Публікація

Народження та смерть на окупованих територіях: проблеми юридичного встановлення факту

Українська Гельсінська спілка з прав людини представляє серію публікацій з питань колабораціонізму, проблематики судових справ щодо воєнних злочинів, доступу населення до правової допомоги в умовах збройного конфлікту. Автори матеріалів – судді та адвокати, які пройшли навчання за освітніми курсами від УГСПЛ (переглянути всі матеріали серії). 

В цій публікації суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кандидатка юридичних наук Софія Данилів розглянула проблемні питання встановлення юридичних фактів народження або смерті осіб на тимчасово окупованих територіях.

Право на визнання законом 

Суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кандидатка юридичних наук Софія Данилів

У  статтях 1,5, 16 Загальної декларації прав людини 1948 року [1], статтях 23, 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року [2] та статті 7 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року [3] визначено, що кожна дитина повинна бути зареєстрована негайно після її народження та повинна мати ім’я та, що кожна дитина має право на набуття громадянства.

Імплементація цих міжнародних норм в національне законодавство в нашій державі відбулась, на жаль, за дуже трагічних обставин, внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації у лютому 2014 року, яка призвела до тимчасової окупації частини державної території України. Спочатку Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, а у квітні того ж року і частини Донецької  та Луганської областей.

Саме тоді стало зрозуміло, що органи державної влади не можуть надавати адміністративні послуги щодо реєстрації народження або смерті своїх громадян на тимчасово окупованих територіях, а недотримання державою своїх позитивних обов’язків щодо громадян могло призвести до значної кількості порушень  зобов’язань, які має наша держава згідно норм міжнародного права.

Смерть та народження в окупації

Частково питання щодо реєстрації народження/смерті на захоплених РФ територіях мав вирішити Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 року  [4] у ч. 2 ст. 18 якої визначено, що гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 року [5],  у  пункті 11 ч. 1 ст. 9 якого встановлено, що внутрішньо переміщена особа має право на проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання за місцем перебування.

Водночас фактичний механізм реалізації прав громадян України на проведення державної реєстрації став можливим лише у 2016 році, коли Верховна Рада України внесла зміни до національного законодавства Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» № 990-VIII від 04.02.2016 року [6], Цивільно процесуальний кодекс України було доповнено статтею 257-1 ( в редакції до 15.12.2017) [7].

Зокрема цією статтею сформульовано, що заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Водночас заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. 

Якщо заяви про встановлення фактів народження особи розглядав будь-який суд незалежно від місця проживання заявника, то заяви про встановлення смерті особи розглядались із дотриманням правил підсудності, зокрема і тих судів, де було змінено підсудність. Це викликало у заявників певні труднощі, оскільки на той час вже існували лінії перетину між тимчасово окупованою територією України та територією України, на якій органи влади здійснюють свої повноваження. 

Суд. Ілюстративне фото pixabay.com

Труднощі встановлення фактів смерті та народження

Наприклад, якщо відстань від КПП Мар’їнка до Селидівського міського суду Донецької області (на підставі Розпорядження ВССУ від 02.09.2014 року здійснює розгляд справ підсудних Ворошиловському районному суду м. Донецька[8]) становить 34 км, то між  цим же КПП та Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області (на підставі Розпорядження ВССУ від 02.09.2014 року здійснює розгляд справ підсудних Куйбишевському районному суду м. Донецька [8]) – 163 км. Враховуючи, що у Донецькій області є складнощі із залізничним  транспортним сполученням, а поштовий зв’язок із тимчасово окупованими територіями відсутній, то єдиними варіантами подати заяву  про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території – їхати власним автотранспортом або із пересадками на різних автобусах.

Для заявників питання отримання свідоцтва про смерть мало складнощі і після грудня 2017 року, коли ЦПК України виклали у новій редакції (тепер стаття 317). Лише з прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2345-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» (що набрав чинності 07.08.2022) внесли зміни до статті 317 ЦПК України.

Вказаним законом розширили дію статті 317 ЦПК України для надання можливості заявникам скористатися спрощеною процедурою встановлення фактів народження або смерті жителям інших територій, що охоплені війною та  зазначено, що заява може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України [7].

Однак і тут є певний нюанс, який полягає у тому, що ст. 317 ЦПК України передбачала спрощену процедуру встановлення факту смерті/народження лише для  тимчасово окупованих територій, перелік яких  було визначено Верховною Радою України станом до 24.02.2014 року, після цього перелік тимчасово окупованих територій постійно змінювався. З  06.12.2022 року це питання було врегульовано  Кабінетом  Міністрів України  прийняттям постанови № 1364  «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією», якою встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі – перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій [10].

