Право особи на захист та іншу правову допомогу передбачено ст. 59 Конституції України ще з 1996 року. Однак розвиток вітчизняного кримінально-процесуального законодавства останні десятиліття йшов, в першу чергу, по шляху вдосконалення інституту правового захисту підозрюваної, обвинуваченої, підсудної, засудженої та виправданої особи. Проблема правової регламентації права на захист свідків та інших учасників кримінального процесу довгий час залишалася поза увагою законотворців.

Ситуація змінилася після прийняття Конституційним Судом України рішення у справі за конституційним зверненням гр. Голованя І.В. щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) № 23-рп/2009.

У цьому рішенні КСУ однозначно встановив, що положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

При цьому у мотивувальній частині рішення КСУ зазначив, що конституційне право на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено, навіть за умови, коли це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі.

КСУ також визначив, що положення частини другої статті 59 Конституції України «для… надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура» треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Прийняття Конституційним Судом вказаного рішення викликало термінову необхідність вдосконалення норм процесуального законодавства. Як наслідок, з’явився нещодавно підписаний Президентом України Закон «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо права свідка на захисника та іншу правову допомогу» № 2395-VI, яким вносяться надзвичайно важливі зміни до низки норм КПК України. Правові аспекти прийнятого закону прокоментував для “УНІАН-Право” партнер адвокатського об’єднання «Актіо», керівник Департаменту кримінального права, адвокат Віталій СЕРДЮК.

Особи, що можуть бути захисниками свідків

Так, ст. 44 КПК України доповнено частиною 6, згідно з якою «як захисники свідка, запрошені ним для надання правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за участю свідка, допускаються особи, які відповідають вимогам частин другої і третьої цієї статті. Допуск захисника свідка до участі у справі здійснюється у порядку, передбаченому частиною п`ятою цієї статті».

Таким чином, Закон № 2395-VI розповсюдив вимоги, які передбачені для захисників підозрюваного, обвинуваченого, підсудного тощо, і на захисників свідків. Відтепер особи, залучені слідчим, прокурором чи судом до участі у кримінальній справі як свідки, отримали право запрошувати для свого захисту осіб, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У окремих випадках і в порядку, передбаченому КПК України, як захисники свідків можуть допускатися їх близькі родичі.

Згідно зі ч. 5 ст. 44 КПК України про допуск захисника свідка до участі в справі особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя будуть виносити постанову, а суд – ухвалу.

Відповідні зміни внесено і до ст. 69-1 КПК України, яка визначає обсяг прав свідка у кримінальній справі. Зокрема, частину 1 цієї статті доповнено пунктом 4-1, яким визначено, що свідок має право на обраного за власним бажанням захисника під час допиту чи проведення інших слідчий дій за своєю участю відповідно до КПК України та на іншу правову допомогу в порядку, встановленому законом, а також має право відмовитися від запрошеного ним захисника. Захисник може запрошуватися свідком, його законним представником, а також іншими особами на його прохання чи за згодою.

Окрім цього, змінами, внесеними до КПК України Законом № 2395-VI, визначено і вимоги щодо несумісності правової позиції захисника свідка з наданням правової допомоги іншим учасникам тієї ж кримінальної справи. Так, ст. 61 КПК України доповнено частиною 5, згідно з якою одна і та сама особа в даній кримінальній справі не може бути захисником двох і більше свідків, а також захисником свідка та підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, потерпілого, цивільних позивача чи відповідача.

Порядок надання правової допомоги свідку

Також Законом № 2395-VI визначено порядок надання правової допомоги захисниками свідкам під час проведення слідчих дій. Так, ст. 48 КПК України доповнено частиною 9, відповідно до якої у разі участі захисника, запрошеного свідком для надання йому правової допомоги під час допиту чи проведення інших слідчих дій за його участю, він має право бути присутнім під час їх проведення; надавати в присутності слідчого консультації свідку, якщо фактичні обставини у справі можуть бути використані для кримінального переслідування особисто самого свідка або членів його сім`ї чи близьких родичів; ставити з дозволу слідчого запитання, що підлягають занесенню до протоколу, для уточнення і доповнення його відповідей; заперечувати проти незаконних дій слідчого щодо порядку проведення ним допиту чи інших слідчих дій з посиланням на норму закону, яка порушується, що підлягає занесенню до відповідного протоколу; оскаржувати дії слідчого в порядку, встановленому КПК України, у разі якщо з характеру і змісту питань випливає, що свідок має допитуватися як підозрюваний.

Відповідного змісту зміни внесені і до статей 167 та 303 КПК України, якими визначається порядок допиту свідка. Так, ст. 167 відтепер доповнена частиною 4, що визначає порядок участі захисника у процедурі допиту свідка, зокрема, порядок надання юридичних консультацій свідку, порядок постановки запитань (з дозволу слідчого), порядок заперечення проти незаконних дій слідчого тощо. Всі дій захисника свідка під час вказаної слідчої дій повинні вноситися до протоколу.

Значення вказаних вище новел важко переоцінити, оскільки вони забезпечують право осіб, що викликані на допит у якості свідків, на належну правову допомогу. Окрім цього, внесені до КПК України зміни можуть стати досить ефективною профілактикою низки розповсюджених зловживань з боку правоохоронних органів, зокрема, у вигляді психологічного та фізичного тиску на свідків, введення в оману підозрюваних щодо їх статусу при допиті їх як свідків тощо.

Обмеження права свідка на правову допомогу

Проте слід звернути увагу і на недоліки змін, внесених до КПК України Законом № 2395-VI.

Так, встановлений порядок надання правової допомоги захисниками свідкам під час проведення слідчих дій містить ряд необґрунтованих обмежень. Зокрема, ч. 9 ст. 48 КПК України та ч. 4 ст. 167 КПК України відтепер передбачатимуть, що захисник може надавати консультації свідку під час проведення відповідної слідчої дії лише у двох випадках, а саме: якщо фактичні обставини можуть бути використані для кримінального переслідування самого свідка або якщо такі обставини можуть бути використані для кримінального переслідування членів родини свідка чи його близьких родичів.

Виникає запитання: хто буде визначати, яка з фактичних обставин справи може нести для свідка загрозу кримінального переслідування, а яка такої загрози не несе? В Законі відповіді на це питання немає. Свідомо чи випадково законодавець створив прогалину, а отже, кожен практикуючий адвокат може з впевненістю сказати, що, зрештою, вказане питання буде вирішувати слідчий. За наявності у слідчого бажання перешкодити захиснику у наданні правової допомоги, будь-яка обставина, стосовно якої іде допит, може бути визнана слідчим як така, що не може бути використана для кримінального переслідування свідка, а відтак підстав для консультацій немає. Звичайно, у протокол допиту будуть внесені заперечення захисника, однак можливість для належної негайної консультації буде втрачено.

Також безпідставним виглядає обмеження щодо права захисника під час слідчої дії ставити уточнюючі та доповнюючі запитання свідку. Слід нагадати, що такі запитання захисник може ставити лише з дозволу слідчого. Вказане обмеження суперечить як положенням ст. 22 КПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного розслідування справи, так і загальним принципам кримінального процесу. Звертає на себе увагу той факт, що у КПК не міститься жодних положень, якими б визначалися підстави заборони слідчим захиснику ставити запитання свідку, або навпаки — підстави, за наявності яких слідчий зобов’язаний надати захиснику дозвіл ставити запитання. Отже, для слідчих відкриті широкі можливості зловживання передбаченим дозвільним порядком опитування захисниками свідків.

Після впровадження цих змін адвокатам доведеться або напрацьовувати нові методики взаємодії зі слідчими під час проведення слідчих дій за участю свідків, або формувати потужне адвокатське лобі в парламенті з метою подальшого вдосконалення норм КПК України.

Відтепер будь-яке пересування студентів в межах України відбуватиметься під пильним наглядом держави.  Адже з вересня місяця Міністерство освіти й науки України починає впроваджувати електронний студентський квиток. Завдяки такому нововведенню компетентні органи без зусиль зможуть дізнатися коли і куди поїхав студент.

Мета, яку декларує Міністерство: створення інформаційно-аналітичної системи обліку й відшкодування пільг, які надаються студентам і учням при продажу проїзних квитків.

Насправді, й до цього при купівлі будь-якого залізничного квитка в базу залізниці вносилася інформація, що квиток придбаний за рахунок студентської пільги. Відповідно, дуже просто було оцінити загальну суму відшкодування. Нова ж система, очевидно, дозволить ще й ідентифікувати осіб, які цими пільгами користуються.

Отже, подібна ініціатива чиновників ставить під загрозу свободу мирних зборів в Україні. Яким чином?  Уявіть собі, що Міносвіти і науки видало наказ про заборону вивчення української мови. На мітинг під Міністерство збираються студенти з різних куточків України. І кожного, хто приїхав на акцію, урядовці тепер знатимуть «в обличчя» саме завдяки електронним квиткам. Хто гарантуватиме, що до активістів студентського руху, імена яких відомі державі, не будуть застосовані репресії?

Але не тільки студентам загрожують нововведення урядовців. Так, Міністерство транспорту і зв’язку зобов’язало автобусних перевізників складати списки пасажирів на маршрутах між містами України і погоджувати їх з ДАІ і місцевою владою.

Згадаємо останні події, коли представники ДАЇ робили все можливе, аби не пустити автобуси з опозиціонерами, а потім і з віруючими на акції протесту. Тепер ДАЇ та місцева влада отримали змогу погоджувати чи не погоджувати подібні рейси.

Не слід забувати і про потуги МВС щодо впровадження іменних залізничних квитків. Цього року під тиском громадськості була призупинена ідея міністерства щодо внесення ПІБ, дати народження та номеру паспорту особи до залізничних квитків. Проте, не факт, що посадовці з цим змирилися і історія не матиме продовження.

Літаки, автобуси, поїзди… Здається представники влади потурбувалися, аби пересування жодним транспортним засобом не уникнуло пильного ока держави.

Тепер залишилось лише видати наказ про зобов’язання звичайних водіїв отримувати письмовий дозвіл на перевезення пасажира, з наданням його паспортних даних. Думаю, варто цього очікувати в найближчому майбутньому.

Стрімко підім’явши під себе судову систему, влада ринула до нових вершин — реформ кримінальної юстиції в цілому. За словами одного з радників президента, очільник держави доручив підготувати відповідні пропозиції до 20 серпня. Наскільки відомо, особливої активності на цьому напрямі поки що не видно. Можливо, всі пропозиції вже готові. Можливо, реформатори, котрі поголовно віддалися у спекотні серпневі дні вивченню відповідного закордонного досвіду, ще на під’їзді.

Тим часом передовий загін — МВС уже демонструє повну готовність до змін: ініціює громадську дискусію про те, як нам перейменувати міліцію. Слід гадати, з огляду на відсутність інших проблем, — найактуальніше для відомства питання, оскільки вирішили, що наразі саме час змінити мільйон вивісок, печаток, бланків, посвідчень… Можливо, їх надихнув російський законопроект «Про поліцію», який страшно читати, навіть перебуваючи в іншій державі. Хай там як, обговорюють цю маячну ідею на повному серйозі. Офіційно повідомляється, що при МВС України створено робочу групу, яка займеться перейменуванням міліції. «Поліція» їх не влаштовує — як з’ясувалося, при певній трансформації слова в особливо чутливих можуть виникнути нехороші історичні асоціації з… поліцаями. Втім, божевільна ініціатива дає величезний простір для фантазії. Можна, наприклад, творчо обіграти прізвище міністра. Правда, корінь не дуже оптимістичний, але, з іншого боку, це цілком відповідало б нашій правоохоронній практиці.

Сьогодні не існує повноважної, комплексної, продуманої концепції реформування кримінальної юстиції, якщо говорити про опубліковані документи. Починаючи з того, що для вироблення стратегії протидії певному явищу треба чітко усвідомлювати його масштаби. Реальний масштаб, а не наївну офіційну статистику наших правоохоронних відомств. Не завадило б також навчитися оцінювати збитки, яких завдає злочинна діяльність. Непросте питання, але в інших державах робити це якось примудряються. Оцінивши масштаби лиха, можна запрошувати до публічної дискусії професіоналів, сперечатися, придумувати концепції і лише потому — здійснювати реформи. Тому що скасувати злощасне додаткове розслідування справ, як нам обіцяли, — це не реформа, це велика стратегічна мета, а поки що — просто гасло. Перш ніж його можна буде втілити в життя, не розваливши остаточно нашу, дуже умовно — правоохоронну систему, треба чимало потрудитися над комплексними проблемами, в яких потонула українська кримінальна юстиція. Це неймовірно важко, але можливо.

Як заявив заступник голови адміністрації президента Андрій Портнов, мета реформи — максимальне наближення системи кримінальної юстиції до європейської без порушення позитивних тенденцій системи, яка існує в Україні, тобто пошук адекватного компромісу. Втім, важко уявити, як досягти такого компромісу досить неоднорідній європейській кримінальній юстиції з абсолютно неадекватною українською…

З величезної кількості вкрай важливих аспектів, без усвідомлення яких неможлива якісна, комплексна реформа кримінальної системи, сьогодні ми торкнемося лише деяких «правил гри», котрі здалися нам найцікавішими, якщо говорити про досвід зарубіжних країн. При цьому наголосивши, що найчастіше використання як аргументу посилання на «європейський досвід» і «досвід демократичних держав» у вустах багатьох наших політиків та реформаторів насправді просто шахрайство. Навіть «досвід європейських держав» дуже важко усереднити. Є досвід Великобританії і Франції, а є — Італії або Нідерландів. Він дуже різний. І не можна перетягувати звідти окремі елементи в нашу реальність, посилаючись на те, що так «заведено в Європі». Тому що хтось може дозволити собі судову експертизу і пенітенціарну систему у фактичному підпорядкуванні МВС, а також величезні повноваження, надані правоохоронним органам, у тому числі розгляд справ про незначні порушення, базуючись виключно на свідченнях поліцейського тощо. А ми — ні. У нас інші правосвідомість, історичний досвід і практика правозастосування.

Воднораз очевидно, що як і недосконалість різношерстих законів, котрі регламентують правоохоронну діяльність, так і недостатні можливості, надані правоохоронцям, зв’язують руки або примушують порушувати ці закони задля результату. Тим часом слабкі, ретельно не виписані повноваження все одно жодним чином не захистять громадянина від несумлінного правоохоронця.

Із французької Інструкції з кримінального процесу від 21 жовтня 1791 року «…функції поліції тонкі й делікатні, і якщо принципи її постійні, то застосування їх модифікується під впливом безлічі обставин, яких неможливо передбачити законами, і для того, щоб здійснювати ці функції, потрібна певна довірча свобода дій, яка може триматися лише на бездоганно чесних виконавцях».

Очевидно, що, навіть маючи чудове законодавство і стовідсоткове фінансування, ми не зуміємо якісно реформувати кримінальну юстицію, радикально не змінивши підходів до формування правоохоронних кадрів. Але це — тема окремої розмови. Як і дискусія щодо оптимальної для нашої держави моделі правоохоронної системи, ролі та функцій прокуратури, координації діяльності правоохоронних органів зі схожими функціями, кримінального процесу та багато іншого.

Великобританія. Протидія злочинності вважається однією з найрезультативніших у західному світі. Найважливішу роль відіграє профілактика злочинів. Головний акцент робиться на зменшення шкоди, якої завдає злочинність. Британська правоохоронна політика, що має назву «закон і порядок», передбачає широкий комплекс заходів правового, соціального, фінансового характеру, спрямованих на зміцнення безпеки, контроль над злочинністю, а також на зменшення у громадян відчуття страху перед злочинністю та підвищення авторитету працівників правоохоронних органів.

В англійському кримінальному праві існує так звана теорія залякування. Відповідно до неї злочинець розглядається як «жертва», яку необхідно принести в інтересах загальної превенції. Мета покарання — захист суспільства від нових злочинів. Відповідно до цієї ж теорії шкода від покарання не повинна перевищувати шкоди від скоєного злочину.

Англійська поліцейська служба децентралізована. Міністрові внутрішніх справ підпорядковується Скотленд-Ярд. Стосовно інших поліцейських формувань функції міністра обмежуються питаннями фінансування та кадрової політики. Він не має права оперативного керівництва і не несе прямої відповідальності за їхню діяльність. Охорона правопорядку здебільшого є функцією регіональної і місцевої влади. Це традиція.

До функцій МВС Великобританії належать підтримання закону і правопорядку, забезпечення ефективної поліцейської служби, контроль та управління службами тюрем, нагляд за пожежною службою, розробка нового законодавства з питань, які належать до компетенції МВС.

Департамент поліції — найбільша структурна одиниця, до складу якої входять інспекторат; судова експертиза; відділення наукового розвитку поліції; група управління і розвитку поліції; національний поліцейський обчислювальний центр; директорат зв’язку; відділення постачання і транспорту; поліцейський коледж.

Вища посадова особа у сфері здійснення кримінального переслідування — генеральний атторней. Його накази й розпорядження обов’язкові для всіх правоохоронних органів.

З 2006 р. діє Служба боротьби з найбільш небезпечною організованою злочинністю (SOCA). Її фінансує Міністерство внутрішніх справ, проте вона організаційно незалежна від міністерства. У ній працюють
4200 співробітників із різ
них правоохоронних органів (Держуправління по боротьбі зі злочинністю, Національної кримінально-розвідувальної служби, митної та податкової). Робота SOCA переважно зосереджена на босах кримінального світу. Цікаві критерії, за якими оцінюються результати діяльності служби. Зокрема її операції повинні мати очевидний позитивний вплив на зменшення рівня організованої злочинності. Діяльність служби має сприяти поглибленню знань та підвищенню рівня розуміння злочинних принципів і схем.

У Великобританії також існує агентство з розшуку злочинних доходів.

Британська Служба безпеки MI5, зокрема, зобов’язана підтримувати поліцейську діяльність, а також діяльність інших органів правопорядку у сфері запобігання і виявлення «серйозної злочинності». Насамперед ідеться про незаконний обіг наркотиків.

Закон «Про кримінальну юстицію і суспільний порядок» 1994 р. істотно обмежив право обвинувачуваного на мовчання, частково поклавши на нього обов’язок доведення своєї невинності. Переважно цей закон стосується підозрюваних у тероризмі, участі в діяльності ОЗУ та корупції.

Австрія. Австрія — одна з найбільш безпечних держав. Фахівці вважають це результатом ефективної співпраці між держорганами і поліцією, а також роботи з малими порушниками і віктимними групами.

У результаті реформи 2005 р. служби охорони правопорядку (поліцейські сили гарантування громадської безпеки, служба з розслідування кримінальних злочинів і жандармерія) були об’єднані. Автономним підрозділом Федерального міністерства внутрішніх справ Австрії є Федеральне бюро внутрішньої безпеки (ФБВБ). Цей незалежний підрозділ керується власними інструкціями у процесі здійснення професійної діяльності. ФБВБ розслідує злочини проти національної безпеки і справи, порушені кримінальною поліцією щодо корупційних дій або посадових злочинів держслужбовців. У таких випадках ФБВБ співпрацює з компетентними прокуратурами та судами, є координуючим центром для всіх правоохоронних органів. Ще одне завдання ФБВБ — програми навчання і профілактика корупції.

Після теракту 11 вересня 2001 р. у США було проведено реформу підрозділу мобільного реагування, підрозділи спецреагування та оперативні підрозділи жандармерії було об’єднано у спецпідрозділ «Кобра». При генеральному директораті громадської безпеки МВС існують три спецпідрозділи: по боротьбі з наркотиками, тероризмом і оперативна група жандармерії.

Австрійська кримінально-розвідувальна служба, або Федеральне бюро розслідувань, створена 2001 року для ефективної протидії злочинності на національному рівні.

Є робоча комісія по боротьбі з організованою злочинністю, у роботі якої беруть участь судді, прокурори, представники управління фінансів (розшук тих, хто скоїв податкові злочини).

Італія. На думку італійських учених і практиків, успіхи в боротьбі зі злочинністю в Італії зумовлені насамперед жорстким законодавством щодо мафіозних структур, у сфері протидії корупції і взаємодією між судами та органами кримінального переслідування, наділеними значними оперативними повноваженнями. Найважливіші чинники: законодавство, яке реально заохочує співпрацю колишніх членів мафіозних організацій із правоохоронними органами, ефективне законодавство, що стосується протидії відмиванню брудних грошей, а також громадянська активність суспільства.

Відповідно до закону №267 (2000 р.), передбачено розпуск муніципальних і провінційних рад, а також тимчасове відсторонення або відставку мерів (президентів провінцій) у разі існування зв’язку між місцевою адміністрацією та організованим злочинним об’єднанням. Ці суворі норми поширюються лише на політичні посади.

У 2006 році італійський парламент прийняв закон №277 «Про створення парламентської комісії з розслідування феномену оргзлочинності мафіозного типу і схожих злочинних формувань». Італійці передбачили в зазначеному законі серйозні комплексні завдання. Зокрема «розгляд негативних наслідків діяльності мафіозних груп у системі виробництва, особливо у зв’язку зі зміною принципів свободи приватної економічної ініціативи, вільної ринкової конкуренції, свободи доступу до кредитів і фінансової системи та прозорості використання державних витрат на державному і регіональному рівнях, спрямованих на розвиток виробництва». Крім того, «проведення моніторингу спроб представників мафії впливати на прийняття рішень місцевими органами влади, а також інших форм проникнення мафії в цю сферу». Комісія має право, зокрема, ігноруючи заборону Кримінально-процесуального кодексу, вимагати копії документів, що стосуються розслідування і розгляду справи в суді, який зобов’язаний надати їх негайно.

