Між правами, безпекою і стійкістю: пошук балансу в політиці відповідальності за колабораціонізм

Українська Гельсінська спілка з прав людини спільно з ГО «Докудейз» провели панельну дискусію, присвячену одному з найболючіших питань воєнного часу — політиці відповідальності за колабораціонізм. Експерти з різних сфер обговорили, як знайти баланс між дотриманням прав людини, забезпеченням національної безпеки та збереженням суспільної стійкості. Модерував дискусію керівник аналітичного відділу УГСПЛ Мирослав Лаврінок.

Обговорення відбулося під час Кави з правозахисниками «Між правами, безпекою і стійкістю: новий підхід до політики відповідальності за колабораціонізм» в рамках Правозахисної програми Rights Now! 22 Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

У цій публікації ділимося ключовими тезами спікерів: як реалії законодавства співвідносяться з реаліями окупованих територій, де недоліки системи та як знайти той самий компроміс.

Коли закон стає проблемою

Адвокатка Анна Козьменко окреслила ключові проблеми з точки зору прав людини. Головний виклик — відсутність належної правової визначеності в положеннях статті 111¹ Кримінального кодексу, яка була прийнята 15 березня 2022 року в розпал активних бойових дій. Суттєвою проблемою також є застосування закону, про факт прийняття і зміст якого люди на тимчасово окупованих територіях могли мати недостатньо інформації.

— Закон був опублікований на сайті Верховної Ради та в газеті “Голос України”, але на тимчасово окупованих територіях часто не було ні зв’язку, ні інтернету. Багато людей фактично не знали які саме дії стали злочином, — пояснила експертка.

Міжнародні правозахисні організації, зокрема Human Rights Watch, системно критикують норми статті 111¹ як розмиті та занадто широкі. Станом на сьогодні зареєстровано близько 10 тисяч кримінальних проваджень за цією статтею та ухвалено понад 1500 вироків, майже всі з яких — обвинувальні. Такий показник викликає питання щодо справедливого судового розгляду.

Коли закон був на користь

Сергій Данилов з Центру близькосхідних досліджень поділився результатами опитувань людей, які щойно покинули окуповані території. За його словами, невизначеність статті 111¹ одразу після початку повномасштабного вторгнення парадоксально допомогла Україні. 

— Я сам влітку 2022 року говорив друзям у Херсоні, які вагалися йти на адміністративні посади: «111-та стаття, ми прийдемо, вас посадять». Вони не пішли. В результаті окупанти не змогли знайти людей на ці посади, — розповів експерт. На початку повномасштабної війни ця норма ускладнила окупантам контроль над територіями, особливо в Запорізькій та Херсонській областях.

Однак з часом ситуація кардинально змінилася. Чим довше триває окупація, тим більше шансів, що дії місцевих жителів підпадатимуть під ознаки колабораційної діяльності. Для повнолітніх працездатних громадян, які мають забезпечувати себе та свої сім’ї, стає майже неможливо уникнути взаємодії з окупаційною владою, багато видів якої наше законодавство визначає як злочинну співпрацю з ворогом.

Крім того, Сергій Данилов, опираючись на дослідження Центру близькосхідних досліджень, виділив чотири основні мотиви колабораціонізму:

• Ідейний (5%)
• Влада і помста (40%)
• Гроші (40%)
• Примус (решта)

Подвійний тиск на мирних жителів

Особливу увагу експерти приділили проблемі «подвійного правового поля». Жителі окупованих територій опиняються одночасно під дією українського та російського законодавства, які часто суперечать один одному.

Показовим прикладом є ситуація з мобілізацією до збройних сил агресора: українські чоловіки на окупованих територіях потрапляють у безвихідь. Якщо вони відмовляються від мобілізації за російським законодавством — їх карають окупанти. Якщо погоджуються — порушують українське законодавство і стають злочинцями.

— Це неймовірно сильне подвійне навантаження на людей, що звалюється їм на голову одразу, — констатували учасники дискусії, згадавши, зокрема, випадки самогубств серед чоловіків, яких намагалися мобілізувати окупанти.

Ситуація ускладнюється тим, що Україна не має стійкої визначеної політики, що сприяла б переміщенню з ТОТ максимальної кількості громадян України. Той рівень підтримки, на який можуть розраховувати ВПО, не покриває мінімальних життєвих потреб.  

Запит на справедливість і суспільні настрої

На звільнених територіях зростає запит на справедливість, однак ситуація ускладнюється з часом. Співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості Юлія Тищенко навела дані досліджень громадської думки: близько 90% українців підтримують кримінальне покарання для колаборантів.

Однак детальний аналіз показує більш нюансовану картину:

• 94% підтримують покарання топ-посадовців
• 78% — працівників медіа
• 70% — директорів шкіл
• Лише 35% — представників культури
• 25% — працівників ЖЕКів

За результатами опитувань, популярними «покараннями» українці вважають депортацію колаборантів до Росії та позбавлення їх виборчих прав.

— Людям достатньо, щоб символ зради не був поруч і не дратував постійно, — пояснила Юлія Тищенко.

Проблема ресурсів і пріоритетів правосуддя

Серйозною перешкодою для справедливого правосуддя стала нестача ресурсів. За словами експертів, на одного слідчого припадає до 600 справ, що унеможливлює якісне розслідування. При цьому станом на січень 2025 року винесено лише 141 вирок за воєнні злочини, тоді як справ за колабораційну діяльність — понад 1500.

Учасники дискусії застерігають: не можна допустити підміни понять, коли замість переслідування справжніх воєнних злочинців агресія спрямовується на власних громадян.

Нерівність перед законом

Журналістка Анна Морокіна звернула увагу на нерівність у застосуванні закону. Найлегше притягти до відповідальності вчителів і журналістів, тоді як великі бізнесмени, які свідомо повертаються в окупацію для ведення бізнесу, залишаються поза увагою правоохоронців.

— Що робити з бізнесменом, який благополучно виїхав у перші дні вторгнення, а потім повернувся в окупацію та почав вкладати величезні фінансові ресурси у відкриття ресторанів і сплату податків? — поставила риторичне запитання Морокіна.

Освіта під прицілом

Окремою темою стало питання відповідальності працівників освіти. Українська Гельсінська спілка за прав людини досліджувала питання відповідальності працівників сфери освіти на ТОТ, його результати вражають — будь-які дії, спрямовані на організацію діяльності навчального закладу за вимогами законодавства про освіту держави-агресора, можуть вважатися діями, які спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора. 

— Рівень шкоди, який вони завдають конкретній дитині, однаковий, — переконана журналістка, яка досліджує питання окупації. За її словами, коли вчитель, який роками казав дітям «Слава Україні», одного ранку починає співати з ними гімн Росії, це закладає в дітей розуміння, що брехня — норма життя.

Час грає проти нас: виклики реінтеграції

Особливу складність становить ситуація з Кримом та окупованими з 2014 року територіями Донецької та Луганської областей, що перебувають під окупацією понад 11 років. За цей час виросло ціле покоління, яке практично не пам’ятає життя в складі України.

— Будь-які процеси реінтеграції не повинні розхитати Україну в цілому. Інтегруючи ці території, ми не маємо підірвати загальну єдність, — наголосила Юлія Тищенко.

Важливою проблемою експерти назвали відрив суспільної думки від реалій окупованих територій. Більшість українців не має повної інформації про те, що насправді відбувається на цих територіях, проте саме вони формують запит на покарання «колаборантів».

Пошук балансу — що має врахувати комплексний підхід?

Експерти зійшлися на тому, що потрібен комплексний підхід, який враховуватиме:

Правовий аспект: Необхідність конкретизації норм кримінального законодавства та врахування міжнародного гуманітарного права, яке дозволяє співпрацю з окупаційною владою для забезпечення базових потреб цивільного населення. Крім цього, потрібно актуалізувати політику щодо правового режиму на тимчасово окупованих територіях і підтримки ВПО. Також актуальною залишається потреба у зміні формальних наразі підходів до правосуддя.

Безпековий аспект: Колабораціонізм, безумовно, існує і є загрозою національній безпеці. Важливим залишається  збереження опору, зокрема й на окупованих територіях, та недопущення легітимізації окупаційного режиму. Разом з тим, слід усвідомлювати, що маргіналізація, безпідставне визнання злочинцями величезної кількості людей, багато з яких є заручниками обставин, теж суттєво впливатиме на національну безпеку і може підштовхнути їх до тіснішої співпраці з ворогом.

Суспільний аспект: Потреба в діалозі всередині суспільства та між державою і громадянами для запобігання поляризації суспільних настроїв. Належне інформування про ситуацію на тимчасово окупованих територіях, пояснення різниці між колабораціонізмом і вимушеною взаємодією з окупантами матиме позитивний вплив і сприятиме згуртованості суспільства, а відтак — і його стійкості.

Ключовими пропозиціями стали:

• Вивести з поля кримінальної відповідальності випадки формальної співпраці, від яких окупантам «ні тепло, ні холодно»
• Розробити диференційований підхід до відповідальності залежно від рівня співпраці з ворогом та завданої шкоди
• Зосередитися на справжніх воєнних злочинцях, а не на пересічних громадянах, дії яких загалом не впливають на ситуацію 
• Посилити інформаційну роботу з суспільством щодо реалій окупованих територій

Діалог як шлях до розв’язання

— Час справді спробувати узагальнити всі ці позиції, об’єднатися, дійти до політиків і запропонувати їм зміни, які позитивно вплинуть на ситуацію навіть в умовах стратегічної невизначеності, — підсумували експерти.

Дискусія показала, що питання відповідальності за колабораціонізм вимагає виваженого підходу, який поєднуватиме принципи справедливості, національної безпеки та суспільної згуртованості. Успішна політика у цій сфері вимагає врахування не лише правових стандартів, але й безпекових потреб та необхідності збереження суспільної єдності.

Експерти наголошують: рішення мають бути контекстуально залежними та враховувати довгострокові наслідки. Адже всі ці люди — громадяни України, які нікуди не подінуться після завершення війни.

—  Люди не усвідомлюють, які виклики стоять перед мешканцями окупованих територій. Ми повинні навчитися розрізняти і шукати межу між виживанням і зрадою, — підсумувала адвокатка Анна Козьменко.

Від того, наскільки вдало Україна знайде цей баланс, залежатиме не лише доля конкретних людей, а й майбутнє всієї держави. Питання лише в тому, чи встигне українське суспільство знайти баланс між справедливістю та примиренням, поки не стало занадто пізно.

Підписуйтесь на сторінки УГСПЛ у соціальних мережах:

Facebook | Instagram | Telegram — УГСПЛ пише | Telegram з анонсами подій | Twitter | Youtube | Viber