапі.

“Спокійна передача влади від одного уряду до іншого є настільки важливим елементом функціонуючої демократії, а кримінальне переслідування стількох членів колишнього уряду є настільки рідкісним навіть для цієї частини світу, що чинна влада повинна розуміти і приймати міжнародний скептицизм щодо її мотивів”, – зазначає комітет.

Доповідь була підготовлена Мікаелем Лінгбо, що має багаторічний досвід роботи в якості прокурора, голови поліції та заступника голови Служби безпеки Данії.

Данський Гельсінський комітет з прав людини
Bredgade 36 B, 1260 Copenhagen K.
Тел. +45 3391 8110
Ел. пошта: [email protected]

Правовий моніторинг в Україні
Попередня доповідь щодо процесів проти
колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та
колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука

У цій доповіді описуються та дається оцінка фактам і правовій ситуації навколо розслідування та тримання під вартою колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.

Ці дві справи були обрані серед численних відкритих справ проти провідних політиків з попереднього уряду. Основна мета – за допомогою цих справ описати відповідні аспекти статусу прав людини в чинному законодавстві і правовій системі України. Більшість спостережень, ймовірно, можна буде застосувати й до інших справ. Ця попередня доповідь не претендує на те, щоб бути повноцінним юридичним аналізом; скоріше вона повинна розглядатися як спостереження юриста-практика на поточному етапі кримінального процесу. Планується підготувати також доповіді щодо інших аспектів цих та інших справ.

Завданням моніторингу зазначених кримінальних справ не є встановлення винуватості чи невинуватості обвинувачених. Україна займає досить високі позиції у міжнародних рейтингах корупційності, тому будь-яка чесна спроба боротьби з корупцією вітатиметься міжнародною спільнотою, навіть якщо її об’єктами стануть політики з попереднього режиму. Спокійна передача влади від одного уряду до іншого, однак, є настільки важливим елементом функціонуючої демократії, а кримінальне переслідування стількох членів колишнього уряду є настільки рідкісним навіть для цієї частини світу, що чинна влада повинна розуміти і приймати міжнародний скептицизм щодо її мотивів. Це особливо актуально з огляду на те, що, як вважається, чинна влада має доволі погані показники в боротьбі з корупцією та може мати очевидну зацікавленість в усуненні провідних політичних опонентів від участі в наступних виборах.

Ця доповідь була підготовлена для Данського Гельсінського комітету з прав людини в рамках його Програми правового моніторингу паном Мікаелем Лінгбо, який має багаторічний досвід роботи в якості прокурора, голови поліції та заступника голови Служби безпеки Данії. Пан Лінгбо також працював для ЄС та інших міжнародних організацій в якості головного радника в Албанії, політичного радника в Судані, експерта з верховенства права в Іраку та керівника групи з оцінювання в Південній Африці. Доповідь ґрунтується на його спостереженнях під час перебування в суді та зустрічах з експертами з права, українськими посадовцями, організаціями громадянського суспільства та політичними і дипломатичними представниками.

Копенгаген, 28 квітня 2011 р.

Справа проти Євгена Корнійчука

Євген Корнійчук є юристом за професією, він спеціалізується на міжнародному фінансовому та господарському праві. Його було обрано до парламенту, і в 2006 році він очолив Українську соціал-демократичну партію, ставши наступником свого тестя Василя Онопенка, судді за професією, якого було обрано Головою Верховного Суду України. У 2007-2010 рр. пан Корнійчук був першим заступником міністра юстиції в уряді Юлії Тимошенко.

Його звинувачують в порушенні частини третьої статті 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) під час діяльності на посаді першого заступника міністра юстиції України за те, що він підписав правовий висновок або лист-роз’яснення щодо можливості застосування процедури державних закупівель в одного джерела. Це стосувалося закупівлі юридичних послуг НАК “Нафтогаз України” у компанії “Magisters”, в якій пан Корнійчук колись був старшим партнером, але з якою на той час вже не мав жодних фінансових або бізнесових контактів. Формальний дозвіл на застосування цієї процедури було надано Міністерством економіки, а контракт було підписано НАК “Нафтогаз”. Його також звинувачують у порушенні частини другої статті 366 (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки), оскільки вищезгаданий документ не було належним чином зареєстровано в Міністерстві юстиції. Стверджується, що своїми діями він заподіяв збитків державі, адже інші юридичні фірми могли б надати аналогічні юридичні послуги за меншу вартість.

Щодо фактів, на яких базуються ці обвинувачення, у 2009 році вже було проведено розслідування, але тоді пану Корнійчуку обвинувачення не пред’являлося. У 2010 році Верховний Суд України постановив, що не було достатніх підстав для того, щоб вважати, що мало місце порушення Кримінального кодексу.

22 грудня 2010 р. пана Корнійчука було поінформовано про порушення справи проти нього. У той же день, через декілька годин після того, як його дружина народила дитину, його заарештував загін міліції у масках. Його арешт було підтверджено 24 грудня 2010 р., а 30 грудня 2010 р. його було взято під варту на 2 місяці. Це рішення було підтримано Апеляційним судом 13 січня 2011 р. 15 лютого 2011 р. тримання під вартою було подовжено ще на два місяці.

Крім того, було порушено справу проти доньки Голови Верховного Суду, яку було обвинувачено в невиплаті приватної позики, що регулюється цивільним правом. У рамках цього розслідування було проведено обшук в помешканні Голови Верховного Суду пана Онопенка.

14 лютого 2011 р. Голова Верховного Суду В.Онопенко зустрівся з Президентом України паном Януковичем. Під час цієї зустрічі обговорювалася судова реформа та робота Верховного Суду, а також справи проти членів родини пана Онопенка. Наступного дня пана Корнійчука було звільнено з-під варти, а обвинувачення проти доньки пана Онопенка було знято.

Судовий розгляд справи проти пана Корнійчука розпочався 18 березня 2011 р. і досі триває.

Справа проти Юрія Луценка

У 1991-2006 роках Юрій Луценко був членом Соціалістичної партії України, у 2006 він створив Партію “Народна Самооборона”. У 2005-2006 та 2007-2010 рр. він був міністром внутрішніх справ. Наразі він є заступником головного редактора газети “Сільські вісті”.

Під час роботи пана Луценка в міністерстві проти тодішніх опозиційних політиків, серед інших і теперішнього віце-прем’єр-міністра Бориса Колеснікова та померлого колишнього губернатора Харківської області Євгена Кушнарьова, було порушено кримінальні справи, а їх самих було взято під варту. Крім того, було проведено обшук в офісі олігарха та депутата від Партії регіонів Ріната Ахметова.

Справу проти пана Луценка було порушено 2 листопада 2010 року. 5 листопада 2010 р. до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

13 грудня 2010 р. обвинувачення було змінено, а досудове слідство оголошено завершеним у той же день. Матеріали досудового слідства становили 47 томів справи. Кінцеві обвинувачення стосувалися порушення частини п’ятої статті 191 (привласнення державного майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем організованою групою) та частини третьої статті 365 (перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки) Кримінального кодексу за такі інкриміновані дії:

1) незаконне присвоєння водію пана Луценка міліцейських звань, що призвело до збитків державі через вищу заробітну плату та інші виплати;

2) дозвіл на виділення коштів для організації щорічного святкування Дня міліції у 2009 році в порушення постанови уряду, що забороняла подібні витрати;

3) перевищення повноважень на посаді міністра у зв’язку з проведенням зовнішнього спостереження за водієм колишнього голови Служби безпеки, якого підозрювали у причетності до отруєння колишнього Президента пана Ющенка.

24 грудня 2010 року досудове слідство було поновлено.

Пана Луценка заарештували 26 грудня 2010 р. за порушення статті 135 Кримінально-процесуального кодексу України, а саме ухилення від ознайомлення з матеріалами справи у час, встановлений слідчим. Пан Луценко не з’являвся до слідчого декілька разів, посилаючись на зайнятість свого адвоката в іншій кримінальній справі, а у дні, коли він таки з’являвся, його звинувачують в тому, що він навмисно затягував цей процес. Крім того, він нібито поширив у ЗМІ інформацію, отриману під час досудового слідства в його кримінальній справі.

21 квітня 2011 р. Апеляційний суд міста Києва подовжив тримання під вартою пана Луценка ще на один місяць (до 27 травня). За декілька днів до судового слухання пан Луценко завершив ознайомлення з матеріалами справи. Тим не менше, прокуратура подала клопотання про продовження тримання під вартою у зв’язку з тим, що юридичні представники пана Луценка не завершили ознайомлення з матеріалами справи проти нього.

Спостереження та висновки:

1. З обвинувачених Луценка і Корнійчука після порушенні справи взяли підписку про невиїзд. Загалом, це, здається, є стандартною процедурою в Україні при початку слідства. При застосуванні підписки про невиїзд не дозволяється залишати місце проживання без дозволу прокурора. Той факт, що зобов’язання про невиїзд формально дається самим обвинуваченим, це не може приховати те, що насправді це примусовий захід, що застосовується органом влади, тому що альтернативою йому є взяття під варту обвинуваченого. Таке обмеження по цих двох справах навряд чи відповідає Протоколу №4 до Європейської конвенції про права людини, адже жодна з причин, згаданих у пункті 3 статті 2 Протоколу, не мала місце при застосуванні цього обмеження. На них, насправді, навіть не намагається посилатися слідчий. Обмеження на пересування обвинуваченого не повинні застосовуватися органами влади просто тому, що це зручно для слідчого, щоб обвинувачений знаходився поблизу.

2. Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, будь-які запобіжні заходи, у тому числі взяття під варту, застосовуються тоді, коли існують підстави вважати, що особа намагатиметься переховуватися або ухилятися від слідства, заважати відправленню правосуддя або продовжуватиме свою злочинну діяльність, а також для того, щоб забезпечити виконання процесуальних рішень.

Ці положення самі по собі не дуже відрізняються від законодавства інших країн. Різниця, однак, полягає у широко поширеному застосуванні досудового тримання під вартою, що можна побачити на прикладах пана Луценка і пана Корнійчука, жоден з яких, скоріше за все, не був би затриманий у країні з іншою правовою традицією. Загалом згадується цифра у 40 000 осіб, що тримаються під вартою у будь-який конкретний час.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 лютого 2011 р. у справі Харченко проти України розглянув питання надмірного застосування тримання під вартою в Україні.

Проблема застосування тримання під вартою загалом та у цих двох справах зокрема, схоже, визнається у загальних рисах і владою України. Під час моніторингу було з’ясовано, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини особисто втручалась в обидві справи і поінформувала суди і Президента України про те, що застосування тримання під вартою загалом та у цих конкретних випадках, на її думку, є порушенням прав людини. У більшості країн таке втручання з боку омбудсмена шляхом звернення до Президента щодо дій органів кримінального судочинства у відкритих справах викликало б здивування; воно згадується тут лише для того, щоб продемонструвати думку про порушення прав людини.

Зміни до статті 155 Кримінально-процесуального кодексу, які поки що не було прийнято, дозволять тримання під вартою тільки у справах про злочини, які передбачають мінімальний термін ув’язнення у 5 років (у порівняні з 3 роками сьогодні). Ця поправка сама по собі не змінить традицію частого використання досудового ув’язнення.

3. У жодній із справ, що вивчалися, судом не було наведено індивідуальних підстав для підтвердження необхідності застосування тримання під вартою. У справі Луценка суд лише зазначив, що: “у матеріалах справи є дані, які вказують на можливість того, що Юрій Луценко особисто та через інших осіб може в майбутньому завадити виконанню процесуальних рішень по справі, а також впливати на свідків”. Це, очевидно, не є індивідуальним обгрунтуванням законності застосування тримання під вартою відповідно до конкретних фактів справи, чого вимагає Європейський суд з прав людини.

4. У справі Ю.Луценка слідчий встановив йому і його адвокату “графік”, який визначає, які саме сторінки справи вони мають читати кожного дня у підготовці до захисту. Він також надавав їм доступ лише до матеріалів, призначених для ознайомлення у певний день. Слідчий не взяв до уваги той факт, що в адвоката можуть бути й інші зобов’язання, які можуть перешкоджати його підготовці до справи у визначені часові проміжки. Захист не отримав власну копію матеріалів; як у справі Луценка, так і справі Корнійчука, їм не було дозволено фотографувати або робити копії матеріалів чи їх частин. Під час підготовки та судового розгляду у розпорядженні адвоката будуть лише його особисті записи, зроблені від руки.

Як зазначалось у пункті 3 вище, суд обгрунтував тримання під вартою Луценка тим фактом, що він та його адвокат занадто повільно ознайомлювалися з матеріалами справи, затримуючи тим самим початок судового процесу і не виконуючи процесуальне рішення слідчого.

Те, що слідчий має право визначати, як і коли обвинувачений та його адвокат повинні готуватися до судового процесу, є нечуваним і повинно становити порушення пункту 3b статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Це повинно бути не процесуальним рішенням слідчого або прокурора, а правом обвинуваченого і його адвоката.

Те, що адвокат не має власної копії матеріалів справи і доступу до всіх матеріалів одночасно, створює несправедливі умови роботи та нерівне положення сторін кримінального процесу.

5. Захист у справі пана Корнійчука стверджував, що обвинувачення проти нього вже були відхилені рішенням Верховного Суду від 15.07.2010.

Це, справді, є фактом, що Верховний Суд підтримав рішення міського суду і апеляційного суду про те, що немає достатніх підстав для відкриття кримінальної справи за порушення статті 366 КК особами, що працювали у Міністерстві юстиції України, за підробку правового висновку, внаслідок чого “Нафтогаз” підписав контракт з юридичною фірмою “Magisters”, що спричинило збитки державі і НАК “Нафтогаз”. Верховний Суд додав, що він не знайшов підтвердження заяві слідчого, що фірма “Magisters” не надала юридичну допомогу за гроші, які вона отримала; а отже держава і “Нафтогаз” не зазнали збитків.

Однак, пану Корнійчуку не було пред’явлено обвинувачення під час того розслідування. Важливим принципом верховенства права дійсно є те, що остаточне рішення суду не може піддаватися сумніву. Влада не має права домагатися перегляду рішення лише тому, що вона не погоджується з ним. У справі Сєргєй Золотухін проти Росії ЄСПЛ постановив, що кримінальне переслідування або судовий розгляд через інше правопорушення є неможливими, якщо вони ґрунтуються на ідентичних фактах або фактах, які є значною мірою подібними.

Формулювання статті 4 Протоколу №7 звучить так: “Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави”. Це може вказувати на те, що принцип Res Judicata [принцип остаточності рішення суду] застосовується лише тоді, коли особа була виправдана за правопорушення.

6. Під час засідання суду у справі пана Луценка 25 лютого 2011 р. голова Апеляційного суду поінформував присутніх, що він отримав письмову заяву від пана Луценка через його адвоката з проханням, щоб пан Луценко був присутній у залі суду. Проте суддя відхилив це клопотання, оскільки заява “не була засвідчена начальником в’язниці”. Тому суд не наказав доправити п. Луценка із СІЗО до зали суду, і засідання суду відбулося без присутності обвинуваченого.

У суду не могло бути сумнівів ані в тому, що п. Луценко хотів бути присутнім на засіданні, ані в тому, що заява, яку він отримав від адвоката обвинуваченого, була написана п. Луценком.

Це рішення свідчить про упереджене ставлення суддів до забезпечення законних прав обвинуваченої особи та застосування до неї презумпції невинуватості. Це також, здається, свідчить про нерозуміння або недодержання одного з базових принципів прав людини: Правосуддя не тільки повинно відправлятися, але воно повинно сприйматися як таке, що відправляється.

7. У справі Луценка адвокат скаржився на те, що він отримав повідомлення із суду про призначення засідання, на якому мало розглядатися питання продовження строку тримання під вартою, лише за 15 хвилин до його початку. З огляду на таке несвоєчасне повідомлення, він не зміг бути присутнім. Прокурор заявив, що адвоката поінформували за годину до початку засідання, і що він сам раніше не знав про призначення засідання. У будь-якому випадку, інформувати сторони процесу про засідання суду таким чином – це неправильно з боку суду, адже сторони мають підготуватися до нього, і дуже важливо, щоб на засіданні суду були присутні особи, обізнані з конкретною справою.

8. Згідно з пунктом 2 статті 6 ЄКПЛ кожен, кого   обвинувачено   у   вчиненні   кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Однак українські суди виправдовують лише 0, 2% обвинувачених. Це можна було б пояснити надзвичайно обережним кримінальним переслідуванням, тлумаченням щонайменших сумнівів на користь обвинуваченого, але напевно вірогідніше те, що суди просто занадто прагнуть задовольняти вимоги прокуратури і надто бояться з нею конфронтувати. Показник успішності розслідувань становить тривожні 90%, що набагато вище того, що можна побачити та очікувати в країнах з традицією поваги до прав обвинуваченого.

Деякі співрозмовники згадували юридичну можливість та поширену практику направлення судами справи до прокуратури на додаткове розслідування або зміну чи навіть виправлення обвинувального акту, або присудження м’яких покарань у справах, в яких докази є недостатніми для підтримки обвинувального акту. Це, звичайно ж, є неприйнятним і порушує такі принципи ЄКПЛ як рівноправність сторін процесу і право не бути судимим двічі за один злочин.

9. Обвинувальний акт є центральним документом у кримінальному процесі. Вважається, що у ньому повинні бути описані злочинні дії, визначені час і місце, суб’єкт злочину і спосіб його вчинення, а також згадуватися статті, які було порушено. Це – основа доказів, які представляються в суді прокуратурою, і основу захисту адвоката.

Обвинувальний акт в українській системі кримінального правосуддя виконує всі ці вимоги та навіть набагато більше. Цей акт містить детальний опис усіх результатів розслідування, суміш обвинувальних висновків і доказів, включно із стислим викладом показів свідків та дій слідчого. Але він чітко не відокремлює злочинні дії від інших дій та впливає на суд за допомогою інформації і доказів, які не обов’язково будуть представлятися під час судового процесу. Обвинувальний акт у справі пана Корнійчука містить 45 сторінок! Для захисту майже неможливо захищати свого клієнта, якщо злочинне діяння не є чітко визначеним. Цей факт також може сприяти дуже високому рівню обвинувальних вироків, про які згадувалось у пункті 8.

10. Під час моніторингу експерта вразила широко поширена думка, що українські суди не можна вважати незалежними, принаймні у справах, пов’язаних з політикою. Судова система, безумовно, має проблему довіри з боку громадськості. Як на один з вирішальних факторів такої ситуації вказувалося на склад Вищої ради юстиції після судової реформи влітку 2010 року, а саме сильне упередження на користь представництва Президента України та афілійованої до нього партії, а також на членство у ВРЮ Генерального прокурора, двох його заступників і голови Служби безпеки України тощо. Судова реформа дещо покращила умови правової системи, але Вища рада юстиції отримала неприйнятно великий вплив на призначення, дисциплінарні заходи і звільнення суддів. Ця судова реформа була розкритикована Венеціанською комісією Ради Європи.

