Співголова Харківської правозахисної групи, член правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров називає дії представників полку «Беркут» в ситуаціях із затриманням Мустафи Найєма та Віталія Сича неправомірні. Про це він сказав у коментарі «Телекритиці».

«Зазвичай їхні пояснення в таких випадках звучать так: у цьому місці був скоєний злочин, у нас є орієнтування, ви схожі на людину, яка скоїла злочин, тому ми хочемо перевірити ваші документи», – каже він.

Євген Захаров припускає, що перевірка документів Мустафи Найєма відбувалася в рамках «відпрацювання території» під час так званої операції «мігранти». «У міліції є показники, на які вони працюють. Скажімо, вони борються з незаконною міграцією. І хоча вже давно нема тієї хвилі міграції, що була на початку 90-х років, а показник такий треба, щоб було затримано незаконних мігрантів не менше, ніж минулого року. Вони й шукають їх серед усіх, хто має неслов’янську зовнішність. А це абсолютна дурниця, так не можна робити, це різновид ксенофобії», – коментує він.

У випадку з перевіркою документів і обшуком кишень Віталія Сича  равоохоронці також не мали права це робити, зазначає пан Захаров. «Це особистий огляд, який без санкції суду робити не можна. Виняток тільки в тому випадку, коли переслідують злочинця і є достатньо інформації, що саме ця людина скоїла злочин», – пояснює він.

Правозахисник каже, що на прохання сказати, які підстави огляду, правоохоронці мають їх пояснити. «Людина досвідчена у них спитає, які підстави для таких дій. Коли вони це почують, вони охолонуть. Тому що знають, що вчиняють незаконні дії», – додав він.

За словами пана Захарова, ці дії не входять до кола повноважень «Беркуту». «Це [має робити] кримінальний розшук. При чому тут “Беркут“?».

Водночас Євген Захаров зазначив, що він не знає всіх обставин ситуації. «Можливо, це був елемент міліцейської спецоперації, пов’язаний з тим, що в цьому районі щось сталося», – припустив він.

Як повідомляла ТК, увечері 13 грудня телеведучого і журналіста «Української правди» Мустафу Найєма затримали співробітники підрозділу «Беркут» біля будівлі редакції 5-го каналу. «Вони його затримали силою, пояснивши це тим, що він “лицо кавказкой национальности”, і повели в Подільське райуправління», – розповіла очевидець інциденту ведуча 5-го каналу Тетяна Даниленко. При цьому в нього вилучили телефон. Журналіста доставили в райвідділ, склали протокол і відпустили.

Начальник ГУ МВС в Києві Олексій Крикун вибачився перед журналістом та пообіцяв провести службове розслідування.

Начальник ВЗГ ГУ МВС в Києві Володимир Поліщук у коментарі «Українській правді» сказав, що міліція затримала Мустафу Найєма через те, що він не показав документи. За його словами, беркутівці попросили Мустафу пред’явити документи, оскільки в нього «східний тип обличчя». Згодом в офіційному поясненні ВЗГ ГУ МВС у Києві цю версію спростували, натомість сказали, що перевіряли Мустафу Найєма, відпрацьовуючи повідомлення про пограбування на проспекті Свободи, де в жінки невідомі чоловік та жінка відібрали гроші, ювелірні вироби і мобільний телефон.

Як стало відомо згодом, того ж вечора, 13 грудня, «Беркут» перевіряв головного редактора журналу «Корреспондент» Віталія Сича. У нього перевірили документи, обшукали кишені, а також оглянули машину, яка належить його сестрі.

У столиці Судану Хартумі поліцейські висікли батогами жінку прямо на вулиці, на очах у перехожих, і ніхто не прийшов їй на допомогу.

Поліцейські наказали жінці підійти й сісти на землю. У разі відмови отримати 53 удару батогом, попередили жертву, що їй загрожує два роки в’язниці.

Жінка, намагаючись ухилитися від батога, кричала “Досить!” і кликала мати. Коли інший поліцейський побачив, що це знімають на відео, він засміявся, а потім приєднався до свого товариша по службі.

Ніхто не заступився за жінку. Її шмагали протягом півтори хвилини. У чому звинуватили жінку, на відео не повідомляється, але, за деякими припущеннями, її могли покарати за носіння штанів. На самому відео жінка одягнена як у штани, так і в довгу спідницю, що їх прикриває.

Пороття є досить поширеним покаранням на населеному переважно мусульманами півночі Судану. Але даний відеосюжет викликав таку хвилю обурення, що навіть судова влада країни почала розслідування інциденту.

Після оприлюднення цього матеріалу 50 жінок влаштували сидяче пікетування перед будівлею міністерства юстиції з плакатами протесту проти законів, що принижують жінок. Всі вони були арештовані спецпідрозділом поліції, яке оточило їх і витіснило з місця проведення акції.

Те, що сталося прокоментував Халід аль-Мубарак з посольства Судану в Лондоні. Дипломат сказав, що губернатор провінції Хартум зажадав покарати і звільнити поліцейських.

Жінку звинувачували у проституції, але, яким би не був її злочин, поведінка поліцейських є неприйнятною і ганебною, заявив представник посольства. Аль-Мубарак визнав, що тілесні покарання передбачені суданським законодавством, але з обмеженнями.

Тілесні покарання передбачені законами шаріату, які були включені в систему права в Судані в 1983 році. Це стало однією з причин, що спонукають переважно християнський південь країни до збройної боротьби за незалежність.

Нагадамо, у 2009 році суд Судану засудив жуналістку Любну Ахмед аль-Хусейна до штрафу розміром 209 доларів за носіння брюк в громадському місці, розцінивши дії жінки як “непристойні”.

Узгоджений текст проекту закону, який парламент має розглянути цього тижня разом з проектом «Про доступ до публічної інформації»

Як повідомив голова Комітету з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко на прес-конференції, яка відбулася 10 грудня, переговорна група з доопрацювання законопроектів завершила роботу над проектами закону «Про доступ до публічної інформації» (№2763) та нової редакції закону «про інформацію» (№7321).

Законопроект №7321 спершу називався «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо забезпечення доступу до публічної інформації, був внесений Оленою Бондаренко, Володимиром Ландіком (фракція Партії регіонів) та Юрієм Стецем («НУ-НС»), і тепер стане новою редакцією закону «Про інформацією».

Член комітету Олена Бондаренко зазначила, що наразі внесені всі правки, і в учасників переговорної групи не залишилося жодних суперечностей: «Ті, законопроекти, які будуть винесені у зал, влаштовують і громадськість, і третій сектор, і журналістів, і владу».

