ЄСПЛ визнав порушення права на свободу чоловіка, якого утримували в психоневрологічному інтернаті

Справу заявника в Європейському суді з прав людини вели юристи Української Гельсінської спілки з прав людини.

Колись Володимир Кагановський прокладав курс військових літаків. Штурман, людина з технічною освітою і дисципліною — він знав, як орієнтуватися в просторі. Але особисті проблеми зробили своє: психічний розлад, лікарня, і зрештою — суд, який позбавив його дієздатності. 

У 2014 році Володимира помістили до Київського психоневрологічного інтернату — за заявою опікуна, без окремого судового рішення про примусову госпіталізацію. Офіційно це вважалося добровільним перебуванням. Чоловік хотів повернути свою дієздатність, тому звернувся за допомогою до юристів Української Гельсінської спілки з прав людини. 

До справедливості Володимир Кагановський не дожив. ЄСПЛ виніс рішення у його справі вже після смерті — і воно стосується тисяч людей по всій Україні. Суд визнав, що Україна порушила право заявника на особисту свободу, оскільки його фактично утримували в інтернаті, який він не міг залишати за власною волею, без судового рішення і без можливості оскарження.

«Психіатрична експертиза тривала п’ять хвилин»

У 2012 році суд визнав Кагановського недієздатним. За його словами, процедура була стрімкою і однобокою: 

— Психіатрична експертиза з визнання мене недієздатним тривала лише п’ять хвилин, мені слова не надали. Лікар-психіатр просто сказав: дивіться, скільки разів ви потрапляли у лікарню.

Брат отримав статус опікуна, а в 2014 році влаштував Володимира до психоневрологічного інтернату — формально добровільно, фактично без жодної реальної альтернативи.

Сам Кагановський вважав визнання недієздатним незаконним. До госпіталізації він мав військову пенсію, одинадцять років працював ріелтором і міг жити самостійно. Але недієздатність у правовому сенсі означає повну залежність від опікуна: людина не може укласти договір, подати до суду і навіть самостійно звернутися за медичною допомогою. 

— Брата таке становище повністю влаштовувало. «Тебе вже визнали недієздатним. Хто доведе протилежне?», — переповідав Кагановський.

Читати більше: Як людині, котру визнали недієздатною, поновити свої права? 

Не випускати за межі закладу і не допускати юристів

Після отриманого звернення юристи Української Гельсінської спілки з прав людини ініціювали провадження про відновлення цивільної дієздатності Володимира Кагановського. Паралельно зверталися до поліції через обмеження фізичної свободи заявника, але жодного ефективного розслідування не відбулося.

Реакція опікуна виявилася швидкою: приблизно через місяць після початку провадження він надіслав листа адміністрації інтернату з вимогою обмежити підопічному вихід за межі закладу, і ті її обмежили  — спочатку до трьох днів на тиждень, потім до трьох годин на день. Невдовзі надійшов другий лист: не випускати зовсім і не допускати до Кагановського юристів УГСПЛ без присутності опікуна. Адміністрація виконала і ці вказівки.

Умови утримання в інтернаті, за словами Кагановського, були важкими не лише через обмеження пересування. Йому призначали препарати, від яких він спав цілими днями: 

— За довгі роки хвороби я вже навчився себе контролювати. Якщо мені не дуже добре, то можу тиждень поприймати легкі препарати, і одразу стає легше. В інтернаті ж роками дають такі ліки, що навіть півтаблетки досить, щоб я цілий день не міг піднятися з ліжка. 

Поскаржитися означало ризикувати отримати ще важче лікування: «Якщо ти будеш скаржитись — можуть призначити важкі уколи».

«Ізолятор» напередодні суду

Напередодні судового засідання щодо відновлення дієздатності Кагановського помістили до так званого «ізолятора» — відділення інтенсивного нагляду — без будь-яких медичних або правових підстав, щоб унеможливити його участь у засіданні. 

Юристка УГСПЛ Олена Проценко намагалася відвідати його того дня, але адміністрація не впустила: Кагановський не відповідав на дзвінки, і зв’язатися з ним вдалося лише після виклику поліції. З’ясувалося, що він перебував в ізоляторі вже десять днів без жодних задокументованих підстав. 

Смерть до вироку

Цивільне провадження продовжувалося, але просувалося повільно. Суд призначив психіатричну експертизу — необхідну умову для вирішення питання про відновлення дієздатності. Рішення про її призначення вийшло в травні 2019 року, проте в грудні того ж року Кагановський помер в інтернаті — так і не пройшовши експертизи.

За загальним правилом, якщо після смерті заявника жоден спадкоємець або близький родичне підтримує скаргу, провадження закривається. Однак у цьому випадку ЄСПЛ вирішив інакше: він зазначив, що в Україні відсутні належні правові гарантії для людей з психічними розладами, які перебувають у психоневрологічних закладах, і що ця проблема має системний характер і стосується великої кількості вразливих осіб. Суд дійшов висновку, що повага до прав людини вимагає від нього продовження розгляду справи.

