Помер Василь Барладяну
Помер Василь БАРЛАДЯНУ – учений, публіцист, поет, автор самвидаву, правозахисник, громадський діяч.
БАРЛАДЯНУ-БИРЛАДНИК ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ народився 23 серпня 1942 року в Молдові, над Дністром, в українському селі Шибка Григоріопольського р-ну. Помер 3 грудня 2010 року в м. Одеса.
Батько його був 3 березня 1945 року репресований як син ґенерал-хорунжого Армії УНР Андрія Гулого-Гуленка і загинув на уранових рудниках у Монголії.
1964 Василь закінчив Одеську школу військових кореспондентів, 1970 факультет російської філології Одеського університету. Як історик мистецтв, у 1966-69 рр. практикувався в музеях Москви, Ленінграда, Західної України, в Празькій національній галереї. 1971-72 рр. вивчав румуністику й болгаристику в Бухарестському та Софійському університетах. Опрацював колосальну літературу, мав феноменальну пам’ять, здобув енциклопедичні знання. З грудня 1969 до травня 1974 завідував кабінетом мистецтвознавства в Одеському університеті, викладав історію світового й українського мистецтв, класичну європейську літературу, етику й естетику в Одеському інституті інженерів морського флоту. Досліджував українське народне і професійне мистецтво, середньовічні літературно-мистецькі та релігійні зв’язки України з Болгарією, Сербією, Грецією, Італією та румунськими землями. Підготував дисертацію “Образ людини в живопису й літературі Другого Болгарського царства 1118 – 1396”, та її не судилося захистити. У грудні 1970 на Міжнародній конференції “Україна – Болгарія” в Одесі виголосив доповідь “Ренесансні риси в живопису Другого Болгарського царства та України-Руси”, яка одразу привернула увагу КГБ. Написав моноґрафію про життя і творчість українського художника Михайла Жука, статті з питань україно-румуно-болгарських зв’язків.
Вірші російською мовою публікувалися з 1960 р., з 1965 – тільки українською. Перехід на рідну мову призвів до творчого вибуху, що вилився у збірку “Ший, дружино, швидше прапор”.
Під псевдонімом Ян Друбала пише для самвидаву статті з історії національного питання в Російській імперії та в СРСР, підтримує зв’язки з багатьма дисидентами й патріотами, зокрема, з Ніною Строкатою-Караванською.
Переслідування В. Барладяну за патріотичні й наукові переконання розпочалися в травні 1972. На допиті в КГБ 28 січня 1974 року його звинуватили в українському націоналізмі. 11 березня виключений з КПРС, 5 травня звільнений з роботи в Одеському університеті “без права працювати в ідеологічній сфері”, тобто в науковій і викладацькій. Потім звільняють з Музею народної архітектури й побуту в Києві. Шукаючи роботу, пише монографію „Художник Михайло Жук” (досі не видана). У травні 1976 В. Барладяну влаштувався старшим науковим співробітником Одеського музею західного і східного мистецтв. Наукові статті публікує під прізвищами друзів.
16 червня 1976 під час обшуку в квартирі Барладяну КГБ вилучає збірку патріотичних віршів “Ший, дружино, швидше прапор”, автобіоґрафічну повість “Компромісу не буде”, багато науково-публіцистичних статей про політичну ситуацію в Україні та з історії національного питання. Через це у вересні за вказівкою КГБ його звільняють із Музею без документів для працевлаштування.
У грудні 1976 В. Барладяну передав керівникові Української Гельсінкської Групи (УГГ) Миколі Руденку копію своєї заяви на ім’я прокурора Одеської обл. з протестом проти переслідувань за національними мотивами, а також статтю “До людей доброї волі” й автобіоґрафічний нарис “А як же інакше?”. Російський текст нарису в 1977 був опублікований у Парижі, друге видання – у його книжці “Лихо з розуму” (1979). Барладяну розповсюджував матеріали УГГ.
Заарештований Одеською прокуратурою 2 березня 1977 року. Під час арешту оголосив безтермінову голодівку, яку на прохання рідні зняв після суду, що відбувся 27–29 червня 1977 року. Засуджений на 3 р. позбавлення волі в таборах загального режиму за ст. 187-1 КК УРСР (“наклепи на радянський державний і суспільний лад”). До звинувачення долучили також наукові праці, чернетки. Барладяну не визнав себе злочинцем. Друзів і родичів на суд не допустили. Учителька Ганна Голумбієвська прийшла в зал суду з квітами, але їх не дозволили вручити підсудному. Вона зачитала заяву про відмову давати покази.