Розслідування у справах мафії, що стосуються викрадення людей із метою отримання викупу та злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, здійснюється спеціальним антимафіозним прокурором (ст. 6 КПК Італії). Щодо цієї категорії справ спеціальними законами передбачено особливий порядок моніторингу та обшуків. У таких випадках процесуальні вимоги для отримання санкцій суду набагато менш суворі, ніж у «звичайних випадках».

В італійців кримінальна санкція — це реакція на протиправну дію та її наслідки, а запобіжний захід — засіб профілактики таких дій. І саме як запобіжний
захід розглядається… конфіскація. Відповідно до рішення Конституційного суду Італії, такі заходи не суперечать Основному Закону. Стосовно осіб, підозрюваних у причетності до організованої злочинності, може бути проведене розслідування майнового і фінансового стану. Це розслідування здійснюється також стосовно чоловіка чи дружини особи, дітей, а також усіх, хто протягом останніх п’яти років мешкав із нею. Для застосування майнових заходів (секвестру — тимчасового припинення права власності і розпоряджання майном — або конфіскації) достатньо побічних доказів, які підтверджують «розумну можливість» того, що факт є достовірним. Такими фактами може бути невідповідність рівня життя офіційному доходу, часті зустрічі з мафіозі, заяви свідків, які співпрацюють із правосуддям.

У відповідь на звернення заявників Євросуд із прав людини постановив: така «конфіскація слугує загальним інтересам», а саме запобіганню використанню відповідного майна на шкоду суспільству. Як стверджують ЗМІ, два роки тому італійська поліція конфіскувала майно одного з кланів сицилійської мафії на суму 700 мільйонів євро.

Сформульовано нову категорію злочинів, що називається «зовнішня підтримка мафіозних об’єднань». Ідеться про осіб, котрі безпосередньо не входять до злочинної спільноти, але надають їй свідому й добровільну допомогу.

Основними органами правопорядку є державна поліція, корпус карабінерів (воєнізоване формування, до функцій якого належить протидія оргзлочинності та тероризму), генеральне командування фінансової гвардії (підпорядковане міністрові економіки та фінансів) і пенітенціарна поліція. У деяких регіонах Італії існують свої поліцейські структури провінційної та муніципальної поліції.

Проблеми, пов’язані з функціонуванням правоохоронних органів із однаковими повноваженнями, вирішують шляхом створення судової поліції. Її завдання — координувати діяльність трьох основних правоохоронних органів на центральному і міжрайонному рівнях.

Під егідою департаменту держбезпеки МВС функціонує спецпідрозділ по боротьбі з оргзлочинністю — дирекція з розслідування злочинів мафії (DIA), де служить близько 1500 осіб. Її завдання — скоординована розвідка, спрямована на виявлення злочинних організацій мафіозного типу, їхньої структури, зв’язків, сфери діяльності та проведення відповідного розслідування. DIA уповноважена контролювати проведення тендерів, підозрілих фінансових операцій, пов’язаних із будь-якими громадськими роботами, де існує ризик проникнення, впливу ОЗУ. Проте в цілому діяльність DIA спрямована не на виявлення окремих злочинів, а на всю сферу інтересів організованої злочинності.

Національну прокуратуру антимафії (DNA), створену в рамках генпрокуратури, очолює національний прокурор антимафії. У DNA працюють фахівці високого класу, які проходять ретельний відбір. Вона координує діяльність органів кримінальної юстиції та суду. Головне завдання — координація розслідування кримінальних справ окружними прокурорами за фактами злочинів, типових для мафіозних організацій.

Литва. Існують державні програми запобігання і контролю за організованою злочинністю та корупцією. Зроблено реальну, із серйозними результатами спробу вплинути на глибинні причини виникнення та існування корупції і оргзлочинності: не тільки правовим шляхом, а з допомогою економічних, соціальних, інформаційних, виховних заходів. Ухвалено новий кримінальний і кримінально-процесуальні кодекси, які високо оцінені фахівцями в галузі кримінального права. Ухвалено низку законів: про декларування власності та доходів резидентів, про узгодження державними службовцями публічних і приватних інтересів на державній службі, про суспільну відповідальність, про фінансування політичних партій і політичних організацій та ін.

Ухвалено закони про запобігання організованій злочинності, про оперативно-розшукову діяльність (чи секретне переслідування), які розширили можливості держорганів, закон про агентурну діяльність. Внутрішні правила поліцейських департаментів, департаментів держбезпеки та міноборони щодо діяльності співробітників установлюються наказами та інструкціями, які засновуються на однакових принципах. Вони не можуть бути затверджені без схвалення міністра юстиції.

Лише окремі агентурні операції вимагають попереднього дозволу судді чи генпрокурора. Зокрема для імітації злочину, використання спеціальних технічних засобів для контрольованої поставки.

Створено Службу спеціальних розслідувань, відповідальну за боротьбу з корупцією. Її завдання — кримінальне переслідування у корупційних справах, визначення «поганих правил гри» у законах, процедурах, конкретних ситуаціях і зміна їх у міру можливості. Аналізуючи конкретні випадки давання хабарів, ССР пропонує спрощення визначеної процедури з метою зменшення корупційного ризику. Третє завдання — просвітительська робота, покликана переконати громадян у тому, що корупція становить реальну загрозу. (Докладніше — в інтерв’ю директора Служби спеціальних розслідувань Литви «Дзеркалу тижня» від 11 листопада 2006 року.) ССР — максимально незалежна, не підпорядковуючись виконавчій владі, звітує виключно перед президентом і парламентом.

Нідерланди. Фахівці вважають, що саме тут найбільш повно вдалося втілити концепцію збитку (шкоди), якого завдає злочинність. Концепція збитку відіграє особливу роль при виборі послідовності дій під час розслідування організованої злочинної діяльності цільовими міжвідомчими слідчими бригадами. Пріоритетними є розслідування діяльності злочинних груп, яка завдає шкоди: життю та здоров’ю людини; особистому майну, особистій чи діловій сфері фізичної (юридичної) особи; урядовим та іншим державним органам управління (наприклад, шляхом корупції). Таким, що завдає найбільшої шкоди, вважають ринок амфетамінних стимуляторів.

2003 року в Нідерландах було ухвалено закон про стимулювання чесної оцінки урядом. Згідно з ним перевіряється кримінальне минуле претендента на отримання ліцензії, субсидій чи на участь у тендері. Це — заслін, який захищає уряд від випадкового надання нових можливостей для скоєння злочину. Відповідні оперативні дані надають виконавчій владі правоохоронні і судові органи. Цей самий закон містить додаткові підстави для анулювання вже виданих дозволів, якщо місцевий уряд (мерія) має достатні підстави для припущення, що його буде використано для відмивання грошей, отриманих у результаті раніше скоєних злочинів або для вчинення нових злочинів. Тобто для відкликання ліцензії зовсім не обов’язково, щоб людина була засуджена, достатньо «обгрунтованої підозри» щодо злочинних дій. Цей закон стосується окремих сфер: готельного та ресторанного бізнесу, індустрії надання секс-послуг, промислового та житлового будівництва, переробки сміття, транспорту.

Німеччина. Особливо велика увага приділяється Кримінально-процесуальним інструментам
боротьби зі злочинністю. Реформування законодавства, здійснене в 90-х роках минулого століття, привнесло істотні зміни в КПК. Насамперед розширилися оперативно-розшукові методи. Починаючи з агентурних операцій, знімання інформації з різних засобів комунікації і закінчуючи прихованими способами спостереження. Методи, застосовувані правоохоронними органами, стали більш таємними і проактивними, випереджальними.
Для того щоб нові норми Кримінально-процесуального кодексу ФРН відповідали Конституції, до неї було внесено поправки. Зрозуміло, громадськість була не в захваті від таких змін. Особливо що стосується можливості правоохоронних органів здійснювати електронне спостереження за приватним приміщенням.

Законом про контроль за відмиванням брудних грошей запроваджено процедуру, згідно з якою податкові органи повинні бути поінформовані щодо будь-яких даних, отриманих у результаті розслідування, коли існує підозра у відмиванні грошей. Було створено спеціальні команди з розслідування такої категорії справ. До їхнього складу входять прокурори, працівники митних і податкових органів.

Правознавці сперечаються щодо того, чи можуть змішуватися принципи кримінального та податкового права і чи не порушує ця процедура право не свідчити проти себе. Адже фінансову інформацію особа надає добровільно, а тим часом ця інформація може бути використана в кримінальному процесі. Але це питання залишається предметом дискусій, а відповідне законодавство діє.

Повідомляти про підозрілі операції зобов’язані не тільки фінансові установи, а й адвокати та аудитори.

Згідно із законом «Про боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками та іншими формами організованої злочинності» 1992 р., за наявності підозри у скоєнні відповідних тяжких злочинів допускається не тільки прослуховування телефонних розмов, а й таємне прослуховування всіх розмов, які ведуться у певному житловому приміщенні. Взагалі, як зазначають дослідники, правила розслідування діяльності організованої злочинності істотно відрізняються від «звичайної процедури». Багато хто побачив у цьому дискримінацію. Однак існує рішення Конституційного суду Німеччини, згідно з яким доповнення до кримінального кодексу, які стосуються боротьби з оргзлочинністю, не є порушенням конституційно гарантованого права на однакове поводження. Наслідком такого рішення стала ще й розширена конфіскація.

Було встановлено, що найефективніші заходи, результатом яких стало виявлення і розкриття злочинної діяльності, — це прослуховування телефонних розмов, використання інформаторів (часто з кримінальним минулим), контрольні закупівлі. Застосовувалося також підбурювання до злочинної діяльності (яке не допускається за українським законодавством). Середня тривалість розслідування таких справ становила два роки.

Прокурор не зобов’язаний доводити зв’язок між злочином, у вчиненні якого підозрюється особа, і всім майном, яке вважається отриманим протиправним шляхом. (Так само — в Австрії і Нідерландах.) Для ухвалення рішення про конфіскацію досить побічних доказів. У випадку, якщо злочинець діяв в інтересах третьої особи, це майно також підлягає конфіскації.

Сербія. У 2000 р. було ухвалено закон «Про організацію та юрисдикцію державних органів влади з протидії організованій злочинності». Згідно з ним особи, які обіймають посаду і (або) виконують завдання та тимчасові види робіт у спеціальних організаційних підрозділах, передбачених цим законом, повинні до початку виконання своїх обов’язків надати звіт про своє фінансове становище. Не тільки про своє особисте, а й дружини чи чоловіка, родичів по прямій лінії та побічних родичів до третього ступеня кревності, родичів з боку чоловіка до другого ступеня кревності. Всі ці дані становлять службову таємницю. Перевірка осіб та їхнього фінансового становища здійснюється без повідомлення до початку виконання ними своїх обов’язків, упродовж перебування на службі та протягом року після закінчення терміну перебування на посаді.

Франція. Якщо особа не може довести законність свого доходу, який відповідає стилю її життя і має постійні контакти з учасниками злочинної асоціації (ст. 450-1 КК), вона ризикує відбути п’ять років ув’язнення або сплатити штраф у 75 тисяч євро. Такий самий підхід поширюється на осіб, які підтримують постійні контакти з торгівцями наркотиками.

Кримінально-процесуальний закон надає можливість поліцейському затримувати на добу будь-кого, чию особу він вважає за потрібне перевірити.

Поліцію у Франції розділено на адміністративну та судову (кримінальну). Перша виконує профілактичні функції. Більшість злочинів розслідує кримінальна поліція, вона перебуває під контролем одночасно прокуратури, суду та вищих поліцейських чинів.

МВС Франції має у своєму розпорядженні величезний адміністративний апарат. Окремого підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю в складі МВС немає.

На відміну від поліцейських установ, жандармерія має таку саму організацію, звання і форму, як і армія, офіційно підпорядковується міноборони, але, з огляду на покладені завдання, також залежить від МВС і мін’юсту. Жандармерія забезпечує і підтримує громадський порядок. Територіальні структури жандармерії виконують ті самі завдання з розслідування злочинів, що й національна поліція.

Боротьбою з економічною та фінансовою злочинністю займається міжміністерська група розслідування, яка існує в Центральному управлінні з розслідування фінансових злочинів, створена у 2006 р. До її складу входять жандарми, податківці та митники. Головним завданням протидії економічній та фінансовій злочинності і корупції вважається пошук і конфіскація активів злочинців.

Польща. З 2003 р. тягар доведення законності доходів покладено на обвинувачуваного. Якщо суд визнає особу винною в тому чи іншому тяжкому чи корисливому злочині, вважається, що будь-яка власність, отримана в період між скоєнням злочину і винесенням вироку, є доходом від злочинів і підлягає конфіскації. Тягар доведення протилежного лежить на обвинувачуваному. У випадку, якщо суд доведе, що злочинець передав ці доходи у власність іншій особі, суд вважає їх такими, що підлягають конфіскації.

У Польщі існує Центральне бюро розслідування, яке має підрозділи в кожному регіоні країни, але не підпорядковується місцевій поліції. До ЦБР входять колишні співробітники бюро боротьби з оргзлочинністю і бюро боротьби зі злочинами у сфері незаконного обігу наркотиків — усього близько 2000 осіб. Це 1,5% від усіх поліцейських. Проте в першому кварталі 2007 року вони вилучили в злочинців близько половини загальної кількості кримінальних доходів, вилучених усією поліцією. Прокуратура і держбезпека також мають підрозділи по боротьбі з оргзлочинністю, і вони часто дублюють роботу одне одного.

* * *

Очевидно, що є величезний і воістину неоціненний досвід, який допомагає досягати значних результатів у протистоянні зі злочинністю. Він вартий ретельного вивчення і переосмислення для створення продуманої, якісної, професійної стратегії реформування кримінальної юстиції. Це цілком можливо — якщо держава справді ставить перед собою таку мету. Досвід Грузії, зокрема, в галузі реформ правоохоронної діяльності, хоч би яким неоднозначним він був, показав, що за наявності політичної волі можна в досить стислі терміни радикально змінити ситуацію, надавши народу принципово інші правила життя. Що стосується України, то мало в кого є ілюзії щодо справжньої мети й результату нинішніх реформ. Можливо, публічна дискусія професіоналів зможе бодай частково спрямувати цей процес у русло, яке подарує надію на те, що правоохоронні органи в нашій державі почнуть нарешті відповідати своїй назві.

У роботі над матеріалом було використано публікації О.Шостко «Протидія організованій злочинності в європейських країнах», І.Горшенєва «Поліція в механізмі сучасної демократичної держави», М.Корнієнка «Протидія організованій злочинності в країнах ЄС і США».

Дедалі ширшим стає коло слів, які важко вжити без лапок. Президент “відповів” на відкритий лист Міжнародного інституту преси. Натомість в інтернеті, окрім БіБіСі, ніхто спеціально не цікавився співвідношенням між листом і “відповіддю”.

Шкода. Бо відповідь потрібна всім, а відписки про “недопущення повернення до цензури” та про “серйозні висновки” – тільки тим, що переконливої відповіді не можуть дати.

На теленовинах упорались із браком співвідношення вже звиклим способом – проігнорували й те й друге. Або тільки поінформували, що “Янукович заявляє, що не допустить повернення цензури в Україні”.

Президент стверджує, що “Факти, які наводяться в листі Міжнародного інституту преси, були детально розслідувані і по них зроблені серйозні висновки.”

У своєму листі Міжнародний інститут преси висловив занепокоєння із приводу погіршення стану свободи слова в Україні протягом останніх шести місяців. Автори звертають увагу на “зростання кількості нападів на журналістів в Україні і на те, що винуватих не притягнуто до відповідальності.” Вони наводять посилання на відеозаписи нападів українських правоохоронців на журналістів.

Це, наприклад, напад співпрацівників “Беркуту” на журналіста “Нового каналу”, Сергія Кутракова, який у квітні проводив зйомку сюжету про відкриття фотовиставки “Волинська різанина”. 12 липня Шевченківським судом скасовано постанову про порушення кримінальної справи щодо перешкоджання професійній діяльності Кутракова, а 9 серпня Апеляційний суд Києва відмовив у задоволенні апеляційної скарги журналіста. Та й 15 липня службове розслідування не виявило порушень із боку “Беркуту”.

Серйозні висновки: співпрацівники “Беркуту” можуть безкарно нападати на журналістів.

Напад співпрацівника УДО на журналіста телеканалу “СТБ” в червні.

Проігноровано вимоги руху “Стоп цензурі” назвати та звільнити військовослужбовця управління. 13 липня Військова прокуратура центрального регіону відмовилась порушити кримінальну справу щодо військовослужбовців управління державної охорони. Та й на початку серпня само Управління поінформувало, що за результатами службового розслідування жодних порушень у діях співробітників УДО не встановлено.

Серйозні висновки більш-менш ті самі.

Щодо нападу в квітні на журналістів газети “Експрес” на Львівщині, комітет ВР із питань свободи слова вирішив, що міліція не причетна. Можемо тільки сподіватися, що в комітеті мають підстави для таких серйозних висновків, котрі повністю суперечать показанням самих журналістів.

Гарні слова президента про “5 Канал” й ТVi знову не витримують прикрого зіткнення з дійсністю.

У відповідь на його слова про те, що він часто зустрічається з журналістами П’ятого, колектив каналу “знову звертається з проханням про зустріч із ним. Адже, за два місяці, з часу написання нами відкритого листа до президента, ми так і не змогли донести йому справжню суть загрози, що виникла над телеканалом через можливість в судовому порядку позбавити нас частот на мовлення.”

Так приємно чути від президента слова: “як громадянин і як гарант Конституції не маю права впливати на суди”!

Але, по-перше, ніхто його не просить впливати на суди. Міжнародний інститут преси просить, аби все відбулось відкрито, прозоро та й без тиску на суди. Два телеканали, медійні та правозахисні організації, зокрема й Репортери без кордонів, разом із представниками Ради Європи тільки на тому й наголошують.

Гаранта Конституції просять не допустити завершення процесу, який просто неможливий у будь-якій демократичній країні.

Жодні гарні слова не зможуть приховати в даному судовому процесі явний конфлікт інтересів і “розмивання межі між виконанням обов’язків на урядовій посаді й власництвом на приватний засіб інформації”.

Адже власник медіа-групи “Інтер”, компанія якої намагається відібрати в “ТВі” і “5 канал” частоти, водночас є й головою Служби безпеки, а з травня – членом Вищої ради юстиції.

Президент мав усунути цей конфлікт інтересів уже у квітні, коли СБУ звернулась до нацради з питань телебачення й радіомовлення з вимогами документів по конкурсу на телерадіочастоти від 27 січня, а також лист від СБУ до регуляторного органу із проханням перевірити супутникову платформу “Поверхность Спорт ТВ”, в якому, зокрема, увагу регуляторів звернено на трансляцію каналу ТВі.

Замість того, своїм указом від 31 травня, Янукович призначив Хорошковського членом Вищої ради юстиції, яка за новим законом має розширені повноваження з призначення та звільнення суддів.

А 12 серпня Вищий адмінсуд відмовив ТВі у задоволенні позову до президента про визнання незаконним указу про призначення Хорошковського членом Вищої ради юстиції.

Шкода, що тексту повної постанови ще не оприлюднене. Бо не терпиться дізнатися, де ж у біографії голови СБУ, за сумісництвом медіа-магната, знайшли те, що би відповідало положенню закону “Про Вищу раду юстиції” про необхідну наявність у члена ВРЮ юридичної освіти та стажу роботи в галузі права не менше 10-ти років.

Після цього рішення, навіть, якщо не пригадувати всі сумнівні дії СБУ останнім часом, націлені проти свободи слова, вкрай важко не поділяти занепокоєння представників Міжнародного інституту преси.

Позбавлення двох із останніх незалежних телеканалів частот за позовом медіа групи, яка фактично належить голові СБУ, не тільки вдарить по незалежним ЗМІ та можливості населення отримувати збалансовану інформацію. Воно завдасть суттєвої шкоди репутації країни та нинішній владі. І жодні красиві слова тут не допоможуть.  

Судячи зі слів президента, за критикою влади слідкують не тільки в СБУ.

Можна було би порадіти, що критичні тексти читають, якби не тривожила просто фатальна нездатність засвоювати з того уроки. “Відповідь” на президентському сайті багато чим вражає. Але, головним чином – безглуздістю намагань вибілити словами дійсність, що прямо кидається в очі.

Чого варті всі порожні декларації, коли тільки телеканали, у кого намагаються відібрати частоти, спромоглись висвітлити суспільно важливу інформацію про критику Міжнародного інституту преси?

Та й годі посилатися на невтручання в господарську діяльність. На Першому національному мають задовольняти інформаційні потреби платників податків, а не вводити їх в оману замовчуванням. Не тільки, до речі, відсутністю інформації, а її ретельним підбором.

13 серпня, на Першому національному сюжет про зустріч президента з головою Верховного суду Онопенком, починається так: “Янукович: в Україні потрібно реформувати всю систему юстиції”. Та й, власне, продовжується в такому ключі, аж до такого перла:

“Віктор Янукович: Треба, щоб люди відчули зараз, що судова система почала працювати набагато ефективніше й набагато ближче стала до людей і до суспільства.

Василь Онопенко: Ми внесемо пропозиції президента для того, щоб його покращити, адже межі покращення немає.”