І 22 грудня 2022 року на виконання вищезазначеної постанови Міністерство з питань  реінтеграції тимчасово окупованих територій видано наказ № 309, яким затверджено перелік територій на яких  ведуться (велися) бойові дії  або тимчасово окупованих територій Російською Федерацією, який не є фіксованим – він регулярно актуалізується [11].

  Тому тепер як місцевим судам при розгляді заяв про встановлення факту народження/смерті  особи на тимчасово окупованих територіях на підставі ст. 317 ЦПК України, так і самим заявникам  необхідно перевіряти – чи був той чи інший населений пункт у цьому переліку на час відповідного факту, який заявник просить установити, та відповідно чи слід розглядати заяву в окремому провадженні чи у позовному.

Суб’єктний склад у такій категорій справ

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім’ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника [7].

Аналіз судових рішень, які містяться в єдиному державному реєстрі судових рішень,  дає змогу стверджувати, що в основному підставами для залишення заяви про встановлення факту народження дитини без руху [12]в частині  визначення суб’єктного складу було те, що заявники не подавали до суду доказів на підтвердження родинних зв’язків між родичами та матір’ю дитини, або документів які б підтверджували повноваження представника дитини, аналогічно як і відповідні документи, які б підтверджували повноваження законного представника. Особливо це питання  загострились після  масштабної збройної агресії Російською Федерацією, коли  новонароджені діти  на тимчасово окупованих територіях чи в районі воєнних (бойових) дій в (м. Маріуполь, м. Волноваха) залишаються без батьків та інших близьких родичів, а єдиними хто може звернутися до суду про встановлення факту народження – законні представники (усиновлювачі, опікуни, патронатний вихователь, батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу). Водночас практично цей механізм не врегульовано, оскільки для того, щоб отримати статус законного представника необхідно спочатку у правовому полі встановити факт народження цієї дитини, а оскільки органи державної влади на тимчасово окупованій території чи районах воєнних (бойових) дій не здійснюють свої повноваження, то і відповідно питання визначення законних представників ускладнено.

Що ж стосується  суб’єктного складу у заявах про встановлення факту смерті особи, то згідно з п. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України така заява може бути подана членами сім’ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов’язки чи законні інтереси) [7].

Хто може звернутися із заявою щодо встановлення факту смерті?

Із  членами сім’ї померлого та їх представників у судовій практиці питань не виникає. Для цього лише необхідно подати документи, які підтверджують родинний зв’язок із померлим і про що є відповідна правова позиція, яка зазначена у Постанові Верховного Суду у справі № 243/385/19ц від 29.01.2020: «Оскільки заявник не підтвердила, що вона є родичем або членом сім’ї особи факт смерті якої просить встановити, то суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України, заявник не має права на звернення до суду із відповідною заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України». Стосовно визначення інших осіб виникає питання, хто такими особами може бути. 

І тут  є певні складнощі. Якщо пригадати події, які відбулись у містах Буча, Ірпінь, Маріуполь, де були масові поховання, то із суб’єктним складом не все так просто і судова практика з цього питання  лише формується.

Наприклад, звернутись можуть:

– спадкоємці за законом (справа 188/779/22 [14]), спадкоємці за заповітом (№ 185/5631/22 [15]),  оскільки  встановлення факту смерті особи має юридичне значення для заявників для отримання відповідного документу – свідоцтва про смерть, згідно чинного законодавства України та оформлення спадкових прав; 

 –  представник військової частини для встановлення факту смерті солдата на тимчасово окупованій території України, що необхідно для реєстрації смерті в органах ДРАЦС з метою виключення його із списків особового складу військової частини  та направлення оригіналів документів для матері (справа 129/3041/22 [16]);

– у окремих випадках це можуть бути і сусіди загиблих, якщо вони здійснили  поховання  за власні кошти і в подальшому мають право на отримання виплати допомоги на поховання.

Тобто, на теперішній час законодавчо визначеного кола щодо інших осіб не встановлено. І це  може бути будь-хто, але необхідною умовою для отримання права на звернення до суду із відповідною заявою є те, що встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території має значення для реалізації майнових  та особистих  немайнових  прав заявника.

Ілюстративне фото pixabay.com

Докази народження чи смерті

Без перебільшення можна сказати, що першими судами, які стали розглядати таку категорією справ як встановлення юридичних фактів народження або смерті особи на тимчасово окупованих  територіях – переважно були місцеві суди Донецької та Луганської областей.  Де власне і формувалась судова практика і з плином часом стало зрозуміло, що національне законодавство ще тривалий  час містило певні недоліки, які частково були усунуті лише у липні цього року. 