Важливо й те, що це вже друга справа заявника в ЄСПЛ, пов’язана з умовами перебування в психоневрологічних установах, але після розгляду першої ситуація не змінилася. З урахуванням цього Суд вирішив продовжити розгляд.

Читати більше: Без причини помістили в «карцер»: юристи УГСПЛ виграли справу в ЄСПЛ

Перша справа стосувалася конкретних, відносно коротких епізодів — зокрема поміщення до відділення посиленого нагляду. Тобто йшлося про окремі обмеження в певні проміжки часу. Якби з моменту рішення за першою справою хоч щось змінилося в законодавстві чи практиці, підстав продовжувати, можливо, і не було б. Але практика залишилась такою ж — особи, поміщені до цих центрів не мали жодних процесуальних гарантій, можливості оскаржити дії адміністрації, саме поміщення тощо.

Друга заява — за якою Суд виніс рішення цього разу, — принципово ширша. Починаючи з 1 квітня 2017 року, Кагановський уже не хотів перебувати в інтернаті взагалі, але не міг звідти вийти. Тобто предметом другої справи стало системне позбавлення свободи в цілому.

Що вирішив ЄСПЛ

Рішення ЄСПЛ у справі «Кагановський проти України» зафіксувало порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини — права на свободу і особисту недоторканість — одразу за трьома пунктами.

§ 1 — незаконне позбавлення свободи. 

Кагановського фактично позбавили волі без будь-якого судового рішення. Формально його перебування в інтернаті вважалося «добровільним», але після 2017 року він не міг звідти вийти. Обмеження запровадила адміністрація закладу на підставі листів опікуна, без жодного судового рішення. 

§ 4 — відсутність механізму судового перегляду. 

Заявник не мав жодного ефективного інструменту оскаржити своє фактичне ув’язнення в суді. 

§ 5 — відсутність ефективного права на компенсацію.

Суд також встановив, що заявник не мав реальної можливості вимагати компенсацію. Національні органи влади так і не визнали його утримання в інтернаті незаконним, а без такого рішення отримати відшкодування в українській правовій системі практично неможливо.

Суд сформулював принциповий висновок:

Якщо людина перебуває під повним контролем адміністрації і не може вийти з установи, це є позбавленням свободи і співмірно з триманням під вартою — незалежно від того, як це називається в національному законодавстві. І таке позбавлення свободи потребує всіх тих самих процесуальних гарантій, що і тримання під вартою — судового контролю, можливості оскарження й права на компенсацію.

Системна пастка

Справа Кагановського ілюструє ширшу правову проблему. 

В Україні опікун недієздатної особи має майже необмежені повноваження — і жодного незалежного контролю. Якщо він не завдає підопічному очевидної шкоди, підстав для його заміни майже немає. Тому саме опікун в переважній більшості випадків вирішує, чи звертатися до суду для відновлення дієздатності. Людина ж без дієздатності не може зробити це самостійно.

— Подібні справи дуже рідко доходять до суду, тим більше до Європейського. Ця справа стала можливою лише через неймовірне бажання досягти справедливості самим заявником. Адже недієздатні дуже рідко можуть донести до зовнішнього світу свої проблеми: все відбувається за дверима психоневрологічних інтернатів, — розповідала раніше Віталія Лебідь — адвокатка групи юристів УГСПЛ, яка з колегами представляла інтереси заявника.

Існує ще одна ланка, яка могла б спрацювати, але не спрацювала: закон зобов’язує психоневрологічні заклади щороку проводити моніторинг підопічних — перевіряти, чи вони все ще мають там перебувати. На практиці ця норма залишається формальністю.

У підсумку виникає ситуація, де відновити дієздатність без згоди або ініціативи опікуна — юридично майже неможливо, навіть якщо фактичний стан людини цілком це допускає. Як пояснюють юристи УГСПЛ, мотиви опікуна для незацікавленості у відновленні дієздатності підопічного бувають різними — майнові, житлові, фінансові, — але результат для людини однаковий.

— Такі ситуації достатньо поширені, і це суттєва дилема в правовому полі, адже навіть договори про надання правової допомоги, укладені без згоди опікуна недієздатною особою є нікчемними (недійсним з моменту вчинення), — зазначають юристи УГСПЛ.

Рішення ЄСПЛ означає, що держава має забезпечити ефективний судовий контроль за обмеженням свободи людей, які перебувають у психоневрологічних установах, а також можливість оскаржити такі обмеження і отримати компенсацію. У випадку Володимира Кагановського жоден із можливих механізмів захисту не спрацював. Водночас рішення Суду створює правовий орієнтир для тисяч людей, які сьогодні перебувають у психоневрологічних закладах без реального судового контролю.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber