Правозахисниця Саша Делеменчук: «Зрозуміла, що права людини – це мої цінності»
Українська Гельсінська спілка з прав людини пропонує серію інтерв’ю з активістками, які працюють у різноманітних сферах правозахисту в Україні. Цього року ми святкуємо сорокаріччя Української Гельсінської Групи, піонерів українського правозахисного руху. УГСПЛ є її правонаступницею. Ми розробили внутрішньоорганізаційні політики гендерної рівності та недискримінації та прагнемо зробити українських правозахисниць більш видимими у суспільстві. Тож читайте інтерв’ю та знайомтесь!
Саша Делеменчук – експертка з міжнародної адвокації УГСПЛ, тренерка Патрульної поліції з прав людини і толерантності, експертка Мережі східного партнерства із питань меншин (Eastern Partnership Minorities Network), консультантка з розвитку в Аналітичному центрі міжнаціонального співробітництва і консультацій (Грузія).
Співзасновниця волонтерської ініціативи «ЄвромайданSOS», в минолому координаторка міжнародних програм Центру громадянських свобод. У 2006 році Олександра закінчила магістерську програму із міжнародного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тематика професійних інтересів – міжнародні системи захисту прав людини, міжнародне адвокасі, рівність і недискримінація, гендерна рівність, права видимих менших, відкриті дані. Окрім України, працювала в Грузії, Вірменії, Азербайджані, Молдові, Казахстані, Бєларусі, Непалі.
– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому ви вирішили працювати у цій сфері?
– Я залучилася спочатку до молодіжного проекту «Дебати», потім до молодіжних проектів Ради Європи, зрозуміла, що це мої цінності і що саме права людини та міжнародні системи їх захисту цікавлять мене, як юриста-міжнародника.
– Де ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?
В Університеті Шевченка формальну освіту, а основні знання – на тренінгах Ради Європи, ООН та ОБСЄ, а також на тренінгах та курсах Польского Гельсінського фонду зправ людини.
– З якою тематикою у правозахисному русі ви працюєте?
– Права меншин, заборона дискримінації, міжнародні системи захисту прав людини та міжнародна адвокація у данній сфері.
– Чи доводилося вам працювати із тематикою прав жінок?
– Так, у 2006-2008 роках я працювала з цією тематикою, але тоді я жила і працювала в Грузії і була радницею Глобального фонду для жінок.
– На ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?
– Якщо порівняти Україну з багатьма країнами пострадянського простору, то видно, що не дивлячись на усі проблеми, фундаментальні права людини, такі як свобода слова, свобода зібрань, свобода асоціації, свобода від переслідувань тощо в Україні дотримуються, і це є основний здобуток. Так само без правозахисного руху в Україні не було б ні Революції Гідності, ні волонтерського руху.
– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?
– Війна та викликана нею поляризація суспільства, а також розповсюдження культу насильства та безкарності. Так само проблемою є небажання політичних еліт проводити докорінні реформи.
– На вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?
– На мою думку, на даному етапі, завдяки освітнім заходам, гендерна тематика вже укорінилася у роботі правозахисного руху. Але є ще дуже багато нерозуміння в цьому сенсі. Доволі часто робота по гендерній тематиці вважається «несправжньою», не такою важливою, як, припустимо, захист жертв катувань. Але ця тенденція меншає і це добре.
– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?
– Продовжити освіту членів суспільства, від шкіл до ВУЗів (особливо для юристів, педагогів, лікарів), від програм перепідготовки поліцейських до тренінгів для журналістів.
– Що або хто вас найбільше надихає у вашій правозахисній діяльності?
– Думка, що інший, кращий, світ можливий.