Проблематика етнічного профайлінга в діяльності правоохоронних органів - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Проблематика етнічного профайлінга в діяльності правоохоронних органів

Новина

Етнічний профайлінг як різновид расової дискримінації.

Проблема стрімкого поширення расизму та ксенофобії в українському суспільстві протягом останніх років привертає все більшу увагу фахівців різного кола: представників правозахисної спільноти, науковців, політиків, державних службовців до пошуку шляхів її вирішення. В контексті обговорення цієї проблематики останнім часом все частіше почав згадуватися відносно новий для України термін «етнічний профайлінг», відомий також як «етнічно-вибірковий підхід». Не вдаючись до етимології даного слова, зазначимо, що в межах цієї статі ми будемо розуміти під профайлінгом „практику поліції, згідно якої визначений набір характеристик (профілів, прим. автора) використовується для пошуку та затримання особи, яка вчинила злочин (кримінальний профайлінг), або для виявлення осіб, які вірогідно мають відношення до злочинної діяльності (поведінковий профайлінг)” [1, с. 8]. Кримінальний та поведінковий профайлінг є допустимими й законними інструментами, які дозволяють найбільш ефективним способом розподіляти обмежені ресурси правоохоронних органів [1, с. 8].

Таким чином, під профайлінгом розуміється абсолютно прийнятна й цілком законна форма роботи поліції, спрямована на ефективну боротьбу із злочинністю та забезпечення громадського порядку. У зв’язку з цим, позиція ряду авторів, які розглядають профайлінг як апріорі незаконну практику, є, на нашу думку, не зовсім вірною. До тих пір, поки поліція використовує в своїй роботі профілі, які базуються на інформації про індивіда, або фактори, які є об’єктивними та статистично обґрунтованими в якості суттєвих індикаторів злочинної діяльності, профайлінг є законним [1, с. 8].

Профайлінг, який базується на якій-небудь окремій платформі, може викликати цілком обґрунтовані приховані побоювання. В широкому розумінні було б досить нерозсудливо робити висновок про те, що профайлінг як такий є небажаним та занадто дискримінаційним, зокрема профайлінг в аеропортах, який має в цілому включати певний облік критеріїв, що базуються на встановленому стереотипі поведінки правопорушників. Належний процес профайлінгу має здійснюватися на підставі статистично встановлених показників злочинності, які визначаються за системою групування достовірних факторів  [2].

Зовсім інакша справа в ситуації етнічного профайлінга. В найбільш широкому розумінні під етнічним профайлінгом розуміється будь-яка дія, вчинена представником влади відносно особи, або групи осіб з метою забезпечення безпеки або громадського порядку, яка базується на її фактичному або уявному членстві в групі, визначеної за расовою ознакою, кольором шкіри, етнічним чи національним походженням, або релігією без фактичних підстав чи обґрунтованої підозри, що призвело до нерівного поводження з цією особою або групою [3, с. 13].

В своїй 11-й загальнополітичній рекомендації Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКПРН) визначає расовий (етнічний) профайлінг як використання правоохоронними органами, без об’єктивних та розумних підстав, таких ознак як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження при контролі, стеженні чи проведенні розслідування [4, с. 4].

Фактично, етнічний профайлінг базується на припущені про наявність зв’язку між схильністю до вчинення правопорушень та етнічним походженням. Зазначений підхід описує практику використання працівниками правоохоронних органів узагальнень, які ґрунтуються на національності, етнічному походженні, релігії, а не на об’єктивних поведінкових критеріях, в якості підстав для підозри в причетності до злочинної діяльності. 

На практиці етнічний профайлінг проявляється в більш прискіпливій увазі працівників правоохоронних органів до осіб, які відрізняються своєю зовнішністю від представників так званої «титульної» нації, більш частій перевірці документів, вуличних оглядах, затримані та доставлені до підрозділів поліції (міліції) без достатніх на те підстав.

У зв’язку з вищезазначеним, доречно буде згадати, що будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи перевага, основані на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження,  метою або наслідком яких є знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних  свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя розуміється як расова дискримінація відповідно до Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 21 січня 1969 року).

Цікаве, на нашу думку, визначення прямої расової дискримінації наводиться й у  7-й Загальнополітичній рекомендації ЄКРН у відповідності з яким термін “пряма расова дискримінаціяозначає будь-яке неоднакове поводження на таких підставах, як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження, яке не має об’єктивного та розумного виправдання. Неоднакове поводження позбавлене об’єктивного та розумного виправдання, якщо воно не переслідує легітимну мету або якщо відсутня розумна домірність між засобами, що використовуються та поставленою метою [5, с. 5].

