З 20 травня в Харкові відбувалися мирні акції протесту проти вирубки дерев в парку ім. Горького, які проводили представники Громадської Ради Харківщини, громадської організації «Ми – харків’яни!» і Екологічної організації «Печеніги». Сайт Харківської правозахисної групи весь час детально висвітлював події, наші активісти були присутні на місті подій, наші юристи захищали права громадян, які брали участь в цій акції. З хронологію подій також можна ознайомитися на сайтіі http://www.kharkovforest.com

28 травня події за свідченнями багатьох свідків, серед яких були журналісти харківських ЗМІ, телеканалів, інтернет-видань відбувалися наступним чином: захисники парку, які були присутні під час вирубки дерев у парку, ночували у лісі, співали пісні. Близько 6.00 ранку міцні, спортивного виду молоді люди, одягнені в чорний одяг, з надрукованими кустарним способом бейджиками «Муніципальна охорона», почали «зачищення» парку Горького. Активістам, які блокували в’їзд у парк, заламували руки й вихоплювали з рядів захисників, які живим ланцюгом стояли на в’їзді в парк.. Незабаром їм почала допомагати міліція. «Керував» цією операцією невідомий в цивільному, який відмовився назвати своє ім’я та посаду, показати будь-які документи на проведення вирубки дерев та проведення будівельних робіт. Він звернувся до протестуючих з вимогою покинути територію, бо це «будівельний майданчик». На той час ніякої огорожі будь якої території не було, окрім натягнутої між деяким деревами червоно-білої стрічки.

Після того як протестуючі відмовилися покинути територію парку, невідомі в чорному одязі почали на них тиснути, заламувати руки, кидати їх на землю. Саме цим невідомим і опиралися протестуючи. Учасники акції протесту нікого не били, зверталися до присутніх працівників міліції з проханням їх захистити, але міліціонери стояли подалі від сутички і не намагалися захистити громадян.

Потім міліціонери підійшли до місця сутички, але почали хватати не нападаючих осіб в чорному, а протестуючих. Правоохоронці брутально, наносячи удари, і застосовуючи больові прийоми, «затримували» самих активних захисників. Більше десяти чоловік були затримані й відвезені до Дзержинського  відділку міліції. Всіх затримали начебто за злісну непокору міліції – ст.185 Карного Кодексу України. Серед затриманих був правозахисник, історик і  журналіст бюлетеню «Права людини» Борис Захаров. Б.Захаров з’явився на місце події після того, як йому зателефонували учасники акції і поскаржилися, що їх б’ють невідомі, а міліція не втручається. Затримали також відому українську письменницю та журналістку, досить немолоду жінку – Валентину Овід. Того ж дня її прямо з приміщення Дзержинського районного суду госпіталізували до міської лікарні з діагнозом «гіпертонічний криз».

В Дзержинському райвідділі на затриманих намагалися вплинути, пропонували переписати заяви, вказавши, що вони приймали участь в несанкціонованому мітингу, хоча затримані вважають, що реалізовували своє конституційне право на проведення мирних зборів і просто перебували на території муніципального парку. Не зважаючи на присутність в Дзержинському райвідділі адвокатів, які прибули для захисту затриманих, затриманих тримали у відділі більше 8 годин – весь час без їжі та води. Захист затриманих здійснювали представник Харківської правозахисної групи – Аркадій Бущенко і юрист з приймальні народного депутата України Володимира Філенко – Тетяна Вишневецька.

Затриманій Валентині Овід в райвідділі стало зле, їй викликали швидку допомогу, лікарі, зважаючи на підвищення тиску пацієнтки, запропонували їй госпіталізацію, але пані Валентина відмовилася, не бажаючи залишати затриманих молодих людей. Пані Валентина перебувала у парку як учасник мирної акції, нічого не пила і не їла з вечора 27 травня до 16-ї години 28 травня, коли до Дзержинського райвідділу міліції прибули співробітник ХПГ і нагодували та напоїли затриманих. На жаль стрес, який пережила Валентина Овід, призвів до другого гіпертонічного кризу і викликана в другий раз швидка допомога таки відвезла пані Валентину до лікарні.

Правозахисники відправили факс до Генеральної прокуратури України з інформацією про порушення, допущених працівниками міліції, зокрема, про те, що затриманих протримали у відділенні більше 8 годин, замість трьох, відведених законом.

Коли затриманих все ж таки направили до суду, суддя Лазюк С.В. спробував відмовитися від справи й тільки через півтори години, ухвалив рішення щодо перенесення судових  слухань на понеділок, 31 травня. Як оголосив суддя, засідання переноситься для того, щоб затримані змогли ознайомитися з матеріалами справи й забезпечити свій захист.

31 травня призначене на 10-у годину ранку судове засідання, почалося майже з півторагодинним запізненням і протривало всього кілька хвилин. Одержавши відеозаписи з боку захисту, суддя знайшов порушення працівниками міліції ст 256 Кодексу про адміністративні порушення – на його думку правоохоронці неправильно склали протоколи. Справа була відправлена на доопрацювання. А в Дзержинському суді вирішили розподілити розгляд справ затриманих за правопорушення між декількома суддями і призначити судові засідання на різні дні.

4 червня в Дзержинському районному суді міста Харкова відбулися чотири судові засідання у справах захисників парку ім. Горького, затриманих правоохоронцями вранці у середу 2 червня приблизно о 4:30–5:00 годині. Були винесені чотири абсолютно відмінні рішення. Справу Альбіни Гаркушиної закрили через неправильно складений протокол (був відсутній підпис особи, яка протокол складала). Руслан Скляров, якому присудили 150 грн. адмінштрафу, з рішенням не згоден і буде оскаржувати його в апеляційному суді, наполягаючи на тому, що не чинив опору працівникам міліції під час затримання. Валерія Головашкіна звільнили від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням. Євгену Хіжнякову призначили 3 доби адміністративного арешту, термін якого розпочався цього ж дня о 18:30. Євген Хижняков свій термін покарання вже відбув. Зустрічали активіста «Зеленого фронту» не тільки рідні, а й активісти “Зеленого фронту”. І символічний подарунок принесли – саджанець дерева.

9 червня в м. Харкові пройшли і закінчилися перші судові слухання у справах двох затриманих – Андрія Єварницького і Дениса Чернеги, яких звинувачували в адміністративному порушенні за ст. 185 Карного кодексу України – «злісна непокора законним вимогам міліції». Справу розглядав суддя Лазюк С.В.

Все почалося з брутального порушення процедури: присутні в залі – спочатку як слухачі – міліціянти, в ході слухань були допитані як свідки один за одним, тобто кожен із свідків чув, про що саме  свідчив попередній, і підтримували показання один одного. А свідків з боку захисту суддя наполегливо видаляв із зали, хоча вони теж хотіли залишитися. Міліціянти під присягою, не соромлячись, давали неправдиві покази, хоча в підчас свідків з боку захисту з’ясувалося, що саме цього міліціянта у формі в свідки бачили в приміщенні Дзержинського райвідділу міліції саме в той час, коли відбувалися події в парку, про які він повідомив суду.

Але, на превеликий жаль, суддя слухав і прислухався тільки до свідчень міліціянтів.

Складалося враження, що рішення суду вже винесено заздалегідь і міліціянтам, що свідчили, про це було відомо наперед. Один із співробітників міліції ще за півгодини до винесення рішення прямо заявив, що він приніс наручники з собою.

І Деніс Чернега, і Андрій Єварницький отримали, як кажуть «по повній» – 15 діб адміністративного арешту, хоча раніше ніколи не затримувалися міліцією, були законослухняним громадянами, і, взагалі, їх провина не була доведена в суді.

Про особистість судді Лазюка свідчить його «випадкова помилка» – він звернувся до міліціянта з проханням пред’явити «ксиву». Звісно, кожен може помилитися, але не лічить судді зі стажем, навіть помилково, «ботать по фєне».

Прямо в залі суду, на цілком законослухняних хлопців накинули наручники, як на злісних правопорушників. Рішення судді С.Лазюка шокувало присутніх у залі, і наступного дня мати Андрія Єварницького оголосила голодовку.

Ми вважаємо, що рішення судді Лазюва С.В. це моральний терор, спрямований на залякування активної частини харківської територіальної громади, всього суспільства України. Це безпрецедентне порушення громадянських прав, перш за все, права на справедливий суд, який гарантований ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, яка ратифікована Верховною Радою і норми якої повинні виконуватися в Україні.

14 червня в Дзержинському районному суді міста Харкова відбулися судові засідання у справах Бориса Захарова й Геннадія Ковшика, затриманих правоохоронцями в парку ім. Горького вранці 28 травня сього року. Обох було визнано винними у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 185 КпрАП (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції). Б. Захарову присудили 170 грн. адмінштрафу, Г. Ковшику – 136 грн.

«З одного боку я дуже радий, що мені не впаяли 15 діб, а обмежилися штрафом, – каже Борис Захаров.– З іншого боку вважаю рішення не справедливим, тому що всім було зрозуміло під час судового засідання, що міліція плутається в показаннях, що не відповідають рапортам, які вони самі писали, і абсолютно зрозуміло, що ніякого правопорушення я не скоював, ніякої злісної непокори. Суддя так само розуміє це дуже чудово, але з тих чи інших обставин чомусь все одно визнає мене винним і виносить рішення про адміністративне стягнення у вигляді штрафу 170 гривень. Рішення судді буду обов’язково оскаржувати. З якою метою? В принципі, я не збіднію через оті 170 гривень, але ця практика, коли міліція завжди права, мене абсолютно не влаштовує. Треба створити прецедент і домогтися того, щоб у таких випадках міліція визнавалася неправою, відносно незаконно затриманого справу закривали і він міг оскаржити дії міліції в суді, також отримати компенсацію за це незаконне затримання».

Геннадій Ковшик теж збирається оскаржити сьогоднішнє судове рішення.

Якщо вітчизняні засоби захисту прав громадян України – затриманих та обвинувачених у зв’язку з мирними протестами проти вирубки дерев в міському парку, будуть вичерпані, їх адвокати мають наміри звертатися до Європейського суду з прав людини.

Коли це інтерв’ю вже готувалося до друку, стало відомо, що харківські активісти знову збираються у Парку імені Горького. Тільки тепер уже біля височезного паркана, який з’явився там за лічені дні й обгородив велику територію лісу поблизу лижної бази «Темп». Що відбувається за парканом, широкій громадськості наразі невідомо. Зі слів працівників «Темпу» з’ясувалося, що це відтепер — приватна територія.

З часу нашої розмови з відомим харківським правозахисником, головою Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадієм Бущенком стало відомо не тільки про паркан. Буквально за два-три дні громадські організації й активісти злагодженими діями добилися широкого обговорення Законопроекту №2450 «Про мирні зібрання». Останнього часу українці, як ніколи раніше, стають на захист своїх прав. І, що прикметно, під час акцій протесту все рідше з’являється партійна символіка. Це, звичайно, великий мінус політикам, і зокрема опозиції.

Натомість — великий плюс українцям, які без сторонньої допомоги і головне — мирно(!) відстоюють право на життя вільній країні. Агов, скептики, ловіть каменюку у город: «моя хата скраю» — сьогодні не про українське суспільство. Харківських екологів підтримують у Києві, друзів убитого Ігоря Індила — у Житомирі. Протест проти неякісного зовнішнього оцінювання з англійської мови почав Маріуполь (читай на стор. 2) — підтримала вся Україна.

Чи це і є те омріяне громадянське суспільство?

— В останні дні повідомлення із Харкова трохи стихли. Що зараз відбувається в парку і довкола Парку ім. Горького?

— Протягом сумнозвісних подій у парку було затримано півтора десятка людей, яких звинувачують у злісній непокорі працівникам міліції. Зараз відбуваються розгляди цих справ — власне, кілька з них уже розглянуто. До речі, двоє затриманих, справу яких розглядав суддя Лазюк, отримали 15 діб адміністративного арешту. Разом із тим, справа іншої особи, яка була затримана з тими двома, припинена за відсутністю складу правопорушення. Ще два засідання закінчилися стягненням штрафів із підсудних. Ось така, скажемо, протилежна судова практика. Одні судді вважають, що в діях затриманих не було взагалі нічого протиправного, а суддя Лазюк вирішив, що ці люди не тільки порушували закон, але й заслуговують на максимально можливе покарання. Також у суді зараз знаходяться кілька позовів щодо правомірності дій тієї організації, яка розпочала вирубку дерев, оскільки вона не мала відповідних документів і до цього часу не має. Тобто дерева були знищені незаконно і без відповідних дозволів. І ще декілька позовів — щодо законності самої постанови міської ради про виділення цих земельних ділянок під забудову, будівництво дороги і таке інше. Крім того, є досить багато заяв про порушення кримінальної справи проти цих молодиків (воєнізовані формування з бейджиками «муніципальна охорона»), які нападали на захисників лісу, а також проти працівників, які валили дерева прямо на людей, — і просто щастя, що не було смертельних випадків, адже кількатонне дерево могло впасти на будь-кого. В цих справах потужна кримінальна складова. Зараз я й інші юристи домагаємося того, щоб цих осіб встановили і покарали.

— Я так розумію — вирубку вже закінчено і 500 дерев, як було заплановано, вже знищено…

— Вирубку закінчено. Але вирубали навіть більше, ніж 500 дерев. За підрахунками екологічної групи «Печеніги» знищено близько 700 дерев.

— У парку вже з’явився височезний паркан. Чи не думаєте ви, що поки йдуть судові засідання, забудова розпочнеться, і всі ці протести будуть марними?

— Так, це може статися. Саме на це і розраховують люди у місцевій владі, саме цим пояснюється і поспіх, із яким все робилося. Але все одно ми будемо шукати можливість зупинити незаконні дії та добитися поновлення всього, що було знищено. Інакше, недобросовісні люди будуть вважати, що варто все провести швидко і брутально — і нічого вже не зміниш. Я вважаю, що судова система не може допустити, щоб порушники закону отримували винагороду.

— Як би ви оцінюєте настрої харків’ян до подій у парку і тепер?

— Нещодавно чув про проведене соціологічне опитування, згідно з яким 70% харків’ян підтримують тих людей, які захищали ліс. Мені також здається, що більшість мешканців міста проти вирубки лісу і проведення там дороги. В різний час на місці вирубки протестувало кілька тисяч людей. Але одночасно там перебувало від сотні до півтисячі протестувальників. Тобто дуже масового виступу не було. Але це не означає, що харків’яни підтримують вирубку. Просто місцева влада повинна була б провести громадські слухання, опитування населення — тоді все було б зрозуміло.

— У Дмитра Бикова є нарис «Был ли Горький?». Інколи здається, що постать Горького — це одна з великих радянських міфологем. Як ви гадаєте, чи нема в тому, що всі ці події відбувалися саме в Парку імені Горького, якогось пострадянського символізму?

— Ви знаєте, такий прояв вандалізму і варварства, на превеликий жаль, міг статися і в Парку ім. Шевченка. Сама назва парку немає ніякої радянської конотації. Це улюблене місце відпочинку харків’ян. Він має, в першу чергу, етичну цінність. Так само важко уявити собі Харків без Парку Горького, як, скажімо, Лондон без Гайд-парку. І проблема не тільки в тому, що знищували дерева, а й у тому, що заразом знищували частинку душі кожного харків’янина.

— Українська Гельсінська спілка вже відреагувала на Законопроект 2450. Які дії далі? Плануєте оскарження в судових інстанціях?

— Ні, ми не можемо оскаржувати в суді акти Парламенту. Сподіваємося, що висловлені зауваження будуть враховані. У будь-якому разі ми будемо стежити за виконанням закону про мирні зібрання, який буде прийнятий, і за допомогою судових позовів та інших заходів сприяти тому, щоб практика його застосування відповідала стандартам свободи зібрань, закладеним у Конституції та Європейській конвенції з прав людини

— Останнім часом українське суспільство активізувалося. Відбуваються протести проти вирубки парків, забудови майданчиків, свавілля міліції, обмеження свободи слова… І навряд чи всі ці акції протесту можна віднести до заслуг опозиції. Як ви це пояснюєте? Що це — стихійна протидія чиновницькому свавіллю чи формування громадянського суспільства, над яким ми працювали останні двадцять років?

— Думаю, що тут спрацював ефект контрасту. Можна, звичайно, дуже багато поганого казати про попередню владу, вона заслуговує на безліч критичних висловлювань. Але те, що країна останні п’ять років була ліберальною, держава почала поважати демократичні свободи, не діяла нахабно по відношенню до громадянського суспільства, заперечити не можна. Люди почали почуватися людьми. На той час вони навіть не відчували, що стали громадою. І тільки коли нова влада за кілька місяців показала їм різницю між тим, що було, і тим, що буде, люди відчули, що так, ми сформувалися у вільних особистостей. Якщо б Янукович прийшов до влади відразу після Кучми, всі ці події не сприймалися б суспільством так гостро. Коли громадянському суспільству, яке уже має своє уявлення про світ і свої цінності, нав’язують якесь дикунство, це завжди буде викликати запеклий спротив. Тому це природна реакція українського суспільства. А головне — вона своєчасна. Зараз дуже небезпечний момент. Або громадянське суспільство нав’яже владі свої правила гри і покаже, де саме межа її дій, або влада перетворить громадянське суспільство на бидло. Якщо цей сьогоднішній масовий спротив принесе результати, то ми втримаємо свою країну. Якщо ні — з демократією можемо попрощатися. Так сталося в сусідній Росії, де громадські організації, опозиція не встояли. Тільки спротив громадянського суспільства владі може визначити її межі!

