Український президент офіційно оголосив курс на реформування медичної галузі. Змінити хочуть насамперед принцип нарахування коштів на лікування хворих. Утім, поки що грошей бракує навіть на оплату роботи медпрацівників.

В Україні ще досі діє стара радянська перевірена часом система фінансування медичної галузі – з розрахунку на ліжко-місце. Скільки пацієнтів приймає медзаклад за рік, якої якості надаються там медичні послуги – це діло десяте. Головне, аби було де розмістити ліжка, які забезпечують медичній установі безперебійне фінансування. Тож, у всіх звітах чиновників від медичної галузі фігурують не люди, яких проліковано, а ті ж ліжка. Про людей, які платять податки і мали би бути в центрі уваги медиків, здебільшого забувають. Тож, при номінально безкоштовній медицині українцям доводиться самим збирати собі гроші на лікування, купувати ліки, платити лікарям хабарі для отримання кваліфікованої допомоги.

Стара пісня

Перший заступник головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Києва Віталій Мохорєв розповів Deutsche Welle, що випробовувати відхід від системи фінансування ліжко-місць будуть насамперед у столиці. У Києві хочуть розвивати мережу амбулаторій сімейної медицини. Це коли лікарям платитимуть не за відправлених на стаціонар хворих, а за попередження розвитку хвороб, профілактичні обстеження і конкретно  вилікуваних. «Ми маємо орієнтуватися саме на індикативні показники стану здоров’я. Ми не повинні фінансувати лікувальний заклад, ліжка, а конкретні показники стану здоров’я населення, стан диспансеризації, вихід на первинну інвалідність. За цими показниками і має оцінюватися робота лікаря», – розповів Мохорєв.

Утім, не все так гарно, як розповідає чиновник. Насправді лікарів не вистачає не тільки для обстеження і профілактики, але й для лікування хворих, адже середня зарплатня в українського медика становить 2,5 тисячі гривень. У первинній медицині у Києві нині працює 30% пенсіонерів. Молодь не хоче працювати у державних лікарнях за мізерну зарплатню і все життя сподіватися, що колись на пенсії держава виділить їм соціальне житло. Тому більшість молодих фахівців ідуть до приватних лікарень або ж самі відкривають приватну практику, де лікують пацієнтів за конкретні гроші, а не за їхні «химерні» податки, які йдуть на обслуговування ліжко-місць.

Українці не знають своїх медичних прав

От і виходить, що українцям нічого іншого не залишається, як вистоювати величезні черги в лікарнях та поліклініках, платити лікарям хабарі та сподіватися, що прийдешня влада таки надасть їм гідні медичні послуги за сплачені ними податки. Правозахисники констатують, українці майже нічого не знають про свої медичні права. Найбільша кількість фактів порушень медичних прав фіксується стосовно ВІЛ-інфікованих і наркозалежних людей. Це випливає з останнього звіту правозахисних організацій України «Права людини в галузі охорони здоров’я».

Водночас юристи відзначають, що дедалі більше громадян стали звертатися до судів, аби захистити свої права. «Офіційної статистики про кількість звернень до суду щодо захисту медичних прав не існує. Найчастіше громадяни відстоюють свої права в порядку кримінального й цивільного судочинства. Справи, які доходять до суду й завершуються відшкодуванням матеріальних і моральних збитків, уже є», – зауважила експерт Фундації медичного права та біоетики України Ірина Сенюта. Правозахисники радять українцям частіше замислюватися, чи отримують вони адекватну медичну допомогу, сплачуючи на це частину своїх податків.

Звільнені на поруки депутатів члени організації «Тризуб», яких звинувачують у знищенні пам’ятника Сталінові у Запоріжжі, розповіли, як їх катували та ізолювали від адвокатів та близьких. У прокуратурі запевняють, що на сьогодні ці факти не підтвердилися, але перевірки триватимуть. Правозахисники та представники опозиції відзначають, що політичне кримінальне переслідування стає в Україні масовим.

Член «Тризубу», виходець із Кіровоградської області Роман Хмара був одним із восьми юнаків, які пошкодили погруддя Сталіна у Запоріжжі наприкінці грудня минулого року. Він провів у міліції, СБУ та у слідчих ізоляторах близько трьох місяців.

В усіх цих установах його змушували відмовлятися від зустрічей із адвокатами та близькими, тримали в нелюдських умовах і – катували, розповів Роман Хмара, коли суд випустив його на поруки.

«Фізичне насильство до мене застосували ще в Івано-Франківську, до того, як посадили на літак у Запоріжжя. А коли нас доправили до місцевої служби безпеки, я очікував там психічного тиску. Там намагалися витягти відповідь на кожне питання. А з мене не було чого витягати, бо моя совість є чистою перед Богом та людьми. Тоді мені застібали за спиною наручники, розтягували ноги у шпагат, інша людина тиснула на спину, третя – тримала наручники. І, звісно, все це супроводжувалося ударами», – розповідає Роман Хмара.

В СБУ б’ють навіть тих, хто здався добровільно – тризубівець

Інший учасник нищення погруддя Сталіна, тризубівець Анатолій Онуфрійчук розповів, що його били по нирках та в живіт, щоби не залишати синців, тримали в камері з температурою 20 градусів морозу, і вони з однокамерниками палили простирадла, щоб зігрітися.

Василь Абрамів, який теж узяв участь у пошкодженні монумента радянському вождеві, прибув до Запорізького відділення СБУ сам. Але, розповідає він, це не врятувало його від катувань.

«Я приїхав своїм коштом до Запоріжжя, після того, як моїх родичів почали обшукувати та тиснути на них. Мені не було чого боятися – я діяв відповідно до указів Президента, які забороняють монументи діячам доби сталінізму. Однак мене били, тримали у вогких камерах без жодних умов. У СІЗО стало трохи краще», – говорить потерпілий.

Для руйнівників скульптури – літак із охороною

Шестеро членів «Тризубу» згадують, що їх перевозили чартерним літаком компанії «Мотор-Січ» зі Львова до Запоріжжя, і під час рейсу кожного охороняли декілька бійців підрозділу «Беркут».

Андрій ПарубійТе, що на справу кинуті такі ресурси, свідчить про її замовний та політичний характер, говорить депутат від НУНС Андрій Парубій, який узяв юнаків на поруки.

«Звідки кошти на чартерний рейс для перевезення підозрюваних у пошкодженні пам’ятника? Коли ж виявилося, що погруддя Сталіна не є пам’ятником (це підтвердив міський голова Запоріжжя Олександр Сін), хлопців звинуватили у хуліганстві, потім – у пошкодженні приватного майна. А представники Компартії дали написаний від руки розрахунок збитків, завищений, щоб його вистачило для ув’язнення!» – наголошує депутат.

Чи були катування? Думки розділилися

Народні депутати та декілька організацій звернулися до прокуратури. Проте, запевнив речник Генпрокуратури Володимир Бойченко, перевірки не виявили фактів катувань та порушень прав людини з боку міліції та СБУ.

«Наскільки мені відомо, перевірку проводила обласна прокуратура, і вони нічого такого не виявили. В нас не було підстав не довіряти місцевим органам прокуратури. Ми перевіряємо кожну скаргу на тортури з боку міліції. Якщо будуть звернення членів «Тризубу» саме до Генеральної прокуратури – ми проведемо нові перевірки», – заявив речник ГПУ.

Тим часом керівник проектів Харківської правозахисної групи Андрій Діденко говорить, що в Україні спостерігається безпрецедентний за час незалежності сплеск кримінальних справ за політичною ознакою. За його словами, в цій ситуації прокуратура та інші державні органи не здатні убезпечити політичних в’язнів від тортур.

