Реформування кримінально-процесуального законодавства складає нині один із найважливіших напрямків розвитку правової системи України, з яким тісно пов’язані конституційні зміни та перетворення у системі правоохоронних органів і правосуддя. Цей напрямок має яскраво виражене пріоритетне значення.

Даний проект ідеологічно має яскраво виражену „близькість” до сформованої в радянські часи моделі кримінальної юстиції. Він містить ряд позитивних ознак, однак негативної оцінки, на жаль, заслуговує велика кількість принципових положень.

Комплексна оцінка проекту Кримінально-процесуального кодексу України (станом на 18.11.2005 р.), дає підстави звернути увагу, насамперед, на наступне.

Загальні положення та основні засади (принципи) кримінального судочинства визначено не чітко, а в деяких випадках не коректно.

В частині досудових стадій процесуальна форма виписана надзвичайно громіздко. В ній залишено пріоритет таємності досудового розслідування, відповідно, засади змагальності зведені до мінімуму. Функціональна основа діяльності органів держави на цих стадіях у своїй принциповій схемі зберігає радянську модель. Основні повноваження на цих стадіях збережені за суб’єктами, що не наділені гарантіями судової незалежності та неупередженості. В проекті реалізовано ідею обмеженого судового контролю, відповідно до якої судова влада на цих стадіях повністю відсторонена від діяльності з процесуального закріплення доказів. В проекті суттєво погіршено у порівнянні з радянським кримінальним процесом (не говорячи вже про демократичні моделі) гарантії забезпечення прав особи, насамперед, підозрюваного та обвинуваченого. Основи доказування, знову ж таки, відображають ідеологію радянської системи кримінально-процесуальних доказів. Результати оперативно-розшукової діяльності пропонується процесуально вводити в процес не за демократичною процедурою, а за старою схемою через протокольне закріплення.

Проект по суті не передбачає стадії віддання до суду як додаткової гарантії („процесуального фільтру”) недопущення до судового розгляду справ, в яких безпідставність та необґрунтованість обвинувачення є очевидними.

Стадія судового розгляду не забезпечує в повній мірі реалізації вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950 р.) щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

В проекті передбачено суд присяжних. До запропонованої моделі суду присяжних більше запитань ніж відповідей. Основна неузгодженість, насамперед, полягає у тім, що суд присяжних за своєю правовою природою та суттю передбачає режим змагальності. Усність та безпосередність дослідження доказів складають його першооснову. Поєднання суду присяжних з таємним досудовим слідством – це нонсенс, який, в тому числі, яскраво підтверджує своїми результатами сучасна російська судова практика.

Система перегляду судових рішень, окреслена даним проектом, повною мірою зберігає весь комплекс нинішніх проблем. За своїм змістом вона є певним спотвореним виразом чогось проміжного між радянською та європейською моделями.

Повний текст висновку тут: doc-file (92.16 kb)