Процедура призначення

Призначення додаткової пенсії для чорнобильців здійснюється відповідно до ст. 49, 50, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон 796-XII).

Кому надається додаткова пенсія

Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю надається особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 потерпілих від аварії на Чорнобильській АЄС.

Потрібно зазначити, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю призначається після виникнення права у особи на державну пенсію та виплачується кожного місяця.

Куди звертатися за додатковою пенсією

Звертатися потрібно до регіонального управління Пенсійного фонду.

Розмір додаткової пенсії

Розмір додаткової пенсії для чорнобильців визначається Законом 796-XII. Остання редакція вказаного закону передбачала, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах:

–          інвалідам I групи – 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

–          інвалідам II групи – 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

–          інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Також Законом 796-XII визначалось, що особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Але, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 ця редакція була визнана неконституційною. Правові наслідки визнання окремих положень закону неконституційним передбачені у ст. 152 Конституції України. Вказана норма передбачає, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, на сьогодні, діє попередня редакція статті Закону 796-XII, яка передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах:

– інвалідам I групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

– інвалідам II групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

– інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Також діючою є попередня редакція ст.51 Закону  796-XII, яка визначає, що:

–          особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.

–          особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

–          особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

Під час визначення розміру щомісячної додаткової пенсії для чорнобильців, за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком. Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Так, прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становить з 01 січня 2010 року – 695 грн., з 01 квітня 2010 року – 706 грн., з 01 липня 2010 року – 709 грн., 01 жовтня 2010 року – 723 грн., 01 грудня 2010 року – 734 грн., з 01 січня 2011 року – 750 грн., з 01 квітня 2011 року – 764 грн., з 01 жовтня 2011 року – 784 грн. та з 01 грудня 2011 року – 800 грн.

Виходячи із цього, розмір додаткової пенсії для чорнобильців, які віднесені до інвалідів I групи має становити з 01 січня 2010 року – 695 грн., з 01 квітня 2010 року – 706 грн., з 01 липня 2010 року – 709 грн., 01 жовтня 2010 року – 723 грн., 01 грудня 2010 року – 734 грн., з 01 січня 2011 року – 750 грн., з 01 квітня 2011 року – 764 грн., з 01 жовтня 2011 року – 784 грн. та з 01 грудня 2011 року – 800 грн.

Розмір додаткової пенсії для чорнобильців, які віднесені до інвалідів II  групи має становити з 01 січня 2010 року – 521,25 грн., з 01 квітня 2010 року – 529,5 грн., з 01 липня 2010 року – 531,75 грн., 01 жовтня 2010 року – 542,25грн., 01 грудня 2010 року – 550,5 грн., з 01 січня 2011 року – 562,5 грн., з 01 квітня 2011 року – 573 грн., з 01 жовтня 2011 року – 588 грн. та з 01 грудня 2011 року – 600 грн.

Розмір додаткової пенсії для чорнобильців, які віднесені до інвалідів IIІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу  має становити з 01 січня 2010 року – 347,5 грн., з 01 квітня 2010 року – 353 грн., з 01 липня 2010 року – 354,5 грн., 01 жовтня 2010 року – 361,5 грн., 01 грудня 2010 року – 367 грн., з 01 січня 2011 року – 375 грн., з 01 квітня 2011 року – 382 грн., з 01 жовтня 2011 року – 392 грн. та з 01 грудня 2011 року – 400 грн.

Розмір додаткової пенсії для чорнобильців, які віднесені до категорії 2 (за шкоду заподіяну здоров’ю), має становити з 01 січня 2010 року – 208,50 грн., з 01 квітня 2010 року – 211,80 грн., з 01 липня 2010 року – 212,70 грн., 01 жовтня 2010 року – 216,90 грн., 01 грудня 2010 року – 220,20 грн., з 01 січня 2011 року – 225 грн., з 01 квітня 2011 року – 229,20 грн., з 01 жовтня 2011 року – 235,20 грн. та з 01 грудня 2011 року – 240,00 грн.

Розмір додаткової пенсії чорнобильцям, які віднесені до категорії 3 (за шкоду заподіяну здоров’ю), має становити з 01 січня 2010 року – 173,75 грн., з 01 квітня 2010 року – 176,50 грн., з 01 липня 2010 року – 177,25 грн., 01 жовтня 2010 року – 180,75 грн., 01 грудня 2010 року – 183,50 грн., з 01 січня 2011 року – 187,50 грн., з 01 квітня 2011 року – 191,00 грн., з 01 жовтня 2011 року – 196,00 грн. та з 01 грудня 2011 року – 200,00 грн.

Розмір додаткової пенсії для чорнобильців, віднесених до категорії 4, за шкоду заподіяну здоров’ю, має становити з 01 січня 2010 року – 104,25 грн., з 01 квітня 2010 року – 105,90 грн., з 01 липня 2010 року – 106,35 грн., з 01 жовтня 2010 року – 108,45 грн., з 01 грудня 2010 року – 110,10 грн., з 01 січня 2011 року – 112,50 грн., з 01 квітня 2011 року – 114,60 грн., з 01 жовтня 2011 року – 117,60 грн., з 01 грудня 2011 року – 120,00 грн.

Способи захисту права на додаткові пенсії

Потрібно зазначити, що регіональні управління Пенсійного Фонду України продовжують ігнорувати чинні норми закону, не нараховуючи у добровільному порядку пенсії у вказаних вище розмірах. Однак, після звернення до суду, Пенсійний Фонду все ж таки повертає недовиплачені кошти за строк, вказаний у судовому рішенні.

Важливо знати, що у разі відмови у виплаті додаткової пенсії чорнобильцям, за шкоду заподіяну здоров’ю, строк позовної давності обчислюється по кожному місяцю, за яким має нараховуватися така пенсія, окремо. Право на позов відносно додаткової пенсії чорнобильцям виникає щомісяця, а позовна давність обчислюється з того місяця, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Вказаний підхід повністю кореспондується із позицією Верховного Суду України, яка викладена в ухвалі від 17.02.2010 року по справі № 6-911св09. Судова практика також сформувала правило – якщо додаткові пенсії чорнобильцям виплачувалася у неповному розмірі, то вважається, що громадяни дізналися про порушення своїх прав після отримання неповних сум виплат. Тому, в класичному варіанті, судом можуть бути задоволені лише вимоги за попередні шість місяців, які передують даті подання позову.

Для того щоб обійти це обмеження, можна спробувати звернутися до органів пенсійного фонду із письмовою заявою. У цій заяві обов’язково зазначити прохання про сприяння в реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів громадянина шляхом здійснення перерахунку додаткової пенсії та її виплати за весь попередній час. Органи пенсійного фонду зобов’язані перевірити викладені у заяві факти та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства. До повноважень органів пенсійного фонду належить призначення і виплата пенсій. З цього приводу Верховний Суд України у своїй постанові від 13.04.2010 року № 10/85 також звернув увагу на те, що для вирішення питання про правильність застосування строку звернення до суду необхідно з’ясувати яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені права особи, коли розпочався перебіг цього строку. Зокрема, чи звертався громадянин до відповідача із заявою, якщо так – то коли, і чи приймалося останнім рішення про відмову.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тому, ці вимоги також доцільно включати до позовної заяви.

Одночасно, потрібно звернути увагу на ще один можливий варіант вирішення даного питання. Він пов’язаний з тим, що ст. 175 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за безпідставну невиплату пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць. Особливістю застосування цієї статті є те, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею буде здійснено виплату пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам. Досудове слідство у цих справах провадиться слідчими прокуратури (ч. 1 ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України). Посадові особи пенсійного фонду очевидно можуть і будуть посилатися на відсутність бюджетного фінансування. Але, в цьому контексті доцільно згадати про практику Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права та підлягає застосуванню судами України. Так, у справі «Кечко проти України» від 18.11.2005 року зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Органи прокуратури мають іще один інструмент для впливу на пенсійний фонд. Законом України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор має право внести письмовий припис про усунення порушень закону органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення (ст. 22 Закону).

Випадки катування у тюрмах, міліції та СІЗО дедалі частішають, кількість смертей у цих закладах за рік подвоїлася, заявляють правозахисники та родичі потерпілих. Причинами цього вони називають відсутність громадського контролю, вимоги керівництва розкривати злочини за будь-яку ціну, а також хиби судової системи. Факти тортур підтверджують і представники МВС, для подолання цього явища вони обіцяють змінити принципи роботи слідства в Україні.