Таким чином, можна зробити цілком очевидний висновок про те, що етнічний профайлінг є різновидом дискримінаційної практики, так як відмінність між об’єктами профайлінгу в даному випадку обумовлена виключно їх приналежністю к різним етнічним спільнотам, національностям або расам.

Відповідно, етнічний профайлінг, як і будь-яка інша дискримінаційна практика заперечує один з базових принципів прав людини, а саме рівність людей у своїй гідності та правах, адже використання цього підходу припускає можливість необґрунтованих обмежень прав певних груп людей лише на підставі їх етнічного походження.

Нажаль, практика використання етнічного профайлінгу правоохоронними органами є дуже поширеною у світі, навіть у країнах розвинутої демократії, попри її заборону як національним законодавством цих країн, так і міжнародними нормативно-правовими актами. Як свідчать результати численних досліджень цієї проблематики правоохоронні органи таких країн як Сполучні штати Америки, Канада, Великобританія, Іспанія, Німеччина, Нідерланди, Угорщина й ін. використовують етнічно-вибірковий підхід у своїй діяльності. Жертвами такої практики переважно стають іммігранти, національні етнічні меншини, туристи.

Після терористичних атак 11 вересня 2001 року у США практика використання етнічного профалінгу різко збільшилася. Численні перевірки документів у мусульман, обшуки в їх помешканнях, масові рейди до місць їх компактного проживання стали досить поширеною практикою як в США, так і в країнах Європейського союзу [1, с. 9].

 

Етнічний профайлінг та збір даних про етнічне походження.

На нашу думку, варто відрізняти етнічний профайлінг від збору етнічних даних. Хоча ці поняття й можуть бути дуже пов’язані. Так, наприклад, статистичні дані міграційної служби про країни походження та етнічну належність нелегальних мігрантів можуть бути використані поліцією для приділення більшої уваги саме зазначеним категоріям осіб при перевірці документів та вуличних обшуках.

З іншого боку, некоректне використання етнічних даних не має ставити під сумнів сам факт необхідності збору такої інформації. Так, ЄКРН у своїй 1-й Загальнополітичній рекомендації зазначає: „виходячи з того, що без якісної бази даних важко розробляти і ефективно здійснювати політику у вищезазначених сферах (у сферах протидії расизму та нетерпимості – прим. автора), згідно з європейськими законами, нормами і рекомендаціями щодо захисту баз даних і права на приватне життя зібрати, якщо це необхідно, дані, які дозволять оцінити становище і досвід груп, що перебувають в особливо критичному становищі” [6, с. 6].

На думку експертів ЄКРН збір етнічних даних є важливим інструментом для визначення адекватної політики боротьби із расизмом та расовою дискримінацією, та для забезпечення рівних можливостей. Такі дані можуть надати базову інформацію щодо ситуації з меншинами, бути використані при формуванні соціальної політики, а згодом допомогти здійснити оцінку її ефективності. Збір етнічних даних допомагає здійснювати моніторинг дискримінації й використання антидискримінаційних заходів, які реалізують уряди. Це також допомагає оцінювати ефективність зазначених заходів задля своєчасного забезпечення необхідних змін та доповнень [7, с. 3].

В той же час, варто зазначити, що питання збору етнічних даних є дуже дискусійним в сучасному світі, зокрема на території Ради Європи. Оскільки такі дані дають змогу уявити ситуацію щодо дискримінації та виключення на основі етнічного, расового або національного походження, релігії, громадянства або навіть мови, то збір та включення такої інформації до офіційної статистики передбачає запис характеристик, які можуть створювати загрозу для осіб, яких вони ідентифікують. Саме тому тексти міжнародних документів з захисту даних, свободи інформації та поваги до приватного життя позначають такі дані як „чутливі” (sensitive) та містять спеціальні положення щодо їх обробки. Проте, існують значні розбіжності між державами-членами Ради Європи щодо застосування цих положень. В той час, як значна частина країн трактують законодавство щодо захисту даних як таке, що забороняє збір „етнічної” статистики, інші країни використовують певні положення тих самих законів для збору таких даних[7, с. 7].

 

Етнічний профайлінг та діяльність органів внутрішніх справ України.