«Фактично тризубівці пошкодили незаконне погруддя Сталіна, спорудження якого суперечить указам Президента. Ця справа – відверто політична, в Україні подібних довгий час практично не спостерігалося. Що ж до катувань, про які розповідають члени «Тризубу», то це типова ситуація. За нашою статистикою, кожні сорок секунд одна людина в українській міліції зазнає катувань. Причому прокуратура на місцях не здатна виконати свою функцію і виявити такі факти – про це днями заявив і Генеральний прокурор Віктор Пшонка», – каже правозахисник.

Загалом після знищення пам’ятника Сталінові затримували та брали під варту близько 30 членів організації «Тризуб». Більшості з них спершу висунули обвинувачення в тероризмі та в організації підриву пам’ятника Сталінові, який стався вже після відрізання голови, у новорічну ніч. Урядовці заявляли про те, що під час затримання в декількох тризубівців знайшли зброю, рації та вибухівку. 13 квітня дев’ятьох юнаків (один із них – не член «Тризубу», затриманий за те, що допоміг їм переночувати) відпустили на поруки депутатів.

Правозахисники та представники опозиції закликають громадськість гуртуватися для захисту кожного політв’язня незалежно від сили, яку він представляє, бо в іншому разі, на їхню думку, скоро така доля може чекати на будь-кого.

Питання захисту прав потерпілих від аварії на ЧАЕС є важливим аспектом здійснення державою своїх зобов’язань у сфері забезпечення соціально-економічних прав в Україні. На жаль, держава вже багато років не виконує законодавчі положення, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Така ситуація існує тривалий час. Фактично змін не відбувається. А відповідно продовжується порушення прав цих людей.

Так, відповідно до статті 39 та статті 51 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсіонери, які проживають в зоні посиленого радіоекологічного контролю, мають право на підвищення до пенсії, а також право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю. Однак внаслідок невірного застосування положень закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», вищезазначені виплати здійснюються громадянам в значно меншому обсязі.

Пенсійний фонд масово відмовляє громадянам в здійсненні перерахунку пенсійних виплат відповідно до діючого закону, посилаючись на нормативні акти, що мають меншу юридичну силу або визнані неконституційними рішенням Конституційного суду. Через порушення права на отримання гарантованих законом виплат, громадяни вимушені масово звертатися до суду. Неправомірність дій Пенсійного фонду була визнана значною кількістю судових рішень по цьому питанні на користь позивачів.

Потрібно зазначити, що дії Пенсійного фонду суперечать статтям 39, 51 та 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», частині 2 статті 19, статті 152 Конституції України, Рішенню Конституційного суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, статті 19 КАС України.

Про проблему з порушенням соціальних прав громадян в Україні говорить і те, що на розгляді в судах зараз знаходиться близько 20 тисяч справ щодо соціальних виплат. За інформацією озвученою в ЗМІ лише з початку 2011 року до Вищого адміністративного суду України було передано з Верховного суду України 11300 таких справ. У багатьох випадках порушення стосуються пенсійних прав громадян.

Найбільш поширеною причиною невиконання своїх зобов’язань у цій сфері державні органи визначають відсутність бюджетних коштів на виплати чорнобильцям. І внаслідок цього урядом пропонується вирішити цю ситуацію шляхом передачі Кабміну права встановлювати розміри соціальних виплат чорнобильцям. А, відповідно, у проекті закону України «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду» передбачається виключити конкретні цифри із положень Закону України  »Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Ці зміни фактично узаконять можливість держави і надалі виплачувати чорнобильцям мізерні суми, уникаючи будь-якої відповідальності за порушення соціально-економічних прав цих людей.

В цьому контексті, важливо зазначити, що сьогодні відбувається Донорська конференція зі збору коштів на фінансування чорнобильських проектів. І як заявив Президент України Віктор Янукович на цій конференції зібрано близько 500 млн євро. Але навряд чи під час її проведення піднімалось питання величезної проблеми невиконання державою своїх соціальних зобов’язань перед чорнобильцями. І зрозуміло, що ці кошти підуть на інші цілі, а люди, які безпосередньо постраждали від катастрофи, залишаться на одинці із своїми проблемами і з примарними шансами добитися справедливості.

Водночас цей захід підтверджує те, що держава спроможна знайти кошти для того, щоб забезпечити виконання вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але судячи по всьому для держави набагато легше обмежити соціальні гарантії ніж добитись реального їх виконання.

Процедура призначення

Кому надається допомога

Для застрахованих осіб

Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»  допомога на поховання надається у разі смерті застрахованої особи, а також членів сім’ї, які перебували на її утриманні, крім поховання пенсіонерів , безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві.

До членів  сім’ї застрахованої особи, а також членів сім’ї, які перебували на її утриманні:

1) дружини (чоловіка);

2) дітей, братів, сестер та онуків, які не досягли 18 років або старших цього віку, якщо вони стали інвалідами до 18 років (братів, сестер та онуків – за умови, що вони не мають працездатних батьків), а студентів та учнів середніх професійно-технічних та вищих навчальних закладів з денною формою навчання – до 23 років;

3) батька, матері;

4) діда та баби за прямою лінією спорідненості.

Не вважаються такими, що перебували на утриманні застрахованої особи, члени сім’ї, які мали самостійні джерела засобів до існування (одержували заробітну плату, пенсію тощо).

Для прикладу, якщо померла Ваша мама чи батько, які вже не працювали, і були на Вашому утриманні, то Ви маєте право на отримання цієї  допомоги.

Потрібно зазначити, що допомога надається застрахованій особі, члену її сім’ї або іншим юридичним чи фізичним особам, які здійснили поховання.

Важливо сказати, що звернутися за призначенням допомоги на поховання можна в будь-який час (оскільки терміни давності для звернення за допомогою не встановлені). При цьому розмір допомоги визначатиметься виходячи з дати смерті, а не на дату звернення за нею.

Для безробітних

Статтею 29 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснили поховання.

Потрібно зазначити, що у разі смерті безробітного інваліда або особи, яка перебувала на його утриманні, за вибором осіб, які здійснювали поховання, виплачується допомога на поховання за Законом  України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» або допомога на поховання чи відшкодування витрат на поховання за іншими законодавчими актами.

Допомога на поховання виплачуються, якщо звернення щодо її отримання надійшло не пізніше 6 місяців після смерті безробітного.

Для пенсіонерів

Відповідно до статті 53 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»  у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера.

При цьому не має значення  вік та вид пенсії, яку отримував пенсіонер, оскільки в деяких випадках для призначення пенсії вік особи, якій має бути надана пенсія, не враховується: пенсія по інвалідності, пенсія за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та інші. Крім того, деяким особам скорочено пенсійний вік на 5 або 10 років: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці, водіям місцевого пасажирського транспорту тощо.

Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві

Статтею 21 Закону №1105 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності» передбачено, що у разі смерті потерпілого Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань зобов’язаний у встановленому законодавством порядку:

1) своєчасно і в повному обсязі виплатити одноразову допомогу особам, що перебували на утриманні померлого;

2) організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг.

Куди звертатися за допомогою

Для застрахованих осіб

Допомога на поховання надається за основним місцем праці застрахованої особи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.

Для безробітних

Допомога на поховання повинна бути виплаченою у центрі зайнятості за місцем його реєстрації безробітного за рахунок коштів Фонду соціального страхування України на випадок безробіття.

Для пенсіонерів

За допомогою на поховання пенсіонера необхідно звернутися до органів Пенсійного фонду за місцем проживання пенсіонера (незалежно від того – знаходився він у трудових відносинах на момент настання смерті чи ні).

Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві

Допомога на поховання для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві виплачується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Перелік документів необхідних для отримання допомоги

Для застрахованих осіб.