Киянин Сергій Карпеленко після перебування у міліції став інвалідом. Його жорстоко побили, коли допитували за підозрою у крадіжці мобільного телефону. Пізніше, чекаючи суду в слідчому ізоляторі, Сергій не мав змоги лікуватися, більше того – захворів на пневмонію, розповіла мати потерпілого Зоя Карпеленко.

«Мого сина били до розриву селезінки і гематом по всьому тілі, щоб він зізнався у тому, чого не робив, – каже вона.– У суді справа сфальсифікована, ми подали апеляцію, Сергій – у слідчому ізоляторі. Ніхто не відпускає його на лікування, а в ізоляторі лікувати нічим».

Інший потерпілий, колишній ректор Криворізького національного університету Анатолій Темченко півтора року зазнає тортур у місцевому слідчому ізоляторі, де його тримають за підозрою у спробі отримати хабара. В нього декілька хронічних хвороб, серед яких діабет і туберкульоз, однак він не отримує належного лікування, під час судових засідань доводилося декілька разів викликати швидку, каже його дружина Валентина Темченко.

І такі факти в Україні є масовими, стверджує експерт Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. Останнім часом спостерігається дедалі більше випадків катувань, а також нелюдського поводження та нестерпних побутових умов (що за європейськими нормами теж вважається катуванням), зазначає правозахисник.

«Статистика Харківського інституту соціологічних досліджень свідчить про посилення тенденцій до застосування тортур. Упродовж року кількість випадків катування у міліції та всіх місцях обмеження волі зросла від 600 тисяч до 780 тисяч на рік. Кількість смертей у цих закладах за рік зросла із 23-х випадків до 51-го», – зауважив Андрій Діденко.

Серед причин такого великого поширення тортур у органах міліції та виконання покарань правозахисники називають відсутність громадського контролю, і те, що керівництво вимагає від слідчих розкривати злочини за будь-яку ціну. На думку експертів, створює ґрунт для катувань також затягування досудового слідства і зловживання українських судів запобіжним заходом «взяття під варту». Про таку тенденцію йдеться і в останніх висновках Європейського суду з прав людини.

Факти знущань у правоохоронних органах дійсно мають місце, визнає начальник відділу дотримання прав людини у МВС Макар Барило. Але за його словами, зараз міністерство робить усе, щоби звести їх до мінімуму.

«Проблема насильства в органах МВС існує давно і має системний характер, – каже він.– Однак, на мою думку – таких фактів набагато менше, аніж 700 тисяч на рік. Знаю, що кримінальні справи за це – порушуються. Міністр призначив низку заходів для протидії катуванням: це і громадський контроль, і створення мобільних груп, які перевірятимуть роботу міліції. Про наслідки цієї роботи говорити зарано».

Раніше міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов визнав факти застосування тортур співробітниками МВС стосовно затриманих. І заявив, що головним пріоритетом у роботі міліції віднині є дотримання прав людини, а не розкриття злочинів. За словами міністра, в такому разі у працівників МВС зникне мотивація для вчинення тортур. На початку весни Генпрокурор України Віктор Пшонка наголосив, що домагатиметься викорінення тортур у тюрмах, слідчих ізоляторах та системі виконання покарань загалом.

Однак порушення прав людини у міліції та в’язницях тривають, а їхні винуватці здебільшого не притягуються до відповідальності, говорить заввідділом пенітенціарних закладів омбудсмана України Анатолій Палій.

«За останній рік ми мали 148 кримінальних справ за фактами насильства у міліції та пенітенціарній системі. Лише 121-а справа дійшла до суду, і тільки 65 працівників міліції та тюрем реально позбавили волі. Половина – отримали умовні терміни, і зараз вони на свободі», – зауважує Палій.

Для подолання проблеми тортур у міліції, СІЗО та в’язницях експерти пропонують повністю реформувати кримінально-процесуальне законодавство, яке, за їхньою оцінкою, є рудиментом радянської репресивної системи.

«Президент – це все-таки круп’є. Є казино, правила гри, і Президент – круп’є. Коли круп’є починає контролювати ставки, починає говорити про те, що ти надто багато поставив на кон, тоді цей круп’є – соціалістичний. Якщо йдеться тільки про правила і ніхто не контролює виграшів, тоді це більш американістична система…»

Думаю, що ідея про цінності конституціоналізму виходить з того дивного факту, що Україна є надто занедбаною сьогодні державою. Я просто кажу про статистику: за даними ООН в Україні 78% населення належить до бідних; за іншими даними Україна посідає 134 місце із 180 за простотою сплати податків, 179 із 183 – за зручністю оформлення дозвільної документації на будівництво, і має передостаннє місце в Європі, тобто 39 з 40, за валовим продуктом на душу населення – він у нас становить 2, 7 тис. доларів на особу (для порівняння, у Польщі – десь 28 тис., в Росії – 10 тис., в Білорусі – 6 тис). Це – настільки погано, що якось вражає уяву. Починаєш думати: чому?

Я думаю, тому, що ми несерйозно ставимося до Конституції. Ми не розуміємо, для чого існує Конституція, не вміємо нею користуватися, і власне тому маємо такі прикрі результати.

Хочу сказати вам, що якби ви провели якесь таке міні-дослідження і опитали фахівців високого, середнього рівня, можливо, студентів, аспірантів, будь-якого, фактично, рангу, вони би вам усі запропонували те, що давав колись радянський підручник з конституційного права, котрий казав, що Конституція – це такий Основний Закон, котрий визначає структуру держави, організацію органів – як вони функціонують, зв’язки між ними, їхню компетенцію, тип стосунків з громадянами. Тобто це було б класичне уявлення про Конституцію, в радянському сенсі.

Я думаю, що це класичне радянське уявлення абсолютно не відповідає, так би мовити, реальним фактам і реальним обставинам, тобто не відповідає справжній Конституції якою вона є або має бути.

Існують Конституції і Конституції, так само як існує живопис і живопис. Коли мої студенти говорять, що наша Конституція – не така вже й погана, кажуть: «Ось ми читаємо американську, читаємо українську, і тут, і тут – про те саме приблизно», я наводжу їм приклад: знаєте, якщо взяти картину видатного якогось художника, Балтуса чи Ван Гога, і порівняти з етюдом якогось студента з Харківського художньо-промислового інституту, то, фактично, і там, і там намальоване те саме – скажімо, соняшники – але одна коштує мільйони, а друга – кілька сотень гривень, можливо, стільки, скільки фарби коштують.

Я не люблю епатажних заяв, але вони якось в конституціоналізмі самі собою народжуються. Здається, Вуді Аллен сказав, що все серйозне мистецтво придумане для розваги. І я собі іноді думаю, що, може, і право придумане для розваги і в ньому не можна зловживати серйозністю. Так чи інакше, хотів би показати вам, чому наша Конституція більше нагадує все-таки той етюд з художньо-промислового інституту, ніж хоча б маленьку картину Ван Гога.

Перш за все, Конституція вживає такі терміни, як «український народ» і «українська нація», і при цьому, очевидно, плутає їх, не розрізняє цих понять. В преамбулі йдеться про народ, в статті 11 – про націю. Конституція закріплює відповідальність перед Богом юридичної особи – Верховної Ради України. Я знаю десятки Конституцій, професійно мені доводиться їх перечитувати, і це – вкрадено, так, як студенти крадуть курсові роботи з Інтернету шматками. Це вкрадено з тих Конституцій, де йдеться про відповідальність народу або фізичних осіб перед Богом. Ми, не задумуючись, поставили Верховну Раду, і виникла парадоксальна ситуація, але ніхто не звертає на це уваги.

Стаття 3 Конституції говорить, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людське життя, і далі йдеться про те, що держава докладає всіх зусиль, щоби розвивати права і свободи. Але повірте, що людське життя ніколи не буває, принаймні – в Конституціях, найвищою соціальною цінністю. Всі соціуми, а тим більше – держави, жертвують окремими життям заради спасіння більш широких, більш фундаментальних цінностей. Тобто якщо це розуміти буквально, а мої колеги з Конституційного Суду часто наполягали, що це треба розуміти буквально – пам’ятаю, як Савенко, конституційний суддя, а потім – професор Могилянки, казав , що це треба все розуміти буквально, і я сказав: «Тоді як розуміти цю найвищу цінність – життя людини? Це що, солдат має відмовитися йти в бій, бо що він боронитиме? Суверенітет? Територіальну недоторканість? Це все поступається життю. Він скаже: моє життя може загинути, а моє життя – це найвища цінність за Конституцією, Конституція – найвищий регулятор, і він має пряму дію, це написано в самій Конституції».