— З вашого особистого відчуття, наскільки великий потенціал в українському суспільстві протистояти? Адже, очевидно, що це процес не одного місяця, а може, й не одного року.

— Думаю, українське суспільство здатне протистояти. Ще свіжі в пам’яті події восени 2004 року, коли масове вираження позиції поламало дуже добре розроблені плани Кучми. Хоча, звичайно, останнім часом відчувалося, що люди втомлені від політики, вони розчаровані так званою «помаранчевою» владою, і правильно були розчаровані. Але побудова демократичної держави і громадянського суспільства — це складна виснажлива робота, яка не визнає втоми. Нова влада знову пробудила в людях громадянську активність. Якщо нова влада продовжуватиме діяти так, як вона діє зараз, вона отримає потужний громадянський спротив.

ДОВIДКА «Дня»

Українська Гельсінська спілка з прав людини — Всеукраїнська асоціація громадських правозахисних організацій, метою якої є сприяння практичному виконанню гуманітарних статей Заключного акта Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1975 року, інших прийнятих на його розвиток міжнародних правових документів, а також усіх інших зобов’язань України в сфері прав людини та основних свобод. Спілка була створена 1 квітня 2004 року шляхом трансформації неформального об’єднання Ради українських правозахисних організацій (РУПОР) в асоціацію із 22 організацій-партнерів, що мають багаторічний досвід співпраці між собою.

Громадянин Узбекистану Умід Хамроєв в 2009 році попросив Україну про надання йому статусу біженця, твердячи, що він побоюється переслідування з боку узбецької влади через свої релігійні погляди, а ще через те, що багато хто з його знайомих вже позбавили волі за «політичними» чи «релігійними» статтями. Українська влада відмовила йому в притулку, вирішивши, що підстав опасуватися переслідувань у заявника немає. У. Хамроєв подав заяву про оскарження відмови до суду, однак 10 червня 2010 року суд вирішив, що побоювання заявника не мають під собою підстав. Наступним кроком, після отримання на руки письмової копії рішення суду, мала бути апеляція. Однак біженець на неї не дочекався: 15  червня, о 7:55 ранку, його забрали з дому співробітники українських силових структур, не пред’явивши ані посвідчень, ані документів, які обґрунтовували б затримання, не повідомивши, куди і на скільки забирають.

Отже, українська влада відмовила Уміду Хамроєву у наданні статусу біженця через те, що його не переслідують і у той самий час затримала його на вимогу переслідувачів (Хамроєва оголосила в розшук Республіка Узбекистан, за чотирма сумно відомими «політичними» чи «релігійними» статтями Кримінального Кодексу – від «Замаху на конституційний лад Республіки Узбекистан» до «Участі у заборонених організаціях»).

Адвокат затриманого В’ячеслав Якубенко вимагав звільнити свого підзахисного з-під варти через те, що видання шукача притулку до Узбекистану порушило би ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (заборона катування). Він пояснив суду, що у випадку екстрадиції його підзахисного до Республіки Узбекістан існує серйозна загроза застосування до нього тортур, бо згідно докладів міжнародних правозахисних організацій в узбецьких правоохоронних органах тортури застосовуються частіше за все саме до обвинувачених у скоєнні політичних злочинів. Однак прокурор та представник МВС вимагали тримати Уміда Хамроєва до отримання запиту на екстрадицію.

17 червня 2010 р. Ірпінський міський суд Київської області вирішив подовжити утримання Уміда Хамроєва під вартою на термін до десяти діб і Всесвітній день біженця – 20 червня – Умід Хамроєв зустрів в ув’язненні, під загрозою видання до рук тих, від кого тікав.

І ще. 17 червня 2010 року, саме в день суду, набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо видачі особи (екстрадиції)», про що ані суд, ані адвокат на момент судового засідання не знали (Закон опубліковано в «Голосі України» якраз 17 червня). За ст. 461 КПК затримана на території України особа, яка розшукується іноземною державою у зв’язку із вчиненням злочину, негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про застосування тимчасового або екстрадиційного арешту. У зв’язку з цим адвокат Хамроєва подав до суду клопотання з проханням негайно скасувати постанову від 17 червня про продовження строку затримання Уміда Хамроєва до десяти діб.

N. B. За інформацією проекту «Без кордонів», українська влада вже неодноразово висилала біженців до країн походження. Так, 23 травня виходець з Палестинської Автономії був висланий назад з аеропорту Бориспіль – йому відмовили у можливості подати прохання про отримання статусу біженця. Наприкінці грудня 2009 року зник без вісти біженець з Узбекистану Хамідулло Тургунов, який попросив про надання притулку в Україні. Спроби отримати офіційну інформацію про його місцезнаходження від українських органів влади завершилися невдачею, однак за отриманими неофіційними повідомленнями, він перебуває в узбецькій в’язниці. У листопаді 2009 року українська влада вислала до країни походження родину – 8 шукачів притулку з Афганістану.

Дедалі частіше з’являється інформація про те, що в стінах відділень міліції в Україні гинуть затримані. Родичі загиблих не можуть реалізувати своє право на об’єктивне та незалежне слідство, кажуть українські правозахисники.
Правозахисники наводять як приклад сваволі правоохоронців, зокрема, нові подробиці смерті 24-літнього Дмитра Ящука, який загинув 14 червня у Святошинському райвідділку міліції в Києві. Його родичам відмовили у порушенні кримінальної справи та в доступі до матеріалів слідства.

У київській міліції ці звинувачення відкидають. Міліція запевняє, що Дмитро був затриманий 14 червня за вживання наркотиків і що він вчинив самогубство.

Натомість брат померлого Юрій Ящук наводить довідку, що його брат до затримання пройшов курс лікування від наркозалежності, й заявляє, що до його смерті причетні саме правоохоронці.

«Я упевнений, що мого брата Дмитра Ящука вбили працівники міліції. Ми хочемо, щоб порушили кримінальну справу, але нам у цьому відмовляють. Нібито є відеозапис із камери, де видно, як мій брат учинив самогубство. Сумніваюся в його достовірності, бо коли нам повідомили про смерть, про жоден відеозапис не говорили, хоча це тоді могло повністю усунути конфлікт. Пізніше мій батько просив офіційно надати йому відеозапис, із датою і часом зйомки – йому відмовили. Нам не дають змоги оглянути тіло Дмитра у присутності працівників міліції та незалежних криміналістів. Водночас до матері приходили працівники райвідділу і за умови, що ми не будемо робити розголосу, пропонували профінансувати місце на кладовищі та ресторан для поминок і все інше», – розповідає Юрій Ящук.

Він також переконує, що правоохоронці чинять на нього тиск і погрожують. За словами брата загиблого, в їхній квартирі вимкнули всі телефони, а днями його на тротуарі ледь не збила автівка.

Правоохоронці заперечують звинувачення

Натомість голова прес-служби управління МВС у Києві Володимир Поліщук заперечує такі звинувачення і каже, що правоохоронці не чинять родичам померлого жодних перешкод.

«Рідні Дмитра, правозахисники та журналісти зверталися із проханням переглянути відео, і днями це відбудеться. Тіло померлого – у морзі, і ми зверталися до родичів, щоб вони його забрали. Вони ж відмовляються, бо хочуть провести власну криміналістичну експертизу. А таке можливо, лише якщо прокуратура порушить кримінальну справу», – каже речник київської міліції.

Водночас Володимир Поліщук відзначає, що ініціювати порушення кримінальної справи у такому випадку має право лише прокуратура, але вона її не порушувала, бо не знайшла в цьому інциденті складу злочину. Розголос довкола смерті Дмитра Володимир Поліщук пояснює піаром політичних та громадських організацій.

