У Криму журналісти красноперекопської районної газети «Перекоп» скаржаться на тиск і втручання в редакційну політику та журналістську діяльність із боку нової місцевої влади. У відчаї редактор цього видання виступив із публікацією, в якій дії його однопартійців-чиновників назвав «погромом». Як виявилося, під «прес» красноперекопських «регіоналів» потрапив автор кращого матеріалу про Президента Януковича, який переміг у всекримському конкурсі.

Цього року красноперекопська газета «Перекоп» ще не виходила і не відомо, коли вийде: всі журналісти на знак протесту проти тиску звільнилися з роботи. Редактор газети Валерій Верба каже, що його і журналістів «хотіли зробити абсолютно кишеньковими. Хотіли перетворити в обслуговуючий персонал міської влади. Вимагали пояснювальні – чому не прийшли на цей захід, чому не висвітлили цей? Коли ж ми почали реагувати на таке порушення закону, намагалися відстояти свою професійну гідність, то це, природно, їм не сподобалося».

За словами Валерія Верби, новообраний міський голова Красноперекопська «регіонал» Тарас Філіпчук вимагав від редактора (теж, до речі, члена Партії регіонів) звіти як із господарських, так і з редакційних, журналістських питань. Зрештою, представники двох співзасновників видання – міськради і райради через голову головного редактора і без повідомлення третього співзасновника – трудового колективу редакції – призначили сторонню особу заступником редактора.

Всі факти протиправних дій чиновників Валерій Верба виклав у статті, яку назвав «Погром» і яка вийшла в останньому числі газети «Перекоп», що пробачила світ наприкінці минулого року. Газету з цією статтею редактор надіслав до українського і кримського парламентів і прокуратури.

Прокуратура перевірить, як мер керував газетою?

Новообраний міський голова Красноперекопська Тарас Філіпчук конфлікт з газетою визнає. Але пояснює його тим, що журналісти погано виконують завдання, які були поставлені перед редакцією співзасновники газети – висвітлення діяльності органів влади.

Мер чесно розповів, що у представників місцевої влади і редактором «визначилася конфліктна ситуація з розміщенням матеріалів, які висвітлюють діяльність міської ради. Крім того, коли ми просили надіслати кореспондентів на заходи, що ми проводили, то редактор вважав, що ці події не важливі, чи ті матеріали неактуальні. Тобто, редакційна політика проводилася редактором у «вільному стилі» – як віх хотів. Якщо це принципове питання, то ми або ліквідуємо газету, або заснуємо нову – таку, щоб влаштувала засновника – міську раду».

Тим не менш, за словами Тараса Філіпчука, заяви редактора про наступ «на горло пресі» не відповідають дійсності. Тим часом у прокуратурі Криму повідомили, що не отримували звернень редактора красноперекопської газети, однак, реакція на згадану статтю «Погром», усе ж буде, хоч і пізніше.

За іронією долі, саме Валерій Верба за статтю «Віктор Янукович повертає в наші серця Україну» у вересні минулого року став одним із переможців республіканського конкурсу «Президент України: кримські пріоритети».

Напередодні, у ніч з 31 грудня на 1 січня 2008 року, 52-річний Роман Стасюк, який після розлучення проживав з мамою та сестрою, пішов зустрічати Новий рік під головну ялинку райцентру. Дуже любив феєрверки, бідака. У райвідділі міліції, куди побігла мати загиблого, їй сказали, що в святкову ніч син був п’яним, грубо порушував громадський порядок, за що його затримали. Та коли привезли до райвідділу, затриманому стало погано, він впав на сходах і помер. Та материнське серце у це не повірило…

Сокальські судмедексперти одразу після трагедії зазначили, що Роман Стасюк помер “внаслідок атеросклеротичної серцево-судинної хвороби, гострої недостатності кровообігу”. Незабаром це підтвердила обласна прокуратура.

Матері загиблого, спираючись на перевірку обставин загибелі Романа, повідомили: “Встановлено, що 01.01. 2008 року, близько четвертої години, Стасюк Р. М., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на площі Січових Стрільців у Сокалі порушив громадський порядок і був затриманий працівниками Сокальського райвідділу міліції для застосування до нього заходів адміністративного реагування. При вході в адміністративний будинок Сокальського РВ Стасюку стало погано, і працівники міліції надали йому першу медичну допомогу. Однак після прибуття карети швидкої медичної допомоги, не приходячи до свідомості, Стасюк помер”.

Проводячи в Сокалі журналістське розслідування, кореспонденти “ВЗ” опитали багатьох людей. Усі, хто знав Романа, розповідали, що це була скромна тиха людина з золотими руками. Працював Роман столяром у школі-інтернаті. А весь вільний час віддавав своєму захопленню – роботі з лобзиком. Мав диплом червонодеревця. Знайомі та рідні Романа в один голос стверджували, що він ніколи не зловживав алкоголем, навіть на свята більше ста грамів не вживав….

“У свята ми взагалі намагаємося не затримувати громадян, – переконував журналістів тодішній начальник Сокальського райвідділу міліції Олег Лаврович. – У новорічну ніч ми перекрили в’їзд на площу Січових Стрільців, де стояла ялинка, спецавтомобілем, так званим автозаком. Біля цього автомобіля громадський спокій охороняв міліцейський наряд у складі інспектора з охорони громадського порядку, помічника дільничного та міліціонера. Вони зробили зауваження якомусь чоловікові, і у цей час у розмову втрутився Стасюк. Він поводився агресивно, почав нецензурно лаяти міліціонерів, і його вирішили затримати. Коли почали вести до машини, затриманий повівся ще агресивніше, й міліціонери вирішили одягнути на нього кайданки. У машині затриманому стало погано. Коли автозак під’їхав до райвідділу, затриманий біля сходів втратив свідомість і впав. Міліціонери намагалися надати йому першу допомогу та викликали “швидку”. Лікарі зафіксували, що людина мертва. Від площі до райвідділу – близько 200 метрів. Усе це сталося у межах 10 хвилин…”.

Лише чесним очам начальника райвідділу журналісти не повірили. Незабаром вдалося знайти свідків, які після обіцянок не вказувати їхніх прізвищ у газеті розповіли шокуючі факти. “Романа я зустрів о другій годині першого січня, – розповів один зі свідків. – Він був абсолютно тверезим. Ми зайшли в кафе-бар “Каштан” і чисто символічно зустріли Новий рік – випили по 50 грамів горілки. Після цього знову повернулися на площу. Підійшовши до ялинки, побачили, як двоє міліціонерів запхали в буду міліцейської машини молодого хлопчину. Ми попросили, щоб хлопця відпустили, бо почався Новий рік, – а це велике свято. Та молоді міліціонери відповіли, щоб ми не пхалися не у свою справу й при цьому обізвали Романа. Він почав сперечатися з міліціонерами. Тоді двоє міліціонерів заламали йому руки, одягнули на них кайданки і запхали у свою “Газель”. Усі міліціонери, які були біля машини, сіли в неї й зачинили за собою дверцята. Я стояв біля автомобіля та бачив, як здригається буда автомобіля, чув звуки глухих ударів та крики…”.

ісля першої публікації у “ВЗ” тіло Романа забрали на додаткову експертизу у Львівське бюро судмедекспертизи. Львівські експерти встановили, що Стасюк помер не від серцевої недостатності, як стверджували їхні колеги з Сокаля, а від перелому ребер, тупих травм та больового шоку. 27 січня 2008 року прокуратура Львівської області порушила за цим фактом кримінальну справу.

До честі тодішнього начальника ГУ МВСУ у Львівській області Василя Пісного, він не став прикривати підлеглих і вигнав їх з міліції “за дискредитацію”. Та нелюди залишалися на волі й робили усе, щоб слідчі прокуратури не дізналися правди. Лише завдяки допомозі “Високого Замку”, народного депутата Степана Курпіля та уповноваженої Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової розслідування цієї справи взяла під контроль Генеральна прокуратура України. У вересні 2009 року винних у загибелі людини нарешті затримали. Минулого року справу за звинуваченням трьох міліціонерів почали слухати у Червоноградському міському суді.

Побоюючись міліцейської помсти, кілька свідків, які в прокуратурі давали покази проти міліціонерів-катів, на суді від цих показів відмовилися. З трьох екс-міліціонерів лише один визнав повністю свою вину, два інші до останнього твердили, що й пальцем до Стасюка не торкалися. Рідним загиблого судові процеси забрали не один день життя. Бо моторошно було слухати встановлені слідством факти. У закритому кузові міліцейської “Газелі”, встановив суд, міліціонери без жодних підстав одягнули на затриманого кайданки, потім потягнули його за ноги, й Роман впав на підлогу. Міліціонери почали бити людину, яка не могла чинити спротиву. Били так, що зламали Романові одинадцять ребер (одне було зламано двічі)! Жаліючи нерви читачів, не будемо описувати інші травми, які завдали нелюди Романові. Третій міліціонер хоча Романа й не бив, не перешкоджав катувати людину. Дії правоохоронців тієї новорічної ночі суд визнав такими, що “мали характер особливого мучення”.

Вироком суду одного з міліціонерів (у засуджених є діти, лише тому “ВЗ” вирішив не називати прізвищ катів. – Авт.) засудили до 7 років і 6 місяців позбавлення волі. Його напарник по катівській справі засуджений до 7 років 3 місяців позбавлення волі. Третій міліціонер (той, що безпосередньо не катував Романа та повністю визнав на суді свою вину) засуджений до 3-х років позбавлення волі.

З вироком суду не погодилися рідні Романа Стасюка. Вони вважають його занадто м’яким і збираються подавати апеляцію.

За підозрою у знищенні пам’ятника Сталіну в Запоріжжі міліція затримала понад 10 представників національно-патріотичних організацій, багатьох обшукали, ще декілька їхніх колег зникли безвісти. Справи проти більшості затриманих СБУ перекваліфікувала як тероризм. Генеральна та місцеві прокуратури, міліція та СБУ жодних коментарів не дають. Правозахисники та представники опозиції вважають вибух провокацією, а справи – спланованим знищенням найбільш активних правих сил.

Від початку року міліція та СБУ затримали 11 членів громадської організації «Тризуб» та двох представників Всеукраїнського об’єднання «Свобода», розповів представник громадської організації «Жіноча Січ» Олеся Применко. Більшості з них під час затримання інкримінували участь в організації вибуху пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, однак потім служба безпеки України перекваліфікувала справи проти них за статтею «Тероризм».

За повідомленнями організації «Жіноча Січ», про місцезнаходження ще 5 представників «Тризуба» не відомо, хоча є свідчення, що їх «затримали й кудись вивезли» міліціонери чи люди в цивільному.

Зброю підкинули, а звинувачення  не висунули?

Домівки кількох із затриманих членів «Тризуба», зокрема, Ростислава Винаря, Андрія Стемпицького та Дмитра Яроша обшукали, виламавши двері, коли вдома були лише маленькі діти, розповідає Олеся Применко. Вона каже, що багатьом із них під час обшуку підкинули зброю.

«Міліція повідомила, що затримали озброєних тризубівців, які їхали готувати переворот. Зараз багатьом змінили звинувачення із тероризму на опір владі чи навіть хуліганство, але чому немає жодного спростування?» – обурюється громадська активістка.

Вибух та арешти є ланками плану спецслужб – Парубій

12 січня суди Києва та Івано-Франківська мали висунути членам «Тризуба» офіційне звинувачення, однак засідання судів не відбулося.

«Хлопці та їхні родичі досі не знають, за що саме їх переслідують», – зауважує Олеся Применко.

Справи проти представників правих організацій та вибух Сталіна – є однією спланованою провокацією, доводить народний депутат від НУНС Андрій Парубій.

«Це груба провокація в дусі сталінської влади 30-х років, – каже він. – Підрив – справа рук не «Тризуба», бо попередню дію проти пам’ятника вони визнали, тож чи був їм сенс підривати його і потім мовчати? Підрив – це провокація закордонних спецслужб, яка має на меті знищити ті найактивніші праві громадські організації, які щось роблять».

Андрій Парубій обіцяє стати на захист затриманих, зокрема  направити запит щодо них Генеральному прокуророві Віктору Пшонці.

До відповідальності за вибух погруддя Сталіна та за участь у терористичній діяльності намагаються притягнути і митців та журналістів, не причетних до правих організацій. Зокрема, днями обшукали й вилучили комп’ютерну техніку в помешканні поетеси Марини Брацило в Борисполі, а 12 січня  те ж саме у помешканні журналістки й блогера Олени Білозерської в Києві.

Ці та інші затримання й обшуки відбуваються із грубими порушеннями закону і прав людини, відзначає правозахисник Олександр Турковський.
«Було безліч порушень. Обшуки без пред’явлення ордерів та посвідчень, навіть без мешканців, затримання без належних підстав. Міліція використовує сумнівні методи», – стверджує правозахисник.

Слідство проти більшості затриманих членів «Тризуба» веде СБУ. Однак речник відомства Марина Остапенко заявила, що коментарів не дає. У Генеральній прокуратурі заявляють, що не володіють повною інформацією, і  переадресовують до Запорізької обласної прокуратури, яка теж відмовляється від коментарів. Відмовилися говорити про затримання націонал-патріотів і в Міністерстві внутрішніх справ.

Тим часом руйнування пам’ятника Сталіну засудив директор інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко. «У світі є пам’ятники і тиранам та деспотам, повз них ходять, вони мало на що впливають. Гадаю, ті, які підривали, не думали, що це може спричинити небезпечну ланцюгову реакцію», – сказав Солдатенко.

Зі свого боку, активіст Конгресу українських націоналістів Микола Коханівський, відомий як руйнівник пам’ятника Леніну в Києві, пояснює дії влади проти «Тризуба» страхом.

«На них упав перший удар, бо вони не ховаються. Вибивають найпершими найактивніших. Мета – залякати всіх інших, хто готовий боротися і свого часу очолити повстання проти окупаційного режиму», – резюмує Коханівський.

14 січня друзі та однодумці затриманих обіцяють вийти на Банкову і вимагати особисто від Президента Віктора Януковича, щоб він повідомив про долю кожного підозрюваного та ініціював повернення їх на волю.

Від УГСПЛ: 11 січня 2011 року Харківська правозахисна група виступила з заявою стосовно численних арештів ВО “Тризуб”.

12 січня об 11.00 під час судового засідання в Центральному суді Миколаєва обшукали журналіста, керівника Приймальні Української Гельсінської Спілки прав людини Олену Кабашну і відомого еколога Антоніну Галкіну.

Розповідає Олена Кабашна: « 12 січня об 11.07 ми зайшли до кабінету судді, головуючого по справі «Аліна Розенталь проти ЧДУ ім. Петра Могили» з захисту прав на доступ до вищої освіти, Наталії Черенкової. В кабінеті вже знаходилась жінка-сержант «Грифону», що мене здивувало. Судове засідання почалося, але співробітник міліції залишилась в кабінеті. Суддя подала знак секретареві вимкнути аудіозапис. Після цього сержант «Грифону» наказала надати для огляду мені і моїй колезі А. Галкіній портфелі та інші речі.. Причини обшуку і що збирались знайти – нам не повідомили.

Я добровільно, не чекаючи принизливого торкання «Грифону», надала можливість оглянути портфель з паперами, та показала кишені пальто. Моя колега категорично відмовилась надавати свої речі для огляду. Але «Ваше честь» Черенкова залишилась задоволена процедурою «шмону». До речі, у мене і моєї колеги були журналістські посвідчення київських видань та місцевої газети «Український південь».

Після того, як представник правоохоронних органів покинула кабінет судді, була ввімкнута аудіо фіксація. Судове засідання продовжилось.

До речі, суддя відмовила в позові Аліні Розенталь в захисті її прав на доступ до вищої освіти.

Досить дивно складається ситуація із призначенням пенсії за вислугою років людям, які працювали у позашкільній освіті, зокрема у школах мистецтв, і яким не рідко (що засвідчує кількість звернень з цього питання до Української Гельсінської спілки з прав людини). Пенсійний фонд відмовляє у зарахуванні стажу їх роботи у цих закладах до спеціального стажу.

У зв’язку із цим корисно нагадати основні положення національного законодавства щодо цього питання.

Так відповідно до  ст.   55   Закону   України   «Про   пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу  років  мають  працівники  освіти  при наявності спеціального стажу роботи від 25  до 30 років  за  переліком,  що  затверджується  у  порядку,  який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно із  положеннями ст. 21 Закону України «Про позашкільну  освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних  закладів  мають  право  на  пенсію  за  вислугу років за наявності  педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Важливо також сказати, що Постановою Кабінету Міністрів України N 963 від  14.06.2000  «Про  затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» посада викладача школи  мистецтв включена до переліку посад педагогічних працівників.

І на кінець необхідно зазначити, що у Постанові Кабінету  Міністрів  України  від  04.11.93  N 909, якою затверджено перелік закладів і установ освіти,  охорони здоров’я та соціального захисту і  посад, робота  на  яких  дає  право  на пенсію за вислугу років, спірна посада у школі мистецтв насправді не передбачена.

І саме на це положення дуже часто посилаються працівники Пенсійного фонду у своїх відмовах. Однак тут потрібно знати, що дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.96 N 397/21 дію  вище  зазначеної  постанови  поширено  в  тому  числі  і   на викладачів шкіл мистецтв без внесення змін до постанови. А отже такі особи мають право на зарахування такого стажу як спеціального.

Потрібно зазначити, що особам, яким відмовлено у праві на зарахування до спеціального стажу років, які вони працювали у школах мистецтв, є сенс захищати свої права у судовому порядку, базуючись на вищевикладених положенням національного законодавства. Більше того складалась позитивна судова практика щодо такої категорії справ, а отже є непогані шанси на успіх у захисті своїх прав.

Ви не повірите, але в середу, 13 січня, суддя Суворовського райсуду Оксана Кузьміна виставила журналістів і громадських діячів з відкритого слухання справи щодо випадку, який стався 14 вересня. Тоді Дементія Білого (відомого журналіста і громадського діяча) буквально виштовхали із залу, де проходив відкритий (!) Звіт мера, і побили.

Бізнесмен Віктор Шевчук не просто виштовхав Дементія Білого в коридор – “щоб не заважав улюбленому мерові звітувати в кулуарах”, але ще вдарив його кілька разів. Дементій, захищаючись, зачепив Віктора фотоапаратом, що висів на його руці.

У результаті обидва опинилися в лікарні. І обидва звернулися до міліції. Заяви Шевчука відразу ж дали “зелене світло”: на наступний день у Дементія відбирали пояснення і звинуватили в адміністративному правопорушенні. А Дементію довелося повторно звертатися до прокуратури, тому що його заяву в міліцію про перешкоджання у виконанні ним журналістського обов’язку і про побиття – “загубилося”. За заявою Шевчука в кінці минулого року апеляційний суд виніс остаточний і такий що не підлягає оскарженню вердикт: у діях Д. Білого немає складу правопорушення.

Що стосується Дементія Білого, прокуратура покарала співробітника міліції, який “втратив” заяву потерпілого, завела кримінальну справу (правда, не за двома статтями, а “наполовину” – за фактом побиття) і передала в суд. І потрапило воно на розгляд служительки Феміди Оксани Кузьміної. Здавалося б, нарешті, хоч частково, справедливість переможе. Ан ні. Після новорічних свят Дементій і його адвокат абсолютно випадково дізнаються, що та суддя, виявляється, прийняла до розгляду іншу “справу Білого”. Тільки не за його заявою, а знову – за заявою Віктора Шевчука, яка була подана в приватному порядку. Причому це вже не адміністративна “хуліганка”, а – “кримінал”!

На середу, 13 січня, в Оксани Кузьміної було призначено два слухання: о 13.20 кримінальний процес “Шевчук проти Білого”, а о 13.30 – “Білий проти Шевчука”. На ці відкриті процеси ми і спробували потрапити. На перший запросили тільки учасників конфлікту (Д. Білого та В. Шевчука), а журналістів, депутатів та інших громадян, які цікавляться ходом цієї резонансної справи (всього людина 15) не пустили, під приводом, що це лише попереднє слухання. Але пообіцяли впустити на інше. І – не пустили (!), Мовляв, у кабінеті немає місця, звертайтеся до держави, щоб зробило великий зал засідань (хоча зал засідань – є, і не один).

І хоча в прочинені двері видно було мінімум три порожніх крісла – суддя “стала намертво” і навіть викликала охорону. Ми не злякалися, адже вели себе дуже коректно, а от суддя порушувала наші права. Але охоронець, хоч і підтвердив, що ми можемо бути присутніми на засіданні “за Конституцією і за законом”, але – суддя попросила “не пущать”, тому він не може нас пустити. Що ми можемо бути присутніми на будь-якому відкритому засіданні (немає місць – не аргумент), підтвердила і голова суду Тетяна Калініченко, але – теж розвела руками: скаржіться у вищестоящі органи.

Що ж, до наступного слухання справи суддею Оксаною Кузьміної (вона об’єднала обидві справи в один і призначила засідання на 9 лютого), скарга журналістів, лідерів громадських оргнанізацій і депутатів міськради, що не потрапили на слухання в середу, дійде і до Верховного суду, і до дисциплінарної комісії. Що буде далі, ми обов’язково напишемо.

У відповідь на вчорашню інформацію про обшук керівника громадської приймальні УГСПЛ, журналіста Олени Кабашної і еколога-громадського діяча Антоніни Галкіної ВЗГ УМВС в Миколаївській області розповсюдило свою заяву:

«13 січня в деяких інтернет-виданнях було поширено інформацію, в якій йде мова про нібито необгрунтовано здійснений обшук під час судового засідання в Центральному суді м. Миколаєва співробітником СПСМ «Грифон» керівника Приймальні Української Гельсінської спілки прав людини, журналіста газети« Український південь » Олени Кабашної і еколога Антоніни Галкіної.

Співробітник спецпідрозділу судової міліції «Грифон» УМВС України в Миколаївській області був запрошений суддею в приміщення судового засідання з метою забезпечення, у разі необхідності, належної охорони громадського порядку при здійсненні правосуддя, згідно своїх функціональних обов’язків.

Перед початком засідання суддя попередила присутніх про заборону використання будь-які аудіо-відео апаратури, на що журналіст продемонструвала вміст свого портфеля, щоб підтвердити, що зазначені технічні засоби нею не використовуються».

Шановний Голово, шановні народні депутати, урядовці, представники судової гілки влади, дипломатичного корпусу, засоби масової інформації, дорогі співвітчизники! Сьогодні я представляю вашій увазі відповідно до Конституції України щорічну доповідь про стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні. Ця доповідь є результатом системного моніторингу конкретних проваджень, аналізу звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства – біженці.

У 2010 році Україна разом з усією європейською спільнотою відзначила 60-річчя Конвенції про захист прав і основоположних свобод. На спеціальному засіданні Верховної Ради України 22 жовтня Уповноважений з прав людини представив спеціальну доповідь: “Стан дотримання Україною європейських стандартів з прав і свобод людини”. Суспільство вперше було ознайомлено з комплексним аналізом виконання Україною зобов’язань у галузі прав людини, узятих при вступі до Ради Європи.

Виходячи з пріоритету захисту прав дитини, Уповноваженим з прав людини в грудні минулого року було представлено Верховній Раді України спеціальну доповідь: “Стан дотримання та захисту прав дитини в Україні”, яка присвячена 20-річчю ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини, яка відзначатиметься 27 лютого 2011 року.

За час існування інституції до омбудсмана звернулось понад 1 мільйон людей. За минулий тільки рік 82 тисячі. Кожне друге звернення стосувалося порушення громадянських прав, зокрема права на справедливий суд, на виконання судових рішень, належних умов тримання в місцях ув’язнення. У кожному третьому зверненні йшлося про порушення соціально-економічних прав. Будь ласка, на таблиці ви це бачите на екрані.

Як і в попередні роки, значна кількість звернень до уповноваженого породжується зневажливим бюрократичним ставленням посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування до розгляду звернень людей, які не бажають миритися з беззаконням. Кожне п’яте звернення містило скарги на дії чи бездіяльність працівників органів внутрішніх справ, кожна десята – органів прокуратури.

Шановні народні депутати, найбрутальнішою формою порушення прав людини в Україні залишається бідність. Для багатьох людей бідність – це не тільки низький рівень матеріального забезпечення, а й відчуття відсутності свободи вибору, невпевненості  у майбутньому своїх дітей.

В умовах глобальної фінансово-економічної кризи прірва між багатими і бідними продовжує поглиблюватися. В Україні рівень матеріального добробуту найбагатших зростає швидше ніж найбідніших, а також збільшується розрив між містом і селом. Будь ласка, на екрані. За час кризи особливо збагатився великий промисловий і банківський капітал. Навіть 80 відсотків закордонних інвестицій пішли в банківську сферу.

Відповідно до завдань, цілі розвитку тисячоліття до 2015 року Україна мала б зменшити на третину частку свого бідного населення. Проте за офіційними даними рівень бідності перевищує 26 відсотків і, фактично, залишається ще на рівні 2000 року. Надзвичайно високою є бідність сільського населення, а також родин з дітьми. За критеріями ж Організації Об’єднаних Націй для країн Центральної і Східної Європи бідними є майже 81 відсоток населення України.

У зверненнях до уповноваженого люди скаржаться на низькі зарплати і  пенсії, неможливість в умовах стрімкого зростання цін і тарифів прогодувати свої сім’ї  і забезпечити  їх  найнеобхіднішим. Для подолання бідності та соціальної нерівності потрібен комплекс заходів, спрямованих передусім на створення робочих місць. Я вкотре  це  підкреслюю, саме головне створення робочих місць. Зростання зайнятості  населення і створення гідних умов праці,  а також об’єктивне визначення прожиткового мінімуму  та інших соціальних стандартів і реальні зміни в системі оплати праці. Люди чекають повернення   трудових   заощаджень, визволення із сучасного кредитного рабства. Врешті-решт  метою економічного  зростання та економічних реформ має стати людина, її потреби, добробут  та якість  її життя.

Саме тому перше подання Уповноваженого  Верховної Ради  України  з прав людини до новообраного Президента  України Віктора  Федоровича Януковича стосувалося проблем боротьби з бідністю.  Глава держави доручив урядові розробити загальнодержавну  програму подолання та запобігання  бідності в Україні. Чекаємо  від уряду завершення цієї надзвичайно важливої роботи.

Вважаю необхідно наголосити на неприпустимості порушенні конституційних прав  людини на своєчасну оплату праці. Заборгованість зарплати  становить  1 мільярд  300 мільйонів гривень тисяч. Проте враховуючи тінізацію  трудових відносин  та заробітної плати, реальна заборгованість  є значно більшою.

Неможливість заробити на   гідне життя чесною працею спонукає мільйони українців  шукати кращої долі за межами рідної країни. Це ще один з викликів для сучасної України, адже за кордоном перебуває від  5 до 7 мільйонів   українських трудових мігрантів. Будь ласка,  зараз  ми побачимо  це на  екрані. Питання посилення  захисту  їхніх прав  неодноразово порушувалося Уповноваженим з прав людини на парламентських і комітетських слуханнях. З метою посилення  захисту прав трудових мігрантів омбудсменом було підписано   угоди про співпрацю  у   галузі захисту прав людини з омбудсменами країн найчисельнішого перебування українців, зокрема  Росії, Казахстану, Іспанії, Португалії, Франції, Польщі, Аргентини, та деяких інших. Особливу увагу, протягом останніх років, доводилося приділяти захисту прав українських моряків. Переконана, що одним з пріоритетів зовнішньої політики нашої держави має бути забезпечення прав українських трудових мігрантів. Йдеться, передусім, про належний правовий захист, шляхом підписання двосторонніх міжнародних угод про правову допомогу. Вважаю, що в країнах переважної трудової міграції, наших співвітчизників, потрібно посилити дипломатичні представництва спеціально підготовленими консульськими працівниками, додавши при цьому додаткові кадрові одиниці.

Нагальним є розв’язання проблеми визнання документів про освіту, урахування страхового стажу та визначення пенсій, відповідно до рішення Конституційного суду від 8 жовтня 2009 року. На превеликий жаль, як і раніше, поки що міграційна політика зорієнтована в Україні виключно на протидію нелегальній міграції. Так, відповідно до указу Президента, створено Державну міграційну службу України. Однак, як і за попереднього уряду, її діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через Міністра внутрішніх справ України. Тобто, по суті, керівництво усіма аспектами міграційної політики як зовнішньої, так і внутрішньої складової, покладається виключно на силові відомства, що суперечить і рекомендаціям Європейського Союзу та гуманітарним завданням міграційної політики. Адже, як  визначено у Резолюції ПАРЄ від 9 квітня 2010 року, трудящі мігранти беруть участь у забезпеченні економічного зростання і процвітання, та створенні національного багатства в країнах призначення, а також сприяють скороченню рівня бідності в своїх країнах походження. Поцінуємо їхню працю.

Вважаю за необхідне зазначити, що, якщо ми хочемо гідного ставлення до українців за кордоном, не маємо права допускати неповаги до іноземних мігрантів України, їх дискримінації і  проявів ксенофобії.

Хочу зазначити, що загальна тенденція ксенофобських злочинів  в Україні протягом 2009-2010 років  свідчить про їх зменшення вдвічі  порівняно з 2008 і 2007 роками. Це стало результатом посиленої протидії  подібним явищам з боку МВС, СБУ та прокуратури, а також активізації  неурядових організацій.

Вкотре наголошую  на необхідності ратифікації Україною Міжнародної конвенції про  захист прав всіх трудящих  мігрантів та членів їх родин, що дасть змогу забезпечити  якісно новий рівень захисту прав трудових мігрантів без подвійних стандартів.

Шановні народні депутати, однією з надзвичайно болючих  проблем суспільства залишається  до  тримання права на судовий захист. Майже кожне п’яте звернення  до Уповноваженого з прав людини стосується саме цього питання. Такий підтверджується і практикою  Європейського суду з прав людини. Станом на 1 січня 2010 року  Євросуд виніс 715  рішень щодо України. (Будь ласка, дивіться на екран).   В абсолютній більшості випадків  констатовано  порушення Україною статті 6 Конвенції про захист прав людини  і основоположних свобод щодо права на  справедливий судовий розгляд.

У висновку ПАРЕ номер 190 і резолюції 1549  зволікання Україною з проведенням судової реформи було піддано жорсткій критиці, адже  ми чекали на цю реформу, як ви знаєте,  20 років. Зрушення у цьому питанні  відбулися  лише у 2010 році з розробкою і прийняттям  Верховною Радою у липні 2010 року Закону   «Про судоустрій і статус суддів».

На часі прийняття довгоочікуваних  Закону про безоплатну правову  допомогу та нової редакції Закону про адвокатуру. Теж ми  чекаємо вже понад 10 років.

Крім того,   необхідно Верховній Раді прийняти,  зрештою, новий Кримінально-процесуальний кодекс. Теж наше очікування   майже 10 років.

Перші кроки у напрямку впровадження судової реформи  зроблені. Проте, правозастосовча практика засвідчила наявність  певних проблем, які потребують  подальших дій з врахуванням висновків, як ПАРЕ, так і Венеціанської комісії.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, а це 180 таких рішень,  констатував порушення розумних строків  розгляду справи судом. Так, у низці рішень Євросуду, зокрема, у справах Нечитайла, Сланько, Неханченко проти України розслідування та розгляд справ тривали від 8 до 10 років. Через відсутність у Кримінально-процесуальному кодексі України граничних термінів тримання підсудного під вартою багато людей в очікуванні рішення суду фактично відбувають під вартою увесь термін призначеного урешті-решт покарання.

Для запобігання цим порушенням 24 березня 2010 року я звернулася до Президента України з поданням про встановлення граничного терміну перебування підсудних під вартою і забезпечення права ув’язнених і затриманих на гідні умови тримання. Моя позиція була підтримана. Розроблено проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з метою гуманізації попереднього ув’язнення. Відповідні положення закладені вже в проекті нового Кримінально-процесуального кодексу. Чекаємо кроків наступних від народних депутатів.

У кожному другому рішенні Європейського суду з прав людини, а це 52 відсотки, констатується порушення права на справедливий суд щодо тривалості виконання національних судів. Хронічним, на превеликий жаль, продовжує залишаться проблема невиконання рішень національних судів. Фактично виконується кожне третє рішення національних судів. От тільки за останні роки від 32 максимум до 35 відсотків ми виконували в Україні рішення власних національних судів, а стосовно рішень Європейського суду, цей показник становить лише 9 відсотків. Тому моніторинг Комітету міністрів Ради Європи триватиме, це зрозуміло, до повного виконання рішень Європейського суду з прав людини з боку України.

Вже 10 років поспіль мною порушується питання про те, що Україна залишається в Європі одним з лідерів по кількості арештів. І хоча відповідно до європейських стандартів функції щодо надання санкцій на арешт давно передано від прокурорів судам, ситуація практично за всі ці роки не змінилася кардинально. Судами щороку відправляються за грати майже 60 тисяч осіб, при цьому близько 10 тисяч або кожен шостий пізніше звільняються з-під варти. У зв’язку із зміною запобіжного заходу, засудження до покарання, не пов`язаного з позбавленням волі і виправданням або закриттям кримінальних справ.

Кількість рішень Європейського  Суду з прав людини по розглянутим справам по попередніх роках про необґрунтоване  тривання людини під вартою збільшилося упродовж минулого року майже вдвічі.  Суд звертає увагу,  що національні суди недостатньо мотивують необхідність арешту особи, а тяжкі злочини часто визначаються  головним критерієм взяття людини під варту. Це є підтвердженням того, що порушена проблема стосується не лише арештованих сьогодні конкретних посадовців, а є системною для  України і зачіпає долі сотень людей України, які щороку проходять  через процедуру затримання чи арешти.

Уповноважений з прав людини стурбована, що декілька останніх років, у тому числі у 2010 році,  зросла і кількість засуджених в Україні. Сьогодні за гратами тримається 152 тисячі осіб або 336 ув`язнених на 100 тисяч населення України. От є такий показник. Якщо дивитися  по  різних країнах, то по цим показникам Україна є одним з лідерів серед країн-членів Ради Європи після Росії і Грузії. От будь ласка, зараз ви побачите це на відповідному електронному табло.

