Більше трьох не збиратися! - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Більше трьох не збиратися!

Новина

Класик ще наприкінці 19-го століття описав образ правоохоронця – поліцейського, який взяв на себе функцію визначати, хто і як саме повинен реалізовувати своє право на мирні зібрання. Цей правоохоронець тоді вивів класичну формулу про те, що більше трьох збиратися не дозволено.

Сьогодні 21-те століття, немає поліцейських, але все одно, є люди, які вказують, як і коли громадянам України дозволено збиратися. І хоча в прийнятому 3 червня 2009 Верховною Радою у першому читанні проект закону “Про порядок організації і проведення мирних заходів” немає поняття «поліцмейстер», зате є поняття «уповноваженого представника органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування», який на свій розсуд, без рішення суду, буде вирішувати, дозволено проводити мітинг, чи ні. Формулювання законопроекту, внесеного Кабміном, такі, що цілком достатнім для припинення зборів буде думка «уповноваженого» про те, що збори громадян числом більше трьох є «порушенням громадського порядку».

Для Києва таке нововведення цікаве тим, що «уповноважений» представлятиме Київської міськадміністрації, тобто відомство Леоніда Черновецького. І якщо такий закон вступить в силу, чи зможуть опоненти київського мера з Блоку Юлії Тимошенко, які голосували за урядовий законопроект, провести хоч один мітинг в столиці?

І, взагалі-то не важливо, що стаття 39 Конституції України говорить, що обмежити нашу свободу зібрань може лише суд і лише в суворо визначених випадках. Схоже, Конституція як не діяла в кінці 19-го століття в Російській імперії, так і не діє до цих пір у «демократичній» Україні.

Інший важливий момент, який є в прийнятому законопроекті – визначення термінів повідомлення організаторами мітингів органів влади про проведення мирних зборів. І чи обов’язково ці органи повідомляти.

Крім того, існує європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод, ратифікована Україною. Її 11-та стаття гарантує свободу зібрань та Європейський суд з прав людини, виходячи з Євроконвенції, також визнав, що відсутність повідомлення про мітинг не є причиною для заборони мітингу. В урядовому законопроекті ж йдеться прямо протилежне: «Організатори (організатор) мирного заходу не мають права проводити мирний захід, якщо повідомлення про його проведення не було подано в установленому цим Законом порядку» (стаття 5).

Чим це загрожує для мітингуючих, можна побачити на такому прикладі. Нещодавно депутат Одеської міськради Михайло Шмушковіч провів мітинг на Думській площі. Він попередив влади про своїх зборах за 2 дні до його початку. Мітинг не був заборонений судом і пройшов без будь-яких ексцесів. Через деякий час він отримав повістку до Приморського райсуду, де і був оштрафований на суму 170 грн. за статтею 185-1 Адмінкодексу (за порушення порядку проведення мітингів і демонстрацій). Справа в тому, що на думку Одеського міськвиконкому і Приморського суду, депутат Шмушковіч порушив громадський порядок, повідомивши виконком за 2, а не за 10 днів. Скільки доведеться заплатити нам за те, щоб реалізувати своє конституційне право, якщо урядовий законопроект стане законом, ще не підраховано.

Законопроект встановлює, що треба повідомляти владу за 5 днів до зборів. Чому саме за 5, а не за 2 чи 10 – не ясно. Але є два підходи до питання – навіщо, власне, потрібно попереджати про збори. Підхід будь-якої влади – для того, щоб мати час заборонити збори через суд або мати можливість «припинити» збори, якщо організатори не встигли укластися в терміни, визначені законом для повідомлення. І взагалі влада завжди зацікавлена в тому, щоб було менше зборів, особливо опозиційних. Менше зборів – менше проблем.

Підхід учасників зборів полягає в тому, що повідомлення необхідно для того, щоб влада підготувалася для того, щоб захистити збори і допомогти громадянам реалізувати своє право. Тобто, якщо мітингувальники спокійні за те, що їх збори не буде кимось зірвано, а вони побиті, то вони не повідомляють про це влади. Якщо ж вони бояться будь-яких ексцесів, вони попереджають про збори владу і сподіваються на те, що вона, у відповідності зі своїм призначенням – захищати права громадян – забезпечать їм реалізацію права. Встановлювати конкретний термін повідомлення в законі необхідно для того, щоб громадяни мали можливість притягнути до відповідальності правоохоронні органи в разі, якщо вони були вчасно попереджені, але не виконали свої обов’язки і не охороняли права.

Цей же підхід розділяє Європейський суд з прав людини, рішення якого згідно з українським законодавством є джерелом права в Україні. А також Конституційний Суд України, який у своєму Рішенні від 19.04.2001 зазначив: «Ці рядки (повідомлення – В. Ч.) не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей ». Чи відповідає термін у 5 днів цим критеріям? Тут можна згадати історію з ГКЧП. Пам’ятаєте, 19 серпня 1991 група людей оголосила про відсторонення президента СРСР Горбачова з його поста. Вже 20 серпня тисячі вийшли на площі Москви, Києва, інших міст. Не знали ж громадяни СРСР за 5 днів, що Язов і компанія готують переворот. Не могли завчасно попередити влади про мітинги. А вже 21 серпня члени ГКЧП було заарештовано. Тобто, якби противники ГКЧП 19-го принесли в мерії своїх міст повідомлення про мітинги 24-го, у їхніх акціях не було б ніякого сенсу. Тому що ГКЧП вже не було б. Чи тому, що ГКЧП вже настільки б утвердився, що ніякі мітинги вже були б неможливі.