Допомога на поховання застрахованої особи призначається сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання, на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану.

Допомога на поховання члена сім’ї застрахованої особи призначається застрахованій особі на підставі свідоцтва про смерть, виданого органом реєстрації актів громадянського стану, та довідки з місця проживання про перебування померлого члена сім’ї на утриманні застрахованої особи.

Довідку про перебування померлого чоловіка на Вашому утриманні надає ЖЕК за місцем проживання. За отриманням такої довідки Ви також можете звернутися до відповідного управління житлово-комунального господарства, виконавчого органу райради (міськради).

Надання ЖЕК довідок про перебування особи на утриманні передбачено ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 р. N 1105.

Для безробітних

Допомога на поховання виплачується на підставі заяви та документів, які:

підтверджують факт смерті безробітного чи особи, яка перебувала на його утриманні (довідка про смерть);

засвідчують факт перебування особи на утриманні безробітного;

засвідчують особу, яка здійснила поховання (паспорт або інший документ, що посвідчує особу).

Для пенсіонерів

Допомога на поховання виплачується на підставі заяви та документів, які:

підтверджують факт смерті безробітного чи особи, яка перебувала на його утриманні (довідка про смерть);

засвідчують особу, яка здійснила поховання (паспорт або інший документ, що посвідчує особу).

Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві

Для одноразової допомоги – довідка про середню заробітну плату померлого за останні 6 календарних місяців роботи.
Для відшкодування витрат на поховання – оригінали платіжних документів (чек, квитанція тощо) про витрату коштів під час поховання померлого

Розмір допомоги на поховання

Для застрахованих осіб

Допомога на поховання застрахованої особи або особи, яка перебувала на її утриманні, надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму.

Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.12.2007 № 83 «Про бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на 2008 рік» по страхових випадках, які настали з 1 січня 2008 року, допомога на поховання надається за рахунок коштів Фонду у розмірі 1400 гривень. По теперішній час розмір допомоги залишається незмінним.

Для безробітних

Допомога на поховання у разі смерті безробітного виплачується особам, які здійснили поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.

Для пенсіонерів

У разі смерті пенсіонера  особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Для осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві

Одноразова допомога розраховується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань виходячи з середньої заробітної плати померлого. Витрати на поховання здійснюються в межах норм.

Потрібно зазначити, що на підставі п. 6 Порядку проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 р. №826, розмір і процедура проведення і обліку витрат на поховання і пов’язаних з цим ритуальних послуг встановлюються правлінням Фонду для обласних управлінь його виконавчої дирекції на диференційованій основі відповідно до фінансових можливостей і місцевих умов за поданням виконавчої дирекції Фонду. Граничні розміри витрат на поховання потерпілого і пов’язаних з цим ритуальних послуг затверджені постановою правління Фонду від 15.08.2001 р. №22.

Допомога на поховання за рахунок коштів підприємства

Матеріальна допомога на поховання померлого працівника може бути надана за розсудом роботодавця.

Відповідно до Податкового кодексу України допомога може надаватися роботодавцем померлого платника податків як у грошовій формі, так і у вигляді оплати послуг сторонніх організацій (ритуальних послуг, оплата автотранспорту). Для її отримання необхідна заява, копія свідоцтва про смерть і наказ роботодавця. У випадку виплати допомоги за останнім місцем роботи померлого та розміру допомоги до 2640 грн.(станом на 2011 рік), вона не буде оподатковуватись. Якщо ж розмір допомоги буде більшим, то сума перевищення прирівнюється до додаткового блага і оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах.

У разі виплати допомоги роботодавцем своєму працівнику на поховання померлого родича або поховання колишнього працівника (не за останнім місцем роботи), сума допомоги підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними щодо призначення і виплати допомоги на поховання

1. Закон України від 09.07.2003 р. №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

2. Закон України від 18.01.2001 р. №2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням».

4. Закон України від 02.03.2000 р. №1533-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

5. Закон України від 23.09.99 р. №1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності».

Виконавчий директор міжнародного фонду “Відродження” Євген Бистрицький впевнений, що політикам не вдасться обмежити права громадських організацій.

За його словами, у разі ухвалення закону щодо обмеження фінансування громадських організацій іноземцями, вони діятимуть спільно.

“Я думаю, що це не будуть окремі дії фонду “Відродження”. Це будуть спільні дії великої кількості громадських організацій”, – заявив він.

Бистрицький зазначив, що в Україні діє близько трьох тисяч дуже активних громадських організацій. Вони працюють на всіх рівнях і займаються безліччю питань.

“Ми не будемо поодинокі. Коли прийде час, ми будемо реагувати разом всією кількістю громадських організацій. Подивимося. Я просто певен, що це вже не вдасться зробити в Україні”, – зазначив Бистрицький.

“Я можу одне сказати: їх вже не закрити”, – заявив виконавчий директор фонду.

“Майбутнє все рівно за вільними громадськими організаціями, які не будуть залежати від влади. Це є незалежне суспільство, громадянське суспільство, від якого мусить залежати влада”, – зазначив він і додав, що влада мусить спрямовувати суспільство, а громадські організації, у свою чергу, повинні стояти на сторожі прав людей.

При цьому Бистрицький зауважив, що його більше лякає не те, що цей закон може бути ухвалений, а те, що люди серйозно думають, що це можливо.

“Це значить, що атмосфера, яка виникла за останні півтора роки в суспільстві абсолютно не здорова і не європейська. Вона ще такого абсолютно радянського типу”, – зазначив він.

“Раз це вже є в громадській думці, це вже небезпечно. На це вже мусить реагувати наша влада. Це значить, що вони пішли неправильним шляхом. Значить, що треба міняти свій спосіб дій і свої стосунки із громадянами”, – додав Бистрицький.

Він відзначив «прийняття такого закону буде суперечити тим проєвропейським тенденціям, які щойно намітилися у цієї влади».

“Очевидно, що після прийняття такого закону ніхто не буде говорити серйозно з Україною. Це буде страшенний відступ назад”, – заявив він.

Як стало відомо, партія регіонів почала розробку законопроекту, який покликаний забезпечити контроль за фінансуванням громадських організацій в Україні.  Зокрема, розглядається варіант, згідно з яким фінансувати діяльність організацій зможуть тільки громадяни України.

Представники низки українських громадських організацій з’ясовують, чому їх вносять до “списків нев’їздних” у Білорусі.

В Україні триває громадянська кампанія “За відкритий в’їзд в Республіку Білорусь”. Як розповіла DW координаторка київського відділу Комітету міжнародного контролю за ситуацією з правами людини в Білорусі Марина Цапок, громадських активістів непокоїть, що в Білорусі існують “списки нев’їзних” і що вони є абсолютно непрозорими.

Правозахисниця каже, що єдина можливість для громадян СНД дізнатись, чи не внесені вони до “списку”,– перевірити це безпосередньо на кордоні з Білоруссю. “Але навіть прикордонники не нададуть пояснення, чому людина стала “нев’їзною”, вони можуть затримати, посадити до камери, як злочинця, і за першої нагоди вислати назад до країни прибуття”,- додає Цапок.

Її теж днями зняли з потягу, що прямував до Білорусі, як і місяць тому її колегу українця Максима Кицюка. Він провів ніч у холодній камері з одним стільчиком, прибитим до підлоги. “Мені прикордонники сказали, що я в “чорному списку” і що депортації трапляються дуже часто. Очевидно, списки є, але незрозуміло, чому до них вносять не правопорушників, а правозахисників і громадських активістів”,- обурюється Марина Цапок.

