Ще тільки розпочався “Підприємницький Майдан”, а Шевченківське райуправління столичної міліції 23 листопада порушило кримінальну справу по 293-й статті Кримінального кодексу – за фактом групового порушення громадського порядку 22 листопада: перекриття руху автотранспорту на Хрещатику.

Обвинувачення в цій справі поки що жодній особі не пред’явлено.

Але, як заявив міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов із трибуни парламенту 14 січня, особи, які вчинили цей злочин, відомі, і зараз відносно них проводиться слідство. Він також підкреслив, що відповідальність за скоєний злочин несуть керівники чотирьох громадських організацій, які виступили організаторами акції.

Могильов також зазначив, що ініціатори акції не повідомляли про встановлення наметів, але попри це “у гранітне покриття Майдану Незалежності вбили більше сотні металевих кілків, дослівно – 132. Будь-якому свідомому громадянину зрозуміло, що це також злочин, це пошкодження чужого майна. Тобто організатори не вжили достатніх заходів щодо припинення правопорушень, а сприяли їх первинному скоєнню під час проведення акції”.

За цим фактом 3 грудня порушено кримінальну справу за частиною 2 28-ї статті, частиною 1 194-ї статті ККУ. 23 грудня було затримано Ігоря Гаркавенка, 25 грудня – Олександра Мандича, яким пред’явили обвинувачення в скоєнні цього злочину.

Гаркавенку суд обрав запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, а Мандича 28 грудня звільнили під підписку про невиїзд.

23-м грудня датується постанова про порушення кримінальної справи проти Сергія Мельниченка, але вона не поки що не пред’явлена, оскільки він був у лікарні, а потім поїхав на новорічні канікули з Києва.

6 січня порушили таку ж кримінальну справу проти Олега Ахтирського, а 14 січня – проти Романа Федчука, в обох узято підписку про невиїзд.

В Інтернеті також повідомлялося про причетність до цієї справи Олексія Заплаткіна та Віталія Грузинова. Прес-секретар ГУМВС у Києві Володимир Поліщук повідомив, що вони не є підозрюваними, а можуть бути просто свідками. Але саме про них міністр внутрішніх справ сказав, що вони знаходяться в розшуку.

З однієї постанови про порушення кримінальної справи проти особи до іншої переходить сакраментальна фраза: такі-то й такі-то, які “діяли за попередньою змовою з невстановленими досудовим слідством особами, умисно пошкодили гранітне покриття Майдану”.

Тільки-от перелік “таких-то” – збільшується.

У постанові, пред’явленій Гаркавенку, такі-то – це Гаркавенко, Заплаткін і Грузинов. А в постанові про порушення справи відносно Федчука – уже всі 7 названих вище людей.

Тільки проблема полягає в тому, що Гаркавенко, як стверджує його адвокат Олег Левицький, геть не знає, хто такі Заплаткін, Грузинов і Мандич, він із ними просто незнайомий.

Заплаткіна й Грузинова взагалі ніхто з учасників Майдану не знає, не може їх ідентифікувати, і не має їх контактів. Прямо фантоми якісь!

Вочевидь, незнайомі один з одним особи – не могли дійти “попередньої змови”, і тому друга частина 28-ї статті КК не може бути застосована.

Маловірогідне також, що Гаркавенко, Мандич, Заплаткін і Грузинов вмонтовувати кілки в гранітне покриття Майдану.

По-перше, вони не були ані організаторами, ані членами якихось об’єднань громадян чи професійних спілок, ані помітними активістами. Не пам’ятають про їхню участь у якихось акціях протесту. Лише Мандича окремі мешканці наметового містечка згадують як такого, що ночував там один чи два рази.

Гаркавенко ж приходив туди один чи два рази й висловлював свою незгоду із протестувальниками.

По-друге, усі знають, що намети встановлювали народні депутати України вночі з 23 на 24 листопада. Невідомо це тільки слідчим, які пишуть про “невстановлених досудовим слідством осіб”. Із цієї ж причини обвинувачення в монтуванні кілків у покриття Майдану справжніх учасників акції – Васильченка, Федчука, Ахтирського – дуже сумнівні.

Чому ж міліція порушила кримінальну справу проти чотирьох випадкових людей, які взагалі до Майдану-2 майже не причетні?

Як на мене, відповідь на це питання проста – усі четверо раніше судимі.

І кожен може побачити, як міністр внутрішніх справ, виступаючи у Верховній Раді, перераховує їхні минулі гріхи. Мовляв, отаке воно, “обличчя протесту” – суто кримінальне.

А виходить усе навпаки: кримінальна справа ця – вигадана.

Невже в МВС вважають, що цього ніхто не розуміє? Краще би закрили її, не соромилися на весь світ.

Повернемося до другої кримінальної справи – за 293-ю статтею.

Безперечно, перекривати рух автотранспорту – це погано. Але хто ж відповідальний за це? У заявці на проведення акції протесту організатори вказали кількість учасників – 100 тисяч. Цілком доречно було припустити, що за такої кількості людей на Майдані Незалежності рух автотранспорту на Хрещатику буде неможливим, і закрити його бодай на перші години акції.

Чому ж МВС не зробило цього?