За словами пані Бондаренко, у новій редакції закону «Про інформацію» основними змінами є уточнення та розширення поняття цензури. Також була зведена до формальності акредитація журналістів та зрівняна у правах акредитація іноземних та українських журналістів, тобто для перших була скасована обов’язкова акредитація у МЗС. У новому документі також з’явилась норма, що журналіст може безперешкодно відвідувати приміщення владних установ та відкриті заходи, які ними провадяться, якщо інше не передбачене законодавством.

Публікуємо узгоджений текст законопроекту №7321 «Про інформацію».

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про інформацію»

(нова редакція)

Цей Закон регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

документ – матеріальний носій, який містить інформацію, основними функціями якого є її збереження, передавання в часі і просторі;

захист інформації – це сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї;

інформація – будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;

суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб’єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 2. Основні принципи інформаційних відносин

Основними принципами інформаційних відносин є:

гарантованість права на інформацію;

відкритість, доступність інформації, свобода її обміну;

достовірність і повнота інформації;

свобода вираження поглядів і переконань;

правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації;

захищеність особи від втручань в її особисте та сімейне життя.

Стаття 3. Державна інформаційна політика

1. Головними напрямами державної інформаційної політики є:

забезпечення доступу кожного до інформації;

забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;

створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;

забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів владних повноважень;

створення інформаційних систем і мереж інформації, розвиток електронного врядування;

постійне оновлення, збагачення та зберігання національних інформаційних ресурсів;

забезпечення інформаційної безпеки України;

сприяння міжнародній співпраці в інформаційній сфері та входженню України в світовий інформаційний простір.

Стаття 4. Суб’єкти і об’єкт інформаційних відносин

1. Суб’єктами інформаційних  відносин є:

фізичні особи;

юридичні особи;

об’єднання громадян;

суб’єкти владних повноважень.

2. Об’єктом інформаційних відносин є інформація.

Стаття  5. Право на інформацію

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Стаття 6. Гарантії права на інформацію

1. Право на інформацію забезпечується:

створенням механізму реалізації права на інформацію;

створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів;

обов’язком суб’єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність та прийняті рішення;

обов’язком суб’єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію;

встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 7. Охорона права на інформацію

1. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує
всім суб’єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

2. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел
одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб’єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких
порушень його права.

3. Забороняється вилучення і знищення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів, крім встановлених законом випадків або на підставі рішення суду.

4. Права на інформацію, створену в процесі діяльності фізичної чи юридичної особи, суб’єкта владних повноважень або за рахунок фізичної чи юридичної особи, Державного бюджету України, місцевого бюджету, охороняються в порядку, визначеному законодавством.

Стаття 8. Мова інформації

 Мова інформації визначається Законом “Про мови в Україні”, іншими за­конодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та уго­дами, ратифікованими Україною.

Стаття 9. Основні види інформаційної діяльності

1. Основними видами інформаційної діяльності є: створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона, захист інформації.

Розділ II. ВИДИ ІНФОРМАЦІЇ

Стаття 10. Види інформації за змістом

За змістом інформація поділяється на такі види:

інформація про особу;

інформація довідково-енциклопедичного характеру;

інформація про стан довкілля (екологічна інформація);

інформація про товар (роботу, послугу);

науково-технічна інформація;

податкова інформація;

правова інформація;

статистична інформація;

соціологічна інформація;

інші види інформації.

Стаття  11. Науково-технічна інформація

1. Науково-технічна інформація – це будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

2. Правовий режим науково-технічної інформації визначається законом про науково-технічну інформацію, іншими законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

3. Ця інформація є відкритою за режимом доступу, якщо інше не встановлено законами України.

Стаття 12. Статистична інформація

1. Статистична інформація – це документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства.

2. Офіційна державна статистична інформація підлягає систематичному оприлюдненню.

3. Держава гарантує відкритий доступ суб’єктів інформаційних відносин до офіційної державної статистичної інформації, за винятком інформації, доступ до якої обмежений згідно із законом.

4. Правовий режим державної статистичної інформації визначається законом про державну статистику, іншими законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 13. Податкова інформація

1. Податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

2. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Стаття 14. Правова інформація

1. Правова інформація – це будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

2. Джерелами правової інформації є Конституція, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

3. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.

Стаття 15. Інформація про фізичну особу

1. Інформація про фізичну особу – персональні дані, інші відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу.

2. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.  До конфіденційної інформації про фізичну особу зокрема належать: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.

Стаття 16. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація)

1. Інформація про стан довкілля (екологічна інформація) – відомості та/або дані про:

стан складових довкілля та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

фактори, що впливають або можуть впливати на складові довкілля (речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми);

стан здоров’я та безпеки людей, умови життя людей, стан об’єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових довкілля.

2. Правовий режим інформації про стан довкілля (екологічної інформації) визначається законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

3. Інформація про стан довкілля, крім інформації про місця розташування військових об’єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Стаття 17. Інформація про товар, роботу та послугу

1. Інформація про товар, роботу та послугу – відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги).

2. Інформація щодо впливу товару, роботи та послуг на життя та здоров’я людини не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

3. Правовий режим цієї інформації визначається законами про захист прав споживачів, про рекламу, іншими законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 18. Інформація довідково-енциклопедичного характеру

1. Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це систематизовані, документовані, публічно оголошені або іншим чином поширені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

2. Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали, електронні бази та банки даних, архіви різноманітних довідкових інформаційних служб, мереж та систем, а також довідки, що даються уповноваженими на те органами державної влади та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційно-телекомунікаційними системами.

3. Правовий режим цієї інформації визначається законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 19. Соціологічна інформація

1. Соціологічна інформація – це будь-які документовані відомості про ставлення до окремих осіб, подій явищ, процесів, фактів тощо.

2. Правовий режим цієї інформації визначається законами України та міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 20. Доступ до інформації

1. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

2. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Стаття 21. Інформація з обмеженим доступом

1. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

2. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відносини, пов’язані з правовим режимом персональних даних, регулюються законом.

3. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

4. До інформації з обмеженим доступом не може бути віднесено такі відомості:

1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці фізичних осіб;

3) про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло,  медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

4) про факти порушення прав і свобод людини і громадянина;

5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

РОЗДІЛ ІІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ЖУРНАЛІСТІВ, ЗАСОБІВ  МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЇХ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття 22. Масова інформація та її засоби

1. Масова інформація – це інформація, яка поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб.

