Відкритий лист громадської правозахисної організації «Донецький Меморіал» до Державного департаменту з питань виконання покарань - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Відкритий лист громадської правозахисної організації «Донецький Меморіал» до Державного департаменту з питань виконання покарань

Новина

Після подій в Ізяславській колонії № 31 у січні 2007 року до колонії були введені спец загони. Це сталося у відповідь на масову непокору засуджених, які відмовилися від прийому їжі, „Донецький Меморіал” протягом року намагався з’ясувати деталі то-го, що насправді відбувалося. Департамент або не відповідав на запити, або давав ду-же обмежену інформацію. Відразу після січневих подій майже 40 засуджених, які вважалися ініціаторами організації непокори, були переведені до інших колоній. Є чимало непідтверджених свідчень про те, що процедура переводу відбувалася з чис-ленними порушеннями прав засуджених.

Для з’ясування обставин переводу „Донецький Меморіал” звернувся з запитом до Департаменту, але отримав відмову у наданні інформації. З приводу такої відмови керівникові одного з управлінь департаменту, Олексію Григоровичу Двойносу, було направлено 19 січня 2008 року Відкритий лист, текст якого наводиться нижче.

Начальнику управління Державного департаменту
України з питань виконання покарань
Двойносу О.Г.
вул. Мельникова, 81 04050, Київ
Копії для відома: Голові Державного департаменту України
з питань виконання покарань Кошинцю В.В.
Генеральному прокурору України Медведько О.
Міністру юстиції України Оніщуку М.В.
Уповноваженому з прав людини Карпачовій Н.І.
До Комітету ВР з питань прав людини
До Комітету з законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

Шановний Олексію Григоровичу!

Вдячний Вам за лист № 17-8230 від 29 грудня 2007 року, який було відправле-но згідно поштового штемпелю лише 11 січня 2008 року.

По-перше, звертаю Вашу увагу на те, що Ви надаєте у своєму листі відповідь фактично на мій запит від 4 жовтня, а моїм листом від 24 листопада, копію якого було надіслано і до Мін’юсту, я лише нагадав про свій запит.

По-друге, у своєму листі Ви повідомляєте, що мені „неодноразово надавалась відповідна загальна інформація про обставини та мотиви переведення засуджених”. При цьому Ви посилаєтесь на три листи Департаменту від 06.06.2007, 08.06.2007 та 14.09.2007. Відразу мушу зауважити, що надані в цих листах відповіді були зовсім не на ті питання, про які я запитував у листі від 4 жовтня та про які я нагадував листом від 24 листопада, на який Ви начебто надаєте відповідь. Тому посилання на ті листи є некоректним.

По-третє, потрібно наголосити, що численні відповіді Департаменту не випад-кові. Їх кількість відображає той факт, що на жодний з моїх запитів щодо подій в Ізя-славській колонії №31 у січні 2007 року Департаментом не було своєчасно надано ви-черпної відповіді. Адже мій перший запит було надіслано наприкінці січня 2007 року, проте відповіді на нього я взагалі не отримав. На жаль, стала усталеною практика, за якою я отримую відповіді тільки у випадку, якщо копію свого запиту надсилаю дода-тково або до Мін’юсту, або до Генпрокуратури. То ж першу невеличку частку інфор-мації про події в Ізяславській колонії я отримав у травні та лише після повторних зве-рнень до Департаменту з одночасним надсиланням копій цих запитів до Мін’юсту та Генпрокуратури. Я отримав більш-менш повну відповідь на свої питання, відправлені ще у січні, лише у вересні.

Хотів би підкреслити, що саме неповні відповіді департаменту, а іноді неправ-дива інформація (спочатку, наприклад, стверджувалося, що під час введення спец за-гону до Ізяславської колонії побитих не було, але завдяки Генпрокуратурі з’ясувалося, що постраждалі таки були), породжують сумніви у тому, що відомство повністю та суворо у всьому дотримується вимог законодавства.

Саме для того, щоб переконатися, чи насправді норми Закону та Конституції не були порушені працівниками відомства під час переведення засуджених з Ізяславсь-кої колонії, мною й були надіслані запитання листом від 4 жовтня. Проте, всупереч вимогам закону, Ви не надали змістовної відповіді на мій запит.

Можливо, Ви маєте законне право не надавати відповіді на мої запитання?

У своєму листі Ви наголошуєте, що попередні відповіді мені „неодноразово” надавалися „з урахуванням вимог статті 32 Конституції України, статті 23 Закону України „Про інформацію”, рішення Конституційного суду України від 30.10.1997 р. в частині заборони поширення інформації про конкретну особу без її згоди, а також вимог ст.. 104 Кримінально-виконавчого кодексу України” (КВК).
З Вашого листа не зрозуміло: ”урахування вимог” – це наведення підстав для ненадання мені відповіді чи посилання на норми, відповідно до яких Ви надавали ін-формацію?