Крім того, взагалі немає підстав стверджувати, що перекриття руху транспорту було навмисним, а не стало наслідком скупчення великої кількості людей і погано організованих дій міліції.

Взагалі, хіба повинні нести відповідальність, та ще й кримінальну, учасники підприємницького Майдану, яких змусили до крайніх дій?

Їх поставили в умови, коли вони втрачали можливість вільно працювати. Це й привело їх на Майдан. Як на мене, моральну відповідальність за цей конфлікт несуть автори Податкового кодексу, які наполягали на ухваленні неприйнятних норм і відмовлялися від обговорення проекту з підприємцями.

А тому кримінальні справи проти учасників Майдану-2 – аморальні!

До того ж, вони є просто безглуздими після того, як президент та прем’єр погодилися з вимогами підприємців.

МВС фактично не хоче це визнавати, продовжуючи слідство, розширюючи коло обвинувачених. Тим самим воно провокує людей на нові протести.

Пора вже припинити цю кампанію залякування!

Від півтора до 2 двох мільйонів українців працюють без оформлення необхідних юридичних документів, – про це заявляють у Міністерстві праці та соціальної політики.

Нелегальна трудова зайнятість поширена, в основному, у сфері послуг, у торгівлі, на будівництві та у транспортній галузі. Водночас близько мільйона трьохсот тисяч українців працюють в умовах, які не відповідають санітарно-технічним нормам.

«Або ти не працюєш, або працюєш на моїх умовах»

Киянка Яна працювала в одній із мереж швидкого харчування. Без трудового договору. В кінці місяця, коли отримували зарплату, важко було домогтися від працедавця відповіді на питання, чому вийшла та чи інша сума, говорить дівчина. «За кількістю робочих днів сума мала би бути більша, але я завжди отримувала менше. Питала: розкажіть, звідки взялася така маленька сума, взагалі, чому в мене вирахували стільки грошей із зарплати? Варіанти в мене було 2: «або ти взагалі не працюєш, або ти працюєш і маєш погоджуватися на такі умови».

Найбільша кількість нелегальних працівників нині – у сфері торгівлі – на базарах і в торгових точках. Усі вони отримують «чорну» зарплату і не мають соціальних гарантій від працедавців, зазначає Володимир Єрасов, начальник управління політики зайнятості і трудової міграції Мінсоцполітики. «Найбільше це стосується працівників ринків, діяльність яких не оформлюється ні відповідними трудовими угодами, ні цивільно-правовим договором, ні, тим паче, трудовим договором», – пояснює він.

Крім того, близько половини кожної зарплати зараз з’їдають відрахування до соціальних фондів: Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасного випадку… Як наслідок – і деякі працедавці, і самі робітники іноді віддають перевагу зарплаті «у конвертах». Впливає на таку ситуацію і недосконалість українських законів, зауважує віце-президент Конфедерації роботодавців України, Олексій Мірошніченко. «Нам треба зробити наше трудове законодавство гнучким. З одного боку, воно повинно враховувати економічні тенденції, глобалізацію, кризу, а з іншого боку, воно повинно захищати найманого працівника».

Перехід в офіційний сектор

В українського потенційного працівника часто немає альтернативи , говорить експерт центру Разумкова Василь Юрчишин. «Тут різними силовими заходами навряд чи можна щось зробити. А от, якби дійсно існувала належна пропозиція праці, і працівники мали б альтернативу, скажімо, отримати відносно високу зарплату – але в тіньовому секторі, чи, можливо, трошки меншу – але офіційно з усіма можливими накопиченнями та соціальним захистом. У такому разі значна частина переходила б в офіційний сектор», – вважає економіст.

Змусити роботодавця легалізувати соціальні виплати і юридично оформлювати свої трудові відносини з працівником – це завдання профспілок, наголошує заступник голови Конфедерації вільних профспілок України Анатолій Акімочкін. Інша річ, що на підприємствах з «чорною зарплатою» такі профспілки або існують лише для проформи, або й узагалі відсутні. «Є багато інстанцій, які повинні займатися цим питанням. Є організація, яка називається інспекція праці. Колись немалі повноваження мали й профспілки, але коли були внесені зміни до законодавства, вони їх втратили, і ці функції передали інспекції. Вона повинна виявляти проблемні питання і офіційно їх вирішувати. Є також інший контролюючий орган – Державна податкова інспекція».

Стимули для працедавців

У Чехії (державі з населення у понад десять мільйонів осіб) – понад півмільйона безробітних. Водночас у цій країні – значна кількість іноземних трудових мігрантів, зокрема, з України, розповідає кореспондентка Радіо Свобода у Празі.

У Чеській Республіці працює легально, тобто з легально отриманим дозволом на працю, близько 200 тисяч іноземних робітників. Серед них переважають словаки – близько 100 тисяч, і українці – понад 40 тисяч осіб. Приблизно 20-25 тисяч українських громадян працюють у Чехії нелегально.

Статистика вказує також на те, що кількість робітників з України за останні два роки помітно спала. Причина одна – економічна криза. Чеська держава відреагувала відразу низкою законів на захист власної робочої сили. Зокрема, від минулого року працедавці мають надавати вільні робочі місця насамперед чехам, другими в черзі стоять громадяни з країн Європейського Союзу, а вже потім на працю можуть претендувати українці.

