Понад 600 публічних службовців пройшли навчання з питань перехідного правосуддя

У грудні 2025 року Українська Гельсінська спілка з прав людини спільно з Національним агентством України з питань державної служби та Вищою школою публічного управління провели серію онлайн-курсів про перехідне правосуддя. До навчання долучилися представники місцевого самоврядування, військових адміністрацій, ЦНАПів та органів виконавчої влади з усієї України.

Упродовж місяця відбулося чотири дистанційні курси, які охопили ключові напрями перехідного правосуддя: репарації, меморіалізацію війни, роль громад як постраждалих суб’єктів, застосування підходів перехідного правосуддя у сфері адміністративних послуг, а також документування й архівування як основу права на правду. Кожен із курсів був побудований навколо практичних викликів, з якими стикаються публічні службовці в умовах триваючої збройної агресії.

Навчання відбулося за підтримки проєкту «Сприяння інклюзивному відновленню задля стійкості та безпеки людини в Україні», що фінансується Урядом Японії та впроваджується ПРООН в Україні.

Навіщо це потрібно?

Повномасштабна війна та триваючі порушення прав людини створюють ситуацію, у якій рішення у сфері відновлення прав, документування злочинів, підтримки постраждалих і роботи з пам’яттю ухвалюються без часової дистанції до подій. Для публічних службовців це означає необхідність працювати в умовах високої складності та невизначеності, поєднуючи реагування на нагальні потреби з формуванням довготривалих підходів.

Актуальність тематики зумовлена і тим, що ключові державні політики у сфері прав людини, відновлення та реінтеграції деокупованих територій формуються вже зараз. Від того, наскільки в цих процесах враховуються принципи перехідного правосуддя, залежить не лише ефективність окремих рішень, а й рівень довіри до інституцій у майбутньому. Фрагментарні або ситуативні підходи ризикують залишити поза увагою досвід і потреби людей, які безпосередньо постраждали внаслідок війни.

На рівні громад ці виклики проявляються особливо гостро. Саме тут сходяться різні досвіди війни — окупація, вимушене переміщення, втрати, повернення з фронту, життя поруч із травмою. Органи місцевого самоврядування та інші публічні інституції часто першими стикаються з запитами на правду, справедливість і визнання, не завжди маючи для цього достатні інструменти або чіткі орієнтири.

У цьому контексті освітні заходи з перехідного правосуддя стають важливим простором для осмислення цих процесів і пошуку практичних рішень. Вони дозволяють пов’язати правозахисні підходи з щоденною роботою публічних службовців і сприяють формуванню спільного розуміння того, як працювати з наслідками війни, не відкладаючи ці питання «на потім».

Ці курси є частиною системної роботи УГСПЛ з підтримки публічних службовців у питаннях перехідного правосуддя. Фокус навчання був зосереджений не на теоретичних підходах, а на практичних інструментах — як відновлювати довіру в громадах, забезпечувати доступ до правосуддя, реагувати на порушення прав людини та запобігати їм у майбутньому. Практичний вимір курсів підсилювали запрошені експерти й експертки — практики з безпосереднім досвідом застосування механізмів перехідного правосуддя, які ділилися напрацюваннями, обговорювали наявні виклики та ризики впровадження відповідних інструментів, зокрема:

• Антон Дробович — керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки;
• Тарас Щербатюк — Голова ГО «Черкаський правозахисний центр», юрист, правозахисник;
• Олена Семьоркіна — аналітикиня УГСПЛ, Заслужена юристка України;
• Наталія Шамрай — Голова Всеукраїнської асоціації центрів надання адміністративних послуг, директорка Департаменту надання адміністративних послуг КМДА;
• Тетяна Шевченко — Перший заступник Голови Державної архівної служби України.

Розуміння цих підходів публічними службовцями безпосередньо впливає на якість послуг для постраждалих і сприяє зміцненню культури прав людини та верховенства права загалом.

Репарації й меморіалізація: між справедливістю і довірою

Перший курс, присвячений репараціям і меморіалізації війни, зібрав 283 учасників та учасниць. Розмова йшла про те, як працювати з цими інструментами прямо зараз, під час триваючої війни, яке значення мають репарації для справедливого миру, як вшановувати пам’ять і які підходи спрацювали в інших країнах, зокрема на Балканах.

Учасники наголошували на важливості міжнародного досвіду — щоб не повторювати чужих помилок. Багато запитань виникало про ресурси: де їх шукати і як розподіляти, щоб постраждалі отримали реальні гарантії, і чи варто впроваджувати механізми перехідного правосуддя вже зараз, не чекаючи завершення війни.