Я хотів би сказати так, що звучить це гарно: «життя людини – найвища цінність». Але з правової точки зору це – несерйозно. Це просто свідчить про те, що творці Конституції не розважалися, звичайно, але й не дуже переймалися тим, про що вони пишуть у 1996 році. Таке моє враження. Я з ними тоді спілкувався, і я говорю про це не в перший раз, але…

Ще одне: Конституція забороняє будь-яке насильство над дитиною. Так і написано: «будь-яке». Серйозна людина так не напише, це ж – Конституція, це – вищий регулятор. Дитина хоче залишитися ввечері в пісочнику, мама її забирає – і порушує Конституцію, бо не можна будь-як примушувати дитину. Психічне насильство, фізичне насильство, будь-яке, написано в Конституції України.

Є стаття про ідеологію. Написано, що жодна ідеологія не є обов’язковою для держави. При цьому студентів навчають, що в Конституції є ідеологічна функція. Якщо, скажімо, верховенство права, розділення влад – не ідеологія, тоді що це таке? І для держави не існує жодної обов’язкової ідеології, в тому числі – ідеології Конституції?

І, нарешті, соціально-економічні права. Не секрет, що вони в Україні відформатовані таким чином, що в нас чи не найширший перелік соціально-економічних прав у світі. Вони абсолютно такі радикальні, послідовні, повні, повномасштабні, розгорнуті. Але ж у нас, пробачте, бюджет – десь під 35 млрд доларів. Це приблизно бюджет одного великого американського університету, а у нас це – весь державний бюджет. Це – абсолютна безвідповідальність, писати про соціально-економічні права в повному масштабі, як про такі, що мають захищатися в судах, і мати крихітний бюджет. В нас взагалі не повинно бути ніяких соціально-економічних прав при такому бюджеті.

Я думаю, що якщо читати серйозно сучасні книги про конституціоналізм – а мушу вам сказати, що сучасні книги про конституціоналізм не дуже використовуються в навчальному процесі, їх навіть іноді академіки не читають – вони почасти існують тільки на англійській мові, або перекладені російською. Я маю на увазі насамперед книги Джеймса Б’юкенена, який одержав Нобелівську премію практично за те, що вирахував математично ідеальну Конституцію, і вона приблизно співпала з американською. Тобто Б’юкенен довів, що Конституція американського типу є справжньою Конституцією. Вона вибудовується самим ходом життя, побудована на здоровому глузді і на інтуїції, але інтуїція була геніальною. Він так і пише в одній частині: «Мене вразило те, що вони знали це інтуїтивно. В них не було такого апарату математичного, вони не могли це зробити».

Б’юкенен не вивчається практично в Україні. В нас – величезний навчальний заклад, ми напряму готуємо кадри для держапарату, і ніхто з них практично не знає Б’юкенена. Книжки Джона Роуза, Хаєка, Роберта Нозіка були перекладені в Україні після того, як була створена Конституція 1996 року. Я був одним із перших, хто їздив за кордон за програмами Фулбрайта і привозив ці книжки, як експерт фонду «Відродження» включав їх тоді в переклади, ми їх тоді переклали українською. Росіяни це робили також паралельно. Але це все сталося після того, як була створена Конституція України 1996 року.

Тобто я хочу сказати, що Конституцію 1996 року створили люди з радянською або пострадянською ментальністю, необізнані з теорією. Вони могли бути й не обізнані з теорією, тому що Б’юкенена не було, коли писалася американська Конституція, але проблема полягала в тому, що їм не було де взяти ці ідеї. Вони теоретично були не доступними, а практично Україна була соціалістичною, і капіталізм собі можна було уявити тільки так, умоглядно. Я веду до того, що, як показує сучасний аналіз, це – документ, який дається непросто. Треба витратити роки, багато читати, співставляти, і врешті вимальовується цей образ.

Конституція – це, фактично, Біблія ринку. Це – не документ про демократію, хоча так здається на перший погляд. Це – не документ про ліберальну демократію, і це – не документ, ризикну сказати, про свободу. Це – документ про свободу лише в другому, так би мовити, підході. Спочатку це – документ ринку, причому ринку тотального.

Коли ми говоримо про конституціоналізм, то йдеться про заміну персоніфікованої живої влади – людей, керівників, президентів, канцлерів – на правила гри. Оце треба розуміти буквально. Коли йдеться про конституціоналізм, це – такий етап в розвитку цивілізації, суспільства, окремої держави, котра раптом зрозуміла, що найкраще – не керувати людьми, а дозволити їм діяти так, як їм заманеться, тобто робити як їм вигідно, як їм підкаже інтуїція, їхня освіта, їхні гроші, їхні впливові батьки або навпаки. І що єдине, чого треба від них вимагати – щоб вони грали за правилами. Вони можуть бути будь-якими – конкурентними, агресивними одне до одного – але вони повинні грати за правилами, бути вільними і поважати гідність одне одного, тому що інакше розвалиться вся гра.

Тоді їм потрібна Конституція. Конституція – це, фактично, замінник влади живої, персоніфікованої в людях, на владу абстрактну. Це – правила гри, і я не боюся тепер порівнювати і казати, що це справді схоже на правила гри в карти. Ти приходиш, сідаєш за столик, і якщо ти обдарований, граєш за правилами і встаєш з-за столика магнатом, а твій контрагент робиться нещасним, бідним і обділеним, бо ти виграв у нього.

Повірте, що Конституція – це, фактично, книжка, котра дозволяє людям вигравати одине в одного. Колись Лех Валенса сказав, що він довго думав над тим, що таке ліберальна демократія, і врешті зрозумів, що це боротьба всіх проти всіх, але під контролем права. Це – боротьба, це – не співжиття, не консенсус, не злагода. Це – дійсно боротьба людей за виживання, за їхнє конкретне індивідуальне персональне щастя, але під контролем права. Тоді суспільство, ніби паровий котел, набирає тиск, і починається дія. Конституції створені для активних суспільств.

Ідея, що Конституція є документом ринку і все інше є похідним, геть не сприймається в Україні. Скільки я витратив сил з військовим, який був керівником робочої групи, яка творила Конституцію 1996 року, пізніше я працював з іншими юристами… Врешті, коли Ющенко захотів написати нову Конституцію, в 2007 році мене викликали в Секретаріат – я якось так таємно прославився, не знав, як я їм став відомим – і мені сказали: «Сідай і пиши Конституцію». Спочатку я написав таку собі концепцію, це зайняло два тижні. Потім мене в обстановці абсолютної таємності посадили писати Конституцію. Я їм казав: «Ви мене хоч звільніть від семінарів, в мене їх повно. Вранці треба писати Конституцію, а не після обіду» – «Ні, ми нічого не можемо, це така місія таємна». Врешті я написав цей проект, він був побудований на проекті, який я зробив для Українсько-американського бюро  і для Харківської правозахисної групи у 1992 році.

Хочу сказати, що ті ідеї, якими я ділюся з вами і про які відкрито говорю в себе в Харкові, в середовищі влади, в тих кабінетах на Банковій, теж врешті доходять до когось, і вони теж розуміють, що щось не так, що щось треба міняти. Але моя особиста думка полягає в тому, що вони розуміють, що щось – не так, але ще не розуміють, як. Тобто негаразди вони усвідомили. Адже це – серйозно, сказати, що не годиться Конституція 1996 року і треба розробляти нову. Але я переконаний, що поки що як її розробляти вони не мають жодної уяви. Тобто якусь мають, безумовно, але це – не те, що має бути, це не буде Конституція для ринку.

Повертаючись до того, що я хотів сказати про Конституцію і про ринок: коли я кажу «ринок», я кажу це в дуже широкому сенсі слова. Йдеться про ринок політичний, це – демократія, демократія – це ринок. Йдеться про ринок економічний і йдеться про ринок символічний, тобто свободу слова. Це – три основні ринки, і Конституція однаково боронить всі.

Вона боронить економічний ринок тим, що, як кажуть конституціоналісти, там не повинно бути жодного слова про економіку. Власне, там має бути заборона втручатися в неї. Конституція встановлює заборону на втручання в свободу слова. Як ви знаєте, Перша поправка до Конституції США радикально вивела свободу слова за простір права і за простір політики. Вона просто заборонила розробляти і ухвалювати будь-які закони, які суперечать свободі слова. Це – фантастичний прийом, найбільш сміливий.

Але якщо говорити про проблеми України і Європи – адже Україна є частинкою Європи – то я би сказав, що Україні до певної міри загрожує ця відданість Європі без врахування тієї обставини, що Європа сама по собі дуже відстає від Сполучених Штатів в сенсі захисту свободи слова. Ідея Першої поправки насправді є універсальною, і я стверджую, що фактично конституціоналізм у світі існує лише один. Його можна образно назвати «правовим американізмом».

