Українська Гельсінська спілка з прав людини в рамках програми USAID «Права людини в дії» продовжує спецпроєкт з Радіо NV, покликаний посилити правову обізнаність громадян України в питаннях притягнення до відповідальності за вчинені під час війни злочини. Гості етерів – судді, прокурори, адвокати, які пройшли навчання за освітніми курсами УГСПЛ, а також експерти Спілки. Разом з ведучими вони обговорюють нагальні правові виклики, що постають в умовах війни.  

З 2014 року під окупацією опинилися близько 10 в’язниць і слідчих ізоляторів та ще більша кількість інтернатів та поліцейських відділків. У цих установах перебувають тисячі людей. Скільки всього ув’язнених на окупованих територіях, точної інформації немає. 

Що відбувається з людьми, які перебувають у в’язницях під окупацією, та чи можливо буде віднайти всіх — в етері Радіо NV пояснила Маргарита Тарасова, координаторка проєктів Української Гельсінської спілки з прав людини.

Як показав досвід, одразу після окупації росіяни майже не чіпають установи пенітенціарної системи. З часом вони починають використовувати їх під свої потреби: насильницьки переміщують в’язнів, щоб звільнити місця для утримання нових людей. Це можуть бути засуджені за конкретні злочини, але бувають і політичні в’язні у справах про «тероризм», «екстремізм» чи «заколоти». Для окупантів українське населення – це розмінна монета, щоб потім тиснути на Україну.

Тривалий час росіяни навіть дозволяли українській адміністрації виконувати свої функції у в’язницях. Це ми могли бачити на прикладах Херсону: до травня 2022 року Херсонський СІЗО був під контролем української адміністрації. Вони діяли за законодавством України й правилами внутрішнього розпорядку. Скоріш за все, на той момент росіяни не знали, як треба діяти і чи надовго вони там затримаються. 

Захоплення СІЗО та переведення його під російський контроль було досить гучним. Росіяни насильницьки придушували ймовірний спротив ув’язнених та будь-які проукраїнські настрої, почали застосувати репресії. Правозахисники зафіксували випадки катувань, сексуального насильства, імітації страт. Це стосується слідчих ізоляторів, де люди були ув’язнені, а не засуджені.

Засуджених окупанти вивезли майже з усіх херсонських установ на окуповані території. Звідти людей депортували до Росії: моніторингова місія ООН зафіксувала 1600 випадків переміщення. В першу чергу, ув’язнених депортували, щоб звільнити місця в установах. Тих, кого вивезли, залучали до примусових робіт, будівництва нових установ, розгрібання завалів чи мародерства. 

Є цікавий момент – депортованих, які відбули своє покарання, росіяни звільняли. Тоді люди потрапляли в ситуацію, коли їх затримували як нелегальних мігрантів. За свідченнями тих, хто перебував у центрах для нелегальних мігрантів, їм напередодні не пропонували нічого, крім папірчика про звільнення з в’язниці. При повній відсутності документів, вони мають багато проблем з тим, щоб потрапити додому. Зараз правозахисники намагаються вирішити цю проблему.

Що робити з людьми, яких засудила Росія, чи можна їх відслідкувати та з чим може стикнутися Україна після деокупації територій, – дивіться у відео: