Генеральний прокурор має бути звільненим! - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Генеральний прокурор має бути звільненим!

Новина

Правова демократія жодного відношення до утопії, на жаль, не має – ми мусимо розраховувати на людей, які захистять нас від тих, хто знехтує законодавством і нашими правами. Саме тому агенти держави мають нести особливу відповідальність за будь-яке зловживання владою й нашою довірою до них.

28 липня Генеральний прокурор України Олександр Медведько доручив передати російській стороні Олега Кузнєцова, людину, яка отримала статус біженця в Україні в березні цього року. Тим самим він продемонстрував разючу зневагу до суду, який 21 липня відмовив в задоволенні скарги прокуратури на рішення про надання Кузнєцову статусу біженця. Тобто рішення суду не сподобалося, і прокуратура його проігнорувала. Кузнєцов був швидко переправлений до Росії. Все було улаштовано миттєво, аби ніхто не зміг оскаржити ці кричущі порушення.

Про те, що представники української влади знову зганьбили країну своїми порушеннями національного законодавства та міжнародних зобов’язань і зрадою біженця, ми дізналися тільки у вівторок, коли допомогти Кузнєцову було вже запізно. Здавалося, що залишається тільки одне: представити всім подробиці чергової ганьби та вимагати відставки Медведька.
Так воно й є, бо Генеральний прокурор, який демонструє повну зневагу до рішень суду, національного та міжнародного законодавства й передає людину до країни, щодо якої є обґрунтовані побоювання відносно порушень прав цієї людини, не має жодного права залишитися на своїй посаді.

Прикро, що п. Медведько не зрозумів, що він має піти у відставку й, схоже, не бажає усвідомити, якої шкоди завдала Генеральна прокуратура іміджу Україні в світі. Ще гірше, реакція прес-служби Генеральної прокуратури на заяву Української Гельсінської спілки з прав людини свідчить про тривожу готовність перекручувати факти та разючу зневагу до засад правової держави.
Слід спочатку попередити про типовий прийом, до якого вдаються ті, хто хоче відвернути увагу від дійсної ситуації та їх особистої відповідальності, а саме купу подробиць, що до суті справи не відносяться.

В прес-релізі ГПУ читаємо, що Олег Кузнєцов був затриманий «у зв’язку з міжнародним розшуком за обвинуваченням у розкраданні у великих розмірах, вчиненому шляхом шахрайства, та замах на розкрадання шляхом шахрайства в особливо великому розмірі». Могла би нагадати про презумпцію невинуватості, але по-перше, ГПУ не пише, що він винуватий, а по-друге, звинувачення дійсно є серйозними, й разом із всіма обставинами справи, потребують ретельного розслідування.

Річ лише в тому, що це розслідування, напевно, вже здійснив Державний комітет у справах національностей та релігій, перед тим, як надати Кузнєцову статус біженця. Співпрацівники комітету явно вирішили, що є обґрунтовані підстави вважати, що Кузнєцов не може розраховувати на справедливий суд у Росії й що до нього може буде застосовано катування. Слід відзначити, що справа Кузнєцова не є однозначною: принаймні, існують підозри, що державне підприємство, яке висунуло звинувачення у шахрайстві, бажало таким чином ухилитися від виплати величезного боргу. Подробиці можна прочитати тут: http://hrlawyers.khpg.org/index.php?id=1203419710,
В прес-релізі наголошується, що «Статус біженця не надається особі: …яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру». Все слушно, і зрозуміло, що було би просто абсурдно вимагати обвинувальний вирок суду щодо факту вчинення особою тяжкого злочину, аби відмовити особі в наданні статусу біженця.

Але хто визначає, що мав місце «злочин неполітичного характеру»? Репресивні режими бувають знахабнілими, але не настільки, щоби відверто заявляти, що переслідують людину за її політичні або релігійні переконання.
У даному випадку мова дійсно не йде про «злочини політичного характеру» (?!), але залишається питання: чи можна бути певними, що суд буде справедливим? В Росії на сьогодні відбувають покарання деякі науковці, не кажучи вже про Ходорьковського та Лебедева. Щодо всіх цих справ дуже багато експертів висловлюють серйозні сумніви відносно обґрунтованості звинувачень і мотивів різних органів влади.

Не маємо підстав припускати, що Державний комітет не враховував вищезгадане, та й слідом за ним й Окружний адміністративний суд міста Києва, який 21 липня відмовив прокуратурі в задоволенні позові до Державного комітету http://hrlawyers.khpg.org/index.php?id= 1217502835 . Викликає глибоку занепокоєність, що прес служба ГПУ представляє аргументи, які ми частіше чуємо з боку апологетів репресивних режимів.
> Я тут нудно повторюю те, що Олег Кузнєцов є біженцем з приводу основоположного значення саме цього факту. Здається, ГПУ сама розуміє, що це означає а тепер намагається боягузливим і відверто нахабним образом заперечити цю ганьбу.
Так, згідно зі ст. 21 Закону України «Про прокуратуру», «внесення прокурором протесту та його звернення до суду про визнання акту незаконним зупиняє дію правового акта». Ця норма вочевидь спрямована на те, щоб уникнути необоротних наслідків якогось рішення або національної небезпеки до кінця судових проваджень.

А що ми тут маємо? ГПУ претендує на право вислати людину в проміжок часу між відмовою в задоволенні позову прокуратури щодо надання тій самій людині статусу біженця й можливою скаргою прокуратури на цю відмову. Тобто, нібито не має значення, що суд відмовив прокуратурі. Вона заявляє, що має право робити те, що суд фактично заборонив, оскільки біженець підлягає екстрадицій. До речі немає жодних доказів, що ГПУ навіть оскаржила рішення від 21 липня, й якщо це так, то воно вже набуло законної сили.
Абсолютно ясно, що Кузнєцову не надали права оскаржити рішення про екстрадицію, й похапцем та таємно вивезли його з країни, яка надала йому статус біженця.

Немає слів, аби виразити сором і ганьбу такої зради біженця й інтересів України на її шляху до правової демократії.
Залишається дійсно тільки одна наполеглива вимога. Треба відправити Генерального прокурора у відставку. Неможна ігнорувати судові рішення, коли вони не по душі. А законодавство є не засобом до маніпулювання, а механізмом, покликаним нас усіх захищати. Генеральний прокурор зрадив цей механізм, разом із репутацією держави, й не може залишатися на своїй посаді.