Ані слова про обґрунтовані застереження щодо першого кроку “судової реформи”, та й не тільки з боку голови ВСУ. Усе це цілком відповідає новій політиці Першого національного, озвученій недавно його віце-президентом Валідом Арфушем, який каже, що його телеканал “обов’язково повинен бути провладним”. “Перший національний має завжди висвітлювати роботу влади, доносити лише позитивну інформацію до глядачів”, – каже він.

Ця політика, звісно, не відповідає ані інтересам платників податків, ані вимогам демократичного суспільства.

Вона й змушує до найсерйознішого висновку – про абсолютну порожність та обманливість усіх слів про створення “Національного громадського телебачення й радіомовлення” та відданість свободі слова.

Залишається тільки одне питання, ніяк не риторичне: навіщо ЗМІ, що поважають свою аудиторію, передавати подібні “відповіді”?

Українки намагаються протистояти дискримінації за ознакою статі на робочому місці. Наприклад, коли догляд за дитиною гальмує кар’єру. Успішні приклади боротьби з цим явищем трапляються за кордоном, а не в Україні.

Історія українки Оксани Денисенко стала прикладом для найманих працівниць у Великій Британії. Газета The Daily Mail розповіла, що жінка виграла судовий процес у свого працедавця — інвестиційного банку Credit Suisse. Лондонський суд ухвалив: банк дискримінував її через те, що вона жінка.

Київський правозахисник Володимир Яворський у розмові з DW подібних успішних судових справ у самій Україні не пригадує. «Проблема гендерної дискримінації на робочому місці в Україні є досить поширеною. Про це свідчать дані численних досліджень», – зауважує соціолог Тамара Марценюк. Вона викладає так звані «гендерні курси» у Києво-Могилянській Академії. «На жаль, ми не лише не чуємо про успішні судові справи, пов’язані із проблемою дискримінації, нам взагалі відомо лише кілька випадків, коли жінки намагалися відстояти своє право на рівноправне ставлення», – каже голова «Жіночого консорціуму України» Марія Алексеєнко. На її погляд, це пов’язано з тим, що люди не визначають випадки дискримінації за статтю як такі, й не знають про можливості захистити себе у таких випадках.

«Однак самі жінки, які в першу чергу і є жертвами дискримінації, її не усвідомлюють. Зокрема, один з найбільш відомих типів дискримінації, це «скляна стеля» – коли жінки, які тривалий час працюють у певній компанії, не отримують просування по кар’єрній драбині через їхню стать. Як-от через те, що вони стануть матерями, народять дитину та будуть зайняті хатніми справами», – розповіла DW Марценюк.

Догляд за дитиною – шлях до втрати роботи

Дещо подібне трапилось і з Денисенко. Вона прийшла працювати в Credit Suisse працювати в 2004 році й стала віце-президентом по Україні. Перед тим, як 2006 року піти в декрет, вона запропонувала кандидатуру українця Юрія, який мав обіймати її посаду на час декрету. Але після повернення на роботу виявилося, що жінка змушена ділити посаду з колегою. І наступного року українка потрапила під скорочення.

Суд у Лондоні з трудових питань ухвалив, що мала місце статева дискримінація. Адже Денисенко, що отримувала, як передбачено, шестизначну зарплату, була скорочена саме через свою вагітність.

«І за українським законодавством, особливо, якщо це держструктура, жінку чи чоловіка не можуть звільнити, якщо ті беруть відпустку з догляду за дитиною. Втім, приватні компанії часто це собі дозволяють, і це є пряма дискримінація за ознакою статі», – додає соціолог Тамара Марценюк.

Британське видання зазначає, що сума компенсації буде визначена пізніше, але Денисенко вимагає 13,5 мільйонів фунтів стерлінгів. Марія Алексеєнко нагадує, що в Україні існує законодавчо закріплена заборона дискримінації за статевою ознакою (Конституція, Закон України про рівні права і можливості). «Наразі вдосконалюють законодавчі механізми щодо усунення гендерної дискримінації в галузі праці. Відповідну робочу групу було створено на базі Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики і праці», – ділиться голова «Жіночого консорціуму України».

Нас вже навіть не 46 мільйонів. І щомісяця кількість українців «тане». Навіть якщо на виконання президентської обіцянки про 50-мільйонну Україну запровадять державну програму «У кожну яйцеклітину по сперматозоїду», нічого з того не вийде. Краще б на верхах подбали про кадрову «кастрацію» чиновницької армії. А то з високих кабінетів (незалежно, якого кольору влада приходить) усе трублять про скорочення чиновницького апарату. А коли до діла доходить, то однією рукою скорочують, а іншою клепають чергову партію «бюджетоїдів». Дійшло до того, що на кожних 155 українців – по держслужбовцю.

У Рахунковій палаті взялися підраховувати, чи виправдовує себе так звана адміністративна реформа, яку «запустили» ще 98-го. Стільки років творили в Україні ефективну систему державного управління, і натворили. Тільки зі зворотним ефектом. Якщо десять років тому держслужбовців у нас було 192 тисячі 409, то на кінець 2009-го стало 296 тисяч 461. За інформацією Рахункової палати, за останні чотири роки чисельність працівників органів державного управління зросла на 23,5 тисячі. Та й самих держорганів побільшало – до 127 одиниць (замість 17 ліквідованих за чотирирічку «наштампували» 24 нових).

Це ж скільки дармоїдів на наших з вами податках! Перебір з дрібними клерками – ще півбіди: витрати на їхнє утримання порівняно скромні. Чого не скажеш про бюджетний пансіон для вищих чинів, які плодяться з такою швидкістю, що й братці-кролики позаздрили б.

Чи не забагато для України 20 міністерств (хоча раніше і 16-ма обходилися) із півтори сотнями заступників міністрів, роздутого до «не можу» штату президентської Адміністрації та апарату Ради нацбезпеки й оборони із шістьма «замами» секретаря? У скільки обходиться платникам податків утримання лише командного складу чиновницької армії, навіть уявити важко. Високий чин – це ж не лише зарплата, а й штат підлеглих, персональний службовий кабінет, авто, а для декого – ще й квартира чи державна дача.

Щоб з’ясувати, що під «капотом» чиновницької «махіни», «ВЗ» перелопатив офіційну статистику Головного управління Державної служби України. Картина гнітюча. З 2000 року чиновницький штат органів й установ, які забезпечують діяльність президента, Верховної Ради й уряду (йдеться зокрема про президентську Адміністрацію, Апарат ВР та Секретаріат Кабміну), розжирів ледь не учетверо, міністерств – майже у півтора раза, органів судової влади та прокуратури – у два з половиною.

Найбільше (станом на початок цього року) держслужбовців «осіло» на Донеччині (понад 18 тисяч), у Дніпропетровській (майже 15 тисяч) та Харківській (14 тисяч з «хвостиком») областях. Столиця, звісно ж, поза конкуренцією: у Києві чиновницька армія дотягує до 42 тисяч «душ». Львівщина – у «середнячках»: тут понад 12 тисяч чиновників. На сусідній Буковині їх удвічі менше. Але у перерахунку на душу населення буковинцям з чиновницьким тягарем менше пощастило: у них один держслужбовець на 169 «народних душ», у Львівській області – на 209.

За середньомісячними показниками зарплати держуправлінців Львівщина минулоріч потрапила до трійки лідерів (2399 гривень). «Срібло» дісталося Криму (2814 гривень), «золото» – Києву (5261 гривня). По Україні середньомісячна зарплата працівників органів держуправління становила тоді 2752 гривні. У різних органах і середні цифри, звісно ж, різні. У Нацбанку середня зарплата виходила минулоріч близько 12 тисяч гривень, у райадміністраціях – 900-1000 гривень.

На фото: Стільки осіб обійняли чиновницькі посади минулого року. Тоді як залишили державну службу 29 тисяч 808 чоловік. Серед лідерів з «розведення» чиновників – Київ, Донецька, Одеська, Харківська та Київська області.

20 серпня в Києві, на станції метро «Вокзальна», працівники міліції затримали штатного фотографа інтернет-видання «Левый берег» Макса Левіна. Про це повідомляє «Левый берег».

За інформацією видання, затримання відбулося без пояснення причин – безпосередньо у вестибюлі станції метро. У відповідь на прохання Левіна, який показав журналістське посвідчення, представитися, співробітники міліції відповіли відмовою і фразами типу «роги обламаємо» та «надто розумний» і, заламавши йому руки, провели до станційного відділку. Там без складання протоколу був проведений огляд його особистих речей, вилучений спершу один, потім другий мобільний телефон, переписані їхні дані.

Після коротких телефонних консультацій міліціонерів зі своїм керівництвом Макса Левіна відпустили.

Редакція «Левого берега» має намір вимагати у правоохоронних органів офіційних пояснень відносно інциденту. Дані працівників міліції, які брали участь в інциденті, були зафіксовані.

Тим часом, за вказівкою керівництва МВС розпочалася службова перевірка інциденту із затриманням Макса Левіна. Як інформує департамент зв’язків з громадськістю МВС, її результати будуть оприлюднені після завершення розслідування. Хоча в міліції інцидент уже вважають вичерпаним.

У міліції пояснюють, що увагу правоохоронців у вестибюлі станції метро «Вокзальна» привернув великий рюкзак Макса Левіна, тому вони попросили його пред’явити документи. «До речі, подібним чином працівники міліції діють досить часто – з  метою перевірки документів, встановлення осіб, які перебувають у розшуку,  виявлення та вилучення з незаконного обігу наркотиків, зброї та вибухівки», – пояснюється в повідомленні.

За версією міліції, Макс Левін відмовився пред’явити документи, а також «зажадав, щоб працівники міліції пред’явили свої службові посвідчення». «Після того, як це було зроблено, охоронці правопорядку запросили громадянина пройти до кімнати міліції, яка розташована у вестибюлі станції, для встановлення особи молодика. До кімнати також було запрошено двох свідків», – зазначають у МВС.

У МВС уточнюють, що в кімнаті міліції Макс Левін відкрив рюкзак і дістав посвідчення з написом «преса», але «пред’являти його відмовився», натомість віддав міліціонерам свій паспорт.

«Після з‘ясування особи громадянина, а також не виявлення у нього заборонених до перевезення в метрополітені предметів, подальшої необхідності спілкування  правоохоронців з молодою людиною не було. Він самостійно залишив кімнату міліції», – інформують у ДЗГ МВС.

У міліції висловлюють жаль, що Макс Левін так і не назвав свого місця роботи, але зазначив, що він журналіст відомого ЗМІ та погрожував правоохоронцям скаргами на їхні неправомірні дії.

Нагадаємо, 2 червня на станції метро «Вокзальна» в Києві міліція затримала члена Незалежної медіа-профспілки України в Донецьку Максима Абрамовського. Підставою для цього став газовий пістолет, перероблений на інший засіб. Зброю вилучили, а Абрамовського після 4-годинного затримання відпустили до результатів експертизи.

Записи із медичної карти загиблого у міліцейському відділку Ігоря Індила можуть зіграти на користь версії правоохоронників.

Про це заявили власні джерела українського видання.

Із власних джерел у МВС стало відомо, що слідчі опитували докторів в декількох лікарнях Чернігівської області і забрали медичні карти Ігоря Індило. Там були записи, які в майбутньому можуть зіграти на користь міліцейської версії про ненасильницьку смерть студента. Керівництву столичної прокуратури вже доповіли, що загиблий хлопець неодноразово травмувався в дитинстві і батьки нібито ці факти від правоохоронців приховали.

Приміром, в медкарті сказано, що у 7 років Індило І. І. отримав закриту черепно-мозкову травму і лікувався в Борзнянській лікарні. Пізніше, під час навчання в першому класі, у зв’язку з отриманою травмою бували погіршення здоров’я, виявлялися ознаки епілепсії – характерні судоми. У чернігівській дитячій лікарні був поставлений діагноз — Епілепсія.

Також в медичних записах сказано, що 5 січня 1999 Ігор Індило була госпіталізована в стаціонар зі скаргами на неспокійний сон, розмови і неконтрольоване ходіння під час сну. Ще міліція розкопала, що 18 листопада 2008 Індило нібито брав участь в бійці в столичному Гідропарку і знову отримав травму голови. У студполіклініці поставили діагноз – закрита черепно-мозкова травма і струс головного мозку. Якщо узагальнити ці випадки, то результат повторної судмедекспертизи, який обіцяють оприлюднити у вересні, прогнозований. Напишуть, мовляв, студент мав травми голови і раніше – так що не дивно, що помер після падіння про дерев’яна підлога. І закриють справу.

«Дитячі травми у Ігоря зажили, наслідків не було, – сказала Людмила Індило. – Йому робили МРТ – ніяких пошкоджень черепа після падіння в дитячому віці не виявили. Я знаю, що слідчі хилять в цей бік, але буду відстоювати правду. У жовтні 2009 року Ігор проходив всіх лікарів для військкомату – його визнали здоровим і придатним до служби. Всі ці трюки з медичною картою робляться для того, щоб відвести слідство в бік. Я впевнена, що сина в ділянці били, а потім лікарі врятували його. Так що винні і міліція, і медики», – зазначила вона.

Нагадаємо, Ігор Індило помер у ніч на 18 травня в Шевченківському РУВС. Днями генпрокурор Олександр Медведько і прокурор Києва Юрій Ударцов взяли батьків студента, пообіцяли заступництво і швидку розв’язку. Однак, як стало відомо, зараз експерти вивчають прижиттєву медичну документацію на студента і, пославшись на дитячі травми, можуть визнати, що хлопець помер без будь-чиєї провини.

Вночі 11 серпня у Новосавицькому психоневрологічному будинку-інтернаті загинув пацієнт 43-річний Юрій Вовченко. За наказом санітарів до ранку його поховали. Згодом відкопали.

— Його закатували, — говорить 36-річний Олексій Косарєв, голова громадської організації ”Комітет боротьби з організованою злочинністю і корупцією”. — У нього було тільки два цілих ребра, решта всі поламані. Тіло все в гематомах, щелепа зламана, очей узагалі не видно.

Міліціонери порушили чотири кримінальні справи щодо персоналу. Звинувачують у завданні тяжких тілесних ушкоджень, не наданні допомоги, спробі приховати злочин, перевищенні службових повноважень.

Будинок-інтернат розташований у селі Новосавицьке Великомихайлівського району Одещини. Займає понад 10 га, з яких 9 — підсобна земля. У закладі лікують 220 осіб із психічними вадами та загальними відхиленнями.

— Пацієнти почали звертатися до нас торік, — каже Косарєв. — Казали, що їх б’ють, знущаються. Ми просили прокуратуру і СБУ перевірити. Ті нічого не знаходили. Чотири місяці тому нам сказали, що санітари повісили хворого, але знову ніхто нічого не знайшов. Тоді ми вирішили самі діставати докази.

Комітет купив два мобільники. Віддали пацієнтам, аби ті могли зателефонувати.

— 11 серпня нас набрав 20-річний Андрій Баранов, — продовжує Косарєв. — Сказав, що персонал знущається з Вовченка. Ми запланували виїзд наступного дня. Та вночі Андрій знову набрав. Сказав, що Вовченка вже забили. Ми виїхали негайно. Санітари сказали, що хворі побилися, але вже все нормально, п’ють разом чай. А Юрій помер через серцеву недостатність.

Хворі розповіли активістам комітету, що Вовченка катував санітар Юрій Коломієць, бо той відмовився працювати. Прив’язав дротом до ліжка, запрошував бити інших. Пацієнти охоче показують місця на цвинтарі, де ховали загиблих.

— Коли ми почали працювати з документами, виявилося, що більшість психічно хворих віком до 20 років помирали від серцевої недостатності та цирозу печінки, — розказує Олексій Косарєв. — Їхні тіла не проходили через морг — закопували так.

Міліціонери планують викопати трупи майже 30 загиблих і зробити розтин.

— Вовченко накинувся на санітарку, — розказує санітар Юрій Коломієць. — Да, я його стукнув кулаком, посадив до карцеру. Пішов надавати допомогу колезі. У карцері до Вовченка й приклалися інші хворі.

Його підтримує лікар Георгій Ткачук:

— Хворі побилися, бо посварилися через телевізор. Санітари усмиряли Вовченка. Але він здоровий, сильний — довелося кілька разів ударити. В ізоляторі він став тяжко дихати, ми покликали медсестру, та було пізно. Міліцію не повідомили, бо не було службової інструкції.

Директорка інтернату Валентина Стукало від коментарів відмовляється. Пригоду називає провокацією. Деталі з’ясовують міліціонери.

— Які ще там інструкції, — говорить Михайло Михайлищук, виконувач обов’язків районного прокурора. — Є смерть людини — треба повідомляти правоохоронні органи. Громадянин Вовченко помер від тяжких тілесних ушкоджень.

Жителі Новосавицького про випадок говорять неохоче. У селі живе більшість персоналу інтернату.

— Цей заклад для особливо важких і небезпечних хворих, — каже місцевий, просить його не називати. — Можете уявити, ким був Вовченко, якщо його рідна матір віддала туди й виїхала, аби син випадково її не знайшов.

— Інтернат отримував непогане фінансування, — додає інший селянин, який теж воліє залишитися невідомим. — Гроші давали держава, меценати. Але контингент — алкоголіки, наркомани, тяжкохворі. Нікому не потрібні люди. Пахають там, як прокляті. До них навіть родичі не їздять. Ми у селі їх боїмося, вони часто їсти просять. Їх там добре б’ють. Самих буйних забивають.

Одеситка Галина Осінцева, 49 років, має психічно хворого сина Дмитра. Торік хотіла оформити його до інтернату.

— Ужаснулась, когда увидела, — розповідає. — Хворі ходять самі по собі, худі, брудні, замучені. Як овочі — без емоцій. Казали, що у випадку непокори їм колють такі препарати, що кілька днів корчаться від болю.

Влада, яка не має програми, починає зі зміни законів. Згадаймо, що в «Історії одного города», а саме города Глупова, Салтиков-Щедрін виводить ряд градоначальників, які бачили, що закони у Глупові не діють, тому приходили зі своїми законами. Серед них був і проект «Об упразднении всех наук, с таким однако расчетом, чтоб российское государство в учености было впереди всех».

Сьогодні в Україні влада донецьких регіонів прискорено повертає нас до позавчорашньої однопартійної системи, яка живиться ідеями та інструкціями Кремля.

Радіо уже з самого ранку говорить про гречану кашу, ціни на ринку і наведення справедливості у житловому секторі. Телебачення показує нам побутові негаразди, кримінальні цікавинки і нещасні випадки, а також заклопотане піклування Президента про народ.

Водночас ми не чуємо живого слова Педагога 1 вересня, не чуємо Національної тривоги в день 25 роковини загибелі Василя Стуса. На вершинах – безпам’ять уроків нашої історії!

Але ось в Інтернеті з’явився проект депутата Вадима Колесніченка – Декларація Верховної Ради України «Про гідність, свободу і права людини».

Така думка виношувалася ще в головах брежнєвських комсомольців: виставити щось своє, совєтське, як альтернативу «Декларації прав людини», де проголошуються основні принципи, які довелося вождям підтвердити своїм підписом, але все рівно КГБ при обшуках вилучало той документ. Бо він «втручався у внутрішні справи Радянського Союзу», який має свої власні поняття і про права, і про саму людину. Але обережна совєтська дипломатія не зважувалася виходити на міжнародний простір з такими заявами. Вони трималися застереження одного російського царя: «Дабы дурь каждого всем видна была».

Регіонали при владі нічого не бояться і нічого не соромляться

Вадим Колесніченко вважає, що «наразі назріло питання про встановлення фундаментальних морально-етичних основ розвитку українського суспільства, які в дечому відрізняються від утилітаристських принципів західної цивілізації».

Більше того, Колесніченко виліз на котурни українського патріотизму і вигукнув про «закладення істинно українських підвалин прав людини».

Тут би його Табачник смикнув за штани, але Колесніченко міг би відповісти зуботичиною: «Що ти, не розумієш, що то калька з «истинно русских этических основных прав человека»?

А тут вже регіонали будуть одноголосно. Автор декларації знає, що «сучасна система так званих універсальних прав людини відображена в більшості міжнародних документів, закріплена в Конституції та низці законів України… не працює належно на українському ґрунті».

Як тут не згадати Кучминого розчарування: «Національна ідея не спрацювала». Але ж товариші-посткомуністи, зважте: навіть кінь не спрацював би, якби його замкнути в стайні, та ще й спутати!»

Як же може спрацювати національна ідея в руках національно байдужих, а то й ворожих совків, які не люблять тієї ідеї? Як може «працювати» Конституція України, коли ви самі насміхаєтесь над нею, а свого президента називаєте іронічно «гарантом конституції».

Великі поняття на плаксо-побутовому рівні

Ви знаєте, чому працюють на Заході закони і права людини?

А тому що там до них серйозно ставляться. Саме на ґрунті протестантської етики: сказав – зробив. Чи може бути на Заході Президентом людина з кримінальним минулим?

Чи можна уявити на Заході передачу якоюсь країною своєї території іншій країні без обговорення і дебатів у парламенті?

Чи можна на ґрунті «ліберально-протестантської західної традиції» створювати парламентську більшість методом купівлі чужих депутатів по 1 мільйону доларів за штуку?