Стабільно  один з найменших показників 60-100 осіб на 100 тисяч населення мають Словенія, Фінляндія, Швейцарія, Італія, Франція, Німеччина. Цікаво, що така країна – член СНД Узбекистан за останні 10 років удвічі  зменшила кількість в`язнів до 142 на 100 тисяч населення. Привертаю вашу увагу. У нас 336 на 100 тисяч населення.

Вкотре наголошую, що зняття напруженості з переповненістю пенітенціарних закладів також сприяло проведення амністії. Але на превеликий жаль, як і в 2009, так і в 2010 роках, на превеликий жаль, ці законопроект про амністію у Верховній Раді не розглядалися, що порушує право людини на реалізацію принципу гуманізму насамперед найбільш соціально незахищених та вразливих груп населення.

Я сподіваюся, що ближчим часом ми спільними зусиллями розв`яжемо цю проблему і Закон  про амністію буде прийнятий Верховною Радою України.

Системною залишається проблема застосування катувань, що дедалі частіше призводить до загибелі затриманих.

У 2008 році працівниками органів внутрішніх справ закатовано до смерті було 4 людини, у 2009 році – 3, у 2010-му – 8. За всіма цими випадками відкриті провадження Уповноваженого з прав людини.

Особливе занепокоєння викликає ситуація в Сумській області, де протягом тільки останніх півроку від рук правоохоронців загинуло троє місцевих жителів, саме через цю проблему – проблему, пов’язану з катуваннями і насильством.

Вкотре наголошую на необхідності якнайскорішого створення національного механізму запобігання катуваннями відповідно до міжнародних зобов’язань України. З цього приводу мною нещодавно також внесене подання Президенту України.

Як наголошувалося у публічних виступах омбудсмена України, особливо нелюдським є ставлення до затриманих працівників Шевченківського райуправління міліції Києва, що підтверджується низкою моїх проваджень. Особливого резонансу у суспільстві набула справа про загибель 20-річного студента Ігоря Інділа. Нині у Деснянському районному суді міста Києва розглядається справа стосовно двох співробітників цього райуправління. Працівник секретаріату за моїм дорученням, маючи, на жаль, лише права представника потерпілих, намагається добитися справедливого судового рішення у цій справі.

Тому я звертаюся до народних депутатів нарешті прийняти законопроект про визначення незалежного статусу Уповноваженого з прав людини у кримінальному процесі, який понад 3 роки знаходиться без руху в парламенті. Повірте, що це значно посилить захист прав людини в судах, і ми не будемо випрошувати кожного разу у суддів права взяти участь по захисту прав людини у кримінальному процесі.

Вважаю за необхідне вкотре привернути увагу до захисту права на свободу слова. Як і раніше, журналісти дуже часто потерпають від насильницьких дій. У провадженні омбудсмена справа про захист честі і гідності, прав на свободу слова і безпеку життя редактора житомирської районної газети «Сільське життя» Валерія Івановського, який отримав  ножові поранення. Під час особистої зустрічі з Генеральним прокурором України Віктор Пшонка повідомив, що вже затримані підозрювані у цьому злочині і справа до суду вже направлена і справа направлена вже до суду. Триває впровадження амбуцмана і у справі про зникнення редактора харківської газети «Новий стиль» Василя Клємент’єва. Я цілком поділяю занепокоєння Національної спілки журналістів України щодо пасивного розслідування цієї резонансної справи. Але, захищаючи свободу преси, водночас наголошую на відповідальності самої преси перед суспільством і перед кожним громадянином.

Шановні народні депутати, у захисті прав людини Уповноважений системно співпрацює з народними депутатами, комітетами Верховної Ради, депутатськими групами і фракціями.

Я завершую, буквально пів хвилини. Уповноважений намагається систематично співпрацювати з Президентом України, як з гарантом дотримання конституційних прав людини, тільки в минулому році було внесено 20 подань і 16 звернень Уповноваженого Президенту України з найгостріших проблем захисту прав людини. Хочу повідомити народним депутатам, що сьогодні в другій половині дня має відбутися моя особиста зустріч з Президентом України у відповідності до законодавства України.

Щодо забезпечення захисту прав військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ, трудових мігрантів, а також захисту прав жінок на працю в державних органах виконавчої влади та управління.

Шановні народні депутати, я вкотре хочу наголосити, що неупереджене ставлення до кожної людини, яка звертається до Уповноваженого з прав людини, прагнення розв’язати будь-яку проблему, яка лежить в площині моєї компетенції, безперечно у відповідності  до норм міжнародного права, Конституції України, чинного законодавства, а також керуючись власною совістю, залишається правилом моєї діяльності на цій посаді. Я вкотре наголошую, що забезпечення невід’ємних прав і свобод кожної людини має стати основою національної ідеї, яка могла би консолідувати наше суспільство і послугувати підґрунтям для подальшого демократичного руху України. Дякую за увагу.

Фото з сайту: http://www.ukranews.com

13 січня я отримав вказівку МВС, яка мене просто обурила. Ось її текст.

Вказівка МВС України від 10.01.2011 № 266/Рт

У м. Києві 17 січня ц.р. з ініціативи політичних партій, рухів, громадських організацій заплановано проведення акції протесту з вимогою закриття кримінальних справ проти активістів “Податкового майдану”.

22 січня ц.р. відзначається День Соборності України. Разом з цим у цей же день з ініціативи представників ВО “Батьківщина” та інших політичних організацій заплановано проведення альтернативних заходів.

ВИМАГАЮ:

    

1. Узяти на контроль отримання інформації щодо виїзду організованих груп та окремих громадян до столиці держави.

2. Ужити заходів щодо недопущення виїздів технічно несправного автотранспорту, призначеного для перевезення учасників заходів.

3. За результатами рекогносцирування місць проведення заходів, територій навколо них, у взаємодії з іншими правоохоронними органами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, зацікавленими організаціями розробити плани забезпечення охорони громадського порядку та безпеки дорожнього руху. Опрацювати загальні та щодо кожного місця плани-схеми, розрахунки сил і засобів. Особливу увагу звернути на посилення правопорядку в місцях масового перебування людей.

4. З метою негайного реагування на зміни в оперативній обстановці створити посилені слідчо-оперативні групи, групи документування, фіксації можливих правопорушень, необхідні резерви особового складу.

5. Забезпечити проведення ретельних інструктажів особового складу, задіяного на охорону громадського порядку в місцях проведення заходів, поставити конкретні завдання перед кожним працівником, забезпечити належний контроль за несенням служби.

6. Інформацію про організовані виїзди (зазначивши прізвища старших, контактні телефони, час відбуття, прибуття, вид транспорту, кількість осіб) та заплановані на території обслуговування масові заходи надати в ДГБ до  14.01.2011 та до 21.01.2011.