Василя Барладяну утримували в таборі ОР-318/76 (с. Полиці Володимирецького р-ну Рівненської обл.), де він працював у кам’яному кар’єрі. Півроку провів у штрафному ізоляторі (карцері). Зокрема, 13 січня 1980 його посадили за те, що “не став на шлях виправлення”. Оголосив чергову голодівку. Загалом за три роки голодував 13 місяців і 17 діб. У неволі написав збірку віршів “Між людством і самотністю”, два цикли оповідань – “Скрижалі мага” та “Уроки історії”, а також декілька статей з викриттям радянського режиму. Вони вийшли в Парижі в 1979 під загальною назвою “Лихо з розуму”.
За три дні до закінчення терміну, 29 лютого 1980, В. Барладяну був вивезений у Рівненський слідчий ізолятор, де проти нього було сфабриковано нову “справу” і він був засуджений 13 серпня 1980 за тією ж статтею ще на 3 р. позбавлення волі. Залучені як експерти доцент Рівненського інституту водного господарства Максимов і доцент Рівненського педінституту Лещенко виявили в його віршах і наукових статтях “наклепи” на радянську дійсність і “дружбу народів”, переплутавши, щоправда, монгольського хана Мамая з однойменним героєм українського фольклору.
Від 4 листопада 1980 Барладяну утримували в таборі № 28 у м. Сніжне, з 17 січня 1981 – в таборі № 82 у с. Гостре Червоноармійського р-ну Донецької обл.
Звільнений 28 лютого 1983. Працював в Одесі електромонтером. Написав повість “В дорозі до матері”, історичну драму “Овідій”, збірку віршів “До Оксани”, а також низку статей з питань історії української культури.
З початком “перебудови” Василь Барладяну знову активно включається в правозахисну і національно-визвольну боротьбу. 6 вересня 1987 року разом з політв’язнями Михайлом Горинем, Іваном Гелем, Зоряном Попадюком, Степаном Хмарою та Вячеславом Чорноволом створив Українську ініціативну групу за звільнення в’язнів сумління, яка 8 вересня увійшла до Міжнародного комітету захисту політв’язнів.
У вересні 1987 Барладяну увійшов до редакції відновленого В.Чорноволом у серпні журналу “Український вісник” (УВ), був членом редколегій журналів “Кафедра” і “Українські перспективи”, де опублікував низку статей. 30 грудня 1987 року вся редколегія “Українського вісника”, в т. ч. й Барладяну, вступила в Українську Гельсінкську Групу (УГГ). 11 березня 1988 року в числі 19 її членів підписав “Звернення УГГ до української та світової громадськости” – про відновлення її діяльности. 7 липня 1988 року Група була трансформована в Українську Гельсінкську Спілку (УГС). Зі створенням на її основі Української Республіканської партії В. Барладяну залишився позапартійним.
1990 побував у Канаді та США з лекціями про політичну ситуацію в Україні. У Торонто вийшли збірки його есеїв “Біля воріт держави” та “Ще раз про неволю”. Публікує десятки статей у пресі з політичних питань: „П’ята колона”, „Як розв’язати молдавський вузол”, „Як розрубати кримський вузол”, „Історія московського бандитизму” та ін.
1992 В. Барладяну повертається до викладацької роботи в Одеському університеті, у 1994 читає лекції в Духовній Академії УПЦ Київського Патріархату.
1993 р. редагував кишинівський журнал „Українські перспективи”.
Василь Барладяну – автор понад тисячі наукових, науково-публіцистичних праць українською, російською, румунською, німецькою, англійською та французькою мовами.
Член Спілки письменників і Спілки журналістів України. Указом Президента України від 26 листопада 2005 року нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. На сайті ХПГ http://archive.khpg.org (Музей дисидентського руху) є біоґрафічна довідка, інтерв’ю з В. Барладяну, бібліографія.
Бібліоґрафія
I.
До всіх людей доброї волі // Християнський голос. – 1976. – 19 вересня.
Між людством і самотністю: Поезії політв’язня 1965 – 1987. – О.–Р.–Д. – 72 с.
Відсутність картини до Києва…, Сторінка історії українського книгодрукування; Неправославна думка в Київській Русі; Альманах «Євшан-зілля»… Вітаємо! // Український вісник. – 1987. – Вип. 7, 8, 9-10. – С. 191–194, 244-245, 293-297, 416-420.