В межаї кампанії “За відкритий в’їзд в Білорусь” тим, хто планує відвідати Білорусь, пропонують написати запити до МЗС та посольства Білорусі в Україні, щоб з’ясувати, чи внесений той чи інший громадянин до “списків нев’їзних”, а також за потреби – який орган його до них вніс, на якій підставі і на який термін в’їзд до країни заборонений.

Офіційний Київ вже звернувся до Мінська за поясненнями, чому українку не впустили до Білорусі. В МЗС України сподіваються, що “чорних списків” для громадян України у сусідів немає. Як кажуть, це суперечило б добросусідському духу двосторонніх відносин, а також принципу свободи пересування.

МЗС направило Мінську запит

Марина Цапок вітає те, що київські дипломати направили ноту посольству Республіки Білорусь в Україні й звернулись до колег у Мінську: “Зрештою, це їх робота, піклуватись про українських громадян”. Як каже DW співробітниця Української Гельсінської спілки з прав людини Марина Говорухіна, “МЗС зробило це під тиском ЗМІ і громадських активістів”. “Якщо ті і надалі будуть продовжувати відстоювати права людини, то можна досягти позитивних зрушень”,- зазначила представниця спілки.

Правозахисниці вважають, що Україні треба братии приклад з Європи, яка вже висловила своє ставлення до режиму Олександра Лукашенка. Візит президента Білорусі до Києва очікується в дні відзначення роковин Чорнобильської катастрофи. Як підтвердив DW європейський дипломат у Києві, напередодні міжнародної чорнобильської конференції голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу відмовлявся брати участь у заходах разом з Лукашенком. “Бути з однією особою на фотографії, щодо якої санкції в ЄС, – неможливо” – каже дипломат. На конференції в українській столиці Білорусь представляв міністр з питань надзвичайних ситуацій.

Європейський суд з прав людини зобов’язав Україну виплатити 48 600 євро громадянину Івану Нечипоруку, якого катували в міліції. З цієї суми державі доведеться виплатити 35 тисяч євро компенсації за моральний збиток і 13,6 тисяч євро компенсації судових витрат. Представляв постраждалого Аркадій Бущенко, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини.

Відповідне рішення суд прийняв на засіданні 21 квітня.

І. Нечипорук був затриманий в Хмельницькому в травні 2004 року за підозрою в незаконному зберіганні наркотиків.

За його словами, в міліції його катували, змушуючи зізнатися у вбивстві жінки, яка була застрелена у власній квартирі за тиждень до його арешту.

Крім того, його дружині Наталі Йонкало, що знаходиться на 8 місяці вагітності, погрожували побиттям в разі якщо Нечипорук відмовиться взяти на себе провину, внаслідок чого він визнав себе винним.

Нечипорук кілька разів звертався до прокуратури Хмельницького з приводу жорстокого поводження з ним, але кожного разу отримував відмову в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників правоохоронних органів, незважаючи на те, що судовий лікар підтвердив наявність відповідних травм.

У травні 2004 проти Нечипорука було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вбивстві з метою отримання прибутку.

У травні 2005 року він був виправданий, тому що суд постановив, що визнання Нечипорука було отримано силою.

Після апеляції з боку родичів убитої в серпні 2007 Хмельницький обласний суд визнав Нечипорука винним у низці злочинів і засудив його до 15 років позбавлення волі.

У листопаді 2004 він і його дружина подали позов до Європейського суду, який одноголосним рішенням визнав застосування катувань, незаконне затримання та

несправедливий судовий розгляд.

Суд також визнав скаргу М. Йонкало, яка каже, що вона піддавалася загрозам і приниженням з боку співробітників міліції.

Справа була підтримана Фондом правового захисту жертв катувань.

Більше інформації про справу можна знайти тут:

Катування допомагає розкриттю справ? 

Апеляційний суд Тернопільської області вважає, що 5 явок з повинною – це нормально. Чи вважатиме так Верховний суд?

Рішення суду можна знайти за цим почиланням: http://hr-lawyers.org/index.php?id=1303384357

Якщо ви думаєте, що в’язниця – найгірше і найстрашніше місце, куди може потрапити людина, ви помиляєтесь, бо не були в інтернаті. Психоневрологічному. Тамтешніх вихованців мордують, заліковують психотропними препаратами, карають одиночними карцерами на півроку, забивають до смерті.

Це не повний перелік знущань санітарів та керівництва інтернатів над підопічними. І якщо арештанти ще можуть поскаржитись на умови утримання адвокатам, правозахисникам, і, врешті-решт, до Європейського суду з прав людини, то вихованці психоневрологічних інтернатів позбавлені такої можливості. Оскільки майже всі вони визнані недієздатними.

І що б вони не робили, скільки б не скаржились, їх слова завжди вважатимуться маячнею психа. Саме цим і користується керівництво таких закладів.

Розумний “псих”

Знайомтесь. Андрію двадцять чотири роки. Він – вихованець Великорибальського психоневрологічного будинку-інтернату, що на Одещині. Офіційно Андрій є недієздатним, розумово відсталим. Але в інтерв’ю хлопець розмірковує не гірше за нормальну людину. З ним ми зустрічаємось потайки за два кілометри від інтернату, бо Андрій боїться, що його покарають за зустріч з журналістом.

“Я не можу перед директором сказати, що з нами тут роблять, тому що тут, якщо щось скажеш не те, одразу залетиш, і тебе почнуть колоти щодня”, – пояснює Андрій.

Андрій, вихованець Великорибальського інтернату

Його щойно випустили з карцеру. Так хлопець називає одиночну кімнату у підвалі рідного інтернату. Туди його запроторили за те, що відмовився працювати у полі на користь свого закладу. Це вже не перша “ходка” хлопця в кімнату-покарання за останні сім років життя в Великорибальському інтернаті. Жодного радісного дня за цей час Андрій згадати не може. У розмові з нами він найбільше скаржиться на жорстокість санітарів.

“Коли заводили в карцер, руку дуже сильно вивернули, аж боляче було, – згадує Андрій, – і так штовхнули вперед, що головою в калитку вдарився. А от, не дай Бог, вбили би, і що? Та нічого! Списали б, і все. Нічого б не було”.

“Списати”, за словами Андрія, означає написати у довідці про смерть формальну, а не справжню причину смерті. Зазвичай це – серцевий напад. Хлопець запевняє, за всі роки проживання в інтернаті надивився такого “списування” вдосталь.

“Робиться це так, через могорич, – розповідає Андрій. – Зробили розтин – списали і наче нічого не було. Робітникам моргу за це багато не платять – пляшка коньяку або горілки. Навіть сам лікар відправляв мене інколи, щоб я купував”.

Молодим тут місце

У словах Андрія можна було засумніватися, назвати їх маячнею розумово відсталого, якби не дивний цвинтар, який автор знайшов у двохсот метрах від Великорибальського інтернату. Саме тут, за словами свідків, і ховають вихованців інтернату. На кладовищі багато свіжих могил, але на жодній немає хреста, тільки таблички з прізвищами та … роком народження.

Дати смерті на табличках нема! Коли саме помер вихованець, невідомо. Але, враховуючи вказані роки народження, можна зробити висновок, що більшість померлих тут – молодь. На табличках часто зустрічаються цифри “1994”, “1992”, “1996”. Однак ще страшніше виглядає свіжовикопана довга траншея. За словами громадського активіста Олександра Богданова, такі ями готують заздалегідь, щоб потім швидко без оформлення документів закопати в них померлих.

Дат смерті на табличках могил цвинтарю Великорибальського інтернату нема

“Молоді вихованці помирають частіше, тому що саме вони найбільше чинять опір робітникам інтернатів”, – каже Олександр Богданов.

Керівництво Великорибальського інтернату від всіх закидів відхрещується. Кажуть, вихованці помирають своєю смертю – через хвороби.

“У нас за десять років померли сто дев’яносто три людини, –каже Світлана Крайнюк, виконуюча обов’язки директора закладу. – Це приблизно двадцять людей на рік. Це що, багато?”.

Це занадто багато, каже правозахисник Тетяна Макарова. Жінка вже десять років бореться з правопорушеннями в інтернатах Одеської області. Саме завдяки їй торік набув розголосу, чи не вперше за всю історію незалежної України, факт насильницької смерті вихованця інтернату.

Траншея на цвинтарі Великорибальського інтернату

“Улітку вночі мені подзвонив вихованець Новосавицького інтернату Андрій Баранов, – згадує Макарова. – Він плакав і благав приїхати швидко, він кричав, що санітари забивають палицями його товариша Юру Вовченка, і той ледь дихає”.

Наступного дня на місце виїхали громадські активісти, щоб з’ясувати, що до чого. Спочатку головний лікар закладу виправдовувався – ніякого побиття, мовляв, не було, а хлопець перебуває у своїй палаті. Та коли громадські активісти захотіли особисто пересвідчитись у цьому, виявилось, що в палаті Юри нема.

Його, забитого до смерті, поховали нашвидкуруч на цвинтарі поблизу інтернату. Без будь-яких юридичних формальностей та повідомлень про інцидент у відповідні органи. Причина таких поспішних дій керівництва закладу стала зрозумілою, коли відкопали труну – все тіло молодого вихованця інтернату було в синцях.

Товариші загиблого ще довго розповідали про те, як п’ятеро санітарів забивали хлопця, як прикривали йому рота подушкою, щоб не кричав, та керівництво закладу відбулося м’яким покаранням. Директора закладу звільнили, а лікаря засудили до чотирьох років позбавлення волі – УМОВНО!

А жоден з санітарів, які забили хлопця до смерті, досі не притягнутий до відповідальності. Тому і не дивно, що й сьогодні ситуація в інтернаті не покращилась, скаржаться правозахисники. За останні десять років у Новосавицьку померли сто тридцять чотири вихованці. А торік у вересні з двохсот мешканців інтернату обласна комісія недорахувалась половини людей.

Цвинтар Великорибальського інтернату

Саме через жахіття, які відбуваються у Новосавицьку, залишила свою роботу колишня вихователька Білгород-Дністровського дитячого інтернату Зінаїда Козма. З її закладу сиріт по досягненню повноліття відправляли у Новосавицьк. Кожного разу ця процедура супроводжувалась слізьми та благаннями дітей не робити цього.

“Бідна дитина, ви не повірите, плакала на колінах переді мною такими слізьми, – розповідає Зінаїда Козма. – “Тетя Зіна”, каже, там ледь що не так сказав, заводять у котельню і б’ють мокрими канатами, щоб не було синців і побоїв. А потім тиждень-два похаркаєш кров’ю і вмираєш”.

Після перших відвідин Новосавицька жінка не витерпіла і покинула свою роботу.

“Там дуже, дуже строго, – згадує Зінаїда Козма. – Дітей погано годують, усе повністю закрите, двоє міліціонерів ходять, собаки охороняють територію, і табличка висить, що все охороняється”.

За словами правозахисниці Тетяни Макарової, Новосавицьком залякують дітей та дорослих в усіх інтернатах Одеської області.

Мордування ліками

Ще одне знаряддя залякування – уколи психотропних ліків. Серед них аміназін, галопередол, гідазепам. До них санітари вдаються у разі будь-якого, навіть найменшого, спротиву вихованців. І це при тому, що ці медикаменти давно заборонені у світі. За словами виконавчого секретаря Асоціації психіатрів України Семена Глузмана, зловживання цими психотропними ліками призводить до зниження розумових здібностей та інвалідності. На це скаржаться і самі жертви уколів.

“Якщо ми чинимо опір, нам ці медикаменти колють, – розповідає Олександр, вихованець Новосавицького інтернату. – І вони чотири місяці діють – тиждень крутить, потім дає відпочити, потім знову крутить. Вони просто вбивають людину, вбивають здоров’я”.

Саме через ці ліки багато нормальних мешканців інтернатів і стають розумово відсталими, каже психіатр Семен Глузман. Лікар вже встиг об’їздити не один психоневрологічний інтернат України і запевняє – зустрічав там багатьох нормальних вихованців, які могли б спокійно жити і працювати на волі.

Великорибальський інтернат

Такої ж думки дотримується і правозахисниця Тетяна Макарова. Жінка стверджує: більшість мешканців психоневрологічних інтернатів, які до неї звертаються по допомогу, – не такі хворі, якими їх вважають. Вони можуть висловлювати свої думки, сперечатися, захищати свою точку зору, користуватись мобільним телефоном. Та ані керівництво інтернатів, ані соціальні служби області на це не звертають увагу.

“Держава забрала цих дітей від поганих батьків під свою опіку. Добре. Та що зробила держава з цими дітьми? Вона їх зробила інвалідами, – каже правозахисниця Тетяна Макарова. – Якщо навіть цих дітей забрали здоровими, то випустили їх інвалідами і відправили куди? У психоневрологічний інтернат. За одинадцять років моїх спостережень за цими дітьми, я фактично жодної дитини не бачила, щоб у неї все закінчилось добре”.

Хто винен?

Авжеж, можна назвати слова правозахисниці перебільшенням, списати це на емоції. Але це доводять офіційні цифри. В Україні з 324 інтернатів майже половина (151) – психоневрологічні. А з майже шістдесяти тисяч вихованців всіх інтернатів країни, ПОЛОВИНА – 30 тисяч – інваліди з психічними захворюваннями. Тобто виходить, що кожен другий мешканець інтернатів України розумово відсталий. Чи можливо в це повірити?

Правозахисниця Тетяна Макарова запевняє: дітей спеціально роблять недієздатними, оскільки це вигідно як інтернатам, так і самій державі, оскільки на інвалідах заробляють чимало грошей. По-перше, вихованців інтернатів використовують як безкоштовну робочу силу.

“При кожному інтернаті є поля по сто сімдесят, по двісті гектарів землі, – розповідає правозахисниця Тетяна Макарова. – Також там є ферми, де барани, корови, по сімсот голів худоби. І ось ці “НЕДІЄЗДАТНІ”, ці “РОЗУМОВО ВІДСТАЛІ ІНВАЛІДИ”, які офіційно визнані такими державою, працюють там зранку до ночі”.

За таку роботу вихованцям звісно нічого не платять. Все робиться на громадських засадах.

По-друге, інтернати заробляють і на пенсіях своїх вихованців. На кожного з них держава виділяє сімсот п’ятдесят гривень. Сімдесят п’ять відсотків коштів отримує опікун, тобто директор інтернату. Він і вирішує що, як і коли робити з пенсією вихованця. За 180 гривень, які видаються на руки недієздатним, останні мають купляти собі одяг, а інколи і харчі.

“А що можна купити за 180 гривень? – скаржиться Андрій, вихованець Великорибальського інтернату. – Нічого не купиш. Доводиться бігати в село і робити якусь там роботу – за це платять по 20-30 гривень”.

Колишня мешканка цього ж Великорибальського інтернату Оксана згадує, як дівчат змушували з 180 гривень сплачувати інтернату за окремі послуги.

“Ось наприклад, зробили дівчині аборт, – розказує Оксана, – вони замість того, щоб сплачувати за це з державних коштів, забирали у дівчат ці 180 гривень і платили за аборт. Таким чином дівчина місяць не отримувала пенсію”.