2. Засоби масової інформації – це засоби, призначені для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації.

Стаття 23. Інформаційна продукція та інформаційна послуга

1. Інформаційна продукція – це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення потреб суб’єктів інформаційних відносин. Інформаційною послугою є діяльність з надання інформаційної продукції споживачам з метою задоволення їхніх потреб.

2. Інформаційна продукція та інформаційні послуги є об’єктами цивільно-правових відносин, що регулюються цивільним законодавством України.

Стаття 24. Заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації

1. Забороняється цензура – будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації.

Ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі законів України, а також на накладення судом заборони на поширення інформації.

2. Забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб’єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом.

3. Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, тягне за собою відповідальність згідно із законами України.

Стаття 25. Гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів

1. При виконанні професійних обов’язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом.

2. Журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим в розумні строки їх посадовими і службовими особами, крім випадків, визначених законодавством.

3. Журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації, крім випадків, коли його зобов’язано до цього рішенням суду на основі закону.

4. По пред’явленні документа, який засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій, крім випадків, передбачених законом.

5. Журналіст має право поширювати підготовлені ним матеріали (фонограми, відеозаписи, письмові тексти тощо) за власним підписом (авторством), під умовним ім’ям (псевдонімом).

6. Журналіст засобу масової інформації має право відмовитися від авторства (підпису) на матеріал, якщо його зміст після редакційного редагування (правки) буде суперечити його переконанням.

7. Права та обов’язки журналіста, працівника засобу масової інформації, визначені цим законом, поширюються на зарубіжних журналістів, працівників зарубіжних засобів масової інформації.

Стаття 26. Акредитація журналістів, працівників засобу масової інформації

1. З метою створення сприятливих умов для здійснення їх професійної діяльності суб‘єкт владних повноважень може здійснювати акредитацію журналістів, працівників засобів масової інформації. Усі дії, пов’язані з акредитацією, повинні ґрунтуватися на принципах відкритості, рівності, справедливості з метою забезпечення права громадськості на одержання інформації через засоби масової інформації. Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови у допуску журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб‘єкт владних повноважень.

2. Акредитація журналіста, працівника засобу масової інформації здійснюється безоплатно на підставі його заяви або подання засобу масової інформації.

У заяві, поданій журналістом, працівником засобу масової інформації зазначаються його прізвище, ім’я та по батькові, адреса, номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо така є. До заяви додаються копії документів, що посвідчують особу та засвідчують його професійну належність.

В поданні засобу масової інформації зазначаються його повне найменування, дата і номер реєстрації, адреса, адреса електронної пошти, якщо така є, номер засобу зв’язку, прізвище, ім’я та по батькові журналіста, працівника засобу масової інформації, щодо якого вноситься подання. До подання додаються копії документів, що посвідчують особу.

В акредитації не може бути відмовлено в разі подання усіх документів, передбачених цією частиною статті.

Суб‘єкт владних повноважень може встановлювати спрощений порядок акредитації.

3. Порядок акредитації, визначений суб’єктом владних повноважень, підлягає оприлюдненню.

4. Суб’єкти владних повноважень, що здійснили акредитацію журналістів, працівників засобів масової інформації, зобов’язані сприяти провадженню ними професійної діяльності; завчасно сповіщати їх про місце і час проведення сесій, засідань, нарад, брифінгів та інших публічних заходів; подавати їм інформацію, призначену для засобів масової інформації; а також сприяти створенню умов для здійснення запису і передачі інформації; сприяти провадженню їх діяльності щодо проведення інтерв’ю, отримання коментарів посадових осіб.

5. У випадку, коли захід проводиться відповідно до міжнародних або інших спеціальних протоколів, можуть встановлюватись особливі умови допуску журналістів до такого заходу. Такі особливі умови оприлюднюються на офіційному веб-сайті відповідного суб’єкта владних повноважень до проведення заходу.

6. Журналіст, працівник засобу масової інформації зобов’язаний дотримуватися встановлених суб’єктом владних повноважень правил внутрішнього трудового розпорядку, не перешкоджати діяльності його службових та посадових осіб.

7. Суб’єкти владних повноважень, що акредитували журналіста, працівника засобу масової інформації, приймають рішення про припинення акредитації у разі:

подання ним відповідної заяви;

неодноразового грубого порушення ним обов’язків, визначених цією статтею;

звернення засобу масової інформації, за поданням якого була здійснена акредитація.

8. У рішенні про припинення акредитації вказується посадова особа чи службова особа (суб’єкт владних повноважень), яка прийняла відповідне рішення, дата прийняття рішення, підстава для прийняття рішення та порядок його оскарження. Письмове повідомлення про припинення акредитації видається або надсилається засобу масової інформації або журналістові, працівникові засобу масової інформації протягом п‘яти робочих днів з дня прийняття відповідного рішення.

9. Рішення про припинення акредитації може бути оскаржене у суді в установленому порядку.

Розділ IV. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ

Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію

1. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Стаття 28. Неприпустимість зловживання правом на інформацію

1. Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

Стаття 29. Поширення суспільно необхідної інформації

1. Інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо ця інформація є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

2. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Стаття 30. Звільнення від відповідальності

1. Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

2. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію,  а  також  інші особисті немайнові права,  вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 Цивільного кодексу та  відповідним  законодавством  правом  на відповідь,  а також на власне тлумачення справи у тому  ж  засобі   масової   інформації  з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну  думку висловлено в брутальній,  принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, що висловила думку, оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати моральну шкоду.

3. Суб’єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

4. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні, про телебачення і радіомовлення, про інформаційні агентства та іншими.

Стаття 31. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди

1. У випадках, коли порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

2. Суб’єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації про себе та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

Розділ V. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства України застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122; 2006 р., №  15, ст.  128)

у статті 2123 слова «п’ятнадцяти до двадцяти п’яти» та «двадцяти п’яти до п’ятдесяти» замінити відповідно словами «двадцяти п’яти до п’ятдесяти» та «п’ятдесяти до вісімдесяти»;

 у статті 212-26:

а) слова «двадцяти п’яти» замінити словом «тридцяти»;

б) абзац перший частини 2 викласти в такій редакції: «Неправомірна відмова особи у наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у разі якщо така інформація підлягає наданню на вимогу правоохоронних органів, Рахункової палати, -»

2) частину першу статті 200 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 – 44, ст. 356) викласти в такі редакції:

«1. Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді»;

3) абзац дванадцятий статті 1 Закону України «Про державну статистику» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 43, ст. 608) викласти в такій редакції:

«статистична інформація – це документована інформація, що дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя суспільства».