У нас і зараз чимало випадків, коли необхідно оперативно реагувати на ті чи інші процеси в суспільстві або рішення влади (наприклад, на рішення виборчих комісій про зняття кандидатів з виборів за день до самих виборів і т.д.).

Рішення Конституційного Суду України говорить про те, що терміни повідомлення повинні встановлюватися «з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо». Тобто, можуть бути варіанти, коли правоохоронцям необхідно 5 днів, щоб забезпечити реалізацію права, можуть бути варіанти, коли необхідно 2 дні. Це має встановити закон, але в будь-якому випадку відсутність повідомлення про мітинг або повідомлення не в зазначений термін не може бути причиною заборони мітингу.

Ще один цікавий момент в урядовому законопроекті. Його 22-а стаття значно у порівнянні зі статтею 39 Конституції розширює випадки, в яких суд може заборонити збори. Звичайно, це не конституційно. Але справа в тому, що під визначення цієї статті законопроекту повністю підпадають мітинги листопада – грудня 2004-го року, що привели Ющенка і Тимошенко до влади.

Ще один важливий момент – Кодекс адміністративного судочинства України встановлює, що позови органів влади про заборону зборів суди мають розглянути до початку зборів (на практиці – за декілька днів або годин). Тобто, організатори мітингів не мають можливості відновити своє право, бо на апеляційний розгляд у нас йде кілька місяців. Закон, на мою думку, мав би встановити спеціальні терміни на розгляд апеляційних скарг на заборони мітингів так, як це встановлює українське законодавство про вибори. На жаль, в законопроекті цього немає.

Уряд Тимошенко і депутати БЮТ, НУНС і Блоку Литвина, які голосували за законопроект, виходили з концепції держави, функцією якого є обмеження громадянських прав ( «тримати і не пущать», за висловом згаданого поліцмейстера). Але не з концепції держави як захисника цивільних прав.

Чи є альтернатива урядового законопроекту? Ще в 2005-м громадська організація Інститут «Республіка» за участю інших громадських організацій розробила законопроект «Про свободу мирних зiбрання». Проект отримав позитивну оцінку Венеціанської комісії та вносився різними депутатами на розгляд парламентів двох попередніх скликань. Ті парламенти не встигли його розглянути (розпуск і т.д.). Коли ми через нових депутатів зібралися внести його до цього парламенту, виявилося, що кабмінівський проект внесений так давно, що для внесення альтернативного проекту вже пропущені терміни.

Загалом, це наша вина, що ми не встигли запропонувати альтернативу. Але, звичайно ж, до другого читання урядового законопроекту будуть внесені наші правки. Хоча ми впевнені – жодними поправками прийнятий 3 червня в першому читанні законопроект не можна виправити.

Звичайно ж, ця стаття і ряд інших наших дій будуть спрямовані на те, щоб парламент не підтримав у другому читанні урядовий законопроект. У нас є надія, бо в першому читанні, за скороченою процедурою розгляду, його підтримала мінімальне число депутатів – 228. І звичайно ж, якщо раптом у другому читанні проект буде прийнятий, ми звернемося до президента з пропозицією не підписувати його.

Тоді ми зможемо внести на розгляд парламенту законопроект «Про свободу мирних зiбрання», що відповідає Конституції України та Євроконвенції.

Урядовий законопроект пройшов за підтримки голосів прихильників Тимошенко, Ющенка і Литвина. Тобто за підтримки депутатів влади. Здавалося б, це зрозуміло, що влада завжди прагне обмежити свободу зібрань, а опозиція (сьогодні – Партія регіонів і комуністи) – розширити. Але завтра влада та опозиція можуть помінятися місцями. Власне, вчора вони вже цими місцями мінялися. Просто їм треба згадати, що було вчора, і задуматися про те, що буде завтра.

І дуже важливо, щоб мали право висловитися люди, які не мають свого парламентського представництва. У яких пікет, мітинг – єдиний спосіб донести свої вимоги до вух влади. Мені здається, що ті 10 депутатів від БЮТ, які не голосували за проект (судячи з їхніх імен), прекрасно це розуміють і просто не захотіли бруднити свої імена таким голосуванням.

Але вцілому від голосування 3-го червня залишається стійке враження, що пам’ятаючи, як вони прийшли до влади, і знаючи, що втрачають підтримку в народі, «помаранчеві» політики за допомогою такого закону хочуть уберегти свої крісла.

Вони в черговий раз показали, що не мають жодного відношення до прав людини і всі їх законотворчість зводиться лише до одного – влада будь-якою ціною.