Конституцію винайшла Америка так, як хтось винайшов велосипед. І ви можете робити що завгодно, але велосипед буде таким, яким він є. Ви можете його зробити триколісним, як Україна, його важко буде перекинути, але буде дуже малошвидкісним, або він може бути одноколісним, як у цирку, і тоді на ньому зможуть їздити тільки окремі особистості, бо для суспільства він непридатний. Класично велосипед має бути таким, яким він є: два колеса, кермо, і на ньому треба гнати вперед.

Свого часу, коли на одній науковій конференції я сказав, що конституціоналізм це є правовий американізм, це було сприйнято просто як жарт. Пізніше це було сприйнято з великим ентузіазмом, і коли я це сказав в присутності завкафедрою Московського державного університету, він сказав: «Якщо ти про це напишеш статтю, я її надрукую». Я написав цю статтю, і він дотримався свого слова і надрукував її.

Повірте, що коли я кажу, що Конституція це є правовий американізм, то я маю на увазі, що Америка – це не є країна, це є певний тип людей, які мали змогу залишити старі країни, старі демократії, і вибудувати суспільство більш вільне, більш розкуте, більш стохастично-анархічне, ніж решта світу. Європа, фактично, пасе задніх, сповідує значно більш поміркований тип конституціоналізму. Відповідно, вона значно більше втрачає в сенсі поступу.

Сьогодні є класичним – знову ж-таки, не в Україні, а в західній доктрині – уявлення про те, що поступ не забезпечується демократією і може розходитися з демократією. Банально і очевидно, що Гітлер і Муссоліні прийшли до влади демократичним шляхом, що, врешті-решт, і ми жили за умов радянської соціалістичної демократії – навіть Сахаров колись сказав, що він змушений констатувати, що радянський народ прийняв цю демократію. Таким чином я хочу сказати, що демократія не рятує суспільство в сенсі поступу. Ви можете бути демократичними, я можу бути демократичним – і відсталим водночас.

Демократія – це частинка ринку, і якщо весь ринок не забезпечений, демократія може його гальмувати. А якщо демократія гальмує ринок, вона гальмує поступ, врешті наростає фрустрація, вибухають країни, словом, чиняться всякі неподобства, деградує суспільство, є багато негативних речей.

Конституція настільки віддана ринку, що коли конституціоналізм є повномасштабним і діє так, як задумано, ринок робиться настільки потужним, що влада робиться тіньовою. Ринок бере гору над всім, всі люди роблять, що завгодно, винаходять комп’ютери, суперкомп’ютери, маленькі комп’ютери, їм не потрібні ніякі санкції, не потрібно ні з ким узгоджувати, не потрібно підніматися «вгору». Конституціоналізм означає перехід на горизонтальні стосунки замість вертикальних: ніхто ні в кого нічого не запитує. Влади залишаються, але всі соціальні транзакції, які відбуваються в суспільстві, всі взаємодії фізичних і юридичних осіб, вчиняються на горизонтальному рівні в межах громадянського суспільства. Держава залишається, як гарант, як той, хто підтримує, тобто потрібна, фактично, гегелівська держава.

Коли я почав думати про Конституцію, ринок і свободу і зробив з цього системний висновок, мене наштовхнули на це дві речі. Перша – те, що я почав думати з 1994 року над тим, що написав Фукуяма, що Америка вирвалася вперед завдяки тому, що вона йшла за етикою ірраціонального, підкорилася їй, і здобула цей поступ, цей успіх. Друге – він сказав, що складність завдань, які стоять перед радянськими країнами, настільки велика і фундаментальна, що це вражає уяву.  Пам’ятаю, я приїхав в Америку, читав цю книжку Фукуями, і щось мене вразило, якось зачепило за живе, але я не віддавав собі звіту в тому, що це було значно серйозніше, ніж я прочитав. Мені знадобилося кілька років, щоб я увійшов в тканину цього, як кажуть росіяни, «замечания походя».

Я прочитав багато макулатури, як і всі, хто жив в Україні і намагався дослідити право, і почав читати серйозні книжки значно пізніше, ніж належалося мені, але коли я до них все-таки дістався і почав їх читати так, що деколи читав книжку в день, мені здавалося, що я не встигну їх прочитати. Врешті я зупинився, бо почав втрачати зір, але все-таки зрозумів деякі речі. І цей висновок про Конституцію і ринок, мені здається, найголовніше, що я виніс з усього цього читання. Книжки були товстими, тонкими, різними, це були есе, виступи, іноді просто з Інтернету щось, але врешті-решт фундаментальна істина полягає в тому, що Конституція – це величезний ринок, шлях до ринку.

Більше того, якщо подивитися на Конституцію з правової точки зору, то в праві є дві речі: відповіді на питання «як?» і відповіді на питання «що?». Відповіді на питання «що?» Хаєк завжди вважав деструктивними відповідями, тобто коли право намагається пояснити людям, що є погане і що є добре, воно робить не свою справу. Це, фактично, так зване «матеріальне право», воно величезне і роздуте, в нас – особливо велике. Але насправді право повинне бути правом в тому сенсі, що воно повинно відповідати на питання «як?». Сучасна, модерна Конституція має одне гасло, вона не ставить ніякої мети; це – патологічна риса радянського конституціоналізму – ставити мету, і це, на жаль, продовжується і в Україні. Конституція підкоряється слогану «Жити щоб жити».

Вона відповідає на питання «як?» і геть не опікується питаннями «що?». Оці чисто процесуальні, ніби дематеріалізовані Конституції, і є справжніми. Їх не так багато в світі. Я дійшов до висновку, що в світі десь 200 країн, приблизно 70 мають Конституції, і з них приблизно 50 – це не Конституції, а чисто переписані курсові роботи. Приблизно 20 – це Конституції. Європейці, звичайно, не погодяться, що в них несправжні Конституції, але якщо умовно так говорити, то я думаю, що і в Європі не всі Конституції – справжні. Справжніми є лише ті Конституції, які стоять на тих ідеях, про які я щойно вам сказав.

Фактично, конституціоналізм ділиться на дві сучасні парадигми: американізм і європеїзм. Конституції є надбанням «золотого мільярду», чи вже 1, 2 млрд людей, які користуються благами цивілізації; я думаю, що ці країни мають благо конституціоналізму. Решта його не мають, і навіть не підозрюють, що його не мають. Україна теж не має конституціоналізму, вона поки що – на шляху до нього, вона намагається осмислити, прийти і таке інше. Там, де конституціоналізм – справжній, динаміка настільки зростає, настільки вибухає ефективність суспільства, що це – не до порівняння. Я прошу вибачення за зловживання американськими прикладами, але сьогодні Америка – це 4, 5% населення світу, які виробляють більше 30% світового валового продукту, споживають приблизно 70% природних ресурсів світу, мають 60% військового бюджету світу, це – в 4 рази більше працівників освіти і науки, ніж в усій Європі загалом взятій, і це – 169 університетів з 500 найкращих в світі, і 17 – з 20 найкращих у світі. Якщо взяти цю статистику, то, напевне, навіть найприскіпливіший скептик мав би сказати, як один мій знайомий професор: «Знаєш, мені це не подобається, але ти довів те, що ти хотів».

Американський конституціоналізм відрізняється від європейського тим, що свобода в ньому на першому місці. Європейський конституціоналізм – це демократія на першому місці. Тобто якщо ви приносите в жертву демократії трошки свободи – це Західна Європа; якщо ви педалюєте свободу і говорите, що свобода – найважливіша цінність, тоді ви – американіст.

Думаю, що Європа насправді усвідомлює американський успіх. Знаменитий Болонський процес – це намагання якось догнати Америку, порівнятися з нею. Але все-таки те, що зробили ці переселенці, те, як вони переосмислили своє життя і свою реальність, не зробив більше ніхто, і досі маса людей, навіть високоосвічених, з тої ж Америки, іноді сумнівається в тому, що американці праві, але коли ви говорите про їхню Конституцію і їхню свободу, то насправді вам немає кому пред’явити претензії, тому що ця система не має начальника. Ви можете пред’являти претензії трьомстам мільйонам американців, які живуть за правилами гри, грають у цю гру, і здобувають те, що вони здобувають. Ніякого над ними начальника, якоїсь персоніфікованої влади, людини, яка має нести відповідальність за все це, немає. В тому – фокус і парадокс Америки.