4) у Законі України «Про науково-технічну інформацію» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 33, ст. 345):

абзац другий статті 1 викласти в такій редакції:

«науково-технічна інформація – це будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді»;

в абзаці першому статті 2 слова «документована на будь-яких носіях або публічно оголошувана» виключити;

5) у Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 1, ст. 1):

статтю 27 виключити;

у статті 40:

 назву статті викласти у такій редакції:

«Стаття 40. Створення представництв зарубіжних друкованих засобів масової інформації»;

частину третю виключити;

6) у Законі України «Про інформаційні агентства» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 13, ст. 83):

частину другу статті 37 виключити;

7) у Законі України «Про телебачення і радіомовлення» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 18, ст. 155; 2008 р., № 18, ст. 197) статті 45, 69 вилучити;

8) статтю 3 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., №  49, ст.  299) виключити.

4. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Проект Житлового кодексу України готується до другого читання. На відміну від Податкового, він стосується кожного громадянина. Але ані депутати, ані урядовці поки не ініціювали громадське обговорення.

Харківська правозахисна група вимагає прозорого та всебічного розгляду законопроекту. І правозахисники, і експерти вважають, що кодекс скоріше захищає банкірів та будівельників, ніж звичайних громадян. Автори документу пропонують ввести пеню у розмірі 0,1 відсотка за кожний прострочений день несплати житлово-комунальних послуг. «Це, звичайно, допоможе примусити головних боржників – заможних українців – платити, але може стати загрозою для інших», – сказала в інтерв’ю Deutsche Welle юрист Людмила Клочко: «У Харкові співробітники «Міськелектротранса» упродовж півроку отримують неповну заробітну платню, із затримкою. Та чи передбачена законом пеня за прострочену заробітну платню, пенсію, соцвиплати? Ні»,- каже юрист.

Загроза відселення

Нині діючий Житловий кодекс від 1983 року захищає право кожного на житло. Згідно з новим проектом, примусово можуть відселити будь-кого, якщо, наприклад, виник суспільний інтерес. Що це за інтерес? – автори Житлового кодексу не деталізують, посилаючись на Земельний кодекс.

«У цьому законі абсолютно чітко прописано, що суспільним інтересом є об’єкти нацбезпеки, де замовник Міноборони або СБУ, енергооб’єкти, об’єкти інфраструктури, великі житлові комплекси та інше. Ніде не прописана можливість людини боротися за те, щоб залишиться на своєму місці»,- констатує юрист Клочко.

У проекті кодексу  немає і стовідсоткової гарантії щодо компенсації або надання іншого житла або земельної ділянки, зауважує експерт Європейської бізнес-асоціації Ігор Балака. Він бачить у кодексі ще і «неприхований  інтерес» банкірів, які все ж таки хочуть домогтися безпроблемного відселення кредиторів-боржників: «Стаття 129 передбачає стягнення у разі прострочення платежу. Але порядку відселення та відбирання житла не передбачає. Якимось іншим актом буде відрегульовано цей механізм. Та людей просто виштовхнуть на вулицю»,- попереджає Ігор Балака.

Модернізація та благоустрій

Попри усі знаки запитання щодо проекту Житлового кодексу, він закладає нові можливості для модернізації житлового фонду. На думку Ігоря Балаки, документ відкриває шлях інвесторам та надає їм гарантії. Документ передбачає обов’язкове створення ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків –ред.), яке самостійно обирає управляючу кампанію: «Як правило прописуються інвестиції, які йдуть у цей будинок. Тут люди та компанія вступають у господарські стосунки, підписують договір. І компанія починає надавати більш якісні послуги», – каже Балака.

Можливостей для модернізації українського ЖКГ юрист Людмила Клочко у цьому проекті кодексу не бачить. Вона не вірить у ефективність управляючих компаній. А відновити зношені на 70% мережі може тільки держава. Але, каже юрист, саме держава, а не населення, і є головним боржником за комунальні послуги. Адже уряд вчасно не розраховується  з комунальниками за пільговиків та субсидії.

В справі Якова Строгана, дуже хворого, побитого у Київському райвідділі м. Харкова, є багато порушень фундаментальних прав людини. Але ніхто не звернув уваги на те, що порушено його право на презумпцію невинуватості.

От що сказав на камеру журналістам АТН Олександр Гапура, заступник начальника міського управління міліції: «Он является потенциальным преступником, и, чтобы люди жили спокойно в нашем городе, такие люди должны сидеть в тюрьме”.

Дуже цікаве уявлення про презумпцію невинуватості!

Адже провина Строгана ніким і ніяк не доведена,  сам він її не визнає, справа по суті не слухалась. То хто дає право слідчим називати Строгана злодієм?

Напроти, є підстави вважати, що Яків Строган двічі піддавався жорстоким катуванням у Київському  РВВС. Але одна з цих справ закрита, а друга не викликала зацікавлення ані у судді, ані в прокуратурі, і вірогідність того, що прокуратура Київського району не дуже охоче її розглядатиме, є дуже високою.

То що це за подвійна мораль? І як  повинен почуватися при таких правоохоронних органах громадянин України?

А те, що представники правоохоронних органів і дружина потерпілого відверто звинувачують Строгана в замаху на вбивство, вже робить життя дружини і дітей Строгана справжнім пеклом.

І в дитячому садочку, і сусіди, і знайомі потерпілого, за свідченням Анни Строган, звинувачують її чоловіка у злочині, ображають їх, кажуть, що він злочинець. Знервована жінка, яка вимушена бачити свого закатованого чоловіка, на межі нервового зриву. Слова Тетяни Марченко, дружини постраждалого, яка публічно звинуватила Якова  у тому, що він вдарив її чоловіка, дістав ніж та почав його різати з метою вбити, наносив удари у серце і сонну артерію, Анна Строган коментує так:

«Из-за чего вышла ссора я не поняла, т.к. была занята ребенком. Они стояли, шутили и смеялись. Потом стали ссориться. Мы пошли с Яковом и ребенком, поднялись домой. А Сергей Марченко тоже ушел. Зайдя в ванную, я услышала хлопок входной двери и треск моего телефона. Звонила Таня Марченко. Она сказала, что Сергей пошел драться, я бегу за ним. Я услышала крики под окнами.