11. Згідно з публічною заявою заступника Генерального прокурора, минулого року прокуратура ініціювала 600 дисциплінарних справ проти суддів. За наявною інформацією, щонайменше 38 суддів було звільнено у порівнянні з у середньому 6, 5 суддями у попередні роки. Це – потужна ознака того, що незалежність суддів знаходиться від величезним тиском, і що прокуратура має домінуючий вплив на майбутнє суддів. Прокурори не повинні відповідати за дисциплінарне покарання суддів; це порушує баланс між прокуратурою і судовою системою.

12. Також згадувалось те, що судді не призначаються на необмежений строк, якщо вони не пропрацювали п’ять років. Перше призначення здійснюється Президентом України за пропозицією Вищої ради юстиції. Після цього періоду їх постійне призначення затверджується парламентом, в якому одна партія та її союзники мають тверду більшість. Це не залишає суддям простору для політичної незалежності, особливо під час цих перших п’яти років на посаді.

13. Тому дуже дивує той факт, що вік судді, призначеної для розгляду гучної і політичної справи, якою є справа пана Корнійчука, становить лише 25 років, і її призначили на 5-річний “випробовувальний термін” лише декілька місяців до того. Не розглядаючи її кваліфікації (щодо цього експерт не має заперечень), вона знаходиться у надзвичайно вразливому положенні у такій гучній справі, беручи до уваги те, що за п’ять років парламент вирішуватиме її майбутнє як постійного судді.

14. Велике здивування також викликала заява новопризначеного Генерального прокурора Віктора Пшонки про те, що він вважає себе членом команди Президента і виконуватиме його накази. Від нього скоріше очікувалося, що він висловить свою відданість закону та буде незалежним від політичного життя.

15. Це також відповідає численним розповідям про історію політичного впливу на прокуратуру і суди. За деякими повідомленнями, однією з основних причин порушення справи проти пана Луценка є помста за його дії в якості міністра внутрішніх справ проти деяких осіб, які сьогодні прийшли до влади. Щодо справи Корнійчука див. пункт 16.

У відкритій справі проти лідера опозиції і колишнього Прем’єр-міністра пані Юлії Тимошенко Президент Янукович висловив свою думку у ЗМІ щодо застосування до неї підписки про невиїзд, а під час проведення моніторингу я особисто став свідком усних погроз суддям з боку депутатів від партії Луценка, присутніх в суді та незадоволених його рішенням. Той факт, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини звертається до Президента, також свідчить про те, що вона очікує, що він зможе вплинути на процес та результат судового розгляду.

16. Крім того, як видається, існує практика застосування тиску на обвинуваченого для отримання зізнання, співпраці, уникнення скарг тощо за допомогою погроз йому і членам його родини, бізнес-партнерам тощо.

Голова Верховного Суду сам назвав справу проти пана Корнійчука спробою тиску на нього. Також не може бути іншого пояснення розслідуванню за чисто цивільною справою проти його доньки, а також обшуку його помешкання. Політики навіть не намагались це приховати, мабуть, очікуючи, що цей сигнал почують й інші потенційні опоненти. Такі підозри підтверджуються також дивним перебігом подій: зустріч пана Онопенка з Президентом, звільнення пана Корнійчука та скасування слідства проти доньки.

17. Декілька осіб також згадували, що існує традиція залишення відкритими політичних розслідувань протягом тривалого часу, іноді навіть протягом років. Така практика забирає багато часу в обвинувачених на зустрічі із слідчими, заважаючи їхній іншій діяльності, а також служить у ролі Дамоклова меча для обвинувачених, які знають, що слідчі або прокурор можуть у будь-який момент передати їхню справу до суду, що може призвести до тяжких наслідків для них.

Якщо метою розслідувань є досягнення політичних цілей, не передбачених законом, шляхом кримінального переслідування когось за дії, щодо яких інші особи не переслідуються, що означає нерівне ставлення до всіх за законом, тоді правосуддя є вибірковим і тому несправедливим. Обвинувачення, висунуті проти колишніх міністрів, для досвідченого практика виглядають дещо надуманими і мали б скоріше призвести до політичної, а не кримінальної відповідальності, якщо взагалі мати якісь наслідки. Цей моніторинг не може відповісти напевно, чи є ці справи результатом вибіркового правосуддя. Але якщо це так, це багато говорить про правову систему і традиції країни, а не про винуватість або невинуватість окремої особи. Вибіркове правосуддя і зловживання системою кримінального судочинства є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини та не відповідає міжнародним зобов’язанням країни щодо забезпечення додержання принципів верховенства права.

Рада Європи проводить моніторинг України щодо виконання обов’язків і зобов’язань, взятих на себе країною при вступі до організації. 10 січня 2011 р. президент України видав указ, згідно з яким Україна повинна виконати свої зобов’язання перед Радою Європи та створив механізм нагляду за цим процесом. Але цей процес не повинен зосереджуватися виключно на законодавчій реформі. Основна проблема полягає в культурі, традиціях і правозастосуванні, додатково до застарілого і недосконалого законодавства самого по собі (наприклад, Кримінально-процесуальний кодекс України датується 1961 роком, а його реформа вже давно запізніла).

На основі вищенаведених спостережень в рамках моніторингу справ проти пана Корнійчука і пана Луценка можна дійти висновку про недоцільність припинення моніторингу на цьому етапі.

До кінця 2011 року в Україні мають бути впроваджені закордонні паспорти з біометричними даними власника. Про це заявив перший віце-прем’єр, міністр економічного розвитку Андрій Клюєв, повідомляє ТСН. Запровадження такого документа є однією з вимог скасування шенгенських віз для українців, говорять у Міністерстві внутрішніх справ. Якщо Договір про безвізові поїздки громадян України до країн ЄС підпишуть, українці із біометричними паспортами зможуть вільно їздити до Європи.

Біометричний паспорт – це документ, в якому міститься спеціальний чіп. На ньому і зберігається інформація про людину.

Олег Бойченко з департаменту у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб МВС каже, що поки невідомо, які саме біометричні дані міститиме новий паспорт. Це може бути інформація про сітківку ока, форму вуха або овал обличчя. Однак, найімовірніше в паспорті буде чіп із відбитками пальців, зазначає чиновник.

«Текстова інформація, плюс фото, плюс, можливо, відбитки пальців. Підвищений рівень захисту. В залежності, що в законі буде прописано, який буде вмонтований чіп, якого об’єму, які дані туди будуть записуватися – все це будуть складові паспорту», – поінформував Олег Бойченко.

«Законопроект має всі можливості, щоб бути підтриманим в парламенті»

Щоб почати випуск біометричних паспортів, необхідно ухвалити закон «Про документи, що засвідчують особу і підтверджують громадянство України», говорить народний Валерій Коновалюк, ініціатор цього законопроекту.

«Цей законопроект є значним кроком в реалізації плану європейської інтеграції на отримання безвізового режиму. Має всі можливості, щоб бути підтриманим в парламенті. Фактично сьогодні є на порядку денному. В цьому році ми мусимо забезпечити громадян такими біометричними паспортами. Виробництво паспортів може початися в будь-який момент після того, як будуть ухвалені відповідні рішення. Паспорти, які були вже видані, будуть також використовуватись. Держава буде десь компенсувати частину вартості цього документу. Але він не буде коштувати дорожче тої ціни, яку сплачують наші громадяни, отримуючи шенгенську візу», – наголосив Валерій Коновалюк.

Кирило Куликов, депутат, колишній керівник Національного бюро Інтерполу переконаний, що впроваджувати в Україні біометричні паспорти непотрібно. «А чи потрібно це? Хто бачив норму, що це – обов’язкова умова для отримання безвізового режиму? Чому Україна «найбагатша» держава повинна на це переходити? Я б зрозумів, якщо б переходила на це сама держава і за ці послуги отримувала кошти. Я не бачу, щоб проводились якісь тендери щодо того, хто буде це робити. І це повинна бути послуга держави», – додав Кирило Куликов.

Ціна питання

Між тим, Кабінет Міністрів України уже виділив Міністерству внутрішніх справ 60 мільйонів гривень для реалізації першого етапу робіт з впровадження закордонних паспортів з  біометричними даними власника.

Директор Українського інституту публічної політики Віктор Чумак погоджується, що такі паспорти спростять процедуру перетину кордону і полегшать життя українським мандрівникам. «Ці паспорти достатньо важко підробити в технічному плані, – каже він. – Людина, яка один раз потрапляє в шенгенську базу даних – їй вже набагато легше подорожувати. Не виникає питання у контролюючих служб європейських країн щодо цього громадянина. Спрощує процедуру ідентифікації особи».

Якою ж буде ціна такого паспорту поки невідомо. Адекватною Віктор Чумак називає суму в 35 євро. «В більшості країн Східної Європи цей паспорт  коштує від 25 до 50 євро, – каже він. – Представники Міністерства внутрішніх справ говорили, що такий паспорт може коштувати близько 60-70 євро. Для України, напевно, трохи завелика ціна».

Прикордонники готові

Прикордонна служба готова перевести всі свої ресурси на зчитування даних з біометричних паспортів, стверджує Андрій Демченко, Офіцер прес-служби Державної прикордонної служби. Крім того, в Україні вже діють термінали, які зчитують інформацію з електронних карток.

«Вже такі піддослідні зразки встановлені в аеропорту Бориспіль, Харків. Системи, які працюють з картками, їх не так важко перевести на зчитування даних з біометричних паспортів. Потім планується і на автомобільних, і залізничних пунктах пропуску це ввести в дію. Є досвід, щоб його повністю запровадити на решті пунктів пропуску і перейти відповідно на контроль за такими документами», – зазначив Андрій Демченко.

Правозахисники застерігають

Інформація з біометричних паспортів може потрапити в руки злочинців, адже будь-яку базу можна зламати і використовувати не за призначенням, говорить правозахисник Євген Захаров. А закон про захист персональних даних буде оберігати їх лише на папері.

«Ідеться про чіп і абсолютно невідомо, яка саме інформація буде туди закладатися. Якщо закордонний паспорт сьогодні вводиться – більш офіційний податковий номер особи, який має використовуватися виключно податковими інспекціями, в нас з нього зробили універсальний код, за яким збирається інформація буквально в усіх державних реєстрах. Державні органи мають можливість за 20 секунд зібрати персональні дані кожної особи, які зберігаються за цим номером в цих реєстрах. Тепер уявіть собі людину, яка має якісь негарні мотиви (наприклад, вкрасти що-небудь) і отримує блискучу можливість», – зауважує правозахисник.

Українців міняти звичайний паспорт на біометричний змушувати не будуть, переконують в МВС. Якщо паспорти нового формату будуть введені, звичайні паспорти працюватимуть свій повний термін дії.

Аудит ефективності використання коштів держбюджету на соціальний захист ветеранів війни в 2009-2010 роках вкотре показав, що рекомендації Рахункової палати роками системно не виконуються, а динаміка порушень залишається незмінною.

Ветеранів війни стає дедалі менше: якщо у 2006 році в Україні проживало 3,2 млн. ветеранів, то вже на початок 2010 року їх кількість зменшилась до 2,5 млн. осіб, або на 22 відсотки. І кожного разу аудиторам Рахункової палати з болем доводиться констатувати, що ветерани залишаються незахищеними внаслідок ігнорування законів чиновниками.

Мінфін і Мінпраці в 2009-2010 роках знову не виконали Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині реалізації соціальних гарантій ветеранів війни. Фінансове забезпечення цих гарантій при формуванні Кабміном та Мінфіном проектів державного бюджету було вкрай недостатнім, оскільки чиновники трактували закони з урахуванням фінансових можливостей, а не прагнення дотримуватися букви закону. А вже на етапі організаційного забезпечення виконання відповідних бюджетних програм Мінпраці зволікало з їх реалізацією і неналежно управляло фінансовими ресурсами.

Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни Урядом вкотре встановлена в абсолютних розмірах, які значно нижчі від розмірів, передбачених законами «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Як і в минулі роки, це викликало численні звернення ветеранів війни до судів різних інстанцій. Сума коштів, що підлягає виплаті за рішеннями судів, щороку збільшується і наприкінці 2010-го становила 147,1 млн. гривень.

«70 років тому ветерани воювали з ворогом, а наразі – з рідною державою за свої права та пільги, – наголосив на Колегії Голова Рахункової палати Валентин Симоненко. – Ветеранів вшановують у День Перемоги, але це крокодилячі сльози чиновників. Підхід до забезпечення гарантій ветеранам має бути один – або виконувати закони, або відповідати за порушення і зволікання».

Кричуще низький рівень забезпечення інвалідів війни автомобілями: у 2009 році – 0,2 відс., тоді як у 2010 – рік святкування 65-річчя Перемоги – 9 відс. від числа тих, хто має право на їх отримання. Мінпраці не контролювало, як обласні головні управління соціального захисту населення забезпечують інвалідів війни автомобілями. Встановлено непоодинокі випадки, коли автомобілі видавались з недотриманням черги.

Аудитори також відзначили, що Фонд соціального захисту інвалідів внаслідок неефективного управління бюджетними коштами у 2009 році розпочав закупівлю більшої частини автомобілів для інвалідів лише наприкінці третього кварталу, що відстрочило їх отримання, а кошти в сумі 762,8 тис. грн. залишились невикористаними і були повернуті до бюджету.

Рівень забезпечення санаторним лікуванням ветеранів у 2009 році становив 41 відс., в 2010 році – 36,2 відс. від загальної потреби. Порівняно з 2008 роком, скоротилась кількість ліжко-днів у санаторіях, які належать до сфери управління Мінпраці: в 2009 році – на 24,4 відс., в 2010 році – на 30,8 відсотка.

Водночас з дозволу Мінпраці санаторії значно збільшили обсяги реалізації путівок за повну вартість, частка яких зросла з 3,7 відс. від загальній кількості в 2007 році до 14,2 відс. в 2010 році. До того ж продаж путівок припадав на найсприятливіший для оздоровлення людей похилого віку теплий період року, у результаті чого кількість місць для ветеранів війни значно обмежувалася. При цьому розміри компенсації за невикористані путівки у 13 разів менші від їх фактичної середньої вартості, що не дозволяло літнім людям самостійно скористатися можливістю пройти санаторно-курортне лікування.

Підсумовуючи розгляд матеріалів аудиту, Колегія Рахункової палати зазначила, що Мінпраці необґрунтовано планувало видатки за бюджетними програмами на соціальний захист ветеранів війни. В умовах браку державних коштів на виконання законодавчо встановлених ветеранам війни гарантій міністерство спрямувало 60 млн. грн. на реалізацію інших бюджетних програм. Невикористаними залишились 13,6 млн. грн., що свідчить про неефективне управління коштами. Одна з причин цього – відсутність достовірного обліку ветеранів війни за категоріями, які мають право на відповідні соціальні гарантії.

Процедура призначення

Кому надається допомога

Допомога малозабезпеченим сім’ям призначається і виплачується у грошовій формі малозабезпеченим сім’ям, які постійно проживають на території України, мають середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Прожитковий мінімум для сім’ї – визначена для кожної сім’ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України „Про прожитковий мінімум» для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення.

Хто включається до складу сім’ї при визначені права на допомогу ?

До складу сім’ї включаються:

– чоловік, дружина;

– рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб віком до вісімнадцяти років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і які не мають власних сімей;

– неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II груп або інвалідами I групи і проживають разом з батьками;

– непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів;

– особа, яка проживає разом з одиноким інвалідом I групи і здійснює догляд за ним;

– жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей.

При цьому до складу сім’ї включаються незалежно від місця проживання (перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей.

Водночас  до складу сім’ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Куди  звертатися за допомогою

Призначення і виплата соціальної допомоги здійснюється управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації уповноваженого представника малозабезпеченої сім’ї.

У сільській місцевості заяви з необхідними документами для призначення соціальної допомоги приймають виконавчі органи сільських і селищних рад та здійснюють їх передачу відповідним органам праці та соціального захисту населення. Зазначені виконавчі органи можуть визначати уповноважену особу для прийняття документів.

Чи може бути виплачена допомога не за місцем реєстрації ?

Допомога також може бути призначена і виплачена за місцем фактичного проживання уповноваженого представника сім’ї за умови подання довідок про склад сім’ї і про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

У разі коли повнолітні члени сім’ї, яка звернулася за призначенням соціальної допомоги, фактично проживають разом, але зареєстровані за різними адресами, уповноважений представник сім’ї додає до заяви довідки про склад сім’ї та про неотримання такої допомоги в органах праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.

Потрібно зазначити, що у цьому випадку рішення про призначення соціальної допомоги приймається органами праці та соціального захисту населення на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яке проводиться соціальними інспекторами цих органів, із складенням акта за формою, затвердженою Мінпраці.

Перелік документів необхідних для отримання допомоги

Для отримання допомоги потрібно подати заяву, де дається згода сім’ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно. До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

–          документ, що посвідчує особу;

–          довідка про склад сім’ї;

–          декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім’ї (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім’ї);

–          довідка про наявність та розмір земельної частки (паю).

Потрібно зазначити, що в декларацію не включаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім’ї аліменти.

Строк протягом якого виплачується допомога

Допомога малозабезпеченим сім’ям призначається на півроку і через шість місяців сім’я знову повинна підтвердити своє право на виплати.

Для призначення  соціальної  допомоги  на   наступний   строк  уповноважений  представник  сім’ї  подає  заяву  і  декларацію про  доходи та майно.  Довідка про склад сім’ї поновлюється лише у разі  змін  у  складі  сім’ї  або  у  разі,  коли  між поданням заяви на  призначення соціальної допомоги на наступний строк та  припиненням  виплати  раніше  призначеної  соціальної  допомоги  минуло  більше  календарного місяця.