Правозахисники бачать порушення прав родичів загиблих

Ситуація, що склалася, свідчить, що українці, чиї родичі загинули у міліції, не можуть реалізувати свої права на об’єктивне слідство та правосуддя, вважає голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

«Такі права є, але система не дає змоги їх реалізувати. Якщо є підозра, що людину вбили, прокуратура має порушити кримінальну справу. Коли цього не робиться і родичам не дають змоги отримати тіло для проведення криміналістичної експертизи, виникає підозра, що смерть була насильницькою, що людину забили до смерті, а тіло не хочуть показувати, бо є сліди. Я зустрічався з рідними Ящука і сказав їм, що на це в жодному разі не можна погоджуватися і що вони мають право не ховати тіло аж до проведення експертизи», – каже правозахисник.

Євген Захаров відзначає нечуване за часи незалежності зростання кількості суїцидів у районних відділах міліції. За його словами, лише за останній тиждень стало відомо ще про п’ять випадків, коли затримані нібито вчинили самогубство.

У червні цього року МВС офіційно підтвердило три випадки смертей у райвідділах міліції . Ще одна людина померла одразу після того, як була відпущена з-під варти, а одна – потрапила до реанімації, відзначають незалежні правозахисники.

Коли в Україні тільки створювалася система адміністративних судів, на них була покладена відповідальна місія – захищати простих громадян від свавілля влади. Насправді ж іноді виявляється, що суди виконують покладену на них місію з точністю до навпаки – захищають владу від простих громадян.

Днями Окружний адміністративний суд Севастополя виніс постанову, яка заслуговує на те, щоб увійти в історію судових курйозів. У розпорядженні «Центру» опинився текст цього рішення.

Історія почалася з того, що жителька Севастополя направила в Ленінську райдержадміністрацію міста-героя повідомлення, в якому інформувала районну владу про те, що через два дні в 9.00 почне безстроковий пікет біля стін Севастопольської міськдержадміністрації. Пікетувати орган влади жінку змусила бездіяльність комунальників, які не встановлювали опалення в квартирі.

Того ж дня районна влада подалась до суду з позовом, у якому настійно просили «обмежити право на проведення безстрокового пікетування». Суд моментально відкрив провадження, провів всі підготовчі заходи і вже на наступний день розглянув справу і виніс рішення.

Відповідачка на засідання не з’явилася, хоча, як говориться в рішенні суду, була належним чином поінформовано про дату та час його проведення двома телефонограмами.

Уважно вивчивши матеріали справи, суд ухвалив рішення заборонити проведення пікету. Причини, які вказані в судовому рішенні, на наш погляд, просто вбивчі.
По-перше, суд порахував, що пікетниця занадто пізно оповістила райдержадміністрацію про свій намір – за два дні до початку пікету.
Таким чином, на думку суду, вона позбавила орган виконавчої влади, «можливості здійснити всі необхідні заходи для підготовки проведення даного пікету». Тобто, виходить, для того, щоб жінка якийсь час постояла під стінами держадміністрації з плакатами, необхідна тривала і ретельна підготовка з боку адміністрації?

По-друге, у своєму рішенні суд послався на Конституцію України, згідно з якою громадяни в принципі мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Однак судом може встановлюватися обмеження щодо реалізації цього права. Обмеження встановлюється (увага!) Лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

Крім того, суд також посилається на статтю 182 Кодексу адміністративного судочинства, яка встановлює, що суд може задовольнити позов про обмеження реалізації права на мирні зібрання тільки (!) у разі створення реальної небезпеки заворушень чи злочинів, загрози здоров’ю населення або правам і свободам інших людей через проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань.
Виходячи з цих норм права, суд вирішив «задовольнити вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку».

Відзначимо, ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки» регламентує, що загрозою у сфері державної безпеки є:
1. розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб
2. загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян,
3. поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності
4. злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму
5. загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об’єктів на території України
6. можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів
7. спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань та правоохоронних органів держави
8. прояви сепаратизму, спроби автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України.
Яким же чином загрожує національній безпеці одна-єдина жінка? Тим більше пікет біля стін Севастопольської МДА не підпадає під жодну, визначену законом, загрозу національній безпеці.

Представник Ленінської райдержадміністрації розповів суду, що жінка неодноразово влаштовувала пікети з використанням плакатів і вигукувала гасла. Тим самим, на переконання чиновників, пікетниця «перешкоджала нормальній роботі державної установи та громадському порядку». Виходячи з такої логіки, необхідно взагалі заборонити всілякі протестні заходи біля стін держустанов, щоб не заважати чиновникам «працювати на благо міста».

І, нарешті, третій, на нашу думку, просто анекдотичний аргумент, який використовував суд, щоб заборонити жінці пікетувати будівлю міськдержадміністрації Севастополя. Цитуємо дослівно з тексту судового рішення: «Суд відзначає, що проведення даного пікетування в умовах підвищеної температури повітря може негативно вплинути на здоров’я і самопочуття відповідачки». Таким чином, орган судової влади проявив нечувану турботу про здоров’я і самопочуття мешканки Севастополя.

Підсумок судового розгляду: задовольнити позов чиновників, пікет заборонити, виконати рішення негайно.

Втім, у жінки ще є можливість оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Але ймовірність того, що в апеляційній інстанції стануть розбиратися в настільки «незначній» справі, дуже невелика.

Демократія – це не тільки чесні вибори. Це також верховенство права та відкритість інформації. Саме на цих трьох цінностях існує сучасна демократія. Тому розчарованим у демократії варто зрозуміти, що двох останніх цінностей в нашій країні ще не досягнуто.

Вільний обіг та обмін інформацією у різних сферах життя виконує багато функцій у демократичному суспільстві.

Без об‘єктивної інформації ви не можете зробити правильний усвідомлений вибір на виборах, а ЗМІ не можуть ефективно використовувати свою контрольну функцію за владою.

Без інформації не можливо оцінити роботу чинного уряду, депутатів чи просто оцінити багато суспільних процесів. Вільна її циркуляція є необхідною умовою демократії та розвитку суспільства, котре на основі отриманих відомостей здійснює приймає рішення.

Більшість помилкових рішень пояснюється відсутністю точної та повної інформації. Саме тому, тоталітарні уряди першою справою перекривають доступ до інформації або різними способами її перекручують.

І саме тому та саме зараз необхідно прийняти закон “Про доступ до публічної інформації“, котрий вже готовий до прийняття у другому читанні в парламенті.

Багато суспільних конфліктів в Україні виникає від відсутності інформації або коли вона надходить надто пізно. З іншої сторони, багато негативних процесів продовжує відбуватися, оскільки про них нічого не знає суспільство.

До сих пір таємною та захованою за різними надуманими грифами є інформація щодо рішень органів влади. Більшість рішень, котрі визначають зарплату чи інші питання матеріального забезпечення чиновників, використання багатьох видів державного майна, приватизації, відчуження майна залишаються невідомими громадськості.

У числі закритих документів десятки, котрі порушують права людини та основоположні свободи.

Для демократичної влади вигідно відкривати інформацію, знімаючи та попереджуючи суспільні конфлікти. Українська ж влада завжди намагається приховати під грифом, наприклад, “для службового користування“ або навіть взагалі без жодних грифів, усі “незручні“ рішення, що можуть викликати безліч запитань.

Наведу лише окремі приклади.

Більшість генеральних планів міст залишаються засекреченими, що породжує десятки конфліктів.

Також засекреченими залишаються дуже точні карти країни. Україна і Білорусь – це дві країни в Європі, які ще тримають закритими свої дрібні карти. Внаслідок чого у нас не можуть працювати всі GPS навігатори з достатньою якістю. Наприклад, на офіційному сайті Nokia стоїть інформація про те, що вони не гарантують нормальну навігацію, оскільки їм не надають точні карти. Але ж це абсурд для сучасного світу!

Багато суспільних конфліктів навколо забудов точиться з простого питання: “кому належить ця земельна ділянка?“. Чому за 20 років незалежності не створено реєстру власників земельних ділянок, що вирішило би сотні конфліктів? Чому всі рішення про передачу земельних ділянок не оприлюднюються?

Взагалі відсутній реєстр багатьох видів власності, що з однієї сторони не забезпечує її захист й дає квітнути рейдерству та шахрайству, а з іншої – не зрозуміло, що кому належить у цій країні.

У Харкові останній місяць триває конфлікт із забудови старого міського парку та вирубки багатолітніх дерев. Це супроводжується жорсткими масовими протестами, зіткненнями, затриманнями та іншими проявами конфлікту. Але в корні цього конфлікту стоїть відсутність інформації у громадськості.

До сьогоднішнього дня не оприлюдненні усі дозвільні документи на проведення будівництва. Звісно, можливо їх і немає, але тоді це пряма дорога в правоохоронні органи.

