Зміни до законодавства про надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів: усунення протиріч чи породження нових запитань?

Нові зміни в законодавстві про статус дітей, постраждалих від війни, створили додаткові суперечності замість їх усунення, — констатує Аксана Філіпішина, заступниця керівника аналітичного напряму Української Гельсінської спілки з прав людини. Держава розширила права одних категорій дітей, але залишила поза увагою тих, чиї батьки перебувають у полоні, та жертв вербування до збройних формувань.

Через війну Росії проти України, яка триває понад 11 років, держава об’єктивно виділила таку категорію дітей, як ті, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Законодавством, що регулює питання надання відповідного статусу дитині є Закон України «Про охорону дитинства» (статті 1, 30¹ Закону) та Порядок надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 р. № 268 (далі – Порядок 268).

Відповідно до законодавства право на отримання статусу мають діти, які:

• отримали поранення, контузію, каліцтво;
• зазнали фізичного, сексуального насильства;
• були викрадені або незаконно вивезені за межі України;
• залучалися до участі у діях воєнізованих чи збройних формувань;
• незаконно утримувалися, у тому числі в полоні;
• зазнали психологічного насильства.

Проте врегулювання питання вказаного статусу дитини відбулося у 2016-2017 роках, тобто до повномасштабного вторгнення Росії в Україну і не враховувало багатьох обставин, з якими сьогодні стикаються діти під час збройного конфлікту.

Зокрема, в законі була чітка прив’язка до місця проживання дитини в зоні бойових дій або за місцем реєстрації як внутрішньо переміщеної особи. Не враховувалися обставини обстрілів всієї території України, можлива депортація дитини на територію Росії або примусове переміщення в межах тимчасово окупованих територій, втрата дитиною батьків через війну та інші.

Це призводило до відмов деякими місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування постраждалим дітям у наданні статусу через те, що вони не мають статусу ВПО або проживають не в зоні бойових дій. 

З метою посилення захисту прав постраждалих внаслідок збройного конфлікту дітей, Верховною Радою України прийнято Закон  № 4438-IX від 14.05.2025, яким: розширено категорію дітей, які мають право на одержання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів; скасовано принцип територіальності при наданні статусу; надане визначення понять депортації та примусового переміщення дитини.

Вказаний закон набув чинності 7 червня 2025 року, а 1 вересня Уряд ухвалив рішення про внесення змін до Порядку 268.

Відтепер, до раніше визначених підстав, право на одержання статусу мають також діти:

• які були депортовані або примусово переміщені; 
• чиї батьки (один із батьків), опікун, піклувальник, інший законний представник зникли безвісти за особливих обставин або померли (загинули) внаслідок отриманих у результаті збройного конфлікту поранення, контузії або каліцтва на території України чи за кордоном;
• позбавлені батьківського піклування внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту.

Питання надання статусу має бути розглянуто за місцем звернення або за місцем виявлення такої дитини.

Утім вказані законодавчі зміни викликають додаткові запитання і не враховують велику чисельність українських дітей, які постраждали через збройний конфлікт.

Так, виділивши таку категорію дітей як ті, чиї батьки померли/загинули або зникли безвісти за особливих обставин, законодавець чомусь залишив без уваги дітей, чиї батьки знаходяться в полоні або є цивільними заручниками Росії.

Також 17 червня цього року були внесені зміни до статті 438 Кримінального кодексу України відповідно до яких воєнним злочином є вербування, використання дитини для участі у збройному конфлікті. 

Проте чинне законодавство про охорону дитинства і Порядок 268 постраждалою вважають лише дітей, які залучалися до участі у діях воєнізованих чи збройних формувань.

Тобто в розумінні кримінального законодавства діти, які використовуються чи вербуються визнаються потерпілими, а в розумінні законодавства про охорону дитинства держава не визнає своїх зобов’язань по відношенню до них.

Таким чином, змінивши правила і підходи до питання надання статусу дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, держава з одного боку розширила права дітей, а з іншого боку – продемонструвала непослідовність і ознаки дискримінації по відношенню до певних категорій.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram юридичний | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube