Європейський суд з прав людини визнав порушення права на справедливий судовий розгляд у розумні строки в справі проти України
Європейський суд з прав людини у Страсбурзі 30 березня виніс рішення в справі Меріт проти України (скарга № 66561/01), в якому визнав порушення країною статті 6.1 (право на справедливий судовий розгляд в розумні строки) та статті 13 (право на ефективні національні механізми захисту порушеного права) Європейської конвенції з захисту прав людини та основних свобод. Ця справа чітко показує існуючу проблему повернення кримінальної справи судом на дорозслідування, а також відмову судів у закритті кримінальної справи.
Заявник, пан Сем Меріт, єврейської національності, який народився 1939 року та проживає у Польщі. Він є власником 99 відсотковою часткою в українській компанії СП „Джейсон Індастріз”.
29 вересня 1997 року Вадул-Сірецька Державна митний департамент України провів митну перевірку кавових товарів, та постачаються СП „Джейсон Індастріз”, що входить до акціонерного товариства, JDE. Митна перевірка показала, що вантажно-митна декларація була заповнена представниками JDE на основі фальшивих документів. Того ж дня Вадул-Сирецька Державна митна служба ініціювала порушення кримінальної справи за звинуваченням у таких злочинах, як контрабанда та шахрайство. 29 вересня 1997 року справа була передана до слідчої прокуратури Чернівецької області (далі-прокуратура) для подальшого розслідування. На підставі постанов прокуратури від 10 жовтня 1997 року, 20 жовтня 1997 року 18 листопада 1997 року та 19 січня 1998 року Вадул-Сірецька Державна митна служба конфісковувала документи відносно фінансових та комерційних активів компанії Джейсон. 13 жовтня 1997 року прокуратура вилучила власність JDE для забезпечення доказів, та 16 жовтня 1997 року арештувала рахунки.
28 січня 1998 року прокуратура пред’явила формальні обвинувачення проти заявника про порушення статті 70 Кримінального Кодексу України (контрабанда), статті 148-2 (ухилення від сплати податків), статті 194 (2) (фальсифікація документів). Того ж дня прокуратура винесла постанову про арешт заявника з подальшим триманням під вартою до закінчення слідства.
29 червня 1999 року Ленінський районний суду міста Чернівці видав постанову про проведення додаткового розслідування обставин справи. В рамках цього провадження заявник подав клопотання про його звільнення з під арешту до Ленінського районного суду міста Чернівці. Його вимоги були відхилені Ленінським районним судом м. Чернівці через те, що він міг скритися від суду. У липні 1999 року прокуратура оскаржила передачу справи до Чернівецького обласного суду на підставі того, що вже існували достатні підтверджуючі докази.
10 серпня 1999 року Чернівецький обласний суд відхилив обвинувачення прокурора проти заявника та встановив необхідність провести додаткові заходи для того, щоб відтворити обставини злочину.
25 серпня 1999 року заявник був звільнений прокуратурою з-під арешту.
У травні 2000 року заявник порушив провадження проти обвинувачення, вимагаючи завершення кримінального розслідування щодо нього. 2 червня 2000 року Ленінський районний суд скасував його скаргу як таку, що не підпадає під юрисдикцію суду. Згідно зі статтею 248-3 Кримінально-процесуального кодексу, через існування спеціальної процедури для подання скарги проти дій прокуратури, відповідно до Закону „Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями суду, прокуратури та міліцією” від 1 лютого 1994 року за дії, які спричинили моральну або матеріальну шкоду особі.
7 липня 2000 року розслідування було завершене у зв’язку з недостатністю доказів. 19 серпня 2000 року прокуратура передала справу для подальшого розслідування.7 жовтня 2001 року прокуратура проінформувала заявника про те, що кримінальне слідство проти нього досі триває.
Заявник відповідно до статті 6.1 європейської Конвенції оскаржував тривалість кримінального розслідування щодо нього, оскільки відповідно до Конвенції кожен має право на справедливий судовий розгляд в розумні строки. Кримінальна справа проти нього розслідується вже понад 6 років і не закрита по сьогодні. Він також скаржився на порушення права на ефективний захист порушеного права, гарантованого статтею 13 цієї Конвенції.
Європейський суд зазначив у своєму рішенні, що стаття 13 Європейської конвенції гарантує ефективні засоби захисту перед національною владою щодо порушення права на справедливий судовий розгляд в розумні строки (див. справу Kudla v. Poland). Він нагадав, що засоби є „ефективними”, коли особа може швидко отримати відповідне судове рішення по такій справі або має інші засоби для запобігання затримки судовому розгляду. При цьому Європейський Суд відхилив аргументи уряду щодо наявності таких засобів і визнав їх не ефективними. З огляду на це, він визнав, що відповідно до українського законодавства особа не має ефективних засобів для запобігання довгому строку кримінального розслідування.
Європейський суд анонімно постановив рішення про порушення статей 6.1 та 13 Європейської Конвенції та зобов’язав українських уряд сплатити 2,500 Євро за нематеріальні збитки та 1,500 Євро за витрати, пов’язані з розглядом справи. Рішення набуде чинності, якщо сторони не оскаржать його у встановлений термін.
Володимир Яворський,
Секретаріат Ради українських правозахисних організацій