Я думаю, що якби українці усвідомили це, якби ми замінили свою персоніфіковану владу владою Основного Закону, і дозволили людям жити так, як їм хочеться, робити так, як їм хочеться, вкладати гроші туди, куди вони хочуть, не запитувати ні про що, зліквідувати ці мільйони дозволів і ліцензій, ми би мали те, що в теорії називається «слабкосинусоїдальна правова система». Абсолютно горизонтальних правових систем не буває, завжди є влада і ви повинні звертатися, і ви йдете по вертикалі. В таких країнах, як наша, нам дуже часто треба запитувати аж на самій горі, і багато речей вмирає, бо хто ж розуміє, що дістанеться Президента чи там Ганни Герман, чи когось іще? В слабосинусоїдальних системах людина може рухатись вперед і тільки трошки орієнтуватися на владу. Це – такі собі синусоїди. Поступ швидший там, де ця крива не такого типу, як на осцилографі, а коли вона майже пряма. Очевидно, що ви швидше досягаєте мети з пункту А в пункт Б, якщо ви рухаєтеся прямо, ніж коли ви весь час звертаєтеся до влади, щось запитуєте, одержуєте якісь дозволи у живих людей – ніщо не є більш примхливим, ніж живі люди. Коротше кажучи, Локк був правий, кажучи, що ніщо не є більш принизливим для людини, ніж просити дозволу в іншої людини.

Навіть формально Конституція США була написана дуже давно і справді майже інтуїтивно, бо не було ж моделей, не було звідки списувати. Якщо ви подивитеся на присягу Президента США і на присягу нашого Президента по нашій Конституції, то наш Президент відповідає за все: за імідж країни, за добробут людей, за економіку, за здійснення законності. За все, за що тільки можна відповідати, відповідає наш Президент. Американський Президент відповідає лише за одне, він говорить: «Я всіма силами і ресурсами, які в мене є, буду боронити те, щоби здійснилася Конституція».

Думаю, що американцям не сподобалося б це порівняння, бо вони теж не всі такі прогресивні, але Президент – це все-таки круп’є. Є казино, правила гри, і Президент – круп’є. Коли круп’є починає контролювати ставки, починає говорити про те, що ти надто багато поставив на кон, тоді цей круп’є – соціалістичний. Якщо йдеться тільки про правила і ніхто не контролює виграшів, тоді це більш американістична система.

Останнє, на чому я хотів би наголосити, стосується власне Кривенка і теми цієї події. Американці зробили майже неможливе в конституціоналізмі – вони зуміли розділити символічну реальність, тобто слово, і практичну, реальну, так би мовити, фізичну реальність. Це – непросто, і це – ціле цивілізаційне досягнення, можливо навіть – гіпердосягнення. Якщо ви подивитеся в тканину американського права, особливо – кримінального права, то ви побачите, що це – набагато більш жорстока система, ніж наше право. По-перше, там більшість штатів все ще мають смертну кару. Американці не підписують міжнародних пактів про права людини, у них немає поглинання покарання, тобто там є засудження до 200 років, 90 років, хоч і 500 років. Все, що людина навчиняла, складається, і людина мусить сидіти. І американці абсолютно вільно карають людину після 17 років апеляції. Засудили її до смертної кари, і потім дають їй можливість боротися, доводити свою правоту, але проходить 10, 12, 14, 17 років – і людину страчують. Вже тричі клітини змінилися в організмі, а вони її страчують.

Але це – лише тоді, коли йдеться про діло. Американці не прощають, коли хтось дійсно, в діях вчинив якесь зло. Їхня система в цьому сенсі, можливо, найжорстокіша в світі. Зовсім інше – коли йдеться про слово. Американці придумали Першу поправку, вивели за межі правового регулювання свободу слова – це ж подумайте тільки: заборонити Конгресу приймати закони, які обмежують свободу слова! Тобто вивела за межу компетенції Конгресу всю символічну реальність. Є багато рішень Верховного Суду, котрі доводять, що символічна реальність поширилася на Інтернет, аудіо-відео, скульптуру, голограму, все, що завгодно.

Все це функціонує за межами регулювання. Звичайно, не абсолютно. Звичайно, є спроби, є свої консерватори, є люди, які пишуть і намагаються повернути це назад, і таке інше. Але є безліч рішень Верховного Суду, в яких говориться про те, що коли йдеться про символи, про ідеї, про думки, про уяву, ви не повинні це ніяк контролювати. Але ви повинні дуже пильно стежити, де це переходить в дію, в агресію, і щойно це перейшло в агресію, це має каратися. Якщо це є питанням людської уяви, питанням символічної реальності, це має бути абсолютна свобода.

Ви знаєте, що Джон Стюарт Мілль був знаменитий ліберал, але навіть перечитуючи його сьогодні, я був вражений таким його маленьким висловом: «Те, що сьогодні так небагато людей мають сміливість бути ексцентричними – головна небезпека нашого часу». Це – парадигмальна, загалом, заява, за цим стоїть дуже багато. Це, фактично – протест проти норми, проти так званої нормалізації.

Повертаючись до того, з чого я починав, коли Фукуяма сказав, що Америка пішла за етикою ірраціонального, то малося на увазі перш за все це. Перша частина ірраціонального – це ринок. Ви його не можете передбачити. Пізніше Майкл Уолцер написав, що ринок – це те, що забезпечує поступ, а поступ – це не те, що вирішується у парламентських стінах. Тобто демократія не вирішує, ні куди ми рухаємося, ні навіщо. Відгентшейн про це пізніше сказав, що поступ є кривий, його передбачити неможливо. Люди рухаються так, як вони рухаються: одні швидко, другі повільніше. І це – все, що про нього можна сказати. Але поступ не визначається демократією, він не є планований, він не є керований. І сучасні книжки говорять, що якщо ви хочете дізнатися про поступ, ви не повинні дивитися в минуле, а планування – це є погляд в минуле. Ви вибудовуєте плани, тому що ви дивитеся, як було, вам здається, що ви піймали стратегію, і ви хочете рухатися.

Але поступ – це вітер, який дує з майбутнього назад. Поступ можна зрозуміти, тільки ловлячи ці хвилі, цей рух повітря, котрий рухається назад з майбутнього в сучасне. І це – майже невловимі стратегії. Це вдається поодиноким людям. І саме тому потрібна свобода. Рецептори, які відчувають, що є поступ в комп’ютері, що є поступ в драматургії, що є в поступ в танці, розкидані, їх неможливо організувати. Вони мають бути вільними і в системі ринку. Щойно такі люди це помітили, вони повинні це витягнути на світ Божий, запропонувати аудиторії, одержати перші гроші і почати розвивати свій успіх.

Це – ідеологія Конституції.

Довідка ZAXID.NET

Всеволод Речицький – конституційний експерт Харківської правозахисної групи. Закінчив Харківський юридичний інститут у 1978 році, аспірантуру цього ж ВНЗ у 1981 році, є кандидатом юридичних наук та автором п’яти монографій із конституційного права. Доцент Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого (Харків). Входить до складу експертної групи при Національній конституційній раді.

Фото з сайту: http://zaxid.net

У неділю, з нагоди Міжнародного дня сім’ї, президент Віктор Янукович зазначив: “Міцна сім’я є головною складовою щастя і успішності людини, це основа заможного суспільства”. Глава держави вважає, що необхідно зміцнювати цінність сім’ї, шлюбу, батьківства та материнства.

Цій же темі був присвячений і перший Всеукраїнський батьківський форум, який пройшов в кінці минулого тижня в центрі столиці. Заявлена ​​його мета – захистити суспільство від «впровадження антисімейних технологій». Організаторами заходу стали Всеукраїнська громадська організація «Батьківський комітет Україна» і громадська організація «Народний Собор». Голова останньої Ігор Друзь під час прес-конференції підкреслив: форум має популяризувати традиційні сімейні, моральні і духовні цінності українського народу. Здавалося б, проблема духовного виховання сучасних дітей як не можна актуальна, але з перших же хвилин підсумкової прес-конференції стало зрозуміло, що з цим форумом щось не так.

Головний спікер форуму Друзь почав своє виступи з докладного зображення апокаліптичних картин майбутнього України: «через 5 років дітей в Україну будуть виховувати як у Франції, Канаді та Німеччині». А все тому, що молоді українці вивчають дисципліни сексуального виховання, права дітей і теорію гендеру ». І саме «бездуховна західна цивілізація» винна у всіх проблемах Україні: у сплеску молодіжної злочинності, у збільшенні кількості абортів і самогубств у неповнолітніх, у зменшенні народжуваності. На завершення футуристичного фільму жахів Друзь припустив, що українці як нація вимруть не пізніше, ніж через п’ятдесят років. Не обійшлося і без теорії всесвітньої змови: «Однією рукою наша держава допомагає народжувати дітей, збільшуючи виплати при народженні дитини, а іншою рукою йде на поводу у транснаціональних корпорацій та міжнародних фондів, які мають гроші абсолютно темного походження. І ці гроші змінюють наше законодавство». За його словами, до нас приїжджають «емісари західних урядів, щоб погубити наш інститут сім’ї», так само, як погубили його у себе.