Ідея цього будівництва не нова, але громадськість про нього дізнається з початку вирубки дерев, а не на стадії розробки проекту. Жодних консультацій з громадськістю не відбулося.

Ніхто не пояснив для чого і чому це потрібно і чи потрібно взагалі? Це було зроблено після початку будівництва та ще й в дуже загальних словах. Так і не було точно відомо хто, чому саме на цьому місці і що саме буде будувати.

Очевидно, якби громадськість раніше дізналася про будівництво, то її дії могли би бути менш радикальними, оскільки зупинити проект будівництва значно простіше на початку.

Наведу ще декілька прикладів з інших сфер, показуючи, що все будується на доступі до повної та достовірної інформації.

Загалом відомо, що певні продукти містять шкідливі речовини. Держспоживстандарт систематично проводить тести різної продукції щодо наявності шкідливих речовин. “Українська правда“ оприлюднює такі тести, котрі для певних виробників були не дуже приємними.

Проте, коли журналісти почали звертатися до виробників, останні відмовились надати інформацію. Вони сказали надіслати їм інформаційний запит рекомендованим листом, на який відповідь буде отримана лише через місяць. Виходить що ще місяць люди будуть “травитися“ тільки тому, що інформація не надається.

Не вщухає скандал щодо вбивства студента в Шевченківському районному відділі міліції міста Києва. Зазвичай, такі речі намагаються замовчувати. Тут не вдалося.

Але якщо ви запитаєте в міліції, скільки людей померло у районних відділках за минулий рік, вони вам не скажуть. У них немає таких даних або вони закриті. Що казати, коли навіть рідним загиблих у міліції часто не дають можливість ознайомитися з усіма матеріалами проведеного розслідування. МВС поширює вигідні показники, котрі насправді не кажуть про діяльність міліції, і замовчує невигідні?

Наприклад, часто можна почути віртуальні показники “розкриття злочинів“, котрі ні про що не говорять – вони віртуальні, оскільки не збігаються з кількістю засуджених за злочини осіб: тобто, міліція звітує про розкриття, а суд каже, що злочин не розкрито, але це вже до статистики не включається.

Отже, насправді злочин не розкрито, але звітність гарна. Закритість інформації правоохоронних органів обмежує суспільну дискусію щодо ефективності діяльності міліції і відповідно відкладає на майбутнє так назрілу реформу правоохоронних органів.

Багато інформації засекречується ще з огляду на радянські стандарти, що давно не відповідають сучасним умовам глобального інформаційного обміну.

Засекречується історія минулого століття. Тисячі архівних документів замість дослідження істориками припадають пилом у архівах СБУ та інших органів влади. Суспільна дискусія над нашим минулим штучно стримується владою.

Можна ще наводити сотні прикладів з абсолютно різних сфер життя: економіки, культури, спорту, науки та інших. І всюди ключовим питанням буде: чи є точна та швидко отримана інформація.

Світ вже багато років живе в глобальному інформаційному суспільстві, де наша країна залишається острівцем зі своїм внутрішніми та зовнішніми парканами. Ці паркани не тільки обмежують розвиток нашої демократії, а гальмують загальний розвиток країни, котра випадає із загального цивілізаційного інформаційного потоку.

Саме тому необхідно реформувати систему доступу до публічної інформації й першим кроком для цього прийняти відповідний проект закону, що зараз вже повністю готовий до прийняття у парламенті.

Якщо звітування про діяльність уряду сучасної України з перефразуванням сталінської фрази, виголошеної напередодні Великого Терору, що „жити стало краще, жити стало веселіше” ,можна приписати разючому бракові такту чи тупості прем’єр-міністра Азарова, від інших відгомонів радянських часів уже не так легко відмахнутися.

У неділю 27 червня керівнику представництва у Києві німецького Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе впродовж десяти годин не позволяли в’їхати до України. Тримали його в  приміщенні для нелегальних мігрантів, повідомили лише, що його затримали за вказівкою Служби безпеки України й що його депортують. . Причини не пояснили. Що тривожніше, багатьом здавалось, що можна й не пояснювати з огляду на критичну статтю п. Ланґе про перші 100 днів президентства В. Януковича, та інтерв’ю на початку червня під промовистою назвою „Україна віддалилася від демократичних стандартів”.

Втрутились дипломати, провели переговори та й близько пів на першу ночі „німецьке посольство досягло таки для Ланґе дозволу в’їхати в Україну”.

Про що вели переговори, не повідомляється. А шкода!  Адже аргументи німецької сторони про загрозу взаємним відносинам, бізнесовим зв’язкам, та зрештою, репутації держави, жодних перескоків через культурні чи політичні бар’єри не вимагають. Натомість не надто легко зрозуміти, якою мовою, якими поняттями могли оперувати представники нібито демократичної України?  „Антиукраїнською агітацією і пропагандою”?  Справляє не те враження, бо за неконструктивну критику”, що так дратує нинішню владу, в’їзд до демократичної держави не забороняють.

Не зайве згадати про реакцію голови СБУ Валерія Хорошковського на інше звинувачення в тиску з її боку. Кореспондент газети “Коммерсант-Україна” Артем Скоропадський, громадянин Росії, стверджує, що під час неофіційної розмови, співробітники СБУ спитав, чи журналіст не „занадто багато пише про опозицію”, й натякнув на можливість його депортації з України.
Голова СБУ, в ефірі власного телеканалу Інтер, відкинув те, що він назвав „певною технологією, закидом інформації”.  Треба його спитати, чи маємо й затримання Ніко Ланґе вважати „певною технологією”, й в такому випадку яка роль належить високопоставленим німецьким дипломатам та урядові Німеччини.

            Розуміння голови СБУ „технології”, треба визнати, трохи спантеличує.  Воно – офіційно – не збігається з поглядами Президента та його Адміністрації. Адже останні неодноразово запевнили представників західних держав, що візит співробітника СБУ до Ректора Українського католицького університету 18 травня жодним чином не був тиском, чи поверненням до гнилої практики радянської влади, що вони самі обурені інцидентом, та й планується офіційне розслідування.

            Коментарії Хорошковського, як завжди, упаковані з навиками фахівця з маркетингу, проте вони ніяк не свідчать про визнання того, що в демократичній країні до ректорів університетів не завітають співпрацівники спецслужб, й їх не просять підписати листи, які відбирають, не залишаючи навіть копію. Навпаки, голова СБУ в інтерв’ю “Комерсант-Україна“,  знову звинувачує когось (чи ректора, чи журналістів, чи якусь іншу неконструктивну особу, він не уточнює) в „технології”.  Він заявляє: „”Профілактика злочинів – святий обов’язок будь-якого правоохоронного органа. Тому, коли до нас надходить інформація про підбурювання до протизаконних дій, і вона має підтвердження, то єдине, що ми хочемо зробити і, до речі, завжди будемо робити, – спробувати уберегти студентське середовище від втягування в ці процеси”  Тобто, подібні візити, щоби ректори „застерігали” студентів про відповідальність за „протиправну діяльність”, зокрема й „пікети, що блокують доступ до робочих місць урядових службовців (або будь-які інші протести, не санкціоновані владою)” (ucu.edu.ua)  будуть і далі проводитися.

            Запевнення з боку Президента та його Адміністрації, таким чином, виявляються порожніми. З огляду на оприлюднену запис зустрічі Хорошковського з представниками руху „Стоп цензурі!”, важко також розуміти, як Президент може всерйоз заявити, що „під час ініційованої ним розмови учасників об’єднання «Стоп-цензурі» з Головою СБУ було знайдено механізми вирішення більшості порушених питань”.

Сам Хорошковський, знову на рідному каналі, ствердив, що в Україні немає цензури, є тільки „випадки”.

Забагато було подібних випадків, зокрема й звернення СБУ до Нацради з вимогами документів по конкурсу на телерадіочастоти від 27 січня.  Як відомо, 8 червня Окружний адміністративний суд міста Києва повністю задовольнив позовні вимоги групи телеканалів «Інтер» проти Нацради і скасував результати січневого конкурсу.

За словами шеф-редактора “Телекритики” Наталії Лігачової, „насправді мова йде про політичну мету – зробити телевізійний простір України повністю підконтрольним нинішній владі. І в цьому безпосередню роль грає пан Хорошковський, саме призначення якого – як де-факто власника групи телеканалів “Інтер” – головою СБУ викликає дуже багато питань“.

На тривожні тенденції вже вказували міжнародні організації, Рада Європи та представники західних демократій.  Обережно висловлюються, підбираючи „дипломатичні” слова та вітаючи будь-які фрази про відданість свободі слова, нібито ними можна зняти всі запитання.

Втім, за останні тижні запитань накопичилось стільки, що найгостріше бажання нічого не помічати не зможе ігнорувати зяюче провалля між словами влади та її діями.

Кричущий конфлікт інтересів, де голова спецслужб є й власником ЗМІ, не тільки не знято, а навпаки поглиблено. Хорошковського, котрий не має ані вищої юридичної освіти, ані стажу роботи в галузі права, Президент призначив членом Вищої ради юстиції. Цей орган, згідно із законопроектом, який Президент і Уряд намагаються представити як „судову реформу”, має набути значно більше повноважень.  Після недавнього рішення суду на користь медіа групи Інтер, дивуватися важко, що ТВі вже оскаржив указ президента № 644/2010 про призначення членом Вищої ради юстиції Валерія Хорошковського й міжнародна НУО «Репортери без кордонів» застерегла, що позиції України у рейтингу свободи преси можуть різко погіршитись.

Стурбованість уже висловили й співдоповідачі Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), зокрема й роллю голови СБУ, „близького соратника п. Януковича та власника телеканалу Інтер”. Вони згадують про заяву ректора Українського католицького університету та запит, який „нагадує радянську еру”, та зазначають, що „Президент Янукович нещодавно призначив п. Хорошковського членом Вищої ради юстиції, незважаючи на потенційний конфлікт інтересів, оскільки СБУ відповідальна за розслідування та обвинувачення проти суддів в Україні”.

Хоча згадуються про всі красиві слова та запевнення у відданості найшляхетнішим демократичним цінностям, все це „дещо підривається політичною роллю, що її відіграє Хорошковський в цій адміністрації та його нещодавнє призначення на посаду члена Вищої ради юстиції”.

Подібні запевнення, засудження та інші гарні слова можемо очікувати й після поводження з громадянином Німеччини в неділю.

            За затримання Ніко Ланґе та завдану шкоду Україні несе відповідальність Валерій Хорошковський – голова СБУ, член Вищої Ради Юстиції та власник Інтеру.  За неминучі висновки щодо неповаги нинішньої влади до свободи слова та демократичного вибору сучасної України, за повернення найгірших традицій радянських часів несуть відповідальність ті, хто виявляються неспроможними зрозуміти, що люди не козли, й їх порожніми словами не обдуриш.

Як офіційно повідомило МЗС України, 29 червня ц.р. на доручення керівника МЗС України Костянтина Грищенка заступники міністра закордонних справ Руслан Демченко та Павло Клімкін провели серію зустрічей з послами та старшими дипломатами диппредставництв Сполучених Штатів Америки, Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччина та Республіки Польща.

Обговорювалися «питання діяльності в Україні недержавних, некомерційних фондів, що координуються відповідними посольствами».

Було відзначено «внесок, який міжнародні недержавні організації зробили в становлення та розвиток української демократії, ринкової економіки та громадянського суспільства. Такі інституції, як Фонд „Відродження”, Фонд Фрідріха Еберта, Фонд Конрада Аденауера, Фонд Стефана Баторія, та багато інших послідовно надають істотну допомогу численними суспільно корисним ініціативам на загальноукраїнському та регіональному рівнях. Водночас заступники Міністра закордонних справ звернули увагу очільників дипломатичних установ США, Росії, Німеччини та Польщі на важливість неухильного дотримання відповідними неурядовими організаціями своїх статутних завдань та законодавства України».

У цьому зв’язку Міжнародний Фонд «Відродження» (МФВ) мусить звернути увагу керівників МЗС України на той факт, що жодне з перерахованих диппредставництв не координує й не може координувати діяльність МФВ.

Згадування Міжнародного Фонду «Відродження», який, згідно його Статуту, є міжнародною благодійною організацією, створеною у відповідності із Законом України “Про благодійництво та благодійні організації”, у переліку фондів, які, немовби, координуються одним з перерахованих посольств, є цілком помилковим.

Водночас МФВ є незалежною організацією, оскільки Фондом керують виключно громадяни України, що складають Правління та Адміністрацію МФВ. Всі рішення щодо витрачання будь-яких коштів, наданих Фонду його засновником та іншими донорами, приймаються виключно й незалежно громадянами України – членами Правління, Програмних рад та Адміністрацією МФВ.

Вся, без виключень, кількісна та якісна інформація щодо рішень з надання благодійної допомоги (грантів) громадським організаціям, іншим закладам та інституціям України, а також операційні проекти самого Фонду та заключення міжнародних аудиторських компаній, є у відкритому доступі на сайті Фонду, друкується у центральних друкованих ЗМІ, розповсюджується у вигляді щорічних річних звітів.

Ми вимушені звернути увагу керівників МЗС України на цей факт помилки, оскільки МФВ уже був об’єктом політичного полювання на відьом з боку представників відповідних політичних сил у 2003-2004 рр., що завершилася нічим (див. основні матеріали тут).

Нам також відома практика обмеження демократичних свобод громадян у деяких посткомуністичних країнах, коли, після першого подібного звернення уваги з боку влади «на неухильне дотримання… статутних завдань та законодавства», наступним висувалося звинувачення в «ухильному недотриманні» регуляторних норм, що ставало нарешті знайденим приводом для офіційного закриття представництв іноземних фондів та програм.

Висловлюю сподівання, що згадування Фонду у вищенаведеному контексті представниками МЗС є лише прикрою помилкою.

Міністерство закордонних справ України провело у вівторок бесіди з представниками посольств Росії, США, Німеччини та Польщі щодо роботи некомерційних фондів, які координуються відповідними посольствами. Як повідомила прес-служба МЗС, заступники міністра закордонних справ Руслан Демченко та Павло Клімкін звернули увагу дипломатів на важливість дотримання цими організаціями своїх статутних завдань та законодавства України.

Керівник українського представництва Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе

Ця розмова відбулася після інциденту з керівником українського представництва Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе в аеропорту «Бориспіль». Його не впускали в Україну близько 10 годин, але потім назвали ситуацію непорозумінням.

Інцидент стався після того, як Ніко Ланґе в інтерв’ю критично оцінив дії української влади. В німецькому парламенті вимагають розслідування інциденту, який вже поставив під загрозу зриву запланований візит Віктора Януковича до Берліна.

Грантодавців попросили бути «ощадливішими»?

За словами Ніко Ланґе, претензій до Фонду Конрада Аденауера у недотриманні українського законодавства не було. «Ми вже 16 років працюємо в Україні і весь цей час ми дотримувалися українського законодавства, – запевняє він. – І ніколи не було проблем чи сумнівів, навіть в останні тижні, щодо того, як ми працюємо на базі українського законодавства».

Політолог Костянтин Матвієнко

Політолог Костянтин Матвієнко вважає, що, натиснувши на грантодавців, влада намагається звузити поле діяльності українських неурядових організацій.

«Є спроби зменшити ресурсну базу так званого громадянського суспільства, – вважає експерт. – в Україні діє багато програм, які, з точки зору грантодавця, сприяють демократизації українського суспільства – так, як вони її бачать. Очевидно, влада це бачить інакшим чином».

Опозиція «грає в дисидентів» – політолог

Натомість голови чотирьох парламентських комітетів, які представляють опозицію, – у закордонних справах, євроінтеграції, правової політики та законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, – повідомили закордонним дипломатам, що ситуація в Україні із дотриманням прав і свобод та верховенством права останнім часом суттєво погіршилась. Ще однією темою для спілкування стала ситуація на енергетичному ринку.

«Керівники парламентських комітетів надали свій фаховий аналіз окремих аспектів процесу повернення мегакорупції в Україну, – зауважив один із учасників цієї зустрічі, колишній віце-прем’єр Григорій Немиря. – Потім у режимі запитання-відповідь говорили про історію «РосУкрЕнерго», її зв’язки у вищих ешелонах влади».

Опозиція намагається зіграти на помилках, яких допустилася влада у відносинах із європейськими державами. Проте дії опозиціонерів засвідчили їхню слабкість.

Колишній віце-прем’єр Григорій Немиря

«Опозиція демонструє організаційну та інтелектуальну неспроможність запропонувати суспільству свій шлях розвитку, – вважає Костянтин Матвієнко. – Тому вона апелює до громадської думки заходу, як це робили в радянські часи дисиденти».

За словами експерта, ані влада, ані опозиція, яка донедавна перебувала при владі, зараз не можуть похвалитися тим, що знаходять розуміння в спілкуванні з іноземними дипломатами.