Заступник Міністра                                 В.І. Ратушняк

На мою думку, це був незаконний наказ, оскільки в ньому брутально порушувалася свобода зібрань (п.1, 2 Вказівки) та право на приватність (п.1,6). Пункти 3, 4, 5 спрямовані на організацію охорони громадського порядку під час заходів 17 та 22 січня. А в п. 1 та 6 вимагаються незаконні дії, оскільки фактично доручається перешкодити приїзду громадян до Києва та зібрати інформацію про тих, хто хоче приїхати – добропорядних громадян, які не причетні до скоєння чи підготовки правопорушень. Можна чекати, що, як це багаторазово вже відбувалося в 2010 році, весь автотранспорт несподівано виявиться «технічно несправним», а списки бажаючиїх потрапити до Києва будуть передані в Департамент громадської безпеки.

14 січня я переслав цю Вказівку УНІАНу та «Українській правді», які переказали зміст цього документу. Ці матеріали були передруковані й іншими Інтернет-виданнями.

У той же день Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов передав УНІАНу заяву з цього приводу, про яку повідомили численні Інтернет-ресурси та ЗМІ. Пан Міністр пояснив, що розпорядження про посилення безпеки громадян під час заявлених опозицією акцій протесту 17 і 22 січня видано з метою уникнення можливих провокацій, і запевняє, що міліція не перешкоджатиме приїзду громадян на ці заходи.

«Завдання і обов’язок міліції – дбати про дотримання правопорядку під час масових заходів, про те, щоб запобігати можливим провокаціям. У зв’язку з тим, що Міністерство внутрішніх справ отримало інформацію про можливі провокації під час громадських акцій, запланованих на 17 та 22 січня, наш обов’язок – зробити все, щоб захистити безпеку громадян», – наголосив Міністр. Саме з цією метою, пояснив А.Могильов, «було видане розпорядження, реалізація якого має одну мету – захистити безпеку громадян».

«Трактувати це розпорядження як таке, що начебто має перешкодити громадянам приїжджати на будь-які масові акції – це провокація, свідоме перекручування фактів і намагання створити штучний ажіотаж навколо теми запланованих опозицією протестів. Я розцінюю подібні заяви як безвідповідальні і антигромадянські», – заявив міністр внутрішніх справ.

На мій погляд, міністр вчергове продемонстрував своє нерозуміння прав людини. Втім, читач може усе побачити сам.

У той же день, виступаючи у Верховній Раді, Анатолій Могильов заявив, що 22 січня в Києві планується «кровопролиття», яке готують окремі опозиційні групи. Як на мене, ця заява є безвідповідальною. Повідомляти про майбутні силові зіткнення – означає їх провокувати. Якщо в МВС є така інформація, то необхідно вжити превентивних заходів, щоб не допустити ексцесів. І міліція вміє це робити, якщо треба. А такі заяви з трибуни парламенту тільки ще більше розбурхують пристрасті і посилюють конфлікт між правлячою політичною силою та опозицією. Крім того, така заява, очевидно, має на меті залякування – не ходіть, люди, не протестуйте, може пролитися кров…

Як довго ще триватиме використання міліції у якості інструмента політичного тиску на опонентів? Коли нова українська адміністрація зрозуміє, що цілковита відсутність поваги до людей, розмова із суспільством мовою сили, залякування тільки посилює нелюбов до держави та її агентів? Що влада, яка порушує права людини все більше і більше, приречена?

P.S. Щойно я закінчив цей текст, як отримав повідомлення таке повідомлення Департаменту зв’язків з громадськістю МВС.

            МВС вирішує питання щодо притягнення осіб, які свідомо фальсифікують відомчі документи МВС, до відповідальності

Днями у інтернет-виданнях з‘явилися заяви, які викривлено трактують дії міліції щодо забезпечення громадського порядку під час масових заходів. При цьому оприлюднюється неправдива інформація, відбувається перекручування фактів, а до тексту відомчих документів, який цитується,  додаються власні судження. Дії міліції по організації охорони громадського порядку в залежності від запланованих масових заходів  намагаються подати як щось неординарне,  чим створюється штучний ажіотаж навколо запланованих правоохоронцями дій.

Аби унеможливити надалі подібні провокації з  використанням ЗМІ щодо зумисного донесення до громадян неправдивої інформації, МВС змушене вживати адекватних та законних заходів реагування.

 Наразі МВС вирішує питання щодо захисту в судовому порядку ділової репутації правоохоронного відомства. Важливо у правовому полі довести викривлення фактів з боку окремих громадян, які називають себе правозахисниками та вводять в оману громадян, навмисно фальсифікуючи документи МВС щодо заходів міліції з дотримання правопорядку. Такі дії  МВС вважає неприпустимими.

МВС ще раз закликає всіх громадян толерантно ставитися один до одного, шанувати Закон, дотримуватися його вимог. Реалізовуючи свої права, в тому числі й на мирні зібрання, не забувайте про неприпустимість порушення прав інших громадян, не вчиняйте дій, відповідальність за які передбачена адміністративним та кримінальним законодавством. 

ДЗГ МВС України

Цікаво, яку оприлюднену інформацію ДЗГ вважає неправдивою? Сподіваюсь, що не цитати із Вказівки, але тоді яку? А в чому ж він побачив навмисну фальсифікацію? У твердженні, що вимога  п. 2 Вказівки «Ужити заходів щодо недопущення виїздів технічно несправного автотранспорту, призначеного для перевезення учасників заходів» означає перешкоджання приїзду громадян до Києва? Так це ми спостерігали багато разів у 2010 році, останній раз такі факти мало місце під час «Підприємницького Майдану».

Якщо Вказівка №266/рm буде змінена, і міліція справді не перешкоджатиме людям потрапити до Києва 17 та 22 січня – я буду тільки радий. Чекати лишилося недовго.

Він відсидів за ґратами у різних місцях вісім років, повинен був пробути там ще сім – оскільки засудили до 15-річного ув’язнення. Хлопця вважали сексуальним маніяком, інкримінували йому зґвалтування і убивство 9-річної племінниці. Лише через вісім років поневіряння по тюрмах вітчизняне правосуддя встановило, що Яків абсолютно ні в чому не винен…

Та вереснева трагедія 2002 року шокувала всіх жителів міста Пологи Запорізької області. В очереті неподалік колишнього цегельного заводу знайшли замордованою 9-річну третьокласницю Яну Попович. Після школи вона пішла до бабусі, однак додому так і не повернулася. Як потім з’ясувалося, після вбивства садист ще й поглумився над бездиханним тілом. Міліція запідозрила у злочині 14-річного семикласника Якова Поповича, якому дівчинка доводилася племінницею. На хлопця накапав у міліцію… місцевий вчитель. Коли пошуки зниклої не дали результатів, саме Яків підказав місце, де ще можна шукати дівчинку. Тож педагог вирішив, що це справа рук його учня, тим більше, що того фатального дня він неподалік на ставку ловив рибу. Хлопця забрали у райвідділ прямо з уроку, одягли кайданки. А згодом висунули страшне звинувачення, хоча відтворення подій під час слідчого експерименту доводило, що злочин не міг вчинити підліток…

У суді Яків заперечив свою вину, сказав, що свідчення давав під тиском. Розповів, що міліціонери знущалися над ним: протягом двох ночей не давали спати, затискали пальці у дверній щілині, пускали в очі цигарковий дим, змушували довго стояти на колінах, тикали в лице дулом пістолета.
Він відпирався. Лише коли слідчі пригрозили Якову, що його батьків чекає розправа, якщо не візьме вину на себе, під диктовку написав сфабриковані покази…

Вирок у підтасованій справі затвердив Верховний суд. Неповнолітнього відправили у дитячу колонію, потім перевели в один заклад для дорослих, другий. Від пережитого нині волосся 22-річного Якова Поповича вкриває сивина. Тяжко було не тільки йому. Батьки виплачували 50 тис. грн. компенсації рідним убитої, на вулиці їм не давали проходу, а якось побили матір засудженого, бо, мовляв, виховала «ірода». Через це сім’я Якова змушена була продати будинок і переселитися у Житомирську область…

Після ув’язнення Якова Поповича насильства у Пологах не припинилися. Жертвами невідомого маніяка стали ще декілька дівчат віком до 20 років. За підозрою у вчиненні насильства правоохоронні органи за ґрати кинули ще сімох (як виявилося потім, невинних) осіб, один з яких, не витерпівши катувань, вдався до самогубства. Врешті-решт, після чергового розбою, за фотороботом встановили особу ґвалтівника і затримали його. Ним виявився 52-річний працівник насосної станції Сергій Ткач (саме пучок його волосся затиснула у руках замордована Яна Попович). Убивця був колишнім працівником міліції, якого вигнали з органів. Коли його брали, сказав оперативникам: «Я чекав вас 25 років». Саме стільки часу нелюд полював на жінок. Колишній мент зізнався у вбивстві і зґвалтуванні Яни Попович, розповів про інші свої «геройства». Його звинувачують у 80 випадках зґвалтувань і убивств. А на допитах стверджував, що має на своєму рахунку не менше ста жертв…

Після зізнання пологівського маніяка справу Якова Поповича було переглянуто «за новими виявленими обставинами». Хлопця оправдали. Четвертий день він на волі. Забирала його з колонії згорьована мама, яка довгі вісім років разом із сином переживала несправедливо завдану кривду.

Виконувач обов’язків начальника ВК №50 підполковник Іван Волчанський у розмові з кореспондентом «Високого Замку» сказав, що Яків Попович під час перебування у колонії поводився нормально. Працював у їдальні. Завжди казав, що не винен, але не вірив, що справедливість коли-небудь переможе. За останні двадцять років це другий випадок у цій колонії, коли засудженого звільняють достроково через його невинуватість.

– Засуджені поздоровляли Якова, раділи за нього, – розповідає Іван Волчанський. – Судячи з розмов, багато з них мають надію, що колись переглянуть і їхні справи, оправдають або зменшать занадто жорстке, на їхню думку, покарання.

Якова Поповича чекає тепер нове життя. Крім усього, він має намір домогтися матеріальної компенсації за вчинену щодо нього наругу. А суворо каратимуть тепер, очевидно, тих неуків у погонах, хто допустив службовий злочин, безпідставно запроторивши за ґрати невинну душу. Як показують факти, Яків Попович не перша з них. І, на жаль, не остання…

Все більшого і більшого розмаху набирає проблема перерахунку пенсії працюючим пенсіонерам. Вже близько двох років держава порушує права пенсіонерів і коли це закінчиться нікому не відомо.

Вже неодноразово торкаючись цієї проблеми (http://helsinki.org.ua/index.php?id=1254745773, http://www.khpg.org/index.php?id=1261861143) доводиться констатувати що ситуація тільки погіршується. На сьогодні суди просто завалені позовами працюючих пенсіонерів, по яких в переважній більшості виноситься рішення проти пенсійного фонду. Величезну кількість таких судових рішень можна знайти у Реєстрі судових рішень.  Навіть Генеральна прокуратура України визнала факт порушення законодавства щодо перерахунку пенсій працюючих пенсіонерів . Також і Уповноважений Верховної Ради з прав людини звернула увагу на це порушення. Невже у 2011 році держава і надалі не усвідомить наявність проблеми? Скільки ще має бути судових рішень або хто ще має сказати, що ці дії держави незаконні ?

Єдине, що ми, як прості громадяни можемо зробити це активно захищати свої права у судовому порядку, а також шляхом звернень до різноманітних державних установ закликаючи змінити ситуацію і припинити порушення прав людини.

На допомогу працюючим пенсіонерам, які мають намір захищати свої права тут викладаю правові положення, які можуть бути взяті за основу позову щодо захисту Ваших прав.

Населення України стрімко скорочується. Держкомстат повідомляє, що за останній рік нас стало меньше на мільйон .  За прогнозами ООН, при такій динаміці, до 2030 року нас буде 39 мільйонів. Раніше в демографічному звіті ООН повідомляли, що в Україні найнижчий у світі природній приріст населення.

В той же час посадовці, здається, намагаються зробити так, аби жінки мали ще меньше стимулів народжувати дітей. Дуже насторожуючою є інформація, яка сьогодні була озвучена Директором департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду Владиславом Машкіним. За інформацією BBC Україна  цей державний чиновник зазначив, що уряд пропонуватиме окрім планів підвищити пенсійний вік для жінок, також пропозицію не включати до трудового стажу жінки час, коли вона перебуватиме у декретній відпустці.

На обґрунтування цієї пропозиції були наведенні демографічні тенденції народжуваності в Україні. Зокрема, було зазначено, що «у нас жінки не хочуть народжувати дітей. Нація, яка не народжує дітей, повинна працювати більше».

Водночас, як сама ідея виключення з трудового стажу матері декретної відпустки, так і її обґрунтування не витримують жодної критики. Оскільки навіть сумні демографічні показники показують не бажання жінок народжувати, а відсутність у держави необхідних умов для цього. Також, існують і деякі медичні фактори, зокрема значний процент жіночої і чоловічої безплідності, які сприяють таким невеселим цифрам.

Крім того, пропозиція Пенсійного фонду не виглядає справедливою оскільки для жінок, які перебуватимуть у декретній відпустці, пенсійна реформа також передбачає збільшення мінімального стажу для отримання пенсії як за вислугою років, так і за віком. А отже, щоб заробити цей стаж, працююча жінка, котра народжуватиме дітей, повинна буде працювати більше років, ніж бездітна, щоб заробити пенсію, або змушена буде скорочувати декретну відпустку.

Потрібно зазначити, що ці плани уряду йдуть у протихід останнім його крокам, які направлені на підвищення народжуваності, зокрема збільшенню допомоги при народженні у 2011 році.  І призведуть до ще глибшого погіршення демографічних показників і покажуть декларативність рішень уряду у цій сфері.