Схожу промову виголосила співголова батьківського комітету Іоханна Керестінь: головним у її виступі стала критика сучасної шкільної освіти та європейської моделі розвитку суспільства. «Телефони довіри», дисципліни про права дитини і – найжахливіше – впровадження ювенальної юстиції (право дитини подати до суду на батьків) – ось три основних зла сучасності, які здатні знищити суспільство. «Позбавитись свого майна, свободи і навіть життя – суща дрібниця в порівнянні з втратою дітей та розоренням сімейного затишного гніздечка, де кожному добре, затишно і спокійно, але лише до тих пір, поки не прийшов хитрий, підступний і досвідчений ворог, вже приніс горе в мільйони безтурботних європейських і американських сімей, під личиною і під приводом чесноти, що має на меті налаштувати проти нас, розбестити і знищити нашу з вами Святу Родину », – мовить Іоханна Керестінь. Тема вселенського змови в її вустах придбала логічне завершення: ювенальна юстиція дозволяє законно відбирати «дітей у православних християнських батьків і відправлятимуть за кордон на усиновлення». Справа в тому, що «там вже майже всі безплідні або гомосексуалісти, тому нормальних дітей народжувати не можуть». З її слів, «західники не перед чим не зупиняться» у своєму бажанні переманити себе якомога більше наших дітей. Єдиний варіант вижити – прийняти ідеї Руського світу. Ще один учасник форуму – отець Геннадій заявив: українцям потрібно виховувати своїх дітей, спираючись на закони Церкви і традиційного російського православ’я. «Тільки тоді ми всі будемо врятовані», – підсумував отець Геннадій. При цьому мови виступають періодично переривалися схвалюють вигуками та оплесками присутніх.

Щоправда, ніякого конкретного плану учасникам форуму запропоновано так і не було. Втім, керівництвом до дії напевно повинні стати останні висловлюваннями глави Російської православної церкви Патріарха Кирила про концепцію російського світу. Адже, серед іншого, духовний лідер російських православних акцентує увагу на необхідності виховання дітей на основі традиційних православних цінностей.

Втім, перший Всеукраїнський батьківський форум цілком можна було б вважати нічого не значущим подією. Якби не кілька деталей. По-перше, форум пройшов в самому центрі Києва – у Будинку профспілок на Хрещатику. А по-друге, як повідомили «Коментарям» у прес-службі Міністерства освіти, батьківський форум, який пашить православ’ям,  пройшов за підтримки відомства Дмитра Табачника. Так що Російський світ тихо, але впевнено починає крокувати по українській землі.

Сьогодні у Дзержинському райсуді Кривого Рога відбудеться судове засідання, на якому винесуть вирок у справі ректора місцевого університету, професора Анатолія Темченка. Його звинувачують в намірі отримати хабар. Судовий процес набув розголосу через заяви українських правозахисників про тортури, які застосовуються до ректора у СІЗО. Літній професор багато місяців перебуває за гратами, попри те, що, як кажуть родичі, його здоров’я у критичному стані. У справу втрутився Європейський суд з прав людини.

68-річний ректор Криворізького технічного університету Анатолій Темченко перебуває у стінах СІЗО вже понад півтора року. Його дружина Валентина Темченко каже: чоловік має цілий «букет» важких недугів, включно з цукровим діабетом. З такими хворобами, впевнена вона, суд вже давно мав пом’якшити запобіжний захід чоловікові, адже у СІЗО стан його здоров’я тільки погіршується.

«Він міг проводити цілі дні на допиті, його тримали у холодній кімнаті, навіть без стільчика. Не надавалась можливість не тільки дієтичного харчування, а й просто харчування», – повідомила дружина затриманого Валентина Темченко.

Про незадовільні умови утримання ректора заявила і низка українських правозахисників. Представник Харківської правозахисної спілки Андрій Діденко зазначає: медики визнали необхідність шпиталізації Темченка, але допомогти йому в лікувальних закладах міста не в силах, а до спеціалізованої столичної лікарні затриманого не віпускають.

Між тим, Європейський суд із прав людини ще 17 березня виніс рішення про надання йому належної медичної допомоги у спеціалізованому закладі. Це рішення так і не виконали, розповів Радіо Свобода Андрій Діденко.

«Він уже 19 місяців перебуває в стані тортур. Власне, з цього приводу і висловився Європейський суд. Але в суді ми бачимо дивні речі: людину привозять в суд на «швидкій» допомозі, йому колють ін’єкції для зниження тиску, але після цих ін’єкцій він не може адекватно реагувати і боротися за свої інтереси», – сказав Андрій Діденко.

Позиція уряду: він сам не захотів до лікарні

Раніше керівництво Криворізького СІЗО та начальник медичної частини також зверталися до суду з проханням змінити запобіжний захід затриманому професорові. Наразі ж у СІЗО Радіо Свобода змогли поінформувати тільки про стан стабільний здоров’я затриманого, інформацію ж по стан утримання, харчування і медичне обслуговування ректора надавати відмовились.

Між тим, урядова уповноважена у справах Європейського суду з прав людини Валерія Лутковська висловила офіційну позицію уряду: Темченку пропонували шпиталізацію до лікарень Кривого Рога і Дніпропетровська, але він сам не захотів. Що ж до спеціалізованого лікування затриманого, каже вона, ніякого рішення Європейського суду не було, а лише – рекомендації.

«Якщо ми говоримо у справі Темченка, то це – не рішення Європейського суду», – зазначила посадовець.

Правозахисники стверджують: якщо на стан утримання під вартою професора Темченка не звернуть уваги, той може померти за ґратами ще до кінця судового процесу. Такі випадки, за їхніми даними, в Україні непоодинокі.

 Громадські організації «Союз перевізників України» і «Союз водіїв», підтримуючи акцію «ВПЕРЕД», візьмуть участь у Весняному марші протесту, який відбудеться 19 травня під стінами Верховної Ради України в Києві. Тим часом, сьогодні надходять сигнали з регіонів, перевізникам наполегливо «рекомендують відмовитися від участі в акції, погрожуючи «проблемами».

Про це УНІАН повідомили в ГО «Союз водіїв».

Тому «Союз перевізників України» і «Союз водіїв» звертаються до ДАІ не перешкоджати руху учасників Весняного маршу протесту, а також до ЗМІ – сприяти об`єктивному висвітленню ходу підготовки до акції протесту.

«За словами багатьох перевізників, зараз у різних куточках держави працівники ДАІ «рекомендують» їм відмовитися від участі в цій акції протесту, – стверджує голова правління ГО «Союз водіїв» Сергій ОВЧИННИКОВ. – Інакше підприємці матимуть проблеми з Державтоінспекцією. Тому ми закликаємо працівників ДАІ утриматися від неправомірних дій і не перешкоджати руху транспорту, який перевозитиме учасників акції. Сподіваємося, що представники Державтоінспекції виконуватимуть тільки свої прямі обов`язки по нагляду за дорожнім рухом і не створюватимуть штучних надуманих перешкод для людей, які мають намір мирно висловити свій протест проти дій влади, яка порушує їх конституційні права».

Громадські організації також звертаються до журналістів центральних і місцевих ЗМІ за підтримкою. Як сказано в повідомленні, «сьогодні вони знищують підприємців – завтра візьмуться за вас. Журналісти! Ми чекаємо Вашої підтримки. Від ваших об`єктивних репортажів, інформаційних повідомлень, теле- і радіосюжетів залежить майбутнє нашої країни. ДАВАЙТЕ покажемо, що ми – народ! Захистимо свої права і свободи разом».

Автори звернення просять представників ЗМІ «забезпечити максимальне висвітлення виїзду автобусів з мітингуючими в напрямку Києва напередодні 19 травня, по можливості супроводжувати колони, фіксувати незаконні дії представників силових органів, оперативно висвітлювати всі факти обмеження конституційних прав громадян у пресі, по телебаченню і радіо, максимально використовувати можливості Інтернет».

«Пам`ятайте! Сьогодні влада не дає нам проявити свою цивільну позицію – завтра вони не дадуть вам говорити правду», – зазначив С.Овчинников.

Як повідомлялося, перевізники раніше висунули владі конкретні вимоги, серед яких: розробити і затвердити Державну програму розвитку пасажирського автомобільного транспорту, привести Закон України «Про автомобільний транспорт» у відповідність з вимогами Закону «Про основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а саме – відмінити норму, яка передбачає проведення рейдових перевірок, а також визначити чіткий і вичерпний перелік документів, необхідних при здійсненні того чи іншого виду перевезень пасажирів автомобільним транспортом.