Чеська Поліція для іноземців систематично контролює працю робітників на робочих місцях. Виявлених «нелегалів» негайно депортують, тоді як працедавці довгий час виходили сухими з води.

Стан справ змінився минулого року, коли набрав чинності новий закон, у відповідності з яким, працедавців за нелегальне працевлаштування іноземців почали карати значними фінансовими штрафами. У 2010 поліція перевірила понад 10 тисяч фірм і приватних підприємців. Сума накладених штрафів за порушення Закону «Про працевлаштування іноземців» склала близько одного мільйона євро.

Чиновники обіцяють, що й в Україні за пару місяців будуть напрацьовані нові закони, які стимулюватимуть працедавців укладати договори з найманими робітниками. Зокрема, будуть прийняті зміни до Закону «Про зайнятість», говорить начальник управління політики зайнятості і трудової міграції Мінсоцполітики Володимир Єрасов. «Ми вивчаємо світовий досвід, ми знаємо, які заходи вживаються в країнах європейської спільноти. Залякувати не треба, треба просто карати фінансово».

За кордоном, кажуть у міністерстві соціальної політики, тих нечесних працедавців, які порушують трудове законодавство, штрафують суворо. В Іспанії, наприклад, розміри санкцій коливаються від 30 до 300 тисяч євро.

Фото з сайту: http://www.blorgia.com

Днями в помешканні подружжя літераторів Марини Брацило та Юрія Ноги міліція провела обшук. Деякі письменники та громадські активісти називають це залякуванням, правозахисники ж радять вивчати свої права й не боятись.

Днями в Борисполі в квартирі поетеси Марини Брацило та співробітника видавництва «Смолоскип» Юрія Ноги міліція провела обшук – за рішенням запорізького суду в справі з підриву пам’ятника Сталіну в Запоріжжі. Про це розповіли письменник Сергій Пантюк та депутат й голова мистецького об’єднання «Остання барикада» Олесь Доній, посилаючись на самих літераторів. За їхніми словами, під час обшуку в подружжя вилучили системний блок комп’ютера, флешки, компакт-диски, мобільні телефони, записники з віршами, фотоапарат.

Справа в тому, що Марина Брацило родом із Запоріжжя, й на новорічні свята подружжя гостювало в її батьків. Увечері ж 31 грудня в Запоріжжі невідомі підірвали пам’ятник Сталіну. Зв’язатися з подружжям досі поки що не вдалось. Втім, як вони сказали Сергію Пантюку, цю справу веде слідче управління СБУ з боротьби з тероризмом. Пантюк вважає обшук залякуванням письменників. За його словами, Нога та Брацило не належали до жодної з партій чи політичних організацій.

Керівниця прес-центру СБУ Марина Остапенко уточнила в розмові з Deutsche Welle, що обшук проводила міліція, жодних співробітників СБУ там не було. Водночас якихось деталей щодо слідства за фактом підриву пам’ятнику нині речниця відомства надати не може, адже слідство триває.

«Показова акція залякування»

Громадський активіст із Запоріжжя Дмитро Харьков, який раніше подавав до суду позов з вимогою демонтувати пам’ятник диктатору, в коментарі Deutsche Welle назвав цей обшук показовою акцією із залякування: «Адже представники інтелігенції практично завжди беруть участь у протестних рухах. Плюс варто додати ту зухвалість і бажання вислужитися правоохоронних органів, що за нових політичних умов відчувають безкарність».

Письменниця Лариса Денисенко, яка також веде адвокатську практику, переконує, що боятися в жодному разі не треба, варто знати свої права. «Вміти ставити осіб, що звикли бути завжди правими, на місце легітимними методами та знаннями», – каже Лариса Денисенко. Вона зауважує, що в цьому випадку порушено час проведення обшуку. За її словами, міліція завітала о шостій ранку. Денисенко наголосила, що обшуки проводяться вдень, в стандартні робочі години – з 9.00 до 18:00. На її думку, навіть через це вже варто скаржитись на дії міліції.

Правозахисники говорять про шкоду для іміджу влади

Правозахисник Євген Захаров теж погоджується, що лякатись не треба. На його думку, краще скаржитися на незаконне вилучення всього, якщо дозволу суду не було, а якщо був – нехай повертають. «Бо ця подружня пара, наскільки я знаю, до «Тризубу», яких підозрюють у причетності до підриву, жодного відношення не мають взагалі. А проблема полягає в загальній брутальності міліції, яка отак виконує свої функції», – сказав Захаров у розмові з Deutsche Welle.

Політичними переслідуваннями називає увагу міліції до літераторів правозахисний активіст і кандидат психологічних наук Віктор Пушкар. Він впевнений, що це також завдає значної шкоду іміджу влади. «Будь-яка радянська людина мала чогось боятися. Ми жили в хронічно переляканому суспільстві. Українські інтелектуали мають тверезо оцінювати ситуацію. І, як мінімум, публічно висловлюватись з того приводу й захищатись в межах правового поля», – наголошує експерт.

До 1 вересня Міносвіти має розробити механізм відшкодування державі студентами-бюджетниками, “які не відпрацювали в державному секторі економіки визначений законодавством термін” коштів, витрачених на їхнє навчання.