Колісніченко декларує: «За своєю гідністю людина покликана до добрих справ», до «відповідальності одного перед одним», «не ігнорувати духовні і культурні традиції», а «права людини не повинні суперечити любові до Вітчизни»…

Таку декларацію можна доповнити докладними приписами: не жирувати за рахунок бідних, не будувати свою дачу на чужому, не хапати цілу миску державних пирогів, призначених для багатьох…

Але при чім тут права і при чім тут гідність? В декларації ті великі поняття вживаються на плаксо-побутовому рівні. За ними нема ні євангельської глибини, ні національної свідомості і гідності. За стилем то звичайна публіцистика типу «морального кодексу будівників комунізму». Але там, у тому кодексі, була принаймні гуманізація режиму – замість сталінської підозриливості, жорстокості проголошувалось: «Людина людині – друг, товариш і брат».

Тут же – сентиментальні балачки про бережливість, пошану, любов, духовність і особливо Церкву. І все це в дусі «православного атеїзму», за яким не відчувається суворих Десяти Заповідей, обов’язкових для всіх, а не тільки для політичних противників.

Якби такий документ з’явився 30 років тому, то Колесніченка пожурили б за «отсебятіну» та «гнилий лібералізм», а Стуса і Марченка засудили б на 15 років за вимогу дотримання Прав Людини і Свободи Слова, незалежної від політичної кон’юнктури.

Але документ з’явився в 2010 році. У ньому є нарікання на брак законослухняності, моралі, бережливості і загальної культури та освіти.

Але треба щось робити, а не декларувати! Яка може бути культура і самоповага, коли у вас міністр освіти некультурний і безсоромний перед народом?

От якби Колесніченко написав декларацію про потребу сорому в нашому суспільстві і політикумі, то тут, принаймні, ясне поняття, і всі одразу зрозуміли б і схвалили б. Я б навіть підказав розділи.

А на початку я все таки радив би написати обнадійливі слова Щедріна: «Однажды ночью к Глупову пришел стыд».

1. Як розуміти євангельське: «Ні Бога не боявся, ні людей не соромився».

2. Сором як стимул до покаяння.

3. Як навчати соромитись.

4. Що робити з безсоромними.

5. Служба стеження за безсоромністю зверху і знизу.

Є підстава думати, що така декларація про культивування сорому і викриття безсоромності об’єднала б працюючі верстви нашого суспільства – як на сході, так і на заході України.

Проект декларації «Про гідність, свободу і права людини», що його зареєстрував у парламенті депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко, в ефірі Радіо Свобода прокоментували Євген Сверстюк, політв’язень, філософ, та Сергій Власенко, юрист, парламентарій від БЮТ.

– Декларація «Про гідність, свободу і права людини». Такий проект декларації наприкінці серпня зареєстрував у Верховній Раді заступник голови парламентської фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко.

Радіо Свобода запитало у пана Колесніченка, чим викликана поява такого документа?

Вадим Колесніченко: Потреба у цьому документі виникла у зв’язку з тим, що за останні 19 років незалежності української держави ми так і не отримали об’єднавчої гуманітарної ідеї, яка об’єднувала б наших людей на основі взаємоповаги, взаємопорозуміння і толерантності. З’ясувалося, що в нас є проблема з духовними цінностями, які були б загальними і об’єднавчими.

У свій час при СРСР був так званий «Моральний кодекс будівника комунізму». Можна до цього документа відноситися і ставитися по-різному, але він відігравав деяку роль як морального взірця.

Коли аналізувати, чи є в нас якісь такі документи чи матеріали, які можна було б розробити, я знайшов вчення Російської православної церкви щодо прав людини. Як правозахисник я, безумовно, цим зацікавився і подивився, що вони дуже підходять до нашого суспільства і нічим не заперечують можливість об’єднавчої ідеї для цивілізаційного розвитку нашої держави.

– Пане Сверстюк, Ви читали проект декларації?

Євген Сверстюк: Так.

– Чи вважаєте Ви, що в Україні справді є потреба у створенні саме такого документу, щоб він пройшов через розгляд парламенту і, можливо, був затверджений?

Євген Сверстюк: Такий документ є звичайним рецидивом постсовєцьким, коли звикли до відповідних постанов партії на п’ятирічку. Бо коли змінювався курс партії, то тоді затверджували «Моральний кодекс будівників комунізму» і думали таким чином залатати ті чорні і великі діри, які утворилися в суспільстві. Ця законотворчість є потребою людини, яка відчуває, що не діє Конституція, не діють закони, і вони хочуть ще законів.

Ви знаєте, як було, коли дуже вже дошпиняли із закордону, що у вас немає культури? Тоді викликають міністра культури і кажуть: давайте розширювати Міністерство культури. А коли сказали, що у вас немає ніякої естетики, тоді викликали на килим директора Інституту філософії і казали: а чому у вас немає досі підручника з марксоленінської естетики?

– Тобто, якщо хтось докоряє Україні, що зараз тут порушуються права людини і свободи, то ця декларація покликана…

Євген Сверстюк: Це чисто совєцький спосіб формального бюрократичного реагування, щоб замість недіючих законів створити ще один закон і запропонувати.

Якщо ж говорити про цей проект, то він заслуговує більш усмішливого погляду, ніж я висловив.

– Пане Власенко, щодо тез, слів, словосполучень, які є в цьому документі, на Вашу думку, які з них, можливо, не вкладаються в правове поле, яке є в Україні в міжнародному законодавстві?

Сергій Власенко: Я хотів би, по-перше, погодитися з паном Сверстюком щодо того, що скоріш за все, це пострадянський рецидив.

До речі, пан Колесніченко цього й не заперечував. Він і навів цей славнозвісний приклад, що це є аналог «Морального кодексу будівника комунізму».

Але мене дивує дещо інше. Указом Президента від 30 серпня цього року пану Колесніченку було присвоєне звання «Заслужений юрист України». І мене дивує, що заслужений юрист України навіть не спромігся почитати таку книжечку, яка називається «Конституція України», яка у своїй третій статті говорить про те, що людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Найвищою!

Відповідно права людини ставляться як наріжний камінь взагалі існування свободи і демократії в Україні. Конституція так і говорить, що права і свободи людини (це частина 2 статті 3) та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Немає в державі нічого вищого, ніж права людини.

Якщо ми прочитаємо проект документу, то побачимо, що автор навіть концептуально змінює ті підходи, які закладені в Конституції. Він говорить про те, що є щось, що вище, ніж права людини. Це з одного боку.

– «Це цінності духовного світу».

Сергій Власенко: Там є багато речей. Припустімо, четвертий пункт: права людини не повинні суперечити любові до Вітчизни і до ближнього. Взагалі дещо абсурдні речі.

– Тут є ще й таке. «Не може людина ставити інтереси сім’ї і близьких вище інтересів…»

Сергій Власенко: Там є дуже багато «цікавих» речей.

Я думаю, що цей документ є конгломератом мудрих речей, бо там є непогані речі загального декларативного характеру, але здебільшого це набір таких гасел, які взагалі не мають нічого спільного, по-перше, з чинним законодавством, до речі, ні з декларацією, на яку автор посилається, – Декларацією прав людини.

Декларація прав людини говорить про дві речі. По-перше, що права людини – це є найбільша цінність, а по-друге, що немає відмінності у правах людини – вони всюди однакові на всіх територіях. А пан Колесніченко пише про якісь українські етичні підвалини прав людини, якісь українські традиції, взагалі про українські права людини. Якщо під «українськими правами людини» у нас розуміють кидання людей за грати без слідства, то я не хочу таких прав людини.

– У третьому абзаці проекту декларації йдеться про те, що насправді Конституція, низка законів України, як вважають розробники проекту, побудовані на тих самих засадах, що і законодавство Європи і Західного світу.

«Сучасна система так званих універсальних прав людини відображена у більшості міжнародних документів, закріплена в Конституції та низці законів України, сформована переважно на основі ліберально-протестантської Західної традиції з притаманним їм антропоцентризмом та крайнім індивідуалізмом. Вона не працює належним чином на українському ґрунті і не стала інтегруючим фактором для українського суспільства».

Тому треба витворити інші цінності, як пояснив Радіо Свобода Вадим Колесніченко, які потім будуть втілені в законах.

Вадим Колесніченко: Заява пана Януковича і документ, який я пропоную, жодним чином один одному не суперечать, тому що коли кажемо про західноєвропейські цінності, ми маємо на увазі не права людини, права людини – це основа цього документа, і це є наріжний камінь нашої філософії. Але не всі європейські цінності підходять для нас. І це зрозуміло, тому що кожна держава має свої історичні, релігійні та культурні корені.

Я вважаю, що гомосексуальні шлюби не прийнятні для нашої культури, для нашої держави і завжди буду виступати проти цього, хоча деякі європейські країни підтримали це рішення. І я вважаю, що переважна більшість громадян України будуть проти цього.

Те ж саме стосується і ювенальної юстиції, яка для нашої держави і для нашого суспільства у тому вигляді, яка вона є на Заході, неприйнятна.

Це й питання евтаназії, це й питання вільного кохання, через яке вже Європа пройшла і від цього вже відмовилася. Хіба ми повинні все це наслідувати і ці помилки для себе на своє суспільство, на свій ґрунт перетягати? Ні.

– Пане Сверстюк, Ви -людина, яка досліджує тему духовних цінностей. Який тут конфлікт? Оскільки якщо читати лише назву пунктів декларації, то для людини, яка є не дуже обізнаною з політикою, з тонкощами, вони виглядають, можливо, для людини з християнською ідеологією абсолютно прийнятними.

Євген Сверстюк: Якби це була курсова робота студента, то я поставив би позитивну оцінку за те, що автор вивчив матеріал. Я б поставив негативну оцінку за невміння користуватися поняттями і за логічні суперечності, тут є речі, які протиставляються. Права і цінності – це ж не один ряд. Взагалі якщо так вживати поняття, можна говорити і балакати безкінечно ні про що. Отже, тут дуже багато є таких несумісних, нелогічних речей.

Нарешті я поставив би питання: звідки цей матеріал списано?

Що стосується деяких акцентів релігійних, то, звичайно, мені імпонує ідея вивчення історії, релігійної традиції і вивчення християнської етики в школі. Але я не думаю, що потрібна декларація для цього. Просто треба розумних вчителів зібрати, розумний круглий стіл і відповідно вирішити це питання.

– У нас так само живуть люди, які мають інше віросповідання.

Євген Сверстюк: Так. І відповідно треба винести рішення, щоб вони не були змушені вивчати те, чого не хочуть. Але для традиційного це мало б вивчатися.

– Чи має це законодавство регулювати?

Євген Свестюк: Ні. Але чому я це обстоюю? Тому що це лежить в основі нашої культури. Я вже багато разів наводив той приклад, коли ще при совєтах у Ленінграді, а не в іншому місті, знайшлася екскурсовод в Ермітажі, яка сказала школярам: діти, хто з вас читав Біблію? Ну, знайшлося чоловік декілька. Добре, я з вами проведу екскурсію, а ви, решта, можете тут у залі сучасного мистецтва залишатися – ви все рівно нічого не зрозумієте.