30.06.2010 окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Маруліної Л.О. прийняв доленосну для України постанову про заборону на проведення мирних акцій у центральній частині Києва. Доленосним це демонстративно антиконституційне рішення стало не тільки для перелічених у постанові громадських організацій, але й для всієї України – оскільки з’явився прецедент і дана стартова відмашка для подальших антидемократичних судових рішень, що забороняють громадянам України реалізовувати свої конституційні права.

Переможним прапором стала ця постанова і для всієї паразитичної частини чиновництва, яка не залишає спроб перетворити вільну Україну на подобу сталінського Радянського Союзу зразка 1937 року.

Нагадаємо, що перша при президенті Януковичі спроба заборонити мирні акції відбулася в минулий вівторок, 22 червня 2010, коли окружний суд Києва, не сповістивши відповідача про проведення судового засідання, заборонив проведення мирної акції представникам від 20.000 кримськотатарських сімей, які приїхали до Києва з метою звернути увагу Віктора Януковича до земельного свавілля в Криму.

Учасники акції – люди похилого віку, позбавлені землі під час депортації, і молодь, яка не має землі – виставили плакати «Чиновників – саботажників ініціатив Президента – до відповіді», «Землю – народу», «Земельне питання в Криму – під контроль президента». Незважаючи на вкрай широкий міжнародний розголос, який підірвав імідж України в очах усього світу, ганебне судове рішення було виконане і охорона Януковича розігнала пікет.

Однак, судячи з усього, світова громадськість в особі ООН, ПАРЄ, Ради Європи і т.п. або не визнала кримських татар гідними юридичного захисту, або посоромилася вказати Україні на факт, що дана постанова порушує не тільки базові права громадян і Конституцію України, але і цілий ряд міжнародних демократичних положень, починаючи з Декларації прав людини.

Натхненний такий мовчазною підтримкою світових охоронців демократії і чиновників з адміністрації Президента, київський окружний суд зробив новий демарш на демократичні свободи українців. 30 червня 2010 була винесена заборона на проведення мирних акцій ряду громадських і релігійних організацій. У чорний список потрапили: новий пікет кримських татар, Всеукраїнське об’єднання «Центр захисту прав людини« Свобода », профспілка геологів, геодезистів та картографів, Всеукраїнське Православне братство святого Архистратига Божого Михаїла, Київська правозахисна організація« Громадська підтримка », група громадських організацій« Ні беззаконню!»і кілька ініціативних груп громадян. Як вже повелося, відповідачі не були сповіщені про судове засідання і суд відбувся без них.

Лицемірна українська Феміда в черговий раз відмовила людям у можливості захистити себе, а окружна суддя в черговий раз смачно плюнула на норми законодавства, адже відповідач повинен бути запрошений на суд під розпис, а у разі відсутності відповідача – судове засідання має бути відкладено.

Більше того, суддя Маруліна винайшла приголомшливе формулювання для відповідачів, а саме – «група громадян в особі такого-то», коли в особі однієї людини забороняють проведення мирних зборів цілій групі осіб, що дає можливість судовим виконавцям зараховувати до цій групі кого завгодно і в якій завгодно кількості, керуючись тільки своєю власною уявою або хворою фантазією. Першою ж групою, на якій обкатали це формулювання, виявилися кримські татари, коли в особі якогось Мамбетова А.А. заборонили проводити акцію більш ніж сотні людей, які приїхали в різний час з різних кінців Криму.

Охорону Президента не зупинив навіть той факт, що на кримськотатарський пікет була оформлена заявка від імені Шаймарданова Р.Х., а ніякого Мамбетова серед пікетників не було. Вперто повторюючи формулювання «група в особі Мамбетова», люди у формі змушували обурених людей виконати судову постанову, що їх не стосувалася, і згорнути пікет. Судячи з впевненої поведінки правоохоронців, в особі Мамбетова заборонили проводити мирні акції всім громадянам України …

Що ж, перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: безкарність розбещує, абсолютна безкарність розбещує абсолютно!

Прецедент протизаконної судової заборони на проведення мирних акцій в Україні створено. Механізм процесуальної підлості відпрацьований столичним судом. Українська демократія отримала від нової влади удар в спину, який може виявитися для неї смертельним.

 І, якщо гарант української конституції, ООН, ПАРЄ, Рада Європи і світова громадськість в особі міжнародних правозахисних організацій знову сором’язливо промовчать і не дадуть жорсткої оцінки того, що відбувається беззаконню – у найближчому майбутньому хвиля подібних ганебних судилищ руйнівним цунамі прокотиться по всій Україні, надійно поховавши і юну українську демократію, і довіру українців до нового Президента.

26 червня Ніко Ланге протягом десяти годин в аеропорту Бориспіль не пропускали в Україну. Заборону на в’їзд було скасовано тільки після втручання уряду Німеччини. 27 червня прес-секретар міністерства закордонних справ Німеччини Маркус Гатцельманн заявив, що МЗС з’ясовує із владою України обставини інциденту з Ніко Ланге.

Використовуючи явно специфічну лексику, таблоїд «Сегодня» повідомив, що в «навколочекістських колах пройшла чутка, що СБУ нібито підозрює Ланге в шпигунській діяльності на території України!». Водночас у спецслужбі цю чутку не підтвердили ні на офіційному рівні, ні на неофіційному. «Я не можу поки що ні підтвердити, ні спростувати цю інформацію, — заявила прес-секретар СБУ Марина Остапенко.

Згідно з іншою інформацією (і, схоже, більш достовірною), претензії до Ланге стосуються його регулярної комунікації з лідерами опозиції (Тимошенко, Яценюком, Кириленком), яких він нібито намагається спонукати до об’єднання, що (знову ж нібито) суперечить правилам поведінки закордонних фондів у країні перебування.

Сам же Ланге, три з половиною роки працюючи в Україні, за його словами, досі не отримав офіційного роз’яснення від українських офіційних осіб із приводу того, що ж стало причиною пригоди. Сам він продовжує вважати, що це було звичайне непорозуміння.

Заступник глави адміністрації президента Ганна Герман?заявила, що служби, які не пропускали Ланге в нашу країну, мали дуже серйозну аргументацію щодо своїх дій.

Отже, про яку організацію йдеться? Фонд Конрада Аденауера, відповідно до власного статутного визначення, є міжнародним демократичним фондом, створеним Християнсько-демократичним союзом — правлячою політичною партією Німеччини. Працює в 120 країнах, має бюджет близько 100 млн. євро на рік, що робить його найбільшим політичним фондом Німеччини і Європи. В умовах, коли ХДС є правлячою партією, керівника представництва ФКА можна вважати другим за значимістю представником Німеччини в країні перебування після посла і навіть «неформальним послом», який може без дипломатичних умовностей висловлюватися з приводу широкого спектра питань.

Таким чином, інцидент із Ланге — не рядова проблема рядового громадянина. Це інцидент із людиною, котра має прямий доступ до інстанцій, де розробляється політика і приймаються рішення з приводу України. Це не означає, що претензії до такої особи, якщо вони є, мають замовчуватися або ігноруватися. Але якщо вже вони виносяться за межі кабінетів спецслужб, то мають бути абсолютно обгрунтовані, аргументовані, ясно виражені і донесені в зовсім інший спосіб, а не так, як це сталося в Борисполі.

Також ми маємо справу як мінімум із проявом грандіозної дурості, внаслідок чого і проблеми не вирішуються, і репутації країни завдається істотної шкоди — негативних публікацій про Україну в німецькій пресі з приводу «казусу Ланге» на сьогодні вже більше, ніж свого часу із приводу франкфуртського «казусу Луценка».

Пізніше було зроблено спробу «загасити пожежу» з боку МЗС. Тактика полягала в наданні події більш широкого контексту — обговорення діяльності закордонних громадських організацій і фондів узагалі.

Міністерство провело зустріч заступників міністра закордонних справ Руслана Демченка і Павла Климкіна з послами і старшими дипломатами диппредставництв США, РФ, Німеччини і Польщі. Було заявлено, що керівництво України високо цінує внесок міжнародних недержавних організацій у становлення і розвиток української демократії, ринкової економіки та громадянського суспільства.

На зустрічі обговорювали питання діяльності в Україні недержавних, некомерційних фондів, «координованих відповідними посольствами». Дане формулювання в офіційному повідомленні МЗС здивувало багатьох, якщо взяти до уваги список організацій, про які йдеться далі. У повідомленні безпосередньо згадано Фонд «Відродження», Фонд Фрідріха Еберта, Фонд Конрада Аденауера і Фонд Стефана Баторія. І якщо німецькі фонди, які є партійними організаціями, фінансуються урядом ФРН і хоча б опосередковано можуть вважатися такими, що мають стосунок до Німеччини як держави, то Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ), як і польський Фонд Стефана Баторія, є приватним, не отримує ні копійки з державних бюджетів будь-яких країн, і вже тим більше не координується «відповідними посольствами». На цей факт звернув увагу у своєму коментарі виконавчий директор МФВ Євген Бистрицький, котрий висловив жаль з приводу допущеної МЗС помилки і підкреслив, що керівництво, правління і програмні ради фонду складаються виключно з громадян України.

Відповідаючи на запитання «ДТ», з якою метою послів чотирьох держав запросили до МЗС, директор департаменту інформаційної політики міністерства Олег Волошин повідомив, що це було зроблено для того, щоб «пояснити політику нашої держави стосовно закордонних громадсько-політичних фондів, а також зняти негативний резонанс навколо історії з паном Ланге».

«Ми хотіли висловити вдячність за внесок, зроблений міжнародними неурядовими організаціями в розвиток демократії в Україні. Але водночас дати зрозуміти, що очікуємо від цих структур поваги до внутрішньополітичних процесів в Україні. Аудит і консалтинг — це різні види діяльності. Закордонні фонди можуть відстежувати внутрішньополітичні процеси в нашій країні, але не повинні бути їхніми безпосередніми учасниками. Має існувати чітка межа між роботою на всю країну і роботою на конкретну політичну силу. Політичних уподобань бути не повинно. Власне, наші зауваження стосуються навіть не фондів як таких — ідеться про окремих їхніх працівників. А до фондів у цілому ми жодних претензій не маємо. І жодних обмежень їхньої діяльності не запроваджуватиметься», — повідомив дипломат.

З цього коментарю випливає, що основною є все ж таки версія зв’язків Ланге і ФКА в цілому з опозиційними політиками. Тоді слід зауважити, що співробітництво з місцевими політичними партіями відноситься до статутних цілей німецьких політичних фондів, і така діяльність не суперечить законодавству України. Заборона існує лише на публічну участь іноземних громадян у виборчих кампаніях, але, як відомо, зараз в Україні період міжвиборний, і претензій з цього приводу не озвучувалося.

Що ж до міжпартійного співробітництва, то, як правило, пріоритет віддається «спорідненим» партіям, у даному разі асоційованим членам правоцентристської Європейської народної партії (до якої входить ХДС), якими в Україні є «Батьківщина» і «Наша Україна». Проте великим перебільшенням було б вважати, що партійні зв’язки фонду в Україні зводяться лише до даних політичних сил. Автору цих рядків особисто доводилося брати участь у заходах, організованих Фондом Аденауера в регіонах України. Наприклад, у серії міжнародних семінарів під назвою «Європа у валізі», проведеній ФКА в Донецькій області в жовтні минулого року спільно з… Молодіжною організацією Партії регіонів. І будь-яких проблем у стосунках зі старою владою це співробітництво з опозиційними тоді регіоналами не викликало. При тому, що це вже був період офіційного старту президентської виборчої кампанії, і молоді регіонали, користуючись спільним україно-німецьким дискусійним майданчиком, публічно інформували про висування Віктора Януковича, яке саме тоді відбулося, на пост президента України і про свої програмні пріоритети.

Тож з’являється нова ілюстрація до списку відмінностей нинішньої влади від попередньої: ті прояви свободи, які раніше вважалися допустимими навіть у період виборчої кампанії, тепер викликають проблеми у вільний від виборів час. А отже, характер політичного режиму змінюється, і відбувається та сама ерозія демократії та громадянських свобод, що її вже відчули на собі й учасники багатьох протестних акцій, і журналісти, і харківські захисники живої природи, і просто уважні глядачі вітчизняних телеканалів.

Якщо вже іноземні представники такого рівня не можуть почуватися вільно в нібито вільній країні Україні, то що можна сказати про права пересічних громадян самої України, за спиною яких не стоїть уряд впливової іноземної держави?

Ми не бачимо підстав якось ідеалізувати закордонні фонди, які діють у нас (а тим більше — колишній уряд України, котрий, втім, не вбачав жодних проблем у законній діяльності таких фондів). Навряд чи постать такого рівня не може не мати певних політичних симпатій і бути зовсім позбавлена суб’єктивності в оцінках. Однак знаючи Ніко Ланге багато років, не можу навіть із натяжкою вважати його членом фан-клубу Юлії Тимошенко, що йому фактично закидають зараз. Він неодноразово публічно критикував і минулий уряд, і специфічну, неєвропейську традицію побудови політичних партій в Україні навколо лідерів, а не навколо ідей (яскравий приклад того БЮТ, і не тільки).

Що стосується наслідків інциденту, то вони досить прозорі і неприємні для Києва. Декларована стратегія української влади на побудову гармонійної, прагматичної, безконфліктної системи стосунків із провідними центрами впливу у світі, схоже, може зазнати невдачі. Раніше узгоджена дата запланованого на серпень візиту президента Януковича до Берліна тепер ставиться під сумнів (а це мав бути перший візит нового президента до столиці країни, яка є одним із лідерів ЄС). Від позиції Німеччини залежать принципово важливі для Києва рішення щодо питань Договору про асоціацію з ЄС та перспективу безвізового режиму. Багато країн ЄС, які відносяться до групи «скептиків» стосовно України, орієнтовані на позицію Німеччини в цих питаннях.

А процес погіршення відносин уже пішов. Розслідування інциденту відстежується на рівні уряду. Глава комітету бундестагу з питань Європи Гюнтер Кріхбаум в інтерв’ю Deutsche Welle?заявив, що епізод із затриманням у Борисполі Ніко Ланге може істотно ускладнити україно-німецькі відносини, зокрема в переговорному процесі про підписання угоди про асоціацію з ЄС. Може поменшати ентузіазму й у німецького МЗС, котрий у гострих дискусіях із МВС ФРН досі обстоював надання Україні Плану дій (дорожньої карти) щодо безвізового режиму, а тепер займається «бориспільським інцидентом».

Хто є «автором» конфузу? Із розмов і коментарів, а також з аналізу механізмів ухвалення подібних рішень стає зрозуміло, що за рішенням поставити «червоний прапорець», який забороняє в’їзд в Україну для Ланге, стоїть СБУ, причому на рівні не середньої руки клерка, а високих посадовців. У принципі це опосередковано підтверджують усі джерела. Державна прикордонна служба виступає лише виконавцем подібних рішень.

А якщо це так, то слід брати до уваги те, що Ланге — не лише менеджер фонду. Він — публічна особа, котра активно виступає перед різними аудиторіями в Україні (і за кордоном — з української тематики). 27 травня у своїй аналітичній статті «Перші 100 днів після зміни влади в Україні: авторитарні тенденції та зближення з Росією», розміщеній на офіційному сайті представництва фонду в Україні, Ланге критично оцінив дії
команди нового президента Януковича та зміни в Україні, які відбулися після його приходу до влади. Фактично це була перша серйозна (хоча й цілком політкоректна) критика нової влади з боку іноземного експерта, котрий постійно працює в нашій країні. У таких умовах заборонні дії спецслужб — занадто вже неакуратний крок, що відверто підставляє керівництво країни, на яке тепер сиплються закиди в «переслідуванні за критику».

Подібні претензії (але з боку північного сусіда) висували Києву і за старої влади, але тоді в абсолютній більшості випадків мала місце заборона на в’їзд для людей, які прямим текстом ставили під сумнів територіальну цілісність України (Лужков, Затулін) або безпосередньо брали участь у виборчих кампаніях (Павловський). А це зовсім інші претензії.

Прем’єру Азарову вже доводилося 14 червня в Люксембурзі вислуховувати зауваження з приводу дій керівництва спецслужби на медійній ниві. Тепер хвиля негативу буде адресована особисто президенту, і це навряд чи додасть йому комфорту. Які будуть зроблені висновки, покаже час.

Керівництво держави ще може перешкодити тенденціям, які витискають Україну з числа вільних країн. Тим більше що ці тенденції ускладнюють Україні вирішення багатьох завдань, заявлених як пріоритетні. З іншого боку, є ризик, що інцидент із Ланге може стати першою ластівкою зміни ставлення держави до всього, що нею, державою, не контролюється і живе своїм життям. Передусім це стосується громадянського сектору і не любимих усіма авторитарними режимами неурядових організацій, які сама Українська держава (незалежно від кольору партійних прапорів), так і не навчилася підтримувати.

Наразі ж безглузді дії стосовно німецького експерта переконують багатьох у правоті його короткої формули стану справ в Україні, опублікованої місяць тому: «ближче до Росії, далі від демократії».

Фото з сайту: http://www.minjust.gov.ua