Випадки коли допомога не призначається

У наданні державної соціальної допомоги може бути відмовлено, а виплата призначеної допомоги може бути припинена у випадках коли:

–      працездатні члени малозабезпеченої сім’ї не працюють, не служать, не навчаються у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання протягом трьох місяців, що передують місяцю звернення за призначенням соціальної допомоги;

–       під час обстеження матеріально-побутових умов сім’ї з’ясовано, що малозабезпечена сім’я має додаткові джерела для існування, не зазначені у декларації про доходи та майно;

–      особи, які входять до складу малозабезпеченої сім’ї, протягом 12 місяців перед зверненням за наданням соціальної допомоги здійснили покупку земельної ділянки, квартири (будинку), автомобіля, транспортного засобу (механізму), будівельних матеріалів, інших товарів довгострокового вжитку тощо, на суму, яка на час звернення перевищує 10-кратну величину прожиткового мінімуму для сім’ї;

–       у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї (крім сімей, що складаються лише з дітей та осіб, які досягли 65-річного віку або є інвалідами І та II групи, та сімей, в яких є діти-інваліди ) є земельна ділянка площею понад 0,6 гектара, крім випадків, коли така земельна ділянка з незалежних від сім’ї причин не приносить дохід. Рішення про призначення державної соціальної допомоги у таких випадках приймається органами соціального захисту населення на підставі обов’язкового обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, яка звернулася за призначенням такої допомоги;

–       у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї є друга квартира (будинок) за умови, що загальна площа житла перевищує 21 квадратний метр на одного члена сім’ї та додатково 10,5 квадратного метра на сім’ю, чи більше одного автомобіля, транспортного засобу (механізму).

Умови припинення виплати допомоги

Виплата    раніше    призначеної    соціальної   допомоги  припиняється:
– якщо сім’єю приховано або навмисно подано  недостовірні  дані  про її доходи та майновий стан,  що вплинули на встановлення права  на соціальну допомогу і визначення її розміру, внаслідок чого були  надміру виплачені кошти, – з місяця, в якому виявлено порушення;
– у разі переїзду сім’ї в іншу місцевість та настання обставин,  що унеможливлюють виплату  соціальної  допомоги  (зокрема,  смерть  одинокої  особи),  –  з  місяця,  що  настає  за місяцем,  в якому  відбулися зміни;
– за заявою уповноваженого представника сім’ї –  з  місяця,  що настає за місяцем її подання, якщо інше не обумовлено заявою.

Розмір допомоги малозабезпеченим сім’ям

Розмір допомоги визначається як різниця між рівнем забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї (встановлюється щорічно Законом України про державний бюджет) та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім’ї.

А отже як бачимо конкретна цифра залежить від прожиткового мінімуму і категорії осіб, що входять до складу сім’ї.

Так, для працюючих людей гарантований мінімум становить 21% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З 1 січня — 197 гривень 61 копійку. (Докладніше у таблиці)

Для пенсіонерів та інвалідів — 75% прожиткового мінімуму для непрацездатних. З 1 січня — 562 гривні 50 копійок. (Докладніше у таблиці)

Для дітей — 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. (Докладніше у таблиці)

Крім того, гарантований мінімум додатково збільшується в такій сім’ї на 10% на кожну дитину у віці до 18 років. (Докладніше у таблиці)

А для дітей у віці до 18 років, яких виховує самотня мати або батько або ж у яких один або обоє батьків інваліди I або II групи — на 20%.(Докладніше у таблиці)

А для громадян, які отримали статус особи, що проживає і працює  (навчається)  на території населеного пункту,  якому надано статус  гірського,  рівень забезпечення прожиткового мінімуму збільшується  на 20 відсотків.

Спробую пояснити це на прикладі.

Сім’я складається з працездатної матері, батька-пенсіонера і чотирьох дітей: трьох, п’яти, восьми, чотирнадцяти років.

Гарантований мінімум для такої сім’ї розраховують шляхом додавання шести показників: мінімуму, встановленого для працездатної матері (з 1 січня — 197 гривень 61 копійка), мінімуму для непрацездатного батька (562 гривні 50 копійок), двох мінімумів для дітей до шести років (448 гривень 80 копійок) і двох мінімумів для дітей від шести до вісімнадцяти років (537 гривень 35 копійок). У підсумку ми одержимо суму 2732 гривень 41 копійка. Це і буде гарантований мінімум для такої сім’ї.

Причому сума допомоги не стабільна величина. Вона становить різницю між гарантованим мінімумом для сім’ї, яка претендує на виплату (у нашому прикладі 2732 гривень 41 копійка) і її середньомісячним доходом за попередні шість місяців.

Допустимо, батьку виплачують пенсію в розмірі 1000 гривень. Мати одержує зарплату 1500 гривень. Таким чином, їхній середньомісячний дохід — 2 500 гривень. А гарантований мінімум для цієї сім’ї (як ми вже підрахували) становить 2732 гривень 41 копійка.

Отже, сім’я повинна отримувати державну соціальну допомогу в розмірі: 2732 гривень 41 копійка (гарантований мінімум) — 2500 гривень (дохід сім’ї) = 232гривень 41 копійка.

І це ще не все. У 2011 році відповідно до нового закону розмір соціальної допомоги на кожну дитину у віці від трьох до тринадцяти років збільшується на 60 гривень, а від тринадцяти до вісімнадцяти років — на 100 гривень.

Таким чином, до суми допомоги нашій сім’ї додадуться три виплати по 60 гривень і одна по 100 гривень. І загальний розмір допомоги становитиме вже не 232 гривень 41 копійка, а 512 гривень 41 копійка.

Кому	з 1 січня	з 1 квітня	з 1 жовтня	з 1 грудня
Для дітей з малозабезпечених сімей у віці до 18 років (з обліком передбаченого законом підвищення на 10 відсотків)
Діти до 6 років	448 гривень 80 копійок	457 гривень 60 копійок	469 гривень 15 копійок	478 гривень 50 копійок
Діти з 6 до 18 років	537 гривень 35 копійок	548 гривень 35 копійок	562 гривні 10 копійок	573 гривні 10 копійок
Для дітей у віці до 18 років, яких виховує самотня мати або самотній батько, один або обоє батьків є інвалідами (з обліком передбаченого законом підвищення на 20 відсотків)
Діти до 6 років	489 гривень 60 копійок	499 гривень 20 копійок	511 гривень 80 копійок	522 гривні
Діти з 6 до 18 років	586 гривень 20 копійок	598 гривень 20 копійок	613 гривень 20 копійок	625 гривень 20 копійок
Для інших категорій
Діти з 18 до 23 років (за умови, якщо вони учаться)	470 гривень 50 копійок	480 гривень	492 гривні 50 копійок	502 гривні
Працездатні	197 гривень 61 копійка	201 гривня 60 копійок	206 гривень 85 копійок	210 гривень 84 копійки
Непрацездатні	562 гривні 50 копійок	573 гривні	588 гривень	600 гривень

Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними щодо призначення і виплати допомоги малозабезпеченим сім’ям

Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»;

Закон України «Про державний бюджет України на 2011 рік»

Постанова Кабінету міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250 Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям

Як це не цинічно прозвучить, але добре, що посадили до слідчого ізолятора Юрія Луценка. Ні, я не радію тому, що йому погано. Я не радію з того, що так зване правосуддя збиткується з нього. Попри те, що він, мабуть, був не найкращий міністр, але я йому співчуваю, оскільки з ним відверто зводять політичні рахунки.

Навіть якщо він винен у тих зловживаннях, в яких його звинувачують, його провина у порівнянні з пацанами з команди Віктора Януковича – просто дитячі іграшки. Та вони ходять на свободі, і ніхто навіть не думає висувати до них претензії.

Але сумний позитив полягає в тому, що на його прикладі суспільство може дуже добре бачити, що можуть зробити з кожним його членом. Якщо таке виробляють з активним політиком, то що казати про рядових громадян, яких нікому захистити!

Страсбурзький суд нашим не указ

Недавно Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Іван Нечипорук проти держави Україна». Суд визнав, що проти мешканця Хмельницького слідство застосовувало тортури. Додам, що таким чином де-факто він визнав, що тортури застосовувалися і до, так би, мовити напарника Нечипорука Олександра Моцного.

Тортури здійснювалися у вигляді приєднання дротів зі слабким електричним струмом до геніталіїв підозрюваних. Це робилося з метою, щоб вони визнали себе винними у вбивстві жінки, яке сталося у березні 2004 року.

Застосування тортур підтверджується результатами незалежної експертизи. Підозрювані зізнання підписали. А хто б на їхньому місці не зробив цього?

Але, крім цього зізнання, у слідства не було жодних доказів, крім вельми суперечливих свічень деяких свідків. І все ж вони отримали по 15 років.

Історія ця становить цілу судову епопею. Хмельницький міськрайонний суд виправдав підсудних, що трапляється вкрай рідко. Ризикну припустити, що суддя не ризикнув навіть відправити її на додаткове розслідування, що часто в практикується в подібних випадках.

Мало того, було винесено окрему ухвалу відносно неправомірних дій слідства. Мабуть, саме від цього міліція озвіріла і вирішила будь-що засадити невинних людей.

Був ще один суд, який відправив справу на дорозслідування, поставивши 26 (!) додаткових запитань, на які слідство мало дати відповідь. Уявляєте собі рівень цього слідства?

«Один із керівників Верховного Суду України раптом почав наполягати чомусь перенести розгляд справи до Тернопільського обласного апеляційного суду, – писав про цю справу правозахисник Семен Глузман. – Пізніше стало зрозуміло, чому. Судовий розгляд у Тернополі під головуванням судді Ольги Демченко відбувався з відвертими порушеннями та нехтуванням закону. Головуюча не задовольняла клопотання захисту, затикала рота свідкам і відверто працювала на те, аби відмити несумлінне слідство».

Ну, і нарешті суддя Верховного Суду Микола Мороз із двома колегами поставили у справі смердючу крапку. Аргументи адвокатів вони просто проігнорували. У вироку немає згадок про них – так, наче їх не було зовсім.

Звична справа в Україні

Ця справа не є чимось винятковим. За ґратами сидить купа людей, яких посадили так само, свавільно навісивши на них чужий злочин. Бездушна система, замість розбиратися і зважувати всі «за» і «проти», механічно проштампувала вирок і поламала людям життя.