Я увидела с балкона, что под подъездом Сергей первый ударил моего мужа. Яков упал на спину, опираясь руками. В руках у него ничего не было. Одет он был из-за сильной жары в шорты и сланцы. Потом Яков поднялся и нанес рукой, в которой точно ничего не было, ответный удар. После чего Сергей упал под козырек, и Яков тоже скрылся. В этот момент Таня с криком подбежала к ним и тоже скрылась под козырьком. После чего мой муж побежал в сторону дороги, объяснив мне, что он не хотел драться с женщиной. Через минуту он пришел домой и объяснил, что у них произошла потасовка. Поэтому я совершенно не могла себе представить, что это обернется каким-то кошмаром».

Якщо у наших правоохоронних органах і презумпції невинуватості немає, і є повна в цьому погодженість з іншими правоохоронними органами, що людей можна бити, принижувати, катувати, затримувати всупереч закону, вимагати гроші – то де ми зараз живемо: у Німеччині 1933-го року чи в СРСР -1937?

Цілу ніч із четверга на п’ятницю у Донецькому національному університеті в кабінеті головного бухгалтера Тетяни Лев тривав обшук. Правоохоронці вилучали усю фінансову документацію за останній рік у присутності господині кабінету. Це вже другий обшук за останню добу. При цьому міліція і охорона заблокували у будівлі донецького філфаку, де знаходиться кабінет бухгалтера, усіх, хто на момент обшуку був там присутній. Журналістів не впускали всередину. І нікого не випускали.

Бухгалтер донецького університету Тетяна Лев, дружина єдиного претендента на посаду ректора вишу, сьогодні вночі пережила вже третій обшук. Співробітники прокуратури з’явились надвечір, коли закінчився робочий день, і більшість працівників залишили корпус, де знаходиться кабінет пані Лев. Як розповіла Радіо Свобода правозахисник Марія Олійник, яка спостерігала за подіями, документи на обшук пред’явив Дмитро Дьяченко. Він представився слідчим прокуратури, але показав посвідчення капітана міліції. Після цього він та проректор ДонНУ Павло Правдівцев намагались потрапити в кабінет бухгалтера за відсутності Тетяни Лев, що юристи розцінюють як протизаконні дії.

Як тільки вчора приблизно о пів на дев’яту вечора на місце подій прибули журналісти, шукачі документів взагалі забарикадувались у корпусі. Проректор Павло Правдівцев, який весь час перебував на телефонному зв’язку з виконувачем обов’язків Петром Єгоровим і доповідав йому про ситуацію, віддав наказ зачинити всі три виходи з першого корпусу, з філологічного факультету і нікого не впускати і не випускати. Тільки через три години представникові Тетяни Лев, Євгенії Ратніковій, і правозахиснику Марії Олійник вдалось вийти з філфака.

«Павло Правдівцев, проректор з наукової роботи Донецького національного університету, якась новітня фігура, яка дві з половиною години утримувала нас і не випускала з приміщення», – сказала при виході пані Ратнікова.

Перед цим Правдівцев забрав у чергової усі ключі від корпусу під розписку і переховувався в одній із аудиторій, розповіли полонені. Визволитись з університету їм вдалось тільки тоді, коли вони почали погрожувати розбити вікна і викликати міліцію. Ввечері ані охорона, ані правоохоронці, ані троє проректорів, що знаходились в приміщенні філфаку, не звертали уваги на журналістів, які намагались потрапити у будівлю.

Мета – деморалізувати подружжя Лисенко-Лев

Речник обласної прокуратури Павло Зоря пізно ввечері в четвер відмовився пояснити такі радикальні дії правоохоронців.

«Досудове слідство доручили проводити прокуратурі міста. Я так розумію, в рамках даної справи проводяться якісь слідчі дії», – сказав він.

Ще вдалось поговорити з колишнім ректором Донецького університету Володимиром Шевченко. Він каже, що дії правоохоронців спрямовані на те, щоб налякати обраного колективом ректора Юрія Лисенка і його дружину Тетяну Лев.

«Проти мене само собою, та ще воно направлено на те, що чоловік Тетяни Лев Юрій Лисенко став переможцем конкурсу на посаду ректора», – сказав Шевченко.

Всю ніч Тетяна Лев залишалась наодинці з щонайменше, як ми бачили через вікно, співробітниками прокуратури, які повторно обшукували її кабінет, хоча другий обшук за добу є порушенням закону, стверджує правозахисник Євгенія Ратнікова. Її підзахисна під час обшуків перебуває на лікарняному, та це не спиняє правоохоронців, для двох обшуків за останню добу її відірвали від необхідних процедур у лікарні. Жінка погано почувається і морально виснажена.

У п’ятницю о десятій ранку в прокуратурі пообіцяють надати докладні пояснення з приводу того, що коїться у Донецькому університеті.

Наша ера, Східна Європа. Групи озброєних молодиків прочісують місто в пошуках НЕслов’ян. Групи озброєних НЕслов’ян шукають нападників. Замкнуте коло. Пекло в столиці Російської Федерації. Неофашистське пекло в “Третьому Римі”.

Я дуже сподівався, що цей матеріал мені не треба буде писати. Я дуже сподівався, що неонацистський бєспрєдєл в Москві 11 грудня – подія випадкова і не матиме наслідків.

11 грудня під час сутичок було затримано близько 70 осіб. Позавчора – затримано більше 1200 осіб, в яких конфісковано травматичну зброю і більше 200 ножів. Вочевидь, за декілька днів московська міліція згадали свої навички і запрацювала.

Одне з простих пояснень останніх подій – поліцейсько-фашистський режим Путіна-Мєдвєдєва. У той час, коли у серці імперії Газпрому, поруч з Кремлем, озброєні фанатики вбивали людей лише за колір шкіри, прем’єр-міністр Владімір Путін розслаблявся у колі світових зірок та коряво награвав щось на роялі. За оцінками російських активістів натовп, що зібрався 11 грудня, при бажанні міг би взяти штурмом Кремль – міліція просто б не встигла б зреагувати. Парадокс: на мітингах правозахисників за свободу мирних зібрань на 200 мітингуючих – більше 1000 повністю екіпірованих ОМОНівців у шоломах. 11 грудня на Манежній площі була парочка ОМОнівців на багатотисячний натовп.

Мер Москви Сергій Собянін заявив в ефірі Першого каналу російського телебачення: “Міліція буде і надалі жорстко придушувати провокації і насильство”. З першого погляду ніби нормальна заява. Однак один нюанс – міліція буде придушувати саме жорстоко. Навіть на рівні мовного коду російська влада зосереджена на жорстокості. Ще свіжі в пам’яті заява Владіміра Путіна “Будем в сортирах мочить”. Останні років десять російська влада тільки й робить, що “мочит в сортире” народ Російської Федерації.