У Міністерстві соціальної політики, до якого відносяться психоневрологічні інтернати, від будь-яких коментарів відмовились. Заборонили також зйомку у закладах, в яких живуть сироти. Керівник прес-служби міністерства Михайло Кухар у розмові з автором, сказав, що “дозвіл на зйомку може дати лише “Господь Бог”. У Генпрокуратурі такій поведінці чиновників не здивовані. Там пояснюють – Мінсоцполітики вже давно не опікується інтернатами.

“Міністерський контроль дуже слабкий, – каже начальник відділу захисту прав і свобод неповнолітніх Генеральної прокуратури Ірина Кучерина. – Вони вважають, що ці заклади, будинки-інтернати, відносяться до комунальної власності, фінансуються з місцевого бюджету, тому вони і не мають опікуватись інтернатами. Ми з цим не згодні. Так само завтра Міністерство освіти може відмовитись від контролю над дитячими інтернатами”.

Щоправда, за словами правозахисників, контроль і самої прокуратури над інтернатами не надто прискіпливий. За десять років перевірок факт насильницької смерті правоохоронці підтвердили лише в Новосавицьку. І то завдяки недієздатному вихованцю закладу, який не побоявся подзвонити і повідомити про побиття товариша правозахисниці.

Вихід з цієї ситуації психіатр Семен Глузман бачить у створенні громадських спостережних рад при інтернатах. Туди б мали входити представники різних кіл та професій. Завдяки цьому можна було б отримати бодай якийсь контроль над діями інтернатів. Окрім цього, психіатр пропонує міняти інтернатну систему в Україні в цілому.

“Це дійсно дуже страшна та складна архаїчна система, яка дісталась нам від радянської держави, – розповідає Семен Глузман, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України. – Найбільший винуватець цього – українська незалежна держава, тому що у нас досі нема соціальної політики – є міністерство соціальної політики, але соціальної політики немає!”

За словами фахівців, замість того, щоб зосередитись на розгрузці інтернатів через усиновлення сиріт, держава активно наповнює їх новими дітьми, а відтак майбутніми жертвами цієї системи.

P.S. “Недієздатного” Андрія, одразу після повернення до закладу, знову запроторили у карцер. Керівництво інтернату помстилося йому за інтерв’ю журналістам.

Фото з сайту: http://life.pravda.com.ua/society/2011/04/20/77652/

Ставлення держави до ветеранів вже котрий рік викликає суперечливі враження. З одного боку, дивлячись телебачення, радіо і газети, ці літні люди можуть бачити певне піклування про них, зокрема через збільшення пенсій, урочисте нагородження тощо. Але з іншої сторони держава фактично обманює їх, не виконуючи свої ж  зобов’язання щодо соціальних гарантій і допомог, які визначені у законах, а кидає їм лише крихти з того, що насправді мала б забезпечити.

Зокрема, це стосується широко поданої  у пресі  інформації щодо збільшення разової  щорічної допомоги до 5 травня.  Так урядом, заявлено, що розмір цієї допомоги буде збільшено, зокрема Ветерани Великої вітчизняної – інваліди першої, другої та третьої груп – отримають 1000, 900 та 800 гривень відповідно. Визначається  також, що зросла сума виплат воїнам-інтернаціоналістам. Розмір разової допомоги тут коливатиметься від 510 до 730 гривень, залежно від групи інвалідності.

Водночас розмір цієї допомоги в порівняні із 2010 року не змінився для великої кількості  категорій, а для тих у кого змінився різниця складає декілька десятків гривень.

Також потрібно сказати, що Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також  Закон України «Про жертви нацистських переслідувань» передбачають право ветеранів на цей вид допомоги у значно більшому розмірі.  Порівняння положень цих законів (Таблиця 1) і того, що насправді прийнято Постановою Кабінету міністрів (Таблиця 2) можна «оцінити» справжню турботу держави про пенсіонерів.

Як можна побачити в жодне порівняння не беруться ці цифри, які держава виплачує ветеранам, а також той розмір допомоги, який прямо передбачений у законі. В свій час держава вже декілька разів намагалась скасувати всі ці законодавчі положення, але кожен раз Конституційний суд України визначав неправомірність цих дій. Останнє з рішень Конституційного суду N 10-рп/2008 датовано 22 травня 2008 року. Після прийняття цього рішення уряд вирішив йти  іншою дорогою. А саме, нічого не змінювати у законодавстві, а просто не помічати існування чинної редакції, керуватися своїми Постановами в яких встановлювати такий розмір допомоги, який буде йому вигідний.

Зрозуміло, що окремі ветерани звернулися до суду за захистом своїх прав і потрібно сказати, що у переважній більшості випадків суд задовольняє такі позови.  Можна навести сотні рішень де вказується порушення державними органами законів щодо виплати цієї допомоги.  Багато із цих рішень вже стали предметом розгляду Європейського суду з прав людини, зокрема щодо невиконання державою цих рішень національних судів.

Але держава подальшими діями показує неспроможність вирішити проблему, оскільки і надалі залишає патову ситуацію у цій сфері, свідомо порушуючи законодавчі положення. А, враховуючи, нещодавно подані до парламенту законопроекти, які передбачають передачу права встановлювати розмір різноманітних допомог Кабміну, то бачить лише одне вирішення цієї ситуації – замороження її у тому вигляді, яка є зараз.

І в контексті вищезазначеного виглядає доволі цинічними хизування уряду щодо великий досягнень у сфері забезпечення соціальних гарантій для ветеранів.  А те, що насправді заслуговувало поваги, а саме просте виконання вимог закону про ветеранів, залишається поза увагою уряду. І жодних конкретних кроків для реалізації цих соціальних гарантій прямо визначених у законі урядом не робиться.

Для тих, хто має намір все ж таки захищати свої прав у суді викладаю матеріали, які Вам допоможуть у цьому:  http://i-law.kiev.ua/?p=283

Таблиця 1

Особи, які мають право на отримання щорічної разової допомоги на 5 травня, згідно із ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон 3551-XII) і ЗУ «Про жертви нацистських переслідувань» (Закон 1584-III)	Розмір допомоги згідно із ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон 3551-XII) і ЗУ «Про жертви нацистських переслідувань» (Закон 1584-III)
Учасники бойових дій (статті 5,6 Закону 3551-XII)	п’ять мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  3820 грн (ст.12 Закону 3551-XII)
Інваліди війни  (стаття 7 Закону 3551-XII):
І групи	десять мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 7640 грн. (ст.13 Закону3551-XII)
ІІ групи	вісім мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 5348 грн. (ст.13 Закону3551-XII)
ІІІ групи	сім мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 7640 грн. (ст.13 Закону3551-XII)
Учасники війни (стаття 8,9 Закону 3551-XII):
нагороджені орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни	чотири мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  3056 грн (ст.14 Закону3551-XII)
іншим учасникам війни	три мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 2292 грн. (ст.14 Закону3551-XII)
Особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 Закону 3551-XII):
членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону 3551-XII, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружились вдруге	п’ять мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  3820 грн (ст.15 Закону 3551-XII)
дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружились вдруге	три мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 2292 грн. (ст.15 Закону3551-XII)
Колишні неповнолітні (яким на момент ув’язнення не виповнилося 18 років) в’язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також діти, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків (ст.6-1 Закону 1584-III)	п’ять мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  3820 грн (ст.6-1  Закону 1584-III)
Інваліди (стаття 6-2 Закону 1584-III):
І групи	десять мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 7640 грн. (стаття 6-2 Закону 1584-III)
ІІ групи	вісім мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 5348 грн. (стаття 6-2 Закону 1584-III)
ІІІ групи	сім мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 7640 грн. (стаття 6-2 Закону 1584-III)
Колишні в’язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання (стаття 6-3 Закону 1584-III):
особам, зазначеним у цій статті, які нагороджені орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни	чотири мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  3056 грн (стаття 6-3 Закону 1584-III)
Іншим особам, зазначених у статті 6-3 Закону 1584-III:	три мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 2292 грн. (стаття 6-3 Закону 1584-III)
Особам, які зазначені у статті  6-4 Закону 1584-III:
дружини (чоловіків) померлих інвалідів, зазначених у статті 6-2 Закону 1584-III, які не одружилися вдруге	п’ять мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  3820 грн . (стаття 6-4 Закону 1584-III)
дружини (чоловіків) померлих інші жертви нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге	три мінімальних пенсій за віком (станом на квітень 2011 року)  – 2292 грн. . (стаття 6-4 Закону 1584-III)

