Публікація

Сім місяців УГСПЛ не може ініціювати провадження у буденній справі. Чи є в Україні доступ до суду?

Майже вісім місяців керівник приймальні Спілки, адвокат Олег Левицький бореться за правосуддя для іноземця, який одружений на українській громадянці. «Справа Багдасаряна демонструє, без перебільшення, колапс із доступом до правосуддя в Україні» – наголошує правник.   

Олег Левицький взявся допомогти чоловіку, який звернувся до УГСПЛ, відновити справедливість та оскаржити постанову Державної міграційної служби України від 13.07.2022 року про притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення за ст. 203 КУпАП – порушення правил перебування іноземців в Україні. 

Керівник громадської приймальні УГСПЛ, адвокат Олег Левицький

– Таке оскарження відбувається шляхом подачі адміністративного позову до місцевого суду за адресою відповідача протягом 10 днів з дня ухвалення відповідного рішення. Та протягом зазначеного часу впоратися із завданням не було можливим. Адже Сергію Васильовичу в ДМСУ не видали самої Постанови. Чи то щось наплутали, чи то навмисно підмінили Постанову Протоколом, щоб істотно ускладнити судове оскарження свого незаконного рішення, – пояснює адвокат. 

Понад сім місяців адвокат разом із клієнтом відчайдушно намагаються достукатися до суду: створили майже десяток процесуальних документів, заяв, скарг, листів, запитів тощо, але суддя Дніпровського районного суду м. Києва Виниченко Л.М. нестямно тримає двері правосуддя зачиненими. 

– Справа Сергія Багдасаряна це про природне право людини не погоджуватися із тим, що тебе визнали у чомусь винним і покарали за це. Якщо мовою юридичною, то ця справа про право на звернення до суду за захистом від обвинувачення і навіть про право на оскарження у кримінальних справах в розумінні Європейської Конвенції з прав людини.  

З огляду на обставини, з якими доводиться мати справу, Олег Левицький та його клієнт вирішили оприлюднити апеляційну заяву до суду. Про подальший перебіг справи розповідатимемо на сторінках сайту УГСПЛ.

– Слід наголосити, що право на звернення до суду за захистом своїх прав починається з доступу до суду. Доступ до суду це можливість безперешкодного звернення до суду. Доступність правосуддя є головним елементом права на справедливий суд. Без доступу немає, ні суду, ні правосуддя, ні прав, ні захисту… нічого!

 

Шостий апеляційний адміністративний суд

Від адвоката Левицького Олега Володимировича 

в інтересах Позивача:

Багдасаряна Сергія Васильовича

ВІДПОВІДАЧ: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (надалі – ЦМУ ДМС).

У справі щодо рішення про притягнення до адміністративної відповідальності.

Cправа № 755/7629/22

04 березня 2023 року

Апеляційна скарга

на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року 

І. Вступ.

Багато років працюю юристом громадської приймальні Української Гельсінської Спілки з прав людини.

Мої посадові обов’язки полягають у наданні первинної правової допомоги (інформація, консультації, роз’яснення) всім і кожному, хто звертається до Спілки з найрізноманітнішими питаннями, проблемами… на особистому прийомі, усіма засобами зв’язку, телекомунікаціями, голосом і письмово.

Власне формат первинної правової допомоги повністю вичерпує весь мій робочий час і фізичні можливості.

У кричущих випадках, а надто коли жертвами своєї сваволі держава робить геть безпорадних, з останніх, що називається, сил змушені братись і за вторинну допомогу, найбільш трудомістким видом якої є складання документів процесуального характеру.

Але добровільно виходячи за межі своїх обов’язків ми часто прирікаємо себе на довгі місяці, а то і роки виснажливої, а найгірше, марної, тобто цілком неплідної роботи у позаурочний час.

Справа Багдасаряна стала справжнім Сізіфовим прокляттям у моєму адвокатському житті.

Водночас вона промовисто ілюструє повну відсутність в Україні доступу до суду … принаймні, якщо ваш позов розглядає суддя Дніпровського райсуду Києва Виниченко Л.М.