У чому ж полягає “особливе” призначення ОМОНу? Важко зрозуміти. Скоріш за все в розгоні мітингів опозиції та правозахисників, побитті пенсіонерів на маршах незгодних та інших значно жахливіших речах. В чому полягає скаженість ОМОНу? Вони всі проходили через гарячі точки та вбивали людей. У них в голові є лише накази начальства. ніякого гуманізму та відчуття цінності людського життя. Український “Беркут” такої практики не мав, хоча й там є багато патологічних садистів.

Чому 11 грудня ОМОН не робив майже нічого? За повідомленнями російських правозахисників, московська міліція просто мала наказ не особливо протистояти масовим безладам. Був наказ – намагатися не допускати вбивства безпосередньо під час безладу. Дивитися, як калічать людей, – будь ласка. А от вбивств краще не треба. Для іміджу держави наслідки поганенькі.

Було спущено гачок початку репресій, закручування гайок, ескалації міжетнічного конфлікту. У 2002 році ксенофобські погроми (теж почалися з Манежної площі!) стали формальним приводом для створення законів для боротьби з “екстремізмом”. Під “екстремістами” російська влада дуже часто має на увазі правозахисників, анархістів, соціальних активістів тощо. Можливо, цього разу, державний репресивний апарат Російської Федерації допустив конфлікт для остаточного знищення права на мирні зібрання у майбутньому під приводом безпеки громадян. Аналогію хочете? У нас досі депутати хочуть прийняти сумнозвісний законопроект №2450, який фактично заборонить вуличні протести.

Ви думаєте, що в Україні таке неможливо? Зверніть тоді увагу на матеріал з сайту ТСН (новини телеканалу 1+1) із заголовком “Націоналісти “покарали збоченців-педерастів” за акцію “Анти-Йолка” в Києві”. І це стаття про напад неонацистів на учасників правозазхисного мітингу! Якщо таке пише відомий ЗМІ, то що вже говорити про думки пересічних громадян? Гидко також читати повідомлення на форумах різноманітних “українських націоналістів”, в яких “патріоти” із захопленням смакують подробиці московських жахіть і мріють про щось аналогічне в Україні.

Неонацисти на вулицях та насильство на расовому підґрунті має корені в загальній побутовій нетерпимості. За аналогією, суспільство – розчин солі. Коли концентрація солі мала, то кристали не з’являються. Якщо збільшити концентрацію – з’являться й кристали. Кристали – це акти насильства (вбивства, напади). Кожен, хто на побутовому рівні думає, що чимось кращий за “кавказця” або “негра” – опосередковано винуватий у вбивствах. Саме на цих людях моральна відповідальність за невмотивоване та безсенсовне насильство на вулицях міст.

Фото з сайту: http://www.islamnews.ru

У поліцейській державі, на яку де-факто перетворилася Україна, важко говорити про дотримання прав громадянина — незалежно від його національності. Та чи не найгірше, мабуть, ромам (циганам). Серед тисяч повідомлень кримінальної хроніки про злочини (без зазначення того, що вони скоєні українцями чи росіянами) ви завжди побачите кілька, в яких обов’язково підреслено етнічну належність правопорушників — «циганської зовнішності», що кидає тінь на всіх представників ромського народу і є одним з виявів ксенофобії. Так, ромів справді легко відрізнити від слов’ян, чим і користуються недобросовісні українські міліціонери, запроваджуючи так званий фейс-контроль. Представників цієї національності незаконно зупиняють, вимагають показати документи, затримують, дактилоскопіюють тощо.

Таке 6 грудня трапилося на вокзалі в Миргороді. Четверо ромів, які поверталися додому на Луганщину, чекали прибуття поїзда. До Миргорода вони приїздили на похорон. Окрім цвинтаря і будинку родини померлого ніде не були. Але п’ятеро правоохоронців забрали ромів до відділку, не зваживши на те, що в людей пропадуть квитки (кожен по 100 грн.) і що син небіжчика привіз свідоцтво про смерть батька.

Керував «операцією» начальник карного розшуку Миргородського МРВВС Василь Кириченко, якого в місті поза очі називають «беспредельщиком». У затриманих забрали квитки, паспорти й гроші — майже 2300 гривень, а також чотири пляшки вина й горілки. Жінок змусили роздягтися, щось шукали в їхніх речах.

Ромів тримали близько трьох годин. Принижували, залякували. Міліціонери не представилися, вони то заходили, то виходили з кабінету, конкретних звинувачень не висували. Казали, що всі цигани — злочинці і місце їм у тюрмі. Старший серед ромів Василь Кроліченко відповів, що служив в Афганістані, й не розуміє, чому міліціонери чинять над ним таку наругу. «Та що ти брешеш, ні в якому Афгані ти, циган, не служив!» — глузували міліціонери. А потім один з них, якого всі називали Серьожею, взяв дезодорант, спрямував струмінь на голову Василя Кроліченка й чиркнув запальничкою. Волосся на голові зайнялося. Серьожа заходився реготом. Йому явно було до вподоби мучити й принижувати людей, які годилися йому в батьки.

Олену Петренко в окремому кабінеті допитував сам В.Кириченко. Він кричав на неї, погрожував, обзивав, хапав за руки, бив текою по обличчю, жбурнув в обличчя її ж сумку. На крик і шум до кабінету зайшла 62-річна Оленина хрещена мати Клавдія Карабоненко. Вона спитала в Кириченка, на якій підставі він так поводиться. Але той з брудною лайкою вигнав Карабоненко з кабінету.

Близько першої години ночі сьомого грудня луганчан відпустили з вимогою з’явитися до Миргородського МРВВС на дев’яту ранку.

Роми прийшли, довго чекали, доки закінчиться планірка. Я тим часом устигла повідомити про НП заступникові начальника ГУМВС у Полтавській області Олекасандру Острянину, мала телефонну розмову з виконувачем обов’язків начальника миргородської міліції Володимиром Піскуном. Останній дав своєму підлеглому В.Кириченку, м’яко кажучи, не вельми позитивну характеристику, сказавши, що на нього часто скаржаться. На запитання, чому ж керівництво міськрайвідділу не поставить Кириченка на місце, спантеличив відповіддю: «Та на нього немає ніякої управи!». Через півгодини це підтвердили й луганські роми, яких відпустили з міліції. Миргородським «охоронцям порядку» начхати на те, що про їхнє свавілля знають у ГУМВС: з відібраних (точніше, вкрадених грабіжниками у погонах — називаймо речі своїми іменами) 2300 гривень циганам повернули тільки 1600. Пояснили тим, що, мовляв, міліціонери, які вилучали гроші, вже закінчили свою зміну й пішли… додому.

В.Піскун сказав, що вважає затримання циган цілком законним, що його підлеглі своїх повноважень не перевищували, а службове розслідування проводитиметься тільки в тому разі, якщо від скаржників надійде офіційна заява. Розрахунок був на те, що роми, не знаючи до пуття куди звертатися, побояться скаржитися. І цього разу все минулося б «без зайвого галасу», якби не втрутилася громадська правозахисна організація — Полтавський обласний медіаклуб. До речі, є підстави припустити, що керівник не лише потурає своїм підлеглим у порушенні закону, а й що його лояльність підкріплена грошовими знаками. Мене здивувало, що навіть в обласній міліції я не почула ані слова обурення діями миргородських міліціонерів, наче йшлося про щось цілком звичне й нормальне…

Якщо навіть за численні смерті молодих здорових людей у райвідділах досі нікого з міліціонерів не покарано, то «обсмалити» людину наче свиню, принизити її людську гідність для правоохоронців — певно, взагалі безневинний жарт.

А поки в прокуратурі Полтавської області, обласній міліції розглядають скарги луганських ромів, начальник Миргородського карного розшуку В.Кириченко натякнув Ігорю Сідненку, чийого батька приїздила ховати рідня з Донбасу: «Якщо родичі не заберуть скарги, в тебе можуть знайти… наркотики»…

Прокуратура Криму висунула звинувачення у спротиві правоохоронцям керівнику секретаріату Меджлісу кримськотатарського народу Заіру Смедляєву. За справою, порушеною після мітингу кримських татар у 2006 році, йому загрожує до 4 років позбавлення волі.

Як повідомили у Прокуратурі Криму, Заіра Смедляєва звинувачують в участі у масових заворушеннях та спротиві працівникам правоохоронних органів. Кримінальна справа за фактом порушення громадського порядку була порушена міліцією ще 2006 року, але кілька місяців тому прокуратура автономії її реанімувала і дуже швидко передала до суду.

Керівник секретаріату Меджлісу, якого вважають правою рукою Рефата Чубарова, за версією правоохоронців, організував 22 червня 2006 року пікетування Апеляційного суду Криму, коли там слухалася справа за звинуваченнями групи кримських татар у нападі і побитті журналістів кількох телеканалів, а також відвідувачів сімферопольського бару «Коттон клаб», що сталося 2003 року.

Після того, як судовий розпорядник оголосив, що до залу суду через відсутність місць ніхто не увійде, серед учасників пікету виникли заворушення, люди силою спробували прорватися до приміщення суду, сталися сутички із правоохоронцями, в результаті яких постраждали кілька міліціонерів.

За Седляєвим – Соборна мечеть і Рефат Чубаров?

Офіційної реакції Меджлісу на переслідування одного з його керівників поки що нема. Сам Заір Смедляєв заявив Радіо Свобода, що вбачає у діях прокуратури політичний та етнічних підтекст.

«Я розцінюю цю кримінальну справу як політичне замовлення, – каже він. – За цим стоїть спроба залякати весь кримськотатарський народ, всіх простих жителів Криму, щоб вони не намагалися протистояти беззаконню, насамперед, у земельній сфері. Щоб можна було безперешкодно «дерибанити» землю і зіштовхувати громадян однієї національності чи конфесії з іншою».

Заір Смедляєв також заявив, що таким чином влада готується до знесення постійного пікету кримських мусульман на місці, де вони збираються звести Соборну мечеть і де заборонила це будівництво місцева влада. Саме він є формальним організатором цього пікету, що триває уже 4 роки поспіль.

Разом з тим, аналітик Кримського незалежного центру політичних дослідників Ян Синицин висловив припущення, що кримінальна справа проти Заіра Смедляєва насамперед спрямована проти першого заступника голови Меджлісу Рефата Чубарова. Саме йому хотів би передати головування у Меджлісі беззмінний упродовж останніх десятиліть лідер кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв. На думку аналітика, у влади, очевидно, є інші претенденти – більш лояльні і зговірливі, аніж Рефат Чубаров.

Фото з сайту: http://www.radiosvoboda.org/

23 грудня 2010 о 8 ранку, активіста “Дорожнього контролю ” Руслана вже втретє безпідставно зупинили працівники ДАІ.

Нагадаємо, що ще недавно, вночі 21 грудня, нашого водія зупиняли ДАІшники і намагалися розвести “на п’янку”. У результаті інспектора продемонстрували повне незнання законодавства і з ганьбою поїхали.

Але, мабуть, ДАІ вирішила помститися активісту “ДК “.

Отже, зупинивши автомобіль на перехресті в житловому масиві Оболонь, один з інспекторів підійшов до водія і зажадав показати документи. Руслан природно висловив прохання показати службове посвідчення. Інспектор пред’явив “ксиву” на ім’я Камуннікова Андрія Володимировича.

У наступну секунду, його напарник підходить до автомобіля, відкриває центральний замок, і з криками “що ти п’яний бля * ь, сюди нах * й руки” почав витягати активіста “Дорожнього контролю”з автомобіля!

ВІДЕО:

Колишніх міністрів уряду Тимошенко затримують та піддають кримінальному переслідуванню за надуманими звинуваченнями із застосуванням вибіркового підходу, вважають правозахисники.

Генеральний прокурор України Віктор Пшонка повідомив, що вісім колишніх міністрів та віце-прем’єрів уряду Тимошенко заарештовані за звинуваченням в розтраті мільярдів доларів. Серед найвідоміших потерпілих – екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, екс-міністр транспорту Віктор Бондар, екс-виконувач обов’язків міністра оборони Валерій Іващенко, колишній перший заступник голови “Нафтогазу України” Ігор Діденко та екс-голова Митної служби Анатолій Макаренко.

Затримані та перебувають під слідством: екс-міністр охорони довкілля Георгій Філіпчук, колишній перший заступник міністра юстиції Євген Корнійчук. Оголошена в розшук екс-голова Держказначейства Тетяна Слюз, а екс-міністр економіки Богдан Данилишин затриманий в Празі.

Загалом, за словами Пшонки, проти представників попереднього уряду порушено 18 кримінальних справ, слідство з вісьмох вже завершене. Водночас президент Віктор Янукович заявляв у минулий четвер, що проти міністрів уряду Тимошенко порушено до 30 кримінальних справ.

Колишніх переслідують – у нинішніх імунітет?