Етнічний профайлінг, як різновид дискримінації заборонений й у нашій державі. Так, відповідно до ч.2. ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Заборона дискримінації на основі раси, етнічного походження, національності міститься й в цілій низці міжнародний нормативно-правових актів, учасниками яких є Україна. Так, наприклад, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації містить ряд положень, які мають безпосереднє відношення до етнічного профайлінгу, а саме:

–  не чинити щодо осіб, груп або установ будь-яких актів чи дій, пов’язаних з  расовою дискримінацією, і гарантувати, що всі державні органи і державні установи, як національні,  так і місцеві, діятимуть відповідно до цього зобов’язання;

–  не заохочувати, не захищати і не підтримувати расову дискримінацію,  здійснювану будь-якими особами чи організаціями;

–  вжити ефективних заходів для виправлення, скасування або анулювання будь-яких законів і постанов, що ведуть до виникнення расової дискримінації.

Заборона дискримінації міститься й у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ст.14), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст.26) й ін. Слід також брати до уваги й практику Європейського суду з прав людини, рішення якого є обов’язковими для України. Відносного відмінного поводження в залежності від етнічного походження позиція Європейського суду полягає в тому, що жодна відмінність  в поводженні, яка заснована виключно чи в значному ступені на етнічному походженні особи, не може бути об’єктивно виправдана в сучасному демократичному суспільстві, яке будується на принципах плюралізму та поваги до різних культур (13 грудня 2005 року, Тимішев (Timishev) проти Росії, § 58). Що стосується відмінностей у поводженні з причин громадянства, то Європейський суд з прав людини включає таке мотивування серед тих, які потребують «дуже ваговитих підстав» з тим, щоб виправдати відмінності у поводжені (16 вересня 1996 року, Гайгусуз (Gaygusuz) проти Австрії, § 42).

Наскільки ж поширена практика етнічного профайлінга в Україні? Нажаль дати об’єктивну відповідь на це питання досить важко, адже в Україні не проводилося досліджень, присвячених вивченню практики етнічного профайлінга в діяльності правоохоронних органів, принаймні автору не вдалося знайти подібної інформації.

Опосередковано проблематика етнічного профайлінгу зачіпалася в дослідженнях, спрямованих на вивчення проблем расизму та ксенофобії в українському суспільстві. Так, наприклад, згідно результатів дослідження „Ксенофобія в контексті поліетнічності українського суспільства”, яке проводилося фахівцями Харківського інституту соціальних досліджень представники цілого ряду етнічних меншин засвідчили про дискримінаційне ставлення до себе з боку працівників міліції [8]. Причини неоднакового ставлення в даному випадку варіюють від поганого знання працівниками міліції законодавства, яке регламентує порядок та умови перебування іноземних громадян в Україні, й до елементарної корупції, коли іноземці розглядаються в якості додаткового джерела доходів. Адже побоювання міліції та погане знання іноземцями українських законів досить часто призводять до спроб відкупитися від зайвих проблем з міліцією, а іноді й навпаки, до вимагання хабарів з боку працівників міліції задля вирішення „можливих” проблем.

Слід також відмітити, що існування етнічного профайлінгу в багатьох випадках обумовлено й виконанням міліцією функцій по боротьбі з нелегальною міграцією. В даному випадку зупинка й перевірка документів у осіб, які за своєю зовнішністю відрізняються від „звичайного” українця є найпростішим (хоча і незаконним) способом пересвідчитися в законності їх перебування в Україні. Незаконність перевірки документів в цій ситуації обумовлена не лише її вибірковістю, яка може розглядатися в якості дискримінаційної практики, а й тим фактом, що перевіряти документи міліція може лише при наявності підозри у вчинені правопорушення (ч. 2 с. 11 Закону України „Про міліцію”).

Окремої уваги заслуговує проблема взаємовідносин між міліцією та етнічними групами ромів. У своїй третій доповіді по Україні від 29 червня 2007 року Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) зазначила, що рома/цигани в Україні стикаються з численними проблемами у відносинах із міліцією та іншими правоохоронними органами. Зокрема, ЄКРН отримала повідомлення, згідно з якими деякі працівники міліції неправомірно затримують і переслідують представників ромської громади [9, с. 22].

 

Заходи протидії етнічному профайлінгу

Для ефективної протидії етнічному профайлінгу в діяльності органів внутрішніх справ України необхідно вжити цілий ряд заходів, як загального, так і спеціального характеру. Щодо загальних заходів: етнічний профайлінг – це різновид дискримінації, а відтак заходи мають бути спрямовані на подолання дискримінації та расизму. В цій площині Україною вже було зроблено суттєві кроки, починаючи від ратифікації всіх міжнародних документів, які регламентують боротьбу з цими ганебними явищами, й до створення окремих підрозділів в МВС та СБУ, діяльність яких безпосередньо спрямована на протидію расизму та ксенофобії. Слід також відмітити й факт прийняття МВС окремого Плану заходів щодо протидії расизму на період до 2009 року, а згодом спільно з представниками інших міністерств та відомств був розроблений й Національний план заходів щодо протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2008-2009 роки.

