Правозахисники оскаржили Ухвалу суду щодо антиреклами про Тимошенко
22 вересня 2009 р. Печерський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Вовк С.В. виніс ухвалу про забезпечення позову. Цією ухвалою Підлубному П.С. та іншим будь-яким фізичним та юридичним особам, незалежно від форми власності, заборонено розміщувати на біг-бордах, інших зовнішніх рекламних носіях, радіо та телебаченні, мережі інтернет, в електронних ЗМІ будь-яку недобросовісну рекламу відносно діяльності Ю. Тимошенко, а також будь-яку іншу недобросовісну соціальну рекламу та оприлюднювати її в будь-який спосіб до розгляду спору по суті.
Оскільки Ухвала суду стосувалася буд-якої особи, то будь-яка особа має право на оскарження цієї Ухвали.
Тому правозахисники оскаржили цю ухвалу до суду в апеляційному порядку.
Зокрема, УГСПЛ та адвокат Вячеслав Якубенко зазначили, що ця ухвала є незаконною та необгрунтованою й порушує їхні права. У апеляційній скарзі вони зазначають:
"1) Суд у даній справі вирішив питання про мої права та обов’язки, не залучивши мене до участі у справі.
Оскільки я є фізичною особою, то суд заборонив і мені розміщувати будь-яку недобросовісну рекламу відносно діяльності прем’єр-міністра України Ю. Тимошенко.
Відповідно до ст. 311 п. 1 п.п. 4, рішення суду підлягає скасуванню, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі.
2)Висновки суду не відповідають матеріалам справи.
Як зазначено у п. 3 ст. 10 ЗУ «Про рекламу», рішення про визнання реклами недобросовісною приймають лише органи державної влади, зазначені у ст. 26 того ж закону.
Оскільки у справі відсутні висновки жодного із згаданих державних органів щодо недобросовісності реклами про Ю. Тимошенко, то суд не мав законних підстав для забезпечення позову.
3) Виносячи оскаржувану ухвалу, суд не врахував, що Ю.Тимошенко є публічною особою, тобто повинна бути відкритою для критики.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що публічні особи повинні бути готові до широкого критичного висвітлення своєї діяльності (напр., справа «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v Austria (1986) 8 EHRR 407). Нагадаємо, що Законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року» Україна визнала над собою юрисдикцію Європейського суду з прав людини по всіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. А За ст. 17 ЗУ „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди України застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію про захист прав та основних свобод і практику Суду як джерело права.
4) Суд першої інстанції не врахував, що Європейський Суд з прав людини вважає попередні заборони на поширення інформації (особливо у ЗМІ) крайнім заходом, який повинен застосовуватися лише у виняткових ситуаціях.
Зокрема, Європейський Суд зазначив: "небезпеки, приховані в попередніх обмеженнях, вимагають дуже обережного підходу з боку суду" («The Observer and Guardian v. the UK» (Spycatcher case). Judgement of 26 Nov. 1991).
Цей принцип не був дотриманий судом 1 інстанціїї, оскільки суд не дослідив, яким чином ненакладення заборони на поширення реклами може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду. "
Правозахисники просять Апеляційний суд скасувати ухвалу Печерського районного суду Києва про забезпечення позову Києва у справі № 2-1800-1/09 від 22.09.2009 року.
УГСПЛ