Справа Максима Буткевича може стати  прецедентом у ЄСПЛ: юристи

Юристи Центру стратегічних справ УГСПЛ звернулися до Європейського суду з прав людини з поданням про систематичні катування українського правозахисника в російському полоні.

18 жовтня 2024 року Максим Буткевич повернувся з російського полону в рамках 58-го обміну військовополоненими. Він провів у полоні 2 роки і 4 місяці — з 21 червня 2022 року до 18 жовтня 2024 року. Тепер його справа стала предметом стратегічного звернення до Європейського суду з прав людини.

Хто такий Максим Буткевич

Максим Буткевич — журналіст, правозахисник, співзасновник Центру фправ людини «Зміна», член експертної ради Центру громадянських свобод. Протягом багатьох років він займався захистом прав людини, допомагав біженцям і шукачам притулку в Україні, внутрішньо переміщеним особам, протидіяв дискримінації, координував Проєкт «Без кордонів».

Ввечері 24 лютого 2022 року Максим пішов до ТЦК і вирішив приєднатись до лав Збройних сил України. «Я розумів, що українцям залишається єдиний варіант — захищати зі зброєю в руках те, чого ми досягли», — каже він. Пізніше був зарахований до 210 окремого спеціального батальйону «Берлінго» на посаду командира 2 спеціального взводу 3 спеціальної роти зі званням лейтенант ЗСУ.

Як потрапив у полон

14 червня 2022 року взвод Максима отримав бойове розпорядження висунутися на схід України і прибути до міста Дружківка Донецької області. 19 червня 2022 року вони прибули до села Мирна Долина Луганської області на підсилення українських військових підрозділів.

21 червня 2022 року під час виходу з оточення Максим і ще 8 бійців з його взводу потрапили в полон до російських військ. За його словами, розвідник, який виводив їх, сам був захоплений у полон і за вказівкою російських військових вивів український підрозділ на їхні позиції під загрозою знищення.

Катування з перших днів

Під час переміщення до Луганського СІЗО Максим зазнав побиття. За його свідченнями, 22 червня 2022 року, на другий день після захоплення, російський офіцер змушував полонених повторювати цитати з путінського звернення про історію України. За кожну помилку інших бійців Максим як єдиний офіцер отримував удар дерев’яною палкою. «Через якийсь час я почав непритомніти, удари були дуже болючі», — розповідає він.

За свідченнями Максима, офіцер бив його в одне й те саме місце. Попри те, що удари були дуже болючими, а рука після них наступні понад 3 тижні була майже знерухомленою, кістку він не зламав. Офіцер також змушував полонених кричати «слава Росії» і записував це на відео.

Після цього Максима поставили на коліна надворі біля вантажівки і били за те, що на його футболці була емблема ЗСУ — козацький хрест з тризубом. Російські військові заявляли, що це нацистський символ.

Умови утримання в Луганському СІЗО

У Луганському СІЗО Максим провів у сумі 15 місяців. Перші три з половиною тижні він перебував у камері №117 на 22 місця, де утримували 24 чоловіки. Камера була переповнена, будь-який особистий простір був відсутній. Вікна виходили прямо на стіну протилежної будівлі, сонце туди не потрапляло. В камері 24 години на добу горіла лампочка.

Санітарно-побутові умови були жахливими. Десь через 5 днів перебування в камері видали кілька брусків господарського мила поганої якості. Туалетного паперу не давали взагалі. «Замість туалетного паперу ми використовували воду в пляшці», — розповідає Максим. Не видавали нічого, чим можна було б обстригати нігті. «Нігті на руках ми сточували об бетон, а з нігтями на ногах доводилось ходити як вони були».

Щотижня полонених виводили в душ на дуже короткий час — буквально через хвилину або дві наказували виходити. Але насправді це відбувалося не так регулярно. Найдовший проміжок часу, коли полонених не виводили в душ — це було 6 тижнів у вересні і жовтні 2022 року.

Харчування було мінімальним.

«Нас годували тричі на день кашею і баландою, але порції були дуже маленькими, а їжа неїстівною. Давали півбуханки хліба на день. У мене було відчуття постійного голоду. Дуже швидко більшість з українських полонених втратили вагу і я в тому числі скинув приблизно 20 кг за короткий проміжок часу».

Медичну допомогу не надавали. Десь на 3-4 день перебування в СІЗО лікар після довгих умовлянь оглянув забиту руку Максима і сказав, що це просто забій, залив плече зеленкою і наказав, щоб його більше ніколи не приводили.