Уряд доручив Міносвіти з нового навчального року зобов’язати студентів-бюджетників відшкодовувати державі витрати, витрачені на їх навчання, і встановити економічно обґрунтовану плату за проживання в гуртожитках. Таким чином Кабмін розраховує посилити контроль за використанням бюджетних коштів

На думку представників комітету Верховної ради з питань науки і освіти, ініціатива Кабміну суперечить Конституції, що забезпечує громадянам свободу вибору місця роботи.

У розпорядженні видання “Коммерсант-Украина” опинився текст урядової постанови, згідно з яким до 1 вересня 2011 року МОН має розробити механізм відшкодування державі студентами-бюджетниками, “які не відпрацювали в державному секторі економіки визначений законодавством термін” коштів, витрачених на їхнє навчання. Також протягом місяця міністерству доручено розробити порядок проживання студентів у гуртожитках, методику визначення його вартості і встановити економічно обґрунтовану плату.

Як повідомив перший заступник голови комітету Верховної ради з питань науки і освіти, перший проректор Національного авіаційного університету Максим Луцький (Партія регіонів), проживання в гуртожитку входить до переліку платних послуг вузу.

“Методика розрахунку вартості проживання встановлюється наказом Мінфіну, Міносвіти та Мінекономіки з урахуванням вартості комунальних послуг, яку визначає місто. Ціна місячного проживання бюджетників і контрактників в гуртожитку Національного авіаційного університету становить від 73 до 400 грн, залежно від умов проживання “, – розповів Луцький. Він також додав, що щорічно на навчання студента-бюджетника держава виділяє 12-15 тис. грн.

Народний депутат Леся Оробець (НУ-НС) переконана, що ідея примусових відпрацювань суперечить українському законодавству: “У Кабміні не підозрюють ні про ратифікацію Україною Конвенції Міжнародної організації праці “Про скасування примусової праці”, ні про конституційне право громадян на безкоштовне здобуття вищої освіти”.

За словами Оробець, владі слід моделювати систему заохочень та гарантій для роботи випускників-бюджетників у держсекторі: “Це може бути надання безвідсоткових позичок, соціального чи муніципального житла в оренду строком до 10-15 років або додаткових 15-20% заробітної плати”.

У Міносвіти також вважають, що ініціативи Кабміну мають спірний характер. “За Конституцією громадянин України вільний у праві вибору місця роботи. Один з варіантів вирішення проблеми – при працевлаштуванні фахівець повинен укладати трудову угоду, де буде відображено питання компенсації бюджетних витрат”, – пояснили у міністерстві.

Планувати відпустку дуже легко. Шеф каже вам коли, дружина – де.

Які недоліки містить в собі проект нового Трудового кодексу? З якими проблемами зіштовхнуться працівники в разі його прийняття у сьогоднішньому вигляді?

В цій статті мова піде про ускладнення ситуації з відпустками.  Потрібно зазначити, що правові норми, викладені у проекті кодексу, зокрема щодо регулювання відпусток – гірші  за існуючі і можуть розцінюватися як ущемлення чи обмеження прав працівників.

Так, згідно зі ст. 169 Проекту Трудового кодексу щодо надання працівникові відпустки роботодавець зобов’язаний видати наказ (розпорядження), підставою для якого є письмова заява працівника. У випадку, якщо такий наказ (розпорядження) не виданий, працівник не має права на свій розсуд визначати день початку відпустки. Навіть якщо є узгоджений з роботодавцем графік. Тобто працівник може опинитися в ситуації, коли роботодавець просто не видає наказ про відпустку. А це фактично блокує можливість використання працівником передбаченого Конституцією України права на відпочинок.

І це незважаючи на те, що відповідно до іншої статті (ст. 184) Проекту виконання графіку є обов’язковим як для роботодавця, так і для працівника. А згідно Закону України «Про відпустки» (ст. 10) роботодавець зобов’язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніше, ніж за 2 тижні до встановленої графіком дати.

Деякі положення Проекту Трудового кодексу, якими регулюється питання надання та використання щорічних трудових відпусток можна розглядати як зниження рівня гарантій трудових прав працівників. Зокрема, роботодавець наділяється правом одночасного надання відпустки всім працівникам (більшості працівників) підприємства або його структурного підрозділу. Іншими словами, працівник може бути позбавлений можливості розпорядитися своїм правом на відпустку за власним розсудом, що суперечить навіть іншим нормам Проекту Трудового кодексу.

Крім того, у порівнянні з чинним Кодексом законів про працю, проект не враховує права на соціальну відпустку одиноких матерів (батьків) або осіб, які усиновили дитину. Також у Проекті Трудового кодексу виключено положення про компенсацію проїзду на навчання у разі навчання без відриву від виробництва.

Щодо відпусток без збереження заробітної плати, то їх строк збільшено до 3-х місяців. Тоді як згідно Кодексу законів про працю цей термін не може перевищувати 15 днів на рік. Крім того, Проектом Трудового кодексу встановлюється можливість роботодавця тимчасово призупиняти роботу окремих структурних підрозділів або юридичної особи в цілому з наданням працівникам за їх згодою відпустки без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням на строк до двох місяців.