Що ж стосується спеціальних заходів щодо протидії етнічному профайлінгу, то, по-перше, ця проблема потребує глибокого вивчення із залученням фахівців різних галузей науки. Крім того, при розробці відповідних заходів необхідно враховувати й іноземний досвід в цій сфері. Так, наприклад, ЕКРН надає наступні рекомендації державам-учасникам Ради Європи:

1. Відносно використання оперативних орієнтувань, які вказують на расову приналежність (racial profiling):

– чітко визначити і заборонити законодавчим шляхом використання оперативних орієнтувань, які вказують на расову приналежність;

– проводити дослідження в області використання оперативних орієнтувань, які вказують на расову приналежність, здійснювати контроль за діяльністю правоохоронних органів для виявлення подібного роду практики, включаючи збір даних, класифікованих по таких ознаках як національне або етнічне походження, мова, релігія і громадянство у відповідній діяльності правоохоронних органів;

– ввести розумні норми відносно підозрінь, на підставі яких повноваження, пов’язані з контролем, стеженням або проведенням розслідувань можуть здійснюватися лише на основі таких підозрінь, які визначаються об’єктивними критеріями;

– забезпечувати підготовку співробітників правоохоронних органів з питань використання оперативних орієнтувань, які вказують на расову приналежність, а також в області використання норми про розумні підозріння;

2. Відносно всіх форм расової дискримінації і неправомірних дій співробітників правоохоронних органів на ґрунті расизму:

– забезпечувати, щоб законодавство, що забороняє пряму і непряму расову дискримінацію, поширювалося на діяльність правоохоронних органів;

– здійснювати підготовку співробітників правоохоронних органів з питань прав людини, включаючи право на свободу від расизму і расової дискримінації, а також відносно діючих юридичних норм проти расизму і расової дискримінації;

– вживати заходи з тим, щоб співробітники поліції усвідомлювали, що акти расової дискримінації і неправомірні дії співробітників правоохоронних органів на ґрунті расизму не будуть терпимі;

– надавати підтримку і створювати механізми консультацій для жертв расової дискримінації або неправомірних дій правоохоронних органів на ґрунті расизму;

– забезпечувати ефективне розслідування заяв про расову дискримінацію або неправомірні дії поліції на ґрунті расизму, а також забезпечувати належним чином відповідне покарання осіб, що вчинили такі діяння;

– створити орган, незалежний від поліції і прокуратури, якому було б доручено розслідувати заяви про расову дискримінацію і неправомірні дії поліції на ґрунті расизму  [4] .

Використана література:

 

1.  Ethnic Profiling in the European Union: Pervasive, Ineffective, and Discriminatory. Published by Open Society Institute, New York, 2009.

2.  Профайлинг в целях оценки риска: вопросы регулирования. Двенадцатое специализированное совещание по упрощению формальностей (FAL). Каир (Египет), 22 марта – 2 апреля 2004 года.

3.  Michele Turenne. Racial profiling: context and definitions. Document adopted at 505th Meeting of the Commission, held on June 10, 2005 under the resolution Com – 504-5.1.4.

4.  Европейская комиссия по борьбе с расизмом и нетерпимостью. Общеполитическая рекомендация №11: О борьбе с расизмом и расовой дискриминацией в работе правоохранительных органов (принята 29 июня 2007 года). Страсбург, 4 октября 2007 года.

5.  Европейская комиссия по борьбе с расизмом и нетерпимостью. Общеполитическая рекомендация №7: О национальном законодательстве по борьбе с расизмом и расовой дискриминацией (принята 13 декабря 2002 года). Страсбург, 17 февраля 2003 года.

6.  Європейська комісія проти расизму та нетерпимості. Загальнополітичній рекомендація №1: Боротьба із расизмом, ксенофобією, антисемітизмом і нетерпимістю. Страсбург, 4 жовтня 1996 року.

7.  Patrick Simon. “Ethnic” statistics and data protection in the Council of Europe countries: study report. Strasbourg, 2007.

8.  Кобзін Д. О., Шейко Р. В., Мартиненко О. А., Белоусов Ю.Л. Ксенофобія в контексті поліетнічності українського суспільства. Результати соціологічного дослідження. –  Харків, 2008. – 43 с.

9.  Європейська комісія проти расизму та нетерпимості. Третя доповідь по Україні (прийнята 29 червня 2007 року). Strasbourg, 12 лютий 2008.