Крім того, перевізники вимагають забезпечити прозорість, недопущення корупції, створення на рівних умовах участі в конкурсі приватних перевізників (фізичних осіб) і автопідприємств, встановити відповідальність власників автостанцій за надання неякісних послуг пасажирам і перевізникам, а також за необгрунтоване підняття тарифів на свої послуги.

Союз перевізників також вважає за необхіднем терміново ввести адресну допомогу пасажирам, яким законодавством України надано право на пільговий проїзд. До введення цієї допомоги необхідно забезпечити своєчасну і в повному об`ємі компенсацію втрат перевізникові, що перевозить пільгові категорії пасажирів і регулювання тарифів.

«Зараз перевізники щодня стикаються із значною кількістю проблем, пов`язаних з недосконалістю існуючого автотранспортного законодавства, – зазначає президент ГО «Союз перевізників України» Валентин ДЕМЧУК. – Були проведені переговори з керівництвом Міністерства інфраструктури України, в результаті яких досягнуті попередні домовленості за рішенням цих проблем. Тому ця акція поки мати лише попереджувальний для влади характер. У разі невиконання цих домовленостей найближчим часом, ми будемо змушені вдатися до безстрокових акцій протесту по всій країні».

Докладніше про акцію «Вперед» можна дізнатися на сайті www.govpered.org.ua

Як повідомляв УНІАН, 12-15 травня в містах України відбулися мітинги на підтримку Всеукраїнської громадянської протестують проти соціально-економічної політики уряду, і виступають за прийняття «Народної реформи» – пакета законопроектів, підготовлених за ініціативою народного депутата Наталії Королевською. На 19 травня в Києві біля Верховної Ради запланований загальний Весняний марш протесту.

За даними правозахисиків, в Україні в 2011 році у відділках міліції померло 20 осіб, а у 2010 році – 51 людина, а катування у відділках перетворили на бізнес.

Про це повідомляє “Газета по-українські” з посиланням на дані Харківського інституту соціологічних досліджень і Харківської правозахисної групи.

“Побиття у відділках міліції перетворили на бізнес. Людину затримують і силою вибивають з неї зізнання у злочині, про який вона й гадки не має. Складають протокол, викликають рідних затриманого і вимагають певну суму грошей. Коли отримують кошти, протокол рвуть і викидають”, – зазначив експерт харківського Центру стратегічного судового захисту Айгуль Муканова.

Як повідомляється, понад 780 тисяч українців, яких торік міліціонери затримали, зазнали катувань.

“Насилля у міліції – системне явище. Але покарання за такі дії несуть одиниці. Останніми роками катувань побільшало, бо з приходом нового керівництва держави скасований механізм громадського контролю за дотриманням прав людини”, – сказав юрист Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

Видання також повідомляє, що Україна отримала три рішення Європейського суду з прав людини щодо неефективних розслідувань випадків незаконного насильства з боку міліції. Від держави вимагають протягом року змінити законодавство, щоб попередити зловживання правом на арешт.

Його мають застосовувати лише до людини, яка становить небезпеку для суспільства, а в Україні у більшості випадків утримання під вартою застосовують несправедливо.

Нагадаємо, міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов визнав факти застосування тортур співробітниками МВС стосовно затриманих.

“Коли ставиться питання про те, що найголовніше – розкривання (злочинів – ред.), то нікого не цікавить – яким шляхом. Це і призводило до того, що співробітники міліції були націлені на вчинення катувань”, – пояснив Могильов.

Широке поширення корупції й хабарництва в Україні визнали 91% підприємців, опитаних аудиторською компанією Ernst & Young.

По цьому показнику країна зайняла 24-те, передостаннє місце в Європі, пише “Комерсант-Україна“.

Компанія Ernst & Young представила дослідження корпоративного шахрайства й корупції у країнах Європи. Це вже другий звіт, який зачіпає Україну. Цього року серед 2300 респондентів (від рядових співробітників до керівників вищої ланки) з 25 європейських країн було опитано 100 представників великих українських компаній.

91% українських підприємців вважають, що хабарництво й корупція в нашій країні широко поширені.

За цим показником Україна поступається лише Росії (93%), тоді як у середньому по Європі він склав 62%. Але якщо в Європі про збільшення рівня корупції цього року повідомили 40% респондентів-підприємців, то в Україні – 55%.

Серед іншого фахівці Ernst & Young виявили ще одну проблему. Якщо торік 24% українських респондентів заявили їм про виявлення в останні два роки фактів зловживань серед своїх співробітників, то в нинішньому році – лише 16%.

“Зниження рівня шахрайства можна пояснити завершенням впливу кризи з одного боку і посиленням функції протидії шахрайству в компаніях – з іншого: великі компанії всі частіше залучають нас для сприяння в розробці й впровадженні відповідних програм”, – каже старший менеджер групи розслідувань шахрайства й сприяння в спірних ситуаціях російського офісу Ernst & Young Андрій Новіков.

“Можливо, українські компанії стали більш закритими й про факти виявленого шахрайства відомо лише підрозділам внутрішньої безпеки”, – припускає голова групи розслідувань шахрайства і сприяння в спірних ситуаціях українського офісу Ernst & Young Олена Ісаєва.

У Росії ситуація зворотна: якщо торік про факти шахрайства заявляло 10% респондентів, то зараз – 37%.

Рівень зафіксованого в Україні корпоративного шахрайства ненабагато вищий за середній показник по розвинених країнах (13%) і кращий за показник країн, які розвиваються (20%). Аналогічний показник – 16% – у Ірландії й Румунії, а в сусідній Польщі він склав 19%. Найменший – у Словаччині, 5%.

Водночас, у рейтингу Інституту розвитку менеджменту швейцарської бізнес-школи (IMD) Україна за показником рівня корупції Україна зайняла останнє місце, опинившись на одну позицію нижче Росії.

При цьому Україна зберегла в рейтингу IMD 57-му позицію за конкурентоспроможністю серед 59 досліджуваних країн, випередивши лише Хорватію й Венесуелу.

Рік тому у Харкові розпочалося скандальне будівництво дороги через парк імені Горького. Майже двом тисячам громадянам не вдалося зупинити знищення зеленої зони. Жодної кримінальної справи проти чиновників не порушено.

Замість 503 дерев, що були вказані у офіційних документах, було вирубано 2000, кажуть захисники природи. І це ще рік тому було підставою для порушення кримінальної справи – вказує голова екологічної групи «Печеніги» Сергій Шапаренко. «Це була незаконна вирубка. А будівництво дороги не було узгоджено з громадою та управлінням охорони довкілля, відсутні екологічні експертизи щодо автомобільних викидів»,- наголошує він.

Фальсифікація документів

Зараз дорога не виконує функцію розвантаження цієї частини міста, як у тому запевняли посадовці. А її вартість – за різними даними від 40 до 80 мільйонів гривень – дорівнює сумі, що була витрачена торік на ремонт доріг по всьому місту, розповідає заступник голови ініціативно –правової групи «Прорвемося Юлія Юдіна. Активістка упродовж 9 місяців намагалася у суді зупинити будівництво дороги. Та суд визнав ії законною. Проте, за оцінкою Юдіної, мало місце фальсифікації документів: «Ми бачили, що у влади є декілька варіантів рішень сесії, декілька варіантів генплану», – каже Юдіна.

Громадський суд

Через рік після початку скандального будівництва, альтернативний суд Харкова – громадський , назвав винних – трьох посадовців, у тому числі мера та колишнього начальника міліції. Остаточний «вирок» з’явиться після Інтернет –голосування на сайті суду. У Харкові також сподіваються на рішення вже справжнього, Європейського суду, куди скеровано позов щодо порушення прав людини під час акції протесту.

Від УГСПЛ: Нагадаємо, УГСПЛ під час подій в парку Горького зробила заяву про те, що міліція виконує незаконні вказівки

Вони живуть у приміщенні, яке колись їм виділила місцева влада. Тепер чиновники хочуть ліквідувати заклад.

            Одинадцять сиріт з міста Ківерці на Волині вдруге можуть втратити родину. Першого червня, у день захисту дітей, їх виселять з будинку сімейного типу. Неповнолітні вихованці у розпачі, адже їх розкидають по інших притулках. А ті, кому виповнилося 18, тепер шукатимуть власне житло.

            У 1990-х міська влада виділила старе занедбане приміщення. З часом сім’я обжилася, тут виховували сиріт з різних областей. Тепер усе забирають, бідкається названа мати.

            «62 мішки цукру коштувало тоді це приміщення і ніхто його не взяв – нам запропонували і ми погодилися, хоч тут було дуже жахливо», – розповідає Джаніна Череп, названа мати.