Зокрема, одними із перших складнощів  щодо прийняття та оцінки доказів у судовій практиці цих місцевих судів стало те, що заявники у таких справах на підтвердження своїх доводів надавали лікарські свідоцтва про народження/смерть, які посвідчувались підписами лікарів та печатками з двоголовими птахами медичних установ, або надавали свідоцтва про народження/смерть, видані так «званими місцевими органами влади», які знаходились на окупованій території. Водночас інші докази були відсутні.

Тому, встановлюючи факт народження або смерті на тимчасово окупованій території України, українські судді при розгляді такої категорії справ за відсутності інших доказів з одного боку повинні були переконатися, що такий факт дійсно мав місце, а з іншого – не визнавати документи, що були видані окупаційною владою.  Внаслідок чого у переважній більшості на початку формуванні судової практики часто траплялись випадки, коли суди залишали такі заяви без руху та пропонувала заявникам за можливості подати і інші докази, наприклад зазначити свідків, які можуть підтвердити  доводи заявника.

Переломним моментом у формуванні судової практики стало ухвалення 24.02.2016 року суддею Попаснянського районного суду Луганської області Миколою Мазуром (з 2017 року суддя Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду) першого судового рішення в Україні, де було використано «Намібійські винятки» для державної реєстрації актів цивільного стану, що мали місце на тимчасово окупованих територіях України [17].

Після цього українські суди стали більш активно брати до уваги лікарську документацію, видану на тимчасово окупованій території, яка підтверджувала факти  народження/смерті осіб, як один із доказів у сукупності із іншим. 

Правильність висновків судів першої інстанції щодо оцінки медичної документації у сукупності із іншим доказами в подальшому знайшло своє відображення у Постанові Верховного Суду у справі № 707/1607/16-ц від 20.12.2018 року: «Посилання заявника на застосування «намібійського винятку» не дає підстав для висновку, що факт смерті може підтверджуватися лише документами, виданими органами на непідконтрольній території України. Заявник зобов’язаний надати суду також й інші докази, які не отримані від органів тимчасово окупованої території. Такими доказами можуть бути пояснення свідків, фототаблиці, тощо.

Розгляд судових справ про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України повинен відбуватися за загальними правилами здійснення цивільного судочинства з врахуванням окремих винятків, їй притаманних, а отже, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог. 

Посилання заявника на застосування «намібійського винятку» не дає підстав для висновку, що факт смерті може підтверджуватися лише документами, виданими органами на непідконтрольній території України» [18].

Отже, основними доказами, які підтверджують факт народження дитини на тимчасово окупованій території є: медична документація під час вагітності, медичні документи про народження дитини, фотознімки дитини, дитини з батьками, покази свідків (мінімум два незацікавлених свідка), довідка педіатра про огляд дитини, тощо.

Цей орієнтовний перелік доказів передбачено для встановлення факту народження дітей, які з’явилися на світ на тимчасово окупованих територіях.

Що стосується встановлення факту народження дітей народжених в умовах воєнного стану у районах проведення бойових дій, то це питання 04.03.2022 року було врегульовано наказом Міністерства охорони здоров’я № 407 «Про забезпечення реєстрації новонародженої дитини в умовах воєнного стану». Ним передбачено, що в період дії воєнного стану за умови відсутності можливості заповнення медичного свідоцтва про народження медичний працівник зобов’язаний на кожний випадок народження живої дитини виписати довідку довільної форми в двох примірниках без проставлення печатки, яка прирівнюється до медичного свідоцтва про народження. Крім того визначено, що підтвердження факту народження дитини поза закладом охорони здоров’я на період дії воєнного стану на території України можливе також шляхом заповнення лікарем медичного свідоцтва про народження після проведеного огляду жінки, яка народила, та дитини й за умови наявності в первинно-обліковій медичній документації жінки, у тому числі в електронній системі охорони здоров’я, відомостей, що підтверджують факт вагітності такої жінки[19].

Стосовно доказів у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, то такими можуть бути: 

  • медичні довідки, що підтверджують факт смерті (такі довідки видаються на окупованих територіях де діють «де-факто» органи або окупаційна влада); 
  • лікарське свідоцтво про смерть (копія або оригінал); 
  • довідка про причину смерті (оригінал); 
  • свідоцтво про захоронення, квитанції, акти прийому-передачі, договори із  відповідними ритуальними  підприємствами, які надавали  послуги з організації поховання; 
  • можливі  фотокартки  з  захоронення (як додатковий доказ,  у судовій практиці були випадки коли надавали фотокартки небіжчика у домовині, та потім на фото фіксували саме поховання); 
  • пояснення свідків,  та інші докази.