Систематичні знущання

Майже щодня відбувалася практика, яку розпочали невдовзі після переведення Максима в камеру №132: під час ранкового або вечірнього перерахунку всіх полонених виганяли з камери в коридор. «Ми мали вибігати на напівзігнутих ногах з опущеними вниз обличчями та зі зчепленими за потилицею руками і присідати біля протилежної стіни».

Після доповіді чергового наказували або відтискатися, або присідати, поки хтось не починав падати. Під час такого перебігу завдавали ударів кийками або влаштовували коридор для побиття. «Деякі з полонених втрачали свідомість і їх відливали водою, це ми чудово чули», — згадує Максим. Знущання тривали до початку жовтня 2022 року.

Зв’язку з рідними у Максима не було. Єдиний раз йому дали можливість зателефонувати додому на 30 секунд, коли слідчому потрібна була копія його паспорту для кримінальної справи.

Протягом перших 8 з половиною місяців перебування в Луганському СІЗО (до засудження за сфабрикованою кримінальною справою) Максима жодного разу не виводили на прогулянку. До військовополонених не допускали представників міжнародних організацій, крім одного візиту.

Сфабрикована кримінальна справа

13 серпня 2022 року Максима забрали на допит. Його затягли в кімнату, де перебувало десь 5 російських військових, майже всі в балаклавах. Посадили обличчям у стіл на табуретку з руками, зчепленими ззаду. В такому положенні він провів близько 4 годин.

«Мене змусили говорити, що я робив під час Майдану в 2014 році, чим я займався в своїй правозахисній і журналістській діяльності. Періодично давали потиличники. Потім наказали підняти руки над головою і дали якийсь важкий предмет. Краєм ока я побачив, що хтось взяв тактичну рукавицю, натягнув на праву руку, після чого завдав мені дуже сильного удару по печінці».

На третій годині допиту йому повідомили, що порушують кримінальну справу за злочини війни. За словами Максима, йому дали вибір: або він підписує зізнання у злочинах війни і його засуджують як воєнного злочинця і через короткий проміжок часу міняють, або він відмовляється, і тоді його вивозять на слідчий експеримент і застрелюють начебто при спробі втечі.

«Коли я погодився підписати документи, мені надали два варіанти протоколу, за одним з яких я вчинив злочин в селі Мирна Долина Луганської області, за іншим я вчинив злочин у Сіверодонецьку. Мені не дали прочитати текст, затулили його аркушем паперу, сказали просто, де поставити підпис».

Деталі обвинувачення Максим дізнався лише у січні 2023 року, коли йому вперше дали прочитати хоча б частину паперів. Як виявилось, його звинуватили у тому, що 04 червня 2022 року, перебуваючи в місті Сіверськодонецьк Луганської області на чолі свого взводу, він побачив мирних мешканців у житловому будинку і вистрілив з гранатомета. Вибухом двом жінкам посікло ноги, також була пошкоджена віконна рама одного з помешкань.

04 червня 2022 року Максим був у Києві, а його підрозділ взагалі ніколи не був у Сіверськодонецьку під час війни. Кримінальна справа будувалася на його свідченнях проти себе. Інших доказів не було. Були свідчення потерпілих, які говорили про те, що почався мінометний обстріл, вони вийшли в під’їзд і вибухом їм посікло ноги.

Фарс правосуддя

06 березня 2023 року так званий верховний суд луганської народної республіки визнав Максима винним у воєнних злочинах і засудив до 13 років позбавлення волі в колонії суворого режиму за статтями 356 ч.1 (заборонені методи ведення війни), 105 ч.2 (умисне вбивство двох і більше осіб з обтяжуючими обставинами), 30 ч.3 (замах на умисне вбивство) і 167 ч.2 (умисне пошкодження майна) Кримінального кодексу Російської Федерації.

У справі були так звані адвокати, спершу один, потім він пішов зі справи, прийшов інший. Жодного з адвокатів Максим ніколи не бачив, вони ніколи не були присутні на допитах, виїздах до Сіверськодонецька. Він просто бачив папери, які вони вже заповнили, так як було потрібно слідчим.

На судовому засіданні в суді першої інстанції була присутня адвокатка зі значком партії «Єдина Росія», яка була там тільки для того, щоб був хоч якийсь адвокат. Вона до цього ніколи не бачила Максима, не ознайомлювалась з матеріалами кримінальної справи, порадила йому розкаюватися і сказала, що в них неупереджений суд.