            Згодом організували танцювальний гурток, відкритий для дітлахів усього міста. Вихованці самі шиють концертні костюми, виступають у різних закладах і навіть стали зразковим театром танцю. У дитбудинку підозрюють: місцева влада накинула оком на приміщення – чимала будівля розташована у центрі міста. А чиновники пояснюють: сиротинець ліквідовують, бо мати не виконує своїх обов’язків. Мовляв, діти без належного нагляду – і в ДТП потрапляли, і погано харчуються, і школу прогулюють.

            Володимир Жгутов, голова міста Ківерці стверджує, що коли вирішувалося питання про виховання та утримування дітей їй чітко було вказано відкрити рахунки на дітей, але вона цього не зробила: «там немає жодної копійки – у тих дітей нічого немає».

            Місцеві чиновники запевняють – дитбудинок перетворять на соціальне житло.

            Наталія Скубій, начальник відділу у справах дітей Ківерцівської райдержадміністрації: «Приміщення, в якому знаходиться будинок сімейного типу, це є наше комунальне майно і на сесії району буде вирішуватися подальша доля».

            Ківерцівській сиротинець – перший на Волині дитбудинок сімейного типу. До його відкриття й утримання родина Черепів доклала чимало зусиль. Аж тепер, через 20 років успішної роботи, чиновники раптом вирішили, що родина не справляється з вихованцями. Багатодітна мама побоюється: поки 11 сиріт побиватимуться у притулках, на місці дитбудинку зросте торгівельний чи розважальний заклад.

50 років тому в лісабонському ресторані двоє португальських студентів підняли тост «за свободу». Банальний жест? Вони поплатились за нього свободою. Обох було засуджено до семи років ув’язнення. Таких кричущих випадків безліч, а про двох цих студентів ми знаємо завдяки реакції одної людини. Та справа спонукала його обдумати спосіб надати гніву голос та прорвати стіну мовчання. 50-річчя того способу, тобто, Міжнародної амністії, ми саме в цьому місяці відзначаємо.

Історія не знає хеппі-ендів, і влада, особливо в пострадянському просторі, виявляє нескінченну винахідливість, аби зберігати контроль над суспільством. Ще за радянських часів зрозуміли, як запобігти прикрому розголосу з приводу політично мотивованих справ. Навіщо привертати небажану увагу міжнародної спільноти арештами за мирні протести, коли так легко влаштувати якесь звинувачення в зґвалтуванні, зберіганні наркотиків чи крадіжці?

Таке мислення можна засуджувати, проте важко не визнавати його хитру слушність: навіть, якщо справа видається сумнівною, людина з правової держави завагається прийняти роль судді без знання всіх подробиць.

Тим часом, ті, хто знає про верховенство права тільки з книжок, швидко збагнуть, що краще не вихиляти голову. Адже відомо, що за необхідності прокуратура, міліція, податківці чи будь-який регулюючий орган продемонструють бездоганну гнучкість,  а Феміда – необхідну сліпоту та глухоту.

Найтривожніше є те, що демократичні держави реагують зазвичай мляво, якщо взагалі реагують, допоки не стане пізно. Допоки, як у Білорусі, диктаторський режим не почне неприховано саджати, й на довго, за мирний протест.

Вважається, що останнім диктатором Європи є Лукашенко.

Але навіть, якщо забути про відверте знущанням над правосуддям в сусідній Росії, низка кримінальних справ протягом останніх місяців в Україні не схиляють до оптимістичних висновків щодо експюзивності білоруського диктатора.

Щоправда на резонансну справу колишнього міністра внутрішніх справ та лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка за всім бажанням не могли не звернути уваги. Дехто навіть висловив стурбованість. Як на мене, занадто тиху, зважаючи на разючу невідповідність звинувачень превентивному позбавленню волі. Та й самі звинувачення вражають своєю тривіальністю. Йому інкримінують розтрату державних коштів на святкування Дня міліції в 2009 р. Але незважаючи на набуття сили 9 травня цього року Закону про доступ до публічної інформації, ніхто ще не поцікавився, звідки взяли кошти на грандіозне святкування 60-річчя Президента Януковича в минулому році. Та й чому власне розкішна резиденція Президента доступна тільки обраній публіці? Чи мав Луценко витратити гроші на більш нагальні потреби, це інше питання, але у справі не йдеться про привласнення тих грошей. Його ж звинувачують у тому, що через певні його дії його водієві було нараховано зайвих 40 тисяч гривень пенсії. Знову можна погодитися, що він мав діяти інакше, але на тлі того, що його можуть посадити на 12 років, щось тут вочевидь не так.

А може за третім звинуваченням ховається жахливий злочин? Звучить серйозно, адже йому інкримінують «зловживання владою або службовим становищем з тяжкими наслідками, вчинене правоохоронцем». Тільки йдеться про підписання Луценком як міністром документу про поновлення оперативно-розшукової діяльності щодо одного з фігурантів справи про отруєння Ющенка.

            Останню дію можна, звісно, засуджувати, але якось важко відчувати з цього приводу шок. Можливо десь, але не в сьогоднішній Україні, де кримінальні справи десятилітньої давності витягують з шухляди та провітрюють, а інші порушують чи закривають з приголомшливою оперативністю. Іншого важно очікувати при Генпрокурорі, який хвалиться своєю необмеженою лояльністю Президентові, та за судової реформи, яка за висновком Венеціанської комісії ставить під загрозу незалежність суддів.

            Та й суспільство вже давно очікує чого завгодно, тільки не незалежності, й не тільки щодо колишнього міністра.

            Україна – це не Білорусь, і ще не було кримінальних справ, порушених за участь у мирних протестах підприємців проти нового Податкового кодексу. Втім навіщо владі так забруднювати руки, коли міліція, прокуратура та суд легко знайдуть інші «гріхи»? .

Сергія Костакова утримують в СІЗО № 13 з 1 грудня 2010 року. Йому інкримінують пошкодження машини, що проїжджала по вулиці, яку перекрили протестувальники 22 листопада під час акцій протесту проти Податкового кодексу. За повідомленням ЗМІ, немає ніяких інших доказів, окрім свідчення водія машини. Варто нагадати, що вже 26 листопада водії повідомили, що співробітники ДАІ зупиняли автомобілі на розі вулиць Хрещатик і Інститутська та пропонували підписати заяви про те, що вони є свідками перекриття вулиці підприємцями. Видно один такий «свідок» знайшовся.

Кримінальні справи порушено й проти семи осіб за «пошкодження гранітного покриття на Майдані Незалежності під час Податкового Майдану. Той факт, що легко довести непричетність до «злочину» чотирьох з фігурантів, не стурбував слідчого. Та й деякі судді теж вочевидь вважали це дрібницею, адже більшість була звільнена з-під варти тільки в квітні.

Що мають зрозуміти ті, хто збирається здійснювати своє конституційне право на мирні збирання, гранично ясно.

Щодо інших прав… точніше, що може статися, якщо заявляєш про їх порушення, видно з одної справи, яка зараз розглядається судом. В серпні 2010 року в Якова Строгана сталася бійка з сусідом. Згодом до його квартири завітали міліціонери, які фактично його викрали. Протягом 4 днів його катували, намагаючись здерти з його дружини 10 тисяч доларів.

Подібні кримінальні дії деяких міліціонерів набули вже системний характер, втім далеко не всі жертви наважуються про це заявити. Строган натомість гучно заявив про пережиті ним тортури, навіть під час парламентських слухань 2 грудня. Через тиждень після слухань його заарештували. Мова йшла про ту саму бійку, але тепер, після майже 4 місяців публічних скарг про катування з боку міліціонерів, вона «переросла» в замах на життя сусіда. З’явилися «свідок», нова експертиза, й, на жаль, суддя, яка воліла нічого не помічати, зокрема й ознак повторних катувань.

Й цей месидж не треба розтлумачувати.

Про все це звісно не дізнаєшся з теленовин, де головні канали дбають передусім про добрий настрій влади, замовчуючи те, що може їй не сподобатися.

Оглушливу тишу серед більшості громадян не можна приписати байдужості щодо ерозії фундаментальних прав і свобод. Фраза зі сталінських часів: «була би людина, а стаття знайдеться» – трохи видозмінилася, але не більше. Сьогодні податківці або ДАІ обов’язково нададуть свою допомогу. Або до тебе завітає інший регулюючий орган. Якщо не до тебе, то до твого працедавця, викладача, чи ще до когось. Були б страх і беззаконня, то важіль знайдеться.

Тиша з боку міжнародної спільноти може стати оглушливою. Й зрадити тих молодих студентів, які підняли свої келихи за свободу, і людину, що розумів силу голосів на захист переслідуваних.