Окрема тема, яка викликала жваву дискусію — меморіалізація на рівні громад. Зараз немає узгоджених підходів, і це створює плутанину. Учасники шукали відповідей: які форми репарацій найбільше підходять для України? Як поєднати матеріальне відшкодування із символічним, щоб люди сприймали це як справедливість? Що заважає постраждалим долучатися до процесів меморіалізації і як забезпечити інклюзивність у формуванні політик пам’яті? Головне питання — як вибудувати політику пам’яті, яка об’єднуватиме суспільство, а не провокуватиме нові конфлікти.

Громади як суб’єкти відшкодування, а не лише «місце подій»

149 представників та представниць органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій і ЦНАПів приєдналися до найпрактичнішого курсу серії. Навчальна сесія була зосереджена на практичних алгоритмах дій — від фіксації збитків до підготовки заяв до Реєстру збитків для України.

Експерти розповідали про те, як громади можуть брати участь у міжнародних компенсаційних механізмах і що потрібно робити на місцях, щоб фіксувати, обліковувати й систематизувати наслідки воєнних злочинів. Спікери поділилися досвідом, який показує масштаб проблеми. У 2024 році вони проаналізували збитки лише у 9 громадах Черкаської та Чернігівської областей — і зафіксували непряму шкоду на понад 1 мільярд гривень. Це доказова база для майбутніх компенсаційних претензій та участі в міжнародних механізмах відшкодування, включно з Реєстром збитків для України.

Учасники дізналися, як налагодити внутрішні процеси у громаді, визначити, хто відповідатиме за облік збитків, і забезпечити системну фіксацію інформації про завдану шкоду. Окремо говорили про роль місцевого самоврядування у підтримці людей та бізнесів — від інформування до супроводу їхньої участі в компенсаційних механізмах і допомоги з підготовкою необхідних документів.

Перехідне правосуддя у щоденній роботі ЦНАПів

Окремий курс був присвячений застосуванню принципів перехідного правосуддя при наданні адміністративних послуг. Експерти розповіли про те, як змінилася робота ЦНАПів із початком повномасштабної війни і як працювати з усім спектром послуг, пов’язаних із наслідками війни.

Як зробити обслуговування безбар’єрним та інклюзивним? Як працювати з травмованими людьми і надавати психоемоційну підтримку прямо у ЦНАПі? Водночас — як захищати персональні дані постраждалих, вести реєстри і надавати електронні послуги так, щоб забезпечити конфіденційність? Учасники обговорили досвід столичних ЦНАПів та виклики, з якими стикаються фахівці адмінпослуг щодня, працюючи з заявниками, які втратили близьких, дім чи документи.

Цей блок показав, що перехідне правосуддя напряму впливає на якість державних сервісів і довіру людей до інституцій.

Документування й архіви як основа права на правду

Четверта лекція серії зібрала 126 учасників та учасниць і була присвячена темі, яка може здаватися технічною, але насправді є фундаментом для всього перехідного правосуддя — документуванню і збереженню архівів.

Експертки курсу розповідали про те, як відкривати правду про злочини часів радянського союзу. Це були перші кроки реалізації концепції перехідного правосуддя в Україні ще до повномасштабного вторгнення, і цей досвід зараз особливо актуальний. Вони пояснювали, як захистити документи та архівну спадщину від знищення під час війни, адже без документів неможливо ні встановити правду, ні притягнути винних до відповідальності, ні забезпечити компенсації постраждалим.

Учасники отримали практичні рекомендації для органів влади та місцевого самоврядування про збереження документів в умовах воєнного стану. Йшлося про конкретні алгоритми дій: що робити, якщо громада під загрозою, як евакуювати архіви, як організувати цифрове копіювання та де зберігати резервні копії.

Серія дистанційних курсів підтвердила: ефективне впровадження перехідного правосуддя неможливе без залучення публічних службовців, які щодня працюють із наслідками війни на місцях. Саме на рівні громад, адміністративних послуг і виконавчих органів формуються практики, що визначатимуть доступ постраждалих до правди, відшкодування та справедливості. Послідовне навчання і методична підтримка цих процесів є необхідною передумовою формування стійкої політики перехідного правосуддя в Україні.

Учасники серії курсів відзначали практичність і прикладний характер навчання, а також можливість безпосередньо пов’язати інструменти перехідного правосуддя зі своїми посадовими обов’язками. Лекції були не просто корисними, а саме практичними — те, що можна застосувати у щоденній роботі вже завтра.

Заходи організувалися Українською Гельсінською спілкою з прав людини спільно з Вищою школою публічного управління за підтримки проєкту «Сприяння інклюзивному відновленню задля стійкості та безпеки людини в Україні», що фінансується Урядом Японії та впроваджується ПРООН в Україні. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам, і не обов’язково відображають погляди Уряду Японії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.