Таблиця 2

Особи, які мають право на отримання щорічної разової допомоги на 5 травня, згідно із Постановою Кабінету міністрів України від 4 квітня 2011 р. N 341	Розмір допомоги згідно із Постановою Кабінету міністрів України від 4 квітня 2011 р. N 341
Ветеранам війни із числа осіб, які брали участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни і війни з Японією, особам, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941 – 1945 років, жертвам нацистських переслідувань, учасникам війни, а також членам сімей загиблих у період Великої Вітчизняної війни і війни з Японією та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни і війни з Японією:
інвалідам війни I групи	1000 грн
інвалідам війни II групи	900 грн
інвалідам війни III групи	800 грн
Колишнім малолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 14 років) в’язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
інвалідам війни I групи	1000 грн
інвалідам війни II групи	900 грн
інвалідам війни III групи	800 грн
Учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув’язнення не виповнилося 18 років) в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків	630 грн
Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною	1000 грн
Членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни і війни з Японією, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій в період Великої Вітчизняної війни і війни з Японією, учасників Великої Вітчизняної війни і війни з Японією та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге	320 грн
учасникам війни, нагородженим орденами та медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни та війни з Японією, учасникам війни та колишнім в’язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога	120 грн
Іншим ветеранам війни, в тому числі учасникам бойових дій, із числа осіб, які брали участь у воєнних конфліктах на території інших держав у період до і після Великої Вітчизняної війни, а також іншим особам, не зазначеним у підпункті 1 цього пункту, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»:
інвалідам війни I групи	730 грн
інвалідам війни II групи	580 грн
інвалідам війни III групи	510 грн
учасникам бойових дій	460 грн
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною	730 грн
членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге	245 грн
учасникам війни із числа працівників, які на контрактній основі направлялися на роботу в держави, де велися бойові дії, та дружинам (чоловікам), які працювали за наймом в таких державах	100 гри

Фото з сайту: http://www.bagnet.org

Чорнобильці Львівщини стали значно активніше відстоювати свої права у судах. Утім, на виконання судових рішень доводиться чекати роками.

Місцеві та апеляційні суди області практично завалені позовами потерпілих унаслідок катастрофи на Чорнобилі. Вони вимагають перерахунку пенсій з дотриманням чинного законодавства України та належної виплати пільг, що передбачені законом. Це компенсації потерпілим дітям на харчування, оздоровлення, забезпечення ліками тощо. Чорнобильці нарікають, що пенсійний фонд та управління соціального захисту не поспішають виконувати рішення судів першої інстанції. «Якщо пенсійний фонд бодай частково виконує рішення, то соціальний захист узагалі їх не виконує. Кажуть, що коштів немає», – каже голова Львівської обласної організації «Союз Чорнобиль України» Всеволод Смеречинський.

Пільги без бюджету

Загалом законом передбачено близько півсотні різних пільг для чорнобильців, а от коштів до бюджету закладають удесятеро менше від потреби. Цікаво, що в Донецькій області проживає вдвічі більше потерпілих чорнобильців, ніж у Львівській, але Донеччина отримує на судові виплати вчетверо більше коштів, порівняв Смеречинський. За його словами, практично на всі виграні чорнобильцями судові справи пенсійний фонд подає апеляції, таким чином просто затягуючи час, вважає голова організації. При цьому витрачаються додаткові кошти на юристів.

У Львівському апеляційному адміністративному суді Deutsche Welle повідомили, що лише за минулий рік було винесено рішення у 650 справах щодо захисту прав чорнобильців, удвічі більше ще чекають на судовий розгляд. Позивачами переважно є пенсійний фонд та управління соцзахисту. Водночас голова Пенсійного фонду Львівщини Олександр Другов каже, що рішення виконують по мірі їхнього надходження, а чергові виплати заплановано ще цього місяця.

Доведи, що чорнобилець

Окрім несправедливого, на думку чорнобильців, нарахування пенсій, вони стикаються також із потребою надавати докази їхнього перебування в зоні. Цього, зокрема, вимагає пенсійний фонд. В основному це проблема солдатів строкової служби, яких у ті дні відправляли в зону зараження, а письмових наказів не давали, тому й архівних документів немає, розповідає Смеречинський: «Через самбірських полк пройшло чотири тисячі людей, і більшість з них не мають архівних довідок. Приміром, в одній довідці пише: «виїзд на об’єкт – крівля третього енергоблоку». Ви можете уявити, що це таке, коли четвертий був зруйнований? А у фонді кажуть: у нас такого пункту не має».

Через складну ситуацію в державі з виплатами заборгованостей чорнобильцям, область планує прийняти свою стратегічну програму допомоги. Загалом на Львівщині проживає понад 11 тисяч потерпілих у катастрофі, їхня чисельність за останніх 10 років зменшилася майже на 20 відсотків.

Інформацію по цій темі можна знайти також за цим посиланням:

Чорнобильська катастрофа: річниця нова – проблеми старі

Нагадаємо, Українська Гельсінська спілка з прав людини та Харківська правозахисна група закликають законодавців не вносити змін до Закону «Про доступ до публічної інформації». Правозахисники вважають, що такі зміни призводять до звуження обсягу прав людини та суперечать європейським стандартам.

Мене вразила прес-конференція членів Товариства «Тризуб», яких нарешті випустили під поручительство декількох народних депутатів. Прес-конференція відбулася на минулому тижні, почуте там примусило здригнутися навіть принципових оптимістів (крихта їх ще залишилася серед українських правозахисників).

Вперше за історію незалежної України підозрюваних у скоєнні злочину катували – і не тільки в міліції, а, за словами декількох з них, і в СБУ. Те, що їм – політичним в’язням – «шили» хуліганку, не має ніякого значення, адже відпилювання голови пам’ятника Сталіну, як і встановлення його погруддя  – це насамперед дві протилежні політичні позиції. За словами мера  Запоріжжя погруддя Сталіну встановлене незаконно, без архітектурного дозволу, і він пообіцяв знести його, якщо комуністам спаде на думку відновити пам’ятник людожеру. Уявіть собі пам’ятник Гітлеру в Німеччині чи будь-якій іншій європейській країні.

Отож бо переслідування та катування тризубівців мали іншу незрозумілу нам мету.

Інакше президент Янукович навряд чи сказав би, що в Україні ніколи не буде переглянуте ставлення до Сталіна. Отже, держава проти вшанування людожера, комуністи – за, але держава чомусь своїми діями підтримує останніх. Повна маячня!

А якщо додати те, як поводилися з наявно політичними в’язнями – то це вже просто уклін товаришу Генералісимусу.

Катування політичних в’язнів у кращих традиціях 37-го року політично опускає Україну нижче плінтусу. Робить з неї, особливо на тлі риторики наших політиків про сумлінне виконання всіх європейських стандартів в галузі прав і свобод людини, просто навіженою державою, хворою на амбівалентну шизофренію.

Якщо це не так, то усі причетні до катувань тризубівців повинні понести покарання.

Ще одним тестом на політичну ситуацію в країні є тримання Юрія Луценка під вартою без будь-яких підстав. Судячи по тому, що саме йому інкримінували, він не зробив взагалі нічого протизаконного. Луценко не мав наміру ховатися від слідства, знайомився зі справою. І тримання його під вартою виглядає не інакше, як дешева помста, на яку вже жорстко відреагувало суспільство. Згадайте тільки виступ Театру КВН ДГУ «Кабаре «Весёлый песецЪ» під назвою «Главное, чтобы Луценко сидел». Це сміються на Сході України – нібито у вотчині правлячої коаліції. А коли сміються над владою, та ще й з такою неповагою – це дуже тривожний симптом! А вірші в інтернеті, і не тільки на сайті Майдан, а й на харківському сайті Медіапорт та Народній правді? А відгуки читачів на форумах? Влада наявно домоглася, чого і не бажала, зробивши з Луценко політв’язня – зробила з нього героя.

Варта уваги ще одна історія – студентку Ганну Синькову арештували і посадили в СІЗО за те, що вона підсмажила яєчню на вічному вогні – пам’ятнику ветеранам Другої світової війни. Питання – навіщо? Адже вона таким чином хотіла привернути увагу до того, що ветеранам замість пам’ятників, перш за все, потрібні гроші на виживання.

Я проти таких дій, які б гарні наміри у дівчини не були, і якщо б її оштрафували – я б з таким адмінпокаранням погодилася. Але саджати за грати? За що? Невже ця дівчина соціально небезпечна? Це знов вітання від влади до Каннібалісімуса. І таких вітань більш ніж достатньо

І якщо б нашим можновладцям було чим думати, вони б звільнили і Луценко, і пригальмували справу Тимошенко, щоб не збільшувати їх рейтинги. І відповідно до закону покарали б запорізьких правоохоронців, які катували тризубівців.

Україна вже отримала майже неприховану погрозу від держдепартаменту і сенату США, які назвали ситуацію з правами людини в Україні «критичною». І попередження від Євросоюзу, який прямо пов’язує стан з правами людини із створенням асоціації та зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. Невже так конче потрібно тримати під вартою Луценка, щоб шкодити собі і державі?

Але не шукайте логіки там, де ви її не клали. Прислів’я це зараз дуже на часі. Адже все, що відбувається, вже явно поза межами здорового глузду.

Якщо на закони начхати верхівці держави, то, як себе поводять правоохоронні органи на місцях, суди, прокуратура, ми спостерігаємо не тільки у політичних справах, а й отримуючи скарги пересічних громадян, яких зі зміною керівництва МВС просто не вважають за людей. З худобою хазяїн краще поводиться ніж із затриманими в міліції. Тільки за чотири місяці 2011 року у відділках міліції загинули 18 осіб. І це тільки ті випадки, що стали відомими громадськості. За даними Харківського Інституту соціальних досліджень та Харківської правозахисної групи кожні 40 секунд хтось із громадян України стикається з незаконними діями міліції.

Нашу державу наочно перетворюють в поліцейську неправову країну, в якій ані депутати, ані прокуратура, ані правоохоронні органи, ані суди не збираються виконувати норми Конституції та законів України.

Європейський суд з прав людини вже зробив заяву, що в Україні постійно порушується ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка захищає право на свободу.

І от 20 квітня з’явилося повідомлення, що Юрій Луценко вже закінчив знайомитися з матеріалами порушеної проти нього  карної справи, і 21 квітня відбудеться суд, який визначить запобіжний захід, і що ГПУ вимагає продовжити термін тримання Ю.Луценка під вартою до п’яти місяців.

По-перше, Європейський суд вже не тільки прийняв справу Ю.Луценка до розгляду, а вже в рекордні строки передав її на комунікацію, що є наявною ознакою того, що Європейський суд не сприймає безглуздого тримання під вартою політв’язня. Але, вочевидь, хтось так хоче помститися Юрію Віталійовичу, що йому чхати на думку громадськості та Європейського суду.

Якщо таке ставлення буде продовжуватися, то українським можновладцям потрібно взяти до уваги, що можливостей чхнути на Україну у Європи та США значно більше. І перші, хто від цього буде страждати – це українські бізнесмени, частина яких є і серед депутатів, і в уряді. Навіщо вони створюють самі собі проблеми?

Гарне питання. Здається, що одна рука у нашої влади не знає, що робить інша. І метання між Росією і Заходом просто на рівні діагнозу F21 (шизотиповий стан).

За останні місяці влада наша дістала вже всі верстви населення. Дістала всіх до нестями. Малий та середній бізнес, який начебто виграв боротьбу на законодавчому рівні, потерпає від наїздів податкової, пожежників, міліції. Я вже не кажу про зростаючі ціни на продукти харчування, проїзд у міському транспорті, позамежні ціни на комунальні послуги, невиплати встановлених законами компенсацій чорнобильцям, афганцям, дітям війни, заборгованість з виплат зарплатні, інфляція, яка весь час зростає…

Щодо української влади з рівнем довіри меншетретини населення – те, що вони роблять з Юрієм Луценком, тризубівцями, учасниками податкового майдану – просто дурна політика, спрямована проти них самих. На жаль, складається враження, що вони цього не розуміють.

Поки я писала цю статтю відбувся черговий суд – обрання запобіжного заходу для Луценка. І знов суд догідливо задовольнив те, що вимагала прокуратура, залишив Юрія Луценка під вартою ще на місяць, при тому, що він хворий, при тому, що він вже ознайомився з матеріалами справи, при тому, що Європейський суд вже передав уряду справу Луценка по 5-й статті Європейської конвенції на комунікацію. А ця стаття, нагадую, охороняє від незаконних арештів. Європейський суд вже визначився, що у справі Луценка порушена стаття 5. Виходить, що комусь з можновладців дуже кортить помститися Юрію Луценку. І цей можновладець не може відмовити собі в такій насолоді, навіть, черговий раз вмочуючи Україну – як державу – в лайно. Комусь дійсно: «Главное, чтобы Луценко сидел, все остальное-то в общем неважно!»

Я втратила відчуття країни. Мені здається, що я знаходжуся у великій божевільні. Та ще й персонал у цій божевільні небезпечний для життя людей. Напівдурдом, напівконцтабір…

І як тут не згадати одне з положень нової військової доктрини України, прийнятою Кабінетом Міністрів. За повідомленням газети Коммерсант, крім проявів сепаратизму всередині країни, загрозою вважається  «вмешательство во внутренние дела, осуществляемое с помощью информационного влияния, экономического давления, финансовой и моральной поддержки отдельных политических сил, неправительственных организаций», чия діяльність спрямована на дискредитацію влади (www.kommersant.ua).

Таким чином, всі ці загрози не несе тільки правляча партія.

І знов-таки влада не передбачає реакцію цивілізованого світу на цю маячню. Владі здається, що все тіп-топ? Країні дають гроші на будівництво нового саркофагу на Чорнобильській АЕС, планують проведення спільних експериментальних робіт в зоні ЧАЕС. Але невже влада не розуміє, що Європа і Америка роблять це, перш за все, для себе. Щоб в подальшому запобігти таким катастрофам.

А ситуацію з політв’язнем Юрієм Луценком, з тризубівцями, майданівцями вони будуть пильно відслідковувати і в подальшому.

І знов спадають на думку рядки хлопців з «Кабаре «Весёлый песецЪ»: «Главное, чтобы Луценко сидел – вот квинтэссенция нашей эпохи, пусть все лежит – это в общем-то пофиг».

Гірше, ніж зараз, в країні з початку 90-х ще не було – це бачать всі, хто має очі. Залишається одвічне питання: «Що робити?» Шукаймо відповідь….