Лише завдяки зусиллям рідних і колег у Максима з’явився справжній адвокат Леонід Соловйов. Але, як виявилось, цьому адвокату не надавали доступу до нього до засудження. Адвокат склав апеляційну скаргу на підставі прес-релізу СК РФ і статті українського видання «Ґрати», яка показувала, що Максима не могло бути 04 червня 2022 року в Сіверськодонецьку.

Пізніше відбувся розгляд апеляційної скарги по відеозв’язку з Москвою. Суд залишив вирок без змін, але оскільки в вироку першої інстанції час перебування військовополоненим не був включений до терміну відбування покарання, апеляційний суд вирішив врахувати частину терміну перебування як військовополоненого з 19 серпня 2022 року.

Наслідки полону

За час полону Максим схуд майже на 30 кілограмів. Основні проблеми зі здоров’ям — це проблеми з серцем, остеохондроз хребта, посттравматична деформація хрящів правого плеча, погіршення зору. Зараз він проходить дообстеження та реабілітацію.

Але найважче — психологічні травми. Два роки постійного страху, приниження, невизначеності. «Весь час перебування під юрисдикцією РФ і ЛНР я постійно знаходився в стані сильного стресу та емоційної напруженості, пригніченості і страху», — розповідає Максим.

Стратегічна справа до ЄСПЛ: чому це важливо

Зараз юристи Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини зробили подання до Європейського суду з прав людини. Справа Максима Буткевича має всі шанси стати стратегічною — такою, що встановить важливий прецедент щодо систематичних порушень Росією міжнародного гуманітарного права.

Що документується у поданні

У поданні до ЄСПЛ документуються численні порушення Європейської конвенції з прав людини:

Стаття 3 (заборона катувань): систематичне фізичне насильство, жорстоке побиття, примус до виснажливих силових вправ до втрати свідомості, психологічний тиск, погрози розстрілом і каліцтвом, примус записувати пропагандистські відео, антисанітарні умови утримання в переповнених камерах, постійний голод, відсутність медичної допомоги, ізоляція від зовнішнього світу.

Стаття 4 (заборона примусової праці): примусова безоплатна праця під загрозою побиття у шкідливих для здоров’я умовах.

Стаття 5 (право на свободу): безпідставне затримання, утримання в повній ізоляції, відсутність доступу до незалежного суду.

Стаття 6 (право на справедливий суд): використання доказів, отриманих шляхом катувань, використання показань під тиском, упереджений суд, відсутність ефективного захисту, відсутність реального адвоката, ігнорування доказів невинуватості.

Стаття 8 (право на повагу до приватного життя): ізоляція від родини, примус до запису пропагандистських відео, примусові відеозаписи з заявами.

Стаття 13 (право на ефективний засіб правового захисту): відсутність можливості оскаржити порушення в Росії.

Не лише його історія

Максим наголошує, що його випадок не унікальний. Він зустрів у колоніях інших військовополонених, засуджених за справами, які були сфабриковані подібним чином. Всі були засуджені за злочини проти цивільного населення, за порушення Женевських конвенцій. У всіх справах були реальні жертви, але ці постраждалі були жертвами російських обстрілів населених пунктів. Російські військові перекладали відповідальність за свої злочини на українських військовополонених.

За даними ООН, понад 95% українських військовослужбовців зазнали катувань з боку росіян під час перебування в неволі. Убивства, катування та залякування українських військовополонених мають ознаки системної політики РФ, що підтверджується широкомасштабністю таких злочинів та відсутністю будь-яких доказів притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Що означатиме рішення у цій справі?

Подання до ЄСПЛ — це не просто спроба отримати справедливість для однієї людини. Це документування злочинів, які мають міжнародне значення. Це створення прецеденту, який може вплинути на долі тисяч інших українських військовополонених.

Справа Максима Буткевича показує, як Росія систематично порушує Женевські конвенції, як використовує полонених для пропаганди, як створює фальшиві кримінальні справи для дискредитації України.

Юристи УГСПЛ зібрали детальну доказову базу: свідчення самого Максима, медичні документи, звіти міжнародних організацій, дослідження українських правозахисних груп. Все це має стати основою для рішення Європейського суду, яке визнає відповідальність Росії за систематичні воєнні злочини.

Рішення ЄСПЛ у справі Максима Буткевича може стати важливим прецедентом, який:

• Документує систематичний характер катувань українських військовополонених.
• Встановить відповідальність Росії за порушення міжнародного гуманітарного права.
• Створить правову базу для інших постраждалих.
• Стане частиною доказової бази для майбутніх судових процесів.
• Привертає міжнародну увагу до долі українських полонених.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».