Ющенко наклав вето на знищення кучмізму, або кучмізм forever - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Ющенко наклав вето на знищення кучмізму, або кучмізм forever

Новина

17 березня 2005 року Верховна Рада ухвалила Кодекс адміністративного судочинства. Цей Кодекс мав стати процесуальною основою для запровадження адміністративної юстиції і гарантувати належний судовий захист прав людини від порушень з боку влади. Над його підготовкою працювали майже десять років. Цей документ виявився своєрідним тестом на готовність Президента виконувати свої обіцянки щодо забезпечення верховенства права у державі, проте Президент ветував прийнятий парламентом Кодекс адміністративного судочинства.

З нагоди ветування Кодексу адміністративного судочинства Голова Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко та керівник проектів з питань судової реформи Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда відправили Відкритий лист до Президента України

Відкритий лист до Президента:

 

Присягаю – …

Всі будуть рівними перед законом.

Незалежний суд захистить права кожного.

Я бачу Україну державою, керованою верховенством права.

 

Зі звернення Президента України Віктора Ющенка

до Українського народу, проголошеного

23 січня 2005 року на Майдані Незалежності у м. Києві

Діяльність нового Президента у багатьох випадках свідчить про правовий нігілізм і нехтування вимогами Конституції і законів України у команді, що забезпечує цей напрямок відповідальності Президента. Таке ставлення до права не тільки було властивим режиму Кучми, а й стало однією із причин того, що одержало назву «кучмізм». Після заяв Віктора Ющенка про необхідність гарантування верховенства права у державі з‘явилася надія, що люди відчують себе захищеними від свавілля влади – захищеними правом і незалежним судом. Відповідний пункт був і в його виборчій програмі.

17 березня 2005 року Верховна Рада ухвалила Кодекс адміністративного судочинства. Цей Кодекс мав стати процесуальною основою для запровадження адміністративної юстиції і гарантувати належний судовий захист прав людини від порушень з боку влади. Над його підготовкою працювали майже десять років. Цей документ виявився своєрідним тестом на готовність Президента виконувати свої обіцянки щодо забезпечення верховенства права у державі. 20 квітня Президент ветував прийнятий парламентом Кодекс адміністративного судочинства.

Звісно, саме по собі застосування права вето щодо Кодексу не може свідчити про виконання чи невиконання передвиборних обіцянок, адже воно є конституційним правом Президента. Він як гарант Конституції не повинен допустити, щоб набрав чинності недолугий, а особливо, неконституційний закон. Однак підстави для повернення Кодексу адміністративного судочинства на повторний розгляд парламенту вказують на інше.

На думку Президента (точніше, юристів його секретаріату), нормативно-правові акти глави держави та уряду України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим не повинні бути підсудні адміністративним судам. І взагалі, ніяким іншим судам загальної юрисдикції, тільки Конституційному Суду. Інакше кажучи, особа, права якої порушено незаконним нормативно-правовим актом Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, виходячи з логіки вето, не зможе знайти захисту у суді. Адже вона не має права звернутися до Конституційного Суду, та й Конституційний Суд переглядає такі акти лише на предмет їх відповідності Конституції, але не закону. Це нове для доктрини і міжнародної практики розуміння принципів розподілу влади і верховенства права вигадано ще в адміністрації Президента Леоніда Кучми і активно використовувалося для багаторазового ветування Закону «Про Кабінет Міністрів України».

Однак для втілення у життя позиції як минулого, так і нового Президентів України необхідно вносити зміни до Конституції України. Адже вона передбачає, що:

«Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб» (ст. 55);

«Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі» (ст. 124).

Так само слід переглянути низку рішень Конституційного Суду. Згідно з одним з них, «укази і розпорядження Президента України є підзаконними актами (<…> частина третя статті 106 Конституції України), тобто такими, що приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України і мають відповідати їм. Тому вони можуть перевірятися на відповідність не тільки Конституції, а й законам України. Перевірка законності зазначених актів є функцією судів загальної юрисдикції»[1].

Згідно з іншим рішенням Конституційного Суду, повноваження судів загальної юрисдикції «стосовно розгляду справ, у яких однією із сторін є Кабінет Міністрів України, в тому числі справ у спорах про визнання недійсними його актів, з підстав, зазначених у законодавстві, відповідає частині другій статті 124 Конституції України, за якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі <…>. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) актів Кабінету Міністрів України (пункт 1 частини першої статті 150 Конституції України), а не про їх законність»[2].

Треба буде також вносити зміни до Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої законом. Адже відповідно до неї нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути оскаржені в суд особами, права та інтереси яких порушено, та визнані судом недійсними [3].

Мабуть, доведеться відмовитися і від зобов‘язання України дотримуватися Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка кожному гарантує право на ефективний засіб правового захисту своїх прав і свобод у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене офіційними особами. А далі – пряма дорога з Ради Європи. Чи таким очікувався європейський вимір політики нового Президента України?

Друге, що стало підставою для ветування Кодексу адміністративного судочинства, – це надумане і спотворене розуміння норми Конституції про те, що суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів, і такі судді повинні відправляти правосуддя лише у складі колегій суддів. На думку Президента, звідси випливає, що в окружних адміністративних судах судочинство повинно здійснюватися тільки колегіями суддів, а прийнятий парламентом Кодекс передбачає також можливість одноособового вирішення справ. Якщо це так, то практично всі рішення, ухвалені господарськими судами з 1996 року, можна вважати неконституційними, адже у першій інстанції вони приймаються суддею одноособово. Мало того, буде дивно, якщо всі, навіть незначні справи розглядатимуться в окружних адміністративних і господарських судах тільки колегією суддів, тоді як більшість кримінальних справ вирішуються у загальних судах одноособово. Але ж у кримінальних справах ставиться питання про визнання особи винною у вчиненні злочину!

Насправді логіка Конституції полягає зовсім в іншому. Вона дозволяє бути суддями спеціалізованих судів не лише юристам, а й фахівцям з інших галузей знань, що охоплюються відповідною судовою юрисдикцією. Але, щоб думка суддів-неюристів не домінувала при вирішенні справи, передбачено, що вони здійснюють судочинство лише у складі колегії суддів разом з суддями-юристами. Такий підхід, до речі, реалізовано і в Законі “Про судоустрій України” (див. ст. 59). Інша річ, що поки цим механізмом жодний неюрист не скористався, щоб стати суддею, а тому суддями сьогодні є тільки юристи.

У частині поєднання колегіального та одноособового судового розгляду адміністративних справ Кодекс відповідає не тільки Конституції України, а й досвіду європейських країн у галузі адміністративної юстиції, зокрема і Рекомендації R (86) 12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів з недопущення та скорочення надмірного робочого навантаження на суди від 16 вересня 1986 року. Останньою пропонується державам «широко практикувати, де це ще не зроблено, передання справ на розгляд одного судді у першій інстанції з усіх відповідних питань».

Отож пропозиції Президента спрямовані на обмеження права людини на судовий захист і виглядають досить надуманими. Видається, що команда Президента зацікавлена у гальмуванні запровадження адміністративної юстиції в Україні, яка повинна гарантувати незалежний та ефективний судовий захист людини від свавілля влади. Мало того, Президентом пропонується взагалі позбавити громадян і юридичних осіб конституційного права оскаржувати нормативно-правові акти Президента й уряду України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Сьогодні таке право у них ще є. Конституційне право. І суди загальної юрисдикції розглядають відповідні справи. Згідно з Конституцією, конституційне право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів влади не може бути обмежено (ст. 64), а при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав (ст. 22).

Сподіваємося, що це лише недогляд Віктора Ющенка, а не усвідомлена позиція Президента. Складається враження, що новий Президент України успадкував юридичну службу від команди попередника разом з її правовим нігілізмом. Однак Президенту потрібно усвідомлювати, що відповідальність перед Українським народом несе він, а не його юридична служба.

Ігор Коліушко,

Роман Куйбіда

___

[1] Див. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року.

[2] Див. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 статті 14 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про підсудність спорів Вищому арбітражному суду України) від 1 жовтня 1998 року.

[3] Див. частину четверту статті 4 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України “Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим” від 23 грудня 1998 року

 

РУПОР