Автограф; Біографія; „Миколин син” // Кафедра. – 1988. – № 1. – С. 33 – 39.
Шевченкова Одеса…// Кафедра. – 1989. – Ч. 7. – С. 143-150.
Імперська змова проти народів СРСР, Поезії політв’язня, Наукові варіації про український тризуб, «Тільки нещасний народ міг забути Михайла Жука // Кафедра. – 1989. – Ч. 8. – С. 19-62, 146-148, 196-198.
Українське питання…// Шлях перемоги. – 1989. – 23 липня.
Виступ Василя Барладяну (На Установчому з’їзді РУХу // Українські вісті. – 1989. – 12 листопада.
Тисячоліття напередодні тисячоліть (нім. мовою) Das Jarbuch dar Ukrainenkunde. – Мюн., 1989. – 147-158.
Дивна однозгідність? // Християнський голос. – 1990. – 28 січня.
Національно-російська двомовність – смертний вирок народам СРСР. // Сучасність. – 1990. – Ч. 5. – С. 81-86.
Твори: Ще раз про неволю… – Торонто: Beskyd Graphics, 1990. – 92 с.
Біля воріт держави. – Торонто, 1990. – 112 с.
Право на без’язикість. // Сучасність. – 1991. – Ч. 3. – С. 103-109.
Героїзм, про який забули // Чорноморські новини, № 86 (19485), 1996. – 13 листопада.
Останній маральний резерв нації. / Спільно з П.Скочком // Вечірній Київ. – 1999. – 16 жовтня.
Між людством і самотністю. Поезії політв’язня. 1965 – 1987. – Одеса: Юридична література, 2002. – 264 с.
Релігія і давні боги України-Русі / У співавторстві з А. Паньковим. – О.: Юридична література, 2002. – 188 с.
Сонник: Словник сновидінь політкаторжанина. – К.: Юніверс, 2003. – 112 с.
У дорозі до матері. Повість. Оповідання. – О.: Астропринт, 2008. – 50 с.
II.
Український вісник. Вип. 7, 8, 9-10. – Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971.— С. 145-148, 191-194, 265-267.
Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1977, вип. 44.— С. 6, 32, 35, 116-117; вип. 45.— С. 23-26; вип. 47.— С. 107-108, 125, 139; 1978, вип. 48.— С. 65; вип. 51.— С. 80; 1980, вип. 54.— С. 34, 65; вип. 56.— С. 111-112; 1981, вип. 58.— С. 74.
Суд у справі Василя Барладяну (27–29.06. 1977) // Український правозахисний рух. Документи і матеріали УГГ.— Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1978. – С. 318-323, 371-381.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 4-21, 8-25, 9-3, 10-17; 1981: 2, 3; 1982; 1984: 9-12
М.Заярний. У рясі правозахисника // Радянська Україна, 1989. – 8 лютого.
Романов Дм. Не стареют методы НКВД. // Труд, 1992. – 19 ноября.
Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років.— К.: Либідь, 1995.— С. 169.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: В 4 т. Т. 1.: Особистості / Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю.Захаров, В.В.Овсієнко. – Харків: Фоліо, 2001. – Т.1, с. 20, 28, 31, 39, 40; т. 2, с. 92, 104, 116-117, 127, 134, 137, 139, 164-168, 184; т. 3, с. 48, 68, 91, 110-111; т. 4. с. 75, 140-141, 238-242.
Анатолій Глущак. Василів хресний шлях // Літературна Україна, 2002. – 24 жовтня.
Захаров Борис. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). / Харківська правозахисна група; Худож.-оформлювач Б.Захаров. – Харків: Фоліо, 2003. – С. 29, 36, 37.
Архів Управління Служби безпеки України в Одеській області. Спр. 16260-П. – Т. 4. Арк. 261-272.
Анкета репресованого (Барладяну-Бирладника В.В.) // Архів Ін-ту українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ.
Овсієнко В. Барладяну-Бирладник Василь Володимирович // Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина ІІ. – 517–1020 с. (В.Барладяну: с. 58-62).
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл. (В.Барладяну: с. 68-70).
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 3.12. 2010.
На сайті ХПГ http://archive.khpg.org (Музей дисидентського руху) є біоґрафічна довідка, інтерв’ю з В. Барладяну, бібліоґрафія.