Навіть рішення Європейського суду з прав людини не може бути гарантією встановлення справедливості. Наша судова система успішно навчилася ігнорувати такі рішення європейських колег.

Позаторік Верховний Суд, який має бути уособленням справедливості, отримав антипремію за результатами опитування Української Гельсінської спілки з прав людини «Будяк року». Верховний Суд України двічі у справах громадян Яременка і Луценка (не Юрія – Ю. Л.) проігнорував рішення Європейського суду з прав людини.

Це при тому, що він мусить це робити, згідно з нашим же законом, котрий регулює стосунки України з Європейським судом з прав людини. Так що у справі Моцного і Нечипорука наш «справедливий» суд ще матиме шанс виявити послідовність.

Цікаво, що тоді ж віце-чемпіоном антипремії «Будяк року» став тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. Тепер він має можливість на власній шкурі відчувати всі принади нашої юридичної системи, вагомою частиною якої він був зовсім недавно. Хочеться сподіватися, що, вийшовши на волю, він докладе всіх зусиль, щоб цю систему демонтувати.

Коли питання абсолютно передбачувані, навіщо політикам наражатися на неприємні звинувачення в брехні? Адже найдешевший політтехнолог підкаже, як підфарбувати чи змонтувати правду, а, немає підстав гадати, що влада заощаджується на подібних гримерах дійсності.

Читаємо, як Президент представив ситуацію на українському телебаченні польським журналістам: «Сьогоднi ми бачимо, що в ЗМI йде вiдкрита дискусiя, нiхто нiкому не перешкоджає, дiйсно, i забезпечена свобода слова. Сьогодні опозицію ми бачимо в усіх ЗМI, присутня її точка зору» (цит. з «Телекритики»).

Постійна дієта всіляких телешоу дедалі настійніше нагадує пісні для пролів в романі «1984», але, дійсно, було би безглуздо заперечувати, що на них озвучені різні точки зору.

Проте на теленовинах, звідки глядачі черпають інформацію, а не свідомо дають себе розважати брехнею та контрбрехнею, ані дискусії, ані свободи слова вже давно немає.

Настільки знахабнілі ті, хто коригує дійсність, свідчать деякі сюжети на Першому національному телеканалі. Почнемо зі справжнього перлу: Точніше, з ретельно приготованого контексту. Ті, хто черпає інформацію з різних джерел, і обовˈязково перевіряє склад продуктів перед тим, як проковтнути, знають про скандал у звˈязку з продовженням арешту Юрія Луценка, про сумніви щодо підстав не тільки для затримання колишнього міністра внутрішних справ, але й для порушення буквально всіх трьох кримінальних справ. Це абсолютна меншість населення.

А частина більшості, що слухає теленовини, на які витрачаються їхні податки, на Першому національному почули, що «Суд над Юрієм Луценком перенесли на два тижня»», що клопотання щодо звільнення з-під варти та відводу судді вдіхилено. Важко причепитися, адже дійсно перенесли, дійсно відхилили, й якщо неправильно назвали причину, хіба це так істотно? Втім, що про те, що істотно, дбали, можна не сумніватися. Глядачам любˈязно нагадують, про які саме злочини йдеться: «Екс-Міністра судять за заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем та перевищення влади»

Кінець сюжету.

А перл цитуємо на всю красу:

«В ПАРЄ рекомендують політикам не втручатися в розслідування кримінальних справ щодо представників української опозиції. Політикам не слід втручатися в розслідування кримінальних справ щодо представників української опозиції – вважає президент ПАРЄ (Парламентської асамблеї Ради Європи) Мевлют Чавушоглу. Те, що зараз відбувається в Україні, назвав законним процесом, на який політики не повинні впливати».

Коли читаємо якийсь складний текст, іноді доводиться кожне речення розбирати на окреми частини, щоб збагнути, хто що робить. Тут здається зрозумілим, хто нахабно втручається, хто захищає законність.

Незрозуміло тільки, чи про це знає п. Чавушоглу. Навряд чи треба сумніватися, що він дав інтервˈю агенству Інтерфакс-Україна, хоча трохи дивно, що воно, здається, опубліковано тільки російською мовою. Треба визнати, що не надто ясно, що він хотів сказати в двох місцях, проте беззаперечним є те, що на згаданій зустрічі розпитували представника української влади про можливість політичного втручання в правосуддя з боку влади, не опозиції..

Нагадую, що після незрозумілих подій вокруг затримання Юлії Тимошенко у вівторок, Президент Європарламенту, Єжі Бузек заявив про політичну природу справи Тимошенко й Володимир Литвин після зустрічі з президентом ПАРЄ Мевлютом Чавушоглу повідомив, що ситуацію навколо подій, пов’язаних з Юлією Тимошенко, буде розглянуто в четвер на засіданні Бюро та Постійного комітету ПАРЕ у Києві. 26 травня оприлюднено заяву речника Високого представника ЄС Кетрін Ештон про справу Юлії Тимошенко, в якій вона звертає «увагу на небезпеку створення враження, що судові заходи вживаються вибірково. Ми також наголошуємо на важливості забезпечення максимальної прозорості розслідувань, прокурорських дій та судового процесу.».

Того ж дня опубліковано заяву Freedom House, в якій ця авторитетна організація пише, що затримання Тимошенко підтверджує її занепокоєння щодо збільшення вибіркового переслідування політичних опонентів в Україні.

Те саме занепокоєння проявили посли двох європейських країн, які були присутні на судовому засіданні про справу Луценка в понеділок, і Данський Гельсінський комітет з прав людини в свій Попередній доповіді щодо процесів проти колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка та колишнього першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука.

Список можна продовжити.

Або можна геть забути про всі ці «необˈєктивні» (а може проплачені?) реакції, та й про Доповідь щодо поступу країн Європейської політики сусідства у 2010 році – Україна, й дивитися телевізію.

Адже все так просто серед своїх людей, що вміють правильно розповідати про справу Юлії Тимошенко, та про неприємні запитання: «Про справу Тимошенко послам країн Європейського Союзу, Великої Британії та США особисто розказував Генпрокурор. Зустріч провели, бо, як повідомляє прес-служба відомства, справа занадто політизована і європейські інституції надають значення кримінальному переслідуванню одного з лідерів опозиції».

Та й розуміють про головне: або нічого, або позитив. На Першому національному, про Доповідь та заяви ані слова, зате потішили глядачів тим, що «Українські пріоритети під час головування в комітеті міністрів Ради Європи схвалює ПАРЕ» – П. Чавушоглу дійсно почав свій виступ зі слів про спільні приоритети, проте в тижні, так насиченому на інші події, заяви, тощо, освітлення саме цих слів видається не менш вибірковим, аніж кримінальне переслідування опонентів.

Чи варто інвестувати у золото?, як запитував телеканал у день, коли про нарастаючий скандал та доволі однозначні висловлення щодо вибіркові переслідування геть мовчали, не скажу. Спитаємо краще, чи варто в ПАРЕ та інших європейських структурах слідкувати за тим, які саме їх слова висвітлюються та спотворюються державним телеканалом країни, яка головує в Комітеті міністрів Ради Європи.

Рада британського міста Сауз-Тайнсайд повідомляє, що компанія Твіттер за рішенням суду оприлюднила дані про одного зі своїх користувачів, якого звинувачують в образливих заявах.

Рада британського міста Сауз-Тайнсайд повідомляє, що компанія Твіттер за рішенням суду оприлюднила дані про одного зі своїх користувачів, якого звинувачують в образливих заявах.

У Твіттері цю інформацію не підтвердили, посилаючись на те, що не можуть коментувати індивідуальні судові справи.

Рада британського міста подала позов до суду в штаті Каліфорнія, де розташована компанія Твіттер, після того, як кілька членів ради поскаржилися на образливі твердження на свою адресу на сторінці користувача “Mr Monkey”.

Зокрема, один із членів ради, Девід Поттс, сказав, що йдеться про “численні неприємні твердження”, де його та кількох інших колег звинувачують у “корупції, сексуальних відхиленнях та вживанні наркотиків”.

Речник ради Сауз-Тайнсайда сказав, що Твіттер надав відповідну інформацію про користувача адвокатам, і її вже аналізують технічні експерти.

Переломний момент для Інтернету?

Новина про розкриття Твіттером конфіденційних даних розпалила дискусії стосовно перспектив свободи слова в інтернеті та подальшого регулювання всесвітньої мережі.

Втім, кореспондент Бі-Бі-Сі з технологій Рорі Селлан-Джоунз сумнівається, що це стане переломним моментом для свободи слова в онлайн.

Він згадує про інші численні спроби державних установ отримати дані користувачів мережі інтернет. Так, все ще триває процес, в рамках якого уряд США намагається отримати від компанії Твіттер дані людей, пов’язаних з Вікілікс.

Кореспондент Бі-Бі-Сі також нагадує дані звіту, оприлюдненого компанією Ґуґл, про те, що лише за шість місяців вона отримала більше 4000 запитів від американських державних установ та більше 1300 – від британських, в яких йшлося про прохання оприлюднити дані користувачів.

Водночас, фахівці звертають увагу на інший аспект цієї справи: те, що члени британської ради подали позов саме до американського суду, виходячи з того, де розташована штаб-квартира Твіттера.

Так, не виключено, що це може стимулювати інших британців апелювати до американських судів.

Колега з Твіттера

Члени ради Сауз-Тайнсайда, на адресу яких були висловлені образливі твердження, припускають, що псевдонімом “Mr Monkey” користувався їхній колега Ахмед Хан.

Пан Хан спростовує своє авторство, але називає ситуацію, що склалася навколо мікроблогу такою, що порушує права користувачів Твіттера, і не виключає, що це матиме серйозні наслідки.

Кореспондент Бі-Бі-Сі Енді Мур каже, що ця справа може стати сигналом для мільйонів користувачів Твіттера, які вважають, що їхні повідомлення захищені анонімністю.

Твіттер – це мікроблог, користувачі якого можуть лишати на своїх сторінках короткі повідомлення обсягом до 140 символів. Запущений у 2006 році, Твіттер стрімко набирає популярності, поєднуючи у собі риси соціальних мереж та блогів.

Свої сторінки на цьому сервісі також мають чимало впливових політичних лідерів.

Спадкуванням  є  перехід прав та обов’язків (спадщини) від  фізичної  особи,  яка  померла  (спадкодавця),   до   інших   осіб  (спадкоємців).  Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.  У цьому матеріалі буде йти мова про основні моменти, які варто знати про спадкування. У наступних матеріалах окремо дам характеристику особливостей спадкування за законом і за заповітом.

Що можна успадкувати ?

Успадкувати можна усі права та обов’язки,  що  належали  померлій особі  на  момент  відкриття   спадщини   і   не  припинилися внаслідок її смерті.

Водночас не можна успадкувати права  та  обов’язки,  що  нерозривно пов’язані з особою, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право   на  участь  у  товариствах  та  право  членства  в об’єднаннях громадян,  якщо інше не  встановлено  законом  або  їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
4) права на аліменти,  пенсію,  допомогу  або  інші  виплати,  встановлені законом;
5) права  та  обов’язки  особи  як  кредитора  або  боржника, якщо вони нерозривно зв’язані із особою боржника чи кредитора.

Хто може бути спадкоємцями ?

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні  особи,  які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які  були   зачаті  за  життя  спадкодавця  і  народжені  живими  після  відкриття спадщини.

Потрібно зазначити, що спадкоємцями за заповітом можуть бути  також і юридичні  особи.

Коли здійснюється спадкування за заповітом, а коли за законом ?

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У  разі  відсутності  заповіту,  визнання  його недійсним,  неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями  за  заповітом,  а  також  у  разі неохоплення заповітом усієї спадщини
спадкування здійснюється «за законом».

Хто позбавляється права на спадок ?

Не мають права на спадкування:

– особи,  які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або  вчинили  замах на їхнє життя;

–  особи,  які  умисно  перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт,  внести до нього зміни
або   скасувати   заповіт   і  цим  сприяли  виникненню  права  на спадкування у них самих чи в інших  осіб  або  сприяли  збільшенню  їхньої частки у спадщині;

– при спадкуванні  за законом батьки після  дитини,  щодо якої вони були позбавлені батьківських прав  і  їхні  права не були поновлені на час відкриття спадщини;

– при спадкуванні за законом батьки (усиновлювачі) та  повнолітні  діти  (усиновлені),  а  також  інші особи,  які  ухилялися  від  виконання  обов’язку  щодо  утримання  спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

– при спадкуванні за законом одна після  одної особи,  шлюб  між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням  суду.

Також потрібно зазначити, що за рішенням суду особа може  бути  усунена  від  права  на
спадкування за законом,  якщо буде встановлено,  що вона ухилялася  від надання допомоги спадкодавцеві,  який через похилий вік, тяжку  хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Чи успадковується заробітна плата, пенсія, стипендія ?

Успадковуються ті суми  заробітної  плати,  пенсії,  стипендії,  аліментів,  допомог у зв’язку з тимчасовою  непрацездатністю,  відшкодувань  у  зв’язку   з   каліцтвом  або  іншим  ушкодженням  здоров’я,  інших  соціальних виплат,  які належали спадкодавцеві,  але не  були  ним  одержані  за  життя.

Чи успадковується право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, а також борги

Потрібно зазначити, що до Вас переходить право на  відшкодування  збитків,  завданих померлій особі у договірних зобов’язаннях.  До  Вас  переходить  право  на  стягнення неустойки  (штрафу,  пені) у зв’язку  з  невиконанням  боржником  померлої особи своїх   договірних   обов’язків,   яка   була   присуджена   судом  спадкодавцеві за його життя.
Також до Вас переходить право на відшкодування  моральної шкоди, яке було присуджено судом померлій особі за його життя.

Водночас до Вас переходить  і обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана померлою особою; і обов’язок відшкодування моральної шкоди,  завданої  померлою особою; і обов’язок  сплатити  неустойку  (штраф,   пеню),   яка   була   присуджена  судом  кредиторові  із померлої особи.

Але тут потрібно враховувати, що шкода,  яка була завдана померлою особою відшкодовується Вами лише у межах  вартості  рухомого  чи  нерухомого майна, яке було одержане Вами у спадщину.

Яким чином розподіляється майно між спадкоємцями ? Що таке обов’язкова частка у спадщині.

Частки  кожного  спадкоємця  у  спадщині  є рівними,  якщо  спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Водночас малолітні,  неповнолітні,  повнолітні  непрацездатні діти  спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки  спадкують,   незалежно від змісту заповіту,  половину частки,  яка  належала   б   кожному   з  них  у  разі  спадкування  за  законом  (обов’язкова частка). Також потрібно зазначити, що  розмір обов’язкової частки у  спадщині  може  бути  зменшений судом з урахуванням   відносин   між   цими   спадкоємцями  та  спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Ще одним важливим аспектом є те, що якщо Ви  протягом не менш як одного року  до  часу
відкриття  спадщини проживали разом із померлою особою однією сім’єю, то Ви маєте переважне право перед іншими  спадкоємцями  на  виділ  Вам  у натурі  предметів  звичайної  домашньої  обстановки  та  вжитку  в розмірі частки у спадщині, яка Вам належить.

У випадку, якщо Ви були разом із померлою особою  співвласниками  майна, то Ви маєте переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ Вам  у натурі цього майна.

Як здійснюється прийняття спадщини ?

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право  прийняти спадщину або не прийняти її.  Водночас не дозволяється прийняття спадщини  з  умовою  чи  із  застереженням.

Спадкоємець,  який  бажає  прийняти  спадщину має  особисто подати нотаріусу протягом 6 місяців  заяву про прийняття спадщини. Тут важливо  знати, що у випадку якщо Ви пропустили цей строк для прийняття спадщини, то Ви вважаєтесь такими, що не прийняли її.

Але тут необхідно зазначити, що є дві категорії осіб, яким непотрібно подавати таку заяву:

– спадкоємцю,  який постійно проживав разом із померлою особою  на час відкриття спадщини, і який буде вважається таким, що прийняв спадщину,  якщо протягом 6 місяців він не заявив про відмову від неї.

– малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, цивільна  дієздатність  якої  обмежена.

Відмова від спадщини

Спадкоємець  за заповітом або за законом може відмовитися  від прийняття спадщини протягом 6 місяців. Заява про відмову від прийняття спадщини подається  нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Тут важливо є сказати, що  відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини  не
позбавляє його права на спадкування за законом.

Водночас важливим є те, батьки  (усиновлювачі),  опікун  можуть  відмовитися   від  прийняття спадщини,  належної малолітній, недієздатній особі, лише  з дозволу органу опіки та піклування.

Потрібно зазначити, що у випадку відмови від прийняття спадщини ця частка у спадщині,  яку  особа  мала  право  прийняти,  переходить  до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між
ними порівну. Або якщо спадкування здійснюється за законом, то ця частка розподіляється порівну між членами тієї черги, яка має право на спадкування

Варто знати, що можливим є відмова від прийняття спадщини на користь іншої особи.

Що відбувається коли не має спадкоємців ?

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за  законом  суд визнає спадщину  відумерлою. Це відбувається за заявою  відповідного  органу  місцевого  самоврядування  за місцем  відкриття спадщини.

Заява про визнання  спадщини  відумерлою  подається  після спливу одного року з часу відкриття спадщини.  Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

У Львові створюють «Комітет захисту сучасних політв’язнів». Це вирішили під час громадських зборів «Зупинимо політичні репресії в Україні!» колишні політичні в’язні, правозахисники, науковці, письменники, місцеві політики Львівщини. До комітету увійдуть правозахисники і представники молодіжних організацій.

Комітет захисту сучасних політв’язнів оприлюднюватиме  інформацію про політичних в’язнів сучасної України, ініціюватиме масові заходи і протести. До числа нинішніх політв’язнів, на думку громадських діячів Львівщини, належать ті люди, які сидять по тюрмах і слідчих ізоляторах за свою політичну та громадську позицію. «Це в першу чергу Юрій Луценко», – зауважив письменник Роман Іваничук.

До політичних в’язнів учасники громадських зборів зачислили вісьмох «свободівців», які зараз перебувають у львівських СІЗО за буцімто вчинені хуліганські дії під час подій 9 травня у Львові, а також колишніх посадовців уряду Юлії Тимошенко.

«Переслідують за те, що ми українці»

Комітет захисту сучасних політв’язнів займатиметься конкретними справами, наголосила колишній політв’язень, громадський діяч Ірина Калинець. Вона закликала усіх людей надіслати у прокуратуру заяви на кшталт: «Я причетний до подій 9 травня у Львові, долучіть мене до справи».

«Коли судили Миколу Коханівського за пошкодження пам’ятника Леніну в Києві, я таІгор Калинець, Стефанія Шабатура, Іван Гель, Юрій Шухевич подали в прокуратуру заяву, що причетні до пошкодження цього пам’ятника і вимагаємо його знести. Говорім собі правду, що нас переслідують за те, що ми українці. Чинна влада сьогодні переслідує українську владу, яку ми з вами обрали», – каже Ірина Калинець .

Львівська громадськість звернулась до дипломатичних представництв

Львівська громадськість просить іноземні уряди відреагувати на політичні репресії в Україні. У їхньому зверненні до дипломатичних представництв мовиться, що «в Україні впроваджується модель авторитарної диктатури, тривають переслідування і репресії проти опозиційних сил, посилився тиск на ЗМІ, надано преференції Російській православній церкві і взято курс на виправдання Сталіна та відбілювання сталінської деспотії».

Світ має знати позицію львівської громади, зазначив правозахисник Мирослав Маринович.

«Ми маємо озвучити позицію так, щоб її почув Захід, а також мешканці Східної України. Я розумію, що 22 червня у Львові буде інший вимір проблеми, міжнародний, бо анонсувалось, що має приїхати група Держдуми. Те, що сьогодні відбувається, для мене дуже прикра річ, бо я відчуваю і свою вину, що ми, всі колишні політв’язні, не домоглись засудження комунізму як злочину у судовому порядку. Ми не сміємо датися на провокації, дати їм потрібну картинку, яку вони так очікують. Зробімо усе, щоб нас не загнали у таку картинку», – наголосив Мирослав Маринович.

Президент Віктор Янукович раніше заявив, що в Україні немає політичних в’язнів. Керівництво Львівської обласної адміністрації проігнорувало громадські збори.

70 років тому, у червні 1941 року, у Західній Україні розпочалась найкривавіша хвиля більшовицьких репресій. У містах і селах «енкаведисти» масово вбивали мирне населення. Людей катували за те, що вони не сприймали більшовицької влади і не приховували своєї українськости. Трагічна історія Галичини вражає донині.

За кілька тижнів до початку радянсько – німецької війни, 22 червня 1941 року, більшовицька влада оскаженіла. Вищі офіцерські чини панічно покидали Галичину, грабуючи майно з помешкань, в яких вони жили. Тим часом у містах і селах енкаведист Сєров ( його прізвище фігурує у матеріалах щодо депортації кримських татар, народів Прибалтійських країн, вбивства польських офіцерів у Катині) виконував особистий наказ Берії: знищити місцеве населення. Почалась чергова хвиля репресій.

«Нас визволили і нема на то ради»

Першими у 1939 році від більшовиків постраждали польські поліцаї, службовці, заможні люди, а також єврейська інтелігенція. Тим часом більшовицькі окупанти прикривались «українською картою» і проводили совєтизацію під гаслом українізації. Але люди дуже швидко зрозуміли підступність таких дій.

«Нас визволили і нема на то ради» – ці слова маестро Станіслава Людкевича цитують у Львові донині.

Наступна хвиля репресій проти українців була найкривавішою. З початку 1941 року масово арештовували представників ОУН, переважно молодь. У червні, коли знали, що війна неминуча, «енкаведисти» у жахливий спосіб вбивали людей у тюрмах. У Західній Україні з червня до липня замордували близько 30 тисяч осіб, а ще півмільйона вивезли до Сибіру, починаючи від «золотого вересня 1939». Досі не відомо, скільки людей загинули дорогою на Далекий Схід. Бо ж тоді був запущений механізм катівні проти українців.

«Нищили політично переконаних українців, учасників українського політичного руху, членів ОУН. Станом на початок 1941 року у в’язницях Західної України переважали українці. 22 червня, коли Німеччина напала на Радянський Союз, Червона Армія швидко програвала і відступала. Радянський режим показав себе у всій своїй красі. Нікого не випускали з в’язниць і дико мордували людей. В’язнів замуровували у камерах і люди у страшних муках помирала. Німецька пропаганда у 1941 році інструменталізувала історію цих катувань, але уже як приклад нелюдської політики «жидо-комуни». Гітлерівці вкотре протиставили різні народи, які мешкали на одній території. Німці, звісно, мали «добрий» пропагандистський матеріла: дітей і дорослих без очей, вагітних жінок з розпоротими животми, прибитих немовлят до дверей», – говорить історик Василь Расевич.

22 червня на Львівщині згадають жертв репресій

70-літня трагедія більшовицьких репресій і нині нагадує про себе віднайденими масовими похованнями невинно убієнних. Саліна, Дем’янів Лаз, тюрма на Лонцького і Замарстинові, ще поховання у Золочеві і Тернополі…

Львів за 21 місяць радянської влади цілковито змінив своє обличчя. Була знищена львівська інтелігенція і водночас багатокультурність міста. 1939-1941 роки – це особливо трагічна історія Львова, як і Галичини загалом, наголошує Василь Расевич. Це трагедія кількох народів, які тут мешкали століттями.

22-28 червня на Львівщині вшановують невинно убієнних у Західній Україні. Це має бути День Пам’яті жертв репресій, а не політичні виступи під партійними прапорами, застерігають політиків відомі львів’яни.

За даними міжнародної правозахисної організації Amnesty International, міліція у Львові примусово поклала до психлікарні українця й вимагає викуп у батьків-заробітчан. Правозахисники пишуть петиції до генпрокурора й МВС.

За інформацією Amnesty International, 32-річного Ростислава Чапрана примусово утримують у психіатричній лікарні. А в його матері і вітчима, які на заробітках в Бельгії, слідчий нібито вимагає 3 тисячі євро за звільнення сина. Батьки звернулись до правозахисної організації.

За даними Амністії, спершу Ростислава, який зайшов до міліції сам, звинувачували у хуліганстві і дали 15 діб арешту, пізніше йому повідомили, що звинувачують у замаху на вбивство, в зв’язку з бійкою ще 1999 року. Самі львівські правоохоронці кажуть, що 12 років Ростислав був у розшуку й що мають всі докази, що чоловік скоїв вбивство. Також не заперечують, що затриманий у психлікарні, де триває експертиза.

Правозахисник Євген Захаров сказав DW, що обвинувачення у вбивстві мали пред’явити обов’язково в присутності адвоката і протягом трьох діб передати справу до суду для обрання запобіжного заходу, як правило, у таких випадках суд обирає СІЗО. “Слідчий тільки після того міг призначити судово-психіатричну експертизу”,- каже Захаров.

Правозахисники за кордоном стурбовані

Однак родичам і адвокату Чапрана, як кажуть в Amnesty, не надали жодних юридичних підстав для утримання його під вартою. Родичі Ростислава начебто винайняли адвоката, однак посадовці завадили йому побачитись з ним в лікарні. За тими ж даними, Ростислав зміг зателефонувати батьку й сказати, що в лікарні є й інші молоді люди, чиї батьки працюють за кордоном, й в них вимагають викуп.

Як повідомила DW менеджер Amnesty International в Україні Тетяна Мазур, активісти  цього правозахисного руху тепер надсилають звернення до генпрокурора України, міністра МВС, а також до Уповноваженого з прав людини й посла України у ФРН з проханням негайно звільнити 32-річного українця з психлікарні у Львові.

У Миколаєві на трьох журналістів напали співробітники податкової міліції.

Як розповів головний редактор сайту “Новости-N” Анатолій Онуфрійчук, двоє співробітників його редакції приїхали в міськвідділ податкової міліції, куди було доставлено декількох миколаївських підприємців.

За інформацією журналістів, підприємців декілька годин тримали узаперті на 7-му поверсі будівлі податкової й не пропускали до них ні адвокатів, ні родичів, ні працівників швидкої допомоги, яка приїхала коли в одного з підприємців погіршилося самопочуття.

За словами Онуфрійчука, коли журналісти почали знімати спроби адвоката підприємця Максима Шепеля прорватися через конвой до свого підзахисного, то співробітник податкової міліції, який охороняв вхід, викрутив руки кореспонденту Олександру Влащенку, грубо зірвав із його шиї фотоапарат і поніс його в закриту частину приміщення.

Через три години фотоапарат повернули, але в ньому були видалені всі знімки, йдеться у повідомленні.

Після повідомлення про напад на журналістів “Новостей-N” до податкової приїхав кореспондент сайту “Преступности.НЕТ” Артем Дибленко, який теж почав знімати на фотокамеру, що відбувається в будівлі податкової.

Дибленко розповів, що після того, як він почав знімати переговори прибулої на місце події співробітниці Заводського РВВС і податкових міліціонерів, які охороняють вхід до міськвідділу податкової міліції, в нього почали відбирати фотоапарат.

Коли журналіст чинив опір, то на нього навалилося четверо співробітників податкової, затягли в закриту частину приміщення, повалили на підлогу і почали бити, вимагаючи віддати апаратуру.

Щоб захистити фотоапарат, журналіст накрив його своїм тілом й туго намотав на руку ремінь фотоапарата.

Після появи з глибини приміщення ще одного співробітника податкової, журналіста відпустили.

Керівник Управління податкової міліції в Миколаївській області Володимир Пахомов заявив, що в інцидентах із журналістами брали участь не його підлеглі. За інформацією сайту “Преступности.НЕТ”, нібито це були податківці, які приїхали з Києва.

Журналісти “Новостей-N” подали заяви в Миколаївське міське управління прокуратури за фактом перешкоджання професійній журналістській діяльності, повідомляє УНІАН.