Блог Романа Мартиновського “ВПО в Україні: ізгої, чи вразлива група населення?”
В період з 30 вересня по 02 жовтня 2014 року, перебуваючи у складі делегації представників громадянського суспільства України із візитом у Раді Європи в Страсбурзі, мені довелось стати безпосереднім учасником дискусій щодо становища внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні.
За три дні відбулось чимало змістовних та цікавих зустрічей, зокрема із Генеральним Секретарем Ради Європи Турбйорном Ягландом, заступником Спеціального радника Генерального Секретаря РЄ Маркусом Єгером, Комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом. Представники українських НУО також відвідали засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи на яких обговорювалось, становище вимушених переселенців в Україні, грузинське питання та криза в Україні.
Особливо жваву дискусію питання статусу вимушено переміщених осіб викликало на зустрічі із Маркусом Єгером. Дискусію було продовжено вже в Києві на зустрічі, яка відбулась 08 жовтня в приміщенні Ради Європи в Києві, куди було запрошено правозахисників, які опікуються питаннями вимушено переміщених осіб. Мова йшла про законопроект 4090а-1 «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Учасники дискусії відзначили, що законопроект має певні недоліки, але відсутність законодавчого регулювання статусу внутрішньо переміщеної особи завдає непоправної шкоди в сфері захисту прав і свобод вимушених переселенців. Сьогодні ВПО є вкрай вразливою групою населення, яка лише за офіційними даними наближається до 1% населення України. Якщо ж врахувати що за оцінками правозахисників реальна кількість ВПО є вдвічі більшою, то можна дійти висновку, що на сьогоднішній день кожна 50 особа в Україні є внутрішньо переміщеною. Більш ніж півроку держава не може врегулювати питання захисту їх прав і свобод, що є свідченням недалекоглядності її політики та проявом байдужого ставлення до осіб, яких вона не змогла захистити на їх територіях.
Ніякої впевненості, що з прийняттям 14 жовтня законопроекту 4490а-1 всі проблеми ВПО вирішаться одразу, немає і не може бути, оскільки Закон має ще запрацювати. Проте відкладати його розгляд не можна ні в якому разі – сьогодні відсутність законодавчого регулювання цього питання значно гірша, ніж наявність не дуже досконалого закону. Зрештою, навіть коли закон не дуже досконалий, але є політична воля держави на вирішення проблем переселенців, державні органи мають керуватись не лише буквою закону, а й його духом. А дух закону визначений в його преамбулі: «встановлення гарантій дотримання прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб».
У разі, якщо завтра Верховна Рада, не прийме цей закон, Україна зіткнеться не просто із гуманітарною катастрофою, а з катастрофою, яка може мати вкрай негативні наслідки як внутрішнього характеру, так і для її європейського майбутнього.
За результатами зустрічі 08 жовтня всі присутні правозахисники одностайно висловились на користь якнайскорішого прийняття зазначеного закону Верховною Радою.
На необхідності швидкого врегулювання статусу ВПО наголошувалось і у виступах Комісара РЄ з прав людини Н.Мужнієкса під час робочої зустрічі з представниками українських НУО та обговорення на пленарному засіданні ПАРЄ 01 жовтня «українського питання».
Сподіваємось, що сьогоднішня реакція Президента на звернення правозахисників та надання законопроекту (№4490а-1) «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» статусу невідкладного, сприятиме активній його підтримці народними депутатами під час засідання 14 жовтня, та закликаємо Верховну Раду одностайно прийняти його.
Голова правління Української фундації правової допомоги, адвокат
ГО «Регіональний центр прав людини» Роман Мартиновський