Водночас бувають ситуації, коли в окремих випадках відсутні письмові та інші докази, а також свідки, які могли б підтвердити факт смерті особи на тимчасово окупованій території.  Тоді в окремих випадках суд може допитати в якості свідка самого заявника у справі, якщо йому відомі особисто факти, які мають значення для справи і він не заперечує проти допиту, оскільки тоді показання заявника, як свідка можуть бути виключними та вирішальними для підтвердження факту смерті особи.

Відмова РАЦС 

Суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кандидатка юридичних наук Софія Данилів

Слід визнати, що досить  тривалий час в деяких судах існувала різна судова практика, або залишення заяв про встановлення факту народження/ смерті особи на тимчасово окупованій території без руху [20] або ухвалення рішення про відмову у задоволенні такої заяви [21] через ненадання відмови РАЦС. 

І тільки 27.09.2021 року у цьому питанні поставлено крапку, коли Верховний Суд у постанові у справі № 756/8168/21 зазначив, що: «При цьому положення статті 317 ЦПК України не вимагають від осіб, які звертаються із заявою до суду про встановлення відповідного факту, подання до суду письмової відмови органу реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації таких фактів»[22] . 

Аналогічно, тривалий час неоднозначно вирішувались і питання щодо стягнення судового збору у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території, де в одних судах заяву залишали без руху через несплату судового збору, а в інших приймали до провадження і розглядали.

Із ухваленням 01.07.2022 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» № 2345-IX [8]  до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» було внесено зміни та визначено, що заявники – у справах за заявами про встановлення факту народження або смерті, поданих у зв’язку із воєнним станом, надзвичайним станом, збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру звільняються від сплати судового збору [23].

Проте якби своєчасно законодавець не адаптував національне законодавство,   щоб гарантувати кожній особі право бути зареєстрованою,  право на посвідчення статусу особи (народження, смерть) в умовах  безпрецедентної військової агресії  відносно нашої держави у ХХІ сторіччі,  дуже хотілось би в епоху сучасних технологій та можливості надання адміністративних послуг через цифрову трансформацію, щоб  питання народження чи смерть особи  не  посвідчувалось судовим рішенням.

Авторка: Софія Данилівсуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області,

кандидатка юридичних наук випускниця освітніх програм УГСПЛ  

 

 

Дана публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини. 

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

У світі USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine. 

 

Список використаних джерел:

  1. Загальнa декларації прав людини 1948 року
  2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року
  3. Конвенція ООН про праа дитини від 20.11.1989 року
  4. Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 року
  5. Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014. року 
  6. Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» № 990-VIII від 04.02.2016 року. 
  7. Цивільний процесуальний кодекс України, Закон України № 1618-IV від 18.03.2004  року
  8. Розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про визначення територіальної підсудності справ» № 2710/38-14 від 02.09.2014  року.  
  9. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» № 2345-IX від 01 липня 2022 року. 
  10.   Постанова Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 року «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
  1. Наказ Міністерства з питань  реінтеграції тимчасово окупованих територій № 3092 від 22 грудня 2022 року «Про затвердження  переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих територій Російською Федерацією»
  2. Ухвала Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області у справі № 233/4137/16-ц від  23.08.2016 року. 
  3. Постанова Верховного Суду у справі № 243/385/19ц від 29.01.2020 року.
  4. Рішення Петропавлівсього районного суду Дніпропетровської області у справі № 188/779/22 від 05.08.2022 року. 
  5. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі  № 185/5631/22 від 02.08.2022 року.
  6. Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області у справі № 129/3041/22 від 24.11.2022 року.
  7. Рішення Попаснянського районного суду Луганської області у справі № 423/ 620/16-ц  від 24.02.2016 року.
  8. Постанова Верховного Суду у справі № 707/1607/16-ц від 20.12.2018 року.
  9. Наказ Міністерства охорони здоров’я від року № 407 від 04.03.2022 року  «Про забезпечення реєстрації новонародженої дитини в умовах воєнного стану»
  10. Ухвала Красноармійського міськрайонного суду Донецької області у справі № 235/853/16-ц від 12.02.2016 року
  11.   Рішення Приморського  районного суду м. Маріуполя у справі № 266/520/16-ц від 26.04.2016 року.
  12. Постанова Верховного Суду у справі № 756/8168/21 від 27.09.2021 року.
  13. Закон України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року. 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Вимагаємо припинити переслідування антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів

Представники українського громадянського суспільства констатують небезпечну тенденцію щодо переслідування органами правопорядку антикорупційних активістів та журналістів-розслідувачів...

12 April 2024

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: