Чи виконує Україна рішення Європейського суду з прав людини? - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Чи виконує Україна рішення Європейського суду з прав людини?

Новина

Комітет Міністрів Ради Європи 11 лютого прийняв проміжну резолюцію стосовно виконання судового рішення в справі „Совтрансавто Холдинг” проти України. Проміжна, тому що Україна ще не виконала дане рішення у повному обсязі.

Відповідно до правила № 7 Правил, прийнятих Комітетом Міністрів для застосування частини 2 статті 46 Європейської конвенції з захисту прав людини та основних свобод (обов’язковість рішень суду та повноваження Комітету міністрів щодо нагляду за його виконанням): проміжна резолюція приймається в основному для того, щоби надати інформацію про прогрес у виконанні країною рішення і там, де це необхідно,  виразити зауваження та зробити відповідні рекомендації щодо виконання певного рішення.

Нещодавно, після того як парламент у черговий раз не прийняв закону щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини, Міністр Юстиції Олександр Лавринович заявив, що, не зважаючи на відсутність такого закону, рішення і так виконуються. У певному сенсі він мав рацію. Але дана резолюція показує хибність таких заяв.

Рішення Європейського суду з прав людини має два обов’язкові шляхи виконання: стосовно жертви (індивідуальні заходи – відшкодування належних сум, перегляд справи за ново виявленими обставинами, відновлення прав тощо), а також виконання рішення у ширшому розумінні – тобто внести зміни до законодавства чи адміністративної практики з метою попередити майбутні подібні порушення (загальні заходи).

І коли міністр казав про виконання рішення суду у повному обсязі, то мав на увазі виключно першу частину – більш вузьку щодо індивідуальних заходів. Щодо другої, то в Україні на сьогодні відсутня система впровадження необхідних загальних заходів для попередження майбутніх подібних порушень. Про це яскраво свідчить наведена тут резолюція.

Володимир Яворський,

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій

 

Рада Європи

Комітет Міністрів

Проміжна резолюція ResDH(2004)14 стосовно судового рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року (остаточне від 6 листопада 2002 року) в справі „Совтрансавто-Холдинг” проти України

(прийнято Комітетом Міністрів 11 лютого 2004 року на 81-шій зустрічі міністрів)

Відповідно до положень п. 2 статті 46 Конвенції захисту прав людини та основних свобод, із змінами, внесеними Протоколом 11 (тут і далі Конвенція), Комітет Міністрів,

Розглядаючи рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі „Совтрансавто-Холдинг”, переданого до Комітету Міністрів після набрання ним чинності відповідно до статті 44 Конвенції;

Нагадуючи, що підставою для розляду справи стала скарга за номером 48553/99, що була подана до Суду 11 травня 1999 року російською компанією „Совтрансавто-Холдинг” відповідно до статті 34 Конвенції, і те, що Суд визнав прийнятними скаргу Компанії щодо:

– по перше, порушення права Компанії на справедливий судовий розгляд справи неупередженим та незалежним судом через неодноразові спроби української влади, включаючи Президента України, вплинути на рішення національного суду за допомогою процедури винесення протестів прокурора („процедура загального нагляду”, що дозволяє зупиняти судове рішення, що набрало чинності без жодних обмежень), і через відмову судів дослідити надані Компанією докази по суті справи в відкритому засіданні, а також через відсутність належного обґрунтування прийнятих судових рішень, і

– по друге, порушення права Компанії на ефективне розпорядження своєю власністю через те, в якій спосіб ці судові справи велися та закінчилися, і через невизначену ситуацію в якій опинилась Компанія в зв’язку з цим;

І що в своєму рішенні від 15 липня 2002 року Суд:

– одноголосно постановив, що мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

– вирішив, шістьма голосами проти одного, що мало місце порушення статті першої 1 Протоколу до Конвенції;

– одноголосно постановив, що немає необхідності вирішувати питання щодо того, чи заявник був жертвою дискримінації на грунті національності;

– одноголосно постановив, що не готовий прийняти рішення щодо застосування статті 41, і як наслідок відклав прийняття такого рішення;

Наголошуючи на зобов’язанні кожної держави, закріпленому в п. 1 статті 46 Конвенції, щодо виконання рішень Суду;

Нагадуючи, що це зобов’язання передбачає прийняття індивідуальних заходів з метою припинити наявні порушення та усунути так швидко, як це можливо, їхні наслідки для заявника, так само як і прийняття заходів загального характеру, покликаних попередити нові порушення Конвенції, подібні до тих, що, відповідно до рішень суду, мали місце раніше, включаючи, там, де це необхідно, забезпечення існування ефективних засобів захисту порушеного права, до часу вступу в силу необхідних змін;

Підкреслюючи, що прийняття заходів загального характеру є особливо важливим в справах, під час розгляду і винесення рішення по яких виявлено існування структурних проблем, що можуть привести до великої кількості нових, подібних порушень Конвенції;

Запросивши Уряд України проінформувати Комітет про прийняття заходів на виконання рішення Суду;

Вивчивши надану українською владою інформацію щодо прийнятих або запланованих до прийняття заходів для виконання рішення суду (як зазначено в Додатку до цієї резолюції);

Зауважуючи про становище компанії-заявника те, що 19 серпня 2003 року Верховний Суд України прийняв рішення про поновлення зупинених проваджень і наголошуючи на потребі гарантувати те, щоб нові провадження велися з врахуванням положень Конвенції та практики Європейського Суду;

Зауважуючи, що 2 жовтня 2003 року Європейський Суд, на підставі статті 41, прийняв рішення щодо справедливого відшкодування, і що це рішення набере чинності відповідно до положень п. 2 статті 44 Конвенції;

Вітаючи (щодо заходів загального характеру) той факт, що процедура загального нагляду (протест), яку Суд потім визнав головною структурною проблемою у визначенні порушення, була скасована ще до винесення Судом рішення по справі, шляхом багатосторонньої судової реформи від 21 червня 2001 року, і наголошуючи на тому, як важливо позбавити прокурорів повноважень, подібних до права протесту, в цивільних справах, розпочатих на підставі інших норм законодавства;

Вітаючи реформи, що були проведені в 2002 році з метою зміцнення незалежності судової системи, зокрема, утворення Державної судової адміністрації і нові положення, відповідно до яких суди фінансуються з загальнодержавного, а не з місцевих бюджетів;

Вітаючи Указ Президента України від 12 липня 2003 року, покликаний забезпечити безумовне застосування усіх юридичних норм, в тому числі і Конвенції, гарантувати незалежність судової системи; вітаючи прийняття з цією метою подальшого законодавства і покращення навчальних (тренінгових) заходів за програмою співпраці з Радою Європи та Європейським Союзом для забезпечення того, що при здійсненні правосуддя суди керуватимуться чинним законодавством та міжнародними нормами, включаючи Конвенцію;

Наголошуючи про важливість швидких та дієвих заходів для реалізації цього Указу з метою відвернути спроби впливу на систему правосуддя та забезпечення застосування адекватних санкцій до осіб, які здійснюють такі спроби, а також застосування інших відповідних заходів для гарантування незалежності судочинства;

Підкреслюючи в зв’язку з цим на відповідальності влади забезпечити проведення адекватних тренінгів та забезпечення рівня розуміння судової практики Європейського суду суддями, прокурорами та іншими посадовими та службовими особами;

Наголошуючи на важливості проведення тренінгових програм для суддів, особливо з питань Конвенції, в рамках Програми співпраці між Європейською Комісією і Радою Європи, покликаною зміцнити стабільність демократії в Україні;

Зауважуючи, що відповідно до Указу Президента від жовтня 2002 року була створена Академія Суддів України, основним завданням якої є первинне навчання суддів та підвищення їхньої кваліфікації, включаючи тренінги з питань Конвенції;

Вітаючи практику публікацій рішень Європейського Суду, в тому числі і рішення по даній справі, в Офіційному Віснику і Бюлетені Міністерства Юстиції України;

Заохочує українську владу забезпечити якнайшвидше прийняття необхідних заходів, які б гарантували дотримання принципу незалежності суду усіма державними органами і установами, забезпечуючи зокрема:

– накладення ефективних санкцій на посадових і службових осіб, які будь-яким способом втручаються або роблять спробу втрутитися у розгляд справи судом;

– прийняття усіх необхідних заходів на виконання Указу Президента від 12 липня 2003 року з метою гарантувати дотримання норм Конституції і Конвенції;

– скасування повноважень прокурорів ставити під сумнів рішення судів у цивільних справах, що набули чинності;

Закликає компетентні державні органи і установи продовжувати проведення тренінгів з питань Конвенції, включаючи практику її застосування Європейським Судом, під час початкового навчання та тренінгів по підвищенню кваліфікації суддів і прокурорів, і забезпечити їм можливість доступу до такої практики;

Заохочує подальший розвиток тренінгових програм для суддів, зокрема в рамках співпраці з органами Ради Європи;

Закликає Уряд України довести до відома положення цієї Резолюції, перекладеної українською, до міністерств, органів прокуратури, органів місцевого самоврядування та судів;

Очікує отримати незабаром інформацію щодо додаткових заходів, прийняття яких заплановано з метою забезпечити виконання рішення у даній справі;

Приймає рішення продовжити розгляд цієї справи до остаточного виконання рішення.

Додаток до Проміжної Резолюції ResDH(2004)14

Інформація, надана Урядом України Комітетові Міністрів, під час розгляду справи „Совтранавто-Холдинг”

Щодо індивідуальних заходів

Верховний Суд України 19 серпня 2003 року задовольнив клопотання Компанії-заявника про поновлення поставленого під сумнів судового процесу з метою відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції. Справа була передана на нове слухання до суду першої інстанції (Господарський Суд м. Луганська, колишній „арбітражний суд”). Очікується прийняття рішення у цьому провадженні.

Щодо заходів загального характеру

До цього часу українська влада вжила наступних заходів загального характеру:

– в рамках судової реформи 21 червня 2001 року було скасовано процедуру загального нагляду (протесту);

– Закон „Про судочинство”, прийнятий у лютому 2002 року, передбачає створення Державної судової адміністрації. Ця спеціалізована установа є незалежною від виконавчої влади і відповідає за управління національною судовою системою; крім того, відповідно до закону усі національні суди фінансуватимуться з державного бюджету і що управління бюджетом того чи іншого суду здійснюватиметься верховними судами України.

– з метою виконання рішення Суду, 12 червня 2003 року Президент України доручив:

Прем’єр-Міністру України, а також Генеральній прокуратурі, забезпечити беззастережне виконання законів України та Конвенції (що має статус закону в Україні) щодо недопустимості втручання в судочинство в будь-якій формі, у справи, провадження по яких ще незавершене, чи іншим чином з метою вплинути на суд чи суддів;

Міністерству Юстиції України проаналізувати законодавство України, що гарантує незалежність судової системи з метою подання, у разі необхідності, пропозицій щодо вдосконалення законодавства, і відповідних адміністративних і фінансових заходів, а також, разом з Міністерством закордонних справ і в співпраці з Радою Європи та Європейським Союзом, розробити та запровадити тренінгові програми, спрямовані на забезпечення того, щоб українське управління правосуддям здійснювалося у відповідності до чинного законодавства та міжнародних угод, в тому числі й положенням Конвенції;

– 26 серпня 2003 року, Кабінет Міністрів України видав розпорядження міністерствам та іншим центральним і регіональним органам виконавчої влади вжити всіх необхідних заходів на виконання вищезгаданого Указу Президента;

– результатом систематичних тренінгів українських суддів між 2001 та 2003 роками в рамках спільної Програми Ради Європи та Європейської Комісії (складалися з одноденного тренінгу з Конвенції для всіх суддів, два семінари для тренерів у Києві та 73 семінари в різних регіонах України) стало біль частіше застосування місцевими судами Конвенції та судових рішень Європейського Суду (доказом цього є численні рішення Конституційного Суду – рішення № n°9-zp від 25/12/97, рішення № 6-rp/99 від 24/06/99, рішення № 11-rp/99 від 29/12/99, думка № 2-v/2000 від 11/07/00,  рішення № 11-rp/2000 від 18/10/00, рішення № 13-rp/2001 від 10/10/01  та рішення № 15-rp/2001 від 14/11/01).

– рішення Європейського Суду були перекладені українською та опубліковані в Офіційному Віснику України, № 44/2003, в Бюлетені Міністерства Юстиції, № 9/2003, на його веб-сторінці в Інтернеті (www.minjust.gov.ua), у журналі Практика Європейського Суду з прав людини № 3/2002, а також були надіслані до державних органів, діяльності яких воно безпосередньо стосується, а саме до Верховного суду і Вищого господарського суду України (листи Міністерства юстиції від 6 серпня 2002 року №44-5/793 та № 44-5/794), міністерств, генеральної прокуратури, в місцеві органи влади та суди.

Уряд України підтверджує зобов’язання України беззастережно виконувати Рішення Суду у цій, та інших справах, і державні органи вживатимуть усіх необхідних заходів з метою запобігти подібним порушенням положень Конвенції. У зв’язку з цим, Уряд особливо заохочує суди, органи прокуратури та інші державні органи й ще більше прямо застосовувати керуватися у своїй діяльності положення Конвенції та практики Європейського Суду.

Переклад Секретаріату Ради українських правозахисних організацій