І тут потрібно зазначити, що знаючи яким чином роботодавці використовували і використовують цей інструмент у своїх цілях (відомими є факти коли роботодавець просто змушує своїх працівників писати такі заяви під загрозою звільнення, переведення тощо), стає зрозумілим, що ця норма не буде стояти на захисті прав працівників.

Очевидно, що це лише деякі з тих проблем з якими стикнуться працівники у сфері надання відпусток, але і вони засвідчують недосконалість цих положень Проекту Трудового кодексу, які при їх бездумному прийнятті спричинять зниження гарантії права людини на працю в Україні.

Фото з сайту: http://vapi.kiev.ua

Українські підприємці та правозахисники просять Президента та Верховну Раду призупинити дію закону про захист персональних даних до його опрацювання. Вони заявляють, що за цим законом об’єктом державного контролю є будь-яка інформація про особу, а це призведе до збільшення кількості перевірок підприємств та, як наслідок, – до зростання корупції. Натомість, представники влади переконані: що закон запроваджує європейські підходи до захисту прав людини.

23 галузеві об’єднання України, з-поміж яких – банки, страхові компанії, системи телекомунікацій, направили звернення до всіх гілок влади з вимогою призупинити дію закону «Про захист персональних даних», який діє з початку року. Зокрема, вони просять тимчасово скасувати кримінальну відповідальність за використання інформації про особу до усунення суперечностей у законодавстві.

Базою персональних даних можна вважати навіть стос візитівок

У чинній редакції галузевий закон не містить чіткого визначення персональних даних, а відтак будь-яка база клієнтів, список телефонів бізнес-партнерів чи просто стос візитівок підпадають під категорію бази персональних даних та потребують реєстрації, говорить віце-президент Української спілки промисловців та підприємців Валерій Пекар. За його словами, це дає контролюючим органам необмежені можливості перевіряти більшість документів підприємств та громадських організацій під приводом захисту інформації про громадян.

«Журналісти винайшли термін «хабароємність». Так ось, хабароємний потенціал цього закону – зашкалює. Причини – невиправдана всеохопність закону, надзвичайно великі повноваження контролюючого органу та неможливість його виконання без підзаконних актів, яких немає навіть у проектах», – відзначає представник бізнесу.

Юрисконсульт Дмитро Йовдій називає конкретні хиби цього закону.

«Є норма про те, що персональні дані з науковою, історичною метою мають оброблятися у знеособленому вигляді. Отже, в історичних книгах не можуть згадуватися імена та дати народження відомих діячів? Інша норма дає право людині вимагати видалення своїх персональних даних в обробника. Це суперечить цивільному законодавству, – доводить юрисконсульт. – Уявіть, банк видав кредит, а позичальник намагається не платити та уникнути відповідальності. Найпростіше – на підставі закону вимагати в банку видалити персональні дані про себе!».

Недоліки закону – через поспіх у виконанні міжнародних зобов’язань?

Закон про захист персональних даних суперечить міжнародним стандартам, вважає медіа-юрист Харківської правозахисної групи Оксана Нестеренко.

«В усьому світі під особливим захистом перебувають найвразливіші дані про особу: це майновий стан, релігійна приналежність, політичні погляди, біометричні дані, ідентифікаційний код. Ухвалений закон не здатний захистити найвразливіші дані про особу, при цьому він запроваджує державний контроль за обігом такої інформації, як ім’я, телефон, дата народження, які мали б бути загальнодоступними», – каже Нестеренко.

Ці та інші недоліки нового законодавства про інформацію викликані поспіхом у його підготовці та намаганням формально виконати міжнародні зобов’язання України, констатує голова правління Інтернет-асоціації України Тетяна Попова, яка брала участь в доопрацюванні закону про захист персональних даних перед другим читанням. Натомість, в уряді та у парламентській більшості це відкидають.

Бізнесу треба вчитися поводитися з даними про особу – депутат

Закон про захист персональних даних дасть змогу захистити права простих громадян, пояснює один із розробників цього документу народний депутат від Партії регіонів, член парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Олена Бондаренко.

«Мета закону – захистити простого громадянина, його родинне життя від зазіхань аферистів, а не полегшити життя якимось корпораціям. Тому що в нас телефонні бази якогось соціального шару гуляють по руках, на ринку можна купити перелік громадян, які володіють транспортними засобами… Хлопці, навчайтеся поводитися з персональними даними правильно!», – сказала Бондаренко.

Вона погоджується з тим, що ступінь захисту різної за важливістю інформації про особу має відрізнятися, і закликає представників громадськості та бізнесу вносити до Верховної Ради конкретні пропозиції щодо законодавства про обіг персональних даних в Україні.

Фото з сайту: http://ru.tsn.ua

“Ти й міліція. Рекомендації щодо виживання” – під таким гаслом звертаються до громадськості харківські правозахисники. Українська Гельсінська спілка з прав людини попереджає людей, що слід бути обережними з міліцією.

Як розповів Deutsche Welle голова Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко, у міліцейських райвідділах України цього року загинули 40 людей. За даними Харківського інституту соціальних досліджень, 2010 рік став рекордним за кількістю фактів незаконного насильства у міліції.

Торік постраждали 790 тисяч осіб, а з 2004 по 2009 рік – 1 мільйон 319 тисяч. “Виходить, що кожні 40 секунд в Україні мав місце факт незаконного насильства у міліції. Ми вважаємо, що міліція стає однією з загроз для суспільства і взагалі становить загрозу національній безпеці”,– каже Бущенко.

До міліції краще з адвокатом

Правозахисники нагадують громадянам прості правила, як слід поводитися з міліцією. Приміром, рекомендують не з’являтися до міліції лише за дзвінком, а вимагати повістку. Радять не пускати міліціонерів до квартири, якщо немає судового ордеру. У разі допиту слід вимагати протоколу та підписувати тільки свої свідчення. “Взагалі ж краще ходити до міліції з адвокатом. Це право будь-якої людини, яке закріплено й у рішенні Конституційного суду”,- каже Бущенко.

Трагічні випадки у Лозівському міськвідділі МВС

Нагодою для звернення правозахисників до громадян стали два трагічні випадки, що трапилися в січні на Харківщині. Спочатку з вікон Лозівського міськвідділу міліції випав чоловік, якого підозрювали у причетності до наркобізнесу. Він помер у лікарні.

Через тиждень з вікон того ж відділку випала жінка, яку міліція підозрювала у крадіжці. Родичі постраждалих впевнені, що як над чоловіком, так і над жінкою в міліції знущалися. Правоохоронці ж кажуть, що йшлося про неадекватну поведінку й спробу втечі.

Фото з сайту: www.lustration.org.ua

Європейський суд з прав людини продовжив термін виконання пілотного рішення «Юрій Миколайович Іванов проти України» на шість місяців.

Про це повідомляє прес-служба Міністерства юстиції України.

Пілотним рішенням Європейського суду з прав людини «Юрій Миколайович Івановпроти України» державу було зобов’язано запровадити ефективний засіб юридичного захисту (або комплекс таких засобів), який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішення національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду з прав людини. На виконання зазначеного рішення Міністерством юстиції було розроблено проект Закону України «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду», який 14 січня 2011 року урядом подано на розгляд Верховної Ради України.

Враховуючи заходи, вжиті державою на виконання зазначеного рішення, за клопотанням Мін’юсту Європейський суд з прав людини продовжив строк виконання пілотного рішення до 15 липня 2011 року, про що повідомив листом від 21 січня 2011 року.

Як повідомляє Дзеркало тижня, українець Юрій Іванов почав позиватися ще десять років тому, коли він, військовослужбовець однієї з частин Кіровоградського гарнізону, звільнився в запас за станом здоров’я. Згідно із законом йому належала грошова компенсація за невикористанння військового майна. На рахунку військової частини грошей не було, тому Юрій Миколайович тих коштів не отримав. Звернувшись до суду, отримав рішення на свою користь, але грошей так і не дочекався. Кілька років тривало листування колишнього військовослужбовця з різними інстанціями. За цей час кошти, належні до виплати, знецінилися. Зрештою у вересні 2004 року Юрій Іванов звернувся до Європейського суду, де його інтереси представляв юрист Ігор Погасій.

Рішення, винесене трохи більше ніж через п’ять років, передбачає повну компенсацію позивачеві матеріальної і моральної шкоди, але стосується не лише його одного. Європейський суд констатував, що випадки, аналогічні справі Іванова, складають більшу частину звернень українців. Протягом року Україну зобов’язано усунути недоліки законодавства, що породжують подібні ситуації. Роботи тут чимало. Як наголосив Ігор Погасій, в українському законодавстві відсутня норма, що дозволяла б громадянинові звертатися до суду в разі невиконання попереднього судового рішення. У нас не прецедентна система права, тож у кожному конкретному випадку виносяться окремі рішення, причому часто протилежні.

Звісно, причиною невиконання левової частки таких рішень є брак бюджетних коштів. Але ж знайти їх – виключно справа держави, тому Європейський суд констатував, що саме держава, бездіючи в аналогічних випадках, спричиняє масові порушення прав людини. З метою спонукати Україну докорінно змінити окреслену ситуацію і було ухвалено пілотне рішення.

Потрібно зазначити, що до Проекту Трудового кодексу перекочувало досить багато правових норм із нині діючого Кодексу законів про працю щодо системи пільг і додаткових прав для працюючих жінок.

Зокрема, вагітним жінкам та жінкам з дітьми зберегли гарантії з працевлаштування, гарантії збереження працевлаштування за скорочення і звільнення, додаткові відпустки, можливість працювати неповний день або перевестися на більш легку роботу.

Водночас Проект  Трудового Кодексу містить досить багато положень , які погіршують становище працюючих жінок.

Порядок звільнення

Одним із недоліків проекту кодексу є  формулювання ч. 2 ст. 118. З одного боку стаття забороняє звільняти одиноких матерів з дітьми до 15 років (за винятком випадків ліквідації роботодавця). А з іншого – фактично надає роботодавцю можливість їх звільнення за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків. З тексту проекту незрозуміло, чи є таке формулювання цілеспрямованою дією або помилкою, але однозначно можна говорити про те, що подібна норма погіршує становище працюючих матерів-одиначок.

Крім того,  проект Трудового кодексу у випадку ліквідації підприємства передбачає можливість звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років і одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років  . І якщо в діючому КЗпП  таке звільнення допускається з умовою обов’язкового працевлаштування,  то в проекті  така умова відсутня. Так само, як відсутня умова обов’язкового працевлаштування у випадку звільнення після закінчення  строкового трудового договору.

Також у проекті не передбачено заборони звільнення жінок, які здійснюють догляд за дитиною до 6 років у випадку, якщо згідно із медичним висновком така дитина потребує домашнього догляду.  Хоча продовження відпустки по догляду у зв’язку із цим проектом Кодексу передбачено.  А отже такі особи можуть бути звільнені відразу після досягнення дитиною 3 річного віку.

Прийняття на роботу

Щодо гарантій при прийнятті на роботу, то положення проекту щодо  працюючих жінок  також не викликають оптимізму. Хоча у проекті і встановлено заборону відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.  Водночас відсутнє положення, яке є в чинному Кодексі законів про працю, яке визначає, що при відмові у прийнятті на роботу власник зобов’язаний повідомляти таким особам причини відмови у письмовій формі.  Також відсутнє положення, яке прямо передбачає можливість оскаржити таку відмову у судовому порядку.

Умови праці

Щодо умов праці працюючих жінок, то чинне законодавство передбачає значно вищі стандарти ніж ті, які передбачені у проекті Трудового кодексу. Зокрема це стосується праці жінок у нічний час.  Проектом передбачається обмеження залучення до роботи у нічний час лише щодо жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, а нині діючий Кодекс законів про працю передбачає обмеження щодо залучення у нічний час всіх працюючих жінок і передбачає що тільки в окремих галузях можливе таке залучення і навіть тоді дозволяється таке робити як тимчасовий захід.

Важливо сказати, що навіть заборона залучення жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда  у нічний час в проекті Трудового кодексу викладена таким чином, що за заявою такої особи її можуть залучити  до такої роботи.

Крім того, стаття 176 нині діючого Кодексу законів про працю передбачає, що не допускається залучення до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. У проекті ж Трудового кодексу  за письмовою згодою залучення вагітних жінок і осіб які мають дітей до 3 років  до всіх цих робіт (існує лише абсолютна заборона відрядження вагітних жінок)  є цілком можливим.

Також у проекті Трудового кодексу немає нині чинних положень Кодексу законів про працю щодо можливості отримання вагітними жінкам і жінками, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівок до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах.  А також відсутній обов’язок підприємств подавати таким особам  матеріальну допомогу.

Як висновок необхідно констатувати, що  положення проекту Трудового кодексу щодо працюючих жінок є кроком назад у законотворчості в порівнянні з існуючим регулюванням, і  вони можуть розцінюватися як ущемлення чи обмеження прав працівників.

Судовий наказ про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги може бути винесений лише за наявності договору між споживачем та виконавцем.

Громадської приймальні «Захисти своє право», Херсонської обласної організації “Комітету виборців України” зафіксовали ряд звернень громадян, щодо видання судами м. Херсона судових наказів про стягнення заборгованості за житлово – комунальні послуги за відсутності договору між споживачами та виконавцями про надання таких послуг. Так, дійсно, згідно п.3 ч.1 ст 96 ЦПК України,у наказному провадженні може бути заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, але згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як визначено ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Також, згідно ч. 1 ст. 19 Закону України „ Про житлово-комунальні послуги ”, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 цього Закону, виконавець (ЖЕК) зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Відповідно до ч. 5 ст. 26 цього Закону, процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін. Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень цього Закону, договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність.

Отож, якщо з вини ЖЕКу зі споживачем не укладено договір – у нього немає законних підстав вимагати зі споживача оплату послуг, оскільки послуги нав`язано в порядку вчинення одностороннього правочину. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.
Друга обставина, яка повинна була доводитись ЖЕКом при зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу – наявність у споживача заборгованості, тобто, ЖЕК повинен був довести, що послуги, за які вимагається оплата було надано ним якісно, у повному обсязі та вчасно. Ці обставини можливо встановити лише за умови надання ЖЕКом до суду актів виконаних робіт, копії книги нарядів на виконання певних робіт тощо. Цього зроблено не було, а довідка про наявність заборгованості, надана позивачем до суду жодним чином не доводить факту якісного, у повному обсязі та вчасного надання споживачеві послуг.

З підстав, вказаних вище, ми вважаємо, що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 100 ЦПК України, суддя повинен відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу.
На теперішній час юристами Громадської приймальні «Захисти своє право», Херсонської обласної організації “Комітету виборців України” надається правова допомога споживачам у вигляді підготовки заяв, для звернення до суду, про скасування судових наказів. За перебігом їх розгляду судами та винесення ними рішень будемо інформувати написанням статей на сайтах „Політична Херсонщина” та «Захисти своє право». Також маємо намір направити листа голові Апеляційного суду м. Херсона, з метою недопущення видачі незаконних судових рішень.

Підприємці та письменники влилися в довгий список професій, представники яких всього за рік стали небезпечними в Україні. До цього влада прославилася тим, що переслідували журналістів, істориків, опозиційних політиків, скептично налаштованих щодо керівництва країни блогерів і правозахисників. Іншими словами, всіх інакомислячих, пише у свіжому випуску видання Корреспондент.

Як пише видання, найбільш значимою суспільною подією минулого року стали масові акції протесту представників малого та середнього бізнесу проти проекту Податкового кодексу в редакції Кабміну.

Підприємці домоглися свого – влада на чолі з Президентом Віктором Януковичем змінила ті положення кодексу, які викликали найбільше нарікань у підприємців. Як зазначає Корреспондент, ця історія закінчилася хеппі-ендом для влади, але не для учасників Майдану-2.

Спочатку міліція силою зруйнувала наметове містечко підприємців на головній площі країни. А після проти організаторів акції порушили кілька кримінальних справ, близько сотні людей вже побували на допитах у міліції, двоє опинилися в СІЗО. Крім того, київські ринки, де працює більшість активістів Майдану, стали активно перевіряти співробітники УБОЗ.

Підприємці стали лише однією з цілей масової атаки на інакомислячих, яку влада провели всього за кілька днів початку 2011 року. Наприклад, українська письменниця і лауреат Шевченківської премії Марія Матіос, заявила, що міліція цікавилася її старими зв’язками і намагалася нібито вилучити її книги з друкарні. Співробітники МВС обшукали і житло письменницької пари Марини Брацило і Юрія Ноги, підозрюючи їх у зв’язках з праворадикальними організаціями, причетними до підриву пам’ятника Йосипу Сталіну в Запоріжжі.

Підприємці та письменники влилися в довгий список професій, представники яких всього за рік стали небезпечними в Україні. До цього українська влада прославилася тим, що переслідували журналістів, істориків, представників закордонних неурядових організацій, опозиційних політиків, скептично налаштованихщодо керівництва країни блогерів і правозахисників. Іншими словами, усіх інакодумців.

“Вся ця атака на громадянське суспільство – спроба влади придушити незручні голоси”, – упевнений правозахисник Володимир Чемерис, людина з багаторічним досвідом в українській вуличній політиці, який уже двічі встиг за останній час побувати на допитах в якості свідка подій на підприємницькому Майдані.

Активну роботу правоохоронних органів з населенням заступник голови фракції ПР у парламенті Вадим Колесніченко пояснює тим, що нинішня влада бореться з хабарництвом, корупцією і наводить порядок відповідно до закону. “Ми говоримо про широкомасштабну кампанію з питання відновлення законності в Україні”, – говорить він. Парламентарій додає, що ЗМІ нагнітають ситуацію і подають однобічну інформацію про події.

У правдивість слів регіонала не вірять його політичні опоненти. Нардеп від НУ-НС Олесь Доній вважає, що нинішня атака влади спрямована на залякування активістів з гуманітарного середовища. Його колега Андрій Парубій упевнений, що головна мета влади – створити відчуття страху в суспільстві. Доній додав, що в найближчій перспективі дії влади матимуть дещо парадоксальний ефект. “Рух опору після цього може стати чисельно меншим, але він буде більш радикальним”, – упевнений депутат.

Генпрокуратура завершила досудове слідство у справі екс-міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка. На думку оглядачів, таким чином влада уже досягла своєї мети, незалежно від того, чи посадять Луценка за ґрати.

У рамках кримінальної справи Генпрокуратура висунула Юрію Луценку звинувачення про те, що він підписав наказ на виплату допомоги своєму водієві та на отримання ним квартири, про перевищення службових повноважень у справі про отруєння Ющенка та про нанесення збитків державі гучним святкуванням дня міліції.

Адвокат Луценка Ігор Фомін не виключає, що проти лідера однієї з політичних опозиційних партій можуть бути порушені й інші справи. «Так, як порушують ці кримінальні справи, то можна порушити  їх ще п’ятдесят. Він же не один раз підписував накази. Там 200 тисяч людей,  і скільки наказів було підписано. Можна що завгодно знайти», – сказав Deutsche Welle Ігор Фомін. Над ознайомленням з 48 томами справи йому доведеться працювати два місяці.

Фомін переконаний, що порушення кримінальної справи проти Луценка не мало підстав, адже прокуратура не говорить про те, що екс-міністр внутрішніх справ отримав внаслідок своїх дій гроші чи особисту користь. Тож, адвокат не вважає, що Юрій Луценко повинен сидіти за ґратами і нести кримінальну відповідальність.

Мета влади – не посадити, а заплямувати

Експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Світлана Конончук вважає, що влада не зацікавлена, аби опозиціонери сиділи у в’язницях, адже це підриває довіру Заходу до політики Януковича. Утім, нинішній владі вигідно, щоб опозиційні політики мали “ореол кримінальності”, аби завадити їм брати участь у наступних  виборах. «Це робиться, аби розчистити політичне поле від опозиційних політиків. Якщо когось навіть умовно засуджено, то це автоматично ставить під сумнів участь такого політика у виборчій кампанії. І якщо буде просто судовий процес, то це негативно позначиться на кар’єрі політика», – наголошує Конончук. Разом з тим, за її словами, президент Віктор Янукович намагається у цьому процесі бути «мечем справедливості», адже кримінальні справи порушуються і проти своїх прибічників.

Від УГСПЛ: Нагадаємо, що 22.12.2010 Українська Гельсінська спілка з прав людини оприлюднила відкрите звернення “Вибіркові кримінальні переслідування є ознакою недемократичної влади”