Вступні абзаци вище – не ліричний відступ і не самореклама. Це важлива частина пояснень. Адже суддя Виниченко з якогось дива вирішила, що у позивача був (є) особистий адвокат, що позивач мав змогу отримати фахову правничу допомогу на першу вимогу і у цьому зв’язку всує вписала моє прізвище в текст оскарженої Ухвали, тим самим переклавши відповідальність за власне суддівське неробство на нас з Багдасаряном.

Ілюстративне фото: canva.com

ІІ. Факти

2.1. Державна міграційна служба України (ДМСУ) свавільно перетворює Багдасаряна С.В. на нелегала.

04 жовтня 2016 року громадянин Туркменістану Багдасарян Сергій Васильович («Позивач») одружився з громадянкою України і цей шлюб по сьогодні залишається де-юре і де-факто чинним.

30 листопада 2016 року Позивача документували посвідкою на тимчасове проживання («Посвідка»). Відповідно до досі чинного закону він повинен щорічно продовжувати (отримувати нову) Посвідку, подаючи відповідні документи не пізніше як за 10 календарних днів до строку закінчення дії старої.

У 2018 році ДМСУ всупереч закону змінила правила і Постановою КМУ зобов’язала іноземців зголошуватися за обміном посвідок не пізніше ніж за 15 робочих днів. Позивач про це нічого не знав.

Коли 12 листопада 2018 року він прибув до ДМСУ за пролонгацією (обміном), йому відмовили, бо… запізнився – до закінчення дії Посвідки залишалось 15 календарних днів, а рахуються тільки робочі.

Будь-які раціональні доводи (правові і здорового глузду) чиновники ДМСУ до уваги ніколи не беруть. Продукуючи у своїй діяльності безперервні безчинства, вони знай торочать одне: «не змушуйте нас порушувати закон!».

Довелося іти до суду; провадження у справі № 640/5019/19 триває дотепер.

Наслідок: з 28 листопада 2018 року повноправний член української родини Позивач не може підтвердити свій законний статус резидента України, де-факто залишаючись нелегалом.

2.2. 15 липня 2022 року. Сізіфова праця – початок…

15 липня 2022 року Позивач прибув на консультацію до громадської приймальні Спілки.

Відвідувач з собою приніс тільки ксерокопію поганої якості протоколу про адміністративне правопорушення від 13.07.22р. на аркуші А-4; прикріплена до нього степлером смужка паперу з реквізитами якогось рахунку і рукописний напис олівцем на смужці: «5 100».

У протоколі є підпис Позивача під текстом з переліком його прав, який не передбачає права на захист чи на безоплатну правову допомогу. Також є підпис Позивача в графі, що він просить справу про адміністративне правопорушення розглянути без його участі. Окремим рядком Протокол посилається на якісь пояснення Позивача на окремому аркуші і знову підпис.

Я запитав у Позивача, чи пам’ятає він, що напідписував і з’ясувалось, що все підписував за вказівкою: «тут, тут і тут», нічого не читаючи, щоб не розсердити інспектора. Почувши вигуки мого невдоволення, Позивач пояснив, що двічі переніс напади інсульту, що має хронічну недостатність мозкового кровообігу і канцелярську мову документів все-одно би не зрозумів. До того ж дуже побоювався арешту.

Була п’ятниця, дзвонили телефони, булькали звуки вхідних повідомлень і я чітко розумів, що наступних вихідних у мене не буде. Слід буде здійснити письмовий виклад малоінформативних відомостей від Багдасаряна С.В., заодно задокументувати факти істотних порушень його прав і, зрозуміло, витребувати власне рішення про притягнення Позивача до юридичної відповідальності, – без копії Рішення нічого оскаржити неможливо в принципі.

2.3. Обставини притягнення Позивача до адміністративної відповідальності – Заява С.Багдасаряна від 18 липня 2022 року.