Опозиційні політики та більшість незалежних експертів вбачають в цьому політичну розправу над опонентами. А правозахисники звертають увагу на кричущі порушення прав заарештованих: “В більшості тих справ люди не отримували жодного зиску від рішень, які вони ухвалювали. І тому є проблема з дотриманням права на справедливий суд”,- сказав Deutsche Welle виконавчий директор української Гельсінської спілки з прав людини Володимир Яворський.

Крім цього, за словами Яворського, формула багатьох справ  “зловживання службовим становищем” є дуже неконкретна. А в половині справ є ознаки вибіркового підходу, коли карне переслідування членів попереднього уряду вчиняється за такі самі дії, які тепер безкарно чинять міністри уряду нинішнього.

Кругова порука

Як приклад правозахисник навів порушення нинішнім урядом тендерних процедур з відбору учасників аудиту діяльності уряду Тимошенко. Відбір відбувся без жодного конкурсу, але за нього були виплачені десятки мільйонів державних коштів, твердить Яворський.

Апеляції на ці порушення має розглядати Вищій суд з цивільних кримінальних справ, сказав Яворський. Але заступником голови суду є рідний брат нинішнього генпрокурора. А це, як зазначив Яворський, “створює проблему з судовою системою України взагалі”.

“Хабарники тремтять, коли вони накрали лише для своїх потреб. Але хабарники вже нічого й нікого не бояться, коли ж вони награбували достатньо, щоб поділитися з іншими”
Марк Тулій Ціцерон

Кожне остаточне рішення Європейського суду з прав людини в справах проти України, якими визнано порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, – у контексті національного кримінально-процесуального законодавства є повідомленням про злочин, яке містить достатньо підстав для порушення кримінальної справи. Принаймні, за фактом службового злочину та/чи злочину проти правосуддя.

Якщо на вдаватися до глибокого теоретичного дослідження шкоди, завданої правам людини, то про кримінально-карний характер порушення таких прав свідчить, щонайменше, сума визначеної Європейським судом справедливої сатисфакції.

Вона в більшості справ у сто й більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, і підлягає виплаті потерпілим громадянам України виключно за рахунок Державного бюджету; і яка за своїм правовим змістом є “істотною шкодою”, тобто необхідною ознакою об’єктивної сторони переважної більшості складу службових злочинів за Кримінальним кодексом України.

А справедлива сатисфакція за рішенням Європейського суду – є нічим іншим як достатнім доказом несправедливого та свавільного поводження українських правоохоронців із людиною та її правами.

І ці права порушила не віртуальна та безтілесна держава. Над ними поглумилися цілком конкретні чиновники, чиї конкретні посади та прізвища прямо зазначаються в матеріалах справ міжнародного суду.

Про суб’єктивну сторону службових злочинів, умисел, спрямований на порушення прав людини, переконливо свідчить той факт, що жоден засіб юридичного захисту – звернення до прокуратури, суду – виявився неефективним та не здатним усунути порушення прав людини на національному рівні.

Нинішній же стан речей гарантує надто вільготне життя міліціонерам, прокурорам та суддям, які неправомірно затримали та катували, неналежно розслідували та неправосудно судили. Адже за вчинені ними порушення прав людини – розраховується держава, кожен її громадянин, який справно платить податки.

Наполеону приписують авторство висловлювання про наявність лише двох важелів, за допомогою яких можна впливати на людей: це страх та власний інтерес.

Українське чиновництво, принаймні, те, чиє свавілля справедливо оцінене Євросудом, давно втратило будь-який страх перед Божими та людськими законами.

Замість Бога, який забороняє красти, кривосвідчити etc, вони створили собі за своїм образом та подобою нового “бога”, який заохочує до матеріального збагачення будь-яким шляхом.

Щодо законів держави, то за словами Марка Тулія Цицерона – “Хабарники тремтять, коли вони накрали лише для своїх потреб. Але хабарники вже нічого й нікого не бояться, коли ж вони награбували достатньо, щоб поділитися з іншими“.

Отже, немає ніякого страху в українського чиновника, який відкрито своїми ділами пропагує корупцію як національну ідею.

Лише власний корисливий інтерес піднімає українського чиновника з теплого крісла, як у Шевченківському “Кавказі”: “У нас навчіться! … В нас дери, Дери та дай, І просто і рай, Хоч і рідню всю забери …”

Менш поетично, але не менш драматично, сподіваюся, із зубним болем у серці, сказав про тотальну корупцію в державі України її теперішній президент Віктор Янукович: “Корупція в країні стала надзвичайною проблемою. … Я в Київ ніколи не їздив один, тому що рук бракувало. А коли летів літаком, то їхали дві-три машини слідом …”

Повертаючись до шалених виплат із держбюджету України, яка за рахунок цілого багатомільйонного народу вимушена платити за свавілля кількох тисяч псевдоправоохоронців, слід визнати очевидний факт: перед нами ніщо інше, як легалізований державою грабунок держави.

Як нещодавно публічно ствердив прем’єр Азаров, загальна сума позовів до України в Європейському суді з прав людини складає суму, яка перевищує державний бюджет України. А це вже, свого роду, державний суїцид.

Не думаю, що самогубство є метою держави.

І якщо це дійсно так, бо інакше так довго бути не може, – то за кожним рішенням Євросуду, винесеним проти України, повинно слідувати невідкладне порушення кримінальної справи. Далі – викриття винних державних службовців, притягнення їх до відповідальності, та відшкодування з кишень знахабнілих чиновників шкоди, завданої державі внаслідок порушення прав конкретної людини та виконання рішення Європейського суду в частині виплати за рахунок держбюджету справедливої сатисфакції потерпілим.

Лише тоді держава отримає справедливу сатисфакцію та повивертає кишені своїм корумпованим чиновникам.

Як гострий Дамоклів меч на тонкій кінській волосині, над головами кожного міліціонера, прокурора та судді щомиті тяжітиме невідворотна кримінальна справа та реальна кримінальна відповідальність за кожне порушення прав людини. Порушення, достатнім та належним чином установлене та доведене остаточним рішенням Європейського суду з прав людини, по кожній справі кожного громадянина України.

P.S. Арешт Луценка, кримінальна справа відносно Тимошенко чи ще десяток кримінальних справ щодо колишніх чи теперішніх високопосадовців держави – не можуть прикрити “наготу” українського судочинства.

Українське судочинство, образно кажучи, як король – голе.

Голе, допоки над ним відкрито сміються рядові українські міліціонери, прокурори та судді, залишаючись абсолютно безкарними, після того як за їхні злодіяння та свавільне порушення прав людини, встановлені в далекому Страсбурзі, розраховується Держава.