Проект Кримінально-процесуального кодексу України суперечить стандартам Ради Європи

„Проект Кримінально-процесуального кодексу потребує значного концептуального доопрацювання з метою узгодити його положення зі стандартами захисту прав особи, які гарантуються міжнародними договорами, учасницею яких є Україна і ні в якому разі не може бути прийнятий у такому вигляді,” – прес-реліз Ради українських правозахисних організацій та Харківської правозахисної групи.

У місті Київ 12 травня  в  конференц-залі Регіонального центру Академії правових наук України відбулося громадське слухання „Права людини та основні свободи в проекті Кримінально-процесуального кодексу України” організовані  Радою українських правозахисних організацій (РУПОР) та Харківською правозахисною групою за підтримки Міжнародного фонду „Відродження” (МФВ).

В слуханні прийняли участь члени робочої групи по розробці кодексу, представники 25 громадських правозахисних організацій, науковці, представники ЗМІ.

Проект Кримінально-процесуального кодексу України був винесений на друге читання у парламенті ще у вересні 2003 року. Проте голосування тоді не відбулося. Цієї весни проект кодексу вже декілька раз ставили до порядку денного парламенту, проте голосування так і не відбулося. Зараз проект Кримінально-процесуального кодексу України заплановано розглянути у  травня 2004 року, проте скоріше за все розгляд знову буде перенесено.

У більшості своїх виступів учасники слухань вказали на значну кількість недоліків, що створюють умови для систематичного, безконтрольного та свавільного порушення прав і основних свобод пересічної людини.

Адвокат, експерт Харківської правозахисної групи Аркадій Бущенко зазначив, що репресивна ідеологія кримінального процесу вбудована у Проект кримінально-процесуального Кодексу „на молекулярному рівні”. Він зазначив, що фактично проект Кодексу не виконує жодного з положень, передбачених статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Нагадаємо, що у минулорічній Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1346 (2003) щодо „Виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань вказано, що „Асамблея висловлює своє глибоке занепокоєння щодо повільного прогресу у впровадженні принципів та стандартів Ради Європи органами влади України, що підтверджується тим фактом, що остання версія проекту Кримінально-процесуального кодексу в ряді своїх положень є несумісною зі стандартами Ради Європи, гарантованими Європейською Конвенцією з прав людини та судової практикою Європейського Суду з прав людини”. Слід зазначити, що з моменту прийняття цієї резолюції проект Кодексу практично не змінився й надалі залишається репресивним і таким, що фактично легалізує вже складену адміністративну практику систематичного та системного порушення прав людини та основних свобод.

Серед найбільш кричущих недоліків Проекту кодексу відзначалося:

1.  обмеження можливості змагального дослідження доказів, конституційний принцип змагальності взагалі відсутній на стадії досудового слідства, що становить невід’ємну частину справедливого процесу в світлі статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод;

2.  збереження за правоохоронними органами значних повноважень обмежувати права особи без достатніх гарантій від свавілля;

3.  розширене існування інституту „підозрюваного”, яке значно обмежене у демократичних країнах – це дозволяє довготривале обмеження прав і свобод безневинної особи: у демократичних державах у статусі підозрюваної людина може перебувати 24, 48 або 72 години. Людина не повинна перебувати в статусі підозрюваної більше трьох діб. А в цьому проекті: щойно порушили кримінальну справу проти конкретної особи, з цього моменту вона є підозрюваною, з цього моменту можуть застосовувати до неї всі запобіжні заходи, і в цьому статусі вона може перебувати досить довго;

4.  можливість обмеження доступу підозрюваного, обвинуваченого та їхнього захисника до усіх матеріалів справи без чого не можливо здійснювати ефективний захист особи;

5.  можливість багаторазового повернення кримінальної справи судом на додаткове розслідування замість винесення виправдовувального вироку, що фактично ставить суд у завідомо обвинувальний стан, коли він впевнений у винності особи, але, на його думку, слід знайти цьому ще певні об’єктивні докази;

6.  спотворення інституту „застави”, використання якої стає фактично не можливим;

7.  відсутність регламентування судової процедури розгляду питання про арешт затриманого та періодичного перегляду цього питання, що призводить до існування в країні майже найбільшої кількості людей в Європі, вина яких не доведена і які в середньому по 3-5 років позбавлені волі, а запобіжний захід у вигляді позбавлення волі залишається швидше правилом, ніж винятком;

8.  можливість здійснення обшуку, виїмки документів та вчинення інших процесуальних дій щодо будь-якої особи до порушення кримінальної справи;

9.  процедура допуску захисника до справи, оскільки, фактично, сторона обвинувачення вирішує про його допуск, що є безумовним порушенням принципу рівності сторін і змагальності і є інструментом допуску „потрібних” захисників;

10.  заборона без відповідного дозволу слідчого розголошувати будь-які дані кримінальної справи, що створює умови для таємного переслідування осіб і що суперечить європейській практиці, де таємними визнаються виключно дані оперативно-розшукової діяльності та особа підозрюваного;

11.  наявність не властивих повноважень для слідчих щодо закріплення доказів у кримінальній справі, що суперечить практиці демократичних країн і створює широкі можливості для зловживання: функції по закріпленню доказів (допиту свідків, проведення очних ставок, процедури впізнання тощо) повинні бути надані виключно суду, за винятком переслідування злочинців „по сліду”;

12.  збереження за прокуратурою функції загального нагляду за законністю та розслідуванню, що суперечить Конституції України та європейській практиці;

13.  відсутність впровадження безперервного судового процесу, що розтягує вирішення справи на довгий період і сприяє погіршенню якості правосуддя.

Тому проект Кримінально-процесуального кодексу потребує значного концептуального доопрацювання з метою узгодити його положення зі стандартами захисту прав особи, які гарантуються міжнародними договорами, учасницею яких є Україна і ні в якому разі не може бути прийнятий у такому вигляді.

Текст законопроекту можна знайти тут:

http://195.230.149.70:7777/pls/zweb/webproc4_2?id=&pf3516=3456-1&skl=5

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій