Держкомрелігій кінець?
Днями Президент України Віктор Ющенко заявив про намір почати скорочення держкомітетів із Державного комітету України у справах релігій. За словами Ющенка, уряд не повинен проводити спеціальну політику щодо релігійних конфесій, і власною справою кожної людини є те, у якій церкві молитися. Щоправда Президент промовчав, як далі все буде відбуватися.
Громадськість по-різному поставилася до такого рішення Президента. Проте у самому Комітеті-піонерові мовчать… бо нікому говорити.
Дводенні спроби кореспондента „РУПОРа” з’ясувати позицію представників Комітету закінчилися невдачею. У приймальні порадили звернутися за коментарем до заступника Голови Держкомрелігій, бо самого пана Бондаренка немає. Дотелефонуватися до нього виявилося неможливим. За словами секретаря приймальні, заступник ніби-то є у Комітеті, але можливо „не на місці”, тому й не бере слухавки, а поспілкуватися з кимось іншим нереально, бо „нікого, крім нього немає”.
Спроба ліквідувати Державний комітет у справах релігій, за словами представника Релігійної інформаційної служби України Тараса Антошевського, пов’язана з тим, що протягом останніх років Комітет проявив себе не з найкращого боку. Як повідомив пан Тарас, через проведення відповідної політики попереднім урядом, представники Держкомрелігій неодноразово вдавалися до тиску на релігійні громади.
Останньою подією, яка повністю дискредитувала цей державний орган, стали, як відомо, сумнозвісні вибори Президента. Тарас Антошевський розповів, що Держкомрелігій деякі заяви від Всеукраїнської ради церков видавав без збирання членів ВЦР, а шляхом їх заочного повідомлення або без усіх необхідних підписів для винесення рішення від імені ВЦР.
Проте, через дискредитаційну політику попереднього уряду щодо Комітету, на думку Антошевського, ліквідовувати його нерозумно. Хтось має слідкувати за зовнішньою та внутрішньою безпекою у царині релігії та виконувати прогностичну функцію.
„Але у разі остаточного рішення про ліквідацію, доцільно було б створити відповідний відділ при Раді національної безпеки та оборони, а реєстрацію релігійних громад проводитиме, як передбачається, Міністерство юстиції України”, – вважає Антошевський.
Не підтримує думки про негайну і безповоротну ліквідацію Державного комітету України у справах релігій і Людмила Филипович, професор, декан факультету релігійних процесів Національної Академії Інституту психологічних наук, виконавчий директор Центру релігійної інформації та свободи.
„Загалом я підтримую процес скорочення даржавних комітетів, але цей ліквідовувати саме зараз просто не час”, – вважає вона.
На її думку, на сьогоднішній день, коли роль церкви у житті суспільства зростає, для досягнення стбільності у релігійному житті потрібен грамотний посередник. „Скажімо, у сьогоднішньому протиборстві православних церков, без допомоги держави, досягти згоди неможливо.”
Та й повністю віддавати функцію реєстрації релігійних громад у відомство Мін’юсту не досить розважливо, вважає Людмила Филипович. На її думку, рєстрацію мають проводити фахівці у цій галузі, щоб не допустити законного існування протизаконних релігійних організацій.
Володимир Яворський, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини стверджує, що сама сьогоднішня структура органів влади робить процеси у суспільстві, зокрема у галузі релігії, некерованими.
Держкомрелігій виконує здебільшого консультативно-дорадчі та реєстраційні функції. До його повноважень належить реєстрація релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів, а також право погодження діяльності іноземних священнослужителів в Україні у цих організаціях.
Його представництва на місцях виконують виключно дорадчі функції і їхнє існування, на думку Володимира Яворського, є просто незрозумілим. При цьому складається ситуація, коли релігійні громади, реєструються місцевими органами виконавчої влади, що не мають жодного відношення до Міністерства юстиції та Держкомрелігій. „Внаслідок цього реєстрація місцевої громади цілковито залежить від місцевого чиновника, що в свою чергу логічно залежить від місцевої традиційної церкви.”
„Таким чином законодавством утворена наперед конфліктуюча система, коли регулюванням питань однієї сфери займаються різні структурні органи влади і це за наявності розгалуженої системи спеціального органу влади у справах релігій”.
За словами представника Української Гельсінської спілки з прав людини, така структура не сприяє проведенню єдиної державної політики у цій сфері, сприяє збільшенню порушень прав людини та основних свобод.
„Тому мені видається справді корисним реформувати цю сферу, передати реєстраційні функції релігійних організацій Міністерству юстиції України та практично уніфікувати процедуру реєстрації релігійних організацій з об’єднаннями громадян. А контролюючі функції належали б правоохоронним органам та по певних аспектах Мінюсту”, – вважає Володимир Яворський.
Наразі ніяких роз’яснень чи коментарів від компетентних осіб не надходило. Можливо, ситуацію прояснить завтрішня прес-конференція нового міністра юстиції. А поки що залишається тільки молитися… за розумну державну політику у галузі свободи релігії.
Олена Голюк,
РУПОР