Події 13-14 липня найбільш повно представлені у Заяві Позивача на адресу ЦМУ ДМС від 18 липня 2022 року:

      «Заява.

Вранці 13 липня 2022 року мене зупинили військові люди зі зброєю і під час перевірки виявили, що термін дії моєї посвідки на проживання в Україні закінчився. Я пояснював їм, що проживаю у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, що прострочення дії посвідки сталося не з моєї вини  і що справа щодо законності мого перебування в Україні знаходиться на розгляді в суді. Військові розбиратися не стали, вилучили мої документі (Туркменський паспорт, посвідку на проживання) й викликали поліцію.

Працівники поліції теж не стали особливо вдаватися, посадили в авто і кудись повезли. Куди мене везуть і що на мене чекає, я нічого не розумів. Мене переповнювали тривога і пригніченість. Врешті мене доставили до будівлі по вулиці Ольгинська 3 з табличкою на 3 поверсі: Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії.

Розмова відбувалась в кабінеті 356. Як звати співробітника, я не пам’ятаю. Я втретє за цей день доводив офіційній особі, що мешкаю на території України цілком легально і ніколи не порушував ніяких законів держави. Я розказував про багаторічне сімейне життя з громадянкою України. Я оповідав обставини, за яких у 2018 році ДМСУ відмовилась продовжити дію моєї посвідки і що це стало підставою мого звернення за захистом до суду. Я пояснював відсутність моєї провини у тому, що залишився без реєстрації, що розгляд справи в суді затягнувся і досі триває.

При цьому працівник ДМСУ ніби уважно мене слухав, ставив слушні питання і весь час щось нотував на комп’ютері. Мені навіть здавалось, що зараз усе з’ясується і я знову буду вільний.

Але у мене з собою не було жодних доказів, ні перебування у законному шлюбі з громадянкою України, ні факту оскарження до суду неправомірного рішення ДМСУ щодо мене. Тому я з великим полегшенням пристав на пропозицію співробітника ДМСУ наступного дня їх йому принести. У цьому разі інспектор пообіцяв повернути раніше вилучені паспорт та посвідку.

Зрозумівши, що мене відпускають, я дуже сильно зрадів. У збудженому стані я, нічого не читаючи, підписав якісь документи і швидко пішов додому.

14 липня я прибув у кабінет 356 і показав Інспектору докази відсутності будь-яких порушень з мого боку:

– Свідоцтво про шлюб з громадянкою України …;

– Ухвалу Окружного Адміністративного суду міста Києва від 27.03.2019р. про відкриття провадження у справі № 640/5019/19 за моїм позовом до ДМСУ про визнання бездіяльності протиправною і зобов’язання вчинити дії з підстав необґрунтованої відмови у продовженні строку дії посвідки на проживання.

Ознайомившись із документами, Інспектор ДМСУ розгубився. Було видно, що він не знав, як діяти. Він кудись виходив, з кимсь радився, повертався. Довго чекали начальника. Врешті працівники ДМСУ озвучили своє рішення: штраф 5 100 грн.

Документи для оплати штрафу виготовлялись у кабінеті 301. Там мені видали стандартний аркуш, верхня частина якого була закрита прикріпленою смужкою паперу з банківськими реквізитами якогось рахунку і написом від руки: «5 100».

Прощаючись, я запитав у співробітника ДМСУ, чи можу я проконсультуватись у адвоката. У відповідь Інспектор заявив, що звернення до адвоката було би з мого боку абсолютно безглуздим, бо вже ніякий адвокат мені не допоможе.

Попри те, що Інспектор категорично не радив мені вдаватись до захисту, я все ж ослухався його і пішов до адвоката.

Оглянувши наявні у мене матеріали, а власне той єдиний листочок, до якого було прикріплено корінець з реквізитами і рукописною цифрою «5100», адвокат з’ясував, що цей єдиний із наданих мені в ДМСУ документів – це не що інше, як фотокопія протоколу про адміністративне правопорушення від 13.07.2022 серії ПР МКМ № 011167 за підписом заступника начальнику відділу Центрального міжрегіонального управління ДМСУ у м. Києві та Київській області Угро Олександра Сергійовича (фотокопія цієї фотокопії додається).

З огляду на юридичну природу цього документу (Протокол!) адвокат категорично не радив мені здійснювати оплату 5 100 гривень, адже для цього не було підстав. Адвокат роз’яснив мені, що оплата штрафу, або виконання будь-якого іншого адміністративного стягнення відбувається лише і тільки на підставі Постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, але аж ніяк не на підставі Протоколу.

Враховуючи вище викладене, а саме те, що у мене немає постанови у справі про вчинення мною будь-якого адміністративного правопорушення, прошу:

  1. Повідомити мене, чи приймалось рішення про притягнення мене до адміністративної відповідальності?
  2. Якщо таке рішення приймалось, то прошу видати мені (або надіслати) належним чином посвідчену копію Постанови про притягнення мене до адміністративної відповідальності.
  3. У випадку вчинення будь-яких адміністративно-правових і процесуальних заходів щодо мене, або за моєї участі, прошу у кожному разі залучати до участі в них мого адвоката Левицького Олега Володимировича. Його телефони: …».

      Саме з цієї Заяви суддя Виниченко взяла моє ім’я, бездумно виснувала, що майновий стан С.Багдасаряна відкривав йому вільний доступ до своєчасної правничої допомоги і навіщось обґрунтувала моїми анкетними даними своє злісне небажання виконувати свою власну роботу – відправляти правосуддя.

Ілюстративне фото: canva.com

2.4. Розшуки Постанови про накладення адміністративного стягнення.

Згадану Заяву Позивач підписав 18 липня 2022р., але доставити її до Відповідача того дня він не зміг.

З приймальні Спілки Позивач попрямував туди, де власне з ним і відбувались описані у Заяві події – в Управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії на Ольгинську, 3.

Але на Ольгинській відмовились реєструвати чи розглядати Заяву; відправили Позивача за офіційною адресою відповідача – Березняківська, 4. Поки їхав на Березняківську завили сирени, робочий день скінчився.

Свою Заяву Позивач спромігся вручити відповідачу 19 липня 2022 року за адресою Березняківська, 4, про що свідчить штамп на копії, яка, ясна річ, була у розпорядженні судді Виниченко.

06 серпня 2022 року Позивач отримав Листа ЦМУ ДМС, з якого ми і дізналися, що його таки притягнули до адміністративної відповідальності, що Постанова має реквізити: ПН МКМ 011144 і що дане рішення було прийняте ще 13 липня. Саму Постанову відповідач не надіслав, зволивши, що отримати її Позивач зможе лише, якщо особисто прибуде за адресою: м. Київ, вул. Ольгинська, 3, каб. 301.

На Ольгинську за Постановою Позивач їздив двічі. Через постійні тривоги 08 серпня нічого не вийшло. І тільки 09 серпня ми нарешті отримали у володіння копію рішення суб’єкта владних повноважень для оскарження.

У Постанові про накладення адміністративного стягнення очікувано містився підпис Позивача у відповідній графі: «копію цієї постанови отримано 14.07.2022».

У нас є два пояснення цьому факту. Звичайно припускаємо ненавмисну помилку через неуважність когось з технічного персоналу. Але не виключаємо також і злого наміру безчесного урядовця, який, всунувши Протокол замість Постанови, спеціально ускладнив Позивачу оскарження свого неправомірного рішення.

Хай там як, факти вперто свідчать про серйозні вади в організації відповідачем своєї роботи. Позивач провів у їх кабінетах багато годин 13 липня. Цим самим числом датована Постанова про притягнення Позивача до відповідальності. Для чого тоді було відбирати у Позивача підпис-прохання розглядати справу без його участі. Що це значить? Чому Постанову не вручили 13 липня? Як це зрозуміти? Формене крутійство…

2.5. Перший позов – 19 серпня 2022 року.

19 серпня Позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовною заявою проти ЦМУ ДМС у м. Києві з вимогою скасувати постанову Відповідача про притягнення  Багдасаряна С.В. до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Адміністративний позов містить всю вище викладену фактичну інформацію на 4 аркушах і 10 додатків, які вичерпно доводять поважні причини пропуску строку на звернення до суду.

Ілюстративне фото unsplash.com.ua

2.6. Суддя Виниченко залишає позов без руху – 22 серпня 2022 року.

22 серпня 2022 року суддя Виниченко постановила Ухвалу про залишення Позову без руху, надавши Позивачу п’ять днів для виправлення недоліків. Вибірково і недоладно цитуючи положення статті 160 КАС України, суддя Виниченко вважала, що наш позов, зокрема, містить наступні серйозні вади:

– у позовній заяві не зазначено відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову, якщо такі здійснювалися;

– не зазначено докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, у разі їх наявності;

– не зазначено про наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви;

– позовна заява не містить обґрунтувань порушення оскаржуваною постановою прав, свобод та інтересів позивача  Багдасаряна С.В.  з посиланням на відповідні норми законодавства, які позивач вважає порушеними відповідачем, оскільки зі змісту позовної заяви убачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги лише власною незгодою із діями посадової особи відповідача.

2.7. Нереалізовані думки…

Після ознайомлення з Ухвалою від 22.08.22 у мене виникло дуже сильне, майже непереборне, бажання звернути увагу судді Виниченко на всі норми статті 160 КАСУ, якою вона обґрунтувала свою огидну Ухвалу, і змусити суддю саму усунити вигадані нею недоліки.

Адже у пунктах 2 і 3 названої статті законодавець встановив додаткові гарантії доступу до суду для потерпілих від держави осіб. Згідно цих норм «позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланку позову, наданого судом» і що «на прохання позивача [йому] може бути надана допомога в оформленні позовної заяви».

Цікаво, як би суддя Виниченко усунула останній із зазначених у попередньому розділі недолік?

У відповідності з її логікою виглядає, що кожен, хто не погодиться зі своїм засудженням за вчинення адміністративного (кримінального) правопорушення має у своїй апеляційній скарзі (адмін. позові) обов’язково зазначити, які його права, свободи та інтереси порушені, наприклад… обвинувальним вироком. І якщо визнаний винним скаржник не конкретизує у своїй апеляції порушене право, свободу чи інтерес, то це всього лише буде вважатися власною незгодою засудженого із вирком чи постановою у справі про адмін. правопорушення.

Цікаво, що би суддя Виниченко написала для Багдасаряна? Дозволю собі таке припущення від її імені: «Безпідставно стягнувши з Позивача купу грошей, відповідач порушив його право власності і майновий інтерес…»

Ці невеселі думки безконечно роїлись у моїй свідомості, отруюючи існування. Але тверезо зваживши на наші з Позивачем шанси дожити до рішення Європейського Суду, я врешті подужав непоборні бажання і засів за кляту роботу, яку у відповідності до пунктів 2, 3 статті 160 КАСУ мала би робити за Позивача суддя Виниченко та яку вона для нього сама власне, розважаючись, і загадала: принеси то – не знати шо…

2.8. Другий позов (виправлений) – 11 жовтня 2022 року.

      Робота над виправленням вигаданих суддею Виниченко недоліків забрала два повні вихідні дні: 8 і 9 жовтня. На п’ятий день визначеного строку, в понеділок 10 жовтня у мене все було готове. Я з гарним настроєм рушив на роботу і, як то мовиться, ніщо нічого не віщувало.

      10 жовтня стався найпотужніший за всю війну обстріл столиці. Гуділи сирени, вибухали ракети, падали шахеди. Зупинився громадський транспорт, включно з метро. Зачинились всі органи, установи, заклади, організації державного та комунального секторів. Ближче до обіду стався колапс з електрикою. З першими сутінками Київ занурився у суцільний морок… До обіду ми з Позивачем не могли зустрітись, після обіду – знайти працюючу пошту.