Натомість, згадувана норма Конституції України та КВК не є перешкодою для надання мені відповіді по суті. Я запитував не приватну інформацію про осіб, а певні документи про діяльність відомства, законність яких піддаю сумніву. Департамент міг надати мені копії цих протоколів, не порушуючи норм Закону України „Про інфо-рмацію” та водночас дотриматись вимог ст. 32 Конституції. Для цього було достатньо закреслити прізвища засуджених в наданих копіях. Така практика є нормальної у де-мократичних країнах. Тому посилання на вказані норми не може бути виправданням ненадання запитуваної інформації та фактичного порушення Вами вимог Закону України „Про інформацію”.

Попутно зауважу, що наочним прикладом дотримання керівниками відомства вимог Конституції є дії голови департаменту Кощинця. Попри засвідчену Вашу пова-гу до ст. 32 Конституції, він неодноразово називав прізвища засуджених та злочини, за які вони відбувають покарання, під час численних виступів на телебаченні. Ви впе-внені, що пан Кощинець своєчасно отримав від названих ним засуджених письмові згоди на публічне оголошення їх прізвищ?

Очевидно, що готуючи мені листа, Ви все ж таки не змогли уникнути порушень закону. Це зокрема стосується термінів надання мені відповіді. На мій запит від 4 жо-втня 2007 року, про який я нагад листом від 24 листопада, Ви підготували відповідь, зареєстрували її 29 грудня, а відправили лист тільки 11 січня 2008 року. І це при тому, що ст. 33 Закону України „Про інформацію” вимагає:
Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен пере-вищувати десяти календарних днів.
Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.

Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено за-коном.
Підкреслена норма закону є обов’язковою до виконання. Але я жодного разу від департаменту не отримував протягом десяти днів письмового повідомлення про за-доволення мого запиту або про відмову у його задоволенні. Часто-густо департамен-том порушується й вимога про місячний термін надання відповіді. Тому не дивно, що Ваша відповідь пролежала у департаменті після її реєстрації до відправки на пошту два тижні, і це є безсумнівним порушення вимог закону. Хоча у мене є приклади, ко-ли Ваші колеги тримають відповіді підписаними, зареєстрованими, але не відправле-ними по 40 і більше днів..

Нарешті, головне.

Я переконаний у суспільній значимості та важливості змістовних відповідей на свої запитання, бо вони безпосередньо стосуються прав людини. Я вперше їх Вам за-давав особисто ще у вересні 2007 року, та вже понад три з половиною місяці не можу отримати змістовної відповіді.

Як силова структура, в якій ризик порушення прав людини є підвищеним, Де-партамент, всі його структури та працівники, включаючи Вас, мусять діяти виключно в межах закону, всіма діями це підтверджувати, та при потребі повідомляти суспільс-тву про свої дії. У суспільства не має бути сумнівів в бездоганності дій всіх робітни-ків відомства.
Натомість зараз це дуже часто не так. Департамент і Ви, як один з його пред-ставників, втаємничуєте свої дії та інформацію, яка є важливою для суспільства, на-магаєтесь надати цьому незаконному втаємниченню вигляд законності, турботи про приватне життя засуджених. Водночас голова департаменту публічно та неодноразово брутально порушує вимоги згадуваної Вами ст. 32 Конституції.
Факт повідомлення неправдивої інформації у листі щодо подій в Ізяславській колонії (про відсутність побитих засуджених), та втаємничення оформлення процеду-ри переводу засуджених до інших колоній посилюють сумніви у дійсному дотриманні прав засуджених.

Натомість численні надзвичайні події останнього року переконливо свідчать про те, що в установах Департаменту не все гаразд з дотриманням прав людини. Майже завжди Департамент спростовує повідомлення про ймовірне побиття засудже-них. Але дуже часто ці спростування суперечливі, непереконливі та викликають об-ґрунтовані сумнівні.
Підсумовуючи, мушу наголосити: Ваш лист від 29 грудня 2007 року не надає відповіді по суті мого запиту. І саме це є порушенням вимог Закону України „Про ін-формацію”. Фактично цей лист – звичайна відписка, яка не ґрунтується на Законі.
Я наполягаю на наданні мені у найкоротший термін змістовної відповіді на свій запит щодо протоколів Регіональних та Апеляційної комісій, як це йдеться у моєму запиті від 4 жовтня 2007 року.

Запевняю Вас, що про Вашу реакцію на цей мій ВІДКРИТИЙ ЛИСТ (чи то про змістовну відповідь, чи то про відсутність своєчасної відповіді), буде широко та пуб-лічно повідомлено, враховуючи суспільну значимість запитуваної інформації для з’ясування рівня дотримання прав засуджених в установах відомства,
Адреса нашої організації, на яку прошу надіслати відповідь, така:
Букалову О. а/с 4836, Донецьк, 83092

Олександр Букалов
голова ради «Донецького Меморіалу»,
голова Пенітенціарного Товариства України