Ви нічого не зрозумієте в мистецтві на наступних поверхах! Правильно? Люди, які не знають основ духовних, релігійних, вони не зрозуміють епіграфів ні з Шевченка, ні з Толстого, ні з Достоєвського, ні з Франка – вони не мають ключа до цього. Це є питання культури, а не вибору конфесії.

– Пане Власенко, у нас у законодавстві є десь визначення, що таке духовні цінності або що таке псевдорелігійна група?

Сергій Власенко: Робиться спроба взагалі змінити ідеологію держави. Права людини є найвищою цінністю і не може бути нічого. Мораль не регулюється законом
Я не хотів би давати глибоку юридичну оцінку цьому документу, тому що насправді тут є дуже багато абсурдних речей. Я хотів би поговорити дещо про інше.

По-перше, пан Колесніченко є достатньо непоганим маніпулятором, він користується цим, і даючи інтерв’ю і пишучи документи, тобто підміняючи поняття, ставлячи різні акценти. До речі, в тому фрагменті, який було зацитовано, європейські цінності, європейські надбання прав людини, то він називав ті майже всі контраверсійні питання, які викликають у розвиненому суспільстві найбільші дискусії. Наприклад, одностатеві шлюби. Це дуже дискусійні річ. Питання евтаназії, тощо.

Але я хотів би поговорити про одне-єдине, що мене дуже і дуже хвилює в цьому законопроекті. Робиться спроба взагалі змінити ідеологію держави. Тобто, ми говоримо про те, що є щось вище, ніж права людини, що б це не було: любов до Батьківщини, щось ще, але я за те, щоб залишалася та ідеологія і та конструкція, яка закладена в чинній Конституції, що права людини є найвищою цінністю і не може бути нічого. І відповідно, що права людини повинні відображатися, захищатися відповідно до закону.

Звичайно, що людина, користуючись своїми правами, не повинна ними зловживати, звичайно, що людина, користуючись своїми правами, не повинна завдавати шкоди правам іншої людини. Це все звичайно і очевидно. Але права людини – це є найвища цінність і не може бути нічого більше.

У цьому законопроекті робиться спроба вибудувати іншу ієрархію і поставити щось над правами людини. Тут є юридична загроза така, що в подальшому дії держави по приборканню прав людини будуть прикриватися отим вищим, що буде поставлено над правами людини. Якщо це буде щось на кшталт цінностей духовного світу, то утиски прав людини будуть прикриватися боротьбою за цінності духовного світу чи любов’ю до Вітчизни, як тут у пункті четвертому написано.

Ми повинні для себе раз і назавжди поставити крапку в дискусії, що немає нічого більшого за права людини. А вже механізм реалізації, механізм їх захисту, то це вже питання друге, третє і, можливо, частина з тих питань, як дійсно справедливо було сказано, взагалі не повинна законами регулюватися, оскільки вони більше стосуються морально-етичних якихось питань, які не повинні регулюватися законом. Мораль не регулюється законом.

Євген Сверстюк: Це різні джерела.

Формула втручання в наші внутрішні справи залишається в думках донецьких посткомуністів й досі як домінуюча

Я підтримую ту думку, що якщо щось ставити над правами людини, то в цьому є лазівка дуже хитра. Ми вже це знаємо. У нас при обшуках вилучали права людини. І невипадково. Вони нам не підходять, незважаючи на те, що совєцькі лідери їх підписували, їх вилучали. Декларація прав людини – це був єретичний документ для КГБістів, тому що ми посилалися на певні пункти і на своє право висловлювати свою думку. Вони ж нас саджали за це. Посилалися на право вибору місця життя – вони за саму думку переслідували.

Отже, права людини були посяганням на совєцьке поняття про незалежність. От права людини – то хай собі у них, а у нас є свої пункти, хай вони не втручаються у наші внутрішні справи. Була така формула. І формула втручання в наші внутрішні справи залишається в думках донецьких посткомуністів і досі як домінуюча.

Права людини є проголошенням універсальних, загальних принципів. І вони проголошуються для цивілізованого культурного суспільства, де панує мораль, де панують правила порядності, де певні є правила, за якими живуть люди. Але ці загальні принципи регулюють загальні форми стосунків у суспільстві, вони не дають ніяких приписів, тому вони й є універсальними і не можна їх зачіпати.

– Тому й Конституція України писалася, базуючись на універсальних правах людини.

Є одна річ, яка стосується однієї тези, де написано, що «суспільство має право вільно визначати зміст і обсяг взаємодії держави з різними релігійними громадами залежно від їх чисельності, традиційності для країни або регіону, внеску в історію і культуру і від громадянської позиції».

Радіо Свобода запитувало у пана Колесніченка, чи не означає це, що буде вибудувана певна ієрархія тих конфесій, які у нас є? Він сказав: так, так і має бути.

Сергій Власенко: Є декілька моментів, в проекті цієї декларації, коли церква напряму може втручатися в світські справи. Це просто неприпустимо
Ми з Вами навіть практично повідмічали однакові речі. Я можу сказати, що це є абсолютно чистою преференцією на користь однієї або двох конфесій, яку вибере та влада, яка буде на той момент у державі, якби цей документ був прийнятий. Це абсолютно є неприпустимим. Це по-перше.

А по-друге, я вважаю, що держава повинна вибудовувати рівні стосунки з усіма конфесіями, які в цій державі представлені, і жодна з цих церков не повинна мати жодних преференцій і при тому громадяни не повинні бути примушені спілкуватися з тією конфесією, яку вони не сповідують. Це повинно бути абсолютно чітко зазначено.

І держава на сьогоднішній день має можливість і конституційний обов’язок забезпечити людям, по-перше, вільне віросповідання (це передбачено Конституцією), з другого боку, церква не має можливості втручатися в державні справи.

До речі, тут є декілька моментів, в проекті цієї декларації, коли церква напряму може втручатися в світські справи. Це просто неприпустимо.

– Ми маємо запитання від радіослухача.

Слухач: Чи не здається вам, що прокомуністичний кримінал, прийшовши до влади на чолі з Януковичем, хоче встановити свої права людини, які, скажемо так, встановлені по комуністичних «понятіях»?

– Ми, власне, про це говорили.

Пане Сверстюк, чи небезпечно, на Вашу думку, створювати ієрархію конфесій?

Євген Сверстюк: Фактично йде мова про «внєдрєніє понятій» замість законопослушності

Якщо говорити про це чи по «понятіях», чи по закону, то наш слухач має рацію, що фактично йде мова про «внєдрєніє понятій» замість законопослушності.

– Але от ця ієрархія конфесій?

Євген Сверстюк: Ми мали цілком легалізовану модель державного православ’я, і вона в якійсь формі зараз повторюється
Звичайно, якщо говорити про якісь напівкримінальні конфесії, а вони теж є, то в цьому повинні розбиратися юристи, які реєструють або не реєструють.

Якщо говорити про пріоритет православ’я, а, звичайно, це мається на увазі, то ми мали цю модель уже при совєтах. Фактично ми мали цілком легалізовану модель державного православ’я, і вона в якійсь формі зараз повторюється.

У Сімферополі співробітники ДАІ збили мопед під управлінням 18-річного парубка, після чого побили хлопця.

Подія сталася 29 серпня близько 16:40. Мешканці Сімферополя стали свідками гонитви даїшників на службовій машині за мопедом. Користуючись явною перевагою в швидкості, даїшники наздогнали і збили мопед, після чого зігнали злість на парубку, побивши його руками і ногами.

За словами очевидців, що стали свідками гонитви на перехресті вулиць Гоголя і Павленка кримської столиці, екіпаж республіканської роти ДПС ДАЇ №1433 на службовому автомобілі ВАЗ-2115 переслідував мопедиста кілька кварталів. Даїшники спробували притиснути мопедиста до узбіччя, але тому вдалося вирулити у двори. Один з даїшників вискочив з машини і продовжив переслідування вже пішки, а його колега розгорнувся і по зустрічці виїхав на вул. Гоголя. В цей час з дворів вискочив мопед, і гонитва продовжилася ще 2 квартали.

Врешті-решт, даїшник наздогнав мопед і правою стороною переднього бампера притиснув його до бордюру, після чого водій мопеда вилетів на узбіччя. В результаті падіння у нього виявилася сильно пошкоджена нога – випадкові перехожі бачили багато крові з рваних ран. Від удару постраждав і мопед, що перекинувся, – на асфальті розпливлася пляма від масла, що витекло з нього.

“Вони промайнули повз нас, – розповідає один зі свідків події, – потім мопед згорнув у двори і вискочив вже з іншого виїзду. Через перехрестя міліційна “Лада” збила мопед. Даїшник вискочив з машини, йому на допомогу прийшов товариш, і вони кілька разів вдарили парубка (водія мопеда) – і ногами, і руками. А він у цей час намагався зупинити кров з ноги – просто відірвав шматок сорочки і, сидячи на траві, намагався замотати рану”. За словами очевидців, співробітники ДАІ навіть не подумали надати потерпілому медичну допомогу.

Інший очевидець розповів, що після ДТП з міліційної машини вискочили лейтенант і сержант, побили парубка, а потім заштовхали його в машину. Лейтенант сів за кермо свого службового авто, а сержант поїхав на мопеді в інший бік.

Жителі будинків, розташованих на перехресті, також чули виск гальм і сильний удар. “Я почув різке гальмування, виглянув на вулицю і побачив, як міліціонер б’є когось, хто сидів на землі. Поки вибігав на вулицю – усі роз’їхалися”, – сказав один з них.

На відео, знятому одним зі свідків події, побитий парубок вже стверджує, що він сам впав з мопеда, а співробітники ДАІ люб’язно надали йому допомогу. Методи фізичної дії ще ніколи не підводили співробітників правоохоронних органів.

Додамо, на відео сержант міліції стверджує, що мопед, збитий за кілька хвилин до цього, належить особисто йому, тому він має повне право розпоряджатися своїм майном.

Зазначимо, що співробітники ДАІ не мають права переслідувати двоколісний транспорт. Також співробітники ДАІ самі створили аварійну обстановку, в результаті якої постраждав учасник дорожнього руху. До речі, заборона на переслідування мотоциклістів пов’язана саме з небезпекою для життя і здоров’я водіїв двоколісного транспорту. Тобто в даному випадку, даїшники свідомо порушили закон.

Крім того, якщо в результаті ДТП є потерпілі, співробітник ДАІ зобов’язаний надати першу медичну допомогу і викликати на місце карету “швидкої допомоги”.

Нагадаємо, днями в Інтернеті з’явився ролик з матюками і погрозами іншого працівника кримської Державтоінспекції. В Джанкої автомобіліст вступив в дискусію з представником міліції, який неправомірно зупинив автомобіль для перевірки документів. Під час словесної перепалки даїшник двічі заявив “я б тобі набив є…ло”.

Фото з сайту: http://www.segodnya.ua