      Зранку 11 жовтня 2022 року Позивач знову прибув до мене. Ми змінили дати на не вручених/не відправлених вчора документах. У супровідному листі додався цілий абзац із описом загальновідомих подій попереднього дня (транспорт не їздить, суди зачинені, пошта не працює) та клопотанням не вважати строк пропущеним з огляду на очевидне: 10 жовтня не було фізичного доступу, ні до суду, ні до поштового зв’язку.

      11 жовтня Дніпровський райсуд для відвідувачів знову не працював. Тому всі підготовлені на виконання капризної Ухвали судді Виниченко матеріали на 23 аркушах Позивач здав на пошту.

2.9. Суддя Виниченко повертає виправлений позов – 19 жовтня 2022 року.

Згідно даних Укрпошти наше поштове відправлення було вручене адресату 14 жовтня 2022 року, тобто з 14.10.22 весь підготовлений пакет документів перебував у приміщенні Дніпровського райсуду.

19 жовтня 2022 року суддя Виниченко установила, що «у визначений нею 5-денний строк Позивач недоліки не усунув і «постановила: позовну заяву Багдасаряна С.В. вважати неподаною та повернути позивачу».

2.10. Апеляційне оскарження Ухвали судді Виниченко від 19.10.22р.

      16 листопада 2022 року Позивач оскаржив зазначену Ухвалу в апеляційному порядку, виклавши свої доводи в апеляційні скарзі на 5 сторінках тексту, додавши до неї 12 додатків на 20 аркушах.

      04 січня 2023 року Шостий апеляційний адміністративний суд постановив:

– Апеляційну скаргу Багдасаряна С.В. задовольнити;

– Ухвалу судді Виниченко від 19.10.22 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

2.11. Суддя Виниченко 2 лютого 2023 року відкриває провадження у справі.   З великим полегшенням видихнув, коли дізнався, що Ухвалою від 02 лютого 2023 року суддя Виниченко нарешті «установила, що позовна заява Багдасаряна С.В. відповідає вимогам закону, що підстав для залишення позову без руху, повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі немає і постановила: відкрити провадження у справі № 755/7629/22».

      Але радість моя тривала не довго.

2.12. Суддя Виниченко 13 лютого 2023 року залишає позов без розгляду…

ІІІ. Рішення, що оскаржується в апеляційному порядку –

Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року у справі № 755/7629/22 («Ухвала»).

      Названою Ухвалою суддя Виниченко установила, що «наведені позивачем доводи для поновлення пропущеного строку звернення до суду в їх сукупності не можливо вважати поважними та вони спростовуються матеріалами справи з огляду на наступне» (цитати з Ухвали):

3.1. По-перше, позивачем не спростовані обставини не отримання ним постанови про накладення адміністративного стягнення саме 14.07.2022, натомість позивачем визнається факт його підпису з проставлянням вказаної дати про отримання на спірній постанові.

3.2. По-друге, викладені позивачем доводи щодо неможливості своєчасного звернення за правничою допомогою через майновий стан спростовуються, зокрема, наявною у матеріалах справи копією заяви від 18.07.2022, у якій позивач … просить у випадку вчинення будь-яких заходів щодо нього залучати до участі його адвоката Левицького О.В., тобто позивач мав змогу отримати фахову допомогу в оскарженні спірної постанови.

3.3. Вбачається, що вищевказана заява з відомостями про наявність у позивача представника подана до ЦМУ ДМС у м. Києві та області 19.07.2022, про що свідчить відмітка на заяві про її отримання, тобто під час перебігу встановленого законом строку для оскарження постанови.

3.4. Вказане свідчить про те, що позивач 19.07.2022, перебуваючи безпосередньо в приміщенні ЦМУ ДМС у м. Києві … мав можливість отримати копію спірної постанови з метою її оскарження до суду у визначений законом строк.

3.5. До того ж, з пояснень позивача, 14.07.2022 йому стало відомо про прийняте 13.07.2022 рішення про притягнення його адміністративної відповідальності у виді штрафу.

      Відтак, суддя Виниченко постановила:

У задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити. Позовну заяву – залишити без розгляду.

Зазначена Ухвала судді у є необґрунтованою, незаконною і такою, що підлягає скасуванню з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків суду обставинам справи; порушення процесуальних норм і низки положень Європейської Конвенції в аспекті загальних гарантій права на справедливий суд, а також спеціальних – стосовно обвинувачених у вчиненні кримінального (адміністративного) правопорушення.

У судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст ухвали складено 17 лютого 2023 року.

Ілюстративне фото pixabay.com

ІІІІ. ПРАВО.

Всі, вище цитовані з Ухвали доводи/оцінки, якими суддя Виниченко обґрунтувала відсутність у Позивача поважних причин для поновлення пропущеного строку є алогічними, неправдивими, маніпулятивними. 

Щодо пункту 3.1.

Підпис Позивача на документі, який залишився у володінні відповідача не доводить того факту, що невідомий представник відповідача дотримався свого обов’язку і, виготовивши фотокопію документу, відразу вручив її Позивачу.

Що значить «позивачем не спростовані обставини не отримання ним постанови саме 14.07.2022»?

Ми детально описали обставини, за яких переляканий іноземець-Позивач без документів в охопленій війною чужій країні 13-14 липня ставив свої підписи, де тільки казали, не читаючи, не вникаючи, не розуміючи. Вони досить промовисті і говорять самі за себе.

Як Позивач може підтвердити, що урядовці, або помилилися, або свідомо використали його довірливість, страх, лабільність (емоційну нестійкість) і щоб істотно утруднити оскарження своєї незаконної Постанови, навмисно підмінили її Протоколом?

Як я можу довести те, що 15 липня Позивач з’явився перед мої очі з одним лише Протоколом, а на ньому смужка з реквізитами, а на смужці напис олівцем: «5 100».

Фотокопія цієї бюрократичної аплікації була додана нами до позову.

Що ми ще могли зробити і не зробили? Хай тоді нас допитають під присягою, перевірять не поліграфі, влаштують перехресний допит з опонентами – ми готові!

Щодо пункту 3.2.

Заява Позивача до відповідача від 18.07.22 не спростовує факту жалюгідного, без перебільшення, його матеріального стану.

Ніякої змоги отримати фахову правничу допомогу у хворого безробітного іноземця-Позивача без документів в Україні немає жодної… навіть через центри БВПД.

Той факт, що моє прізвище було вписане у самому кінці згаданої Заяви доводить тільки те, що цим дописом я свідомо попереджав цілком реальну загрозу свавільного арешту Позивача.

Але навіть якби Позивач дійсно мав кошти і міг найняти собі адвоката, то без самої Постанови він ніяким чином не зміг би «отримати фахову допомогу в оскарженні спірної постанови».

Щодо пункту 3.3.

Змушений повторити ще раз. Із написаної мною Заяви для Позивача, яку той 18.07.22 мав подати до відповідача, а подав 19.07.22 – із цієї Заяви не вбачається, що я був представником Позивача під час перебігу строку для оскарження постанови.

Щодо пункту 3.4.

Та обставина, що Позивач 19.07.22 року перебував безпосередньо в приміщенні ЦМУ ДМС у м. Києві зовсім не свідчить про те, що він мав можливість отримати копію спірної постанови для її оскарження у визначений законом строк.

Перебування особи безпосередньо в чиновницькому чи, те ж саме, в суддівському приміщенні далебі не гарантує того, що ви отримаєте те, що вам належить (дивись пункт 2.4. вище).

Щодо пункту 3.5.

Про зазначені пояснення Позивача мені нічого не відомо.

Оскаржена Ухвала умотивована рішенням Європейського Суду у справі «Каменівська проти України» та усталеною практикою Верховного Суду, у відповідності з якою при вирішенні питання про поновлення строку слід надати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду у взаємозв’язку із тривалістю пропущеного строку, поведінкою сторони, діями, які сторона вчиняла та чи пов’язані вони з готуванням звернення до суду, оцінивши все у сукупності.

Суддя Виниченко написала все правильно, але нічого з написаного не зробила. Навпаки. Схоже, що впродовж 6,5 місяців розгляду справи Позивача вона не збиралась відправляти правосуддя, а займалася тільки тим, що вишукувала будь-який привід, а за відсутності – вигадувала їх тільки для того, щоб почергово залишати позов без руху, повертати заяву, відмовляти у відкритті провадження чи залишати позовну заяву без розгляду.

Процесуальні строки мають, звісно, слугувати юридичній визначеності і дисциплінувати, але ці норми у жодному разі не можуть виправдати повної відмови у доступі до правосуддя засудженій за вчинення правопорушення особі.

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

Розглядаючи справу № 463/1352/16-а, Верховний Суд у Постанові від 08.07.2020 сформулював важливий правовий висновок: «У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи». 

Щодо судового збору.

Відповідно до статті 8 Закону України про «Судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може звільнити її від сплати судового збору за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік. 

Від Позивача мені відомо, що принаймні за останні чотири роки він не отримав жодної копійки доходу, не має жодних заощаджень і перебуває на повному утриманні дружини.

Його вимушене безробіття стало наслідком відмови ДМСУ у продовженні дії посвідки на тимчасове проживання у далекому 2018 році і юридична неправомірність цієї відмови вже підтверджена Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року у справі № 640/5019/19.

Тобто дана адміністративна справа (№ 755/7629/22) є прямо похідною від тієї передньої (№ 640/5019/19). Спочатку відповідач неправомірно відмовив Позивачу у продовженні дії Посвідки, перетворивши його де-факто на нелегала. В наступному – притягнули до адміністративної відповідальності за те, що проживає в Україні без документів.

За подання до Дніпровського суду адміністративного позову дружина Позивача сплатила судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 496,20 грн.

Тепер же за подання апеляційної скарги на незаконну ухвалу судді Виниченко Позивач повинен сплатити судовий збір у 1 (одному) розмірі прожиткового мінімуму, тобто в 5 разів більше – 2481 грн.

Знову позичати ці кошти у дружини Позивач не вважає доцільним з огляду на абсурдну дійсність, яка переконливо доводить неефективність судового захисту в Україні.

15 листопада 2022 року Позивач відвідав Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Кошиця, 3) з метою отримання довідки про відсутність доходів. Однак начальник Відділу ведення Державного реєстру фізичних осіб-платників податків РанчІ.В. відмовила йому у видачі довідки про доходи. Свою відмову вона пояснила тим, що його посвідка на тимчасове проживання прострочена і вона не має права обслуговувати іноземців, що перебувають на території держави нелегально.

21 лютого 2023 року я звернувся до Дарницької і Вишгородської податкових інспекцій з адвокатськими запитами щодо відомостей про доходи Позивача за 2022 календарний рік (копії запитів додаються).

Згідно трекінгів на офіційному сайті Укрпошти дані запити вручені адресатам 23 і 24 лютого (роздруківки додаються). На сьогоднішній день у мене немає жодної інформації щодо того, чи збираються в Дарницькій та Вишгородській ДПІ виконувати законодавство щодо гарантій адвокатської діяльності. 

Враховуючи викладене, керуючись статтею 320 КАС України,

прошу Шостий апеляційний адміністративний суд:

  1. У разі сумніву щодо відсутності у Позивача доходів за попередній календарний рік витребувати від органів ДПС України відповідні відомості;
  2. Звільнити Позивача від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги;
  3. Скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 13 лютого 2023 року у справі № 755/7629/22 , поновити Багдасарян С.В. строк на звернення до суду з позовом і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Вимагаємо припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів

Представники українського громадянського суспільства констатують небезпечну тенденцію щодо переслідування органами правопорядку антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів...

12 April 2024

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: